Технологічна структура основних виробничих фондів і ефективність виробництва підприємства

1. Теоретичні основи формування технологічної структури основних виробничих фондів підприємства

1.1 Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва; складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та 1 оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

Основні виробничі фонди — це засоби праці, які приймають участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношення.

Об'єктами основних засобів є:

· закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

· конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

· відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки в складі компонентів, а не самостійно;

· інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, яка контролюється підприємством.

Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

За належністю основні виробничі фонди поділяють на власні і залучені. Власні основні виробничі фонди — це фонди, які знаходяться на балансі підприємства. Залучені - взяті в тимчасове користування в іншої організації на умовах оренди або надання послуг.

За ознакою використання основні виробничі фонди поділяють на діючі, до яких належать засоби праці, що функціонують у процесі виробництва як в основному, так і в підсобному, і недіючі, якими вважаються фонди, які перебувають на стадії вибуття у зв’язку з їхнім зносом, на консервації або в запасі.

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовується в бухгалтерському обліку (згідно з П© БО 7), така:

ь земельні ділянки;

ь капітальні витрати на поліпшення земель;

ь будинки, споруди та передавальні пристрої;

ь машини та обладнання;

ь транспортні засоби;

ь інструменти, прилади, інвентар (меблі);

ь робоча і продуктивна худоба;

ь багаторічні насадження;

ь інші основні фонди.

Група основних фондів «Земельні ділянки» відображає вартість земельних ділянок, які було придбано відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999 р. № 32/99 «Про продаж земельних ділянок не сільськогосподарського призначення».

До групи «Капітальні витрати на поліпшення земель» відносять витрати неінвентарного характеру (не пов’язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капітальних вкладень (планування земельних ділянок, корчування площ під ріллю, очищення полів від каменів і валунів, зрізування купин, осушення та ін.).

Група «Будинки, споруди та передавальні пристрої охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основні «допоміжні» та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; споруди (інженерно-будівельні об'єкти — нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо); передавальні пристрої, лінії та мережі зв’язку, лінії електроживлення та ін.

До групи «Машини та обладнання» відносять насамперед робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.

До групи «Транспортні засоби» належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи «Інструменти, прилади та інвентар (меблі)"відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи входять також меблі.

До групи «Робоча і продуктивна худоба» належать: робоча худоба — коні, воли, верблюди, віслюки та інші робочі тварини, продуктивна худоба — корови, бики-плідники, буйволи та які, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.

До групи «Багаторічні насадження» відносять усі штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку.

До групи «Інші основні засоби» належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.

Згідно з вимогами податкового обліку основні виробничі фонди поділяють на 4 групи.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.05.2002 p. № 349-IV, основні виробничі фонди розподіляються на такі групи:

до І групи віднесено будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

до II групи віднесено автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої і приналежності до них;

до III групи включено будь-які інші основні фонди, які не увійшли до І, II чи IV груп;

до IV групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування чи друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі мобільні), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Економічне значення основних фондів підприємства заключається в тому, що вони є матеріально-технічною базою підприємства, від обсягу якої залежить обсяг виробленої продукції.

Соціальне значення заключається в тому, що вони створюють відповідні умови праці є важливим фактором відтворення робочої сили, величина і підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства загалові економісти відводять велику роль проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, адже вони є важливим суб'єктом економіки країни, саме матеріально-технічна база в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції.

1.2 Технологічна структура основних виробничих фондів як економічна категорія

Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє технологічну структуру основних фондів. Чим вище питома вага активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура.

Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:

· виробничо-технологічні особливості підприємства;

· науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

· ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

· відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

· вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

· територіальне розміщення підприємства.

Технологічна структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну одиницю основних фондів.

Поліпшення структури основних виробничих фондів можна забезпечити за рахунок відновлення і модернізації устаткування; удосконалення структури устаткування; більш ефективно використання наявних основних фондів; ліквідації застарілого і зайвого устаткування.

1.3 Механізм впливу технологічної структури основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства

Активна частина основних засобів впливає на предмет праці, переміщує його у виробничому процесі і здійснює контроль над ходом виробництва.

На обсяг виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов’язаних з його організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого потенціалу, включаючи засоби праці та предмети праці, трудові ресурси.

Основними факторами, що впливають на рівень і динаміку виробництва продукції, є її праця та продуктивність; основні фонди, їх постійне відновлення і реконструкція на базі сучасних технологій, ступінь використання виробничих потужностей підприємства, предмети праці, що беруть участь у створенні продукту, і ступінь їх використання у виробництві.

Показник фондовіддачі є найбільш загальною характеристикою експлуатації ОВФ, що визначає ступінь використання діючих, і таких, що вводяться на підприємстві основних фондів. Як важлива умова підвищення ефективності виробництва фондовіддача характеризує також економічну ефективність капітальних вкладень в інші напрямки виробничої діяльності підприємства.

Фондовіддача залежить від структури і концентрації виробництва, ступеня кооперування і комбінування, асортименту виготовленої продукції, ступеня механізації робіт, вартості ОВФ та інших факторів. Цим, зокрема, пояснюється різний рівень фондовіддачі навіть на підприємствах однієї галузі. Збільшення фондовіддачі призводить до відносної економії виробничих основних засобів і збільшення обсягу продукції, що випускається.

Як правило, на показник фондовіддачі негативно впливає підвищення вартості технологічного устаткування і будівельно-монтажних робіт. У зв’язку з цим темпи зростання ОВФ можуть обганяти темпи зростання випуску продукції. Тенденція зниження фондовіддачі зумовлюється будівництвом споруд з охорони навколишнього середовища, тобто збільшенням неактивної частини основних фондів.

Якщо на балансі підприємства, що займається виробництвом продукції, більшу частину ОВФ становлять фонди невиробничого призначення, то не слід розраховувати на високу фондовіддачу, і, відповідно, на високі обсяги виробництва.

Якщо ж у підприємства значну частину ОВФ займають машини і устаткування (активна частина), то можна досягти високого рівня фондовіддачі та обсягу виробництва. Така структура ОВФ вважається прогресивною. Тобто, чим прогресивніша структура — тим вищі обсяги виробництва.

Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини основних фондів мають випереджати темпи зростання пасивної їх частини, а зростання кількості машин і обладнання — темпи зростання інших видів активної частини основних фондів.

З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

1.4 Удосконалення технологічної структури основних виробничих фондів підприємства як фактор підвищення ефективності виробництва

Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств.

Практична реалізація окреслених заходів на підприємствах позначиться на їх економічній діяльності і сприятиме підвищенню інтенсивності виробництва. Зокрема, складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів. Поряд з тим, поліпшення інтенсивного використання основних засобів підприємства є важливою передумовою збільшення обсягів випуску продукції, яка користується попитом на ринку без додаткових капітальних вкладень, що особливо важливо в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів.

Отже, інтенсифікація використання основних засобів підприємств дає змогу значно знизити витрати, пов’язані з моральним зносом машин і устаткування, сприяє прискоренню їх оновлення, що в кінцевому результаті позитивно позначається на фондоозброєності праці працюючих та зростанні її продуктивності. А в кінцевому підсумку зростає і фондовіддача на підприємствах._Цей процес можна пояснити відповідними розрахунками. Наприклад, якщо в розрахунку фондовіддачі (Фв) обсяг виробництва продукції виразити через добуток чисельності працівників (Т) і продуктивності їхньої праці (П), а вартість основних фондів через добуток чисельності працівників (Т) і фондоозброєності їх праці за умови однозмінної роботи (Фоз), то матимемо таке відношення:

Фв = ТП / ТФоз = П / Фоз Серед напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв’язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.

Наявність на підприємствах устаткування, яке лише частково використовується у виробничому процесі, не дає змоги протягом строку корисного його використання перенести свою вартість на виготовлювану продукцію (послуги). В результаті матиме місце значна недоамортизація такого устаткування, що негативно впливатиме на економічні показники діяльності підприємства. Досвід діяльності багатьох підприємств показує, що позбутися надлишку устаткування можна шляхом зміни його структури, наприклад, реалізації або списання застарілих верстатів і машин, придбати нове устаткування, і за рахунок високої продуктивності якого більш повно завантажити все наявне устаткування. Вирішення проблеми повного завантаження устаткування можливе шляхом розвитку госпрозрахункового кооперування підприємств з метою ефективності використання наявних у них резервів виробничих потужностей.

Значну роль відіграє оновлення активної частини ОВФ. Відомі такі три традиційні форми оновлення активної частини основних фондів. При першій засоби праці, що стали непридатними, замінюються такою ж кількістю нових засобів, які не відрізняються від попередніх за своїми техніко-експлуатаційними властивостями та вартістю. Змістом другої форми оновлення також є заміна засобів праці якісно такими ж, але більш дешевими машинами. Третя форма оновлення основних фондів відбувається на базі якісно нової техніки. Слід виділити ще одну форму оновлення активної частини основних фондів, яка мало вивчена у вітчизняній економічній науці, це — дифузія технологічних нововведень. Вона являє собою високоефективний інноваційний процес, який інтенсифікує оновлення активної частини основних фондів підприємств методами копіювання, імітації, запозичення, перенесення і розповсюдження нової техніки і технології. Дифузія технологічних нововведень супроводжується витисненням старої техніки і являє собою якісно новий ступінь у способах та підходах до оновлення активної частини основних фондів на новій інформаційній базі.

Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних засобів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних засобів в другу зміну. Насамперед, мова йде про незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку.

Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.

Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних засобів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.

2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства (розрахункова частина)

2.1 Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства

наявність основних виробничих фондів (на початок року, кінець року, за рік);

Б.в п. р = 6,5 млн. грн. (на початок року) Б. в к.р = 6,51 млн. грн. (на кінець року) Б. в рік = (середня) технологічна структура основних виробничих фондів;

6,5 — 100%

4,2-х%

Х = 64,6% - активна частина

100% - 64,6% = 35,4% - пасивна коефіцієнт зносу;

К зн = (2.1)

Або К зн = 33,8%

коефіцієнт придатності

К прид = 100% - К зн = 100% - 33,8% = 66,2% (2.2)

Або К прид = або 66,2% (2.3)

На даному підприємстві ступінь зносу ОВФ дорівнює 0,338, ступінь придатності дорівнює 0,662. Отже, дане підприємство має ще досить нові ОВФ, на що вказує невеликий ступінь їх зносу. Це позитивно впливає на роботу даного підприємства.

2.2 Показники, що характеризують рух та оборотність основних виробничих фондів підприємства

· коефіцієнт вибуття — показує, яка доля ОФ, що була на балансі

підприємства на початок періоду вибула за певний період. Визначаємо за формулою:

К виб = = (або 7,7%) (2.4)

· коефіцієнт надходження — показує, яка доля ОФ, що поступили на підприємстві (нові фонди та фонди, що були в експлуатації у первісній вартості ОФ). Визначаємо його за формулою:

К надх = (або 7,8%) (2.5)

· коефіцієнт оновлення — показує долю основних нових фондів, які поступили на підприємство. Коефіцієнт оновлення (Кон) рахуємо за формулою:

К он = (або 7,8%) (2.6)

· період оновлення П он = (2.7)

· коефіцієнт інтенсивності оновлення К ін. он = (або 101,3%) (2.8)

· тривалість обороту Т об. = (2.9)

· коефіцієнт оборотності

К об. = (або 8,7%) (2.10)

У нашому випадку оновлення ОВФ переважає їх вибуття (це показує коефіцієнт оновлення ОФ), а це, в свою чергу, вказує на певне нарощування ОВФ на підприємстві. Надходження ОВФ здійснюється на 7,8% новими ОВФ. Вибуття на цьому підприємстві ОВФ становить 7,7%, і здійснюється за рахунок фізичного зносу та з інших причин.

2.3 Показники, що характеризують забезпеченість підприємства основними виробничими фондами

· фондозабезпеченість виробництва — як економічна категорія, характеризує наявність (забезпеченість) підприємства або його потреб в ОВФ для виробництва одиниці продукції.

Ф заб = (2.11)

За результатами розрахунку можна стверджувати, що підприємство має в наявності 0,7 грн. основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Необхідно збільшувати обсяг основних фондів підприємства.

· механозабезпеченість виробництва — характеризує забезпеченість (потребу) підприємства у засобах механізації для виготовлення одиниці продукції:

М заб = (2.12)

Таким чином на одиницю виробленої продукції припадає 0,46 активної частини основних фондів (станків, обладнання тощо).

2.4 Показники, що характеризують озброєність працівників основними виробничими фондами

· фондоозброєність праці:

Ф оз = млн. грн/чол. (2.13)

Ч р = (2.14)

Вданому випадку на одного працівника припадає 36,7 тис. грн. Зростання показника призведе до зростання кількості виготовленої продукції робітником, а тому буде підвищуватись продуктивність праці. Але ефективним виробництво буде вважатися за умов, коли продуктивність праці буде рости швидше за фондоозброєність праці.

· механоозброєність праці:

М озб = млн. грн/чол. (2.15)

Даний показник показує скільки припадає активної частини основних виробничих фондів на одного робітника (в даному випадку — 24 тис. грн.).

Ефективність виробництва буде відбуватися за умов, що ріст механозабезпеченості буде забезпечувати зростання продуктивності праці, але темпами які випереджають зростання рівня механозабезпеченості.

2.5 Показники, що характеризують використання основних виробничих фондів підприємства в часі

· коефіцієнт використання календарного часу — як економічна категорія, характеризує тривалість використання ОВФ протягом року:

К в.к.ч = (2.16)

За отриманими результатами можна стверджувати, що ОВФ використовуються на 40% календарного часу протягом року, що на 25−30% менше стандарту, тому необхідно запровадити заходи підвищення даного показника.

· коефіцієнт використання робочого часу — характеризує ступінь використання робочого часу протягом року:

К рч = (2.17)

На даному підприємстві коефіцієнт використання робочого часу складає 0,66. Ефективне використання основних виробничих фондів забезпечується при коефіцієнті використання робочого часу 0,75 — 0,80. Тому підприємству необхідно збільшувати даний показник

· коефіцієнт змінності - як економічна категорія, характеризує кількість змін роботи ОВФ в добу. І визначаємо:

К зм = (2.18)

Для ефективного використання ОВФ коефіцієнт змінності повинен коливатися в межах 2,2 — 2,5, на даному підприємстві він складає 2,0. Проте необхідно сприяти його зростанню.

· коефіцієнт використання внутрішньозмінного часу — як економічна категорія, що характеризує ступінь використання робочого часу протягом зміни, і визначається за формулою:

К в. зм = (2.19)

Коефіцієнт використання внутрішньозмінного часу дорівнює 0,9, що означає доцільне використання внутрішньозмінного часу.

· інтегральний коефіцієнт використання часу — як економічна категорія, характеризує ступінь використання ОВФ у часі. І визначаємо його за допомогою дубутку відповідних коефіцієнтів використання ОВФ:

К і = К в.к.ч * К рч * К зм * К в. зм = 0,4*0,66*2*0,9 = 0,48 (2.20)

2.6 Узагальнюючі показники

v фондовіддача усього обсягу основних виробничих фондів підприємства — як економічне категорія, характеризує обсяг продукції у грошовому виразі, що виробляється на одиницю ОВФ. Визначаємо її:

Ф від = (2.21)

Фондовіддача 1,4 означає, що 1,4 грн. виготовленої продукції припадає на одну гривню основних фондів. Але даний показник має значні недоліки, бо він враховує матеріалоємність продукції. Таким чином чим вище буде вартість матеріалів та сировини, з яких виготовляється продукція, тим вище буде обсяг виробництва і тим самим вище фондовіддача.

v фондовіддача — по активній частині основних виробничих фондів Ф від акт = (2.22)

Даний показник показує, що 2,17 грн. виготовленої продукції припадає на одну гривню активної частини основних виробничих фондів (верстатів, обладнання екскаваторів, бульдозерів, транспортних засобів тощо).

v коефіцієнт віддачі спожитих основних виробничих фондів К в. с = (2.23)

За результатами обрахунку можна сказати, що на 16 одиниць виготовленої продукції припадає одна одиниця зносу основних фондів

v коефіцієнт фондозйому К зйом = (2.24)

С е.м.м. = (2.25)

Розрахований показник характеризує обсяг продукції яку отримують на одиницю витрат з експлуатації основних виробничих фондів. Коефіцієнт фондозйому на даному підприємстві становить 6,74.

3. Заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі

3.1 Підвищення ефективності використання річного робочого часу

Величина робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства залежить від їх технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію тощо.

Ефективність використання робочого часу основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу. Щоб підвищити його рівень і, відповідно, забезпечити підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт тощо) та поліпшити забезпеченість підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами за умови, що буде забезпечуватися збут продукції підприємства. Ці заходи дозволяють збільшити тривалість використання основних виробничих фондів в межах 5−30 відсотків, що вплине на рівень ефективності виробництва.

1. Насамперед необхідно передбачити заходи, які б забезпечили збільшення тривалості річного робочого часу протягом року, обґрунтувати доцільність їх впровадження і показати механізм їх впливу на збільшення річного робочого часу використання основних виробничих фондів.

2. На основі запроектованого комплексу заходів визначається величина збільшення річного робочого часу використання основних виробничих фондів у відсотках (?Рч).

3. Визначається загальна величина збільшення робочого часу використання основних виробничих фондів у плановому році

(3.1)

де Р_ч — приріст робочого часу використання ОВФ, днів; Р_чб — фактичний робочий час використання ОВФ у базовому році, днів; Д_рч — величина збільшення річного робочого часу використання ОВФ у плановому році, відсотків від величини базового року.

днів.

4. Визначається коефіцієнт використання робочого часу у плановому році:

(3.2)

де Р_чпл — плановий (можливий) робочий час використання ОВФ.

5. Визначається збільшення числа змін використання ОВФ підприємства у плановому році за рахунок збільшення робочого часу:

(3.3)

де Зм_пл — приріст числа змін використання ОВФ, змін; К_змб — коефіцієнт змінності використання ОВФ у базовому році.

змін

6. Визначається загальне число змін використання ОВФ при базовому рівні змінності їх використання:

(3.4)

де Зм_пл — величина змін використання ОВФ у плановому році.

зміни

7. Визначається приріст обсягу виробництва продукції підприємства за рахунок збільшення річного робочого часу використання ОВФ:

(3.5)

де О_рчпл — приріст обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення річного робочого часу використання ОВФ; О_б — обсяг виробництва продукції у базовому році; Зм_б — число змін використання ОВФ у базовому році.

тис. грн.

8. Визначаються додаткові витрати підприємства, пов’язані із збільшенням величини річного робочого часу, виходячи із нормативу додаткових витрат на 1 тис. грн. активної частини ОВФ — 0,1 грн. у додаткову зміну:

(3.6)

де Д_рч — додаткові витрати, пов’язані із збільшенням річного робочого часу використання ОВФ; Б_ва — балансова (первісна) вартість активної частини ОВФ; С_зм — додаткові витрати, в грн. на 1 тис. грн. балансової вартості активної частини ОВФ у додаткову зміну.

тис. грн.

9. Визначається зниження собівартості продукції, яке відбувається за рахунок зменшення долі річних амортизаційних відрахувань у собівартості (вартості) продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. обсягу продукції.

Доля цих витрат визначається за формулою:

(3.7)

де Да/ві - доля амортизаційних відрахувань в одиниці обсягу продукції і-го року; Б_ві — балансова вартість ОВФ в і-му році; а — норма річних амортизаційних відрахувань; О_і — обсяг виробництва продукції в і-му році.

Доля річних амортизаційних відрахувань в одиниці обсягу продукції становить:

а) у базовому році

грн./грн.

б) у плановому році

грн./грн.

Економія витрат виробництва за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахувань буде становити:

(3.8)

де А/в_пл — економія річних амортизаційних відрахувань з розрахунку на річний обсяг виробництва продукції; О_пл — річний обсяг виробництва продукції у плановому році.

тис. грн.

Економія собівартості продукції підприємства у плановому році становитиме:

(3.9)

де С_рч — зниження собівартості продукції за рахунок збільшення річного робочого часу використання ОВФ.

тис. грн.

3.2 Підвищення ефективності використання внутрішньозмінного часу

В процесі виробництва продукції на підприємстві можливі втрати робочого часу протягом зміни використання ОВФ. Основними причинами втрат цього часу є простій обладнання через його технічний стан, що можна характеризувати коефіцієнтом технічної готовності, та через інші організаційно-господарські причини. Внутрішньозмінні втрати робочого часу використання ОВФ призводять до зменшення обсягу виробництва продукції - пропорційно втратам внутрішньозмінного часу.

Щоб зменшити внутрішньозмінні втрати робочого часу використання ОВФ на підприємстві, а відповідно, підвищити коефіцієнт використання внутрішньозмінного робочого часу, необхідно здійснювати додаткове їх технічне обслуговування, поточний ремонт обладнання та інші організаційно-господарські заходи. Проведення комплексу заходів щодо підвищення коефіцієнта використання внутрішньозмінного часу дозволяє зменшити втрати внутрішньозмінного робочого часу в межах 5−20 відсотків. Проте проведення комплексу заходів щодо підвищення ефективності використання внутрішньозмінного робочого часу потребує додаткових витрат підприємства.

Порядок розрахунків

Передбачити заходи, які би забезпечували зменшення втрат внутрішньозмінного часу. Обґрунтувати доцільність їх впровадження і показати механізм їх впливу на скорочення втрат внутрішньозмінного часу, а відповідно, і на ефективність використання основних виробничих фондів.

На основі запроектованих заходів визначається величина зменшення внутрішньозмінних втрат робочого часу використання ОВФ (?Взрчпл) підприємства (у відсотках).

3. Визначається загальна величина зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу використання ОВФ підприємства у плановому році:

(3.10)

де Взрч_пл — загальна величина зменшення втрат внутрішньозмінного часу в плановому році; Ввзч_б — втрати внутрішньозмінного часу використання ОВФ у базовому році, год.; Взч_пл — величина зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу використання ОВФ у плановому році, відсотків; К_зм — коефіцієнт змінності.

години По відношенню до робочого часу в годинах зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу у відсотках становитиме:

%

4. Визначається збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок зменшення втрат внутрішньозмінного часу використання ОВФ підприємства. Це збільшення відбувається, як свідчить виробничий досвід, прямо пропорційно зменшенню втрат внутрішньозмінного часу:

(3.11)

де О_взч — збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу використання ОВФ; О_б — обсяг виробництва продукції у базовому році; Взрч_пл — величина зменшення втрат внутрішньозмінного часу в плановому році, відсотків.

тис. грн.

5. Визначаються додаткові витрати підприємства, пов’язані із зменшенням втрат внутрішньозмінного робочого часу використання ОВФ. Розрахунок ведеться виходячи із нормативу витрат на 1 тис. грн. активної частини ОВФ на кожен відсоток зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу — 0,4 гривні:

(3.12)

де Д_взрч — додаткові витрати підприємства, пов’язані із зниженням втрат внутрішньозмінного робочого часу; С_взрч — додаткові витрати з розрахунку на 1 тис. грн. активної частини ОВФ на 1 відсоток зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу.

тис. грн

6. Визначається зниження витрат виробництва продукції, яке відбувається за рахунок зменшення долі річних амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. обсягу продукції.

Доля цих витрат визначається за формулою:

(3.13)

де Да/в_і — доля амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці обсягу продукції і-го року; Б_ві — балансова вартість ОВФ підприємства в і-му році; а — норма річних амортизаційних відрахувань; О_і — обсяг виробництва продукції в і-му році.

Доля річних амортизаційних відрахувань в одиниці вартості продукції становитиме:

а) у базовому році

грн./грн.

б) у плановому році

грн./грн.

Економія амортизаційних відрахувань в одиниці вартості продукції становитиме:

(3.14)

тис. грн.

Зниження собівартості продукції підприємства за рахунок зменшення втрат внутрішньозмінного часу буде становити:

(3.15)

де С_взрч — величина зниження собівартості продукції за рахунок зменшення втрат внутрішньозмінного робочого часу використання ОВФ.

тис. грн.

7. Визначається коефіцієнт використання внутрішньозмінного часу у плановому році:

(3.16)

де Т_зм — тривалість зміни; В_з — втрати внутрішньозмінного часу.

3.3 Підвищення ефективності збільшення змінності використання ОВФ

Змінність використання ОВФ характеризується коефіцієнтом змінності. Підвищення коефіцієнта змінності використання ОВФ забезпечує збільшення тривалості роботи цих фондів, особливо їх активної частини, що впливає на збільшення обсягу виробництва продукції підприємством.

Досягти збільшення коефіцієнта змінності використання ОВФ можливо на основі впровадження комплексу технічних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на підвищення рівня технічного стану ОВФ, забезпечення процесу виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами, поліпшення організації виробництва і праці тощо. Як свідчить виробничий досвід, запроектовані заходи дозволяють збільшити змінність використання ОВФ на 5−30 відсотків. На практиці збільшення змінності використання ОВФ відбувається в першу, другу та третю зміни роботи підприємства. Проте впровадження запроектованих заходів щодо збільшення змінності використання ОВФ потребує додаткових витрат, які необхідно враховувати при визначенні ефективності використання цих фондів.

Порядок розрахунків

Насамперед слід передбачити заходи, що забезпечують збільшення коефіцієнта змінності використання основних фондів, обґрунтувати доцільність впровадження та показати механізм їх впливу на збільшення змінності використання ОВФ, а відповідно, і на ефективність використання останніх.

2. На основі запроектованих заходів визначити величину збільшення змінності використання ОВФ на підприємстві, а також в яку зміну буде збільшуватись тривалість використання та обсяг ОВФ.

3. Визначається величина збільшення змінності використання ОВФ на підприємстві. Наприклад, розрахунками (п. 2) визначено, що додатково буде використовуватися основних виробничих фондів: у першу зміну — 150,00 тис. грн.; в другу — 100,00 тис. грн. і в третю зміну — 75,00 тис. грн., тобто обсяг використання ОВФ буде збільшено на 325 (150,00+100,00+75,00) тис. грн. Виходячи із наведених даних, збільшення коефіцієнта змінності використання ОВФ становитиме:

(3.17)

де К_зм — збільшення коефіцієнта змінності використання ОВФ; Б_ві — балансова вартість приросту ОВФ, що будуть додатково використовуватися в і-ту зміну; Б_впл — балансова вартість ОВФ підприємства в плановому році:

4. Визначається коефіцієнт змінності використання ОВФ у плановому році:

(3.18)

де Кзм_б і Кзм_пл — коефіцієнти змінності використання основних виробничих фондів відповідно у плановому і базовому роках.

Коефіцієнт змінності використання ОВФ підприємства можна визначити і за такою залежністю:

(3.19)

де Б_ві — балансова вартість ОВФ підприємства, що використовуються у і-ті зміни; n — кількість змін; Б_впл — балансова вартість ОВФ підприємства у плановому році.

5. Визначається число змін використання ОВФ у плановому році у зв’язку із збільшенням коефіцієнта змінності:

(3.20)

де З_мпл — число змін використання ОВФ у плановому році; Рч_пл — робочий час використання ОВФ у плановому році; Кзм_пл — коефіцієнт змінності використання ОВФ у плановому році.

зміни

6. Визначається збільшення обсягу виробництва продукції у зв’язку із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ підприємства виходячи із обсягу виробництва продукції в одну зміну в базовому році:

(3.21)

де Озм_пл — збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення коефіцієнта змінності; О_пл — обсяг виробництва продукції у плановому році; З_мпл — число змін використання ОВФ у плановому році; З_мпл — приріст числа змін використання ОВФ у плановому році ().

тис. грн.

7. Визначаються додаткові витрати підприємства, пов’язані із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ. До них відносяться витрати на технічне обслуговування і ремонти обладнання, на організацію робіт при багатозмінній роботі обладнання, організаційно-господарські витрати тощо. Величину цих витрат можна визначити на основі нормативу витрат, які необхідні для організації робіт при багатозмінній роботі підприємств — 1,0 тис. грн. на одну зміну в рік:

(3.22)

де Д_зм — додаткові витрати, пов’язані із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ; С_зм — норма витрат з розрахунку на одну зміну використання ОВФ підприємства в рік.

тис. грн.

8. Визначається величина зниження витрат на виробництво продукції за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахувань у вартості (собівартості) продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. продукції:

(3.23)

де Да/в_і — доля амортизаційних відрахувань у вартості одиниці продукції і-го року; Б_ві — балансова вартість ОВФ підприємства в і-му році; а — середньозважена річна норма амортизаційних відрахувань; О_і — обсяг виробництва продукції в і-му році.

Доля річних амортизаційних відрахувань в одиниці вартості продукції становитиме:

а) у базовому році

грн./грн.

б) у плановому році

грн./грн.

Зменшення річних амортизаційних відрахувань на плановий обсяг виробництва продукції становитиме:

(3.24)

тис. грн.

Економія собівартості річного обсягу виробництва продукції підприємства у плановому році буде становити:

(3.25)

тис. грн.

9. Визначається величина додаткових робочих місць у зв’язку із збільшенням змінності використання ОВФ підприємства.

Збільшення змінності використання ОВФ призводить до збільшення робочих місць, а відповідно, до збільшення чисельності працівників підприємства. Потребу в додатковій чисельності працівників підприємства у зв’язку із збільшенням коефіцієнта змінності використання ОВФ підприємства можна визначити виходячи із балансової вартості ОВФ, що будуть додатково залучатися до використання в першу, другу та третю зміни роботи підприємства і фондоозброєності праці працівників:

(3.26)

де Ч_п — додаткова потреба підприємства у працівниках, чол.; Б_ві — балансова вартість ОВФ, що додатково залучаються до використання в і-ту зміну, грн.; Ф_п — фондоозброєність праці працівників підприємства, грн.

чол.

в першу зміну чол.

в другу зміну

чол.

в третю зміну

чол.

Висновок

Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на підприємстві є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням ОВФ на підприємстві.

У своїй курсовій роботі я підвищувала ефективність використання ОВФ за рахунок:

— підвищення використання річного робочого часу;

— підвищення коефіцієнта змінності;

— підвищення використання внутрішньозмінного часу;

— підвищення використання календарного часу.

За рахунок першого заходу я досяг збільшення обсягів виробництва на 439,3 тис. грн., внаслідок чого зменшилась собівартість продукції на 22,72 тис. грн.

За рахунок підвищення коефіцієнта змінності я досягла збільшення виробництва обсягів виробництва продукції на 252,3 тис. грн., внаслідок чого зменшилась собівартість продукції на 20,76 тис. грн., а чисельність робітників зросла на 9 чоловік.

Список літератури

виробничий фонд робочий час

1. Гордійчук А.С., Стахів О.А. Економіка підприємства. Рівне, РДТУ, 2000

2. Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів.-К.:ЦНЛ, 2006. — 487 с.

3. Іванілов В.С. Економіка підприємства: підручник. — К.: ЦУЛ, 2009.728 с.

4. Економіка підприємства за ред. А. В. Шегди, — К.:" Знання", 2005 — 431 с.

5. Економіка підприємства, підручник, за ред. проф. Л. Г. Мельника, — Суми «Університетська книга», 2004 — 646 с.