Отруєння деяким видами сполук, що містять свинець

Сполуки, що містять у своєму складісвинець є високотоксичними речовинами. Це важкий метал, широко поширений у природі та є результатом викидів металургійної промисловості, автомобільного транспорту, в бензин якого як антидетонатора додають тетраетилсвинець, рудних розробок. Зареєстовані випадки отруєння великої рогатої худоби при поїданні трави в місцях викидів свинцевих пластин від старих акумуляторів, при забарвленні свинцевими білилами внутрішніх стін тваринницьких приміщень.

Н.І. Жаворонков зі співавт. (1972) повідомляє про випадки гострого отруєння свинцем великої рогатої худоби в КСП «Зоря» Липецької області в 1967 р де 200 корів проганяли через площадки, де знаходилися пошкоджені акумулятори. 16 тварин при короткочасному випасі на цьому місці захворіли, 13 загинули і 3 корови були вбиті. Аналогічний випадок був зареєстрований в радгоспі «Тульський» Липецької області в 1970 р. З 180 голів ВРХ у 16 були відзначені клінічні ознаки інтоксикації, 9 тварин загинули, 4 вимушено вбиті. У рубці, сітці і сичуга були знайдені залишки акумуляторних пластин масою до 200 г, в паренхіматозних органах виявлений свинець у кількості до 2 г / кг. Описаний випадок масового отруєння корів і молодняку великої рогатої худоби в КСП ім. Калініна Донецької області при згодовуванні тваринам бурякового жому, що містить свинець від 1 до 10 г / кг.

Фоновей вміст свинцю в об'єктах навколишнього середовища поза зонами викидів промислових підприємств, де використовують цей метал у технологічних процесах, невеликий. У пробах грунту і рослин, відібраних на відстані 5 м від полотна Київської кільцевої автодороги, де з вихлопними газами в грунт надходить велика кількість органічної сполуки — тетраетилсвинцю, свинець виявлено в кількостях відповідно 22,7 та 1,8 мг / кг, на відстані 30 м — 10,9 і 1 мг / кг.

Високе забруднення грунту і рослин свинцем встановлено в зонах викидів свинцевих заводів. Максимальний рівень елемента в грунті на відстані 0,5−3,0 км від заводу дорівнював 4300 мг / кг, у кормах — 1360, у м’язовій тканині великої рогатої худоби — 0,097 мг / кг; на відстані 3−5 км — 160, 27 і 0,069 мг / кг і на відстані 5−15 км — 90, 17 і 0,016 мг / кг відповідно. Вміст свинцю в кормах, грунті та м’язах тварин на відстані 30 км від джерела забруднення відповідало фону (В. В. Устенко, 1981).

Свинець у природі зустрічається у вигляді мінералів: галеніту (свинцевий блиск) — PbS, англезіту — PbSO4₄, церусіту — РbСО₂, піроморфіта — Рb₃(РО₄)₃Сl. Свинець добре розчиняється в азотній і оцтовій кислотах, розчинах лугів, не розчиняється в соляній та сірчаної кислотах.

Випускають у вигляді солей кислот, фарб, антидетонатора бензину (тетраетилсвинець). З сполук свинцю найбільшу небезпеку для тварин представляють оксид свинцю (РЬО), сурик — відомий як червона фарба (сполука оксиду і пероксиду свинцю), свинцевий цукор [нейтральний ацетат свинцю — РЬ (СН₃СООН)₂], свинцеві білила [карбамат свинцю — РЬ (СО₃) ₂ * РЬ (ОН) ₂] (С. В. Баженов, 1970).

Найбільш часто отруєння тварин сполуками свинцю виникають при надходженні їх всередину разом з кормами, рідше через легені. Із шлунково-кишкового тракту в кров всмоктується лише незначна частина (не більше 5−15%) від кількості що потрапла в організм; при аерогенному надходженні свинцю відсоток всмоктування досягає 40. В організмі основна частина сполук свинцю відкладається в кістковій тканині, в значно менших кількостях затримується в печінці і нирках і дуже мало — в м’язовій тканині. При щоденному введенні свинцю протягом 90 днів з кормом молодняку великої рогатої худоби в дозі 100 мг / кг корму методом атомно-абсорбційної спектрометрії (ААС) наприкінці досліду вміст елементу було виявлено: в кістках 12,79−26,03 мг / кг, в шерсті 4,76, в печінці - 1,94, в нирках — 1,10 і в м’язевій тканині - 0,03 мг / кг (В. В. Устенко, 1981).

Дещо інші результати були отримані в дослідах на вівцях В. А. Колесніковим (1987). При дачі з кормом свинцю ацетату протягом трьох місяців у дозі 1,5 мг / кг маси тварини вміст металу в печінці становив 5,0 мг / кг, в нирках — 6,3, в кістках — до 2,0 і в м’язовоій тканині - 0,06 мг / кг сирого продукту. При оральному поступленні свинневмісні сполуки спричиняють подразливу дію в шлунково-кишковому тракті.

Циркулюючи в крові, вони викликають базофільну зернистість еритроцитів. Характер клінічних ознак інтоксикації при попаданні в організм великих доз свинцю свідчить про те, що метал безпосередньо впливає на ЦНС і кровотворні органи.

При хронічній інтоксикації найбільш ранньою ознакою негативного впливу свинцю на організм є пригнічення активності в сироватці крові де-гідратази дельта-амінолевуліновой кислоти. При щоденному введенні з кормом протягом 90 днів молодняку великої рогатої худоби ацетату свинцю в дозах від 10 до 250 мг/кг корму не спостерігалось видимих змін у стані здоров’я піддослідних тварин і зниження приросту живої маси. Однак при цьому віддзначалось дозозалежне зниження в крові гемоглобіну, зниження активності дегідратази дельтааміноолеїнової кислоти, збільшення концентрації елементу в крові і підвищене виділення копропорфірину з сечею.

Свинцевмісні сполуки є високотоксичними речовинами. Вони в основному викликають хронічну інтоксикацію, пов’язану з високим рівнем кумуляції елемента в кістковій тканині, де він затримується тривалий час, що спричиняє негативну дію на кістковий мозок. Не виключена ймовірність його адитивної дії з іншими токсичними елементами, які також накопичуються в кістках (фтор, стронцій).

Найбільш чутливі до свинцю і його сполук велика рогата худоба, тому випадки свинцевих отруєнь в основному реєструють у тварин цього виду. Ознаки гострого отруєння розвиваються залежно від дози і шляхів надходження від 2 годин до 5−6 діб. При аерогенному надходженні сполук свинцю в організм клінічні симптоми отруєння розвиваються значно швидше, ніж при поступленні всередину. Клініка гострого отруєння свинцем найчастіше проявляється розладом функцій ЦНС: занепокоєння, судоми, головним чином жувальних м’язів, конвульсії, атоксія; такі тварини рухаються по колу, мукають або стогнуть. Уражаються також органи травнї системи, що призводить до надмірної слинотечі, діареї. Ознаки зпудження змінюються періодами пригнічення, депресією. Тварини стають у неприродні пози. Відзначають затруднене дихання, прискорений пульс. Температура тіла не підвищується.

Однак гострі отруєння свинцем та його сполуками зустрічаються досить рідко. Частіше бувають хронічні інтоксикації, пов’язані з тривалим надходженням в організм свинцевмісних речовин з кормами. При хронічній інтоксикації клінічні ознаки отруєння не виражені. Спостерігається зниження м’ясної та молочної продуктивності, загальна слабкість, схуднення. В окремих випадках з’являються набрякання суглобів і розлад функцій руху, посиніння на яснах. Смерті передують коматознийстан і параліч. У більшості випадків хронічні інтоксикації свинцем протікають безсимптомно.

Діагностують отруєння сполуками свинцю на основі аналізу екологічної ситуації в регіоні, результатів результатів дослідження вмісту свинцю в об'єктах навколишнього середовища, кормах і тканинах тварин, клінічної картини інтоксикації, патологоанатомічного дослідження загиблих і убитих тварин. Розміщення в регіоні підприємств з видобутку та переробки свинцю, виява елементу в кормах у кількостях, понад 50 мг / кг, служать підставою для проведення досліджень з метою встановлення діагнозу на хронічну свинцеву інтокскацію. Найбільш характерними ознаками доклінічними свинцевого отруєння є зниження активності дегідратази дельтааміноолїнової кислоти, зниження в крові рівня гемоглобіну і поява в сечі копропорфирину. Зниження активності ферменту в сироватці крові на 20−30% по відношенню до норми, виявлення копропорфирина в сечі служать основою для встановлення діагнозу на отруєння сполуками свинцю. Додатковиою ознакою, що підтверджує діагноз на свинцаве отруєння є виявлення свинцю в печінці та нирках в кількості, що перевищує 10 мг / кг, катаральне ураження слизової оболонки сичуга і кишечника, чорно-сіре забарвлення вмістимого кишечника.

При гострому отруєнні великої рогатої худоби ефективним є тетацин-кальцій або пентацин (10%-ний розчин в ампулах). Їх вводять в/в, в/м або п/к препарату на 1 кг маси тварини протягом 3 днів. Найбільш показано введення всередину у виді 10−20%-них водних розчинів натрію сульфату або натрію тіосульфату в дозі 2−4 л на 1 голову залежно від маси тварини. При хронічній інтоксикації, яка найчастіше спостерігається у практичних умовах, показано введення разом з комбікормом елементарної сірки або натрію тіосульфату — 3…5 г на добу для олодняку великої рогатої худоби і 5−10 г коровам.

При гострому отруєнні сполуками свинцю характерних патологоанатомічних мінн не спостерігають. Знаходять катаральне чи катарально-геморагічні запалення слизової оболонки сичуга і кишечника. Іноді вміст рубця і сичуга забарвлений в темно-сірий колір, який найбільш яскраво виражений у тварин з тривалою клінікою інтоксикації. Відзначають великі крововиливи на епікарді і під епікардом, гіперемію і набряклість головного мозку. Нирки і печінка бліді, розм’якшеною консистенції, іноді з множинними крововиливами.

При хронічній інтоксикації великої рогатої худоби та овець відзначають катаральне запалення слизової оболонки сичуга і тонкого кишечника. Найбільш характерною морфологічною ознакою при хронічній свинцевій інтоксикації є сіро-чорне забарвлення слизової оболонки та вмісту кишечника в результаті утворення сульфіду свинцю. В окремих випадках находять ерозійний та виразковий стоматит, набряк, гіперемію і некротичні зміни в головному мозку і гіпоталамусі (С. Димитров зі співавт., 1986).

Масова частка свинцю в сирих продуктах встановлена СанПіН 2.3.2.560−96 для м’яса, у тому числі напівфабрикатів, свіжих, охолоджених, заморожених (всіх видів тварин, у тому числі промислових і диких), що дорівнює 0,5 мг / кг, для субпродуктів — 0,6, для нирок — 1,0, для яєць — 0,3, для риби — 1,0 (для тунця, риби-меч і білуги — 2,0), для молока — 0,1 мг/кг.

У випадках неможливості лабораторних досліджень тканин вимушено забитих тварин на вміст свинцю внутрішні органи направляють на технічну утилізацію, тушу використовують для додавання до м’яса від здорових тварин, із фаршу готовлять варені ковбаси або консерви.

Для визначення свинцю в кормах і тканинах тварин використовують методи, рекомендовані ГОСТ 26 932–96 «Сировина і продукти харчові. Методи визначення свинцю» і МУ 01−19/47−11−92 «Методичні вказівки для атомноабсорбційних методів визначення токсичних елементів у харчових продуктах».

Необхідно проводити моніторингові дослідження грунту, кормів, води, волосся тварин на вміст свинцю, особливо в регіонах, де розташовані підприємства з видобутку і переробки цього металу. При підвищеній контамінаціїі кормів і води сполуками свинцю необхідно визначати в крові вміст гемоглобіну, активність дегідратази аміноолеїнової кислоти, в сечі кількість копропорфірина. При зміні цих показників, що свідчить про свинцеву інтоксикацію, для профілактики отруєнь доцільно додавати в корм, особливо великій рогатій худобі, елементарну сірку або натрію тіосульфат — 2−4 л (10%-ний розчин) залежно від маси тварини.