Розробка комплексних програм реабілітації дітей

Міністерство науки і освіти України Запорізький національний технічний університет

Інститут управління і права До захисту допущена зав. каф. «Фізичної реабілітації та рекреації»

" «__ 2010р.

Дипломна робота

на тему:

«Розробка комплексних програм реабілітації дітей»

2010р.

Запорізький національний технічний університет Факультет ___________________ Кафедра ____________________

Спеціальність ____________________________________

Затверджую:

Зав. кафедрою ____________

________________________

«_____» ___________ 2010р.

Завдання

на дипломну роботу студентові

____________________________________________________

1. Тема роботи: ____________________________________________________

__________________________________________________________________

затверджена наказом по університету від «____» ________________ 201__ р.

2. Термін здачі студентом закінченої роботи_______________________

3. Вихідні дані до роботи____________________________________________

_____________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що належить розробити) _____________________________________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових

креслень)_____________________________________________________

__________________________________________________________________

6. Консультанти з роботи із зазначенням розділів роботи, що їх стосуються

7. Дата видачі завдання________________________________

Керівник ___________________________________________________

Завдання прийняв до виконання________________________________

Календарний план

Студент дипломник_______________________________________

Керівник роботи____________________________________

Реферат

ПЗ: 76с., 3 табл., 3 мал., 1 додаток, 53 джерела літератури.

Об'єкт дослідження: реабілітація дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Суб'єкт дослідження діти народжені шляхом кесарева розтину.

Метою проведеного дослідження був експериментальний аналіз факторів, що впливають пологи шляхом кесарева розтину.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати доступні літературні джерела, присвячені народженню дитини шляхом кесарева розтину.

2. Дослідити стан та методологію визначення показників, що призводять до кесарева розтину.

3. Провести дослідження впливу факторів на відновлення здоров’я та фізичний розвиток дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел по даній темі, експеримент, фізіологічні та медико-біологічні методи дослідження, методи математичної статистики.

Гіпотеза: проведене дослідження допоможе розробити програму реабілітації дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Наукова новизна: у нашому дослідженні ми розглянули методологію відновлення фізичного розвитку дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню програми реабілітації дітей народжених шляхом кесарева розтину в м. Запоріжжі.

Дитина, пологи, кесарів розтин, положення, гіпоксія, плід, матір, реабілітація, фізичний розвиток, відновлення, масаж, комплекс, вправи.

Зміст

• Завдання
• Реферат
• Зміст
• Перелік умовних позначень, та символів
• Вступ
• Розділ 1. Літературний огляд: теоретичні основи та досвід народження дітей шляхом кесарева розтину
• 1.1 Поняття кесарева розтину та статистичні дані щодо рівня розвитку в світі та в Україні
• 1.2 Прямі показання та наслідки кесарева розтину
• 1.3 Відносні показники до кесаревого розтину
• Розділ 2. Завдання, методи й організація дослідження
• 2.1 Завдання дослідження
• 2.2. Методи дослідження
• 2.3 Організація дослідження
• Розділ 3. Результати дослідження та їх обговорення
• Висновки та рекомендації
• Список використаної літератури
• Додатки

Перелік умовних позначень, та символів

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров’я ЗСЖ — здоровий спосіб життя ФЗСЖ — формування здорового способу життя ООН — організація об'єднаних націй НДІ - науково дослідницька інспекція ХНІЗ — хронічних неінфекційних захворювань

ХСК — хвороби системи кровообїгу ЦНС — центральна нервова система

ЄС — Європейський союз м. — місто н.д. — нашої доби

р. — рік т.д. — так далі

Вступ

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена тим, що однією з характерних особливостей сучасного акушерства є значне зростання та розширення показів до кесаревого розтину. В Україні з 57,8 до 95,8 на 1000 пологів проводиться кесарів розтин, в США в 1 із 4−5 випадків пологів, і це складає до 1 млн. кесаревих розтинів за рік. В Росії за останні 10 років частота кесаревого розтину виросла в 3 рази. В цей же час в державах Західної Європи та США спостерігається різке зниження частоти кесаревого розтину з 20−27% в 90-ті роки до 11−18% в 2007;2008 роках. Так, зниження кесаревого розтину в першу чергу пов? язують з природнім розродженням жінок з рубцем на матці, понад 70% і це дало економічний ефект 1 млрд. доларів США в рік.

За даними одних авторів кесарів розтин не знижує материнської та перинатальної захворюваності та смертності. Тоді як інші зазначають, що при частоті кесаревого розтину 9% перинатальна смертність складає 15%, а при частоті 15−16% перинатальні втрати знижуються до 3−4,3%о, тобто більше, ніж в 3 рази. Але якщо частота кесаревого розтину перевищує 15%, то це не призводить до зниження перинатальних втрат, а якщо врахувати дефіцит матеріальних ресурсів, то кесарів розтин стає небезпечним для матері через тяжкі ускладнення. Материнська смертність при кесаревому розтині в 10−25 разів, а інфекційно-запальні ускладнення в 80 разів перевищують таку в порівнянні з природнім розродженням. Однією з причин розповсюдження госпітальної інфекції є масове інтраопераційне використання антибіотиків.

Профілактичні курси антибіотикотерапії сприяють появі антибіотикорезистентних штамів госпітальної мікрофлори. Це в свою чергу змінює динаміку мікробіоцинозу статевих шляхів породіллі, з появою загрози ендометриту, до появи відстрочених гнійних ускладнень. Виникає парадоксальна ситуація: в результаті зменшення частоти проведення антибіотикопрофілактики, зменшується частота гнійно-запальних ускладнень в післяопераційному періоді.

Успіх кесаревого розтину пов’язаний з дотриманням таких принципів: а) ретельний гемостаз; б) уникнення травматизації тканин операційної рани; в) мінімізація шовного матеріалу; г) скорочення часу операції; д) профілактика інфікування рани.

Об'єкт дослідження: реабілітація дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Суб'єкт дослідження діти народжені шляхом кесарева розтину.

Метою проведеного дослідження був експериментальний аналіз факторів, що впливають пологи шляхом кесарева розтину.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати доступні літературні джерела, присвячені народженню дитини шляхом кесарева розтину.

2. Дослідити стан та методологію визначення показників, що призводять до кесарева розтину.

3. Провести дослідження впливу факторів на відновлення здоров’я та фізичний розвиток дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел по даній темі, експеримент, фізіологічні та медико-біологічні методи дослідження, методи математичної статистики.

Гіпотеза: проведене дослідження допоможе розробити програму реабілітації дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Наукова новизна: у нашому дослідженні ми розглянули|розгледіли| методологію відновлення фізичного розвитку дітей народжених шляхом кесарева розтину.

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню програми реабілітації дітей народжених шляхом кесарева розтину в м. Запоріжжі.

Розділ 1. Літературний огляд: теоретичні основи та досвід народження дітей шляхом кесарева розтину

1.1 Поняття кесарева розтину та статистичні дані щодо рівня розвитку в світі та в Україні

Почнемо із самого терміна. Чому «розтин» — зрозуміло, але чому «кесарів»? Кесар, кайзер, цар — слова, що сходять до імені Гаю Юлія Цезаря (100 — 44 р. до н.д.), великого полководця й політика, що одержав від Римського Сенату титул імператора. Кесарів розтин — цезарів розтин, але при чому отут Цезар?

Ще з античних часів існує легенда, що мати Цезаря, Аврелія, при пологах умерла, але майбутній «батько батьківщини» був витягнутий з її живим за допомогою оперативного втручання — кесарева розтину. Однак при всій принадності такого тлумачення воно не витримує критики. Як бути, наприклад, зі свідченням того, що Аврелія знала про експедиції свого сина в Британію, куди Цезар висадився у віці 45−46 років? Зате є відомості, що при Цезарі був прийнятий закон, що робив обов’язкової у випадку смерті породіллі спробу порятунку дитини шляхом розсічення черевної стінки й матки й витяги плода. До XVII століття ця процедура називалося кесаревою операцією. Термін «кесарів розтин» увів в 1598 р. Жак Гілл'їмо у своїй книзі про акушерство. Є й інші варіанти етимології цього терміна, але поглиблення у філологічні нетрі не входить у наші завдання.

З операцією, називаної нині кесаревим розтином, зв’язано стільки міфів, легенд і переказів, що вичленувати з них реальне ядро дуже й дуже складно. Одне можна затверджувати із упевненістю: кесарів розтин відомо людству із глибокої стародавності. Переказу про оперативний витяг плода, у тому числі живої дитини з живої матері, існують і в західної, і в східної культурах.

Давньогрецький бог лікування Асклепій (у римському варіанті - Ескулап) був сином Аполлона й німфи Короніди. Легковажна Короніда, уже будучи вагітної від Аполлона, змінила йому зі смертним — красенем Ісхієм. Такого попрання божественного достоїнства боги-олімпійці потерпіти не могли. Розгніваний Зевс убиває зухвалого Ісхія блискавкою, а обманутий Аполлон вражає стрілою невірну кохану. Однак гнів батька не поширюється на ще не народженого сина, якого він витягає зі чрева мертвої матері (чим не кесарів розтин?) і передає на виховання мудрому кентаврові Хірону, що навчив його згодом мистецтву лікування.

Існують старокитайські гравюри, що зображують операцію кесарева розтину, причому явно на живій жінці.

Єврейський Талмуд забороняє визначення первородства у випадках, коли близнюків витягають із утроби матері хірургічним шляхом. Жінкам, що розв’язалися від тягаря за допомогою оперативного втручання, пропонуються спеціальні очисні ритуали.

Але хоча й існують окремі свідчення про випадки успішного витягу живого плода з живої матері, все-таки споконвічною метою оперативного втручання був витяг дитини з померлої або вмираючої жінки. По-перше, люди завжди хотіли дати дитині шанс вижити — як би мізерним цей шанс не представлявся. По-друге, відповідно до релігійних приписань, у випадку смерті породіллі дитини й мати випливала ховати окремо. Можливість урятувати й мати, і дитя стала по-справжньому реальної лише в XIX столітті. Правда, такі спроби вживали постійно, але не завжди успішно. Перше або, принаймні, одне з перших письмове свідчення про успішне проведення кесарева розтину датується 1500 р. У Швейцарії жив якийсь Якоб Нуфер, чию професію ми б визначили зараз як «ветеринар, фахівець зі стерилізації свійських тварин». Коли його дружині прийшов час родити первісток, пологи виявилися надзвичайно важкими й довгими. Незважаючи на всі зусилля тринадцяти досвідчених акушерок, нещасна жінка ніяк не могла розв’язатися від тягаря. По закінченні декількох днів болісних і марних сутичок зневірений чоловік зрозумів, що настав час переходити до рішучих дій. Заручившись дозволом влади, він приступився до операції. Завдяки своїй професії, Якоб мав деякі хірургічні навички. Можливо, саме це, поряд з жалістю до дружини й рішучим характером, допомогло йому успішно провести операцію. Жінка залишилася жива й згодом народила чоловікові ще п’ятьох дітей (у тому числі двійню!). Дитина, витягнута з утроби матері за допомогою кесарева розтину, дожив до 77 років. Справедливості заради відзначимо, що деякі сучасні фахівці з історії медицини беруть під сумнів дійсність цієї розповіді, ставлячи його в один ряд із численними небилицями про породілей, що проробили кесарів розтин самостійно, про вагітних жінок, атакованих рогатими тваринами й т.д. [6]

З письмових свідчень про перші випадки успішного здійснення кесарева розтину можна зробити висновок, що практично всі вони проводилися вдалині від більших міст, у сільській місцевості, без участі професійних лікарів (навіть без консультації з ними) і без застосування відповідного інструментарію. У якийсь момент до оперативного втручання стали прибігати на більше ранньому етапі родового процесу — ще до того, як ситуація ставала фатальною для породіллі. Це дозволяло зменшити ризикованість і травматичність операції не тільки для матері, але й для дитини. Операція здійснювалася, як правило, удома — на кухонному столі або на простого ліжка. У лікарнях родили рідко, що (як не дивно це звучить) було благом і для матері, і для дитини, принаймні, до другої половини XIX століття. Про асептику й антисептик у ті часи ще нічого відомо не було, і лікарні буквально «кишіли» інфекціями. Небезпека представляло все — аж до погано вимитих рук хірурга [7, 11].

Успішному здійсненню кесарева розтину, як і будь-якого хірургічного втручання, перешкоджало ще одна обставина — відсутність серйозних анатомічних знань. Слово «анатомія» у перекладі із грецького означає «розсічення (тіла)». Ще з античних часів релігія й суспільна думка традиційна повставали проти посмертного розкриття. Анатомічні знання, отримані при розкритті тварин, механічно переносилися на людське тіло, що не могло не приводити до грубих помилок у вченнях про будову внутрішніх органів людини. Коли великий Олександр Македонський заснував у Єгипті Олександрію (IV в. до н.е.), що дуже незабаром стала міжнародним торговельним і культурним центром, разом із грецькими торговцями туди потягнулися й грецькі вчені, у тому числі й медики. При слові «Єгипет» першим часто приходить на розум слово «мумія». Так було й в античні часи. Грецькі медики Герофіл і Ерасістрат (III в. до н.е.) запозичили єгипетську техніку муміфікування. Та й суспільство на той час уже не було настільки непримиренно настроєне до емпіричного (тобто досвідченому, експериментальному) вивченню анатомії. Тому деякі подання про анатомію людини в античну епоху все-таки існували, однак фундаментальними їх назвати ніяк не можна. Подібно іншим емпіричним областям знання, анатомія в Європі аж до епохи Відродження була змушена задовольнятися тим, що «заповіла» їй античність. Відродження асоціюється, головним чином, з мистецтвом і філософією, однак нітрохи не менш масштабн і революційними були зміни в науковому мисленні й науковій практиці. Анатомічні подання медиків XVI-XVII ст. уже ні в якій мірі не можна назвати наївними або фантастичними (хоча церква продовжувала переслідувати практику посмертного розкриття). У праці основоположника сучасної анатомії Андреаса Везалія (1514 — 1564) «De corporis humani fabrica» («Про будову людського тіла») дані по-справжньому наукові описи всіх органів і систем людського тіла.

Цікаво, що в країнах, які ми зарозуміло звикли вважати дикими, вчіння про анатомію людського тіла (так само, як і поняття про антисептик, а може бути, і техніка анестезії) перебувало, як видно, на більше високому рівні, чим у цивілізованій Європі. Європейські мандрівники неодноразово розповідали про випадки успішного проведення кесарева розтину, наприклад, в Африці. Один з них описує британець Р.У. Фелкін. Якийсь лікар використав бананове вино як свого роду анестезію, запаморочивши їм жінку до напівнепритомного стану. Тим же банановим вином він протер власні руки й живіт породіллі, а потім, зробивши серединний надріз, відразу припік рану — щоб уникнути сильної кровотечі. По завершенні операції угандійський цілитель скріпив розріз на животі металевими голками (матку він зашивати не став, а лише промасажував її), а потім перев’язав рану, попередньо покривши бинт якоюсь маззю, виготовленої з корінь. Випадок цей датується вже 1879 р., однак вправність лікаря, відпрацьованість процедури й та швидкість, з якої пацієнтка оправилася від операції, дозволили Фелкіну довести, що угандійські лікарі мають багатий і, без сумніву, давній досвід хірургічного витягу плода.

У Європі ж, починаючи з епохи Відродження, акушерство усе більше перетворювалося з ремесла в галузь медичної науки. Як відомо, аж до кінця XIX століття медичне утворення було доступно тільки чоловікам. Досвідчених, але не занадто «підкованих» у теорії жінок-акушерок згодом практично витиснули утворені лікарі-чоловіки. Однак відповідно до одному з перших цілком достовірних (на відміну від випадку з Якобом Нуфером) свідчень про успішне проведення кесарева розтину, пальма першості (якщо не у світі, те, у всякому разі, у Британській імперії) тут належить жінці. Переодягшись чоловіком, англійка Джеймс Міранда Стюарт Беррі завербувався в Південну Африку як військовий лікар. Саме там вона й провела операцію, про яку мова йде, приблизно між 1815 і 1821 р.

На цьому, мабуть, можна закінчити наш побіжний огляд доісторичної епохи кесарева розтину. Історичну ж еру знаменують два великих відкриття, до яких людство прийшло лише в другій половині XIX століття — антисептика й анестезія, але це тема для окремої розмови.

З перших днів введення сучасної методики кесарева розтину в 80-х роках ХІХ століття відбувалися бурхливі професійні дебати про належні показання до виконання цього оперативного втручання [11, 12]. Протягом декількох десятиліть після впровадження в клінічну практику антибіотиків і появи банків донорської крові частота виконання кесарева розтину в США залишалася в межах 4−6%. Однак у проміжку з 1968 по 1978 р. цей показник фактично потроївся — до 15,2%, а дискусія про кесарів розтин торкнула самих широких шарів громадськості. У доповіді, представленій Національним інститутом охорони здоров’я США (NIH) в 1981 р., виражене занепокоєння із приводу росту даного показника й наведені рекомендації зі зниження частоти sectio caesarea, включаючи кваліфіковане забезпечення піхвових пологів після подібних втручань (VВAC). Дані про частоту кесарева розтину й VBAC у різних стаціонарах до 90-м років були опубліковані й інтерпретовані групами захисту прав споживачів як показник якості акушерської допомоги. В 1990 р. ініціативною групою «Здорові люди — 2000» підтримано значення показника частоти кесарева розтину 15% як цільового рівня для американської охорони здоров’я до 2000 р.

Незважаючи на суспільну думку й висновки експертів про необґрунтованості багатьох випадків кесарева розтину, частота даного втручання в США продовжує зростати (в 2004 р. цей показник перевищив 27%) і поки що не демонструє ніякої тенденції до зниження [15, 16]. Безсумнівно, це стимулює дискусію навколо визнання кесарева розтину за бажанням пацієнтки узаконеним вибором родорозрішення [17, 18]. У недавно опублікованій статті висловлена думка про те, що «прийшла настав час визначити новий норматив частоти кесарева розтину».

Спробуємо довести, що частота sectio caesarea є наслідком клінічних рішень, заснованих на індивідуальній оцінці ситуації, і не може бути оцінена за допомогою методів доказової медицини. Вплив академічних авторитетів на частоту виконання кесарева розтину в США представлено в історичному контексті. Подібно іншим індексам, що характеризують стан суспільного здоров’я, показник частоти кесарева розтину є непрямим результатом американської державної політики, що проводилася протягом останнього сторіччя. Без серйозних змін Концепції охорони здоров’я й охорони материнства, прийнятої в США, цей показник буде підвищуватися й надалі, не залишаючи шансів на які-небудь популяційні поліпшення.

З моменту стандартизації Сангером техніки «класичної» операції на початку 80-х років ХІХ століття кесарів розтин був надзвичайним заходом, до якої прибігали лише у випадку абсолютного клінічно вузького таза, з рівнем материнської смертності, що перевищує 80%. Застосування хірургічних втручань в акушерстві залучало енергійних і честолюбних осіб, і ранні повідомлення відбивають погляд на дану проблему ентузіастів. Так, Нобель (Філадельфія) в 1893 р. писав: «…кесарів розтин, виконаний фахівцем до або на початку родової діяльності, навряд чи становить більшу небезпеку, чим середньостатистичні пологи, прийняті в наших великих містах». Критики-сучасники відзначали, що більше небезпечними були оперативні втручання у виконанні випадкових хірургів, найчастіше запрошених для проведення кесарева розтину після невдалої спроби піхвового родорозрішення.

На початку ХХ століття рівень материнської смертності внаслідок елективного кесарева розтину в спеціалізованих клініках знизився до 3−4%. Родорозрішення шляхом кесарева розтину тепер стали виконувати при предліжанні плаценти, еклампсії, наполегливому бажанні матері мати живої дитини при будь-якому ступені ризику. В 1906 р. Рeйнольдс із Бостона викликав пожвавлення в суспільстві пропагандою елективного кесарева розтину «у вкрай незначного контингенту зверхцивілізованих жінок з патологічно низькою здатністю терпіти родовий біль і протистояти м’язовій утомі при звичайних родах».

Незважаючи на подібну риторику, донедавна авторитетні фахівці в питанні про sectio caesarea займали консервативну позицію. Академічні лідери, зокрема Вільямс, заявляли про те, що «майстерність акушера повинне визначатися не кількістю виконаних їм кесаревих розтинів, а перевагою тих, які він не став робити».

Породжений в доантибіотичну й дотрансфузійну еру, цей погляд, безсумнівно, відбивав серйозну стурбованість про благополуччя матері й плода. Дж. Вайтрідж Вільямс завдяки займаній їм посади головного акушера при університеті Джона Хопкінса (1899−1931), своєму епонимічному підручнику й просто в силу особистих якостей був найбільш впливовим прихильником такого підходу. На початку своєї професійної діяльності він виступав за більше широке застосування кесарева розтину як безпечної альтернативи краніотомії, симфізіотомії або накладенню високих акушерських щипців у випадках клінічно вузького таза. Пізніше Вільямс став жахливим буркуном, використовуючи кожний форум для осуду елективного виконання епізіотомії, накладення акушерських щипців, стимуляції родової діяльності й акушерського повороту плода на ніжку. Проте, найбільш хльосткі свої коментарі він приберігав для прихильників розширення показань до кесаревому розтину. Обговорюючи статтю Девіса (Філадельфія), опубліковану в 1919 р., він виразився в такий спосіб: «Усяка людина, що вміє користуватися своїми руками й має кілька інструментів, може провести кесарів розтин… Я ж більше пишаюся крайніми випадками в моїй практиці зі спонтанним родорозрішенням, чим тими, коли мені доводиться розкривати животи».

Наполягаючи на тому, що тільки клінічно вузький таз є єдиним обґрунтованим показанням до проведення кесарева розтину, Вільямс підтримував показник частоти кесарева розтину на рівні 0,9% у період з 1900 по 1921 р. [24, 25]. Знаючи, що ризик для матері зростає пропорційно тривалості періоду пологів і, проте, не відмовляючись від спроби пологів у крайніх випадках, він досяг прийнятного рівня смертності тільки після виконання 31% операцій гістеректомії. Протягом 30 років Вільямс практично монополізував комплектацію основних кафедр акушерства й гінекології в країні [26], тому його спадщина сприяла підтримці низького рівня показника частоти кесарева розтину протягом десятиліть після його смерті.

Як помітив в 1939 р. Косгроув (Нью-Джерсі), «жоден показник не повинен коли-небудь, прийматися на око для лікарняної статистики», однак акушери з університетських кафедр довго обговорювали питання ідеальної частоти кесарева розтину. Наприкінці 40-х Пласс (Айова), учень Вільямса, був переконаний, що ідеальне значення показника частоти кесарева розтину перебуває в межах 4−5%. Це не дивно, адже подібна частота втручання в той час превалювала в університетських клініках і в більшості великих лікарень. Секретом полішинеля було те, що показання до проведення кесарева розтину були більше ліберальними в приватних установах, по слухах, із частотою втручання більше 15%. В 1995 р. 23 експерта прийшли до угоди про те, що показник частоти виконання кесарева розтину занадто високий, і запропонували керівні принципи для належного використання sectio caesarea. Більшість їхніх рекомендацій були обґрунтовані клінічно, однак не базувалися на достовірних доказах.

Теоретично можливо обчислити показник, здатний мінімізувати суму всіх ризиків для матері й плода. Однак на практиці складно визначити й виміряти будь-які очевидні фізичні ускладнення. Традиційний ятроцентричний погляд на захворюваність сфальцьований на тих несприятливих подіях, які продовжують перебування пацієнтки в стаціонарі або вимагають повторної госпіталізації. Порівняно небагато публікацій присвячені меншим показникам захворюваності матері й перспективам дитини — якості їхнього життя після пологів (фізичному й психологічному, короткостроковому й довгостроковому). Такі показники із працею піддаються кількісному визначенню. Ще в далекому 1913 р. Делі (Чикаго) був переконаний, що «психічному впливу родових сутичок повинне бути відведене значне місце в наших міркуваннях при виборі способу родоразрішення».

Навіть якби було можливо одержати достовірні дані про захворюваність, те як визначити рівень ризику для матері, при якому протипоказано родорозрішення шляхом кесарева розтину при наявності показань до нього з боку плода? І навпаки, яка ступінь ризику для плода при піхвових родах, що вимагала б проведення sectio caesarea? Який рівень довгострокової материнської захворюваності, пов’язаної з піхвовими родами (наприклад, пролапс полових органів), переважує хірургічний ризик при кесареві розтині?

Дуже важливо, хто ухвалює рішення щодо проведенні операції. Широкий діапазон значень показника частоти кесарева розтину в різних країнах, у різних акушерів (навіть у межах однієї й тієї ж лікарні) переконує в тім, що різні особи (у тому числі породіллі й оказуючі допомогу медпрацівники) розцінюють ту саму ступінь ризику по-різному.

Показник частоти кесарева розтину є, таким чином, наслідком суб'єктивних клінічних рішень і не може бути визначений. Ідеальна частота даного втручання не може виходити за рамки індивідуальних величин і орієнтовних розрахунків.

В 1972 р. Кокран виділив акушерство й гінекологію як спеціальність, найменш придатну для доказового підтвердження. За минулі з тієї пори роки на додатку статистичних методів до області акушерства було побудовано чимало університетських кар'єр, а доказова медицина домінує над клінічним викладанням, якщо й зовсім не над клінічною практикою. Чи може застосування таких методів привести до «народження» показника частоти кесарева розтину?

Критики високого значення показника частоти кесарева розтину приводять як аргументи результати оглядових досліджень, що свідчать про більшу небезпеку кесарева розтину для матері в порівнянні з піхвовими родами. Доти, поки родорозрішення шляхом кесарева розтини буде вважатися змушеним втручанням, воно буде проводитися в субоптимальних умовах, приводячи до підвищення частоти побічних ефектів і зниженню його потенційних переваг для плода. Все вищесказане спонукає до проведення масштабного рандомізованого контрольованого дослідження (РКД) своєчасного планового кесарева розтину в загальній акушерській популяції. Крім вироблення більше надійних критеріїв ризику (як короткострокових, так і наступних вагітностей мають, що значення для,), подібне дослідження могло б підтвердити переконання більшості акушерів у тім, що багато пороків розвитку не пов’язані з асфіксією плода при народженні або родовій травмі.

Якби можна було дійти згоди про те, що елективний кесарів розтин забезпечує кращі результати для немовлят з одночасним незначним ризиком для їхніх матерів, народження могло б звестися до простого клінічного алгоритму: пологи повинні стати лише другим відхиленням від протоколу, як це вже трапляється при тазовому предліжанні плода. На перший погляд, кесарів розтин — це просто альтернативний шлях родорозрішення. Дискусія на цю тему рідко буває неупередженої, адже елективний кесарів розтин заперечує основну парадигму акушерства про фізіологічну природу вагітності й пологів і неприпустимості втручання в ці процеси без наявності специфічних показань. Можна припустити, що багато породілей і їхніх акушерів відмовляться від участі в дослідженні, що включає елективний кесарів розтин у жінок групи низького ризику, дискредитуючи тим самим зовнішню валідність дослідження. Оскільки переваги для плода при кесареві розтині підкоряються закону убутної приростної віддачі, вони повинні бути досить відчутними з метою обмеження включення в клінічні дослідження груп жінок із установленим високим ризиком sectio caesarea.

РКД вимагає гіпотези, придатної для перевірки в реальних умовах: вона повинна бути простий, специфічної й завчасно сформульованої. На цій підставі не існує прямого шляху для перевірки гіпотези про ідеальну частоту кесарева розтину. Оскільки показник частоти проведення таких операцій обчислюється постфактум, неможливо також спланувати проспективне дослідження для порівняння специфічних показників частоти кесарева розтину. У принципі, єдина можливість — підготувати велике РКД із множинними «плечима», кожне з яких повинне включати жінок у різному співвідношенні залежно від передбачуваного методу ведення пологів, наприклад, 100% елективних кесаревих розтинів проти 0% планових вагінальних пологів, 80/20, 50/50 і т.д. Для певних кінцевих результатів ідеальну частоту кесарева розтину можна оцінити ретроспективно. Очевидно, що показник ідеальної частоти буде залежати від кількості жінок, включених у дослідження, і від співвідношення його ускладнень у матерів відносно до поразок плода (всі критерії суб'єктивні).

Акцент на доказовій медицині, що робиться останнім часом, до деякої міри заслонив необхідність індивідуалізації клінічного підходу в акушерстві. Рандомізовані контрольовані дослідження надають інформацію про популяції, але не здатні замінити клінічне рішення. Наприклад, навіть якщо визнати щирим твердження про те, що кесарів розтин у цілому безпечніше для плода при тазовому предліжанні, не можна розраховувати на гарний результат невідкладного хірургічного втручання ні для матері, ні для дитини, якщо воно виконується тоді, коли відбулося вставляння сідниць плода в площину малого таза породіллі. Хоча РКД забезпечують найвищий рівень доказовості, їх зовнішня валідність обмежується невеликим обсягом вибірки й необ'єктивністю добору, властивому дослідницькому процесу. Крім того, дослідники не проводять рандомізацію акушерів, що роблять допомогу. У статистичному дусі нашого часу справедливим буде твердження про те, що клінічне рішення й технічні можливості розподілені за нормальним законом у рамках професії. Ці характеристики найчастіше неоднаково розвинені в окремих осіб, і не існує ніяких підтверджень тому, що академічні заслуги позитивно корелюють із клінічною майстерністю. У світлі цих факторів, що бентежать, досить завбачливо зберігати відомий рівень скептицизму щодо висновків будь-яких досліджень.

Акушерський контингент із кожним роком стає усе старше й «важче», зі збільшенням частки первородящих показник частоти виконання кесарева розтину в світі буде підвищуватися. Ця тенденція буде збільшуватися небажанням або нездатністю акушерів виконати оперативне піхвове родорозрішення. Кесарів розтин на прохання пацієнтки стане рутинною процедурою в жінок групи високого ризику. Оскільки розцінити вагітність і пологи як «нормальні» можна тільки в ретроспективі, акушерам буде важко відхилити прохання про елективний кесарів розтин з боку жінок, що не мають традиційних факторів ризику. Чималу частку відповідальності за ріст показника частоти даного втручання несе «криза лікарських помилок».

Помилка зі своєчасним виконанням кесарева розтину є таким розповсюдженим обвинуваченням при судових розглядах у випадку родової травми або асфіксії, що акушерів навряд чи можна дорікнути в проходженні принципу «сумніваєшся — не роби!». Поки що, за повідомленнями Національної бази даних практикуючих лікарів, кількість оплачених позовних заяв до акушерів істотно не змінилося протягом останніх 13 років, становлячи в середньому 1 на 3100 пологів. Судові справи, які збуджуються по факті несприятливих результатів, свідчать про невідповідність між частотою проведених кесаревих розтинів і можливою перевагою для породілей або дітей від їхнього проведення. Ефективна реформа деліктної відповідальності в сфері охорони здоров’я тісно пов’язана з державною політикою й на доступному для огляду політичному обрії не проглядається.

Оцінка лікарів або лікарень на підставі приблизної частоти кесаревих розтинів — освячена часом практика, що, проте, нічого не дає для поліпшення медичної допомоги. Ніхто не повинен критикувати рішення акушера оперувати без всебічного розгляду кожного конкретного випадку. На практиці подібне вивчення звичайно приберігається на випадок екстремальних подій. Оскільки останні трапляються рідко, а удача тільки попереджає неблагополучні наслідки недотепної родопомочі, процес поліпшення якості акушерської допомоги ефективніше контролювати шляхом дослідження випадкової вибірки особистих справ при недостатній акушерській сумлінності, судових рішень і документації.

За останні 100 років багато країн світу відстали від інших промислово розвинених країн за всіма показниками якості охорони здоров’я, включаючи рівень материнської й неонатальної смертності. Це сумний вердикт системі національних пріоритетів, при якій мільйони працюючих американських громадян не мають медичної страховки, а також адекватного медичного обслуговування вагітних. У країнах Європи кращі перінатальні результати досягаються з більше низькою частотою кесарева розтину й менших витрат на охорону здоров’я. У цих країнах більшість вагітностей з низьким ризиком ведуть акушерки, а лікарі-акушери залучаються як консультантів.

Як процедурно-процедурно-орієнтовані фахівці починали робити акушерську й гінекологічну допомогу? Сто років тому більшість пологів відбувалося в домашніх умовах. Гадана простота акушерства сприяла поганій підготовці цих фахівців (за принципом «раз побачив — зробив сам»), їхньому низькому статусу й винагороді. Делі, другий після Вільямса видатний академічний авторитет того часу, думав, що акушерство ніколи не доможеться поваги до себе як до спеціальності доти, поки не буде визнане «патологічне положення вагітності». Цей підхід ґрунтувався на передумові про потенційну аномальність більшості вагітностей, що вимагають залучення експертів-лікарів для досягнення гарних результатів. Подібний погляд на пологи навмисне виключав участь акушерок, які були системно усунуті організованою медициною на підставі нібито їхньої недостатньої підготовки й погрози розвитку акушерської «науки». З переміщенням пологів у лікарні збільшилися програми підготовки лікарів-фахівців протягом 20−30-х років минулого століття. Створення Американського Департаменту по акушерству й гінекології в 1930 р. додало офіційний статус хірургічної спеціальності - акушерству. В 50-х пологи в Америці стали стандартизованим лікарняним ритуалом під сольним керуванням докторів-чоловіків, що оперують, із практикою оплати за послуги. Масове акушерство було та й залишається засобом до існування державних фахівців, з перспективою винагороди за важку працю у вигляді активної гінекологічної практики в дозрілих літах. Для фахівців це був «золотий» століття акушерства в Америці: успішно проголосивши себе єдиними компетентними фахівцями з надання допомоги в області охорони материнства в цій країні, лікарі-акушери одержали кредит для поліпшень в області охорони материнства й дитинства, які простежувалися в період з 1940 по 1970 р. Протягом останніх десятиліть стало очевидно, що збільшення вузької спеціалізації й впровадження нових технологій, а відповідно й ріст частоти кесаревих розтинів, не дали розмірних переваг для популяції. Замість цього з боку пацієнток вони одержали нереально завищені очікування відмінних результатів, що в підсумку забезпечило ріст кількості судових позовів.

Сформована тупикова ситуація — це можливість переглянути підхід до акушерства, прийнятий у США. Головна мета передбачуваних змін, крім підвищення доступності охорони здоров’я, повинна складатися в якнайшвидшому наданні американським жінкам більше широкого, чим у цей час, вибору в більшості областей охорони материнства. Хоча минулу спеціальну підготовку акушерки й забезпечують безпечну акушерську допомогу при більше низькій частоті кесарева розтину, вони ведуть лише 7% пологів у США, працюючи по більшій частині в тім середовищі, де вони не конкурують економічно з докторами.

Доти поки більшість жінок з медичною страховкою не скаржаться на рівень акушерської допомоги, стимул до реформування американського підходу до родопомочі з його високим рівнем частоти кесаревого розтину невеликий. При цьому інші фактори породжують скорочення або нерівномірний розподіл фахівців з охорони материнства, і це буде стимулювати потреба в альтернативних рішеннях: зменшення прийому пологів сімейними лікарями; збільшення вузької спеціалізації зменшує кількість лікарів загальної практики й зводить до мінімуму їхня роль у великих центрах. Дійсно, рівень підготовки звичайного акушера-гінеколога в області надання первинної медичної допомоги уступає такому сімейного лікаря, і існує небагато амбулаторних акушерських або гінекологічних процедур, які не могли б бути кваліфіковано виконані фахівцями середнього рівня. У клінічних лікарнях скорочення робочого графіка лікарів-ординаторів створює потреба в послугах, які можуть бути зроблені тільки медперсоналом стаціонару. Оскільки, за винятком процесу навчання й випадків з відхиленнями, лікарі-акушери проводять мало часу в постелі пацієнтки, довіряючи надання допомоги й прийом пологів акушеркам, те чому б поступово не скоротити посада лікаря загальної практики зовсім? Співробітництво професійної акушерки за умови самоконтролю з консультантом-перінатологом може представляти кращу модель акушерської допомоги населенню.

У нашій культурі «швидкого результату» не слід очікувати швидкого зниження показника частоти кесарева розтину без перевиховання населення й професійних лікарів у тім дусі, що більшість неускладнених пологів не вимагає втручання, а несприятливі результати, як правило, не можуть бути ні визначені, ні попереджені кесаревим розтином. Культурні зміни вимагають часу; вони також мають потребу в натхненому керівництві й підтримці широких мас. Тим часом, нехай кожний фахівець практикує найкращі з відомих йому акушерських підходів, і показник частоти кесаревих розтинів сам досягне властивого йому рівня.

В США в 1 із 4−5 випадків пологів проводиться кесарів розтин, і це складає до 1 млн. кесаревих розтинів за рік. В Росії за останні 10 років частота кесаревого розтину виросла в 3 рази, а в Україні - в 1,66 рази (з 57,8 до 95,8 на 1000 пологів). В цей же час в державах Західної Європи та США спостерігається різке зниження частоти кесаревого розтину з 20−27% в 90-ті роки до 11−18% в 2007;2008 роках. Так, зниження кесаревого розтину в першу чергу пов? язують з природнім розродженням жінок з рубцем на матці, понад 70% і це дало економічний ефект 1 млд. доларів США в рік.

1.2 Прямі показання та наслідки кесарева розтину

З кожним роком кількість жінок, перенесших операцію кесарева розтину, росте. Як доглядати за дитинками, що з’явилися в результаті кесарева?

Психологи затверджують, що момент народження багато в чому визначає подальше життя людини. На кожному етапі природних пологів заставляються певні особистісні якості, зокрема такі, як завзятість у досягненні мети, уміння чекати, терпіти біль, пристосовуватися до сформованої ситуації й не зневірятися у власні сили.

Втручання на будь-якому етапі народження може накласти відбиток на все життя. За старих часів вірили, що діти, що уникли родових борошн, виростають безстрашним, владними й сильними духом людьми, і назвали операцію по витягу плода через розріз на передній черевній стінці кесаревим розтином.

Таким шляхом з’явилися на світло Юлій Цезар і багато інших царських осіб. Стародавні греки приписували операції кесарева розтину божественне походження. Відповідно до грецької легенди, таким чином, Аполлон допоміг народженню свого сина Асклепія, між іншим, бога лікування.

Однак вивчення дітей, що з’являються на світ за допомогою кесарева розтину, розвівають міф про силу їхнього характеру. Так, за даними західних психологів, у малят, що не пройшли через етап сутичок, відзначається острах змін, надмірна уразливість, запальність і тривожність, схильність до перебільшення складності ситуації, неуважності, зниженню здатностей до планування й самоконтролю.

Серед кесарят частіше зустрічаються гіперактивні діти, що страждають дефіцитом уваги. Це сполучається зі слабовіллям: дитина хоче й може займатися тільки тим, що йому цікаво. А переборювати труднощі, навіть незначні, він не в змозі.

Крім того, оперативний спосіб родорозрішення небайдужий для фізичного здоров’я немовляти. Адже при звичайних родах, проходячи через родові шляхи, дитина поступово пристосовується до дії атмосферного тиску, звільняється від плодової рідини, обзаводиться маминими лактобактеріями, які перший час допомагають йому захиститися від патогенних мікробів.

При кесаревому розтині маля відразу зіштовхується з новим для себе середовищем, кризою відділення від матері й перерізання пуповини, з дією анестезії. Крім великого ризику травматизації дитини, давно замічено, що в кесарят порушені адаптаційні реакції, частіше зустрічається неврологічна й дихальна патологія, харчова алергія.

У дітей, перенесших операцію із застосуванням ендотрахеального наркозу, відзначаються найбільш низькі концентрації гормону кортізолу, відповідального за реакцію організму на стрес, і гормонів щитовидної залози.

Відзначається незрілість і менша тривалість життя нейтрофілів, лейкоцитів-«захисників». При операції через швидкий перехід від внутрішньоутробного існування до внеутробному не відбувається достатнього вироблення гормонів, які в нормі активізують легеневий лімфоток.

Дихальні шляхи не завжди встигають звільнитися від фетальної, тобто плодової, рідини. При такій ситуації збільшується число ускладнень, у першу чергу інфекційних, з боку дихальних шляхів. Крім того, у ході операції кесарева розтину застосовується анестезія з використанням сильнодіючих препаратів, які можуть впливати на дихальний центр.

Недавно вчені з Інституту суспільного здоров’я в Осло (Норвегія), обстеживши 2803 дітей, з’ясували, що малята, що з’явилися на світло за допомогою кесарева розтину, в 7 разів частіше мають алергійні реакції на харчові продукти. Учені вважають, що це пов’язане з особливостями мікрофлори шлунково-кишкового тракту. Кесарів розтин викликає затримку в розвитку кишкової мікрофлори, і це приводить до порушень процесів засвоювання їжі.

А що стосується болю при проходженні через родові шляхи, доведено, що перед початком пологів дитина засипає, всі фізіологічні процеси в його організмі сповільнюються, він підготовляється до поступового перепаду тиску, переходу в інше середовище й у такому стані не випробовує болі.

Суперечки із приводу плюсів і мінусів оперативного родорозрішення відходять на задній план, коли мова йде про кесарів розтин за медичними показниками, коли нормальні пологи небезпечні для життя й здоров’я матері або дитини. Однак всі частіше серед жінок можна почути розмови про те, що в них немає бажання родити самостійно.

Дійсно, навіщо цього багатогодинного болю, розриви, шви, ризик післяпологових проблем з половим життям, загострення геморою… Простіше вдатися до послуг хірургів: заснула — прокинулася мамою. Тим більше що з комерціалізацією медицини немає недоліку медзакладів, де за бажанням жінки роблять кесарів розтин. Досить сказати, що по статистиці, за останнім часом частота цих операцій у деяких регіонах зросла до 24,8%.

Звичайно, більшість проводиться за медичними показниками, але часто, з огляду на бажання жінки, підкріплене оплатою послуг, ці показання невиправдано розширюються, ураховуються формально. Наприклад, не всі знають, що при короткозорості гарний стан очного дна має на увазі можливість нормальних пологів. Не маючи достатньої інформації, жінки приймають не до кінця обґрунтовані, несвідомі рішення. Але ж споконвічно цю операцію робили тільки вмираючим матерям, щоб урятувати дитини!

Навіть при сучасному рівні розвитку медицини ризик для здоров’я й життя жінки при проведенні кесарева розтину багаторазового зростає. Ускладнення після операції можуть бути досить серйозними: від нагноєння й розбіжності швів до проблем, викликаних наркозом. Крім того, біль після операції кесарева набагато сильніше, ніж після пологів, і триває набагато довше.

Нарешті, страждає не тільки фізичне, але й психологічний стан жінки. Організм не одержує сигналу про те, що пологи пройшли, тому й виникає почуття незавершеності, неправильності що відбуває. Отже, на сьогоднішній день абсолютно ясно, що як для мами, так і для дитини кращий спосіб народження — самостійні пологи. Однак це справедливо при нормальному протіканні вагітності.

На жаль, бувають ситуації, коли акушери змушені прибігати до операції. Зрозуміло, саме головне достоїнство кесарева розтину — народження дитини в тих випадках, коли інакше він або мама ризикували б життям або здоров’ям. Адже для дитини кесарів розтин є більше щадящим методом, чим інші акушерські операції, особливо сумно знамениті щипці.

Якщо жінка не може народити природним шляхом, роблять кесарів розтин. Основні показання: передлежання плаценти, коли вона перекриває матковий зів; пізній токсикоз вагітності; поперечне положення плода; клінічна невідповідність розмірів головки дитини і таза жінки; міопія (короткозорість матері) із загрозою відслоєння сітчатки під час пологів.

У більшості жінок не можна передбачити необхідності кесаревого розтину, доки пологи не почнуться. Якщо у Вашому випадку кесарів розтин абсолютно необхідний (порадьтесь з кількома лікарями, якщо це можливо), то погоджуйтеся на цю операцію. Постарайтесь, щоб після пологів вам якомога швидше приклали до грудей дитину.

До показань для проведення операції кесаревого розтину належать:

— матково-плодова непропорційність (визначається рентгенографією);

— рубці на внутрішній поверхні матки після операції фіброми, які можуть лопнути під час перейм;

— багатоплідна вагітність. При двох близнюках також може виникнути потреба кесаревого розтину, якщо дитина, яка повинна народитися першою, лежить сідницями вперед, або як що вже є шви на матці;

— хвороба або інші порушення у розвитку плода, які створюють умови ризику та травми під час самостійних пологів;

— ріноксія плода, випадіння пуповини, неправильне вставлення голівки, вагітність при штучному заплідненні;

— передлежання плаценти, коли вона заважає плоду рухатися вперед через тазову зону. У та кому випадку ризик кровотечі, надзвичайно небезпечної для матері, змушує робити кесарів розтин;

— закінчення кесаревим розтином попередніх пологів;

— хвороба серця, нирок або гіпертонія у матері, короткозорість;

— неправильне положення плода;

— цукровий діабет у матері, якщо маса плода більша ніж 4000 г;

— інфекція, викликана вірусом типу герпес;

— раннє відділення плаценти від стінки матки.

Якщо необхідно швидко закінчити пологи, немає часу для активізації пологової діяльності або якщо передбачається, що мати або плід не зможуть перенести стрес, тоді також роблять кесарів розтин.

Іноді кесарів розтин не планується заздалегідь, але його необхідність виникає під час пологів, коли серцебиття дитини погіршується і йому важко витримати велике навантаження, а також, якщо після передчасного розриву плодового міхура довго не наступають регулярні перейми.

Деякі жінки помилково вважають, шо кесарів розтин допоможе уникнути їм і дитині пологових мук, самі хочуть народити таким способом. Але насправді пологи — природний фізіологічний процес, і кесарів розтин — хірургічне втручання під наркозом, наслідки якого важчі, ніж після звичайних пологів.

З психологічної точки зору жінка і дитина оминають важливий етап — пологи. Вони не переживають того, що запрограмоване природою.

Тепер для молодих жінок, що народжують вперше, практикують не вертикальний великий розтин передньої черевної стінки (від пупка до лобка), а горизонтальний, над лобком. Більш короткий, косметичний. Але переваги горизонтального розтину сумнівні, бо не знижується ризик пологової травми новонародженого, а збільшується, бо вибирати дитину через маленький отвір важче. Це визначає лікар.

1.3 Відносні показники до кесаревого розтину

1. Вік. Сам по собі вік не є вирішальним чинником для прийняття кесарева розтину можливим єдиним варіантом родорозрішення. Якщо жінці 35−38 або навіть 40 років, це не виходить, що їй має бути кесарів розтин. Статистично родорозрішення шляхом кесарева розтину дійсно спостерігається частіше, ніж природним шляхом. Але не сам вік винуватець цього, а те, що йому супроводжує - втрата еластичності тканин, нагромадження хронічних захворювань.

2. Ускладнення медичного характеру:

— гіпертонія

— цукровий діабет

— захворювання бруньок

— захворювання серця

— зміни в молочних залозах

— зміни в шейку матки

Всі ці захворювання можуть збільшитися в період вагітності. За даними статистики, кесарів розтин застосовується у два рази частіше в жінок у віці після 30 років. Крім ускладнень, пов’язаних із захворюваністю різних органів і систем організму жінки нашої групи, існують ускладнення самого плину вагітності й пологів. У перші 3 місяці вагітності мимовільні викидні зустрічаються в них у чотири рази частіше, ніж у молодому віці.