Психолого-педагогічні умови формування професійно-етичної культури студентів вищих навчальних закладів

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку професійної освіти передбачає посилення професійно-етичної виховної спрямованості. Система вищої освіти покликана не лише сприяти студентові в процесі придбання професійних знань, умінь, навиків, а також допомогти молодій людині «знайти себе», вибрати і збудувати власний світ особистісних і професійних цінностей, опанувати творчі способи вирішення наукових і життєвих проблем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У педагогіці накопичений достатній потенціал для вирішення наукових і практичних завдань, пов’язаних з проблемою формування професійно-етичної культури фахівця. У ряді досліджень (О.В. Бондаревська, І.А. Зимня, В.О. Сластьонін і ін.) обґрунтовується сутність професійно-виховуючої етичної взаємодії в системі «викладач — студент». У роботах В.Г. Бочарової, Р.Г. Гурової розглянуті протиріччя соціальної дійсності, що визначають негативні явища серед молоді, нестабільність її соціально-економічного положення і бажання успішно адаптуватися в новому соціумі. У дослідженнях В.Г. Бочарової, І.Ф. Ісаєва, А. В. Мудрика, В. О. Сластьоніна, О. І. Холостової і ін. проаналізовані деякі аспекти професійної підготовки і, зокрема, формування професійної культури соціального педагога.

Професійна культура педагога вивчається науковцями з різних позицій. Зокрема В. А. Кан-Калик акцентує увагу на тому, що в самій природі педагогічної творчості лежить нерозривна єдність етичних і професійних початків, від міри якої залежить успіх педагогічної творчості.

Окремі аспекти феномену культури, зокрема, професійної культури педагогів, студентів педагогічних університетів розглядають Г. С. Бурая, Л. Г. Коваль, І. Д. Звєрєва, Л. І. Міщик, А. В. Мудрик, А. Й. Капська.

Метою статті є визначення психолого-педагогічних умов, сприяючих ефективності формування професійно-етичної культури студентів ВНЗ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з найважливіших складових професійної соціалізації сучасних студентів, майбутніх фахівців, є формування професійної культури, яку можна характеризувати як вираження зрілості і розвиненості всієї системи соціально значимих особистісних якостей, що продуктивно реалізовується в професійній діяльності. У професійній культурі фахівця знаходить своє вираження не лише зв’язок і взаємодія суспільства, особистості і професії, а й вся його індивідуальна культура. Таким чином, професійну культуру можна визначити як сукупність світоглядних і спеціальних знань, якостей, умінь, навиків, відчуттів, ціннісних орієнтацій особистості, які виявляються в її предметно-трудовій діяльності і забезпечують її вищу ефективність.

Професійна культура — складний життєздатний організм, складна багатоаспектна цілісність. Будь-яка активно функціонуюча система вимагає постійного енергетичного підживлення. У соціально-педагогічній роботі це має особливу значущість, оскільки на перший план тут виходять психо-емоційні інгредієнти, а людське спілкування виступає як основа професійної діяльності. Для соціального педагога таке підживлення бачиться перш за все в постійному самовдосконаленні як фахівця, в переосмисленні наявних знань, розширенню і поглибленні соціально-педагогічного досвіду, нарощуванні арсеналу актуальних методів і методик.

Діяльність соціального педагога спрямована на зміну тих обставин в житті людини, які характеризуються проблемами здоров’я, здібностями, звичками, характером, взаєминами, відсутністю чого-небудь, залежністю від чого-небудь, потребою в чому-небудь.

Нерідко йому доводиться удаватися навіть втручатися в бажання або свободу підопічних, аби обмежити їх псевдоблагі устремління, саморуйнівні дії. Йдеться про зусилля соціального педагога по захисту своїх підопічних від них самих, коли в результаті збоченого сприйняття ними дійсності або неадекватних рішень створюється загроза їх благополуччю. І якщо в якихось складних, екстремальних ситуаціях представники більшості професій зосереджуються лише на якомусь вимірі людської особистості (вчителі займаються інтелектуальним розвитком, психологи — емоційно-психічними процесами і тому подібне), то робота соціального педагога, соціального працівника спрямована на людину цілісно — її біологічний, психологічний, соціальний і душевний стан.

Більш того, йому не лише доводиться діяти самому, а й виступати посередником і координатором взаємин і взаємодій клієнта з представниками інших вужчих і конкретніших професій: психологами, медиками, вчителями, представниками місцевих адміністрацій, правоохоронних органів і інших, що також вимагає спеціальних підходів, знань, умінь, навиків, досвіду, авторитету.

Впродовж всієї діяльності соціального педагога повинні здійснюватися його особистісна і виробнича саморегуляція з врахуванням можливих змін соціального середовища.

Соціальний педагог повинен постійно рефлексувати відповідні професійні знання і уміння з позицій відповідності-невідповідності вимогам реального соціокультурного середовища, нагромаджувати, апробувати, закріплювати, селекціонувати новий досвід, прагнучи постійно утримувати себе на «полі» професійних інновацій.

Висока професійна культура соціального педагога неможлива без повсякденної соціально-педагогічної практики. Відомий філософ Гельвецій писав з цього приводу: «Я продовжую вчитися, моє виховання ще не закінчене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду здібніший до нього: після моєї смерті. Все моє життя є, власне кажучи, лише одне довге виховання» [2].

Кожен з етапів професійного становлення фахівця має свої завдання і цілі, і незалежно тому, хто включається в нього — педагог, психолог, соціальний педагог, вони будуть однакові, відрізняються лише методи, техніка, способи їх реалізації.

Перший етап — формування професійних намірів і свідомий вибір професії - пов’язаний з роботою профорієнтації, особливість якої полягає в знайомстві абітурієнтів з ціннісними уявленнями про саму професію, про значущість її для суспільства в сучасних умовах, виявленні особистісних особливостей абітурієнтів і професійної спрямованості як системи емоційно-цінннісних відношень. Тут важлива ефективна робота профорієнтації в школах, в системі довузівської підготовки.

Цей період дуже важливий, адже саме на початковому етапі професійного навчання особливу роль відіграє мотивація вибору професії. Важливо визначити, до чого людина має здібності, чим їй подобається займатися, і якщо вибір зроблений правильно, то завдання наступного періоду стають конкретніші.

Другий етап — засвоєння професійних знань, навиків і умінь — проходить ефективніше за наявності сформованої мотивації до навчання даній професії.

Наступний, третій етап — активне входження в професію — передбачає самостійну професійно-навчальну діяльність студентів, до якої можна віднести як практичну, так і наукову діяльність.

Входження в професію — дуже важливий етап для майбутнього професіонала, оскільки практика показує, наскільки студент володіє необхідними знаннями, уміннями, практика дозволяє звірити свої чекання з реальною професійною діяльністю.

Останній етап — повна реалізація особистості в праці.

Професійне становлення особистості - складний процес, проходячи який, людина долає труднощі, знаходить вихід з кризисних ситуацій вікового і особистісного характеру і тим самим отримує здатність за підтримки зовнішніх і внутрішніх умов ціннісно змінити самого себе або ціннісно-духовно підтримати іншу людину.

Складовою професійної культури є етична культура, в якій виявляються моральні вимоги до особистості спеціаліста.

Опанування професійної культури завжди супроводжується внутрішніми і зовнішніми змінами особистості, її свідомості і діяльності. Так, щоб забезпечити високий рівень професіоналізму, необхідна культурна основа професійної діяльності, поєднання професійних здібностей, знань, умінь, навиків і досвід при досить високому рівні етичної культури.

У наш час у діловому середовищі багатьох країн велика увага приділяється питанням моралі, дотримання професійної етики стає одним з показників професіоналізму.

Етиці належить особливе місце серед основних чинників, створюючих і організуючих спільну діяльність людей. Нормативні вимоги педагогічної етики професійної діяльності формуються на відповідних положеннях двох складових частин загальної етики — професійної і педагогічної. Професійна етика розглядається як кодекс поведінки, що забезпечує моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які виникають в процесі їх професійної діяльності. Її особливістю є тісний зв’язок з діяльністю членів конкретної навчальної групи і нерозривна єдність із загальною теорією моралі. Педагогічною етикою розкривається моральний характер професійної діяльності фахівців сфери освіти, моральні відношення в професійному середовищі, основи педагогічного етикету людей, що професійно займаються навчанням і вихованням.

Етичну культуру розглядають як рису особистості, як стійке особистісне утворення, що характеризується типовими тенденціями поведінки. Етична культура є складовою професійної культури, в ній виявляються моральні вимоги до особистості спеціаліста.

На думку Н. Б. Крилової, етичний чинник (блок «духовна культура, моральне обличчя») в професійній культурі - це, перш за все, борг, готовність чесно і сумлінно працювати, тверді етичні переконання, відвертість, доброзичливість, уміння працювати з людьми, чуйність, увага і довіра до людей, чесність, принциповість, правдивість, непідкупність, скромність, єдність слова і діла, готовність підпорядкувати особисті інтереси суспільним, самовідданість, оптимізм, вимогливість до себе, порядність, самокритичність, висока культура дискусії, відчуття людської гідності, культурний кругозір, ерудиція, потреба в постійній самоосвіті [5].

У педагогічних дослідженнях І.В. Шарової, Л.М. Шарової і Н.П. Степанової [9; 10; 7] професійно-етична культура розуміється як система професійно-етичних якостей і професійно-етичних цінностей, що стали внутрішніми переконаннями професійно сформованої особистості.

Цілісне розкриття проблеми професійної підготовки педагогів вбачається можливим на основі реалізації гуманістичного підходу, згідно з яким особистість здатна не тільки до орієнтації на загальнолюдські цінності, але й готова до їх реалізації в повсякденній життєдіяльності. Такий підхід вимагає сформованої особистої етичної культури як складової загальної професійної культури студентської молоді, здатності до прийняття справжніх цінностей, готовності до самореалізації згідно з власними уподобаннями у складних соціокультурних реаліях сьогодення.

У сфері сучасної освіти І. А. Зязюн відзначає наступні тенденції змін: світову тенденцію зміни основної парадигми освіти, світову тенденцію інтеграції і гуманізації освіти (поступ освіти у напрямку інтеграції у світову культуру), демократизацію освіти, повернення до традицій вітчизняної культури [3, с. 9].

На початку ХХІ ст. процеси демократизації і національного ренесансу висувають нові вимоги до проблеми формування особистості, адекватної соціальному прогресу, активізації її інтелектуального і духовно-творчого потенціалу. Виникає необхідність в переорієнтації свідомості особистості на пріоритет загальнолюдських цінностей в підготовці фахівців, у виробленні відповідального відношення молоді до духовних і соціокультурних цінностей, у формуванні її самоцінності, творчості, ініціативи і активності. Новоутворення в свідомості повинні, по-перше, проектуватися, по-друге, освоюватися рефлексія як особистісний життєвий і професійний проект.

Сучасна педагогічна наука з позицій гуманістичного підходу, взявши за методологічну основу ідеї М. О. Бердяєва, М. О. Лосського, П. А. Флоренського, С. Л. Франка, П. Д. Юркевича, бачить головну мету виховання в розвитку цілісної особистості, її суб'єктивних якостей, орієнтованих на свободу вибору, творчість, гуманність, духовність. У дослідженнях Б. Г. Ананьєва, О. В. Бондаревської, Г. Л. Будинайте, В. І. Дряпіки, М. С. Кагана, Т. В. Корнілової, О. М. Леонтьєва, В. С. Лутая, В. С. Мухиної, В. Франкла і ін. людина виступає в єдності своїй природної, соціальної і культурної сутності. Культурна сутність людини є системо утворюючим компонентом її цілісності.

Людина — істота цілісна, — підкреслює О. В. Бондаревська і вважає єдино правильним шляхом виховання «окультурення» людських потреб: «Між природою і соціумом лежить культура, об'єднуюча їх і що допомагає вирішити протиріччя між природним і соціальним початками в людині. Лише через культуру відбувається її природне входження в соціальне життя» [1, с. 30]. У якості глобальної мети сучасного виховання розглядається з цих позицій людина культури «Це означає такий тип особистості, ядром якої є суб'єктивні якості, що визначають міру її свободи, гуманності, духовності, життєтворчості» [1, с. 30].

Т.В. Коміссарова, розглядаючи культуротворчу діяльність учителя сучасної школи, зазначає, що «культура є мірою розвитку людини, адже вона характеризує не тільки і не стільки обсяг засвоєних нею цінностей, скільки сам спосіб, яким людина залучається до таких цінностей» [4, с. 260]. Автор вважає, що необхідність культуротворчого підходу до навчально-виховного процесу обумовлено тим, що загальна культура нації, народу визначається насамперед культурою її особистості, становленням її духовності. Виховання є частиною культури, оскільки культура є однією з найважливіших виховуючих чинників [4, с. 262].

Отже, формула сучасної освіти, як стверджує О. Я. Савченко: від людини освіченої до людини культури [6, с. 22].

Відзначимо, що формування етичного компонента професійної культури особистості майбутнього фахівця у ВНЗ — складний, багатогранний процес, який здійснюється через всю сукупність дисциплін, що викладаються у вищому навчальному закладі, головною метою якого є виховання культурного фахівця.

Постійна загальнокультурна підготовка повинна стати невід'ємною частиною всіх форм і напрямів підготовки фахівців. Але у навчальні програми не можна вкласти все. Головне — досягнення системності і цілісності знань про людину, єдність світогляду і світосприймання, створення гуманітарних основ (філософських, етичних, естетичних) інтелігентності, розширення кругозору на основі особистісних потреб, інтересів і відповідного вибору напряму самоосвіти.

Значну роль у формуванні етичного аспекту професійної культури відіграє освітнє середовище, все, що оточує студента.

Формування духовної сторони професійної культури майбутнього фахівця, на наш погляд, ускладнене рядом труднощів. По-перше, низький рівень професійної орієнтації, низька інформованість студентів про майбутню професію, у тому числі і про якості, якими повинен володіти фахівець, що призводить до того, що студенти часто не усвідомлюють важливість етичних знань для своєї майбутньої роботи, а з практичною діяльністю вони ще не стикалися. По-друге, важко сформувати етичні якості у молодих людей в умовах аморальності, на тлі кризи цінностей, недооцінки моральності в житті суспільства.

Показниками розвитку професійної якості - професіоналізму, є гуманістична спрямованість, розуміння значущості професії, її ціннісних орієнтацій, позитивне ставлення до себе як до професіонала, відсутність особистісних деформацій.

Професійне становлення фахівця — складний, безперервний процес «проектування особистості» (М.В. Фірсов) [8]. У зв’язку з цим одним з актуальних завдань, яке необхідно вирішувати у ВНЗ, є організація професійного становлення майбутнього педагога через формування особистісної моделі, саморуху до професійних вершин, професійної майстерності, посилення етичної спрямованості навчально-виховного процесу. культура педагог духовний учитель Завдання професійного становлення можуть бути практично вирішені через реалізацію педагогічної діяльності з позиції особистісно-орієнтованого підходу, що полягає у визнанні людини повноцінною особистістю, її самобутності, унікальності, що володіє багатством бажань і можливостей. Це дає можливість здійснювати професійну діяльність з позиції особистості, суб'єкта діяльності.

Список літератури

• 1. Бондаревская Е. В. Ценностные основания личностно ориентированного воспитания / Е. В. Бондаревская // Педагогика. — 1995. — № 4. — С. 29 — 36.
• 2. Гельвеций К. А. Сочинения. В двух томах. Составление и общая редакция X.Н. Момджяна / К. А. Гельвеций. — М.: Мысль, 1974. — 687 с. Серия Философское наследие.
• 3. Зязюн І. А. Гуманістична парадигма в освіті / І.А. Зязюн // Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку. Ч. І. Нова парадигма вищої освіти. — К., 1996. — С. 10 — 12.
• 4. Коміссарова Т. В. Культуротворча діяльність учителя в умовах формування ціннісних орієнтирів сучасної школи / Т. В. Комиссарова //Педагогічні інновації - К., 1998. — С. 255 — 264.
• 5. Савченко О. Цілі і цінності реформування сучасної школи / О. Савченко // Шлях освіти. — № 1. — 1997. — С. 22
• 6. Степанова Н. П. Формирование профессионально-этической культуры студентов заочной формы обучения в процессе педагогического общения: дис… канд. пед. наук / Н. П. Степанова. — Ставрополь, 2004. — 224 c.
• 7. Фирсов М. В. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений / М. В. Фирсов, Е. Г. Студенова. — М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 432 с.
• 8. Шарова И. В. Формирование профессионально-этической культуры социального педагога: Автореф. дис… канд. пед. наук / Ия Валерьевна Шарова. — М.: МПГУ, 1999. — 24 с.
• 9. Шарова Л. М. Формирование профессионально-этической культуры будущего учителя в процессе педагогического общения: Автореф. дис… канд. пед. наук / Л. М. Шарова. — Брянск, 2003. — 24 c.