Інноваційна людина. 
Нові вимоги до людини і освіти

Людство вступило на інноваційних шлях суспільного розвитку, коли мінливість стає ключовою рисою способу життя людини.

Перехід до нового змісту і дванадцятирічного терміну навчання має забезпечити відповідь на нові виклики сучасного суспільства. Тому разом із засвоєнням базових знань перед сучасною освітою дедалі нагальніше постає завдання навчити учня самостійно здобувати нові знання та інформацію, навчити навчатися, сприймати і продукувати зміни, виробити потребу в навчанні упродовж життя.

Людина розумна (homo sapiens) у ХХІ столітті - це людина, яка постійно навчається, людина, життя і діяльність якої будується на основі знань. Створити умови для безперервної освіти впродовж життя повинні суспільство і держава. Для цього потрібно налагодити сучасну й ефективну систему освіти дорослих, яка б передбачала наступне: спеціальні навчальні установи, як, наприклад, систему післядипломної освіти педагогів, куди входять інститути післядипломної освіти в кожному регіоні України, а очолює її — Центральний інститут Академії педагогічних наук України; освітні послуги дорослим повинні надавати університети, започаткувавши різноманітні навчальні програми — від одноденних до багатомісячних; саме для дорослих найефективнішим може бути дистанційне навчання із використанням сучасних інформаційних технологій; освітньо-пізнавальні передачі, а то й спеціальний канал мають бути постійними на національному телебаченні і радіо; держава повинна заохочувати просвітницьку діяльність громадських організацій і взагалі підтримувати поширення знань у країні. Поки що цього немає. Візьмімо, наприклад, товариство «Знання» України. За роки незалежності жодної підтримки з боку держави воно не отримало. Навпаки, шляхом порушення законодавства і грубого адміністративного тиску у товариства відібрано кілька приміщень. І, незважаючи на це, завдяки ентузіазму вчених, освітян, інтелігенції в цілому, Товариство впроваджує низку суспільно важливих програм.

У сучасних умовах істотно актуалізується ще одна функція навчального процесу — навчити людину використовувати здобуті знання у своїй практичній діяльності: професійній, громадсько-політичній, побуті та ін. Поки що, на превеликий жаль, засвоєння знань тим, хто навчається, часто зорієнтоване на досягнення «тактичної мети» — успішно скласти іспит або залік. Тобто знання заради успішної оцінки в заліковій книжці чи табелі. За такого підходу людина і знання найбільше зближуються в момент іспиту, але потім швидко й назавжди взаємно віддаляються. Практично втрачається смисл навчання, засвоєння знань. Вихід тут один — позбутися формального підходу до навчання, перетворити навчальну діяльність в органічне засвоєння знань як методології, бази, основи діяльності людини у різних сферах життя.

Мабуть, найяскравішим прикладом хибності нашої освіти є викладання іноземних мов, у кожному разі - в минулі часи. Кожен із нас, представників старшого покоління, вчив мову п’ять-десять, а то й більше років, але далеко не всі можуть продемонструвати вміння спілкуватися нею. І причина тут не тільки у відсутності мовного середовища чи в недостатності стимулів до вивчення мови в закритому суспільстві, а й у тому, що викладання мови не мало послідовного практичного характеру. Нам давали знання про мови, нам викладали граматику іноземної мови у всьому її багатоманітті, але нас не вчили самої мови, мовлення як такого. Тобто вивчення іноземної мови не ставило за мету практичне володіння мовою. На жаль, вивчення іноземної мови — не виняток, а найяскравіший приклад відсутності практичної мети в опануванні навчальною дисципліною. Придивившись уважніше, ми побачимо аналогічні недоліки у вивченні математики, коли учні не можуть застосувати знання для аналізу конкретної, особливо нетипової ситуації, а також під час вивчення історії, коли самоціллю стають знання про дату події (наприклад, військової операції), її перебіг, і повністю нехтується аспект використання знання історії для аналізу учнями сучасних подій у суспільстві. Такі вади типові й для інших предметів, практично для освіти в цілому. І не тільки середньої, а й професійно-технічної та вищої.

Усе це набуває особливої загрози в умовах, коли людство рухається до нової якості суспільного розвитку — суспільства знань. Вирішальним чинником суспільства знань є Людина. Людина, яка здатна діяти на основі здобутих знань, на основі практичного їх використання. Сформуємо таку людину за допомогою освіти — матимемо перспективу утвердити суспільство знань, діяльність якого в цілому і в різних сферах зокрема буде здійснюватись на основі знань.

Освіта має готувати людину знань. Час, коли освіченим рахувався той, хто вмів грамотно читати, писати і був поінформований у різних сферах, точніше був носієм певних знань, все більше відходить в минуле. Життя в сучасності, а тим більш в майбутньому, вимагає, щоб людина, а потім і все суспільство діяли на базі здобутих знань. Це відноситься до професіональної, суспільної, політичної діяльності та побуту. Точніше у процесі навчання необхідно не тільки досягати засвоєння учнями певних суспільних знань, навіть здійснити їх творче здобуття — необхідно зробити знання органічною складовою особистості, її сутністю, основою і методологією її поведінки, діяльності, самого життя.

Із жалем доводиться констатувати, що, попри гучні заяви про науковий характер керування суспільством і науковість самого його розвитку, які лунали ще в радянський період життя України і не менш гучно проголошуються в останні п’ятнадцять років, знання, наука відіграють, у кращому разі, декоративну, прикрашальну роль в управлінні державою і суспільством. Досить сказати, що практично жодна серйозна програма розвитку держави чи її окремих сфер не мала серйозної наукової апробації, не кажучи про те, що їх створювали без активної участі вчених. І якщо в радянський період влада вважала за потрібне бодай «освятити» такі плани наукою, то останніми роками не було навіть цього. Не абсолютизуючи можливостей сучасної української науки, все ж таки важко зрозуміти зарозумілість чиновного люду, готового творити стратегічні плани великої європейської країни в умовах формування суспільства знань на основі власної інтуїції, шляхом спроб і власних помилок.

Успішна реалізація українською освітою вищезазначених функцій поряд з іншими актуальними перетвореннями дозволить сформувати людину з інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури, з готовністю до інноваційного типу діяльності, що стане адекватною відповіддю на перехід цивілізації в інноваційний тип розвитку. Лише сформувавши інноваційну особистість, ми зможемо стати конкурентоспроможною нацією.