Бухгалтерський контроль і юридична відповідальність на підприємстві

Бухгалтерський контроль — сукупність процедур, що забезпечують збереження активів підприємства та достовірність звітності, що складається службою бухгалтерського обліку на основі даних, отриманих від функціональних підрозділів.

Такий контроль включає в себе: 1) заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення господарських операцій відповідно до їх економічної сутності; 2) продуктивність системи документообігу; 3) операційні процедури: опис операцій; встановлення відповідальності осіб, які їх здійснюють; розподіл обов’язків між виконавцями в процесі проведення господарських операцій; ухвала, запис та контроль за здійсненням господарських операцій; внутрішні перевірки до моменту виконання господарських операцій системою автоматизованого контролю тощо.

Однією із складових частин внутрішньогосподарського контролю виділяють бухгалтерський контроль. Це — контроль самого бухгалтерського обліку і звітності. Він здійснюється для забезпечення надійності облікових даних, переслідуючи наступні цілі: попередити втрати грошей чи цінностей в результаті крадіжок чи зловживань; забезпечити точний облік фактів господарського життя та інформації в облікових регістрах тощо. Мета бухгалтерського контролю — проведення перевірки доцільності і достовірності господарських операцій до моменту їх здійснення або перед їх завершенням на підставі бухгалтерських документів, а також перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку та вивчення результатів господарської діяльності підприємства.

Забезпечення достовірності даних у процесі обліку — основне завдання бухгалтерського контролю, а саме:

• 1) не допускати відображення в обліку фіктивних господарських операцій;
• 2) отримувати дозвіл уповноваженої особи на проведення господарської операції, щоб не мала місця несанкціонована господарська операція, що може призвести до зловживання;
• 3) відображати в обліку лише реально здійснені господарські операції.

Складові бухгалтерського контролю: контроль дотримання облікової політики; оцінка ступеню надійності наданих керівництву доказів; перевірка дотримання правильності облікових процедур; перевірка точності записів; контроль збереження активів; попередження помилок і зловживань; визначення ефективності окремих операцій.

Бухгалтерський контроль за часом проведення поділяється на такі види: попередній, поточний і наступний.

Попередній контроль здійснюється до початку операції або процесу виробництва і застосовується, зокрема, для підтвердження доцільності і законності господарської операції (або управлінського рішення) до моменту його реалізації. Бухгалтерією здійснюється попередній контроль при розробці заходів зі своєчасного складання річної звітності, обстеження умов зберігання запасів та грошових коштів, стану контрольно-пропускної системи тощо.

Поточний контроль проводиться в процесі здійснення господарських операцій для виявлення недоліків у прийнятті рішень з метою застосування оперативних заходів щодо усунення негативних факторів. Сутність поточного контролю полягає у встановленні відхилень, порушень та інших причин в ході здійснення операцій. Його проводять шляхом перевірки та аналізу облікових регістрів, звітів виробничих підрозділів, а при потребі складають аналітичні таблиці і групувальні відомості; організують контроль за правильністю оформлення первинних документів [25, с. 202].

Важливою ділянкою бухгалтерського контролю є перевірка правильності відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку та записів операцій в облікових регістрах, дотримання правил групування документів, що підтверджують факт господарської операції, їх зберігання і користування ними, відповідності показників облікових регістрів формам звітності. В ході систематичного контролю виявляються порушення оформлення первинних документів, графіків передачі та обробки документів. Працівник бухгалтерії, закріплений за певним об'єктом, записує порушення до журналу обліку порушень, доповідає про них головному бухгалтеру і контролює їх усунення.

Наступний контроль проводиться після того, як відбулися ті господарські операції або події, які контролюються. Такий контроль охоплює перевірку правильності і законності проведених господарських операцій на підприємствах, виявляє порушення і зловживання, а також дає можливість розробити заходи щодо усунення недоліків та їх попередження в майбутньому.

Основним змістом наступного контролю є перевірка дотримання господарського та фінансового законодавства, достовірності ведення обліку та складання звітності, господарської доцільності та законності здійснених управлінських рішень. За результатами перевірок, аналізу та досліджень, якщо встановлено порушення, помилки чи відхилення, складають акти або довідки та приймають відповідні управлінські рішення.

Головному бухгалтеру належить провідне місце в контролі за дотриманням законодавства при здійсненні господарської діяльності підприємства, він наділений достатніми повноваженнями для проведення такого внутрішнього контролю. Контроль за дотриманням виконавцями графіку документообороту на підприємстві здійснюється головним бухгалтером. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку подання до бухгалтерії необхідних документів та відомостей є обов’язковими для усіх підрозділів та служб підприємства.

Таким чином, внутрішній контроль, який здійснює бухгалтерська служба підприємства, зосереджений головним чином на контролі операцій, первинних документів та регістрів, записах на рахунках бухгалтерського обліку, складанні та поданні фінансової звітності, контролі персоналу (матеріально-відповідальних осіб, працівників бухгалтерії та осіб, що готують дані для обліку). Працівники бухгалтерії в обов’язковому порядку входять до складу інвентаризаційних комісій.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов’язковим згідно з законодавством. Порядок проведення інвентаризації передбачений відповідним нормативним документом — Інструкцією по інвентаризації.

Для проведення інвентаризаційної роботи на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником. Оскільки комісія є постійно діючою, то і створюватися вона повинна на певний строк (наприклад на рік, два чи безстроково) до моменту звільнення чи іншого вибуття з підприємства когось із членів комісії.

Основним завданням перевірок і вибіркових інвентаризацій у міжінвентаризаційний період є здійснення контролю за збереженням цінностей, дотриманням матеріально відповідальними особами правил їх зберігання і ведення первинного обліку перевіряють правильність визначення інвентаризаційних різниць, обґрунтованість пропозицій щодо заліків пересортиці цінностей в усіх місцях їх збереження проводять за дорученням керівника підприємства повторні суцільні інвентаризації при встановленні серйозних порушень правил інвентаризації та в інших випадках розглядають письмові пояснення осіб, які допустили нестачу чи псування цінностей або інші порушення, і свої пропозиції щодо регулювання виявлених нестач і втрат від псування цінностей, заліку внаслідок пересортиці відображають у протоколі. У протоколі зазначають відомості про причини і осіб, винних у нестачах, втратах і надлишках, та про вжиті до них заходи.

У наказі зазначаються вид інвентаризації (повна, планова, суцільна, вибіркова, обов’язкова перед складанням річної звітності), її об'єкти (що саме слід перевіряти), кількість і строки проведення, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим (п. 2 Інструкції № 69). Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії у присутності матеріально відповідальної особи (пп. 11.2 п. 11 інструкції № 69).

Якщо склад комісій затверджено, наказ про проведення інвентаризації видано, то можна розпочинати інвентаризацію. Спочатку потрібно підготувати бланки інвентаризаційних описів. Комісією заповнюються бланки інвентаризаційних описів відповідної форми в одному примірнику, до яких заносяться дані про початок інвентаризації, дані про матеріально-відповідальну особу, у підзвіті якої проводиться інвентаризація, зазначено перелік членів інвентаризаційної комісії без зазначення даних бухгалтерського обліку.

Комісія після обрахування, вимірювання, зважування відповідних об'єктів заносить їх до відповідного інвентаризаційного опису, акта, після чого в описі, акті підбиваються підсумки — загальна кількість, вартість проінвентаризованих об'єктів, члени комісії ставлять власні підписи, підписується також і матеріально-відповідальна особа, зазначається дата закінчення інвентаризації [15, с. 48].

За результатами контролю організація, що провела ревізію або тематичну перевірку діяльності підвідомчого підприємства, приймає управлінське рішення щодо ліквідації негативних явищ, які було виявлено у порушеннях технологічної дисципліни у виробничому процесі, недодержанні законодавства і нормативних актів у госпрозрахункових і трудових відносинах. Крім того, ці управлінські дії спрямовані на здійснення профілактичних заходів щодо забезпечення збереження коштів і матеріальних цінностей та раціонального використання їх.

Організаційно-розпорядчими документами, що їх видають за результатами ревізій і контрольних перевірок, є накази і розпорядження.

Наказ видають у тих випадках, коли у процесі фінансово-господарського контролю виявлено серйозні порушення законодавства, фінансової дисципліни у діяльності підприємства, його підрозділів і окремих працівників.

Складається наказ із констатуючої і наказової частин. У констатуючій частині викладають зміст результатів ревізії, відмічають позитивні і негативні сторони діяльності підприємства та його підрозділів. Наказова частина містить рішення про результати фінансово-господарського контролю і складається з двох частин. У першій частині керівник органу, який здійснив контрольні функції, у межах адміністративного права накладає адміністративне стягнення на винуватців виявлених недоліків. У другій частині наказу викладають конкретні заходи, спрямовані на ліквідацію виявлених порушень і профілактику їх у наступному, а також на відшкодування матеріального збитку.

Розпорядження, що видається за результатами фінансово-господарського контролю, складає контрольний орган у тих випадках коли виявлено незначні недоліки і порушення у діяльності підприємства, яке ревізували, не пов’язані з корисними цілями певних працівників і які не є причиною матеріального збитку.

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді вжиття заходів державного примусу каральної спрямованості, зазнавання правопорушником втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

В юридичній науці є двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:

• — позитивна (перспективна або заохочувальна) відповідальність — передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки;
• — негативна (ретроспективна або охоронна) відповідальність — передбачає покарання за правопорушення.

Юридична (ретроспективна) відповідальність — це особливий вид соціальної відповідальності. Юридична (ретроспективна) відповідальність — це юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:

• — це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів;
• — це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні;
• — виникає тільки за наявності правопорушення;
• — здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення;
• — має зовнішній характер;
• — здійснюється компетентним органом відповідно до закону та при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку та форм;
• — виражається в обов’язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого організаційного чи матеріального характеру.

Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності:

• — кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;
• — адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін.);
• — цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);
• — дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;
• — матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків;
• — конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках.

Матеріальна відповідальність працівників — це один із видів юридичної відповідальності, що виражається в зобов’язанні працівників покрити цілком або частково матеріальний збиток, завданий з їхньої провини.

Найбільш суттєвими умовами матеріальної відповідальності працівника є:

• — перебування працівника в трудових відносинах із підприємством, установою, організацією, якій було заподіяно збитку;
• — визначення розміру матеріальної відповідальності працівника;
• — наявність провини працівника.