Образ Онегiна у творi Олександра Пушкiна «Євгенiй Онегiн»

Образ Онегiна у творi Олександра Пушкiна «Євгенiй Онегiн» .

Головний герой роману — молодий помiщик Євгенiй Онегiн — зображений Пушкiним людиною з дуже складним та суперечливим характером. Виховання, яке дiстав Онегiн, було шкiдливим. Вiн вирiс без матерi. Батько, легковажний петербурзький барин, не звертав на сина нiякої уваги, доручивши його «вбогим» гувернерам. Тому Онегiн вирiс егоїстом, людиною, яка пiклується тiльки про себе, про задоволення своїх бажань. Для нього нiчого не вартi нi почуття нi iнтереси та страждання iнших людей. Вiн здатен образити, скривдити людину, навiть не помiчаючи цього. Все гарне, що було в душi юнака так i залишилося нерозвиненим.

Своєрiдний характер «Євгенiя Онегiна» збiгається з характером самого поета. Стан Онегiна — загалом скука та лiнощi, жага одноманiтних задоволень за умови вiдсутностi реального, живого дiла. Це вже стало своєрiдною психологiєю Онегiна, i вiн вже не в змозi її подолати. Мотивуючи поведiнку свого героя, Пушкiн постiйно призводить до двобою поривань його душi зi звичними, навiяними свiтським осередком, правилами поведiнки.

Характер Онегiна поет не вигадав. У цьому образi вiн узагальнив риси, типовi для цiлої верстви тодiшнiх молодих людей. Це люди, забезпеченi працею крiпосних селян, якi мали безладне виховання. Проте, на вiдмiну вiд великої кiлькостi представникiв класу помiщикiв, спокiйно сприймаючих своє життя без дiла i тяжке становище пригнiченого люду, цi юнаки все ж таки бiльш розумнi, чутливiшi, сумлiннi, благороднi, i вже в змозi були вiдчувати незадоволення вiд суспiльного устрою та вiд себе самих. Їх не привчили до активних дiй нi вихованням, нi соцiальним ставленням до працi, вони i не думали боротися проти несправедливого суспiльного устрою, розбещених цим устроєм представникiв дворянського класу. Вони презирливо замикалися в собi, вiдчували розчарування у життi, розлюченiсть на все i на всiх.

Онегiн за поглядами i по вимогами до життя на щабель стоїть вище не тiльки вiд своїх сiльських сусiдiв-помiщикiв, але й вiд представникiв петербурзького вищого осередку. Вже у першiй главi роману ми бачимо, що його недовго задовольняло порожнє, беззмiстовне життя, яке вважалося нормальним серед його знайомих. Зустрiвшись з Ленським, який здобув вищу освiту у найкращому унiверситетi в Нiмеччинi, Онегiн змiг сперечатися з ним на будь-яку тему, як рiвня. Дружба з Ленським розкриває в ньому можливостi вiрних, доброзичливих стосункiв мiж людьми, що були прихованi пiд корою холодного егоїзму та байдужостi.

Побачивши перший раз Тетяну, ще навiть не поспiлкувавшись з нею, не почувши її голосу, вiн одразу вiдчув поетичну душу дiвчини. Онегiн у ставленнi до Тетяни вiдкрив струни доброзичливостi, як i до Ленського.

I все ж характер Онегiна не змiнюється. Пiд впливом подiй, зображених у романi, в душi Євгенiя вiдбуваються незворотнi змiни, а у восьмiй, останнiй главi роману Онегiн вже зовсiм не той, яким ми бачили його на початку роману. Вiн закохався у Тетяну. Але його кохання не приносить щастя нi йому, нi їй.

У романi «Євгенiй Онегiн» Пушкiн зобразив легковажного юнака, який навiть у коханнi не може дати собi ради. Тiкаючи вiд свiту, Онегiн не змiг втекти вiд себе. Коли вiн це зрозумiв, було вже пiзно. Тетяна вiдхиляє його кохання, тому що не вiрить йому. I це вiдкриває Онегiну очi на самого себе, проте нiчого не змiнює в його життi.