Система фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами: краєзнавчий аспект

Дипломна робота

Система фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами: краєзнавчий аспект

Зміст

Вступ Розділ 1. Фізкультурно-оздоровча робота у початкових класах як педагогічна проблема

1.1 Фізкультурно-оздоровча робота: зміст та завдання

1.2 Особливості фізичного розвитку учнів початкових класів у організації фізкультурно-оздоровчої роботи

1.3 Системний підхід до організації фізкультурно-оздоровчої роботи Розділ 2. Методика фізкультурно-оздоровчої роботи в початкових класах: краєзнавчий аспект

2.1 Педагогічні умови системи фізкультурно-оздоровчої роботи

2.2 Форми та методи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами на краєзнавчих засадах Розділ 3. Процес і результати експериментального дослідження

Висновки Додатки Список використаних джерел

Вступ

Розбудова демократичної України передбачає значні зміни у загальнодержавній системі виховання підростаючого покоління, в якій чинне місце посідають нові підходи до створення більш ефективної системи фізичного виховання. Це зазначено у низці програмно-нормативних документів, передусім у цільовій комплексній програмі Закону України «Про фізичну культур і спорт», Концепції фізичного виховання в системі освіти України, Національній доктрині розвитку освіти України, Держаній програмі розвитку фізичної культури та спорту на 2007;2011 рр.

На жаль, негативною реальністю нашого сьогодення є високий рівень захворюваності серед школярів, її поширення та поява нових, складніших різновидів хвороб. У зв’язку з цим, у 2003 році Міністерство освіти і науки видало наказ «Про систему організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів». Проте заходи, що вживаються на державному рівні з метою покращення фізичного стану школярів, не забезпечать позитивних зрушень без пошуків подальших шляхів оптимізації системи фізкультурно-оздоровчої роботи, починаючи із молодшого шкільного віку.

Відомо, молодший шкільний вік — важливий період у житті дитини, коли закладається фундамент її подальшого фізичного розвитку, стану здоров’я, активно розвиваються інтереси і звички, розширюється кругозір, формується характер, моральні якості особистості, її почуття. Тому організація фізкультурно-оздоровчої роботи з максимальним використанням природного і соціального оточення, елементами вивчення рідного краю, виховання любові до природи, рідної домівки, Батьківщини, до всього середовища, з яким пов’язана дитина, відіграє неабияку роль у всебічному і гармонійному розвитку особистості учня початкових класів.

Зазначимо, педагогічна наука має певний досвід щодо визначення змісту, шляхів і засобів фізкультурно-оздоровчої роботи. Значний інтерес мають праці вчених, зокрема з таких проблем: зміст та методика проведення фізкультурно-оздоровчої роботи (С.А. Баранцев, Г. В. Берсуцин, Г.І. Довгаль, О. С. Куц, А.М. Шлемін та ін.), організація окремих форм фізкультурно-оздоровчої роботи (Г. Богданов, Л. Волков, Я. Ніфак та ін.), організація фізкультурно-оздоровчої роботи в умовах групи продовженого дня (А. Арифбаєв, А. А. Жалей, Г. А. Калашников, В. М. Кинль та ін.), спортивно-оздоровча робота в таборах літнього відпочинку (О. Дубогай, М. Кондратьєва, М. Фрідман та ін.), організація фізкультурно-оздоровчої групи (М.В. Баранов, А. Х. Гуссманов та ін.), позакласно-спортивна фізкультурно-оздоровча робота (Ю. Железняк, В. Кашкаров, І. Кравцевич та ін.), особливості організації фізкультурно-оздоровчої роботи в початковій школі (В.К. Шурухина, В. К. Козленко, С. В. Цвек, В. А. Лукьянова та ін.), організація фізкультурно-оздоровчої роботи в умовах підвищеної радіоактивності (П.С. Данчук, В.А. Леонова). Окремі аспекти даної проблеми висвітлено в низці наукових досліджень останніх десятиріч (О.А. Бичук, Н. Б. Грейда, О.І. Петрик, З.С. Скибенко). Ці роботи вносять певний вклад у розробку проблеми організації та методики фізкультурно-оздоровчої роботи, проте означена проблема не була об'єктом всебічного вивчення в науковій літературі та реалізації наукових здобутків у шкільній практиці.

Зазначимо, що краєзнавчий аспект фізкультурно-оздоровчої роботи у початкових класах представлений епізодично. Виникає потреба звернутись до ретельного вивчення краєзнавчих основ представленої проблеми. Саме краєзнавство є специфічним «підсилювачем» у розв’язанні актуальних завдань фізичного виховання молодших школярів.

Актуальність і недостатній рівень розробки зазначеної проблеми в теорії і методиці фізичного виховання зумовили вибір теми дипломного дослідження: «Система фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами: краєзнавчий аспект».

Об'єкт дослідження — система фізкультурно-оздоровчої роботи.

Предмет дослідження — краєзнавчі основи фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями початкових класів.

Мета дослідження полягає у розробці ефективної системи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами на основі краєзнавчого підходу.

Для досягнення поставленої мети сформульовано завдання дослідження:

— теоретично обґрунтувати сутність поняття «фізкультурно-оздоровча робота»;

— виявити краєзнавчі основи системи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами;

— визначити педагогічні умови удосконалення системи фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями початкових класів;

— розробити методику фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами та експериментально її перевірити.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувався комплекс теоретичних і емпіричних методів: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної, соціологічної та спортивної літератури (визначення науково-теоретичного підґрунтя дослідження); аналіз нормативних документів, навчальних планів і програм з фізичного виховання; вивчення і узагальнення масового педагогічного досвіду фізкультурно-оздоровчої роботи; педагогічне спостереження, бесіда, педагогічний експеримент, тестування, аналіз та узагальнення результатів експерименту.

Експериментальна база дослідження. Педагогічний експеримент проводився на базі 3-А, 3-Б класів загальноосвітньої школи № 3 м. Тернополя.

Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні і впровадженні в практику системи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами на краєзнавчих засадах. Результати дослідження можуть бути використані в організації навчально-виховного процесу вчителями фізичного виховання, вчителями початкових класів.

Структура дипломної роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Фізкультурно-оздоровча робота у початкових класах як педагогічна проблема

1.1 Фізкультурно-оздоровча робота: зміст та завдання

Виховання здорового покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних якостей — одне з основних завдань сучасного суспільства. У будь-якому суспільстві, побудованому на гуманістичних і демократичних принципах, здоров’я людини є вищою цінністю, найважливішим надбанням держави, воно — безперечний пріоритет, застава життєстійкості і прогресу суспільства. На жаль, в нашій країні спостерігається виразна тенденція до погіршення стану здоров’я дітей. Результати поглиблених медичних оглядів показують, що значна частина дітей, які відвідують шкільні установи, мають різні відхилення здоров’я, відстають у фізичному розвитку. Це свідчить про те, що проблеми виховання здорової дитини були і залишаються актуальними у практиці шкільного виховання, диктують пошук ефективних шляхів і засобів її реалізації.

Одним із таких шляхів є організація фізкультурно-оздоровчої роботи.

Зупинимося на трактування суті феномену «фізкультурно-оздоровча робота». Перш за все варто розглянути тлумачення поняття «фізична культура». Цей термін, як відомо, має декілька значень. Його трактують як «втілення у самій людині результатів використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури» в широкому розумінні, так і «засвоєні людиною фізкультурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання показники розвитку».

В цьому плані фізичну культуру слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами і процедурами загартування. Поняття «фізична культура» включає ще і широке коло розумінь про правильний режим харчування, дотримання правил гігієни, вироблення необхідних звичок.

Можна стверджувати, що фізична культура школяра — це принцип його відношення до свого здоров’я, до розвитку і збереження можливостей свого організму.

У зв’язку з цим, має місце принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури, який полягає в організації фізичного виховання таким чином, щоб сприяти профілактиці захворювань учнів, зміцненню їх здоров’я.

Аналіз нормативних документів сьогодення допомагає в розумінні завдань фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями в наш час: передбачається піднесення оздоровчої функції фізичної культури, введення в усіх класах трьох уроків фізичного виховання, забезпечення диференційованого підходу до різних груп дітей, посилення мотиваційного компонента виховання здорового способу життя; упровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; виховання відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточення як до вищої індивідуальної та суспільної цінності; формування в дітей та учнівської молоді навичок здорового способу життя; оптимізації режиму навчально-виховного процесу; збільшення рухової активності дітей та учнівської молоді; активізації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи всіх ланок системи освіти. Із вересня 2003 року впроваджено «Систему організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і позашкільних навчальних закладах», де визначено обов’язкові фізкультурно-оздоровчі та спортивно-масові заходи, які повинні проводитись у загальнонавчальних закладах, їх періодичність, що передбачається регламентом цього ж документа.

У вищезазначеному документі вказані обов’язкові фізкультурно-оздоровчі заходи:

· урок з фізичної культури;

· фізкульхвилинки і фізкультпаузи під час навчального процесу;

· «години фізичної культури» у групах продовженого дня;

· заняття з дітьми, віднесеними за станом здоров’я до спеціальної медичної групи;

· заняття з плавання (навчальні заклади, що мають відповідні умови);

· «дні здоров’я» і фізичної культури.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури можна зазначити, що дослідники приділяють значну увагу питанням фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів.

Ця проблема розглядалась у низці педагогічних досліджень як зарубіжних, так і вітчизняних науковців (А. Арифбаєв, М. В. Баранов, С. А. Баранцев, А. Х. Гуссманов, Т.І. Довгаль, А. А. Жалей, Г. А. Калашников, В. Кашкаров, В. М. Кинль, І. Кравцевич, О. С. Куц, Я. Ніфак, А.М. Шлемін та ін.). Окремі аспекти даної проблеми висвітлено в наукових дослідженнях останніх десятиріч (О.А. Бичук, Н. Б. Грейда, О.І. Петрик, З.С. Скибенко).

Зауважимо, значною мірою в літературних джерелах представлені методичні рекомендації із проведення окремих форм фізкультурно-оздоровчої роботи у школі.

Природний інтерес у нас викликав науковий доробок О. С. Куца. На основі власного досвіду, широкого використання вітчизняної і зарубіжної літератури дослідник розглянув науково-методичні аспекти фізкультурно-оздоровчої роботи з учнівською молоддю, розробив рекомендації по зміцненню фізичного й духовного здоров’я дітей і підлітків, що сприятиме створенню національної системи фізкультурно-оздоровчої роботи з молоддю.

Особливістю дослідження А.М. Шлеміна є не тільки зміст фізкультурно-оздоровчої роботи та її методики, але і врахування динаміки працездатності учня при цьому.

В.М. Кинль розглядає особливості організації фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами у групі продовженого дня, досліджує при цьому формування рухових дій і розвиток рухових якостей у дітей цієї вікової групи.

Дослідник Г. Богданов [75], крім загальновизнаних форм (гімнастика до уроків, фізкультхвилинки у процесі уроків; години здоров’я та рухливі перерви, дні здоров’я та спорту), підкреслює, що форми позакласних занять не є раз і на завжди визначеними у зв’язку з інтересами учнів, але взагалі це фізкультурні, спортивні та туристські гуртки. В. Волков [12], крім того, визначає позакласну фізкультурно-оздоровчу та спортивно-масову роботу, яка організується на основі широкої самостійної діяльності учнів. І. Довгаль, дотримуючись загальновизнаних форм, розглядає фізкультурно-оздоровчу роботу в системі фізичного виховання, вважаючи її дієвим засобом підтримки розумової працездатності школярів; О. Дубогай [26], М. Кондратьєва [75], вважають потужною формою фізкультурно-оздоровчої роботи дитячі оздоровчі табори, де, на думку Я. Ніфака, основний зміст такої роботи складають різноманітні фізичні вправи в поєднанні із загартовуванням. Ю. Железняк [46], В. Кашкаров [47], І. Кравцевич приділяють значну увагу позакласній спортивній, фізкультурно-оздоровчій роботі та вважають її однією з важливіших складових фізичного виховання у школі, яка проводиться в позаурочний час, і додають спортивні змагання, свята й конкурси та пропонують форми організації фізкультурно-оздоровчої роботи зі школярами в оздоровчих таборах. Крім того, автори зазначають, що, оскільки позакласна робота з фізкультурно-оздоровчої роботи будується на основі широкої самостійності учнів, учитель фізичної культури здійснює безпосереднє організаційне й методичне керівництво позакласною роботою з фізичного виховання.

Стосовно завдань, що вирішуються в ході фізкультурно-оздоровчої роботи, узагальнюючи дані літературних джерел і законодавчо-нормативних документів, ми приєднуємось до думки В. Ляха, Г. Мейксона, Ю. Копилова [75], які вважають, що головна роль фізкультурно-оздоровчої роботи у сприянні нормальному фізичному розвитку організму, прищепленні та вдосконаленні різних рухових навичок з метою зміцнення здоров’я та сприяння масовому охопленню школярів заняттями фізичною культурою.

На основі теоретичного аналізу літератури під поняттям «фізкультурно-оздоровча робота» ми розуміємо один з основних напрямів упровадження фізичної культури в навчально-виховній сфері, яка спрямована на підтримання і зміцнення здоров’я та здійснюється в поєднанні з фізичним вихованням дітей та молоді з урахуванням стану їх здоров’я, рівня фізичного та психічного розвитку.

Таким чином, можна зробити висновок, що фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня та спортивно-масові заходи розглядаються як складові фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів. Особливістю або головною відзнакою спортивно-масових заходів є те, що, ураховуючи їх змагальний характер, до них можуть залучатись тільки ті діти, які не мають обмежень стану свого здоров’я. Тому стає зрозумілим, що форми фізкультурно-оздоровчої діяльності учня є значно ширші, ніж межі фізкультурно-оздоровчої роботи з ним, яку спроможний виконувати вчитель фізичної культури (наприклад, фізкультхвилинки на загальних уроках, години здоров’я у групі подовженого дня, ранкова гімнастика) або інший учитель-предметник (який спроможний, навпаки, виконувати цю роботу, але не веде навчальної роботи).

1.2 Особливості фізичного розвитку учнів початкових класів у організації фізкультурно-оздоровчої роботи

З метою ефективної організації фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами нами вивчались особливості фізичного розвитку дітей цієї вікової категорії.

При вивченні фізичного розвитку школярів частіше використовують тільки основні соматометричні показники — довжина і вага тіла, окружність грудної клітки, обов’язково враховуючи м’язову силу, ступінь розвитку кістково-м'язової системи, відкладення жиру і статеве дозрівання. Основні соматометричні показники нині прийнято називати тотальними розмірами тіла. Довжина тулуба, ніг, рук, зріст сидячи, ширина плечей і таза, окружність голови, плеча, передпліччя, стегна гомілки — всі ці показники також називаються соматометричними. Життєва ємкість легень, сила стиснення кисті рук — функціональні, фізіометричні показники. Всі ці показники враховуються в оцінці фізичного розвитку школярів.

Вважаємо за необхідне зупинитись на тлумаченні поняття «фізичний розвиток» дітей. Дослідники М.І. Корсунська, Л.О. Сиркін під цим поняттям розуміють «стан морфологічних і функціональних особливостей і якостей, які містяться в основі визначення вікових особливостей фізичної сили і витривалості організму».

Ми поділяємо думку О.П. Стромської, що «таке визначення терміну „фізичний розвиток“ не є вичерпним. За останні 10 років підтверджується думка про те, що стосовно організму, що росте, під фізичним розвитком варто розуміти не тільки зміни морфофункціонального стану, а й рівень біологічного розвитку — біологічний вік». Цей аспект має неабияке значення у зв’язку з нашим дослідженням. Оцінку біологічного віку роблять за показниками, які найбільш інформативно відображають віковий розвиток організму. Ці показники доступні при масових оглядах. Мається на увазі ступінь статевого розвитку, комплекс соціальних умов життя, спадковість, зовнішнє середовище.

Отже, розглянемо особливості фізичного розвитку учнів початкових класів із своєрідним «прицілом» на організацію фізкультурно-оздоровчої роботи.

У молодшому шкільному віці (діти 6−10 років — учні 1−4 класів) відбувається інтенсивний розвиток організму дитини — зріст щороку збільшується на 3−5 см, вага — на 2−2,5 кг.

Процес окостеніння ще не закінчений, поперекова кривизна хребта не сформувалась і не закріпилася, кістки таза не зрослися, кістки скелета легко зазнають деформації. Хребет відзначається великою гнучкістю і рухомістю. М’язи і зв’язковий апарат слабкі - потрібне велике напруження м’язів, щоб утримати тіло у вертикальному положенні; тому неправильне положення тіла, однобічне навантаження, велике м’язове напруження можуть призвести до викривлення хребта. Відхилення від норми в положенні хребта спостерігається найчастіше у вигляді бічних викривлень (сколіозів), а також у вигляді плоскої, сідлоподібної, сутулуватої чи круглої спини.

У цей період поступово закінчується окостеніння кисті руки, що надає їй певної міцності - важливої якості, необхідної для ручної праці. Скорочення м’язів кисті і плеча спричиняють прискорення росту відповідної ділянки кисті спочатку в перпендикулярному напрямі до її сили, а потім — уздовж неї.

Слід простежити за симетричним розвитком лівої і правої рук, оскільки це має велике значення для правильного фізичного розвитку дитини. Вправи з малим і великим м’ячем, стрибки з короткою скакалкою, ходьба на лижах, плавання та інші вправи сприяють гармонійному розвитку рук. Достатня м’язова діяльність — одна з необхідних умов розвитку кісток. Кістки краще ростуть, зміцнюються у дітей, які систематично займаються фізичними вправами та беруть участь у фізичній праці. Проте слід ураховувати, що й занадто великі м’язові навантаження завдають шкоди і можуть призвести до передчасного окостеніння й затримки росту.

До 11−12 років хімічний склад кісток дитини вже наближається до хімічного складу кісток дорослої людини. Надалі завершення окостеніння веде до поступового припинення росту тіла в довжину.

М’язова система розвивається інтенсивно, але нерівномірно — відстають у розвитку дрібні м’язи. Внаслідок великої рухливості діти цього віку витрачають багато енергії і через це швидко стомлюються, особливо, коли виконують одноманітну роботу.

У 7−8-річної дитини м’язи становлять 27% ваги тіла, а в 9 років — 33%. М’язова сила рук збільшується приблизно на 2% щороку. У 10 років сила правої руки досягає 16−17 кг, а до років — 21−22 кг.

Розвиткові м’язів сприяють рухи: бажання бігати, лазити, стрибати, просто рухатись — фізіологічна потреба дитини, пов’язана з розвитком м’язів.

Серцевий м’яз дитини 7−8 років ще слабкий. Процес розвитку серця і його складного нервового апарату ще не закінчений, звідси й різкі коливання частоти пульсу, порушення ритму скорочень серця іноді через зовсім незначні причини. Водночас серце швидко пристосовується до фізичних навантажень. Отже, уміле здійснення фізичного виховання — чудовий засіб зміцнень серцево-судинної системи. Неправильний режим, оберігання дітей від фізичних вправ, рухової діяльності можуть стати причиною їх поганого розвитку.

Тісно пов’язані із системою кровообігу органи дихання. Вони збагачують кров киснем, потрібним для окислювальних процесів, що відбуваються у тканинах. Окружність грудної клітки набагато збільшується (до 64 см). Її форма стає більш пристосовано; до виконання своєї функції. Зміцнюється співвідношення окружності грудної клітки з половиною зросту. У 6−7 років ці величини рівні між собою, а в 11 років завдяки швидкому витягуванню тіла в довжину окружність грудної клітки на 2−4 см менше половини довжини тіла.

У цьому віці ще відносно слабкі дихальні м’язи. Недостатня глибина дихання компенсується порівняно більшою його частотою — від 20 до 22 раз за хвилину, а повітря, що видихає дитина, містить тільки 2% вуглекислоти проти 4% у дорослого. Життєва місткість легень (тобто кількість повітря, яке можна видихнути після максимального вдиху) за період від 7 до 12 років збільшується з 1300 до 2000 см³. У цьому віці намічається диференціація типів дихання: діафрагмальне — у хлопчиків, грудне — у дівчаток.

Важливо привчати дітей до правильного дихання.

Через ніс і ходи носової порожнини, а іноді через рот і ротову порожнину, повітря надходить до носоглотки, звідти через гортань — до дихального горла, трахей і бронхів.

Бронхи, як дерево, розпадаються спочатку на великі, а потім на все менші й зовсім малі бронхіальні гілочки — бронхіоли, які закінчуються купками найдрібніших пухирців, що називаються альвеолами.

Найтонші стінки альвеол оповиті сіткою кровоносних капілярів. Альвеол дуже багато: в обох легенях — кілька мільйонів, а їх поверхня становить приблизно 100 м²! Це фізіологічно доцільно — велика поверхня сприяє кращому обмінові газів між кров’ю і повітрям.

Ну то як же правильно дихати — частіше чи глибше? Краще рідше, але глибоко, якомога глибше. Часте дихання поверхневе, повітря не встигає дійти до альвеол і відразу виштовхується з легень. Отже, слід дихати так, щоб забирати з атмосферного повітря більше кисню. Це можна зробити за рахунок досить значних резервів дихального апарату.

Коли вдихати повітря через ніс, а видихати через рот, повітря надходить до легень попередньо підігрітим та очищеним у носовій порожнині, а вуглекислота виводиться активніше й повніше. У 7−8 років дихання дітей іноді ускладнюється через вузькість носових ходів або внаслідок розростання пухкої аденоїдної тканини. Незамінний засіб активного розвитку дихального апарату — фізичні вправи на свіжому повітрі.

У живому організмі весь час відбуваються процеси обміну речовин та енергії. Під час руху людини ці процеси посилюються. Чим різноманітніша рухова діяльність, тим досконаліша будова організму живої істоти.

Видатний російський фізіолог І.М. Сєченов так визначив роль рухів у житті людини: «Уся нескінченна різноманітність зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться остаточно лише до одного явища — м’язового руху».

Навіть найпростіший рух здійснюється за участю багатьох м’язів. Скорочення одних м’язів забезпечує основний рух, діяльність інших сприяє плавності й розміреності рухів. Під час рухів відбувається перерозподіл постійного напруження усіх скелетних м’язів людини, завдяки чому вона може набувати необхідної для виконання рухів пози.

Скорочення м’язів — наслідок складних фізико-хімічних процесів, які починаються в нервових клітинах і поширюються по нервових волокнах до кінцевих нервових пластинок. Переходячи на м’язові волокна, вони викликають їх скорочення, слідом за яким іде розслаблення. До фізико-хімічних процесів під час роботи м’язів залучаються різні похідні вуглеводів, білків, жирів та інших речовин, що входять до складу м’язів і постачаються кров’ю. М’язова діяльність відбувається з частковою затратою цих речовин, які є джерелом енергії. Інтенсивність обміну речовин у м’язі при переході від стану спокою до діяльності збільшується більш як у 1000 раз.

Коли правильно чергуються м’язова праця і відпочинок, затрачені речовини поповнюються з певним перевищенням, тобто підвищуються робочі можливості м’яза.

Різноманітні м’язові рухи викликають взаємні переміщення суглобових кінцівок кісток, окремих сегментів скелета, натягнення сухожиль, м’язових фасцій і зв’язок. Кістки та суглобно-зв'язковий апарат зазнають під час рухів стиснення, розтягування, скручування, що поєднується з підвищеним постачанням цих тканин кров’ю та поживними речовинами від працюючих м’язів. Кістковий апарат дитини набуває більшої механічної міцності як за рахунок збільшення маси кісткової речовини (кістки стають масивнішими), так і її структури (збільшення поверхні щільного шару кістки і т. д.).

Діяльність м’язів і внутрішніх органів взаємозв'язана. Сигнали, що надходять від м’язів, пристосовують діяльність внутрішніх органів для задоволення потреби у кисні та продуктах живлення, завдяки чому координується праця м’язів і внутрішніх органів.

Найчутливіше реагують на м’язову діяльність серцево-судинна і дихальна системи. Серцево-судинна система працює значне економніше під час різноманітної м’язової роботи і в стані спокою. Дуже тісно пов’язані між собою м’язова діяльність і дихання. Різні види м’язових навантажень впливають на дихальні рухи і вентиляцію повітря, що відбувається в легенях, на обмін у легенях кисню і вуглекислоти між повітрям і кров’ю, на використання кисню тканинами організму. Зміни в положенні грудної клітки здійснюються скелетними м’язами, тому дихання регулюється усіма рухами людини. Якщо рухи виконуються вперше, ця взаємодія може бути ще недосконалою. Вдих і видих можуть не збігатися з розширенням чи звуженням грудної клітки і тоді можуть мати місце напруження і затримка дихання.

Заняття фізичними вправами сприяють поглибленню дихання, удосконаленню газообміну у легенях і тканинах. Дихальні рухи регулюються довільно. Тому великого значення під час занять фізичними вправами набуває свідоме узгодження дихання з рухами. При цьому швидше формується механізм дихальних рухів, оптимізується кількість і глибина вдихів та об'єм повітря, що проходить крізь легені.

Від роботи м’язів залежить також і функціонування нирок. Внаслідок посилення м’язової діяльності, яка супроводжується потовиділенням, кількість сечі, що виводиться нирками, зменшується. Одночасно в ній збільшується вміст різких залишкових продуктів обміну речовин.

Складна взаємодія м’язів і внутрішніх органів під час рухів спрямовується і регулюється нервовою системою. При цьому прискорюється проходження різних імпульсів від одних відділів нервової системи до інших, активізується зв’язок між нервовими центрами і різними органами. Інформація від органів рухів, органів чуттів і внутрішніх органів стає повноціннішою, швидше надходить до нервових центрів.

Удосконалюється діяльність різних органів чуттів. М’язово-суглобове чуття, що супроводжує будь-який рух членів нашого тіла і будь-яку зміну в їх положенні один щодо одного, чудово розвинуто в артистів цирку, майстрів балету, гімнастів, лижників, фігуристів тощо.

Під впливом занять фізичними вправами поліпшується також і зір, удосконалюється слух, рівновага, тактильна чутливість. Вдосконалюється здатність аналізувати сигнали, що надходять до нервової системи під час рухів, та формування потрібних відповідей у вигляді рухових дій.

Центральна нервова система збагачується більшим запасом різних нервових зв’язків, і це. сприяє швидшому формуванню нових рухів. Найпростіші з них можуть відразу, «з ходу» перетворитись у повноцінно координовані рухові навички.

Таким чином, під впливом різноманітної м’язової діяльності удосконалюється будова і діяльність організму людини: підвищується її працездатність, зменшуються витрати організмом енергетичних речовин на виконання тієї самої роботи, економнішими стають витрати організму на підтримку його життєдіяльності в стані спокою.

1.3 Системний підхід до організації фізкультурно-оздоровчої роботи

Безперечно, що сьогодні практично немає такої сфери наукового пізнання, де б не використовувався системний підхід. Навчальний процес фізичного виховання у сучасній школі потребує системного дослідження.

Звернемося до уточнення дослідницької позиції щодо визначення поняття «педагогічна система». Існують різноманітні підходи до визначення цього поняття. Так, В. П. Безпалько визначає «педагогічну систему» як утворення, в якому здійснюються «педагогічні процеси». Системами дослідник називає «будь-які процеси, що протікають в певних умовах в сукупності з цими умовами». Поділяючи цю точку зору, зауважимо, що в даному визначенні не розкриваються системоутворюючі критерії.

Більш вдалим для досліджуваної нами проблеми ми вважаємо тлумачення Н.В. Кузьмініної цього феномену, а саме: «Педагогічну систему слід визначити як чисельність взаємопов'язаних структурних і функціональних компонентів, підпорядкованих цілям виховання, освіти і навчання підростаючого покоління». Виходячи з цього стає цілком очевидно, що педагогічна система передбачає офіційну здатність її структури, тобто система навчально-виховної роботи складає сукупність, динамічний взаємозв'язок і взаємодію таких компонентів, як мета, завдання, зміст, форми, методи, результати, умови.

Таким чином, у реалізації системи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами ми врахували специфіку навчально-виховного процесу у початковій школі, що включає формування в єдності знань, умінь, навичок, моральних переконань особистості учня. Під системою фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами є всі підстави розуміти таку цілеспрямовану єдність змісту, форм і методів, таку їх послідовність, яка забезпечить найбільш оптимальний шлях поставленої мети.

Відтак важливою й стала конкретизація обраного аспекту — краєзнавчого, що відображає своєрідність організації фізкультурно-оздоровчої роботи, її змісту, шляхів і методичної організації, які забезпечать її ефективність. Розглянемо ці положення.

Структурність як сукупність процесів, передбачає чітку логічно побудовану структуру кожного з компонентів фізкультурно-оздоровчої роботи на основі краєзнавчого матеріалу.

Ієрархічність, суть якої полягає в тому, що кожен із означених компонентів системи виступає як підсистема, тобто може удосконалюватись, розгалужуватись. Це спричинило необхідність розглядати кожний із них у взаємодії з іншим компонентом.

Інтегративність, що передбачає умовність існування кожного компоненту системи.

Цілісність, що зумовлює єдність і взаємодію компонентів системи як єдиного цілого, тому що, не знаючи цілого не можливо правильно розробити компоненти частини. Будь-яка спроба розподілити систему на окремі частини призведе до часткової або повної її втрати.

Ще одним важливим положенням розробленої нами системи вважаємо її оптимальність. Суттєвою передумовою оптимізації системи фізкультурно-оздоровчої роботи виступатиме дещо зміна її змістового сенсу в аспекті посилення краєзнавчого потенціалу, а також вдосконалення старих і створення нових підходів (традиційних і нетрадиційних), що відповідають сучасним завданням фізичного виховання школярів та забезпечують покращення їх оздоровлення. При цьому, слід взяти до уваги, що пошук ефективних шляхів зміцнення здоров’я дітей переконує нас, що ще не повністю реалізується оздоровчий вплив умов середовища на дитячий організм. Практика все більш засвідчує, що педагогам часто не вистачає знань та умінь з використання умов навколишнього середовища при організації фізкультурно-оздоровчої роботи.

Враховуючи вищезазначене ми спробували зобразити систему фізкультурно-оздоровчої роботи в початкових класах з прицілом на використання краєзнавчого матеріалу (див. рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Система фізкультурно-оздоровчої роботи

Розділ 2. Методика фізкультурно-оздоровчої роботи в початкових класах: краєзнавчий аспект

2.1 Педагогічні умови системи фізкультурно-оздоровчої роботи

У процесі організації системи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами необхідно виділити низку необхідних і достатніх умов з метою ефективності її реалізації.

Аналіз наукового фонду з означеної проблеми дав підстави стверджувати, що з’ясування педагогічних умов організації фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями початкових класів на краєзнавчих засадах не стало предметом спеціального остаточного вивчення, хоча напрацювання вчених в даному аспекті окреслюють чіткі орієнтири нашого дослідницького задуму.

Зокрема, Г. Щукіна підкреслює, що умови, які забезпечують ефективність навчально-виховного процесу стосовно діяльності вчителя і діяльності учня, повинні бути синхронними і спрямованими на результат.

В. Андрєєв визначає поняття «педагогічна умова» як обставину процесу навчання, що є результатом цілеспрямованого відбору, конструювання і застосування елементів змісту, методів, прийомів, а також організаційних форм навчання для досягнення певної дидактичної мети.

О. Федорова вважає, що педагогічною умовою називають сукупність об'єктивних можливостей змісту навчання, методів, організаційних форм, яка забезпечує розв’язання поставленого завдання.

Проаналізувавши науковий фонд з проблеми дослідження і на основі тлумачення феномену «педагогічна умова» ми визначили наступні педагогічні умови.

1. Посилення краєзнавчого компоненту фізичного виховання та використання засобів етнопедагогіки.

Використання місцевого матеріалу в навчанні та вихованні привертало увагу багатьох педагогів. Так, ще А. Я. Коменський як засновник педагогіки, вважав пізнання навколишнього життя першоосновою навчання. Саме ним сформульований краєзнавчий принцип «від близького до далекого», «від відомого до невідомого».

Дослідник П.В. Іванов стверджує, що шкільне краєзнавство доступне і посильне для учнів всестороннє і багатогранне за формами пізнання місцевого краю. Оскільки краєзнавчу основу мають багато галузей наук та навчальних дисциплін є сенс розглядати краєзнавчі можливості фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами. Шкільне краєзнавство сприяє поглибленню знань учнів, розширенню їх загального кругозору, вихованню патріотичних почуттів та сприяє оздоровленню учнів. Власне засоби фізкультурно-оздоровчої роботи (гімнастика до уроків, фізкультхвилинки і фізкультпаузи, організація перерв, дні здоров’я, туристичні гуртки, прогулянки, екскурсії та ін.) передбачають використання місцевого матеріалу. Оскільки педагогам часто не вистачає знань та умінь по використанню умов навколишнього середовища, цілком логічно, що не повністю реалізується оздоровчий вплив довкілля на дитячий організм.

Неабияке значення має при цьому використання засобів етнопедагогіки — українських народних ігор, забав, звичаїв, традицій, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним із ефективних чинників у всіх ланках системи фізичного виховання.

2. Систематичність, послідовність фізкультурно-оздоровчої роботи проявляється в неперервності та послідовності організації форм цієї роботи, завдяки чому забезпечується необхідний зв’язок між різними сторонами навчально-виховного процесу і його змістом. Регулярні заняття дають значно більший ефект, ніж епізодичні, що передбачає неперервність. Функціональні і структурні зміни, що відбуваються під час і в результаті різноманітної діяльності, зворотні, тобто їм властивий зворотний розвиток у випадку припинення. Досить відносно невеликої перерви як процес оздоровлення припиняється.

Фізкультурно-оздоровчі заходи при правильному і систематичному їх проведенні можуть підтримувати протягом всього дня високу працездатність учня. Вони мають важливе значення для загартування організму, підвищення його опірності простудним та інфекційним захворюванням, сприяють поліпшенню фізичного розвитку і підготовці учнів, вихованню дисциплінованості, організованості, колективізму, оволодінню навичками самостійних занять фізичною культурою.

3. Врахування вікових та індивідуальних особливостей. В процесі організації фізкультурно-оздоровчої роботи на краєзнавчих засадах з молодшими школярами слід брати до уваги вікові особливості дітей цієї вікової категорії, зокрема фізичні, психічні та фізіологічні. Фізичний розвиток та фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку розглядалися нами вище. Слід звернути увагу й на психічні якості. У цей віковий період розвиваються і вдосконалюються пізнавальні процеси — сприймання, увага, пам’ять, мислення, мова. З першого року навчання діти оволодівають культурою спостереження. Спостерігаючи факти і явища природи, діти привчаються аналізувати, синтезувати, зіставляти, порівнювати предмети і явища. Проте в цілому увага у дітей молодшого шкільного віку ще не стійка. Збагачення і розширення знань учнів у процесі навчання і праці сприяє розвитку пізнавальних інтересів. Розвиток пам’яті зумовлений взаємодією дитини з навколишньою дійсністю, що її оточує. Причому істотну роль у цій взаємодії відіграє діяльність, що визначається її метою, змістом. В учнів початкових класів пам’ять наочно-зорова, образна. Найкраще вони запам’ятовують конкретні факти, предмети, форми, явища. Слід зазначити, що у школярів переважає конкретно-образне мислення. Дитина, наголошував К. Д. Ушинський, мислить формами, фарбами, звуками, її мислення носить від чуттєвий характер. Аналітико-синтетична діяльність дітей молодшого шкільного віку повинна спиратись на конкретні факти, явища, що вони їх спостерігають. Варто враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, адже кожний школяр — неповторний, йому властиві індивідуальні прояви рис характеру, темпераменту, здібностей, інтересів, уподобань, прагнень тощо.

При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний підхід до кожної дитини, який необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навичок, так і у вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними особливостями школяра. Крім того нами брався до уваги стан здоров’я дітей, їх захворювання.

4. Включення школярів у різноманітні види діяльності. Фізкультурно-оздоровча робота на краєзнавчих засадах передбачає залучення учнів початкових класів до різноманітних видів діяльності. Зокрема, ігрової, пізнавальної, трудової, суспільно-корисної, спортивної, громадської, естетичної та пошукової діяльності. Представлені види діяльності реалізовуються через такі форми та методи роботи: ігри, бесіди, спостереження, експедиції, прогулянки, туристичні походи, мандрівки, екскурсії, змагання, конкурси, дні здоров’я, туристично-краєзнавчі гуртки тощо.

Важливою передумовою даного положення є також тісна співпраця з вчителем початкових класів, тобто класоводом, який більш інформований про уподобання дітей, участь у різних видах діяльності.

5. Створення емоційно-насичених ситуацій.

Величезну роль у житті і діяльності дитини відіграють почуття. Все, до чого прагне дитини, її орієнтування, пошуки в ігровій, навчальній, спортивній та трудовій діяльності, супроводиться відповідними переживаннями. Почуття найкраще виявляють психічний стан дитини. Формування в процесі навчальної і позакласної роботи соціальних, інтелектуальних, естетичних почуттів, емоцій зумовлює розвиток пізнавальних інтересів учнів, їх духовне зростання в цілому.

Варто створювати ситуації переживання за власний та командний успіх, радості перемог, досягнень, здобутків, турботи за своїх однокласників, милування красою природи, захоплення ходом гри, відповідальності за виконання обов’язків.

Представлені вище педагогічні умови, на нашу думку, здатні забезпечити достатньо високу ефективність фізкультурно-оздоровчої роботи з врахуванням краєзнавчого підходу.

2.2 Форми і методи фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами на краєзнавчих засадах

У педагогічній літературі категорія «форма» трактується як зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку, певному режимі та з конкретною метою.

Виходячи із змісту даного поняття охарактеризуємо основні форми фізкультурно-оздоровчої роботи. Адже організація фізкультурно-оздоровчої роботи з максимальним використанням природного і соціального оточення, елементами вивчення рідного краю, звичаїв, традицій, виховання любові до природи, рідної домівки, Батьківщини, до всього середовища, з яким пов’язана дитина, відіграє неабияку роль у формування здорового способу життя, всебічному і гармонійному розвитку особистості учнів початкових класів.

Між тим, як уже зазначалось у наказі Міністерства і науки «Про систему фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи дошкільника, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів» (2003) чітко визначено обов’язкові форми роботи, зокрема: урок з фізичної культури, фізкультхвилинки і фізкультпаузи під час навчального процесу, «години фізичної культури» в групах продовженого дня, «дні здоров’я» і фізичної культури. Проте заходи, що вживаються на державному рівні з метою покращення фізичного стану школярів потребують подальших шляхів оптимізації, системи фізкультурно-оздоровчої роботи з врахуванням особливостей дітей молодшого шкільного віку. Отже, у зв’язку із досліджуваним аспектом, крім вищевказаних форм, варто зупинитись на таких формах як: гімнастика до уроків, організація перерв, туристично-краєзнавчий гурток.

У першу чергу нас зацікавили уроки фізичної культури у природному середовищі.

При проведенні даного уроку засоби фізичного виховання підбираються з урахуванням пори року та погодних умов; раціонального використання обладнання та фізкультурного інвентарю. Рухова діяльність дітей на уроці активізується використанням нестандартного обладнання, проведенням рухливих ігор, естафет, широким застосовуванням різноманітних вправ: бігу в різному темпі, метання предметів у ціль та на дальність, у рівновазі. Включення в урок природної смуги перешкод дає змогу вдосконалювати навички з основних рухів, розвивати фізичні якості.

Уроки в природному середовищі в молодшій школі повинні мати здебільшого сюжетний характер. До них включаються рухливі ігри, вправи спортивного характеру, змагання на краще виконання фізичних вправ, ігри-атракціони. При цьому, на відміну від традиційних занять, діти почувають себе вільно, невимушено. Вони рухаються без зайвого напруження, виявляють творчість, винахідливість, спритність.

При використанні на уроках пошукових ситуацій, що виражаються у вирішенні рухових завдань, учні зустрічаються з труднощами, з яких необхідно знайти вихід. При потребі вчитель повинен допомогти дітям, спрямовуючи їхню діяльність, але не варто поспішати пропонувати правильне рішення: відчути «радість відкриття» завжди приємно.

При проведенні уроків фізичної культури в природних умовах (у парку) дітям даються завдання відтворити рухами явища природи, дії тварин (пробіжіть «як легенький вітерець», «як ураган», «як лисичка», «як рись», «як листочок, що його жене вітер восени», «як літачок, що летить високо в небі», пройдіть, як «ведмедики», «пострибайте, як зайчики» та ін.). Діти імпровізують через рухи, компонують їх, називають свої рухи та рухи товаришів. Особливо вдало даний прийом імітування реалізується в ігровій діяльності. При цьому потрібно дотримуватись наступних умов гри: унікальність, неповторність та неповторюваність рухів, що у свою чергу сприяє удосконаленню психомоторики як важливого фактора розвитку дітей Одночасно учні знайомляться з навколишнім світом, тваринами і рослинами, а це збагачує їх освітній рівень.

Гімнастика до навчальних занять є важливою складовою частиною фізкультурно-оздоровчої роботи. Її мета — сприяти організованому початку навчального дня.

Поряд з цим гімнастика до занять сприяє вихованню в учнів звички до регулярного виконання фізичних вправ, формуванню навичок їх правильного виконання. Вона також сприяє здійсненню ряду оздоровчих завдань: активізації обмінних процесів; укріпленню м’язової системи; покращанню самопочуття і настрою; підвищенню працездатності учнів на уроках.

Проведення гімнастики на відкритому повітрі загартовує організм і підвищує його опір до простудних захворювань. Гімнастика до занять доповнює ранкову гігієнічну гімнастику, яка проводиться вдома.

Основний засіб гімнастики до занять — це комплекс фізичних вправ, які впливають на різні групи м’язів. Комплекс складається з 5−7 вправ. У нього необхідно включати вправи для м’язів плечового поясу (рухи руками і головою), для м’язів спини і живота (нахили вперед, назад, в сторони), для м’язів нижніх кінцівок (присідання, випади), вправи стрибкового характеру. Розпочинати і закінчувати комплекс потрібно ходьбою на місці.

Загальне керівництво проведенням гімнастики до занять здійснюється вчителем фізичної культури. Вчителі інших предметів контролюють проведення гімнастики в тому класі, в якому вони будуть проводити перший урок.

Для того, щоб гімнастика до занять проходила більш організовано, вчителю фізичної культури необхідно широко залучати до її проведення фізкультурний актив. Слід мати в кожному класі 1−2 помічників, підготовлених для демонстрації, правильного виконання вправ чергового комплексу. Добре підготовленим помічникам можна довірити і проведення гімнастики до занять. Громадським інструкторам-старшокласникам можна доручати проведення гімнастики в 1−4 класах.

Комплекси вправ вивчаються на уроках фізичної культури. Їх заміну слід здійснювати не рідше одного разу в місяць, краще через два тижні. Якщо школа радіофікована, то гімнастику слід супроводжувати музикою. Музику потрібно підбирати тактами зі знайомих учням мелодій. Для організації гімнастики доцільно об'єднати учнів в групи класів: 1−4, 5−7, 8−9, 10−12. Разом з тим, залежно від умов і поглядів адміністрації школи, педагогів, її можна проводити з кожним класом окремо. Проводити гімнастику необхідно на відкритому повітрі, а за поганих погодних умов (дощ, холод) — в провітрюваних коридорах. Не рекомендується проводити гімнастику до занять в класних кімнатах. Тривалість гімнастики — не менше 6−7 хв., з молодшими класами — максимум 5−6 хв.

Шикування класів може бути довільним: в колону по 3, 4, 6; в коло; в шеренгу та інше. Так, в колону дівчат слід шикувати в останніх рядах. Хлопці виконують вправи без піджаків, а дівчата — без жакетів (фартушків). Учні повинні стояти на відстані один від одного, щоб не перешкоджати сусіду. При відповідних умовах можна застосовувати варіант, коли дівчата шикуються окремо від хлопців. При можливості на площадках потрібно зробити розмітку.

Вчителі (фізорги, помічники, громадські інструктори) розташовуються лицем до класу і виконують вправи разом з класом. Якщо комплекс вправ вивчений, то вчитель лише подає основні команди, повідомляє вправу і веде підрахунок.

При музичному супроводі (тільки музика) також подають основні команди, оповідають вправу, підрахунок вести не обов’язково. Якщо музичний запис є під конкретні комплекси вправ з відповідним супроводом тексту, то організатори гімнастики, спостерігаючи за виконанням учнями вправ, виправляють їх, а вчителі слідкують за правильним виконанням, дисципліною. Якщо гімнастика проводиться на відкритій площадці з декількома групами класів, то залишати площадку після виконання вони повинні організовано і швидко. Для того організатори називають послідовно класи, учні попарно залишають площадку і входять у приміщення школи. Для підвищення інтересу учнів до гімнастики можна застосовувати форму змагань між класами на краще її виконання. Для цього з числа фізкультурного активу виділяються учні, які оцінюють кожен клас за правильним виконанням вправ, дисципліною, активністю та ін. Оцінки для заліку краще підсумовувати за тиждень, а потім — вивісити підсумок в куточок здоров’я. Добиваючись якісного проведення гімнастики до занять, учителям фізичної культури слід включити в комплекс найпростіші вправи, які не потребують прояву координації, значних затрат сили (віджимання, упори присівши й ін).

Фізкультурні хвилинки на уроках позитивно впливають на відновлення розумової працездатності, перешкоджають зростанню втоми, підвищують емоційний рівень учнів, знімають статичні навантаження, попереджують порушення постави. Вони проводяться в класі під керівництвом педагога, який веде урок, або фізорга і не повинні перебільшувати 1−2 хв. Найбільш доцільно проводити їх в той час, коли в учнів з’являються перші ознаки втоми: зниження активності, порушення уваги, неспокій. Час початку фізкультурної хвилини визначається педагогом, який веде урок.

Вправи на фізкультурних хвилинах виконуються сидячи і стоячи біля парт. Амплітуда рухів повинна бути невеликою, щоби вправи, які виконують учні стоячи коло парти, не заважали сусіду.

По команді педагога черговий класу відкриває кватирку або вікно, учні закінчують виконання завдань, ослаблюють паски, розстібають комірці і починають виконувати вправи. Комплекси фізкультурних хвилин рекомендується підбирати залежно від змісту навчальної роботи на даному уроці. На окремих уроках фізкультхвилини можуть бути виключені - наприклад, в ході контрольних практичних і інших робіт. Фізкультурні хвилини повинні обов’язково проводитись в. молодших і середніх класах.

Учителю слід рекомендувати учням використовувати вивчені на уроках комплекси загальнорозвиваючих вправ при виконанні домашніх завдань.

Кожен комплекс фізкультурних хвилин складається, як правило, з 3−4 вправ, які повторюються 4−6 разів. До комплексу підбираються прості, доступні вправи, які не потребують складної координації рухів. Вони повинні включати в роботу великі групи м’язів — безпосередньо ті, які беруть участь у підтриманні пози сидіння під час уроку (вправи на протягування, прогинання, нахили і напівнахили, напівприсіди і присіди з різноманітними рухами рук).