Практична допомога педагога у самовихованні учнів молодшого шкільного віку

Професійні знання педагога дозволяють йому пізнати учня «з усіма слабкостями і у всій величі, з усіма його буденними дрібними потребами і з усіма його великими духовними вимогами» (К.Д. Ушинський) [15].

Тобто, особистість, будучи, як уже зазначалось, метою, результатом, суб'єктом процесу виховання, — це завжди конкретна дитина з індивідуальним життєвим досвідом, характерними лише для неї особистісними проявами, з певним рівнем розвитку задатків і здібностей, включена до конкретної системи людських відносин.

Водночас кожен учень, володіючи унікальними, лише йому властивими якостями (індивідуальністю), виявляє ряд типових якостей, обумовлених віком, статтю, соціальним оточенням, регіоном, у якому він живе тощо.

Знаючи «людину в сім'ї, суспільстві, серед народу, людства і наодинці зі своєю совістю.», «спонукальні причини найбрудніших і найвищих діянь», педагог зможе «черпати в самій природі людини засоби виховного впливу.» (К.Д. Ушинський) [15].

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси:

• 1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе.
• 2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.
• 3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» — плюсом.

Займаючись самовихованням, К. Д. Ушинський розробив для себе спеціальні правила, які виступали в ролі програми його саморозвитку:

• 1. Спокій цілковитий, у крайньому разі - зовнішній.
• 2. Прямота у словах і вчинках.
• 3. Обдуманість дій.
• 4. Рішучість.
• 5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.
• 6. Не гаяти часу несвідомо; робити те, що треба, а не те, що трапиться.
• 7. Витрачати час тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастями витрачати.
• 8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіти у вчинках.
• 9. Ніколи не хвастати тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде.
• 10. Нікому не показувати цього журналу [15].

Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам’яті, мислення, творчої уяви.

З цією метою вивчається мнемоніка — прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам’яті; логіка — наука про закономірності, форми мислення; евристика — наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру.

Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров’ям, зовнішністю та ін. [24].

Таким чином, у кожному віковому періоді існують особливості й можливості самовиховання, знання яких необхідні для педагогічного керівництва цим процесом.

Уже в дошкільному віці проходить активна соціалізація особистості, формується ставлення до себе, самостійність, наслідування стає більш усвідомленим, створюючи передумови для переходу до елементарного самовиховання.

Властивість молодших школярів наслідувати старших ставить на перше місце роль особистого прикладу вчителя в їх самовихованні. Вчитель для них — вищий авторитет. Він займає в житті малюка виняткове місце.

Великий вплив на молодшого учня мають і ровесники Малюки швидко сприймають кращі якості товаришів — витриманість, наполегливість, сміливість і т.п.

Так само значна частина порушень дисципліни в молодших класах є результатом сліпого наслідування товаришам — зачинателям порушень.

У молодшому шкільному віці, порівняно з дошкільним, виховний вплив примушування набагато зменшується.

Тому вмілі педагоги, поряд з вимогливістю до дітей, дбають про розвиток у них самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратись у хороших і поганих вчинках, діях.

Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного віку гра має неоціненне значення.

Неухильне підкорення правилам гри вже є самовихованням. Для самовиховання молодших школярів не менш важливим є емоційність гри.

Отже, самовиховання молодших школярів, обмежене віковими та індивідуальними особливостями, має елементарний характер.

Проте правильне педагогічне спрямування роботи дітей над собою набагато підсилює виховний вплив педагогів, створює в дітей моральну перспективу повсякчасного самоконтролю.

Надалі, в підлітковому та юнацькому віці, елементи роботи над собою переростають в усвідомлену систему самовиховання, самовдосконалення.