Економіка України

смотреть на реферати схожі на «Економіка України «.

ПЛАН.

I. Про ФОРМУВАННІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТОВ.

II. КРОКИ НЕОБХІДНІ ДЛЯ РІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РЕГІОНАЛЬНІЙ БЮДЖЕТНОЙ.

ПОЛІТИКИ УКРАИНЫ.

III. АКТУАЛЬНІ ЗАПИТАННЯ РЕФОРМИ СИСТЕМИ НАЛОГООБЛОЖЕНИЯ.

IV. СТАБІЛІЗАЦІЯ ПОДАТКОВИХ ВІДНОСИН У УКРАИНЕ.

V. ДОСВІД ЗАКОРДОННИХ КРАЇН У ФОРМУВАННІ ПОДАТКОВОЇ ПОЛИТИКИ.

(РЕЙГАНОМИКА).

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Україна та її економіка крокують до нове життя, нового стану — до ринків. Цей шлях потребує змін у базисі суспільства, методів господарювання, обумовлює потребу на більш ефективних важелі управління економічними процессами.

Особливою проблемою залишається перехід до суто економічним формам взаємовідносин виробників із державою, подолання економічно необгрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств. Однією із визначальних важелів регулюючих економічні відносини товаровиробників із державою, стає податкову систему, яка повинна сприяти ділову активність і підприємництву, виходу країни з кризи. Податки є однією з основних форм додаткового продукту і доходів у сучасному цивілізованому суспільстві. Вони лише зберігають капітали суспільства, а й формують джерела їхнього досить швидкого накопичення із метою вдосконалення производства.

Сучасна податкова cистема, создающаяся України, має відповідати перехідному стану економіки, відбивати і формувати відносини між суб'єктами та його інтересами, передусім держави, зацікавленою отриманні фінансових коштів, трудовим колективом, зацікавленою підвищенні власних доходів, і хозяйствами.

Ситуація, яка з початку 1992 р., свідчить у тому, що довгоочікуваний Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і закупівельних організацій «неспроможний стабілізувати економіку: законодавці і виконавча влада поставили б на місце ідею накачування бюджету з допомогою налового пресингу. Знову проігноровано відома істина, що великі податки стримують все стимули до ділову активність. Вони свідчать лише у тому, що економіка працює неэффективно, делает невиправдані витрати, цим поглиблюючи кризис.

Вже вкотре наша держава збирається покращити своє податкову політику, тоді як податковий механізм належить до економічним важелів тривалої дії, не що дає відразу швидкого ефекту. У економіці ринкового типу особливе значення набуває стійкість, стабільність податкової системи, що дозволяє товаровиробникам прогнозувати результати господарську діяльність. Нестабільність сучасної податкової ситуації може суттєво вплинути спроможності подолання кризиса.

I. Про формуванні місцевих бюджетов.

Сьогодні формування до місцевих бюджетів регулюється Законом Украины.

«Про бюджетну систему України», «Про місцевих радах народних депутатів, місцевому і регіональному самоврядуванні», законів і декретами про оподаткування. У соответсвии із нею всі доходи до місцевих бюджетів діляться втричі группы:

1. Власні і закріплені доходы,.

2. Відрахування від про загальнодержавних доходов.

До власних і закріплених доходів ставляться податку з прибутку з фізичних осіб, податку доходи підприємств, що входять у склад місцевого господарства, та інших. Відрахування до місцевих бюджетів здійснюються податку на додану вартість, податку з доходу, від акцизного сбора.

Відповідно до Закон України «Про бюджетної сиситеме Украины»,.

«Склад й розміри частини общереспубликанских податків, зборів і платежів, нарахованими до місцевих бюджетів, визначаються Верховним Советом.

України у відповідність до соціально-економічними нормативами, бюджетної заможності населення території і що станом місцевих джерел доходів". Інакше кажучи, в самомо Законі закладено витратний підхід до формування до місцевих бюджетів: не витрати відповідного місцевих бюджетів визначаються сукупними бюджетними доходами на цій території, а, навпаки, доходи місцевих бюджетів визначаються вищестоящими органами управління у залежність від передбаченої суми витрат. Такий підхід стає очевидніший, якщо взяти до уваги, що соціально-економічні нормативи не розроблено й практично ВР України при поданні Кабінетом Міністрів у бюджеті на рік стверджує кожної області індивідуальних норм відрахувань від загальнодержавних доходів (ПДВ, податку доходи підприємств, акцизний збирання та деяких інших доходи) в консолідовані бюджети областей.

Практика формування до місцевих бюджетів є така. Регіони становлять проекти видатковій частині бюджету, і після узгодження с.

Міністерства финанасов визначається сума витрат. Від нього віднімаються власні і закріплені прибутки, і потім визначається сума і індивідуальні кожної області нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів у консолідовані бюджети областей. У цьому нормативи відрахувань у регіонах істотно відрізняється. Так, нормативи відрахувань до місцеві бюджети від податку підприємств та організацій у бюджеті 1993 р. коливалися від 25% для Днепропетровской,.

Донецької, Полтавської, Харківської областей до 100% для Винницкой,.

Волинської, Житомирській, Миколаївській, Рівненській і некотоых інших галузей. Приблизно така сама картина, по акцизному сбору.

Істотні відмінності перебувають у нормативи відрахувань до місцеві бюджети від ПДВ, що є найважливішим джерелом формування до місцевих бюджетів. Найменші нормативи було встановлено для промислових регіонів — Дніпропетровської (24.3%), Донецької (22.1%),.

Луганської (35.7%), Харківської (27.1%) областей. У той самий час для.

Волинської, Житомирській, Закарпатської, Рівненській, Сумської, Херсонської області та інших галузей було встановлено норматив 100%.

У результаті практики планування нерідко території, які роблять істотно великий внесок у створення ВНП України, отримують таку ж самі, а деяких випадках і менші доходи місцевих бюджетів для одну людину проти територіями з набагато дешевше ефективністю хозяйства.

Система формування до місцевих бюджетів має відповідати таким требованиям:

1. Поставити витрати до місцевих бюджетів від рівня прибутків (державного устрою і до місцевих бюджетів) на соответсвующих территориях.

2. Утворити заинтиересованность місцевих рад і громадян, у розвитку виробництва та підвищенні дохідності совоих территорий.

3. Підтримувати відсталі стосовно економіки регіони на мінімальному уровне.

Цим вимогам отвечалабы бюджетну систему, джерело якої в таких принципах. Усі податки та платежі до бюджету України розподіляють між государственм бюджетом і консолідованими бюджетами всіх галузей з єдиного нормативу всім видів податків і платежів. Винятком мають стати внесок у Фонд ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, відрахування на геологорозвідувальні праці та засоби від продажу військового майна повинні повністю перечеслиться до державного бюджету, а неподаткові збори та обов’язкові платежі залежно від своїх характеру — до державного чи місцевих бюджетів. Місцеві податки платежі повинні нараховуватися на місцеві бюджеты.

Встановлення єдиного всім видів податків і платежів (зокрема й у податку) нормативу розподілу між державною мовою і місцевими бюджетами включає можливість конфліктів по впросам реальності чи нереальності тих чи інших джерел формування місцевих бюджетов.

II. Кроки необхідних вирішення питань регіональної бюджетної політики Украины.

У перебігу минулого року у процесі підготовки проекту бюджета.

України доволі обговорювалися проблеми місцевого самоврядування і втрати фінансової самостійності регіонів. Основні пропозиції щодо нової концепції формування до місцевих бюджетів у своїй полягали в необхідності визначення нормативів мінімальної бюджетної заможності й однакових всім областей нормативів відрахувань від загальнодержавні податки на місцеві бюджеты.

Аналіз свідчить, що заплановані на 1994 р. витрати до місцевих бюджетів для на одного мешканця (див. табл. 1) становлять, наприклад, для Івано-Франківській області 86.73% від середнє в Україні рівня витрат до місцевих бюджетів, а Києва — 138.58%.

Дійові зав’язуванні фінансових відносин, зокрема практика формування до місцевих бюджетів України, зберігають у своїй основі помічаємо багато елементів старої командно-адміністративної системы.

Бюджети різних рівнів не грали активної ролі, вони були лише грошовим вираженням планів соціального та скорочення економічної развития.

Нині вже зроблені чи хоча б продекларовані деякі кроки по дорозі ринкових реформ. Відбулося перерозподіл деяких видів витрат й підвищення податків між державною мовою і місцевими бюджетами. Але й за планом на 1994 р. більш як 30% доходів бюджетів восьми областей и.

Республіки Крим припадає на субсидій із об'єктів державного бюджета.

З іншого боку, близько 20% доходів, які у бюджет.

Полтавській і Запорізької областей, би мало бути прилічені в госбюджет.

Проблеми побудови бюджетною системою децентралізованих держав зводяться до того що, щоб определить:

— які завдання найефективніше можна розв’язати центральні органи влади і, повинні фінансуватися з центрального бюджета,.

— які функції вимагають децентралізованих прийняття рішень та яким чином фінансуватися відповідні расходы,.

— яким має бути розподіл доходів меду різними рівнями державної системы.

Серед проблем регіональної бюджетної політики важливе місце відводиться регулювання фінансових можливостей регіонів і до місцевих бюджетів відповідного рівня. У принципі, цю проблему відсутня за наявності п’яти условий.

1. Фінансові можливості економічних суб'єктів у різних частинах приблизно зрівняні. Тобто якщо це означає, що це регіони в змозі знайти кошти, необхідних виконання своїх задач.

2. Доходи регіонів розвиваються стабильно.

3. Діяльність громадського сектора — насамперед у наданні виробничу краще й соціальної інфраструктурі - фінансується лише крізь збори і вклади (добровільні або принудительные).

4.Деятельность місцевої та регіональної органів влади корисна виключно жителям даного региона.

5.Невозможными будуть фінансові кризи, викликані екстремальними ситуациями.

У разі України громадські блага і комунальні послуги фінансуються з допомогою податків. З до місцевих бюджетів фінансуються і ті локальні громадські блага, якими можуть користуватися як жителі даного региона.

Однакові шанси різних регіонах у конкуренції за розміщення підприємств і, передбачає, що державні кошти, які окремими областях фінансування локальних громадських благ і у розрахунку населення, використовуватимуться по назначению.

Фактично в Україні сьогодні протилежна ситуація (див. табл. 2).

За асиметричного розподілу доходів між різними рівнями державної пенсійної системи повинні прагнути бути вирішені групи взаємозалежних питань: 1) компетенції у галузі податкового законодавства, 2) права отримання конкретних видів податків чи його частини вчених у відповідний бюджет, 3) права управління податком (визначення оподатковуваної суми і стягнення з неї). Встановлений в такий спосіб розподіл доходів має сприяти чи навіть не заважати вирішення економічних завдань, окреслених для центрального або регіонального рівнів власти.

Там, коли необ-хідно вирівнювання фінансових можливостей регіону, повинні прагнути бути вирішені такі вопросы:

— що розуміти під фінансовими можливостями та фінансовими потребами регионов,.

— з допомогою яких індикаторів є підстави измерены,.

— виходячи з яких формул доходи перераспределяются.

Таке розподіл доходів може статися як між державною мовою і місцевими бюджетами, і між бюджетами одного уровня.

Що стосується субсидування не всіх без винятку, а лише окремих регіональних бюджетів необхідно визначити, щодо якого критерію (числа жителів, рівня регіональних доходів, конкретних видів діяльності, що стосуються соціально-економічного розвитку регіонів) спрямовуватимуться кошти із об'єктів державного бюджета.

III. Актуальні питання реформи системи налогообложения.

Оплату праці регулюється витратами відтворення робочої сили в, а розподіл доходу між підприємством, і бюджетом завжди здійснюється з величини прибутку. Якщо податок встановлено безпосередньо до величині прибутку, то ми не виникає особливих проблем, незалежних від динаміки величини прибутків і оплати праці. Однак у випадках розподілу з урахуванням валового доходу, коли податок встановлено лише до величині, а відрахування мають здійснюватися з іншого, можливі й окремі несогласования.

Величина прибутку коливається залежно від відтворювального процесу на підприємствах, від цього, який фазі перебуває відтворення основних фондів, як іде процес відновлення продукції та її номенклатури. Під впливом цих факторів прибуток обіцяє зменшуватися до нуля, чи різко возростать за відносної стабільності трудовитрат, або за їх зростанні. Динаміка валового доходу є підсумковій величиною різноспрямованого руху які його складають. Проаналізуємо, як скорочується прибуток і зростають Витрати оплату праці. Візьмемо перший варіант. Він уражає підприємств, які у щодо стабільних умовах. Відрахування до бюджету здійснюються з прибутків незалежно від цього, відраховуються вони у відсотках від прибутку чи то з валового дохода.

Для підприємств, перехідних на випуск нову продукцію, характерний другого варіанта. Збільшується частка трудовитрат у складі валового доходу, відрахувань до бюджету у відсотках від прибутку скорочуються пропорційно зменшенню величини останньої. У той самий час відрахувань до бюджету у відсотках від валового доходу незмінні і тому практично забирають вся величина прибутку предприятия.

Для підприємств, що опановують випуск якісно нова продукція, характерний третій варіант. Зростають матеріальні витрати, збільшуються і трудовитрати проти першим варіантом, прибуток різко скорочується. Якщо відрахувань до бюджету здійснюються у відсотках від величини прибутку, вони такого відповідно скорочуються. Якщо відрахування встановлюються у відсотках валовому прибутку, то відрахування забирають всю величину прибутків і частково здійснюються рахунок коштів на оплату праці. Оскільки передбачається, що обсяг коштів у оплату праці відповідає суспільно необхідним недоліків відтворення робочої сили в, то третьому варіанті оплата праці нижче витрат відтворення. Цю ситуацію можна виправити, використовуючи резервний фонд і системи кредитів, але ці не виходу зі становища. У ринковій економіці це одразу негативно стимулюватиме стан підприємства. Потрібно підтримку ціни необхідному для стабільної оплати праці рівні, що вони доведено практика. Тільки за наявності ринку праці, споживання, коштів виробництва, і навіть їх збалансованості можна досягнути необхідного рівня відтворення робочої сипы.

Розглянувши не перший і третій варіанти співвідношення прибутку, коштів у оплату праці до величині валового доходу з суто фіскальної погляду, то суттєву різницю між ними. Але за умови необхідного дотримання відтворювальних пропорцій найкращим є перший варіант розподілу прибутків. З погляду на виробничий цикл, щодо іншого моменту ускладнює використання механізму розподілу валового доходу. Він пов’язані з тривалістю виробничого циклу. Немає технічні проблеми щодо щомісячної величини валового прибутку і відповідно особистих доходів працівників, якщо цикл вбирається у місяця. Іншим разом розрахунки з валовому прибутку реально можна провести аж наприкінці півріччя, роки або банку кілька років (наприклад, у важкій машинобудуванні, суднобудуванні, турбостроении та інших галузях). На момент завершення робіт розрахунки з працівниками матимуть характеру авансових і буде наближатися до розподілу прибыли.

Система розподілу, побудована з урахуванням валового доходу, веде до зникнення категорії «собівартість продукції «. У разі зникнення категорії «собівартість «витрати виробництва товаровиробника і громадських витрати виробництва товару лежить на поверхні явищ позначаться в одній-єдиній формі - в цене.

До чого можуть призвести відсутність власної форми висловлювання індивідуальних витрат виробництва товару? На цій посаді виступатиме величина дійсних матеріальних витрат й розмір особистих доходів, досягнутих у минулому виробничий цикл. Усе це призведе до відриву процесів формування доходів від відтворювальних характеристик: необхідного і додаткового труде.

У умовах адекватне функціонування всієї системи взаємозалежних механізмів початку ринку здається проблематичным.

Отже, підсумовуючи сказане, можна дійти невтішного висновку, що в економіки України ситуації до 1995 р. був важливішою проблеми, ніж потреба замінити систему оподаткування прибутку оподаткуванням прибутку. Але з введенням у 1995 р. прибуток був помітно скільки-небудь суттєвих змін у формуванні місцевих бюджетов.

Сьогодні податковий питання на центрі й економічної, і політичною України. Податки схрещують інтересів держави, виробника і двох мільйонів людей особливо тепер, коли вистачає накопичень для нормального процесу відтворення, коли податкова петля призвела до того, що продукувати продукцію стало невигідно. Питання оподаткування можна розв’язати лише комплексно з ціноутворенням, реформою оплати праці та зміни ролі місцевої та регіональної бюджетів у фіскальній політики держави в целом.

Прийняття та введення закону України «Про оподаткування доходів підприємств і закупівельних організацій» відмовили проблему формування податкової системи, адекватної сучасної економічної ситуації в. Аналіз цього законодавства і перші місяці його дії показали, що призвів до значного зниження ділову активність, відтоку фінансових і матеріальних ресурсів із Держоркестром України, переходу підприємців до висновку тіньових угод, що наприкінці кінців підриває формування ринкових відносин нашої молодого суверенної держави. Багато критики із боку юристів й економістів викликають прийняття та впровадження в действие.

Закону України з питань оподаткування, оскільки вони запроваджені з очевидного порушенні принципів законності. Так, Закон «Про податок додану вартість «ні прийнято Верховною Радою, а набрав чинності Міністерство фінансів. Закон «Про оподаткування доходів «прийнято 21 лютого, опубліковано 18 березня, в набрав чинності з початку 1992 р. Обидва Закону істотно суперечать раніше принятому.

Закону «Про систему оподатковування ». Відповідно до ст. 10 этого.

Закону об'єктом оподаткування на додану вартість мусить бути створена процесі виробництва товарів, робіт й нових послуг додана вартість до ціни придбаних предметів праці, а Законі «Про податок додану вартість «об'єктом визначені обертів з виконаних робіт і наданих услуг.

Якщо ст. 12 Закону «Про систему оподатковування «об'єктами оподаткування названі конкретні види доходів у вигляді доходів від цінних паперів, пайової участі в спільні підприємства, видовищних і ігрових заходів, і навіть доходів іноземних юридичних, то в.

Законі «Про оподаткування доходів «об'єктом оподаткування є валовий прибуток від всіх без винятку видів діяльності. Ситуації з прийнятими законами України суперечать раніше декларованим законодавством принципам побудови системи оподаткування, передусім принципам стабільності, равнонапряженности, соціальної справедливості та обязательности.

Взяти, наприклад, податку додану вартість, що є універсальною фінансовим інструментом за умов ринку. Вона допомагає успішно регулювати фонд зарплати, рентабельність, ціни, і дає підстави ліквідувати зайві ланки господарського упражнения, возникающие під час проходження товару з виробництва до споживання, Цей податок нині виконує зазначені функції тоді, коли об'єктом оподаткування є додана вартість, тобто необхідний і прибавочний продукт. Податок на додану вартість (ПДВ) дає можливість точно накреслити реальну вартість кожного товару. У чинному законодавстві пільги сягають 1/3 ставки податку, це призвело до перекосів економічних пропорцій, тож необхідно зробити мінімальним кількість пільг щодо НДС.

Чинний ПДВ обчислюється з обороту щодо реалізації всіх товарів: і власного виробництва, і набутих за. Можна чесно кажучи, що він багато в чому нагадує податку з продажу, тільки 5%, а 28.

%. Необхідно додати, сума ПДВ мусить бути тісно ув’язана з обсягом національного доходу, фондом заробітної плати споживання. Насправді він перетворився на гальмо розвитку, в інструмент управління, у винятково фіскальний метод отримання прибутку бюджета.

Впевнено можна сказати, що діюча систему оподаткування не забезпечує виконання покладених її у функцій: стимулювання ефектного виробництва та підприємництва, інших позитивних зрушень на економіки та збалансування бюджета.

Візьмемо дані за 1992 р. і проаналізуємо їх. Упродовж цього терміну до бюджету держави надійшло лише 660 091 млн, крб., зокрема податку на додану вартість 291 348 млн. крб., податку доходи оплачений у вигляді 12 8449 млн. крб., акцизний збір становив 29 381 мни. крб. Наведені дані свідчать, що податку додану вартість займає левову пайку наявних прибутків держави є в 2,3 рази більше, ніж податку доходи. Розглянувши доходи бюджету, то, відповідно, ПДВ у ньому становить 44,1%, податку прибыль.

(доходи) підприємств — 19.4, акцизний збір — 4.4%. Надто вже значуща частка податку додану вартість доходах бюджету. Так, комісія ЄЕС пропонує членам співтовариства встановити ПДВ у розмірі 14−20%, а в.

Україні він становив 28%. Гідною уваги є решение.

Уряди про взаємне скорочення ставки податку до 20%. Що ж до податків із підприємств, всі вони (хоч і значно вища, ніж у сусідніх країнах) не дають таких надходжень, як у розвинених країнах. Це засвідчує наслідки податкової політики, коли час високих ставок податків з доходів знизилася ділова активність, відбувається відхилення від їх сплати, капітали перетворюються на інших країнах, де податковим пресом слабше. Так було в результаті перевірок Державній податковій інспекцією протягом півріччя 1992 р. до бюджету повернуто 4,2 млрд. крб., їх від госпорганів — 3,9 млн. крб. і 250 млн. крб. від громадян. Але це потрібно додати, чого це час підприємства, отримали прибуток, составляли.

79,3% від загального їхньої кількості, їх 20,7% - не отримали прибутку, а промисловості, де створюється основна частка чистого доходу, — відповідно, 95,4% і 4,6%. У той самий час у промисловості триває спад виробництва, хоча темпи падіння його обсягів кілька сповільнилися у цілому протягом півріччя 1992 р. склали 12,3%, а й за дев’ять місяців — 9,8%. Понад половину підприємств знизили виробництво. Розглянувши прибутку на промисловості, у 1992 р., всі вони зросли в 12.0 разу. Передусім справа зрушила з допомогою лібералізації цін, постійного зростання, відсутності конкуренції, її подальшого розвитку витратного механізму ціноутворення. За січеньчервень 1992 р. емісія готівки збільшилася десятки раз. У умовах податкову систему може забезпечити необхідних надходжень у до державного бюджету. Так було в 1992 р. дефіцит бюджету становив 17% валового національного продукта.

Українська податкову систему формується в складний є період переходу від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу, супроводжуючи кризовими явищами практично в усіх галузях життя. Прийняття і дію податків носять непослідовний характер, що саме собою знижує ефективність яких і дієвість кожного з елементів податкової системи. Економічна нестабільність пред’являє підвищені вимоги до стійкості бюджетною системою. У цій ситуації професійність законодательей повинна висловитися насамперед у вмінні знайти оптимальне співвідношення рівнів податкових ставок, адекватних поточному моменту. До сформування оптимальних податків, з погляду, найважливішими є такі требования:

а) податкова структура має сприяти використанню податкової політики України з метою стабілізації, оздоровлення і зростання економіки страны,.

б) податкову систему мусить бути справедливою, недопущення довільного тлумачення, бути зрозумілою налогоплательщикам,.

в) податки повинні наскільки можна не проводити прийняття різними особами економічних рішень чи такий вплив має бути минимальным,.

р) скорочення витрат податками утримання адміністрації, і дотримання податкового законодательства,.

буд) використання податкової політики задля досягнення соціальноекономічної мети необхідно зводити до минимуму,.

е) ставки податків нічого не винні перевищувати аналогічні ставки сусідніх странах,.

ж) система податків повинен мати мінімум необгрунтованих пільг, бути увязанной із загальною політикою ціноутворення та зростання заробітної платы,.

із) податки мають надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогрессу.

Податкова система може переслідувати різні мети, які обов’язково можуть узгоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому й необхідно домагатися тимчасового компромісу. Наприклад, принципу рівності оподаткування потребує ускладнення адміністративної системи та веде спричиняє порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принципу рівності і справедливости.

Існує дві підходи до реалізації принципу рівності та справедливості яких. Перший — полягає в принципі вигоди платникам податків. Справедливої податкової системою вважається, коли він податки, сплачувані платниками, відповідають користь, одержуваної від послуг держави, чи, відверто кажучи, справедливість податкової системи залежить від структури державних расходов.

Другий підхід грунтується на принципі «здібності платити», відповідно до яким податкова проблема розглядається як така незалежно від політики державних витрат, тобто за даної потреби у податкових надходженнях кожен платник податків повинен внести земельну частку залежно від нашої здатності платити. Обидва підходи мають мак свої переваги, і недоліки. Кожна з податковим систем містить елементи двох подходов.

При побудові податкової системи слід взяти до уваги такі наблюдения:

а) універсальний податку споживання важить вплинув на вибір товарів, а акцизи влияют,.

б) прибуткового податку впливає вибір між нинішнім і майбуттям споживанням, а універсальний не надає такого на потребление,.

в) частковий податку доходи капіталів порушує інвестиційний процесс,.

р) у разі зростання податкових ставок ефективність податкової системи спочатку підвищується, і сягає свого максимуму, і потім починає снижаться,.

буд) витрати прогресивного прибуткового оподаткування значно вища пропорционального.

Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне вираження у загальних елементах податків, які вміщали суб'єкт, об'єкт, джерело, одиницю оподаткування, пільги і податкову ставку.

Суб'єкти податку виступають або у вигляді налогоносителя, чи кінцевого платника податків, формально вони не несе юридичну відповідальність, але вони що є платником через законодавчо встановлену систему перекладу налога.

Об'єктом чи предметом оподаткування виступають різні види доходів, товарів та послуг, і навіть різні форми накопиченого багатства чи майна. Окремі форми цього доходу (вести, прибуток, рента, відсоток) мають самостійного значення і тому предмет оподаткування нафтопереробки і джерело податку який завжди совпадают.

Принцип рівності та справедливості яких розподілу податкового навантаження, що становить базу теорії конкретного побудови податків, є основою побудови податкових ставок чи величини податку одиницю оподаткування. Залежно від принципу й правничого характеру предмета оподаткування податкові ставки може бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподаткування) чи відсотковими. Відсоткові ставки, своєю чергою, може бути пропорційними і прогрессивными.

Податкова політика України повинна сприяти, передусім, зростання обсягів накопичення, створення умов, які полегшують підприємствам відновлення основного капитала.

Ще 15 років тому вони американський економіст, засновник новою податковою реформи, у США, Леффьер довів, що податкові ставки впливають на ділову активність (чи податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому ставки податку новою податковою системи з балансового прибутку мали бути зацікавленими лише на рівні 30−35%, який відповідає інтересам у виробників і про що свідчить світова практика.

Підприємствам і підприємцям, які займаються торгово-посередницької діяльністю, необхідно встановити податки у вигляді 35−40%, а податку додану вартість — 18−20%.

Податки — найбільш адекватний свободі господарську діяльність метод взаємин держави і з підприємствами, і з населенням, найбільш демократичний спосіб економічного регулирования.

Нова податкову систему повинна враховувати принципові зміни у життя в країні. Отже, необхідно створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу дня контролю та своєчасної сплати податків, з можливостями (у разі порушення законодавства) вести слідство, дбати про безпеку діяльності її работников.

Нова бюджетна і податкова політика має бути спрямована вихід із глибокого фінансової кризи й насамперед приборкання інфляційних процесів й забезпечення бюджетних надходжень. Податкові і финансово-бюджетные важелі в 1993 р. дозволяють розпочати стабидизацию економіки України, преодлеть спад виробництва. знизити соціальне напруження. Але це можна реалізувати лише за умов стимулювання збільшення виробництва, його структурної перебудови, упровадження нових технологій, пріоритетного розвитку села, підтримки окремих галузей соціальної та виробничої інфраструктури, ефективного регулювання фондів потребления.

У перехідний час формування бюджетів на 1993 р. необхідно впровадити нового стану касового виконання бюджету виходячи з контрольних показників за доходами видатках, з наявних фінансових ресурсів. Необхідно зменшити витрати на дотації і дуже виплату різниць у цінах деякі види продукції і на услуги.

У той самий час потрібно підсилити державну підтримку непрацездатних верств населення, пов’язуючи розмір підтримки зі зміною цін певного переліку споживчих товаров.

У процесі податкової політиці важливо посилити зацікавленість товаровиробників в інвестуванні капіталу та її накопиченні. Потрібен перехід від фіскальної до регулюючої ролі, до підвищення доходів бюджету з допомогою зростання бази оподаткування. Необхідно, передусім, зменшити, або й повністю зняти податки на виробничі інвестиції, використати частину податку додану вартість для регулювання ціни продукцію тваринництва, надати пільги з оподаткування підприємствам, і навіть особам, що займаються підприємницькою діяльністю з випуску товарів народного споживання і які розширюють масштаби виробництва. Для поповнення дохідної частини бюджету доцільно запровадити акцизний збір певні делікатесні вироби, відеотехніку тощо. буд., і навіть підвищити ставки акцизного збору на горілчані і тютюнові изделия.

IV. Стабілізація податкових відносин на Украине.

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету і державні цільові фонди, які у встановленому законом порядку. Сутність, структура й ролі системи оподаткування визначаються податкової політикою, що є винятковим правом держави, яке проводить їх у країні самостійно, з завдань соціальноекономічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, і навіть обов’язки, і відповідальність, виступаючі невід'ємною частиною системи оподаткування, держава пред’являє єдині вимоги до ефективної ведення господарства за стране.

Правовий основою податкової системи служать закони України «Про внесення і доповнень до Закону Українською РСР «Про систему оподатковування «і «Про внесення і доповнень до Закону Украины.

" Про державну податкову службу України ", прийняті Верховным.

Радою України, відповідно, 2 лютого 1994 р. і 24 грудня 1993 г.

У Законі України «Про систему оподатковування «передбачено, що з визначенні податків, зборів і обов’язкових платежів, і навіть встановленні обов’язків і персональної відповідальності плетельщиков цю систему будується наступних принципах.

По-перше, обов’язковість виконання законодавства про податки всі суб'єкти оподаткування, що означає равнонапряженность підприємствам всіх форм власності у формуванні загальнодержавного і до місцевих бюджетів. У межах цілісності економічної системи все господарські суб'єкти й україномовні громадяни має перебувати в однакових податкових умовах. Світовий досвід, відступ від прийняття цього принципу означала б руйнація єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсов.

По-друге, соціальна справедливість стосовно усіх суб'єктів оподаткування питаннях джерело сплати податків, про трудомісткості отримання доходів (прибутку), у тому числі - про надання певних льгот.

По-третє, поєднання інтересів, регіонів, підприємств і громадян, і забезпечення надходження засобів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонды.

Обов’язки і у систему оподаткування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи — стабільності і гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повинна переважно носити сталого характеру щодо нормативних ставок податків і близько обчислення податкові платежі до бюджету, фінансових санкцій та інших. Дотримання цього принципу одна із головних умов створення загалом в кожному регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення ефективності виробничу краще й фінансової складової діяльності тощо. буд. У законі України «Про систему оподатковування «також передбачена, що ставки податків і величину інших обов’язкових платежів нічого не винні змінюватися протягом бюджетного року, якщо інше не предусмотрено.

3законодательством України. У разі ринку така стабільність потрібно більш тривале время.

З метою стабілізації податкових відносин встановлено, що довгоочікуваний Закон, який передбачає зміна розмірів податків та інших обов’язкових платежів, зворотної дії немає (крім випадків, що він покращує положення особи чи зніме відповідальність). Ніхто неспроможна нести за дії, які під час їх здійснення не зізнавалися правонарушением.

Під гнучкістю податкового законодавства розуміється здатність податкової системи швидко перебудовуватися для розв’язання різноманітних питань, що виникають у податкову політику держави, без порушення стабільності системи налогообложения.

З вимог податкової політики у сучасних умовах, з нового податкове законодавство держава відмовилося від невиправданих вкрай жорстких ставок податків підприємств, встановило фінансову відповідальність банків та інших кредитних установ порушення законів про податки, виправила зрівнялівку при застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, чіткіше регламентувало права, обов’язки, і відповідальність державних податкових інспекцій з урахуванням чинного законодавства Украины.

Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, який встановлює повне чи часткове звільнення юридичних чи фізичних від обов’язків щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів, що, у чергу, створює попередні у розвиток найнеобхідніших пріоритетних суспільству напрямів діяльності суб'єктів хозяйствования.

Передбачені законодавством пільги видають у залежність від об'єкту і суб'єктів оподаткування нафтопереробки і їх значення у розвиток народного господарства країни. Наприклад, відповідно до закону Украины.

" Про оподаткування доходів підприємств і закупівельних організацій ", передбачалося звільняти з податків у протягом 5 років і валютний виторг підприємств чи виробництв, створених спеціально виготовлення нової техніки з допомогою запатентованого винаходи, — з дати введення підприємства або російського виробництва в експлуатацію. Цим самим законом стягуваний податок зменшувався у сумі у вигляді 50% витрат підприємства (крім капітальних вкладень) для проведення його самотужки чи науковими організаціями науководослідницьких робіт і нових, прогресивних технологій і деяких видів продукції з допомогою доходу, залишені у розпорядженні предприятия. Точное застосування названих та інших пільг, передбачених законодавством, надає великий вплив під час встановлення обов’язків та виховання відповідальності налогоплательщиков.

Проте у з твердженням бюджету на 1994 р. фактичне застосування раніше встановлених податкових пільг різко скоротилося, що значно послаблює систему оподаткування страны.

Слід зазначити, що, відповідно до ст. 1 закону України «Про систему оподатковування », ставки податків і пільги у сфері оподаткування що неспроможні встановлюватися чи змінюватися іншими законодавчими актами України, крім законів про налогах.

Пільги із податків мають нести постійний, сталого характеру і бути амністією для неплатників податків, як це було встановлено Указом Президента Російської Федерації від 27 жовтня 1993 р. «Про проведення податкову амністію майже в 1993 р. ». Цим Указом передбачалося, що недоїмники, заявили про несплату податків і місцевих податкових платежів за 1993 і попередні роки і які погасили заборгованість установлений термін. звільняться від санкцій, певних законодательством.

Гнучкість податкової системи за умов ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів з метою економічного і основам правової регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку і др.

Сучасна податкову систему регламентує основні обов’язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність щодо фінансово-господарської роботи і забезпечувати її збереження, у найкоротші терміни, встановлені законодавством, подавати у державні податкові інспекції та інші державні органи бухгалтерську звітність інші документи і є дані, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів, своєчасно у повному обсязі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов’язкових платежів, допускати службових осіб податкових інспекцій задля обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані із вмістом об'єктів оподаткування, і навіть для перевірок з питань обчислення податків та інших обов’язкових платежів, виконувати інші обов’язки, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежей.

Керівники й відповідні службові особи підприємств, установ і закупівельних організацій, і навіть громадянин зобов’язаний підписати акт перевірки, проведеної державними податковими інспекціями, і навіть письмові пояснення з цим актам з питань, які виникають під час перевірки, і навіть виконувати вимоги державних податкових інспекцій з ліквідації виявлених порушень законодавства про податки та інших обов’язкових платежах.

Нова податкову систему встановлює відповідальність платників за правильність обчислення і своєчасність сплати податків та інших обов’язкових платежів, за виконання законодавства про оподаткування: суми донарахованих податків та інших обов’язкових платежів та фінансових санкцій сплачуються до бюджету й державні цільові фонди юридичних осіб в 10-денний термін від дня прийняття державними податковими інспекціями відповідного рішення, сума податків та інших обов’язкових платежів, не внесених установлений термін, і навіть суми штрафу та інших фінансових санкцій стягуються весь час ухиляння від сплати податків та інших обов’язкових платежів (з юридичних (незалежно від форм власності і результатів господарсько-фінансової діяльності) — в безспірному порядку, і з громадян — за рішенням суду чи через нотаріальні контори, по виконавчим розпорядженням), посадові особи підприємств, установ і закупівельних організацій, громадяни, винних у порушенні законодавства про оподаткування, у встановленому законом порядку притягнуто до адміністративної, дисциплінарної кримінальної ответственности.

Серед заходів відповідальності у податкове законодавство особливу увагу займають санкції як ефективний інструмент державного економічного і адміністративного на платників податків і посадових осіб, які порушують чинного законодательства.

Санкції передбачають стягнення з порушника певної грошової цифру бюджет і покликані посилити економічну відповідальність за ефективність господарську діяльність, і навіть за виконання законів про оподаткування. Найбільш істотні зміни і до законодавства, які регламентують порядок визначення розміру й застосування штрафних санкцій до підприємств, посадовим особам та громадянам, внесені до закон України «Про державну податкову службу України ». Розмір фінансових санкцій, застосовуваних до підприємств, значно уменьшен.

До прийняття новим законом фінансові санкції застосовувалися до підприємства як штрафу в дворазового (200%), а при повторного порушення протягом року — в десятикратному (1000%) розмірі від суми прихованої (заниженою) прибутку (доходу), за відсутність обліку прибыли.

(доходу) чи ведення цього обліку з порушенням встановленого порядку, і навіть за непредставлення податкової декларації, звітів, розрахунків й інших документів для обчислення та сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету справлявся додатковий штраф у вигляді 50% належної податок чи інших обов’язкових платежів. У законі розмір основного штрафу в названих випадках скоротився до 500%.

(вдвічі), в додаткового — до 10% (вп'ятеро). З іншого боку, додатковий штраф не застосовується до підприємств порушення бухгалтерського обліку, що з оподаткуванням) а майнова відповідальність у випадках доручається посадових осіб підприємств, винних у тих порушеннях. Через війну посилюється персональна відповідальність працівників за фінансову діяльність предприятия.

Принципові зміни до законодавства пояснюються такими основними причинами. По-перше, раніше прийняті закони про податки виходили з неправильної посилки у тому, що, що стоїть розмір штрафу, то більше вписувалося коштів надходить до бюджету, й у з цим головною ланцюгом фінансових санкцій було зосередження на фіскальної функції оподаткування — поповненні доходної частини державного і місцевого бюджетів. Проте практика довела хибність такої політики. За результатами перевірки, проведеної податковими інспекціями в.

1993 р. у Донецьку, одному із найбільших промислових міст України, до бюджету було донараховано 497 млн. крб. податків і обов’язкових платежів, а завдяки застосуванню фінансових санкцій (штраф, пеня) — стягнено кошти суму 643,3 млн. крб., чи 1,3 рази більше донарахованих сум. Застосування таких жорстких санкцій не покращує стану справ Росії із стягненням податків. Життя показала: що більше податків і жорсткіше санкції, тим менше грошей надходить до бюджету. Наприкінці 1993 р. податкова заборгованість по Донецьку становила 236,6 млн. крб. тобто збільшилася (проти 1992 р.) в 2,7 разу. Тому важливо, щоб фіскальна ні економічна функції оподаткування діяли збалансовано, як механізм, керований усіма принципами даної системы.

Другий важливою причиною, що отримала необхідність внесення зміни й доповнення в податкового законодавства України, послужило те, що законодавство, прийняте 1990;1992 рр., виявилося замало розробленим і перевіреним практикою. З іншого боку, у ньому мало використовувався досвід застосування заходів відповідальності у систему оподаткування у країнах близького і далекого зарубежья.

Порівняйте можна навести даних про фінансових санкції, застосовуваних до підприємств за діючими законодавствам України и.

Росії. У РФ при приховуванні (заниженні) доходу (прибутку) стягуються всю суму недоплат і штраф у вигляді цієї суми, при повторного порушення — штраф в дворазового розмірі зазначеної суми (її п’ятикратний розмір стягується лише за навмисному приховуванні доходів, встановленому судом).

Переймаємося відсутністю обліку об'єктів оподаткування нафтопереробки і ведення такого обліку з порушенням встановленого порядку, що спричинило у себе приховування чи заниження доходу за перевірений період, стягується додатковий штраф в 10% грошової податок. Як кажуть, у новій Закону.

України, розмір фінансових санкцій, застосовуваних до підприємств, наближається до величини, встановленим законодавством Российской.

Федерації, ніж намічається інтеграція податкових систем обох стран.

У кодексі законодавстві встановлено адміністративні штрафи («від «і «до »), що дозволяє податковим інспекціям щодо їх розмірів, і навіть вищим податкові органи і суду під час перегляду рішень податкових інспекцій диференційованою застосовувати адміністративний штраф — залежно від об'єкта оподаткування, характеру порушення, особи і заробітку працівника, ступеня її провини та інших обставин. Така норма варта усунення зрівнялівки у вигляді застосовуваних санкцій (що не вельми припустимо за умов ринкових відносин) і сприятиме утвердженню соціальну справедливість у разі залучення посадових осіб до економічної і з юридичної ответственности.

З іншого боку, з нового законодавстві уніфікований порядок обчислення адміністративного штрафу: теепрь він переважають у всіх сулчаях обчислюється з мінімальної зарплати, встановленої України, краще враховує інфляційні процеси в стране.

Вперше у законодавстві України встановлено майнова відповідальність банків та інших кредитно-фінансових установ у вигляді пені, які посадових осіб — як адміністративного штрафу за виконання розпоряджень в державній податковій інспекції про незаперечному стягування податків та інших платежів до бюджету, і навіть доручень підприємств і громадян сплату податків та інших платежів до бюджету. Запровадження такої норми має на меті підвищити відповідальність суб'єктів податкових правовідносин. Поруч із розширенням функцій податкових інспекцій контролю над виконанням законів про податки, передбачена також їхніх обов’язок роз’ясняти через кошти массовей інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про налогах.

Отже, нове податкового законодавства України більше відповідає основним напрямам податкової політики держави й чіткіше регламентує принципові становища системи налогообложения.

Значно розширено контрольні функції податкових інспекцій і чітко регламентовані їхні обов’язки й при проведенні податкової політики країни. Уніфікація фінансових санкцій значно полегшить застосування заходів відповідальності суб'єктів оподаткування порушення 3аконов про податки. Зроблено перший важливий крок до послаблення фіскального призначення оподаткування. Другим кроком щодо нього має стати різке скорочення податкового тиску підприємства міста і інших виробників. Для призупинення згубної дії податкової системи виробництво та перетворення податків у дійовий спосіб розв’язання завдань економічного та розвитку країни, економного використання ресурсів, реалізації реформ з виведення країни на економічний просвіток і виконання відповідного законодавства слід здійснити комплекс заходів законодавчого, економічного і організаційного характера.

Замість розпливчастого принципу «економічної доцільності «у законі необхідно встановити (як було зазначено передбачено в Законе.

України «Про систему оподатковування «1991 р.), що з найважливіших принципів побудови та призначення цією системою є створення дієвих стимулів підвищення ефективності виробництва, використовувати ресурсів немає і охорони навколишнього середовища. За виконання законів про оподаткування це має забезпечити що б використання податкових надходжень в розвитку экономики.

Важливо в обов’язковому порядку запустити раніше прийняті закони, створені задля поліпшення налогообложения,-например, Декрет.

Кабінету міністрів України — про стягнення податків на суми, належні недоимщику з його дебіторів. З економічних позицій цей захід за умов сучасного господарського стану України дуже ефективна, оскільки в чому зміцнює фінансову стабільність предприятий-недоимщиков і спонукає дебіторів робити активних дій з погашення заборгованостей контрагентів, і навіть припинення процесу взаємних заборгованостей підприємств і збільшення надходжень податкових сум в бюджет.

Новим законодавством за державні податкові інспекції покладено обов’язок контроль над дотриманням порядку витрати лімітів готівки касах і його використанням для розрахунків за товари, роботи й послуги з вилученням до бюджету сум, які витрачені готівкою понад і перевищують ліміти залишків готівкою, встановлених у Україні. Про значущість цих заходів до вступу коштів у бюджет можна зважити на те, що лише за Донецькій області за станом 1 травня 1994 р. порушення встановлених лімітів готівки було оштрафовано 3072 суб'єкта підприємницької діяльності у сумі 32,9 млрд., крб.

Виконання податковими органами названих обов’язків наштовхується на труднощі, оскільки, по податкового законодавства, передбачена обов’язкова наявність провини платника у приховуванні (заниженні) доходу, тоді як наведені правила визначено не законами про оподаткування, а декретами президента і уряду України, і пов’язані з впровадження провини в несплаті налогов.

З іншого боку, для ефективного застосування зазначених норм потрібно здійснити комплекс заходів як правового, а й экономикоорганізаційного порядку, для вдосконалення всієї фінансової систем країни (включаючи перебудову роботи банків та інших фінансово-кредитних установ), зобов’язавши них відповідні обов’язки, і надавши їм необхідні права.

Чи потребує вдосконалення порядок оскарження дій державних податкових інспекцій та його посадових осіб. За змістом ст.

14 закону України «Про державну податкову службу України », у разі незгоди підприємства з рішенням за скаргою може бути також оскаржене в арбітражний суд, коли таке рішення прийняте Головною податкової інспекцією України. Але оскільки абсолютна більшість скарг щодо рішень податкових інспекцій розглядається їх вищестоящими органами лише на рівні районних (міських) і обласних податкових інспекцій, отож у таких випадках право оскарження їх дій в арбітражного суду має бути надано, що широко практикується на местах.

V. Досвід інших країн формуванні податкової политики.

(Рейганомика).

Починаючи з 1981 р. ставки особистого прибуткового податку і прибуток корпорацій різко скоротилися. У 1986 р. податкову систему була реформована в такий спосіб, що гранична ставки податку з доходів заможних платників податків впала зі 50 до 28%.

Зазвичай вважається, що його компонентом економічної теорії пропозиції з рейганоміки є використання кронштейна як антиінфляційної заходи скорочення податків. Саме ця судження ми бачимо припускаємо далі рассмотреть.

Скорочення податків було профінансовано адміністрацією Рейгана два етапу: прийняття у 1981 р. закону про податках з метою економічного оздоровлення (Есоnomic Recovery Так Act — «ERTAC ») і закону про податковій реформі 1986 р. (Таx Reform Act- «TRA »). Основні становища Закона.

1981 р. включали: (1) 25-процентное скорочення особистого прибуткового податку протягом трирічного періоду, (2) скорочення ставок податку приріст капіталу і (3) прискорене списання проти податками витрат підприємців налаштувалася на нові спорудження та устаткування. Метою таких заходів було скорочення податкового «клину «і, зміцнення стимулів до праці, до сбереженино та інвестування. Хоча Закон про податковій реформі він не мусив б у сумі податкових надходжень, він знизив рівень граничною ставки прибуткового налога.

Щоб врівноважити це зниження ставок, Закон про податковій реформі одночасно розширив податкову базу (збільшив суму що підлягає обкладанню доходу). Закони 1981 р. і 1986 р. мають стати основними засобом зсуву кривою сукупного пропозиції, пом’якшуючи, в такий спосіб, інфляцію, збільшуючи реальне виробництво і знижуючи рівень безработицы.

Настільки значне скорочення податків у роки інфляції викликало сильні возраження. Кейнсианцы та інші економісти однозначно заперечували. Орієнтація на попит економістів кейнсианского напрями наводила їх висновку у тому, що скорочення податків Закону 1981 р. мала б викликати дуже крунный бюджетний дефіцит який, своєю чергою, різко прискорив б темп инфляции.

Але Артур Лаффер, відомий економіст — прибічник теорії пропозиції, заявив, що нижчі ставки податків цілком сумісні зі старими і навіть зрослими податковими надходженнями. Скорочення податків на повинен викликати ннфляционные дефіцити. Його погляд грунтувався у тому, що cтaло тепер відомий як крива Лаффера, описує зв’язок між ставками податків і податковими поступлениями.

Основна ідея полягає у тому, що в міру зростання ставки податку нуля до 100% податкових надходжень зростатимуть від нуля до деякого за максимальний рівень, та був знижуватися нанівець. Нaлoговые надходження падають після деякою точки, оскільки болeе високі ставки податку, за припущенням, стримування економічну активність, і, отже, податкову базу (національний випуск і прибуток) скорочується. Це найлегше проілюструвати у крайній точці, коли ставки податку становить 100%. Податкові надходження тут скорочуються нанівець, оскільки 100-відсоткова ставки податку має інший конфіскації і зупиняє виробництво. Натомість, 100- відсотковий прибуткового податку, прикладений до податкової базі, рівної нулю, приносить нульової податковий дохід. Ідея професора Лаффера зводилася до того, що ми перебувають у деякою точці, де ставки податку були такі високі, що производотво стримувалося настільки, що податкових надходжень були нижче максимума.

Якщо економіка знаходиться у певному точці, тоді зниження ставок податку сумісно зі збереженням стійких податкових надходжень. Логічне міркування Лаффера полягала у цьому, що нижчі ставки податків зможуть створити стимули на роботу, сбереженниям та інвестицій, інноваціям і сприяють прийняттю ділових ризиків, підштовхуючи, такнм чином, істотне расширенне національного виробництва та дохода.

Така расширившаяся податкову базу зможе підтримати податкових надходжень колишньому рівні за умови, що ставки податку нижче. До думці прибічників економічної теорії, яка орієнтована пропозицію, скорочення дефіциту забезпечуватиметься також двома інші обставини. По-перше, скоротяться масштаби відхилення та неплатежу податків. Високі граничні ставки прибуткових податків підштовхують платників податків до того що, ніж платити податків з використання різних податкових укриттів: придбання муніципальних облігацій, виплата відсотків з якою оподатковується, укрыватепьство доходів від Служби внутрішніх доходів населення і т.д.

Зниження ставок податків послабить схильність до брати участь у таких операціях. По-друге, стимули до виробництва і збільшення зайнятості, які у результаті зниження податкових ставок, забезпечать скорочення урядових трансфертних платежів. Наприклад, створення великих можливостей для зайнятості скоротить масштаби платежів допомоги безробітним і, отже, скорочуватиме дефіцит бюджета.

Скорочення граничних ставок податків у відповідність до Законом про податки з метою економічного оздоровлення 1981 р. і Законом про податковій реформі 1986 р. стало предметом різнобічної критики.

Податки: стимули і психологічні чинники времени.

Основна критика пов’язані з питанням про чутливості економічних стимулів до змін ставок податків. Скептики подчеркиванст, що є безліч емпіричних підтверджень з того що вплив зниження податків для цієї стимули буде незначним, чи неясними за своїм спрямуванням, або дуже уповільненим. Наприклад, коли казати про стимулах на роботу: «Серйозні емпіричні дослідження впливу прибуткових податків попри пропозицію праці дали дуже суперечливі результати: окремі індивіди працюють понад інтенсивно, якщо тиск податків послаблюється, а інші працюють менше, оскільки є можливість досягти бажаного доходу після сплати податків із меншими зусиллями «» .

Понад те, будь-яке позитивний вплив скорочення податків на реальний випуск може проявитися дуже нескоро. У довгостроковій перспективі зміни податків, котоые викличуть збільшення нагромадження капіталу, а слeдовательно, і темпів економічного зростання, зрештою забезпечать зростання податкових надходжень. Але такий план справді довгостроковим, оскільки велике пропорційне збільшення заощаджень та цілі інвестицій викликає спочатку значно менше збільшення основний капітал, бо як відомо, саме величина останнього є принципово важливою для економічного роста.

Отже, довгострокові результати зможуть з’явитися скоріш через десятиліття, а чи не через годы.

Рейганоміка: як работала?

Безумовно, реальний світ є дуже недосконалої лабораторією для перевірки результатів такого гігантського социально-экономнческого эксперемента, яким є рейганоміка. Визнано також, що конгрес прийняв в повному обсязі скорочення витрат, які адміністрація Рейгана пропонувала включити до програму. І, насамкінець, ми повинні визнати, що останніми роками президентства Рейгана ми були істотним уповільненням інфляції та зниження ставок відсотка, рекордного у час економічного піднесення та досягнення повної зайнятості. Визнаючи це все, тим щонайменше правильно сказати, що саме але собі економічна теорія, орієнтована попри пропозицію, значною мірою окремо не змогла вирішити які стоять перед ній задачи.

Факти свндетельствуют у тому, що найближче стимулюючий вплив скорочення податків Закону 1981 р. було перекрито політикою дорогих грошей (високими відсоткові ставки), що була складовою програми Рейгана. Через війну економіка потрапила до важкий спад 1980 — 1982 рр. Правильно, що справжній рівень інфляції (темпи зростання цін) упав з 13,5% в l98O р. до 10,4% в 1981 р. і 3,2% 1983;го р. Починаючи з 1983 р. рівень інфляції залишався щодо низьким. Та більшість економістів схиляється такої думки, що уповільнення інфляції було викликане політикою жорстких грошей, а чи не зрушенням вправо сукупного пропозиції, який предсказывался прибічниками економічної теорії предложения.

Необхідно також відзначити, що час на світовому ринку поменшало нафтових цін, що було дуже важливий чинник приборкання інфляції. Відомо також, що скорочення податків у відповідність до Законом 1981 р. були основною причиною різко зрослих бюджетних дефіцитів, з якими зіштовхнулася федеральна адміністрація починаючи з 1982 р. Пророкування кривою Лаффера у тому, що знижено податки дати зрослі податкових надходжень, не подтвердились.

Ці великі дефіцити могли викликати витіснення невизначеною величини приватних інвестицій і могли породити депресивний стан галузей, які залежать від експорту і що із імпортом. У результаті виникло рекордний за величиною дефіцит торгового балансу США. Понад те, немає підтвердження з того що рейганоміка мала якабо значний вплив на норму заощаджень та внутрішніх інвестицій чи стимули до праці. Насправді норма заощаджень протягом 80-к років мала тенденцію до їх зниження. Продуктивність праці кілька підвищилася 1983;го і 1984 рр., то такий зростання є типовим для періодів экономнческого пожвавлення. Починаючи з 1984 р. зростання продуктивності був незначительным.

Чи є економічне пожвавлення після 1982 р. результатом проведення життя програми з рейганоміки? Хоча важко спілкуватися з визначеністю, можна є досить переконливим показати, що економічне підйом у эначнтельной ступеня пов’язане з стимулюючим впливом великих федеральних дефіцитів, породжених введением.

Закону 1981 р., а не на підвищення норми заощаджень чи ннвестнций, відродженням стимулів. Інакше кажучи, це пожвавлення стало за своєю сутністю «кейнсианским «феноменом, обумовленою чинниками попиту, а не чинниками редложения. Довгострокові наслідки програми рейганоміки в момент остаточно незрозумілі. Чи зможуть ще з’явитися очікувані зрушення в стимулах до праці, готовності нести ризики, нормі заощаджень та цілі інвестицій. Зросте чи продуктивність труда?

Відродиться чи інфляція з огляду на те, що економіка наближається до стану повної зайнятості і ще є великі бюджетні дефіцити? Усе це спірні питання. Але існуючі сьогодні свідоцтва эаставляют серйозно поставити під сумнів правильності центрального тези економічної теорії, яка орієнтована пропозицію, у тому, що скорочення податків може хоч скількись значно прискорити усунення кривою національного сукупного пропозиції вправо проти природними сдвигами.

Маючи криву Лаффера, прибічники теорії пропозиції виступали на підтримку великих скорочень податків, на кшталт тих, які вводились.

Законом про податки з метою економічного оздоровлення 1981 р., розглядаючи їх як антистагфляцонную міру. Емпіричні факти викликали значні сумніви щодо справедливості економічної теорії, яка орієнтована предложение.

Заключение

.

Податкова система мусить бути відкритої, тобто за складанні кошторису витрати податкових надходжень слід передбачити, які цілі їх використовують. Це означає, що, стверджуючи бюджет, місцевий Рада народних депутатів має лише визначити суму, які надійдуть від оподатковування, а й вирішити, які цілі вони використані. Встановлення такого порядку дозволить посилити контролю над правильним витрачанням що надійшли до бюджет податків, і навіть дасть платникам податків змогу точно знати, потім спрямовані сплачувані ними налоги.

Важливими засобами ефективного застосування законів про оподаткування мають також стати розробка й затвердження Налогового.

Кодексу України, який би систематизував все нормативні акти про податки і зменшив кількість налогов.

Аби вирішити завдань податкового законодавства та її ефективного застосування необхідно всіляко розвивати яка намітилася зв’язку з ухваленням нових законів інтеграцію податкових систем України та России.

Це має лише сприяти удосконаленню законів нашої держави щодо оподаткуванні, а й з’явитися важливою умовою його активної участі би в економічному союзі країн СНД під час вироблення загальних принципів побудови та призначення податкових систем (у тому числі - податкових ставок та фінансових санкцій) щодо окремих законам, які у кожної з цих стран.

Приложения.

1. Аптекар З., Краснова У. «Про формуванні до місцевих бюджетів» // Экономика.

України № 4 1994 г.

2. Быконя З. «Актуальні питання реформи системи налогообложения"//.

Економіка України № 3 1993 г.

3. Луніна І. «Проблеми регіональної бюджетної політики Украины"//.

Економіка України № 8 1994 г.

4. Філіппов У., Папаика А., Бєлінський Є. «Обов'язок й платників ПДВ у систему оподаткування України"// Економіка України № 10.

1994 г.

5. Кэмпебелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю «Економікс».- Москва.

«Республика"1992 р. з. 357−361.

6. Кэмпебелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю «Економікс».- Москва.

«Республика"1992 р. з. 123.