Висновки. 
Ідеологія і практика реформування вищої школи у контексті розбудови громадянського суспільства

1. Суспільство являє собою систему взаємодіючих соціальних сфер. Однією з таких сфер є сфера освіти, яка внутрішньо диференційована за формами, видами та рівнями. У сфері освіти особливе місце займає вища школа, яка покликана готувати фахівців вищої кваліфікації для народного господарства, для всіх сфер суспільства Але специфіка і особливе місце вищої школи як соціального інституту можуть бути інтегрально представлені її ставленням до інтелектуального потенціалу суспільства. І тут з усією визначеністю слід сказати, що саме вища школа, а не середня або середня спеціальна, або навіть академічні інститути, є головним, домінуючим і універсальним інститутом виробництва і відтворення інтелектуального потенціалу країни. Збереження і розвиток вищої школи — це важливий напрям стратегічної політики держави Криза вищої школи неминуче позначиться на всьому загальнонаціональному потенціал, призведе до деградації економічної та управлінської, наукової та медичної, художньої та екологічної діяльності суспільства.

2. Вищу школу в системі соціуму не слід розглядати зверхньо, тобто зводити її завдання до суто педагогічного (підготовка кадрів). Наше дослідження показує, що вища школа реалізує педагогічну функцію, наукову функцію, практичну функцію і управлінську. Кожна з цих функцій звернена як назовні, так і всередину, тому в кінцевому рахунку можна говорити про вісім функціональних орієнтаціях вищої школи.

3. Сучасна Україна знаходиться в пошуку програм і механізмів побудови не стільки правової держави, скільки в побудові громадянського суспільства. Історичні пошуки філософів, істориків, соціологів, юристів, політологів від Платона і Аристотеля, через Гоббса і Локка, Канта і Гегеля до наших днів завжди були пов’язані з вирішенням проблеми узгодження «природного права» і «позитивного права», проблеми відносини народу і влади, моралі і права, суспільства і держави, або в кінцевому рахунку — проблеми співвідношення правових і моральних регуляторів життя суспільства, поведінки людей. Це і є центральна проблема теорії громадянського суспільства. У нашому розумінні громадянське суспільство, що долає автократію, і охлократію, є суспільство, регульоване правом і мораллю, правовими і моральними нормами. На стороні права — влада, держава, закон, «позитивне право». На стороні моралі - суспільство, народ, «природне право».