| Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство |
Задачі з кримінального права (з розв'язками та відповідями)
Уривки
Під час проведення допиту обвинувачений Горіхович раптово напав на слідчого, кількома ударами збив його з ніг і заподіяв легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Чи може дана справа залишатись в провадженні цього слідчого? . Рішення обгрунтуйте.
Розв’язання
Справа не може більше знаходитись в провадженні цього слідчого.
В п.4 ст.60 КПК серед підстав , що можуть бути причиною відводу слідчого зазначено, що ними можуть бути будь-які підстави, що викликають сумнів в його об’єктивності. На мою думку напад є саме такою підставою. Слідчий підлягає відводу.
Під час догляду на таможні у туристки Крафт у валізі з подвійним дном було виявлено 30000 американських доларів, 2500 євро, велика кількість фурнітури, 25 золотих монет царської чеканки та дві старовинні ікони. Все виявлене було придбано на території України.
Дайте правову оцінку діям Крафт.
Відповідь:
Для того, щоб надати оцінку діям туристки Крафт, необхідно зазначити коло відносин, що виникли в задачі. В даній ситуації необхідно звернутися до статті 201 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” від 03.06.2005 р.
Проаналізувавши дані нормативно-правові акти встановлено, що дії туристки Крафт слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 201 КК України, з наступних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 КК України контрабанда – це переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї).
Відповідно до п. 39 ст. 1 Митного Кодексу, товари - це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні та культурні цінності), електрична, теплова й інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком тих, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.
В даному випадку Крафт намагалася перемістити через митний кордон валютні цінності (30000 доларів; 2500 євро); історичні цінності (25 золотих монет царської чеканки та дві старовинні ікони). Тепер необхідно встановити чи відповідають вказані товари поняттю „великий розмір”.
Згідно з приміткою до ст. 201 КК контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Вирішуючи питання про те, чи мала великі розміри контрабанда товарів, вчинена після 1 січня 2004 р., судам треба враховувати роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. N 9 "Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” при визначенні вартості предмета контрабанди чи порушення митних правил потрібно виходити з нормативних актів про ціни й ціноутворення на відповідні товари. У разі потреби це питання може бути вирішено на підставі висновку експертизи.
У тому випадку, коли предметом порушення митних правил є іноземна валюта, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру її вартості, яка визначається за офіційним курсом Національного банку України на час вчинення правопорушення, - як злочин чи як адміністративне правопорушення.
Отже, як ми бачимо, всі речі, які були виявлені у туристки Крафт, підпадають під поняття „великий розмір”, оскільки неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 гривень, то 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян становить 17000 гривень, і тому зрозуміло, що валюти було на більшу суму ніж 17000 гривень.
Так, як контрабанда є злочином з формальним складом необхідно встановити чи була в діях туристки така ознака об’єктивної сторони, як діяння, тобто переміщення відповідних предметів через митний контроль із приховуванням від митного контролю.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” незаконне переміщення предметів із приховуванням від митного контролю (ст. 201 КК , ст. 352 Митного Кодексу) - це їх переміщення через митний кордон України з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів чи способів, що утруднюють їх виявлення, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом або таких, що містять неправдиві дані.
Відповідно до п. 37 ст. 1 МК під спеціально виготовленим сховищем (тайником) треба розуміти сховище, виготовлене з метою незаконного переміщення товарів через митний кордон України, а також обладнані і пристосовані з цією ж метою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися розбиранню, монтажу тощо.
Використанням інших засобів чи способів, що утруднюють виявлення предметів, можуть визнаватися, зокрема, приховування останніх у валізах, одязі, взутті, головному вбранні, речах особистого користування, на тілі або в організмі людини чи тварини, а також надання одним предметам вигляду інших (зміна їхніх зовнішніх ознак - форми та стану, упаковки, ярликів, етикеток тощо).
Отже, так як туристка Крафт намагалася перевезти згадані речі у валізі з подвійним дном, то дійсно в її діях є ознаки об’єктивної сторони.
Що ж стосується суб’єктивної сторони вказаного злочину, то вона характеризується виною у формі прямого умислу.
Отже, враховуючи все вищесказане, дії туристки Крафт слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 201 КК України.
Кульков та Жерноков, перебуваючи в стані сп’яніння напали на Федорова з метою заволодіння його особистим майном, били його кулаками по голові і спині, відібрали шапку, годинник та 78 гривень. Внаслідок побоїв Федорову за висновком судово-медичної експертизи були заподіяні тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Дайте правову оцінку діям Кулькова та Жернокова.
Відповідь:
Дії Кулькова та Жернокова необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 186, тобто грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого за попередньою змовою групою осіб, з наступних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 186 КК України грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Тобто Кульков та Жерноков відкрито намагалися заволодіти майном Федорова і Федоров усвідомлював це.
З об’єктивної сторони є вчинення грабежу у формі відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства. При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується наявністю у Кулькова та Жернокова прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжників охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ними дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для Федорова характер. При цьому винні ігнорували цю обставину.
Так, як це насильницький грабіж, то він утворює кваліфікований склад злочину ч. 2 ст. 186 і є грабежем , поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.
Під насильством, що не е небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.
Отже в даному випадку були наведені всі ознаки складу злочину, який вчинили Кульков та Жерноков, і що передбачений ч. 2 статті 186.
Проведіть відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілому.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч.1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого.
Відповідь:
Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільне небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту нанесення ушкоджень до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (Пленум ВСУвід 07.02.2003 N 2 Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи, п. 22)
Досудове слідство у справі Баранюка проводив слідчий прокуратури Шорохов. Він же виступив у судовому засіданні під час розгляду цієї справи як державний обвинувач, де іменувався прокурором. Після скасування вироку суду і направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з неповнотою досудового слідства Шорохов знову розсліував цю справу. Чи не суперечить положенням закону така діяльність слідчого Шорохова?
Розв’язання.
Слідчий Шорохов не мав права виступати у суі в якості прокурора. Статті КПК, що дозволяє таке заміщення немає. Навпаки в ст.16¹ КПК вказано, що державне обвинувачення здійснює прокурор.
При додатковому розслідуванні у зв’язку з неповнотою досудового слідства Шорохов може знову проводити розслідування. В КПК України немає норми, що забороняла б такі дії слідчого.
Вироком районного суду Миронова засуджено за ч.3 ст.286 КК за те, що він, працюючи на ветеринарно-санітарні станції водієм, порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого наїхав на двох пішоходів, які від одержаних травм померли. Сестра загиблих Расевич заявила позов про відшкодування витрат на похвання загиблих. Вироком суду визначено, що відповідальність за шкоду, заподіяну Мироновим, повинна нести станція, тому з останньої на користь Расевич було стягнуто 300 грн. Судова колегія у кримінальних справах апеляційного суду, розглянувши справу в апеляційногму порядку виявила, що ні органи досудового сліства, ні суд не виносили рішення про приитягнення зазначеної станції як цивільного відповідача. На які підставі станцію слід було визнавати цивільним відповідачем? Яке рішення має винести суд апеляційної інстанції щодо вироку в частині цивільного позову? Яке процесуальне становище мала у справі громадянка Расевич?
Розв’язання
1 Станцію слід визнати цивільним відповідачем на підставі ст.1172 ЦК України. Тут зазначено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх труових обов’язків.
2 На мою думку суд керуючись ст.281 КПК, де зазначено:”направлення справи на додаткове розслідування може мати місце коли такі порушення не можна усунути в судовому засіданні”, має виправити помилку суду першої інстанції прямо в судовому засіданні. Тобто суд відносно цивільного позову має прийняти рішення про визнання станції цивільним відповідачем.
3 Громадянка Расевич відповідно до ст 1201 ЦК України має право на відшкодування витрат на поховання загиблих, а отже є цивільним позивачем в процесі.
У листопаді 1995 р.Теплицька вчинила злочин, передбачений ст.19 і ст. 172,ч.2 ст.194 КК(в ред. 1960р.). 16 квітня 1996 р. Презиент України видав Указ "Про амністію у зв’язку з 10 річницею Чорнобильської катастрофи” , під дію якого повністю підпадали зазначені вище злочини Теплицької. 6 травня 1996 р. прокурор району виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо Теплицької, мотивуючи рішення незгодою Теплицької з відмовою в порушенні кримінальної справи у зв’язку з актом амністії. Оцініть рішення прокурора району?
Розв’язання
Рішення прокурора вірне. Відповідно до ст.6.КПК (Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі) закриття справи на підставах, амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Виїхавши для проведення відтворення обстановки та обставин події у справі про злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК, слідчий став очевидцем вчинення особливо злісного хуліганства.Чи може він порушити кримінальну справу за ознаками цього злочину і провести невідкладні, а можливо і всі інші слідчі дії?
Розв’язання
Слідчий має повне право порушити кримінальну справу відповідно до п.5 ст.94 КПКУ.
Слідчий не може проводити слідчі дії до порушення кримінальної справи. Відповідно до ст. 113.КПК (Початок провадження досудового слідства)
Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому КПК. Але згідно з статтею 115 КПК .( Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину) слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 106-1 і 107 цього Кодексу і до порушення кримінальної справи.
Назвіть по чотири статті КК України в яких передбачено матеріальні і формальні склади злочину.
Відповідь:
Злочини з формальним складом.
Злочини з формальним складом – це такі злочини, для наявності об’єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). Наслідки цих злочинів хоча і можуть іноді наставати, але перебувають за межами складу злочину. Вони не включаються до об'єктивної сторони складу як обов'язкова ознака та їх встановлення на кваліфікацію злочину не впливає.
1. Ст. 186 КК України (грабіж).
Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна.
З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню),
З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:
1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);
2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю } винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
2. Ст. 368 КК України (Одержання хабара).
Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища є злочином передбаченим ст. 368 КК України.
Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).
Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.
Одержання хабара означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар може даватися хабародавцем службовій особі особисто або через посередника. Способи давання-одержання хабара можуть бути різноманітними і для кваліфікації одержання хабара значення не мають, але вони тісно пов'язані з питанням про предмет хабара.
Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за покровительство чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара.
Суб'єктом одержання хабара може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.
3. Стаття 408 КК України (Дезертирство)
Дезертирство це самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу .
Об'єкт злочину - порядок проходження військової служби.
З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Суб'єкт злочину - будь-який військовослужбовець. Військовозобов'язаний суб'єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні (перевірні) і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов'язку в запасі). Отже військовозобов'язаний, призваний на відповідні збори не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.
Дезертирство завжди вчинюється з прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
4. Стаття 168 КК України (Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)).
Дана стаття передбачає кримінальну відповідальність за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерите ля.
Основний безпосередній об'єкт злочину - інтереси сім'ї та дітей, яких було усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток), Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.
З об'єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя).
Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Його змістом, зокрема, може бути інформація щодо самого факту усиновлення (удочеріння), кровних батьків, дійсного місця, дати народження, прізвище, ім'я та по-батькові (якщо вони змінені) усиновленого, часу прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) та реєстрації цього факту.
Суб'єкт злочину загальний. Ним може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння). При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми слом. Мотивація дій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має.
Злочини з матеріальним складом:
Злочини з матеріальним складом – це такі злочини, для об'єктивної сторони яких закон (диспозиція статті КК) вимагає встановлення не тільки діяння (дії або бездіяльності), але й настання суспільно небезпечних наслідків.
1. Ст. 185 КК України (крадіжка).
Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна.
Об’єктивна сторона становить дії, тобто таємне викрадення майна, наслідки такого викрадення та причинний зв’язок між діями та наслідками.
Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад кишенькова крадіжка).
Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо),
Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку
Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.
2. Ст. 115 КК України (Умисне вбивство)
Вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,
Об’єктом злочину є життя особи.
Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням – посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого; 3) причинним зв’язком між вказаними, діянням та наслідками.
Суспільне небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.
Суспільне небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого.
Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної смерті потерпілого.
Суб’єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
3. Ст 152 КК України (Зґвалтування).
Зґвалтування - це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь І гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Під статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню.
Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).
Під статевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза.
Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.
Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямих умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження хуліганські спонукання тощо).
4. Стаття 218 КК України (Фіктивне банкрутство)
Фіктивне банкрутство – це завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.
За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, внаслідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб'єктам.
Об'єктом цього злочину є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині забезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов'язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб'єктів господарської діяльності, яка юридичне фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб'єкта.
Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов'язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218. Ст. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у тому разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це офіційною вважається лише подана відповідним, суб'єктом до господарського суду письмова заява про порушення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.
Обов'язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.
Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі.
Суб'єктом злочину закон визнає: 1) громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб'єкта господарської діяльності; 3) громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суб'єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпорядження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви,
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, який обов'язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який ідеться у поданій ним офіційній заяві.
Варченко з хуліганських спонукань побив Василенка. Через день останній разом зі своїм братом Миколою побили за це Варченка і заподіяли йому легкі тілесні ушкодження. При розгляді справи за обвинуваченням Варченка в хуліганстві його захист здійснював адвокат Сил кін. Коли за скаргою приватного обвинувачення поданою варченком суд розглядав справу відносно братів Василенків, підсудних Василенків захищав той же адвокат Сил кін.
Чи було допущено судом порушення принципу права на захист підсудного?
Рішення.
В даному випадку судом було порушено принцип права на захист підсудного з наступних причин.
Дійсно, відповідно до ст. 21 КПК України підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист, але в статті 61 КПК України визначається, що одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадку коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги. Отже, так як адвокат Сил кін раніше був захисником Василенків, то він не може бути захисником Варченка, так як він є необ’єктивним в даній справі.
Під час проведення обшуку в квартирі підозрюваного у вчиненні розкрадання державного майна і хабара Бойка, слідчий, який проводив обшук не допустив у квартиру трьох сусідок останнього які хотіли бути присутніми. Вони звернулися зі скаргою до прокурора посилаючись на порушення слідчим принципу гласності.
Чи був порушений принцип гласності у даному випадку?.
Рішення.
Відповідно до ст. 20 ЦПК України розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. Отже в даній статті визначається зміст принципу гласності, але цей принцип стосується саме судового розгляду справи і оголошення вироку суду, і аж ніяк не присутність на слідчих діях. Тому в цьому випадку принцип гласності порушено не було.
Зимін зі своїм сусідом Нестеренком розпивали спиртні напої в квартирі останнього. Дружина Нестеренка побачивши чоловіка та його товарища в стані алкогольного сп’яніння почала їх лаяти. Нестеренко намагався виштовхнути дружину із кімнати, де вони знаходились але це ще більше обурило її, і вона схпивши кухонний ніж ударила чоловіка в живіт. Улікарні виявилось, що лезо проникло у черевну порржнину, але не пошкодило внутрішніх органів. Через 3 дні Нестеренко виписався з лікарні а ще через 7 днів він закінчив амбулаторне лікування та вийшов на роботу.
Кваліфікуйте дії дружини Нестеренка.
Рішення
Дії Дружини нестеренко слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України, як нанесення умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.
Об'єктом вказаного злочину є здоров'я особи.
З об'єктивної сторони злочин характеризується вчиненням легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125).
Таке легке тілесне ушкодження характеризується тим, що при його заподіянні Нестеренко отримав короткочасний розлад здоров'я. Короткочасним слід вважати розлад здоров'я тривалістю....
Більше задач >>>
Задача 1
Під час проведення допиту обвинувачений Горіхович раптово напав на слідчого, кількома ударами збив його з ніг і заподіяв легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Чи може дана справа залишатись в провадженні цього слідчого? . Рішення обгрунтуйте.
Розв’язання
Справа не може більше знаходитись в провадженні цього слідчого.
В п.4 ст.60 КПК серед підстав , що можуть бути причиною відводу слідчого зазначено, що ними можуть бути будь-які підстави, що викликають сумнів в його об’єктивності. На мою думку напад є саме такою підставою. Слідчий підлягає відводу.
Задача 2
Під час догляду на таможні у туристки Крафт у валізі з подвійним дном було виявлено 30000 американських доларів, 2500 євро, велика кількість фурнітури, 25 золотих монет царської чеканки та дві старовинні ікони. Все виявлене було придбано на території України.
Дайте правову оцінку діям Крафт.
Відповідь:
Для того, щоб надати оцінку діям туристки Крафт, необхідно зазначити коло відносин, що виникли в задачі. В даній ситуації необхідно звернутися до статті 201 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” від 03.06.2005 р.
Проаналізувавши дані нормативно-правові акти встановлено, що дії туристки Крафт слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 201 КК України, з наступних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 КК України контрабанда – це переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї).
Відповідно до п. 39 ст. 1 Митного Кодексу, товари - це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні та культурні цінності), електрична, теплова й інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком тих, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.
В даному випадку Крафт намагалася перемістити через митний кордон валютні цінності (30000 доларів; 2500 євро); історичні цінності (25 золотих монет царської чеканки та дві старовинні ікони). Тепер необхідно встановити чи відповідають вказані товари поняттю „великий розмір”.
Згідно з приміткою до ст. 201 КК контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Вирішуючи питання про те, чи мала великі розміри контрабанда товарів, вчинена після 1 січня 2004 р., судам треба враховувати роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. N 9 "Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” при визначенні вартості предмета контрабанди чи порушення митних правил потрібно виходити з нормативних актів про ціни й ціноутворення на відповідні товари. У разі потреби це питання може бути вирішено на підставі висновку експертизи.
У тому випадку, коли предметом порушення митних правил є іноземна валюта, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру її вартості, яка визначається за офіційним курсом Національного банку України на час вчинення правопорушення, - як злочин чи як адміністративне правопорушення.
Отже, як ми бачимо, всі речі, які були виявлені у туристки Крафт, підпадають під поняття „великий розмір”, оскільки неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 гривень, то 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян становить 17000 гривень, і тому зрозуміло, що валюти було на більшу суму ніж 17000 гривень.
Так, як контрабанда є злочином з формальним складом необхідно встановити чи була в діях туристки така ознака об’єктивної сторони, як діяння, тобто переміщення відповідних предметів через митний контроль із приховуванням від митного контролю.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” незаконне переміщення предметів із приховуванням від митного контролю (ст. 201 КК , ст. 352 Митного Кодексу) - це їх переміщення через митний кордон України з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів чи способів, що утруднюють їх виявлення, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом або таких, що містять неправдиві дані.
Відповідно до п. 37 ст. 1 МК під спеціально виготовленим сховищем (тайником) треба розуміти сховище, виготовлене з метою незаконного переміщення товарів через митний кордон України, а також обладнані і пристосовані з цією ж метою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися розбиранню, монтажу тощо.
Використанням інших засобів чи способів, що утруднюють виявлення предметів, можуть визнаватися, зокрема, приховування останніх у валізах, одязі, взутті, головному вбранні, речах особистого користування, на тілі або в організмі людини чи тварини, а також надання одним предметам вигляду інших (зміна їхніх зовнішніх ознак - форми та стану, упаковки, ярликів, етикеток тощо).
Отже, так як туристка Крафт намагалася перевезти згадані речі у валізі з подвійним дном, то дійсно в її діях є ознаки об’єктивної сторони.
Що ж стосується суб’єктивної сторони вказаного злочину, то вона характеризується виною у формі прямого умислу.
Отже, враховуючи все вищесказане, дії туристки Крафт слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 201 КК України.
Задача 3
Кульков та Жерноков, перебуваючи в стані сп’яніння напали на Федорова з метою заволодіння його особистим майном, били його кулаками по голові і спині, відібрали шапку, годинник та 78 гривень. Внаслідок побоїв Федорову за висновком судово-медичної експертизи були заподіяні тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Дайте правову оцінку діям Кулькова та Жернокова.
Відповідь:
Дії Кулькова та Жернокова необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 186, тобто грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого за попередньою змовою групою осіб, з наступних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 186 КК України грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Тобто Кульков та Жерноков відкрито намагалися заволодіти майном Федорова і Федоров усвідомлював це.
З об’єктивної сторони є вчинення грабежу у формі відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства. При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується наявністю у Кулькова та Жернокова прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжників охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ними дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для Федорова характер. При цьому винні ігнорували цю обставину.
Так, як це насильницький грабіж, то він утворює кваліфікований склад злочину ч. 2 ст. 186 і є грабежем , поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.
Під насильством, що не е небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.
Отже в даному випадку були наведені всі ознаки складу злочину, який вчинили Кульков та Жерноков, і що передбачений ч. 2 статті 186.
Задача 4
Проведіть відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілому.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч.1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого.
Відповідь:
Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільне небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту нанесення ушкоджень до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (Пленум ВСУвід 07.02.2003 N 2 Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи, п. 22)
Задача 5
Досудове слідство у справі Баранюка проводив слідчий прокуратури Шорохов. Він же виступив у судовому засіданні під час розгляду цієї справи як державний обвинувач, де іменувався прокурором. Після скасування вироку суду і направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з неповнотою досудового слідства Шорохов знову розсліував цю справу. Чи не суперечить положенням закону така діяльність слідчого Шорохова?
Розв’язання.
Слідчий Шорохов не мав права виступати у суі в якості прокурора. Статті КПК, що дозволяє таке заміщення немає. Навпаки в ст.16¹ КПК вказано, що державне обвинувачення здійснює прокурор.
При додатковому розслідуванні у зв’язку з неповнотою досудового слідства Шорохов може знову проводити розслідування. В КПК України немає норми, що забороняла б такі дії слідчого.
Задача 6
Вироком районного суду Миронова засуджено за ч.3 ст.286 КК за те, що він, працюючи на ветеринарно-санітарні станції водієм, порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого наїхав на двох пішоходів, які від одержаних травм померли. Сестра загиблих Расевич заявила позов про відшкодування витрат на похвання загиблих. Вироком суду визначено, що відповідальність за шкоду, заподіяну Мироновим, повинна нести станція, тому з останньої на користь Расевич було стягнуто 300 грн. Судова колегія у кримінальних справах апеляційного суду, розглянувши справу в апеляційногму порядку виявила, що ні органи досудового сліства, ні суд не виносили рішення про приитягнення зазначеної станції як цивільного відповідача. На які підставі станцію слід було визнавати цивільним відповідачем? Яке рішення має винести суд апеляційної інстанції щодо вироку в частині цивільного позову? Яке процесуальне становище мала у справі громадянка Расевич?
Розв’язання
1 Станцію слід визнати цивільним відповідачем на підставі ст.1172 ЦК України. Тут зазначено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх труових обов’язків.
2 На мою думку суд керуючись ст.281 КПК, де зазначено:”направлення справи на додаткове розслідування може мати місце коли такі порушення не можна усунути в судовому засіданні”, має виправити помилку суду першої інстанції прямо в судовому засіданні. Тобто суд відносно цивільного позову має прийняти рішення про визнання станції цивільним відповідачем.
3 Громадянка Расевич відповідно до ст 1201 ЦК України має право на відшкодування витрат на поховання загиблих, а отже є цивільним позивачем в процесі.
Задача 7
У листопаді 1995 р.Теплицька вчинила злочин, передбачений ст.19 і ст. 172,ч.2 ст.194 КК(в ред. 1960р.). 16 квітня 1996 р. Презиент України видав Указ "Про амністію у зв’язку з 10 річницею Чорнобильської катастрофи” , під дію якого повністю підпадали зазначені вище злочини Теплицької. 6 травня 1996 р. прокурор району виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо Теплицької, мотивуючи рішення незгодою Теплицької з відмовою в порушенні кримінальної справи у зв’язку з актом амністії. Оцініть рішення прокурора району?
Розв’язання
Рішення прокурора вірне. Відповідно до ст.6.КПК (Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі) закриття справи на підставах, амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
Задача 8
Виїхавши для проведення відтворення обстановки та обставин події у справі про злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК, слідчий став очевидцем вчинення особливо злісного хуліганства.Чи може він порушити кримінальну справу за ознаками цього злочину і провести невідкладні, а можливо і всі інші слідчі дії?
Розв’язання
Слідчий має повне право порушити кримінальну справу відповідно до п.5 ст.94 КПКУ.
Слідчий не може проводити слідчі дії до порушення кримінальної справи. Відповідно до ст. 113.КПК (Початок провадження досудового слідства)
Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому КПК. Але згідно з статтею 115 КПК .( Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину) слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 106-1 і 107 цього Кодексу і до порушення кримінальної справи.
Задача 9
Назвіть по чотири статті КК України в яких передбачено матеріальні і формальні склади злочину.
Відповідь:
Злочини з формальним складом.
Злочини з формальним складом – це такі злочини, для наявності об’єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). Наслідки цих злочинів хоча і можуть іноді наставати, але перебувають за межами складу злочину. Вони не включаються до об'єктивної сторони складу як обов'язкова ознака та їх встановлення на кваліфікацію злочину не впливає.
1. Ст. 186 КК України (грабіж).
Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна.
З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню),
З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:
1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);
2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю } винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
2. Ст. 368 КК України (Одержання хабара).
Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища є злочином передбаченим ст. 368 КК України.
Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).
Об'єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.
Одержання хабара означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Хабар може даватися хабародавцем службовій особі особисто або через посередника. Способи давання-одержання хабара можуть бути різноманітними і для кваліфікації одержання хабара значення не мають, але вони тісно пов'язані з питанням про предмет хабара.
Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за покровительство чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара.
Суб'єктом одержання хабара може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.
3. Стаття 408 КК України (Дезертирство)
Дезертирство це самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу .
Об'єкт злочину - порядок проходження військової служби.
З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Суб'єкт злочину - будь-який військовослужбовець. Військовозобов'язаний суб'єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні (перевірні) і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов'язку в запасі). Отже військовозобов'язаний, призваний на відповідні збори не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.
Дезертирство завжди вчинюється з прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
4. Стаття 168 КК України (Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)).
Дана стаття передбачає кримінальну відповідальність за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерите ля.
Основний безпосередній об'єкт злочину - інтереси сім'ї та дітей, яких було усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток), Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.
З об'єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя).
Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Його змістом, зокрема, може бути інформація щодо самого факту усиновлення (удочеріння), кровних батьків, дійсного місця, дати народження, прізвище, ім'я та по-батькові (якщо вони змінені) усиновленого, часу прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) та реєстрації цього факту.
Суб'єкт злочину загальний. Ним може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння). При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми слом. Мотивація дій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має.
Злочини з матеріальним складом:
Злочини з матеріальним складом – це такі злочини, для об'єктивної сторони яких закон (диспозиція статті КК) вимагає встановлення не тільки діяння (дії або бездіяльності), але й настання суспільно небезпечних наслідків.
1. Ст. 185 КК України (крадіжка).
Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна.
Об’єктивна сторона становить дії, тобто таємне викрадення майна, наслідки такого викрадення та причинний зв’язок між діями та наслідками.
Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад кишенькова крадіжка).
Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо),
Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку
Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.
2. Ст. 115 КК України (Умисне вбивство)
Вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,
Об’єктом злочину є життя особи.
Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням – посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого; 3) причинним зв’язком між вказаними, діянням та наслідками.
Суспільне небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.
Суспільне небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого.
Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної смерті потерпілого.
Суб’єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
3. Ст 152 КК України (Зґвалтування).
Зґвалтування - це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь І гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Під статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню.
Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).
Під статевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза.
Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.
Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямих умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження хуліганські спонукання тощо).
4. Стаття 218 КК України (Фіктивне банкрутство)
Фіктивне банкрутство – це завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.
За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, внаслідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб'єктам.
Об'єктом цього злочину є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині забезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов'язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб'єктів господарської діяльності, яка юридичне фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб'єкта.
Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов'язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218. Ст. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у тому разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це офіційною вважається лише подана відповідним, суб'єктом до господарського суду письмова заява про порушення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.
Обов'язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.
Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі.
Суб'єктом злочину закон визнає: 1) громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб'єкта господарської діяльності; 3) громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суб'єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпорядження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви,
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, який обов'язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який ідеться у поданій ним офіційній заяві.
Задача 10
Варченко з хуліганських спонукань побив Василенка. Через день останній разом зі своїм братом Миколою побили за це Варченка і заподіяли йому легкі тілесні ушкодження. При розгляді справи за обвинуваченням Варченка в хуліганстві його захист здійснював адвокат Сил кін. Коли за скаргою приватного обвинувачення поданою варченком суд розглядав справу відносно братів Василенків, підсудних Василенків захищав той же адвокат Сил кін.
Чи було допущено судом порушення принципу права на захист підсудного?
Рішення.
В даному випадку судом було порушено принцип права на захист підсудного з наступних причин.
Дійсно, відповідно до ст. 21 КПК України підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист, але в статті 61 КПК України визначається, що одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадку коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги. Отже, так як адвокат Сил кін раніше був захисником Василенків, то він не може бути захисником Варченка, так як він є необ’єктивним в даній справі.
Задача 11
Під час проведення обшуку в квартирі підозрюваного у вчиненні розкрадання державного майна і хабара Бойка, слідчий, який проводив обшук не допустив у квартиру трьох сусідок останнього які хотіли бути присутніми. Вони звернулися зі скаргою до прокурора посилаючись на порушення слідчим принципу гласності.
Чи був порушений принцип гласності у даному випадку?.
Рішення.
Відповідно до ст. 20 ЦПК України розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. Отже в даній статті визначається зміст принципу гласності, але цей принцип стосується саме судового розгляду справи і оголошення вироку суду, і аж ніяк не присутність на слідчих діях. Тому в цьому випадку принцип гласності порушено не було.
Задача 12
Зимін зі своїм сусідом Нестеренком розпивали спиртні напої в квартирі останнього. Дружина Нестеренка побачивши чоловіка та його товарища в стані алкогольного сп’яніння почала їх лаяти. Нестеренко намагався виштовхнути дружину із кімнати, де вони знаходились але це ще більше обурило її, і вона схпивши кухонний ніж ударила чоловіка в живіт. Улікарні виявилось, що лезо проникло у черевну порржнину, але не пошкодило внутрішніх органів. Через 3 дні Нестеренко виписався з лікарні а ще через 7 днів він закінчив амбулаторне лікування та вийшов на роботу.
Кваліфікуйте дії дружини Нестеренка.
Рішення
Дії Дружини нестеренко слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України, як нанесення умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.
Об'єктом вказаного злочину є здоров'я особи.
З об'єктивної сторони злочин характеризується вчиненням легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125).
Таке легке тілесне ушкодження характеризується тим, що при його заподіянні Нестеренко отримав короткочасний розлад здоров'я. Короткочасним слід вважати розлад здоров'я тривалістю....
Більше задач >>>
Повна інформація про роботу
задачник "Задачі з кримінального права (з розв'язками та відповідями)" з предмету "Правознавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 29.10.2010 в 23:29. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 13634 та скачано 219 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.
Олег Вернадський...
Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...