Психічні особливості невстигаючих дітей, причини труднощів у навчанні школярів молодшого шкільного віку

«Труднощі навчання» — це короткий термін, що позначає, що в дитини є проблеми у навчанні з придбання знань і розвитку складних навичок, необхідних для навчання тими способами, якими навчається більшість дітей.

Такі поняття як «труднощі», «відставання», «неуспішність» деякі педагоги та психологи розглядають як синоніми.

Ю.З. Гільбух пропонує такі типи відхилень :

• 1) загальне відставання у навчанні;
• 2) специфічне відставання з мови;
• 3) специфічне відставання з математики;
• 4) відхилення від індивідуального оптимуму навчальної діяльності.

Неуспішність, на його думку, можна поділити на загальну і специфічну. Під загальною неуспішністю він розуміє стійке, тривале відставання учня за обома основними предметами шкільної програми: рідної мови й математики. Специфічне ж відставання зачіпає лише один з цих предметів при задовільній і навіть добрій успішності з інших предметів шкільного курсу. При загальному і специфічному відставанні визначається коло причинних факторів, які є предметом аналізу в процесі визначення причин труднощів. Нерідко спостерігаються і різного роду відхилення від індивідуального оптимуму навчальної діяльності. Здібності цих дітей постійно не знаходять повної реалізації, їх розумовий розвиток вдосконалюється повільніше, ніж це могло б бути в умовах покласної диференціації. [ ].

Під труднощами навчальної діяльності молодшого школяра С. Н. Костромина розуміє:

— пропуски літер у письмових роботах (причиною є низький рівень розвитку фонематичного слуху, слабка концентрація уваги, несформованість прийомів самоконтролю);

• — орфографічні помилки при хорошому знанні правил;
• — неуважність (причиною є низький рівень розвитку довільності, низький рівень розвитку уваги, низький рівень концентрації та стійкості уваги, домінантна мотивація навчання — ігрова);
• — труднощі під час вирішення математичних завдань (причина: низький рівень загального розвитку, слабке розуміння граматичних конструкцій, несформованість уміння орієнтуватися на систему ознак, низький рівень розвитку образного мислення);
• — труднощі у переказі тексту (причина: несформованість уміння планувати свої дії, слабкий розвиток логічного запам’ятовування, низький рівень мовного розвитку, низький рівень розвитку логічних операцій (аналізу, узагальнення, систематизації), занижене самооцінювання);
• — непосидючість (причина: низький рівень розвитку довільності, низький рівень розвитку вольової сфери, індивідуально-типологічні риси особистості);
• — труднощі у засвоєнні нових знань (причина: несформованість прийомів навчальної діяльності, слабка концентрація уваги, низький рівень розвитку сприймання, низький рівень розвитку довільності, низький рівень загального розвитку);
• — постійний бруд у зошиті(причина: слабкий розвиток дрібної моторики рук, несформованість прийомів навчальної діяльності, недостатній обсяг уваги, порушене орієнтування на просторі зошита, низький рівень розвитку короткочасної пам’яті);
• — погане знання таблиці множення (причина: низький рівень розвитку механічної пам’яті, низький рівень розвитку тривалої пам’яті, розвиток загального інтелекту нижчий за вікову норму, низький рівень розвитку довільності, слабка концентрація уваги, несформованість прийомів навчальної діяльності);
• — труднощі у виконанні завдань для самостійної роботи (причина: Несформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку довільності) та ін.

Для всіх дітей з труднощами у навчанні характерна, перш за все, слабка самоорганізація в процесі навчання: відсутність сформованих способів і прийомів навчальної роботи, наявність стійкого неправильного підходу до навчання і як результат учні не вміють вчитися. Вони не хочуть або не можуть здійснювати логічну обробку засвоюваної теми. Ці школярі на уроках і вдома працюють не систематично, а якщо виявляються перед необхідністю підготувати домашнє завдання, то, або роблять це поспішно, не аналізуючи навчального матеріалу, або вдаються до багаторазового читання його з метою заучування напам’ять, не вникаючи у суть зазубреного. Ці учні не працюють над систематизацією засвоюваних знань, не встановлюють зв’язків нового матеріалу зі старим. Внаслідок цього знання невстигаючих мають безсистемний, фрагментарний характер. (Бардін, К. В. Якщо ваша дитина не хоче вчитися [Текст] / К.В. Бардін. — М.: Знание, 1980. — С.24−25.) Такий підхід до навчання призводить до систематичного інтелектуального недовантаження, що в свою чергу веде до значного зниження темпів розумового розвитку цих школярів і ще більше посилює їх відставання від однокласників.

Більшість труднощів навчання полягають у низькому рівні оволодіння такими психічними функціями як пам’ять, сприйняття, уява, а також у невмінні організувати свою увагу, як правило, на уроках невстигаючі школярі неуважні. Мимовільна увага переважає довільну. Сприймаючи навчальний матеріал, вони не прагнуть відтворити його у вигляді образів, картин.

Педагогам масової школи добре відомо, що діти, стійко не засвоюють шкільну програму, мають негативні особливості характеру і порушення поведінки. Всебічне дослідження особливостей психічного розвитку невстигаючих школярів — діагностичний психологічний експеримент, докладне біографічне вивчення, спостереження за поведінкою на уроках і в позаурочній діяльності, бесіди з батьками і вчителями — дозволило виявити ряд умов, що сприяють формуванню спотворень в розвитку особистості дітей.(Венгер, А.Л. Психологічне обстеження молодших школярів [Текст] / А. Л. Венгер, А. Г. Цукерман. — М.: Видавництво ВЛАДОС-ПРЕС «, 2004. — 534 с.).

Першим і найбільш важливим чинником становлення негативних рис характеру є небажання вчитися, відраза невстигаючого дитини до всякого роду навчальної роботи. Стійкі труднощі в засвоєнні матеріалу, постійне відчуття неуспіху природно призводять до того, що такі діти уникають самого процесу приготування уроків, рвуть зошити, ховають підручники, плачуть у відповідь на шкільні вимоги. Вони починають прогулювати заняття, брехати, обманювати, говорити, що «нічого не задано», а в школі - що «забув книжки в дома «і т.д. У цих вчинках починає проглядатися емоційне спотворення, зачатки негативних рис характеру вже в перші шість місяців, протягом першого року навчання. Такі особливості поведінки формуються дуже швидко і вже до другого півріччя такі діти дуже помітні в масовій школі. (Питання попередження неуспішності школярів. Збірник статей. Під ред. Ю. К. Бабанського. Ростов-на-Дону) До цього часу (тобто до другого класу) приєднується наступний фактор — конфліктні відносини з вчителями.

У невстигаючих школярів виникають і закріплюються різноманітні негативні риси характеру — конфліктність, злостивість, афективна збудливість.

Аналогічні проблеми виникають у стійко невстигаючих дітей по відношенню до батьків. Поведінка батьків є ще більш складною і суперечливою. Найчастіше батьки невстигаючих учнів мають претензії до школи, звинувачують вчителів («вони погано вчать»), навчальну програму, але при спостереженні в неформальній обстановці чітко видно, що ці ж батьки постійно дорікають дітей саме навчальними проблемами. Стомлених дітей садять відразу після шкільних занять вчити домашні завдання, сидять разом з ними, наймають репетиторів, часто застосовують фізичні покарання, кричать — «нездари … ледарі» і т.д. Тим самим батьки остаточно втрачають довіру своїх дітей, постійними конфліктами посилюють домашню обстановку і їх навчанні діти починають іти на «вулицю».

Стають постійними втечі з дому, повернення додому пізно ввечері, діти всіляко брешуть, намагаючись викрутитися з ситуації. Це відбувається вже до кінця третього класу. (Кумаріна, Г. Ф. Індивідуалізація, навчання школярів відстаючих у навчанні [Текст] / Г. Ф. Кумаріна / / Рад. педагогіка. 1987. — № 2. — С.117.).

Більшість дітей у 6−7 років психологічно готові до школи — це чудовий сенситивний період для формування вольових процесів. У цьому віці дитина має необмежені можливості для сприйняття та засвоєння інформації. Тому, якщо вона скаржиться на втому та виснаженість-це перший сигнал того, що з якоїсь причини дитина не отримує задоволення від навчання.

Щоб не спрощувати проблему неуспішності учнів, необхідно зауважити, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і досить часто вони діють в комплексі. Буває і так, що на первинну причину неуспішності учня нашаровуються нові, вторинні причини, і, як наслідок, відставання у навчанні. Ці причини також можуть бути різноманітними, тому що школярі не однаково реагують на свою неуспішність. На перших етапах навчання в молодшому шкільному віці це допитливість, безпосередній інтерес до навколишнього, з одного боку, а прагнення виконати суспільно значиму діяльність — з іншого, визначають позитивне ставлення до навчання і пов’язані з цим емоційні переживання з приводу одержаних оцінок. Відставання в навчанні, погані оцінки найчастіше гостро, до сліз сприймаються дітьми. Крім того, ставлення до оцінки залежить від особистісних особливостей школяра, таких як мотивація, взаємостосунки з вчителями, батьками, учнями, характеру самооцінки і т.д.

Існують зовнішні та внутрішні причини шкільної неуспішності.

До зовнішніх належать:

• 1. Перешкоди середовища, в якому живе дитина (незручне робоче місце або взагалі його повна відсутність, гамір братів або сестер, увімкнений телевізор, комп’ютер).
• 2. Сімейні конфлікти — сварки, п’янство батьків, ревнощі до братів чи сестер, часті бійки в родині.
• 3. Батьки можуть бути занадто вимогливі до навчання. Вони вимагають тільки високих досягнень, не враховуючи безлічі факторів. Іноді застосовують фізичну силу у якості покарання за неуспішність. Це може викликати психотравму.
• 4. Батьки взагалі не виявляють інтересу до навчальних занять дитини, не перевіряють, як та виконує домашні завдання, чим займається у вільний час. Якщо в родині є ускладнюючі моменти, то включається цілий ланцюжок несприятливих причин. На перше місце тут повинен бути поставлений дефіцит спілкування. Особливо прикрими є ті випадки, коли дорослі створюють дефіцит спілкування, ухиляючись від всіх контактів з дитиною, окрім «ділових».
• 5. У дитини не сформоване позитивне ставлення до навчання, тобто не має передумов виховання навчальної мотивації та інтересу до навчання.
• 6. У родині неправильно організована навчальна діяльність: відсутність трудового виховання та відповідального ставлення до своїх обов’язків, відсутність режиму, безлад у домі, неналагоджений побут.
• 7. Проблеми у спілкуванні з однокласниками.

Внутрішні причини шкільної неуспішності можуть полягати в:

• 1. Порушенні чи відхиленні у розвитку психічних процесів, їхній нерозвиненості
• 2. Високому рівні тривожності, яка набуває стійкості при постійному незадоволенні батьків, їхній роздратованості й викликає страх зробити щось погано, неправильно.
• 3. Надто низькому рівні самооцінки, невпевненості у собі, закріплення ситуації систематичної неуспішності, що призводить до виникнення таких проблем: бажання бездумно дотримуватися вказівок дорослого, діяти лише за зразками та шаблонами, побоювання виявити ініціативу, формальне засвоєння знань і способів дій.

І.В. Дубровіна розглядає особливості невстигаючих школярів, що відрізняються несформованістю правильних прийомів навчальної діяльності. Рахунок подумки, списування букв за зразком, заучування віршів напам’ять — навіть такі з погляду дорослої людини нескладні дії можна виконувати не одним, а декількома різними способами. Дитина, що прийшла до школи і яка зіткнулася з необхідністю виконувати нову для себе навчальну діяльність, часто не в змозі самостійно знайти адекватні способи роботи. Тому найчастіше батькам, вчителям, психологам потрібно шукати не одну, а кілька причин неуспішності кожного конкретного учня і прагнути усунути кожну з них. Потрібно пам’ятати, що нормальній, здоровій дитині завжди можна допомогти, її можна і потрібно навчити вчитися.

Особливі труднощі представляють відхилення у розумовому розвитку дитини. Ці відхилення розрізняються і за ступенем тяжкості, і за причинами їх виникнення. Невелике відставання в пізнавальній діяльності дитини може бути нестійким і спочатку не дуже помітним. У всіх дітей спостерігаються недоліки пам’яті, причому вони стосуються всіх видів запам’ятовування: мимовільного і довільного, короткочасного та довготривалого. Одна з основних причин недостатнього рівня розвитку мимовільної пам’яті у дітей — їх низька пізнавальна активність. Тим часом у міру дорослішання дитини на передній план все більше виступає довільна пам’ять, що реалізується як особлива форма діяльності. Без достатнього рівня розвитку довільної пам’яті неможливе повноцінне навчання. Відомо, що в молодшому шкільному віці наочний матеріал засвоюється краще вербального. Виявляється, що форма пред’явлення матеріалу особливо важлива для відстаючих дітей.

У дослідженнях В.І. Лубовский, Г.І. Жаренковой вказують на недоліки мовної регуляції дій, що пояснює характерну для діяльності цих учнів неорганізованість, відсутність цілеспрямованості. Одна з найбільш поширених внутрішніх причин неуспішності - недостатній розвиток у школярів мислення, неготовність цих дітей до напруженої інтелектуальної праці в процесі навчання. Приблизно для кожного п’ятого невстигаючого учня це основна причина слабких знань, і усунути її часом буває дуже важко.

Іншою поширеною причиною неуспішності є небажання учня вчитися. Небажання вчитися може виникнути через різних приводів. Всі вони зводяться в основному до труднощів навчання. Наприклад, учень не вміє, не може змусити себе займатися. Іноді небажання вчитися породжується об'єктивною трудністю предметом для учня. У цьому випадку всіма доступними засобами слід стимулювати його, показати йому радісну сторону пізнання і подолання труднощів. Небажання учня вчитися може бути викликане відсутністю інтересу в школяра лише до даного предмету. Учень може бути здатний, йому легко вчитися, при бажанні він міг би непогано встигати. Однак він байдужий лише до цього предмету. Тут слід шукати і знайти такий підхід, який заново відкрив би для даного учня гідності досліджуваного предмета.

Поширеною причиною стійкої неуспішності є недисциплінованість окремих учнів. Досвід роботи з такими учнями показує, що якщо для них знайти посильну і цікаву роботу, як на уроці, так і поза ним, то вони поступово виправляються. Авторитет учителя, зацікавленість предметом, роботою в позаурочний час визначає успіх боротьби з недисциплінованістю.

До числа суб'єктивних причин неуспішності відносять іноді особисту неприязнь учня до вчителя. Стійка нелюбов, неповага до вчителя сильно заважають мобілізації зусиль учня, породжують неуспішність. Важливо, щоб у відносинах вчителя й учня не було ніякої фальші. Всяка нещирість тільки погіршить взаємини.

Одна з проблем будь-якої людини (а у вчителя найчастіше) — в консервативності, стабільності образів тих, з ким він спілкується. Одного разу склавшись, цей образ у своїй первісній формі застигає, мало не назавжди. Тим більше заважає застиглий образ учня при взаємодії з ним впродовж тривалого часу. Стабільні уявлення створюють певну атмосферу в класі; учень виявляється накритий, як сіткою, системою очікувань вчителя і однокласників. Діти, не успішні з перших років шкільного навчання, зазвичай так і залишаються на цьому рівні успішності. Низька оцінка вчителя підкріплює загальні негативні очікування, а очікування породжують відповідні результати і оцінки … Відомо, як позначається цей неуспіх на розвитку: знижується самооцінка, зникають навчальні інтереси.

Діти з синдромом дефіциту уваги.

Дітей з порушеннями такого типу неможливо не помітити, оскільки вони різко виділяються на тлі однолітків своєю поведінкою. Така поведінка характерна для дітей з так званим гіперкінетичним, або гіперактивним синдромом. Однією з специфічних його рис є надмірна активність дитини, надмірна рухливість. Фахівці виділяють наступні клінічні прояви синдромів дефіциту уваги у дітей:

• 1) неспокійні рухи в кистях і стопах;
• 2) невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно;
• 3) легке відволікання на сторонні чинники;
• 4) нетерпіння, невміння чекати своєї черги;
• 5) невміння зосередитися;
• 6) часті переходи від однієї незавершеної справи до іншої;
• 7) невміння грати тихо, спокійно;
• 8) балакучість.

Ці основні порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до числа яких насамперед відноситься слабка успішність у школі. Низька успішність — типове явище для гіперактивних дітей. Вона обумовлюється особливостями їх поведінки, які не відповідають віковій нормі і є серйозною перешкодою для повноцінного включення дитини в навчальну діяльність.

Ліворукість дитини в школі є однією з причин неуспішності. Ліворукість — це не патологія і не недолік розвитку. Ліворукість — дуже важлива індивідуальна особливість дитини, яку необхідно враховувати в процесі навчання і виховання. Специфіка літералізації мозкових функцій лівшей впливає на особливості їх пізнавальної діяльності, до числа яких відносяться: аналітичний спосіб переробки інформації, поелементна робота з матеріалом; краще впізнання вербальних стимулів, ніж невербальних; зниження можливості виконання зорово-просторових завдань (Безруких М.М., Князєва М.Г., 1994; Микадзе Ю. В., Корсакова Н. К., 1994).

Однією з причин низької успішності школярів є педагогічна занедбаність. У той же час недостатня організація навчально-виховного процесу, головним чином, слабка індивідуальна робота з кожною дитиною, в деяких випадках, є причинами появи педагогічної занедбаності дітей вже в дошкільному та ранньому шкільному віці.

Проявами її є прогалини в навчально-практичних і соціально-етичних знаннях, наявність негативного життєвого досвіду, відставання в розвитку, відхилення у ставленні до оточуючих і до себе, негативне ставлення до різних видів діяльності.

Напружений характер навчання, значний обсяг навчального навантаження, дефіцит часу для засвоєння інформації є вираженими психотравмуючими чинниками для дитини, що в поєднанні із зменшенням тривалості сну і прогулянок, зниженням фізичної активності негативно впливає на розвиток дитячого організму.

Отже, психологічні особливості невстигаючих школярів полягають у низькому рівні розвитку психічних функцій, слабкій самоорганізації у процесі навчання: відсутність сформованих засобів і прийомів навчальної роботи, наявність стійкого неправильного підходу до навчання. Для невстигаючих учнів є характерним небажання вчитися, порушення поведінки, труднощі в засвоєнні матеріалу. Постійні відчуття неуспіху тільки погіршують відношення до навчання і спричинюють невпевненість у собі, занижують рівень самооцінки. Поширеними причинами шкільної неуспішності є низька мотиваційна сфера, високий рівень тривожності, педагогічна занедбаність, надмірне навантаження та конфліктні відносини з вчителями.