Соціальний контракт. 
Етика ділового співробітництва

Історія замовчує коли і в яких суспільствах вперше виник суспільний договір. Однак уже давньогрецький софіст Протагор, вказував, що ніхто не є абсолютно самодостатнім, і що люди пов’язані один з одним взаємним співробітництвом.

Багато століть потому, такі філософи як Жан-Жак Руссо та Томас Гоббс, які дотримувалися в цьому питанні протилежних позицій, прийшли до схожих висновків. Заради миру, виживання та отримання ресурсів, кожній людині необхідно віддати частину своїх прав і взяти на себе певні зобов’язання по відношенню до інших людей — так з’являється «соціальний контракт» або ж «суспільний договір».

Соціальний контракт — це договір, що укладається між замовником та виконавцем соціального замовлення на підставі результатів відкритого публічного конкурсу, в якому регулюються відносини замовника і виконавця шляхом визначення прав та обов’язків сторін.

«Суть ідеї суспільного договору можна висловити просто: кожен з нас поміщає себе під владу загальної волі, і група розглядає кожного індивіда як частину цілого». Книга Руссо «Соціальний контракт, або принципи політичних прав» надихала революціонерів і політичних реформаторів у Північній Америці та Франції 18-го століття, а потім і в усьому світі.

Соціальний контракт змінювався вже неодноразово, навіть протягом невеликого, з точки зору історії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через це знову і знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що постали перед країною, не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою і народом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу один перед одним.

Але хто сьогодні візьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра в набридлому всім поєдинкові «Влада проти Народу»? Адже 13 років з дня прийняття Конституції 1996 року «вдосконалення» суспільного договору йшло у бік укладення негласних домовленостей між владою і народом про те, що «трішки» порушувати Основний Закон нікому не забороняється.

І лише безплідні намагання зупинити процес наростаючого заперечення прав і свобод громадян і вседозволеності влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху до самознищення. Сьогодні зрозумілим є тільки одне, якщо ми справді хочемо зберегти країну, необхідно залишити всі спроби узаконити і видати за громадський договір партійні та корпоративні цінності і цілі. Минуле зависає на всіма нами важким тягарем, але Україна повинна, нарешті, повернутися обличчям до майбутнього. Тому в новому суспільному договорі не повинно бути того, що суперечить інтересам суспільства, всього суспільства.