Виховання екологічної свідомості

Міністерство освіти України Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Р Е Ф Е Р, А Т з предмету «Природознавство» .

на тему:

Виховання екологічної свідомості.

Правові аспекти екологічного виховання Студентки групи.

3-А курсу педагогічного відділення.

Бойчук Ірини.

м.Коломия.

1999 рік ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ.

У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у ціло­му), школа не має морального права ви­ховувати споживацьке ставлення до природи. «Розру­ха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М.Булгаков, «Собаче серце»). Од­нак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не по­роджене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.

Екологічна свідомість, — це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки у системі «людина — природа» і в самій природі, існу­ючого ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею.

Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно :" якою вищу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини;

метою взаємодії з природою є задоволення потреб лю­дини, а характер взаємодії визначається «прагматич­ним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людствудіяльність з охорони навко­лишнього світу продиктована віддаленим прагматиз­мом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління, До яких екологічних наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої ви­щу цінність являє собою гармонійний розвиток лю­дини і природи, що є елементами єдиної системи;

метою взаємодії з природою є максимальне задово­лення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: пра­вильним і дозволеним с. те, що не руйнує екологічну рівновагуетичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природидіяльність з охорони природи про­диктована необхідністю зберегти її заради неї самої.

Екологічна освіта й виховання молодших шко­лярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній ос­нові. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних про­грам дає змогу сформувати у дітей елементарні при­родничі та природоохоронні уявлення й поняття, ви­робити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Щоб надати процесу ознайомлення дітей з приро­дою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити, на нашу думку, у таких напрямках:

1) усунути антропоцентричний підхід до вивчення матеріалу;

2) у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколиш­нього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у став­ленні до членів суспільства та об'єктів природи та ін.;

3) передбачити формування у молодших шко­лярів елементарних, але науково достовірних еко­логічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії.

Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги, як того вимагає програма з природознавства, уже в початкових класах слід підве­сти школярів до усвідомлення загальної зако­номірності - «Все — взаємопов'язане» (один із за­конів екології Коммонера). Так, під час екскурсії з теми «Природа рідного краю» 3 (2) клас — розкри­ваємо у доступній для дітей формі суть цієї зако­номірності. Учитель пропонує дітям назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи;

відшукати об'єкти та предмети неживої і живої при­родиакцентує, що людина — складова частина жи­вої природи. Звертає увагу школярів на залежність життя на Землі від Сонця (використовує загадки: «В небі я труджуся, знає мене кожен. Я на всіх дивлю­ся, на мене ж — не можна" — «Всі його люблять, всі на нього чекають, а хто подивиться — кожен скри­виться» тощо). Вислухавши відгадки, вчитель уточ­нює, що життя на Землі без Сонця неможливе: як­що перестане світити Сонце, то зелені рослини загинуть, бо вони не можуть жити без тепла і світла;

тваринам і людям нічим буде живитись. Все живе за­мерзне від нестерпної холоднечі. Проте цього не ста­неться, бо Сонце — зірка, яка випромінює у простір силу-силенну тепла і світла. Його поперечник у 109 разів більший від поперечника Землі, але на небі ми бачимо Сонце маленьким, оскільки відстань до ньо­го від Землі - 150 млн. км. Температура сонячної поверхні - 6000 градусів, а біля центру — 15 млн. градусів. Вчені підрахували, що Сонце світитиме ще мільярди років.

«Чи лише тепло і світло потрібне живим істо­там» — запитує вчитель і в ході бесіди підводить дітей до висновку про значення для життя організмів води, повітря, грунту, рослин, тваринпро вплив діяльності людини. «У природі все взаємопов'яза­не» — узагальнює вчитель і пропонує виявити серед довкілля наступні взаємозв'язки: рослини — грунт;

комахи — квіти рослинптахи — комахиптахи — повітрялюдина — рослини та ін.

Для кращою усвідомлення цієї закономірності проводиться екологічна гра «Павутинка». Учитель розподіляє ролі, кожній дитині прикріплює табличку з відповідною назвою чи малюнком. учні стають у коло, один з них тримає клубок ниток і розпочинає гру: «Я липа, мені потрібне Сонце».. Інші учні про­довжують по черзі: «Сонце нагріває повітря», «Повітрям дихає білочка», «Білочка їсть горішки ліщини», «На ліщині живуть комахи», «Комах їдять жаби», «Жаб поїдають лелеки», «Лелеки приносять радість людині», «Людям потрібне Сонце».. Перший гравець тримає кінець нитки, а клубок кидає «Сон­цю», від нього він мандрує до «Повітря», «Білочки», «Ліщини».. і так доти, поки всі гравці не будуть взаємопов'язані між собою клубком ниток. На завер­шення гри вчитель пропонує ситуативні завдання:

«Що трапиться, якщо… (Менше тепла і світла буде надходити від Сонця, бо його закриють хмари диму»;

«Всіх комах знищать за допомогою отрутохімікатів»;

«Нерозумні діти повбивають жаб» і т.п.), підводячи дітей до висновку про необхідність підтримання природної рівноваги і небезпеку її порушення внаслідок діяльності людини.

Як підсумок, учитель наголошує, що існуючі у природі взаємозв'язки вивчає наука екологія. Вчені-екологи основним завданням людства вважа­ють збереження нашої планети Земля і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримува­ти існуючу в ній рівновагу.

Робота з конкретизації загальної закономірності «Все — взаємопов'язане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існу­вання тварин та способів їх живлення, природних уг­руповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та мето­дичні прийоми, як: екологічне моделювання та про­гнозування, екологічні ігри, розв’язування еко­логічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угру­повання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи…" .

Моделювання у початкових класах потребує ство­рення і використання спеціальних засобів навчання як для фронтальної, так і для індивідуальної або парної роботи учнів. Так, у ході динамічного моделювання відповідні ілюстрації почергово, у разі потреби, встав­ляються у кишеньки таблиці-основи. Необхідна інфор­мація (чинники середовища існування, окремі ланки ланцюга живлення, складові природного угруповання) подається не одразу, а поступово, невеликими частина­ми, що дозволяє акцентувати увагу дітей на кожній де­талі, сприяє кращому розумінню і засвоєнню ма­теріалу. Ланцюги живлення можна змоделювати і у вигляді підвісних картинок, з'єднаних між собою, на кожній з яких зображено ту чи іншу ланку ланцюга (наприклад, шишка сосни чи ялини, білка, куниця). Ілюстрації бажано наклеїти на картоні, з'єднавши їх за допомогою дротяних гачків. Така динамічна модель, з якою будуть працювати діти, допоможе їм краще усвідомити суть існуючих взаємозв'язків.

Можна застосувати і вербально-знакове моделю­вання, коли замість ілюстрацій використовуються слова-символи, наприклад: ялина — шишкар — яст­руб. Доцільно запропонувати школярам різні варіан­ти роботи зі знаковими моделями, зокрема, такі - допишіть ланцюги живлення:

1).

а — гусениця білана капустяного- 6 — капуставшпакг — яструб.

2).

а — пшеницяб — польова мишав — лисицягблохи.

Можна поєднати динамічне моделювання і вербально-знакове, наприклад, запропонувати одному учню, використовуючи ілюстрації, скласти ланцюг живлення (чи нескладну харчову мережу), іншому — записати схему ланцюга в зошиті чи на дошці.

Для усвідомлення учнями того, що етичні норми | правила поширюються як у стосунках між людьми так і зі світом природи, основна роль належить художньому слову, а, отже, урокам читання. Так, слова із поезії «ІЦоглик» П.А.Гра6овського: «Не то пташки, мили дітки, — шкода навіть черв’яка» — можуть стати ключовими у формуванні гуманного ставлення молодших школярів до всього живого. Пройти емоційну школі - школу виховання добрих почуттів (В.Сухомлинський) допоможуть дітям і твори А. Дрофаня «На велику воду», Н. Забіли «Журавлик», В. Сухомлинського «Не з» бувай про джерело", А. Хоружого «Плакучий бук» та ін.

Працюючи над поезією А. Костецького «Не хочу» вчитель наголошує, що все живе має право на жити так само, як і людина («І стеблинку, гілку чи травинку я не ображу — це страшенний гріх!»), а охороні ти природу треба заради неї самої («Метелика лов» ти я не хочувін — квітка неба, хай живе собі!").

Використовуючи фрагменти художніх творів, учитель може запропонувати школярам розв’язати ту чи іншу екологічну задачу, ознайомлює їх із пра­вилами екологічно грамотної поведінки у природі не у формі моралізування, а надаючи їм право ви­бору варіанта поведінки, змогу умотивувати його. З цією метою можна використати твори Є.Гуцала «Зайці», В. Носака «Несподівана зустріч», О. Копиленка «Весна в лісі», В. Кави «Він живий», А. Бортняка «Зламана гілка» та ін. За допомогою цих творів можна створити такі педагогічні ситуації, які мати­муть значний виховний вплив, сприятимуть форму­ванню підструктури відповідального ставлення дітей до природи, бо без цього їхні знання є лише «інте­лектуальним баластом».

І, нарешті, досягнути успіхів у формуванні еко­логічної свідомості ексцентричного типу можна лише тоді, коли підростаюче покоління оволодіє стратегіями і технологіями взаємодії з природою. Адже свідомість формується у процесі діяльності. Що треба зробити, щоб допомогти природі, школярі довідуються з творів О. Вишні «Вдячні шпаки», 0. Левченка «Якщо допомо­жемо», О. Довженка «Матусин город», В. Скуратівського «Лелечина криниця» та ін. І обов’язково слід залучати дітей до посильних для їхнього віку природоохоронних справ, бо без цього наявність навіть адекватних уявлень і понять, сформованість відповідального ставлення до природи не забезпечить вирішення екологічних про­блем, оскільки людина буде безпорадною при реалізації своїх знань у практичній діяльності.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ.

Вумовах сьогодення гостро постали перед людством екологічні проблеми: забруднен­ня грунтів, повітря, водойм токсичними відходами, вимирання десятків видів рослин та тва­рин, озонові діри, збереження генофонду та ін. Голо­вною причиною усіх негараздів природи була і є лю­дина. Не усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, нона шкодить насамперед собі, своїм нащадкам. Ось чому зараз перед учителя­ми та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш ваго­мою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Во­ни більш емоційні, ближче до серця сприймають не­гаразди інших, сильніше співпереживають.

Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самої дитини. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету еко­логічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насам­перед знати «екологічне право», тобто ті юридичні за­кони, які регулюють відносини людини і природи. Звичайно, не потрібно надавати учням професійну юридичну підготовку, адже еколого-правова культура є частиною загальної національної культури, сприяє формуванню світогляду, підвищує соціальну ак­тивність дітей, формує свідоме ставлення школярів до своїх прав і обов’язків. Саме це і є метою еколого-пра;

вового виховання: основні принципи екологічного за­конодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.

Правовиховна робота з молодшими школярами на уроках природознавства має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як «Екологічне право», і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального ма­теріалу. Так, вивчаючи рослини, тварин, діти ознай­омлюються з видами, які потребують охорони (особ­ливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю.

Наприклад, вчитель повідомляє дітям, що впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спа­лювала величезні лісові масиви, полювала на тварин — мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в ос­таннє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони за­подіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороня­ти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охо­рони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу.

Червона книга — це список рідкісних видів тва­рин, рослин, грибів і таких, що перебувають під за­грозою зникнення.

Молодші школярі мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесено 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів то ін. рідкісних організмів). У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Доцільно запитати учнів, що на їхню думку можуть означати ці кольори: чорний, червоний, жовтогаря­чий, жовтий, зелений. (Чорний — безнадіячерво­нийнебезпекажовтогарячий — наближення не­безпекижовтий — увагазелений — надія на відновлення). Саме кольори допоможуть учням ос­мислити матеріал та краще і швидше його запам’ята­ти, Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан — дикий кінь, тур — дикий бик, соболь) — зникаючі види — червоним (лосось чор­номорський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах євро­пейський) — вразливі - жовтогарячим (махаон, три­тон карпатський, лелека чорний, рись звичайна);

відновлені види — зеленим кольором (зубр).

Тут слід звернутися до Конституції України. учні повинні дізнатися, що головний закон — Конституція України зобов’язує всіх людей «не заподіювати шко­ди природі, відшкодовувати завдані ними збитки», тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провес­ти з класом невеличку бесіду з теми «Що означає - не заподіювати шкоди природі», в ході якої учні по­винні усвідомити, що замало просто не шкодити при­роді (не ламати гілок, не знищувати рослин, не вби­вати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого став­лення до навколишнього природного середовища.

Учителю слід формувати в учнів початкової шко­ли поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказ­никах, парках, природоохоронних об'єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об'єктами, що в них охороняються. Молодші школярі повинні усвідомити, навіщо не­обхідно охороняти природу, і до яких наслідків мо­же призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. учні можуть намалювати уявну картину ба­жаного майбутнього і подумати над запитаннями: Як необхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?

Для формування правильних уявлень про дбайли­ве ставлення до грунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити школярів зі змістом За­конів України «Про охорону навколишнього середо­вища» (1991), «Про природозаповідний фонд Ук­раїни» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про тваринний світ» (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972).

Наприклад, Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» говорить нам про те, що кожна людина має право на безпечне для жит­тя навколишнє середовище. Людям необхідно говори­ти правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшко­дування збитків, завданих їхньому здоров’ю.

Але згідно з 'цим законом люди мають і обов’яз­ки — берегти природу, раціонально (тобто економне, правильно) використовувати її, дотримуватися законів.

Школярі повинні усвідомлювати, що за порушен­ня екологічного законодавства завжди повинна .бути відповідальність — адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо).

Наприклад, за забруднення річок, озер та інших водойм дорослих можуть позбавити волі терміном до 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників (новорічних ялинок), знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводжен­ня з вогнем накладається штраф.

Варто врахувати, що сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється. То­му акцентувати виховну роботу слід саме на форму­ванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, пере­конань, які споконвічне були і залишаються найви­щими духовними цінностями українського народу. Наприклад, згідно з народним світоглядом людина була невід'ємною від природи. За аналогією з приро­дою навіть вік людини порівнювався з певною по­рою року (дитинство — весна, молодість — літо то­що). Символами свободи і гордовитості були і є для українців сокіл та орел, а також лебідь, чайка, зозу­ля. З особливою симпатією ставилися у народі до ле­леки, котрий приносить в оселю щастя, розорення його гнізд вважалось великим гріхом.

Отже, як бачимо, навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання по­требує вдосконалення. І велика роль у цьому нале­жить учителю, який має бути для учнів взірцем, бе­режливого ставлення до природи.>