Методичні прийоми і засоби викладання і навчання

Реферат на тему:

Методичні прийоми і засоби викладання і навчання.

План

1. Методика формування прийомів учбової роботи.

2. Прийоми навчання і пізнавальні уміння.

3. Прийоми і засоби викладення головних історичних фактів.

4. Прийоми і засоби викладення неосновних історичних фактів.

1. Методика формування прийомів учбової роботи Викладаючи учбовий матеріал досвідчений вчитель уже на перших уроках починає знайомити учнів з найбільш простими, але разом з тим і необхідними прийомами учбової роботи. Він називає прийом, зайомить учнів з особливостями його застовування, характеризує його сутність. Після цього учні пробують його реалізувати. В більш старших класах вчитель в доповнення до цього знайомить учнів з логічною структурою прийому (тобто з порядком розумових дій). Відомості про прийом конкретизуються прикладами. Для цього використовується матеріал пов`язаний з вивченням того чи іншого прийому.

Після введення прийому починається період вправ: учні спочатку впізнають знайомий прийом у викладенні вчителя, називають його, пояснюють чому він був використаний у даному конкретному випадку. Потім за відомим їм зразком застосовують його при закріпленні знань. І так вони діють до засвоєння прийома, до перетворення його в пізнавальне уміння.

Робота по засвоєнню учнями технології застосування основних учбових прийомів проводиться у 5−8 класах. Насамперед учні знайомляться з прийомами словесного викладу учбового матеріалу. По мірі ознайомлення з ними вчитель вводить в навчальний процес такі письмово-графічні прийоми як складання календарів історичних подій, хронологічних і синхроністичних таблиць, робота із словником незнайомих слів, простих і складних планів теми, заповнення порівняльно-узагальнюючих та інших таблиць, заповнення логічних схем, робота з учбовими і контурними картами.

По мірі оволодіння учнями зазначеними прийомами вчитель навчає їх вмінню застосовувати їх не тільки при відтворенні, але й при творчій, пошуковій діяльності, спочатку в роботі з простим, а потім і складнішим матеріалом.

У старших класах вчитель звертається до навчання учнів прийомам учбової діяльності в тих випадках, коли в клас влилося багато нових учнів, які не володіють ними, або коли в попередніх класах учні не оволоділи ними. Крім цього на базі більш простих прийомів, засвоєних у середніх класах формуються значно складніші прийоми.

При вивченні великого по об`єму і складного учбового матеріалу, в старших класах з допомогою умінь складати розгорнуті тезові плани виробляється прийом тезування, а потім і конспектування. На підставі умінь накреслювати і заповняти однолінійні логічні схеми — ланцюжки відносно простих причинно-наслідкових зв`язків формується прийом складання двохі трьохлінійних логічних схем, які позначають складні переплетення причинно-наслідкових, в тому числі закономірних зв`язків між великим числом нерідко суперечливих історичних подій і явищ.

Важливу роль у вивченні історії відіграють письмово-графічні прийоми навчання. Шкільна практика показує, що учні успішно засвоюють їх при роботі з підручником, іншими друковано-словесними текстами, з картою. Ці засоби навчання дозволяють багатократно звертатися до одного і того ж учбового матеріалу, і тим самим формувати навики володіння прийомами.

Практичне застосування письмових і графічних прийомів вимагає багато часу. Тому коли учні засвоюють нескладні прийоми вчитель паралельно і поступово вводить елементи більш складних прийомів. Так в процесі оволодіння прийомами складання простого плану вчитель знайомить учнів з елементами складного плану, а під час роботи із складним планом із елементами конспектування. Причому намагається сформувати уміння конструюти їх не лише на папері, а й у словесній формі.

Перенос нескладних прийомів у внутрішню розумову діяльність допомагає учням легше засвоювати більш складні письмово-графічні прийоми. Оперуючи складними прийомами учні частину розумових дій виконують у внутрішній розумовій формі, що полегшує і значно прискорює процес виконання письмових і графічних робіт.

Так, щоб скласти письмові тези, учні спочатку про себе аналізують учбовий матеріал, виділяють і співвідносять між собою компоненти смислового історичного плану. Складений в уяві план допомагає учням швидше і чіткіше зробити тезові записи.

2. Прийоми навчання і пізнавальні уміння При складанні складних логічних схем кожну лінію схеми учні проектують у власній уяві, а тоді із створених в уяві конструкцій у письмово-графічній формі створюють складну схему. Проілюструємо це на прикладі складання схеми, яка допомагає засвоїти історичну закономірність виникнення перших суспільних класів і держав.

Вивчаючи з учнями історії стародавнього світу і середніх віків вчитель неодноразово використовує логічні схеми. При цьому він спочатку вчить їхньому відтворенню, а вже потім аналізу і колективному складанню логічних схем. В результаті учні засвоюють закономірності переходу від первіснообщинного ладу до класового. Одночасно вони оволодівають уміннями засвоювати ці закономірності з допомогою логічних схем. Так, у 7 класі після вивчення теми «Виникнення і розквіт Київської Русі» вчитель підводить учнів до узагальнення теоретичних знань про процес утворення держав і класів. Одночасно учні оволодівають умінням осмислювати закономірні зв`язки з допомогою логічної схеми.

Шляхом еврістичної бесіди учні формулюють і записують початкову ланку логічної схеми, тоді (базуючись на попередніх знаннях і схемах ще з 6 класу) самостійно створюють в уяві перший ряд причинно-наслідкових зв`язків. Після бесіди з ними вчителя, яка має за мету уточнення і систематизацію цього ряду, учні створюють в уяві другий ряд причинно-наслідкових зв`язків. Спроектовані в уяві ряди причинно-наслідкових зв`язків вони відображають у письмово-графічному вигляді.

Прийоми навчання і уміння повинні поступово ускладнюватися. Це диктується тим, що лише при умові постійного підвищення складності учбової роботи відбувається інтелектуальний розвиток учнів. Ускладнення учбової роботи відбувається за кількома напрямками:

а) насамперед ускладнюється зміст і збільшується об`єм історичного матеріалу який вивчається;

б) поступово ускладнюються прийоми розумової діяльності, які складають внутрішню сторону прийомів навчання. Спочатку формуються прийоми, які вимагають переважно аналізу і синтезу, тоді прийоми, засновані на аналізі, абстрагуванні, порівнянні, узагальненні, конкретизації та інших розумових діях;

в) відбувається перенос прийомів навчання із зовнішньої, матеріалізованої у внутрішню, розумову форму діяльності;

г) ускладнюється форма письмових і графічних прийомів навчання. При цьому початкова частина учбової роботи відбувається у внутрішній, розумовій формі, а завершальна — у зовнішній письмовій або графічній формах.

Необхідною умовою розвиваючого навчання історії є перенос сформованих прийомів із відтворюючої форми в умови творчо-пошукової діяльності.

В ході творчо-пошукової діяльності учні самостійно використовують відповідні прийоми, доповнюють їх плодами своєї інтелектуальної творчості. У поєднанні з письмовими і графічними прийомами вони використовують прийоми розумової діяльності.

Навчання прийомам учбової роботи створює умови для формування у школярів пізнавальних умінь. Поняття «уміння» підкреслює міру володіння прийомами навчальної діяльності. Спочатку учні засвоюють знання того чи іншого прийому, а потім поступово набувають уміння самостійно використовувати цей прийом. Основною ознакою уміння є здатність учня послідовно застосовувати всю сукупність учбових і розумових дій, які складають прийом, при вивченні нового, але подібного матеріалу, а також при вирішенні незнайомих пізнавальних завдань.

Уміння наступає тоді, коли учень добре оволодіває повним набором учбових дій, які входять в склад прийому, і вміє вільно застосовувати їх на новому учбовому матеріалі. Наприклад, учням необхідно використати порівняльну таблицю для співставлення двох історичних явищ, кожне з яких вчитель описує і пояснює без порівнянь. Раніше, засвоюючи прийом, учні познайомилися із структурою і призначенням прийому, з послідовністю розумових і учбових дій, і неодноразово заповнювали таблицю по зразку запропонованому вчителем. Запропонована робота ставить учнів в нові умови: вони повинні самостійно проаналізувати і порівняти учбовий матеріал і скласти порівняльну таблицю. Якщо учні спрявляться з цією роботою, то можна вважати, що вміння користуватися прийомом у них в основному сформоване. Наступне застосування таблиці на рівні творчо-пошукової діяльності закріпить уміння.

3. Прийоми і засоби викладення головних історичних фактів.

Збагачення пам`яті учнів знанням основних історичних фактів — одне з найважливіших завдань шкільного навчання історії в цілому. Основні факти мають не лише освітнє, але й виховне значення.

Важливу роль у вирішенні цього завдання виконують прийоми і засоби викладання, які своїм змістом і характером викладення формують у школярів історичні знання в образній і образно-емоційній формі. Допомагають вирішити це завдання додаткові відомості з наукової, науково-популярної літератури, з інших джерел знань. Вони конкретизують і збагачують програмовий матеріал підручника, дозволяють наповнити прийоми викладення яскравим, образно-емоційним змістом.

Образне знання історії є живим і повноціннимзнання теоретичного характеру попри всю їхню цінність без яскравих образів є формальним, а тому неповноцінним.

Формуючи повноцінні знання, історичні образи, особливо емоційно окреслені, вчитель активно впливає на емоційну сферу учнів, розвиває і виховує їх, ефективно сприяє національному вихованню.

Слід зауважити, що по своєму характеру образи головних історичних фактів не однакові і вимагають різного підходу до відбору прийомів і засобів викладання. Одні образи мають відносно статичний, а інші динамічний, рухливий характер. У кожному випадку характер і конкретний зміст образу визначається специфікою вивчення історичного факту.

Відтворювати відносно статичні образи головних історичних фактів, їх матеріальної обстановки, образи учасників історичних подій вчителю допомагають статичні наочні засоби: учбові історичні картини, репродукції художнього живопису, документальні фотографії, ілюстрації підручників, а також діапозитиви і учбові кінофільми.

4. Прийоми і засоби викладення неголовних історичних фактів Неголовні історичні факти при навчанні історії відіграють другорядну роль. Вони не містять даних теоретичного характеру, не мають значного пізнавального значення. Разом з тим вони конкретизують, зв`язують воєдино між собою головні історичні факти, сприяють створенню цілісної картини закономірностей історичного процесу.

Допоміжний характер неголовних фактів визначає і прийоми їхнього вивчення. ними є: просте або інформаційне повідомлення і конспективне оповідання. У поєднанні з цими прийомами інколи використовуються графічні наочні засоби: історична карта, класна дошка, схеми, графіки, діаграми, таблиці.

Названі прийоми і засоби дозволяють ефективно закріпити в пам`яті учнів необхідну частину неголовних фактів, що дозволяє вчителю підкреслити значення і сутність головних фактів, з якими вони тісно зв`язані.

Деякі неголовні історичні факти вчитель свідомо упускає, даючи учням самим про них дізнатися. Досить поширеним у викладенні неголовних історичних фактів є стисле інформаційне повідомлення, яке являє собою просте перерахування фактів і пов`язаних з ними цифр, імен, назв. Воно спрямоване переважно до мислення і смислової уяви учнів оскільки містить дані, що допомагають зрозуміти сутнісні сторони головних історичних фактів.

Закріплювати в пам`яті учнів неголовні історичні факти необов`язково.

Отже, просте, або інформаційне повідомлення і конспективне оповідання є головними прийомами викладення неголовних історичних фактів.

У шкільних підручниках, особливо для старших класів, у відносно великому об`ємі містяться статичні дані, які ми відносимо до неголовних історичних фактів. Чи потрібно їх викладати і вимагати, щоб учні їх запам`ятали? Лише найбільш необхідні.

Література:

1. 1.Берельковский И. В., Павлов Л. С. История. Методика преподавания. — М., 2001.

2. 2.Вагин А. А. Методика преподавания истории в средней школе. — М., 1968.

3. 3.Гора П. В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. — М., 1988.

4. 4.Короткова М. В., Студёнкин М. Т. Методика обучения истории в схемах, таблицах, описаниях. — М., 1999.

5. 5.Студёнкин М. Т. Методика преподавания истории в школе. — М., 2000.