Взаємозв'язок продуктивності праці та заробітної плати

Для розширеного відтворення, отримання прибутку і рентабельності необхідно, щоб темпи росту продуктивності праці випереджали темпи його оплати. Тому необхідність врахування економічно доцільного співвідношення між зростанням продуктивності праці і заробітною платою є одним з важливих положень, які мають розглядатися на всіх рівнях управління економікою. Дотримання цього положення забезпечує стійкість розвитку як суб'єктів господарювання, так і економіки держави в цілому.

Продуктивність праці характеризує ефективність затрат праці та визначається кількістю продукції, випущеної за одиницю часу або часом, необхідним для виготовлення продукції. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи інших підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.

Відповідно вимірюється продуктивність праці двома показниками: прямим — кількістю продукції, випущеною за одинцю часу (виробіток), або оберненим — кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість).

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім'ї. Як ціна робочої сили заробітна формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства. Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці. Забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактора і використання трудового потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

З питань встановлення взаємозв'язку зростання заробітної плати і продуктивності праці немає єдиної точки зору. Деякі автори вважають, що кількісна різниця цих показників регулюється тільки системою оплати праці робочих. Існує інша точка зору на це питання, за якою оптимальне співвідношення цих показників можна досягти використовуючи такий показник як економія витрат заробітної плати на одну гривню реалізованої продукції. Зниження витрат заробітної плати на одну гривню реалізованої продукції можна досягти за умов більших темпів зростання продуктивності живої праці порівняно з заробітною платою.

Цей показник не можна використовувати у всіх галузях промисловості і не при всіх умовах обсяг реалізованої продукції можна співвіднести з витраченою заробітною платою. Це пояснюється тим, що показник витраченої заробітної плати включає результати праці всіх робітників підприємства, а показник обсягу реалізованої продукції може не відповідати цьому результату через розбіжності в часі процесу виробництва продукції з процесом її реалізації.

Найважливіше те, що показник витрат заробітної плати на одну гривню реалізованої продукції може бути розраховано тільки за умов попереднього визначення приросту заробітної плати на кожен відсоток підвищення продуктивності праці з урахуванням дії певних факторів. Міра співвідношення залежить від низки факторів змінювання рівня заробітної плати і продуктивності праці. Вся сукупність факторів поділяється на 4 групи:

• 1) фактори зростання продуктивності праці і заробітної плати;
• 2) фактори зростання продуктивності праці при незмінним рівнем середньої заробітної плати конкретних робітників;
• 3) фактори зниження продуктивності праці при незміннім рівні заробітної плати;
• 4) фактори зростання середньої заробітної плати при незміннім рівні продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці і заробітної плати включать:

• 1) механізація та автоматизація виробництва, впровадження нового обладнання, технологічних процесів на базі нового обладнання;
• 2) удосконалення технологічних процесів на базі діючого обладнання;
• 3) модернізація діючого обладнання;
• 4) змінювання конструкцій та технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції;
• 5) впровадження нових більш ефективних видів і заміна сировини, матеріалів палива та енергетики що споживається;
• 6) удосконалення управління виробництвом;
• 7) збільшення норм і зон обслуговування;
• 8) змінювання у спеціалізації виробництва, яке не пов’язане з впровадженням нової техніки, розвиток стандартизації та ін.;
• 9) скорочення витрат робочого часу (зменшення невиходів на роботу, скорочення простоїв);
• 10) скорочення втрат від браку;
• 11) зменшення числа робочих які не виконують норму виробітку.

Фактори зростання продуктивності праці при незмінним рівнем середньої заробітної плати конкретних робітників включають:

• 1) зростання обсягів виробництва продукції
• 2) зниження питомої ваги трудомістких видів продукції та виробництв;
• 3) зростання питомої ваги покупних напівфабрикатів і кооперованих постачань зв’язаних з спеціалізацією виробництва;
• 4) змінювання конструкцій і технічних характеристик виробів, зростання якості продукції;
• 5) удосконалення управління виробництвом.

Фактори зниження продуктивності праці при незміннім рівні заробітної плати включають:

• 1) зниження обсягів виробництва;
• 2) зниження питомої ваги менш трудомістких видів продукції і виробництва;
• 3) зниження питомої ваги покупних напівфабрикатів і кооперованих постачань зв’язаних з спеціалізацією виробництва;
• 4) змінювання конструкцій і технічних характеристик виробів, зростання якості продукції.

Фактори зростання середньої заробітної плати при незміннім рівні продуктивності праці включають:

• 1) змінювання питомої ваги виробництв з неоднаковими умовами праці;
• 2) змінювання форм і систем заробітної плати;
• 3) змінювання форм доплат і виплат;
• 4) централізоване змінювання тарифної і окладної системи.

У кожному конкретному випадку вага кожного з цих факторів може змінюватись. Таким чином з’являється необхідність у розробці такого методу визначення міри співвідношення при якому можна було б знайти залежність зростання заробітної плати від впровадження того чи іншого фактору зростання продуктивності праці.