Статистичний аналіз функціонування системи охорони здоров'я

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Луцький національний технічний університет Факультет бізнесу Кафедра прикладної статистики та економіки праці

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Статистичний аналіз функціонування системи охорони здоров’я

Студент Керівник роботи

2011 р.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Економіко — статистичні методи вивчення системи охорони здоров’я РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНО — ДОСЛІДНА ЧАСТИНА

2.1 Загальна характеристика системи охорони здоров’я України

2.2 Статистичний аналіз системи охорони здоров’я України

2.3 Прогнозування основних показників системи охорони здоров’я України ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП статистичний аналіз охорона здоров’я У системі цінностей, якими дорожить будь-яка цивілізована нація особливе місце відводиться здоров’ю людей. Протягом багатовікової історії людства, на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров’я завжди приділялася велика увага. Представники різних наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров’я, визначити його сутність для того, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.

Охорона здоров’я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров’я.

Суспільство і держава відповідальні перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Усі вище вказані фактори обумовлюють важливість і актуальність теми даної роботи.

Виходячи із сказаного, мету даної роботи визначимо як вивчення функціонування системи охорони здоров’я в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні засади основ статистичного аналізу функціонування системи охорони здоров’я.

Об'єктом курсового дослідження є система охорони здоров’я та процес підвищення ефективності охорони здоров’я в Україні на основі регулювання та стимулювання її діяльності.

Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання:

1) визначено сутність статистичного аналізу функціонування системи охорони здоров’я;

2) розглянуто класифікацію системи охорони здоров’я;

3) розкрито сутність системи охорони здоров’я в Україні;

4) досліджено методи аналізу функціонування системи охорони здоров’я;

5) обґрунтовано потребу статистичного аналізу функціонування системи охорони здоров’я.

Методологічною основою є праці Л.Ф. Удотової, С. С. Герасименко, У. А. Ренке, М.І. Боднарук, І.М. Геллер, та ряду інших науковців. У курсовій роботі застосовувались методи логічного узагальнення, синтезу, аналізу, порівняння, групування, дедукції, індукції, індексний, економіко-статистичні методи тощо.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Економіко — статистичні методи вивчення системи охорони здоров’я

Існує велика кількість показників для вивчення характеристики здоров’я окремої людини та системи охорони здоров’я в цілому по країні.

Демографічні показники характеризують чисельність населення, співвідношення в ній різних вікових та соціальних груп, особливості розселення і динаміку відповідних показників у наслідок природних та міграційних процесів. До вказаних показників належать:

— Загальна чисельність населення і його динаміка за рахунок природного руху — народжуваності, смертності, приросту.

— Щільність населення (середня кількість населення на 1 км2). Числові значення цього показника мають великі розбіжності не тільки в різних країнах, а навіть у межах однієї держави і окремих регіонів та областей. Під час оцінки щільності населення слід ураховувати співвідношення його чисельності в сільській і міській місцевості.

— Народжуваність. Показник народжуваності розраховують за формулою:

(1.1)

Де Кн. — коефіцієнт народжуваності, тобто кількість народження живими протягом року на 1000 населення, n — загальна кількість народжених живими, N — середньорічна чисельність усього населення .Коефіцієнт народжуваності визначають за формулою:

(1.2)

Де Kn — коефіцієнт плодючості, тобто кількість народжених за рік на 1000 жінок дітородного (15−49 років) віку, Дn — загальна кількість народжених живими, Ждкількість жінок дітородного віку.

— Коефіцієнт смертності вираховують за формулою:

(1.3)

Де Кс — коефіцієнт смертності, тобто кількість померлих за рік на 1000 населення, С — кількість померлих за рік, N-середньорічна чисельність населення.

— Коефіцієнт природного приросту населення визначають з використанням формули:

(1.4)

де Knn — коефіцієнт природного приросту, тобто співвідношення різниці між кількістю народжених та померлих за рік до загальної чисельності населення, Кн. — коефіцієнт народжуваності, Кскоефіцієнт смертності.

— Коефіцієнт дитячої смертності немовлят розраховують за формулою:

(1.5)

де Кдс — коефіцієнт дитячої смертності, тобто співвідношення кількості дітей, померлих до 1 року, до кількості народжених за рік, р — кількість дітей у віці до 1 року, померлих за рік, Р — кількість народжених живими за рік.

— Коефіцієнт ранньої дитячої смертності визначають за допомогою формули:

(1.6)

де Крдс — коефіцієнт ранньої дитячої смертності, тобто співвідношення померлих у віці до 1 місяця до загальної кількості народжених живими протягом року, Рм — кількість померлих у віці до 1 міс., Р — загальна кількість народжених живими.

— Коефіцієнт перинатальної смертності вираховують за формулою:

(1.7)

де Кт — коефіцієнт перинатальної смертності, тобто співвідношення кількості мертвонароджених і померлих протягом 1-го тижня життя до загального числа народжених, Рт — кількість померлих протягом 1-го тижня життя і мертвонароджених, Рж + м — загальна кількість народжених живими і мертвими.

Група показників захворюваності має дуже важливе значення для для об'єктивної оцінки здоровя населення, обґрунтування та здійснення необхідних профілактичних і лікувальних заходів. Провідними серед показників цієї групи є такі:

1. Захворюваність (первинна захворюваність). Цей показник характеризує рівень захворювань, які вперше виявлені і зареєстровані у поточному році, що характеризують за формулою:

(1.8)

де Зn — показник захворюваності (первинної захворюваності), тобто співвідношення кількості захворювань, які вперше виявлені і зареєстровані у поточному році, і загальної чисельності населення; 31 — кількість вперше виявлених і зареєстрованих у поточному році захворювань; N — загальна чисельність населення.

2. Поширеність (загальна захворюваність). Характеризує загальний рівень уперше виявленої захворюваності серед населення, що вираховують за формулою:

(1.9)

де Зз — показник загальної захворюваності, З — кількість усіх захворювань,

N — чисельність населення.

3. Показник летальності. Цей показник характеризує рівень смертності від даного захворювання. Його вираховують за формулою:

(1.10)

де Л — показник летальності, тобто співвідношення кількості померлих від даного захворювання і кількості захворілих, n — кількість померлих від певного захворювання.

4. Показник смертності від певного захворювання, що розраховується за формулою:

(1.11)

Де Сз — показник смертності, тобто співвідношення кількості померлих від даного захворювання і загальної чисельності населення на 100 000 населення, n — кількість померлих від певного захворювання, N — загальна чисельність населення.

Статистика також вивчає кількість, склад, розміщення установ системи охорони здоров’я. Їх групування проводиться відповідно до чинної класифікації. Кількість установ охорони здоров’я визначається в розрізі окремих видів територій за станом на кінець року. Важливою характеристикою установ є їх потужність. .

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів визначається кількістю відвідувань за зміну. При цьому виділяють нормативну потужність у розрахунку на 10 000 населення і фактичну, як середню кількість відвідувань за період. Показник потужності П може бути обчислений за формулами

(1.12)

де: Н — норматив потужності на 10 000 населення;

N — чисельність населення.

Що стосується стаціонарних закладів, то відповідним показником їх пропускної спроможності є місткість, або забезпеченість стаціонарною допомогою. Вона характеризується показниками ліжкового фонду та його використання.

Забезпеченість населення лікарською допомогою вивчають в двох аспектах: поліклінічної (амбулаторної) та стаціонарної допомоги.

Для амбулаторно-поліклінічного закладу основними показниками забезпеченості є чисельність лікарів і кількості відвідувань як хворими лікаря, так і лікарями хворих на дому. При цьому визначають відношення кількості відвідувань до загальної чисельності населення, а також кількість зайнятих лікарських посад у середньому на одну поліклініку, амбулаторію, диспансер.

Забезпеченість стаціонарною допомогою визначається, в першу чергу, кількістю ліжок, кількістю хворих, що прибули на лікування протягом певного періоду, та кількістю днів перебування хворого в ліжку.

Матеріально-технічні ресурси (МТР) системи охорони здоров’я значною мірою характеризують спроможність останньої задовольнити потреби населення в медичних послугах необхідного обсягу і якості.

Найчастіше для аналізу матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічної бази) використовують показники, що характеризують:

— фізичний стан основних фондів;

— рівень інженерного благоустрою, санітарно-гігієнічні умови закладу;

— забезпеченість закладів площами;

— виконання планів введення основних фондів;

— динаміку та структуру основних фондів.

Особливе місце в аналізі МТР посідає вивчення ліжкового фонду. Показник обсягу ліжкового фонду характеризує укомплектованість медичних закладів лікарняними ліжками і визначається як загальна кількість ліжок, що знаходяться в лікарняних закладах. Ліжко-день — це день, проведений одним хворим у стаціонарі. Він реєструється в результаті щоденного обліку. Виділяють фактично розгорнуте та кошторисне (середньорічне) ліжко.

Фактично розгорнуте ліжко займає встановлену для нього площу та забезпечене засобами догляду і призначеннями, необхідними для лікування. Розрізняють кількість цілорічних ліжок та їх максимальну кількість, що була розгорнута в один з місяців року.

Кошторисне ліжко — це ліжко, на яке відпущено кошти згідно із затвердженим кошторисом. Цей показник може бути як моментним, так і середнім за період.

Показником виконання плану розгортання ліжок є відношення кількості фактично розгорнутих ліжок до кількості кошторисних.

Для характеристики використання ліжкового фонду можуть бути використані такі показники:

— забезпеченість ліжками — кількість ліжок на 10 000 населення;

— рівень госпіталізації — кількість госпіталізованих у лікарських закладах на 10 000 населення;

— використання ліжкового фонду — відношення кількості проведених у лікарні ліжко-днів до середньорічної чисельності фактично розгорнутих ліжок. Добуток цієї величини на кількість днів роботи закладу характеризує його пропускну спроможність;

— оборот лікарняного ліжка — середня кількість хворих, які пройшли курс лікування на одному ліжку за рік. Обчислюється як відношення чисельності вибулих із стаціонару хворих на середньорічну кількість ліжок у лікарні;

— зайнятість лікарняного ліжка — середня кількість днів зайнятості ліжка за рік. Обчислюється в цілому по стаціонару та по окремих відділеннях як відношення ліжко-днів, проведених хворими в стаціонарі протягом року, до середньої кількості ліжок;

— середня тривалість перебування хворого на ліжку. Обчислюється як відношення кількості проведених хворими ліжко-днів до кількості вибулих хворих (виписаних і померлих);

— летальність. Обчислюється як відношення кількості померлих у лікарні за звітний період до чисельності вибулих (виписаних і померлих) за цей період.

Серед показників ефективності охорони здоров’я доцільно виділяти такі, що характеризують зовнішній ефект (соціальний та економічний) і внутрішній (медичний). При цьому розуміють, що перший відображає вплив медичних послуг на суспільне виробництво та умови життя людей, другий — характеризує результати діяльності медичних установ самої галузі.

Схему аналізу ефективності системи охорони здоров’я наведено в табл. 1.1.

Соціальний ефект знаходить своє вираження в поліпшенні здоров’я людей та збільшенні тривалості життя. Економічний ефект проявляється у збереженні робочого часу, підвищенні продуктивності суспільної праці. Показниками при цьому можуть бути передчасна смерть і відповідні втрати виробленого продукту; число збережених життів у працездатному віці, інвалідність та її динаміка, приріст виробництва продукту за рахунок зменшення витрат робочого часу, витрати на заходи охорони здоров’я у зіставленні з відповідними обсягами наданих послуг. Медичний ефект характеризується рівнем захворюваності, його динамікою, якістю медичної допомоги та ін.

Оцінка ефективності, що пов’язана зі збільшенням тривалості життя населення, зниженням захворюваності та травматизму, передбачає визначення «збереженої праці»:

Е = Т · N, (1.13)

де: Е — ефект від зниження втрат робочого часу, пов’язаних зі здоров’ям населення;

Т — обсяг збереженої за рік праці;

N — річний обсяг продукту (ВВП) на одного працюючого.

Таблиця 1.1

Схема аналізу ефективності системи охорони здоров’я.

Цей підхід використовується для оцінювання ефективності охорони здоров’я як системи в цілому, тому його використання при вибіркових обстеженнях захворюваності і збереженої праці в окремих галузях або підприємствах є недоцільним.

У згаданому випадку для оцінювання ефективності заходів щодо зниження рівня захворюваності та пов’язаної з нею непрацездатності можуть бути використані показники збереженого часу та додатково виробленої підприємством продукції.

При цьому:

; (1.14)

(1.15)

де: Т — збережений робочий час завдяки зниженню захворюваності;

З0, З1 — захворюваність з тимчасовою втратою працездатності на 100 працюючих відповідно в базисному та поточному періодах;

N — середньорічна чисельність працівників;

Т — кількість фактично відпрацьованих за рік людино-днів;

Q — обсяг додаткової продукції;

W — середньорічний виробіток одного працівника.

Розрахунок економічних втрат від простою ліжок в лікарняних закладах передбачає обчислення розрахункової та фактичної вартості одного ліжко-дня шляхом ділення витрат на утримання стаціонару на кількість ліжко-днів відповідно розрахункову або фактичну. При цьому виключаються витрати на харчування та медикаменти, тому що вони проводяться лише відносно ліжок, зайнятих хворими. Різниця між розрахунковою та фактичною вар;

тістю одного ліжко-дня характеризує втрати від простою ліжок. Названі показники доповнюють систему показників використання ліжкового фонду.

Комплексний аналіз мережі медичних закладів потребує вивчення ресурсів структури в контексті її основної діяльності, тобто аналізу діяльності закладів охорони здоров’я.

Аналіз діяльності проводиться диференційовано:

— у розрізі окремих видів медичних закладів (амбулаторно-поліклінічних, стаціонарів, диспансерів, санітарно-епідеміологічних та ін.);

— у розрізі окремих служб або профілів (онкологічні, терапевтичні тощо).

Розглянемо систему цих показників:

Показники діяльності амбулаторно-поліклінічних закладів:

— забезпеченість населення амбулаторно-поліклінічною допомогою;

— навантаження медичного персоналу;

— матеріально-технічна та клініко-діагностична забезпеченість;

— якість та ефективність медичної допомоги.

Забезпеченість населення амбулаторно-поліклінічною допомогою характеризується:

— кількістю лікарняних посад в амбулаторно-поліклінічних закладах на 10 000 населення;

— кількістю відвідувань в середньому на одного жителя за рік.

Крім визначення цих показників необхідно проводити аналіз інформації баз даних, сформованих на основі Талона амбулаторного пацієнта.

Навантаження медичного персоналу під час прийомів у поліклініці та на дому характеризується числом пацієнтів, яким була надана допомога за одну годину роботи лікаря.

Показниками якості амбулаторно-поліклінічної допомоги є активність відвідувань хворих на дому, якість (точність) діагностики, виконання плану профілактичних заходів, рівень захворюваності, летальності та смертності, коефіцієнт дільничності. Він обчислюється як відношення кількості відвідувань хворими конкретної дільниці лікаря, що за нею закріплений, до загальної кількості відвідувань терапевтів поліклініки. Добрими вважаються результати роботи із значеннями цього коефіцієнта 0,8 і більше. Високі значення коефіцієнта свідчать про наявність умов для того, щоб лікар краще був ознайомлений з індивідуальним станом здоров’я окремого пацієнта, умовами його життя, роботи тощо. При обчисленні коефіцієнта слід брати до уваги укомплектованість штатних одиниць дільничних лікарів, чисельність населення дільниці в порівнянні з нормативами, змінність роботи дільничних терапевтів та ін. Якість діагностики оцінюється питомою часткою діагнозів, що були поставлені в амбулаторно-поліклінічному закладі і підтвердились у стаціонарі.

Профілактичну діяльність поліклінічних закладів характеризують:

— рівень охоплення населення диспансеризацією;

— зниженням рівнів захворюваності, інвалідності та летальності серед диспансеризованих;

— обсяг щеплення населення та ін.

Діяльність стаціонарних закладів характеризується показниками, серед яких слід виділити такі групи:

— забезпеченість населення стаціонарною допомогою;

— навантаження медичного персоналу;

— матеріально-технічна забезпеченість;

— якість стаціонарної допомоги та її ефективність.

Методики обчислення перших трьох груп показників було розглянуто вище в контексті відповідних ресурсів. Що стосується показників якості та ефективності, то їх, перш за все, слід обчислювати за даними, що містять «Звіт лікувально-профілактичного закладу», «Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару», «Медична карта стаціонарного хворого»:

Кінець захворювання — кількість хворих, що вибули зі стаціонару (виписані плюс померлі). Зіставляється з іншими результатами: поліпшення стану здоров’я, без змін, погіршання стану здоров’я, летальні випадки.

Летальність у стаціонарі — відношення кількості хворих, що померли в стаціонарі, до кількості хворих, що вибули зі стаціонару.

Названі показники вивчаються в цілому по стаціонару, спеціалізованих відділеннях та в розрізі захворювань, що найбільш часто потребують госпіталізації.

Середня тривалість лікування хворого з даною нозологічною формою захворювання — відношення середньої кількості ліжко-днів, проведених виписаними хворими з даною нозологією, до кількості хворих з даною нозологією, котрі були виписані. Цей показник треба аналізувати, беручи до уваги окремі періоди лікування.

Розподіл хворих за частотою тривалості перебування в стаціонарі — відношення кількості хворих з даною нозологічною формою, що лікувалися в стаціонарі протягом визначеного періоду t, до кількості хворих з тією ж нозологією, що були виписані зі стаціонару.

Охоплення хворих спеціальними методами обстеження (рентгенологічне, електрокардіологічне та ін.) — частка відповідних хворих у загальній чисельності хворих, які були виписані зі стаціонару.

Середня кількість спеціальних обстежень на одного хворого — відношення числа обстежень конкретного виду, що були проведені в стаціонарі, до кількості хворих, що були виписані зі стаціонару.

Показники 5, 6 обчислюються в цілому по стаціонару за окремими нозологічними формами.

Частка хворих, проконсультованих лікарями-спеціалістами.

Своєчасність та якість діагностики може бути визначена за допомогою таких коефіцієнтів:

; (1.16)

; (1.17)

(1.18)

Частота побічної дії лікарських препаратів — відношення кількості випадків побічної дії до кількості хворих, що отримували препарати.

Середня кількість процедур, наданих одному хворому — відношення кількості наданих процедур до кількості хворих, що вибули зі стаціонару.

Хірургічна активність стаціонару — відношення кількості хворих, прооперованих у стаціонарі (відділенні), до кількості хворих, вибулих зі стаціонару (відділення). Показник характеризує частоту застосування хірургічних втручань при лікуванні хворих у стаціонарі. Для оцінки діяльності хірургічних відділень цей показник слід обчислювати окремо для різних профілів закладів, складу госпіталізованих хворих, хірургічної активності лікарів.

Питома частка планових операцій в загальному обсязі хірургічних втручань.

Кожен випадок смерті в стаціонарі є підставою для ретельної перевірки обґрунтованості діагнозу захворювання і призначеного лікування для виявлення можливих помилок і вад медичного обслуговування. Процедура розтину відповідним чином задокументовується. За наявності розбіжності між клінічним і патологоанатомічним діагнозами обов’язковою є реєстрація причин цього: недостатнє обстеження хворого, об'єктивні ускладнення (перебування хворого в несвідомості та ін.), невідповідність даних анамнезу, лабораторних і клінічних досліджень тощо.

Частота патологоанатомічних розтинів обчислюється як відношення кількості проведених патологоанатомічних розтинів до кількості хворих, померлих у стаціонарі за відповідний період.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІТИЧНО-ДОСЛІДНА ЧАСТИНА

2.1 Загальна характеристика системи охорони здоров’я України В Україні для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження її життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я (СОЗ), яка є сукупністю взаємопов'язаних підсистем: санітарно-профілактичних, лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санітарно-курортних, аптечних, науково-медичних, санітарно-епідеміологічних.

Протягом останніх 10 років чисельність населення в Україні невпинно зменшується. Починаючи з 1991 р. в Україні спостерігається процес депопуляції - скорочення народжуваності та збільшення смертності. Як результат за роки незалежності населення України за рахунок природного скорочення зменшилося майже на 5 млн осіб. Станом на 1 вересня 2010 р. в Україні, за даними Державної служби статистики, проживало 45 831,4 тис. осіб. Перевищення кількості померлих над кількістю народжених на сьогодні не є екстраординарним явищем — понад третина європейських країн нині охоплена депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення: за січень-вересень 2010 р. природне скорочення населення становило 152 тис. 272 особи, коефіцієнт народжуваності склав 10,9 на 1000 населення, коефіцієнт смертності - 15,3, а природний спад ;

— 4,4.

Важливим показником медико-демографічної ситуації в країні є високий рівень старіння населення. Якщо у 1991 р. частка населення у віці 60 років і старше становила всього близько 19%, то станом на початок 2010 р. — понад 21%.

На високому рівні утримується захворюваність (особливо дітей), поповнюються контингенти хронічних хворих та інвалідів, і, зокрема, підвищується дитяча інвалідність, є проблеми у царині репродуктивного здоров’я, несприятливою є динаміка передчасної смертності, особливо серед чоловіків працездатного віку. За роки незалежності тривалість життя чоловіків в Україні скоротилася на понад 4 роки, жінок — на понад 1,5 року. Найбільших втрат від підвищення смертності у цілому за трансформаційний період зазнало населення у працездатному віці, зросла чоловіча надсмертність, збільшився статевий розрив щодо тривалості життя (в Україні він становить близько 12 років проти 5−8 у країнах Європейського Союзу). Нині ж маємо очікувану тривалість життя на рівні 68 років і за очікуваною тривалістю життя жінок (у 2010 р. 74,3 р.) ми відстаємо від провідних європейських країн на 5−9 років, для чоловіків (62,5 р.) — на 9−12 років. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5 разу вищий, ніж у «старих» країнах ЄС; рівень смертності від туберкульозу — у 20 разів.

В Україні зберігається складна епідемічна ситуація щодо туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. Якщо у ситуації з епідемією туберкульозу вдалося досягти перших позитивних зрушень — захворюваність на туберкульоз в Україні у 2010 р. зменшилася на 6%, смертність — на 20%, то ситуація з ВІЛ/СНІДом залишається критичною: незважаючи на збільшення обсягу ресурсів, що виділяються на боротьбу з епідемією ВІЛ, кількість нових захворювань і смертей, пов’язаних з нею, продовжує зростати. За перші шість місяців 2010 р. порівняно з аналогічним періодом 2009 р. кількість зареєстрованих нових випадків інфікування ВІЛ зросла на 6%, а кількість смертей, пов’язаних з вірусом імунодефіциту, — на 30%.

Характеристика медичних закладів станом на березень 2009 року: Міністерству охорони здоров’я України (МОЗ) підпорядковано 2537 медичних закладів (майже 91% від загальної їх кількості в Україні); Департамент з питань виконання покарань має 82 заклади (майже 3%); Академія медичних наук має 29 медичних установ (1%).

Показники станом на березень 2009 року: Потужність лікарняних закладів по всіх міністерствах і відомствах сьогодні становить 436,4 тис. ліжок: Заклади МОЗ мають 403 тис. ліжок; Департамент з питань виконання покарань, має 11 тис. ліжок; Академії медичних наук підпорядковано 7,5 тис. ліжок.

Амбулаторно-поліклінічні заклади розраховані на 957,1 тис. відвідувань за зміну: МОЗ має мережу амбулаторно-поліклінічних закладів, які розраховані на 890,7 тис. відвідувань за зміну; Мінтрансзв'язку — на 2-му місці; Департамент з питань виконання покарань забезпечує 5,8 тис. відвідувань за зміну; В закладах Академії медичних наук можуть проконсультуватися близько 5 тис. пацієнтів за зміну.

Всього в охороні здоров’я у 2008 працювало 207,9 тис. лікарів, із них 82% у системі МОЗ, решта — у відомчій медицині. Дефіцит лікарських кадрів сягнув 48 тисяч осіб. Забезпеченість лікарями по галузі — 45,2 на 10 тис. населення. З них безпосередньо надають медичну допомогу 26,7 лікарів (на 10 тис. населення), що значно нижче від середньоєвропейського рівня.

Фінансування: В 2008 зведений бюджет системи охорони здоров’я України становив 23,8 мільярда гривень (9% цієї суми було спрямовано на фінансування відомчої медицини).

Щорічне фінансування закладів охорони здоров’я інших міністерств та відомств (не МОЗ) сягає 2,2 млрд. грн. За ці кошти медичну допомогу отримують 4,4 млн. населення, або 9% населення України, тут задіяно 27 тис. лікарів та 57,5 тис. середнього медичного персоналу.

Загальні видатки на охорону здоров’я у структурі ВВП України сягнули 6,5% (3,5% — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.) Для порівняння — в Європейському регіоні - 7,7% ВВП, а в Євросоюзі — 8,7% ВВП.

Однак у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США загальні витрати на національну систему охорони здоров’я в Україні у 5,5 разу нижчі, ніж у Європейському регіоні. Польща виділяє удвічі більше, ніж ми.

Смертність в 2007 і 2008 — 16,4 випадку на 1000 населення. При цьому ряд областей має набагато вищі коефіцієнти смертності: Чернігівська — 21,1%, Сумська і Кіровоградська — 18,6, Донецька — 18,1, Луганська — 17,9%. Від'ємний природний приріст в 2008 спостерігався в усіх областях України, окрім Закарпатської і Рівненської областей та Києва.

Структура причин смерті в 2008 році: хвороби системи кровообігу — 63,7% у структурі всіх причин смертності; новоутворення — 12,0%; зовнішні причини смерті — 8,0%.

Рівень малюкової і материнської смертності в 2008: 10,3 на 1000 народжених живими, що на 6,3% менше, ніж у 2007 році. 76 випадків материнської смерті, що становить 14,9 на 100 тис. народжених живими. Рівень материнських втрат у Сумській області - 36,9, у Чернівецькій — 36, у Миколаївській — 29,9, у Кіровоградській — 28,4, у Київській — 24,7 та в АР Крим — 25,8.

Протягом 2008 року зареєстровано наступні види хвороб: 25,3 мільйона відвідувань з приводу серцево-судинних і судинно-мозкових хвороб; виявлено 152,9 тис. нових випадків злоякісних новоутворень — 329,1 на 100 тисяч; Всього онкохворих зареєстровано понад 934 тисячі, за останніх п’ять років цей показник зріс майже на 23%; офіційно зареєстровано понад 141 тис. випадків ВІЛ/СНІД, у тому числі 15,2 тис. випадків смерті від захворювань на СНІД.

Первинна допомога: Кількість закладів первинної меддопомоги на 10 тис. населення в нас учетверо менша, ніж у країнах ЄС: у нас — 1,2, у них — 4,9. Чисельність лікарів первинної ланки у півтора разу менша, ніж у країнах Євросоюзу.

Вторинна допомога: Число лікарень — 0,63 на 10 тис. населення, а в ЄС — 0,31; Загальна кількість ліжок більша у півтора разу, тоді як кількість ліжок інтенсивної терапії в нас удесятеро менша, ніж у країнах ЄС; Середня тривалість перебування в лікарні у нас — 12,8 дня проти 9,2 в ЄС.

Наркоманія: За останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилась у 6−8 разів.

В Україні палять 45,7 відсотка юнаків і 35,5 відсотка дівчат, вживають алкоголь 68 відсотків хлопців і 64 відсотки дівчат, 13,1 відсотка молоді вживає марихуану або гашиш.

Протягом 1991;2010 років абсолютне число первинних інвалідів серед населення країни збільшилося в 2,05 раза (на 105,4%) і становило 212,2 тисячі інвалідів при показнику рівня первинної інвалідності 54 випадки на 10 тисяч населення, тоді як рівень первинної інвалідності серед населення працездатного віку в Україні у 2010 році складав 60,8 випадку на 10 тисяч працездатних осіб.

2.2 Статистичний аналіз системи охорони здоров’я України Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу).

Методика розрахунку:

(2.1)

Таблиця 2.2.1

Кількість лікарняних ліжок (тис.)

Таблиця 2.2.2

Кількість середнього медичного персоналу (тис. осіб)

Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу) за 2005 рік:

(2.2)

Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу) за 2006 рік:

(2.3)

Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу) за 2007 рік:

(2.4)

Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу) за 2008 рік:

(2.5)

Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу) за 2009 рік:

(2.6)

Оборот ліжка:

Методика розрахунку:

(2.7)

Таблиця 2.2.3

Захворюваність населення (тис. осіб)

Оборот ліжка за 2005 рік:

(2.8)

Оборот ліжка за 2006 рік:

(2.9)

Оборот ліжка за 2007 рік:

(2.10)

Оборот ліжка за 2008 рік:

(2.11)

Оборот ліжка за 2009 рік:

(2.12)

Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів:

Методика розрахунку:

(2.13)

Таблиця 2.2.4

Середньорічна чисельність населення (тис. осіб)

Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів за 2005 рік:

(2.14)

Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів за 2006 рік:

(2.15)

Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів за 2007 рік:

(2.16)

Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів за 2008 рік:

(2.17)

Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів за 2009 рік:

(2.18)

Показник народжуваності:

Методика розрахунку:

(2.19)

Таблиця 2.2.5

Загальна кількість народжених живими (тис. осіб)

Показник народжуваност за 2005 рік:

(2.20)

Показник народжуваност за 2006 рік:

(2.21)

Показник народжуваност за 2007 рік:

(2.22)

Показник народжуваност за 2008 рік:

(2.23)

Показник народжуваност за 2009 рік:

(2.24)

Коефіцієнт смертності:

Методика розрахунку:

(2.25)

Таблиця 2.2.6

Кількість померлих за рік (тис. осіб)

Коефіцієнт смертності за 2005 рік:

(2.26)

Коефіцієнт смертності за 2006 рік:

(2.27)

Коефіцієнт смертності за 2007 рік:

(2.28)

Коефіцієнт смертності за 2008 рік:

(2.29)

Коефіцієнт смертності за 2009 рік:

(2.30)

Коефіцієнт природного приросту населення:

Методика розрахунку:

(2.31)

Коефіцієнт природного приросту населення за 2005 рік:

(2.32)

Коефіцієнт природного приросту населення за 2006 рік:

(2.33)

Коефіцієнт природного приросту населення за 2007 рік:

(2.34)

Коефіцієнт природного приросту населення за 2008 рік:

(2.35)

Коефіцієнт природного приросту населення за 2009 рік:

(2.36)

2.3 Прогнозування основних показників системи охорони здоров’я України Економічне прогнозування — це спосіб науково обґрунтованого передбачення основних напрямків розвитку економічної системи або їх окремих елементів.

Прогнозування є важливим етапом економічного дослідження, необхідним для прийняття обґрунтованих управлінських рішень стосовно майбутнього стану.

Основою наукового прогнозу є попередньо збудована модель явища або процесу, на їх основі дається кількісна оцінка впливу основних найістотніших чинників на соціально — економічний розвиток.

У результаті отримаємо спрощене схематичне відображення реальності. В той же час використання моделей дослідження стохастичних процесів для передбачення перспектив подальшого розвитку в умовах невизначеності забезпечує сталість і надійність висновків, необхідних для прийняття ефективних управлінських рішень.

Прогнозування можна здійснювати за допомогою таких методів як:

— економіко — математичне моделювання (використання регресійних моделей);

— метод ковзної середньої;

— метод середньорічного темпу росту;

— метод експоненціального згладжування;

— екстраполяція на основі числових рядів.

Для більш детального дослідження тенденцій збільшення кількості медичного персоналу можуть використовуватись регресійні моделі на основі яких можна здійснювати прогнозування даного показника. Інформаційною базою побудови регресійної моделі стали дані про чисельність медичних кадрів за 2005 — 2009 роки.

Таблиця 2.3.1

Чисельність медичних кадрів за 2005; 2009 роки:

Використовуючи засоби редактора MS Excel і зокрема редактор лінія тренду отримали наступну лінію регресії і за результатами дослідження можна зробити висновок:

Рис. 2.3.1. Аналіз тенденцій змін кількості кадрів в медичних закладах за 2005;2009 роки та прогнозування на 2010 рік За результатами дослідження бачимо, що в 2005 році в Україні кількість медичного персоналу становила 715 тис. осіб.

У 2006 році чисельність персоналу зросла на на 2 тис. осіб, і становила 718 тис. осіб.

За 2007 рік кількість медичного персоналу зменшилась на 7 тис. осіб, і становила 711 тис. осіб.

У 2008 році кількість медичного персоналу зменшилась аж на 24 тис. осіб, і становила 687 тис. осіб, що є найменшим значенням по чисельності медичного персоналу за останні роки.

За 2009 рік ситуація дещо виправилась, чисельність медичного персоналу зросла на 5 тис. осіб.

За прогнозом, отриманим на основі побудованої лінії регресії у вигляді многочлена 1 степеня з високим рівнем ймовірності (R2 = 0,99) можна передбачити, що цей показник на 2010 рік збільшиться на 2,2368 тис. осіб.

Використовуємо метод ковзної середньої (для m = 4) та метод експоненціального згладжування (для б = 0,6) для прогнозування визначення кількості медичних кадрів на 2010 рік.

Таблиця 2.3.2.

Вихідні дані для прогнозування кількості лікарів, наведені в табл. 2.3.2.

Суть методів ковзної середньої та експоненціального згладжування полягає в тому, що фактичні рівні досліджуваного часового ряду змінюється їх середніми значеннями, що усувають випадкові коливання. Це дозволяє більш чітко виділити основу тенденції зміни досліджуваного параметра рис.

Рис. 2.3.2. Графік часового ряду

Здійснено прогнозування чисельності осіб, навантажених на одне вільне робоче місце на 2010 рік методом ковзної середньої:

(2.37)

Для прогнозування методом експоненціального згладжування необхідно провести розрахунки для всіх моментів часу за винятком = 2005 рік.

(2.38)

(2.39)

(2.40)

(2.41)

(2.42)

Виконавши розрахунки для всіх моментів часу, ми бачимо, що чисельність медичних кадрів у 2006 році становила 716 тис. осіб. У 2007 році їх кількість зросла на 1,2 тис. осіб. Та з 2008 до 2010 року чисельність медичних працівників різко зменшилась, у 2008 році - на 3,72 тис. осіб, у 2009 році - на 15,88 тис. осіб і в 2010 році зменшиться на 3,36 тис. осіб, і становитиме 694,24 тис. осіб.

Чисельність медичного персоналу в подальшому також буде зменшуватись, якщо в окремі роки кількість медичних кадрів збільшиться на дуже малий відсоток, все одно загальна тенденція чисельності медичного персоналу буде спадною.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Не зважаючи на те, що цінність здорового способу життя декларована в головних законах, постановах, актах держави, робота щодо забезпечення фізичного, психічного, соціального, духовного благополуччя і гармонійного розвитку особистості є особистісним здобутком. Інакше кажучи, спосіб життя — це той чинник, який майже цілком залежить від поведінки людини і визначає її здоров’я. Здоровим спосіб життя зберігає і покращує здоров’я.

За роки незалежності України було чимало здобутків, але й нароблено багато помилок. Досі держава не переймалася як слід демографічною кризою та проблемою поліпшення здоров’я нації. Нас уже давно не 50 мільйонів. Лише впродовж першого кварталу нинішнього року населення країни зменшилося на 86 тисяч осіб. Тим часом, невисокою продовжує залишатися народжуваність, кількість дітей у країні не сягає і 20% населення України. Необхідно також зауважити, що за витратами на охорону здоров’я серед 45 країн Європи Україна на 41-му місці. Цей показник в Україні порівняно з найбільш благополучною країною — Німеччиною — нижчий більш ніж в 3 рази.

Якщо сидіти склавши руки далі, то на нас чекає не досить радісне майбуття. Науковці твердять, що ймовірність померти, не доживши до 60 років, для сьогоднішніх 16-річних юнаків та дівчат у 2026 р. становитиме 16−21%. Висновки напрошуються самі.

Наведені дані свідчать про те, що Україні треба докласти ще багато зусиль для покращення системи охорони здоров’я. У травні 1998 р. світовою спільнотою прийнята політика «Здоров'я для всіх у 21 сторіччі», якою передбачено, що до 2010 р. всі країни — члени ВООЗ повинні не тільки мати, але й здійснювати політику досягнення здоров’я для всіх відповідно до Загальноєвропейської політики «Здоров'я для всіх» на державному, регіональному і місцевому рівнях.

Поліпшення демографічної ситуації має стати першочерговим завданням влади. Задля майбутнього розвитку та зміцнення здоров’я населення, стратегію державної політики слід будувати на задоволенні потреб та інтересів кожної української сім'ї та кожного її члена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Апанасенко Г. Ефективний шлях до зниження захворюваності // Ваше здоров’я. — 1996. — № 51. — 21—27 груд. — С. 3.

2. Афифи А., Эйзен С. Статистический анализ: Подход с использованием ЭВМ: Пер. с англ. — М.: Мир, 1982. — 488 с.

3. Бідний В. Г., Дубінська Л. М., Паламарчук К. С. Досвід інформаційного забезпечення у діяльності лікувального закладу на рівні міської клінічної лікарні — С. 89; БМЭ — 3-е изд. — М., 1978. — Т. 8 — С. 356.

4. Боровиков В. П., Боровиков И. П. STATISTICA. Статистический анализ и обработка данных — М.: Информ.-изд. дом «Филинъ», 1997. -608 с.

5. Вороненко Ю. В. Проблеми охорони здоров’я та обґрунтування перспектив розвитку вищої медичної освіти в Україні // Медична освіти. — 1999. — № 1. — С. 6—11.

6. Вороненко Ю. В. Методология системного подхода к исследованию факторов, формирующих общественное здоровье // Совр. проблемы гигиены, экологии и охраны здоровья: Тез. докл. 12-го съезда гигиенистов Украины. — К., 1991. — С. 341—342.

7. Головач А. В., Ерина А. М., Трофимов В. П. Критерии математической статистики в экономических исследованиях. — М.: Статистика, 1973. — 132 с.

8. Головач А. В., Ковалева Т. М. Методические рекомендации по теме «Статистика здравоохранения и физической культуры». — К.: КИНХ, 1983. — 71 с.

9. Голубчиков М. В. Реформування медичної статистики України в умовах перехідного періоду // Політика і стратегія української держави в галузі охорони здоров’я: Матеріали наук.-практ. конф. — Одеса: Одес. мед. ун-т, 1999. — С. 86−91.

10. Голяченко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я. — К.: ПП «Вігай», 1993. — 140 с.

11. Голяченко О. М., Голяченко А. О. Економіка української здоровоохорони. — К.: ПП «Вігай», 1996. — 165 с.

12. Грузєва Т. С. Визначення потреби дорослого населення України у стаціонарній медичній допомозі для розрахунку нормативів забезпеченості лікарняними ліжками // Політика і стратегія — С. 91—96.

13. Гульчій М. В., Аветіс'ян І. Л., Яровий А. О. Система моніторингу при захворюваннях щитовидної залози // Інформаційне забезпечення — С. 108.

14. Економіка охорони здоров’я. Вступ: Курс / Е. Магуайр, Дж. Гендерсон, Г. Муні; Пер. з англ. В. Чайковського; Наук. ред. І. Солоненко. — К.: Основи, 1998. — 313 с.

15. Євсєєв В. І., Власенко Н. І. Управління фінансовими відносинами в умовах реформування охорони здоров’я — С. 77.

16. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни: Підручник / За ред. Е. Г. Гончарука. — К.: Вища шк., 1995. — 552 с.

17. Загородній В. В., Власенко Н. Г., Нековаль В. Г. та ін. Концепція удосконалення інформаційної служби охорони здоров’я м. Києва — С. 11.

18. Зіменковський Б. та ін. Політика і стратегія реформування національної системи охорони здоров’я України — С. 28—32.

19. Інформаційне забезпечення охорони здоров’я в єдиному медичному просторі столиці держави: Матеріали конференції. Київ, 1998 р. — 200 с.

20. Кальниш В. В., Бобир Ю. Г., Майоров О. Ю. та ін. Шляхи розвитку комп’ютерної мережі України — С. 22.

21. Клебанова Т. Система обов’язкового медичного страхування в Україні // Бізнесінформ. — 1997. — № 16. — С. 55—57.

22. Козлова І. А. Першочергові задачі інформатизації санітарно-епідеміологічної служби Києва // Інформаційне забезпечення — С. 36.

23. Статистика: Підручник/С. С. Герасименко та ін. — К.: KHEУ, 1998. 468 с.

24. Столяров Г. С., Ємшанов Д. Г., Ковтун Н. В. АРМ Статистика: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 1999. — 268 с.