Ефективність управління. 
Менеджмент

Поняття «організаційна ефективність». Підходи до її вивчення, критерії та оцінка

Важливим принципом є досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності. Цей принцип передбачає результативність, успіх у досягненні мети, а також економічність, або мінімальні витрати для одержання відповідного результату за умов виправданого ризику.

Основу ефективності виробництва становлять: прискорення процесу структурних змін і науково-технічного прогресу в усіх ланках народного господарства, всебічна інтенсифікація і раціоналізація усіх видів діяльності, впровадження ефективних форм господарювання і управління, боротьба за бережливість, зменшення витрат сировини, найбільш повне використання техніки. Слід уміло використовувати стимули і чинники ринкового механізму (податкову систему, ціни, кредит, процентні ставки), а також прогресивні форми організації праці і виробництва.

Підвищення ефективності виробництва вимагає також широкого застосування економіко-математичних методів і сучасної електронно-обчислювальної техніки для прийняття оптимальних рішень і розв’язання важливих питань розвитку трудових колективів, повної узгодженості локальних критеріїв ефективності із загальним глобальним критерієм ефективності виробництва.

Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації принципу стимулювання. Історичний досвід показав, що саме люди є носіями певних інтересів, прагнень як матеріального, так і духовного характеру. Люди діють, працюють, беруть участь у суспільно-політичному та духовному житті суспільства, керуючись певними потребами. Без урахування цих потреб неможливо правильно керувати працівниками, організовувати їх на розв’язання того чи іншого завдання. Життєві потреби та інтереси людей — основне джерело їх соціальної активності, стимул до праці. Організація управління людьми має поєднувати рівень задоволення потреб кожної людини з її трудовою активністю, кількістю і якістю витраченої на неї праці, розміром її внеску у суспільно корисну справу.

Підвищенню матеріальної заінтересованості працівників сприяють впровадження гнучкої системи оплати праці, заснованої на участі працівників у прибутках підприємства чи в розподілі доходів, розширення системи преміальних виплат в залежності від результатів роботи конкретного підрозділу, введення компенсаційних виплат при виході у відставку, продаж працівникам акцій підприємства тощо.

Сучасні системи матеріальної заінтересованості повинні розвиватися у напрямі посилення залежності результатів оплати праці управлінських працівників від рівня кваліфікації, віддачі і обсягу обов’язків, передбачати відповідальність за неякісну працю та безгосподарність.

Поряд з матеріальними, слід застосовувати різні форми морального стимулювання, забезпечуючи соціальну рівність і диференціацію в оплаті праці, правильне поєднання суспільних, групових та особистих інтересів, реалізацію інтересів і пріоритету кожного працівника. В трудових колективах доцільно враховувати психологічний вплив установленого порядку розподілу прибутків на подальше підвищення продуктивності праці, згуртованість колективу, бажання підвищувати свій професійний рівень тощо.

Ефективність менеджменту залежить також від втілення у життя принципу єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. Необхідність єдиноначальності зумовлена, зокрема, потребами великого машинного виробництва, яке передбачає найсуворішу єдність усіх працівників. Єдиноначальність означає підпорядкованість у трудовому процесі усіх працівників одній особі — керівникові, який має необхідні права щодо управління дорученою йому ланкою і несе повну відповідальність за її роботу.

Єдиноначальність дає змогу усувати знеосібку і безвідповідальність. Кожний працівник відповідає за свою ділянку роботи і підпорядкований певному керівникові, розпорядження останнього є для нього обов’язковими. Принцип єдності керування вимагає, щоб виконавець отримував розпорядження тільки від одного начальника.

Управління діяльністю підприємств, асоціацій, акціонерних товариств і об'єднань завжди має колективний характер. У розробці та здійсненні соціально-виробничих програм, крім керівників, беруть участь спеціалісти і рядові працівники. Тому єдиноначальність в управлінні трудовими колективами повинна уміло поєднуватися з колегіальністю, додержанням повноважень загальних зборів (конференцій) трудових колективів, рад (правлінь), широким залученням спеціалістів до розв’язання важливих господарських рішень.

За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватися згідно з вимогами принципу науковості. Він передбачає повне використання найновіших концепцій розвитку науки і техніки, прогресивного досвіду організації менеджменту в кращих підприємствах і організаціях. Вимоги цього принципу реалізуються за умови, що на розвиток науки і мистецтва менеджменту спрямовуються достатні зусилля, готуються професійні кадри для різних рівнів менеджменту, постійно вдосконалюється механізм господарювання, впроваджується найновіша організаційна та обчислювальна техніка.

Суворе додержання принципу науковості дає змогу уникати виявів волюнтаризму і суб'єктивізму при прийнятті відповідальних рішень. Менеджмент має ґрунтуватись на глибокому пізнанні об'єктивних економічних законів, закономірностей управління, вираховуванні тенденцій розвитку економічних та соціальних процесів, умілому використанні наукових принципів менеджменту, додержанні вимог раціонального природокористування.

Успішне подолання економічної кризи і розвиток економіки України у вирішальній мірі залежить від кадрів. Розробка і здійснення певної кадрової політики повинна здійснюватись у відповідності з принципом правильної підготовки і розстановки кадрів, щоб забезпечувалась стабільність кадрів, професіоналізація управління і реалізувались вимоги сократівського правила: «Кожна людина у певному місці і кожне місце для певної людини». Це вимагає чималих організаційних зусиль і чималих інвестицій у здійснення селекційної роботи з кадрами, їх підготовку, перепідготовку і правильне використання.

Основні функції керівників організацій — планування, організація діяльності, мотивація, контроль, комунікації, прийняття рішень, лідерство. Але в сьогоднішній обстановці загальної конкуренції від керівництва потрібно не тільки виконання цих функцій. Більш ніж коли-небудь, нинішні керівники повинні піклуватися про продуктивність і про те, щоб їхня організація працювала як можна ефективніше й продуктивніше, ніж її конкуренти.

Продуктивність пронизує весь управлінський процес. Вплив, що керівники можуть зробити на продуктивність, найбільше чітко проявляється у двох областях керування: людськими ресурсами й безпосередніми операціями (виробничою діяльністю організацій).

Кожна організація повинна впровадити щось, що представляє реальну цінність для її зовнішнього середовища. Ріст міжнародної конкуренції й прискорений розвиток технологій змусили організації по-новому розглянути весь комплекс питань керування своїми операційними підрозділами, відповідальними за випуск товарів і надання послуг.