Аналіз ефективності соціальної політики держави щодо аграрного сектора економіки України

Аналіз ефективності соціальної політики держави щодо аграрного сектора економіки України

Ключовим чинником розвитку країни є формування громадянського суспільства. Першим і найважливішим етапом цього процесу є встановлення партнерських відносин між державою, суспільством і бізнесом.

Зараз в країні відчувається відсутність єдиних державних стандартів якості соціальних послуг, які дозволили б оптимізувати використання державних коштів. В Законі «Про соціальні послуги» прописані основні норми і гарантії соціального захисту, але необхідно ще удосконалювати механізми надання послуг. З 1 січня 2004 року набув чинності Закон «Про соціальні послуги», який визначив основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг. Доцільно також в подальшому і прийняття Соціального кодексу та вдосконалення законів «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про соціальні послуги» тощо.

Що стосується сільського населення, то на законодавчому рівні розроблені і прийняті закони по розвитку соціальної сфери села. Так, основною метою Програми Про схвалення Концепції Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року є забезпечення сталого розвитку сільських територій, підвищення рівня життя сільського населення, охорона навколишнього природного середовища, збереження природних, трудових і виробничих ресурсів, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва. Для виконання цієї Програми необхідно близько 300 млрд. гривень, з них за рахунок коштів державного бюджету 148 млрд. гривень [1].

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» передбачається, що будівництво в сільській місцевості водопроводів, каналізаційних систем і споруд, мережі газоі електрозабезпечення, шляхів, об'єктів побуту, житла здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Також надання різноманітних побутових послуг (допомога в обробці присадибних ділянок, по ремонту житла, господарських будівель тощо) та послуг соціально-культурних (матеріальна та інша допомога у зв’язку з весіллям, народженням дитини і т. ін.) фінансується з місцевого бюджету і за рахунок сільськогосподарських підприємств. Житлово-будівельні правовідносини складаються на основі Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», Указу Президента України «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» та ін. Першочерговими соціальними результатами впровадження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року передбачено реалізацію низки заходів, спрямованих на забезпечення належного рівня життя сільських жителів, зокрема, доведення рівня їх доходів (у т.ч. і заробітної плати) до середнього рівня по економіці країни з урахуванням діючих соціальних стандартів [6]. громадянський суспільство бізнес державний.

Постановка завдання

Мета статті проаналізувати результати державної політики у соціальній сфері щодо аграрного сектора економіки України, визначити найбільш значущі зміни у диференціації партнерських відносин і дій державної влади в розвитку макроекономіки та сільського господарства України.

Результати

Соціальна диференціація і консолідація навколо стратегічної мети створення країни, здатної забезпечити гідне життя своїм громадянам, передбачає виконання ряду умов. Соціальні індикатори ефективності інституціональної диференціації свідчать про те, що таких умов слід виділити три.

Перша умова соціальний контракт, консолідуючий державу, бізнес і суспільство на базі принципу «добробут для більшості»:

по відношенню до суспільства держава бере на себе реальну відповідальність за створення умов для підвищення рівня життя, забезпечення необхідних соціальних гарантій, прав, свобод та безпеки громадян, отримуючи натомість легітимність і громадську підтримку;

по відношенню до бізнесу держава забезпечує гарантії прав власності, сприятливий підприємницький клімат, підтримку бізнесу за межами України, отримуючи натомість підтримку політики держави з боку національного капіталу та суворе дотримання встановлених державою правових норм і правил;

баланс між суспільством і капіталом будується за принципом: соціально відповідальна поведінка бізнесу в обмін на суспільну підтримку його інтересів, цілей і дій.

Друга умова створення соціального порядку, заснованого на поділі відповідальності влади та основних суб'єктів економіки заради досягнення узгоджених параметрів рівня життя. Створення відповідного механізму дозволить, з одного боку, строго розмежувати зобов’язання і сфери відповідальності держави, суб'єктів України, органів місцевого самоврядування, бізнесу та самих громадян для підвищення добробуту, вирішення соціальних завдань, з іншого налагодити постійний діалог у найрізноманітніших формах основних учасників економічних процесів [5].

Третя умова приведення соціальних зобов’язань держави у відповідність з можливостями, поступовий перехід від патерналістської до субсидіарної моделі реалізації соціальних функцій держави.

Одним із основних індикаторів соціального розвитку регіону є показники заробітної плати, яка залишається для більшості населення основним джерелом доходів. Існує велика диференціація заробітної плати як між регіонами, так і за галузями економіки. Лише 5 регіонів України (м. Київ, Київська, Донецька, Дніпропетровська та Луганська області) мають означені показники вище середнього. Тобто, переважна більшість населення регіонів країни отримують заробітну плату нижче за середню по країні. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у Тернопільській, Волинській, Чернігівській і Херсонській областях.

Єдиним конструктивним способом формування соціального порядку є поступовий перехід до субсидіарних принципів, що включає доступність і безоплатність для всіх громадян базових соціальних послуг, перерозподіл соціальних витрат держави на користь найбільш вразливих груп населення, скорочення соціальної нерівності, надання громадянам можливостей більш високого рівня соціального споживання за рахунок власних доходів. Такий перехід передбачає неприпустимість проведення реформ за рахунок зниження рівня життя населення, а також забезпечення загальної доступності основних соціальних благ, насамперед, якісного медичного обслуговування та освіти, посилення адресності соціальної підтримки [4].

Україна досягла певних успіхів в реалізації цих базових принципів, а саме:

• 1. В останні роки держава намагається виконувати свої зобов’язання перед суспільством, що виражається, перш за все, у забезпеченні правопорядку та збереженні конституційних основ українського суспільства, реалізації соціальних гарантій і забезпеченні незаможних верств населення, закріпленні в законодавстві механізмів реалізації прав і свобод громадян.
• 2. Проведена реформа податкового законодавства, ліквідовані надлишкові адміністративні бар'єри на шляху розвитку підприємництва («дебюрократизація»). Відстоювання інтересів української економіки за кордоном увійшло в практику діяльності держави, що створює хорошу основу співпраці з бізнесом.
• 3. Взаємовідносини між бізнесом і суспільством за останні роки вийшли на якісно новий рівень: розвиток підприємництва, прямі інвестиції стали основними факторами зменшення бідності, підвищення зайнятості, реального забезпечення соціальних гарантій в суспільстві.

В економіці зростає частка малого бізнесу як найбільш динамічної частини вітчизняного підприємництва, що свідчить про зростання довіри в суспільстві до послідовності і передбачуваності державної економічної політики. За останні роки в Україні зросла роль громадськості в процесі прийняття рішень різного рівня. Ми вважаємо, що її роль неоціненна в пропаганді ідей сталого розвитку. Українське суспільство стало більш відкритим, його громадяни отримують все більший доступ до інформації, у тому числі з широкого кола питань у сфері сталого розвитку та охорони природи. Зріс вплив громадськості та основних груп населення на формування політики в різних сферах, на законотворчість, освіту, інформування населення, на реалізацію конкретних проектів, пов’язаних зі стійким розвитком. Для розкриття потенціалу громадськості та посилення ролі основних груп населення здійснювався комплекс заходів за наступними напрямками [7].

Державними органами влади вживаються певні заходи, спрямовані на покращання матеріального добробуту сільського населення, зокрема, прийнято низку важливих законодавчих актів: Законів України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та ін. Спільні зусилля бізнесу та суспільства ініціювали процеси формування соціально-відповідальної поведінки та екологічно відповідального господарювання. Лідерами в цьому напрямку виступили великі вертикально-інтегровані компанії. Були розроблені і прийняті кодекси і правила корпоративної поведінки. Великі ресурсодобувні підприємства приступили до розробки та реалізації програм впровадження екологічно дружніх технологій, захисту навколишнього середовища і соціальної підтримки населення в районах їх діяльності [8].

У соціальній структурі суспільства в процесі диференціації з’явилися нові економічно активні групи, зокрема, фермери. Їх вплив на процеси сталого природокористування та сільськогосподарського виробництва поки не настільки значний, але є важливим фактором розвитку суспільної та підприємницької ініціативи. Самостійною суспільно-політичною силою стали профспілки. Значною є роль наукової громадськості в процесах демократизації суспільства та забезпечення плюралізму думок. Зберігся високий потенціал цієї групи, незважаючи на велику затребуваність українських учених за кордоном і брак фінансування наукових досліджень з боку держави. Втрата соціально-політичного впливу, компенсувалася участю в створенні системи недержавної освіти і суспільно-наукових установ нового типу [2].

Посилюється роль регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування. Розвивається пряме співробітництво регіонів з міжнародними організаціями та зарубіжними партнерами.

Основними факторами, що характеризують становлення громадянського суспільства, є:

наявність ефективної судової системи;

законодавче закріплення та наявність необхідних інституційних умов реалізації прав громадян на участь у прийнятті рішень, які безпосередньо зачіпають їх інтереси;

свобода волевиявлення громадян.

Найважливішим чинником становлення громадянського суспільства є високий рівень правосвідомості населення країни, наявність волі в реалізації наявних прав [3].

Останні два роки у розвитку макроекономіки та сільського господарства характеризуються позитивними змінами диференціації партнерських відносин і дій державної влади, найбільш значущими з яких є:

відновлення вертикалі державної влади на основі верховенства закону і приведення у відповідність з конституційними нормами регіонального законодавства;

вдосконалення судової системи, спрямованої насамперед на забезпечення прав громадян;

дебюрократизація і дерегулювання економіки;

реальне впровадження конкурсних процедур розподілу бюджетних коштів;

підвищення прозорості інформації про прийняті державою рішень щодо розподілу будь-якого роду ресурсів.

Робляться цілеспрямовані послідовні кроки щодо забезпечення гарантій безпеки громадян, профілактики злочинності, адекватні заходи з протидії особливо тяжких злочинів і тероризму.

Але незважаючи на прийняті заходи, бідність значної частини населення України продовжує залишатися однією з найбільш гострих соціально-економічних проблем. Україна значно поступається економічно розвиненим країнам за рівнем життя населення.

Основними причинами бідності в Україні є низький рівень реальних доходів, заробітної плати та безробіття. Рівень бідності серед сільських жителів, як правило, вище, ніж серед міських, це пов’язано як з більш низьким рівнем доходів у сільському господарстві, так і з меншою доступністю безкоштовних послуг охорони здоров’я та освіти.

Відмінною особливістю сучасного етапу диференціації є зростання економічної бідності на тлі соціальної бідності. У число бідних в даний час потрапляє, крім традиційних груп населення (багатодітні сім'ї та неповні сім'ї з дітьми, самотні пенсіонери, інваліди, безробітні), більшість працівників державного сектора економіки (освіти, охорони здоров’я, культури, науки та ін.) Дана категорія охоплює значну частину зайнятого населення і утворює категорію «економічна бідність» працездатні і добре освічені громадяни, які не можуть забезпечити собі соціально прийнятний рівень добробуту через низьку заробітну плату.

Вжиті урядом заходи частково дозволяють згладжувати негативні тенденції, а в ряді регіонів, на основі консолідації дій державних і регіональних органів влади, долати їх. Особливу тривогу викликає той факт, що бідність суттєво обмежує права громадян. Вихід з цієї ситуації в поступовому комплексному вдосконаленні законодавства, суспільних і економічних відносин.

Література

• 1. Кириленко І.Г. Трансформація соціально-економічних перетворень у сільському господарстві України: проблеми, перспективи./ Кириленко І.Г — К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2005. — С. 397−408.
• 2. Корецький М. Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці / Корецький М. Х. — К.: Вид-во УАДУ, 2002. — 260 с.
• 3. Лисецький А. С. Сільськогосподарський простір України: проблеми соціально-економічного розвитку / [Лисецький А.С., Заяць Т. А., Куценко В.І.; під ред. Б. М. Данилишина.] - К.: РВПС України НАН України, 2006. — 75 с.
• 4. Лопатинський Ю. М. Фактории трансформації вітчизняного аграрного сектора// Науковий вісник Чернівецького університету.2008.Випуск 367. Економіка С.73−77.
• 5. Макаренко А. П. Аграрна політика в умовах розвитку ринкових відносин / А. П. Макаренко //Економіка і держава. — 2006. — № 4. — С. 39 — 41.
• 6. Малієнко А. Проблеми аграрних реформ в Україні / Малієнко А. //Дзеркало тижня. — № 32(305), 12−18 серпня 2000р. — С. 12−14.
• 7. Пасхавер Б. Й. Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку: наук. вид. / Б. Й. Пасхавер, О. В. Шубравська, Л. В. Молдаван, Д. Ф. Крисанов, С. Л. Ганначенко, Л.І. Дідківська; НАН України, Ін-т економіки та прогнозування. — К., 2009. — 432 с.
• 8. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / П. Т. Саблук, В. В. Юрчишин, М.Й.Малік та ін.; За ред. П. Т. Саблука та В. В. Юрчишина. — К.:ІАЕ, 1996.-663 с.