Арешти неплатників. 
Продрозкладка на селян як предтеча голодомору в Україні: на архівних матеріалах села Данина Ніжинського району

Взяття в заложники окремих мешканців села для того, щоб змусити інших виконати поставлені перед ними обсяги робіт, стало початком розгортання справжніх економічних репресій у селі. Такий висновок можна зробити, аналізуючи архівні дані на тих селян, які потрапляли в списки недоплатників продподатку.

При сільраді 17 жовтня 1921 року створюється спеціальна комісія для складання списків. «На гачок» потрапили ті господарі, хто, недовиконавши до 24 грудня першу суму продподатку, був обкладений подвійним показником. Списків виявилося чотири: у першому 9 чоловік, у другому 5, у третьому 6, у четвертому 11 чоловік. Усіх 31 чоловік. Передавши до повіту такі дані, в сільраді стали чекати подальших вказівок. Вони надійшли 29 листопада у вигляді наказу, що складався з трьох пунктів. Наказ цей викладений у своєрідний спосіб: до кожного з трьох каральних пунктів додавалися вказівки про те, як їх виконувати.

Першим пунктом наказу повітового ревкому передбачався арешт зазначених у списках хліборобів. Арештованих пропонувалося утримувати в «холодних місцях». З літератури про минуле українського села читачі орієнтуються в змісті поняття «холодні місця». Якщо в містах та містечках такими були підвали помітних кам’яниць громадського значення, то в селах за них правили звичайні погреби, що були на обійсті кожного господарства. Подекуди були погреби й громадські. З огляду на те, що таких у Данині не було, виникає питання: де ж перебували арештовані за несплату повного обсягу продподатку? Місць своєрідного ув’язнення в домашніх умовах непокірних владі данинців виявилося аж два. Арештованих за першими двома списками «спустили» до просторого кам’яного погреба колишнього сільського священика отця Петра Скорини. Селян із двох наступних списків свої ж погнали аж за село, до ще не зруйнованого маєтку колишнього відставного генерала, праправнука українського гетьмана Тараса Трясила Івана Тарасевича. За свідченням колишньої мешканки хутора Галини Іванівни Федоряко, підземні кам’яні схованки пана були такими великими, що там можна було бігати; ще в тридцятих у тих утаємничених підземеллях відомого на всю Російську імперію колишнього власника хутора було улюблене місце ігрищ хутірської дітвори.

Та повернімося до змісту наказу ревкому. Другим пунктом цього документа був допит арештованих. Пропонувалося вести запис допиту у такій послідовності: прізвище та ім'я, номер господарства, сума несплаченого продподатку, кількість землі, міра врожайності, партійна приналежність, причина несплати.

Третій пункт вимога будь-що «вибити» з арештованих ті недостаючі пуди, навіть якщо вони будуть останніми в господарстві. Для цього подавалася форма розписки. Вона такого змісту:

«Ми, що нижче підписані, громадяни с. Данини, даємо цю розписку в тому, що ми зобов’язуємося сплатити накладений додатковий продподаток сьогодні протягом трьох годин, знаючи, що за невиконання його будемо знову арештовані, а накладений податок буде стягнено примусово, в чому й розписуємося» [17].

У додатку до цього наказу є й така рекомендація: після поставлення підпису кожним під такими розписками вечором арештованих відпустити додому з тим, щоб завтра кожен з’явився в сільраду для відмітки до моменту здачі всієї суми продподатку.

Тримаю в руках розписки із тих чотирьох аркушів. Вони написані одним почерком, очевидно, секретарем сільської ради. Прізвища заповнені іншою рукою, вже олівцем. Ні підписів, ні власноруч проставлених хрестиків (так робили ті, хто був неграмотним і не вмів розписуватися) під прізвищами «винуватців» у цих спільних розписках немає. Важко сказати, чи ті господарі-власники принципово не хотіли розписуватися, чи владі було вже без різниці, адже підготовлені наперед колективні розписки в чотирьох списках були зроблені.

Пробую уявити обриси тих, хто відважився кинути виклик владі, яка в досягненні мети будь-якою ціною не зупинялася ні перед яким вибором репресивних заходів. Ці сільські представники середнього класу, на яких в усіх країнах і за всіх часів тримався світ, любили від малку працю коло землі, вміло і в поті чола господарювали на ній.

У кожного з цих 31-го була своя причина і своя мотивація несплати того зловісного, вже подвоєного, податку. У кожного була свою доля, здебільшого молода, ще не реалізована сповна. Скажімо, в Івана Мозгового та його молодої дружини Устини в ті дні його перебування під арештом у холодному сільрадівському погребі народився другий син, названий на честь батька, Іваном, а старшому, Андрію, виповнилося всього лиш два роки. Тільки б жити, кохатися, ростити й виховувати дітей та з любов’ю доглядати землю-годувальницю, яка щедротами наділяє лише працелюбних і завзятих у справі. Керманичі радянської влади, які ніколи не толерували розумних, працьовитих і самодостатніх, навісили на цих справжніх господарів тавро куркулів, сформували не в одного покоління несправедливе чуття зневаги й осуду. У таких хліборобів та їхніх родин насправді не було майбутнього в країні, яка будувала світле комуністичне майбутнє для майбутніх поколінь на крові й кістах цілого народу.

Назвемо також для історії цих одержимих данинців, які через несприятливі суспільно-політичні обставини не могли сповна реалізувати богом даний талант успішних хліборобів. Потрапивши до списків неблагонадійних, вони вже через кілька років будуть відправлені до справжнього молоху сталінських репресій, дочасно закінчать свої молоді життя в сибірських ГУЛАГах, так і не скорившися тоталітарній комуно-більшовицькій системі.