Семінар як форма навчання учнів умінню працювати з різними джерелами інформації

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту Державний заклад «Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка"

Кафедра педагогіки Курсова робота з педагогіки на тему: Семінар-як форма навчання учнів, уміння роботи з різними джерелами інформації

Студентки 3 курсу «Б"групи Спеціальності «Історія та основи правознавства»

Демьяненко А. Д Керівник: доцент кафедри педагогіки, кандидат пед. наук.

Котєнєва І.С.

м. Луганськ -2012рік

Зміст

1.Вступ Розділ I. Семінар — форма навчання учнів

1.1 Методичні особливості організації та проведення семінарського заняття

1.2 Процес підготовки до семінару Розділ II. Форми організації навчання

2.1 Функції семінару

2.2 Уміння роботи з різними джерелами інформації

Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ Ефективною формою навчання є семінар. Його практикували ще в старогрецьких гімназіях і давньоримських школах. У XVII ст він прижився на старших курсах університетів, в XX ст семінар почали упроваджувати і в загальноосвітніх школах.

Семінар (лат. seminarium — розсадник) — організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції або розділу курсу.

Полягає в самостійному вивченні учнями, студентами проблеми, підготовці реферату, у повідомленні суті проблеми на занятті й відповідному аналізі, рецензуванні, доповненні повідомленого.

Семінарські заняття поділяють на просемінарські (підготовчі), власне семінарські заняття у школі (9—12 клас) й у вузі та семінари — конференції.

Для семінару слідує чітко і конкретно сформулювати тему і залучити до роботи весь клас або групу. Перелік його питань повинно містити явні і приховані протиріччя. Це спонукає думати, сперечатися, доводити свою точку зору. Управляючи диспутом, вчитель повинен проявляти тактовність, коректність, уважність.

Семінар покликаний розкрити певну проблему у вигляді тез та аргументів. Перед його проведенням учитель визначає опонентів, рекомендує учням літературу за темою, допомагає скласти план і тези виступу. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх фактами, ілюструє прикладами. Схожі за змістом на семінар семінарські заняття, на яких обговорюються реферати і творчі письмові роботи учнів.

Актуальність роботи полягає в тому, що семінари сприяють формуванню вміння самостійно засвоювати знання, аналізувати, синтезувати, абстрагувати, конкретизувати, узагальнювати, розвивають увагу, мислення, інтерес до навчального предмета.

Проводять їх здебільшого у старших класах. У них беруть участь всі учні класу. Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок — самостійного вивчення учнями матеріалу та обговорення результатів їх самостійної пізнавальної діяльності.

Учитель заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Результати самостійної роботи учні подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних джерел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди (переважно евристичної), повідомлення, коментованого читання першоджерел чи доповідей.

Семінар — форма навчання, сприяюча повнішому і усвідомленому сприйняттю теми програмного матеріалу, вивченого заздалегідь лише в його теоретичній частині.

Певне значення семінарські заняття як би переводять знання учня з області абстрактної теорії в область практичної діяльності, прикладній спрямованості вивченого раніше, а підготовка до семінару має на увазі самостійне розширення і поглиблення своїх знань.

Об'єктом даної роботи є те що вчитель при проведенні семінару повинен побудувати його так, що б кожен присутній став учасником, мав можливість висловити як вивчений, науковий погляд по темі семінару, так і своє бачення, свої питання і сумніви. Цілковиті творчості, пошуку, дискусії і здобуття виводів, перехідних в переконання, самовладання — цього повинен добиватися вчитель при підготовці до семінару, постановки його цілей і завдань, при проведенні.

Значення семінару полягає в тому, щоб дати змогу учневі, студентові відчути смак самостійного пошуку знань, глибше пізнати і розвинути власні можливості.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, став­лять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимо­га до учнівських доповідей і повідомлень — наявність не­відомого іншим учням матеріалу, елементів власного дос­лідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ста­вить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

На думку А.А. Вербіцкого, головна мета семінару полягає в тому, щоб забезпечити студентам можливості практичного використання теоретичних знань, в умовах тих, що моделюють форми діяльності науковців, наочний і соціальний контексти цієї діяльності. А. М. Матюшкин підкреслює, що семінарські заняття покликані забезпечити розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань в учбових умовах Розділ I. Семінарформа навчання учнів

1.1 Методичні особливості організації та проведення семінарського заняття Ефективність засвоєння учнями, студентами знань, формування у них умінь та навичок залежить не лише від вдалого підбору методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядну і в певному режимі.

Безумовно, форми організації навчання у загальноосвітній школі й вищому навчальному закладі суттєво різняться, що зумовлено віковими особливостями учнів і студентів, значними відмінностями завдань, які покликані вирішувати школа і вищий навчальний заклад. Зрештою, різняться вони і в школах, вищих навчальних закладах різних типів. Однак усе це не руйнує загальних засад навчальної діяльності, дає змогу забезпечувати наступність, послідовність навчального процесу в різних ланках освітньої системи.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакових віку й рівня підготовки у формі уроку.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. Тривалість уроків становить: у перших класах — 35 хвилин, у других — четвертих — 40, у п’ятих — дванадцятих класах — 45 хвилин.

До організаційних форм навчання, що використовують у середній школі будь-якого типу, належать урок, семінар, практикум, факультатив, екскурсія, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота тощо. У вищих навчальних закладах до них додаються реферат, курсова та дипломна роботи.

Семінарське заняття багато в чому подібне до бесіди. Проте проблеми теоретичного й практичного характеру обговорюються більш грунтовно, всебічно і глибоко. Це колективний науковий пошук певної навчальної проблеми і шляхів її ефективного розв’язання. Учасники заняття аналізують проблему, виявляють причинно-наслідкові зв’язки, висувають шляхи її оптимального вирішення, відповідають на запитання і дискутують.

Умовно можна сказати, що семінар — це творче поєднання позитивних властивостей бесіди й дискусії, але на більш високому методичному, науковому й теоретичному рівні, що передбачає відповідну підготовленість суб'єктів уміння. Проводиться, як правило, зі студентами, які мають відповідну підготовку й досвід самостійного вивчення складних наукових і практичних проблем.

Для забезпечення дієвості семінару рекомендується дотримуватися вищевикладених рекомендацій і побажань щодо проведення бесіди й дискусії.

Ефективність семінару залежить від попередньої роботи педагога (організаційно-технічний, теоретичний і методичний напрями якої найбільш оптимальні) й учнів, їх активної і творчої взаємодії.

Підготовка педагога до семінару включає:

— складання плану семінару з визначенням основної та додаткової літератури;

— опрацювання методичних вказівок для учнів;

— аналіз дидактичних, виховних і методичних підсумків попередніх семінарів і роботу над їх удосконаленням;

— підготовку методично обгрунтованого робочого плану семінару;

— вивчення рівня ознайомленості учнів з проблемами семінару і визначення змісту їх самостійної роботи;

— організацію індивідуальних і колективних консультацій з учнями;

— надання допомоги учням у самостійній роботі з літературою;

— підготовку виставки літератури, наочних посібників та інших засобів забезпечення семінару;

— інструктаж доповідачів і допомогу їм у написанні доповідей;

— підготовку місця проведення семінару тощо.

Готуючись до семінару, учні повинні:

— ознайомитися з планом семінару, основною і додатковою літературою;

— розробити проблеми, які вимагають додаткового вивчення;

— визначити план підготовки до семінару;

— отримати консультації у керівника семінару;

— занотувати основні положення, що стосуються розв’язання навчальної проблеми;

— підготувати реферати, доповіді тощо.

Слабка або недостатня підготовка будь-якої сторони не сприяє досягненню навчальної та виховної мети і взагалі може спричинити неуспіх усього заняття. Педагогу необхідно звернути особливу увагу на цей аспект. Можна сказати: якою була підготовка до семінару — таким буде результат.

Добре підготовлений і проведений семінар виконує свої основні функції - пізнавальну і виховну. Він також має допоміжну функцію — контрольну, яка дає змогу оцінити рівень опанування учнями програмного матеріалу, внести в дидактичний процес певні корективи.

Отже, семінар — це основний вид занять для поглиблення і закріплення знань, формування переконань та розвитку особистості учня.

Основні вимоги до семінару:

* продуманість змісту теми, її проблем та методики обговорення;

* визначення цілей, дидактичних і виховних завдань заняття;

* проблемна постановка запитань;

* увага до стрижневих питань та логіки їх розкриття;

* постійне керування перебігом семінару, створення атмосфери невимушеності, полемічності й творчої активності;

* стимулювання дискусії;

* забезпечення всебічного розгляду й аналізу навчальних проблем, об'єктивна оцінка виступів і відповідей, своєчасне їх коригування;

* орієнтація учнів на подальшу самостійну роботу над навчальним матеріалом тощо.

І. Підготовчий етап:

1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.

2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з огляду на їхні індивідуальні особливості.

3. Добір основних інформаційних матеріалів.

4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

П. Основний етап:

1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.

4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.

5. Підбиття підсумків.

Залежно від складності і обсягу вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: підготовчі заняття; власне семінарські; міжпредметні семінари.

На підготовчих семінарах учнів ознайомлюють з новими формами роботи, розвивають уміння самостійно вивчати програмовий матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають досягнення не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнювального повторення (залік); змішані, або комбіновані, семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття бувають таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв’язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт. Під час цих семінарів учитель організовує тематичне чи проблемне обговорення зазвичай самостійно вивченої теми, коли учні викладають свою позицію, ставлять питання, дискутують, відповідають на питання. Важливою особливістю є відсутність опитування як окремої частини заняття, а контроль під час таких семінарів поєднується з навчанням, пронизує всі його компоненти.

1.2 Процес підготовки до семінару

І. Підготовчий етап:

1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.

2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з огляду на їхні індивідуальні особливості.

3. Добір основних інформаційних матеріалів.

4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

П. Основний етап:

1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.

4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.

5. Підбиття підсумків.

Залежно від складності і обсягу вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: підготовчі заняття; власне семінарські; міжпредметні семінари.

На підготовчих семінарах учнів ознайомлюють з новими формами роботи, розвивають уміння самостійно вивчати програмовий матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають досягнення не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнювального повторення (залік); змішані, або комбіновані, семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття бувають таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв’язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт. Під час цих семінарів учитель організовує тематичне чи проблемне обговорення зазвичай самостійно вивченої теми, коли учні викладають свою позицію, ставлять питання, дискутують, відповідають на питання. Важливою особливістю є відсутність опитування як окремої частини заняття, а контроль під час таких семінарів поєднується з навчанням, пронизує всі його компоненти.

Розділ II Форми організації навчання

2.1 Функції, види семінару Залежно від складності і обсягу вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: підготовчі заняття; власне семінарські; міжпредметні семінари.

На підготовчих семінарах учнів ознайомлюють з новими формами роботи, розвивають уміння самостійно вивчати програмовий матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають досягнення не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнювального повторення (залік); змішані, або комбіновані, семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття бувають таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв’язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт. Під час цих семінарів учитель організовує тематичне чи проблемне обговорення зазвичай самостійно вивченої теми, коли учні викладають свою позицію, ставлять питання, дискутують, відповідають на питання. Важливою особливістю є відсутність опитування як окремої частини заняття, а контроль під час таких семінарів поєднується з навчанням, пронизує всі його компоненти.

Міжпредметні семінари передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підбиття підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.

Просемінарське заняття є перехідною формою організації пізнавальної діяльності учнів: від уроку, через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до власне семінарів. За навчальною метою їх поділяють на семінари-повторення та систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; комбіновані (змішані) семінари. Кожна з цих груп поділяється на семінари-бесіди, семінари-обговорення, комбіновані семінари. Перша група просемінарських занять за структурою, способом проведення мало чим відрізняються від звичайних уроків, наступні більш наближені до семінарів.

Власне семінарські заняття проводять у IX—X класах. За дидактичною метою виділяють: семінари вивчення нового матеріалу, семінари узагальненого повторення, комбіновані; за способом проведення: розгорнуті бесіди, коментоване читання, доповіді та повідомлення, вирішення завдань, комбіновані семінари.

Методична особливість семінару-розгорнутої бесіди полягає в тому, що його тему поділяють на невеликі за обсягом, органічно пов’язані між собою, питання, вирішення одного з яких веде до вирішення наступного. Бесіда починається з постановки питання. Після закінчення виступу доповідача учаснику ставлять додаткові питання, за необхідності учитель надає можливість бажаючим доповнити відповідь товариша. Завдяки цьому бесіда з одним учнем поступово переходить у бесіду з усім класом.

Семінар-доповідь покликаний розкрити певну проблему у вигляді тез та аргументів. Перед його проведенням учитель визначає опонентів, рекомендує учням літературу за темою, допомагає скласти план і тези виступу. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх фактами, ілюструє прикладами. Схожі за змістом на семінар-доповідь семінарські заняття, на яких обговорюються реферати і творчі письмові роботи учнів. Учитель організовує взаєморецензування письмових робіт, знайомиться з роботами і рецензіями на них, відбирає найбільш вдалі роботи для обговорення на занятті.

Головне завдання коментованого читання — навчити учнів глибоко розуміти, аналізувати і правильно тлумачити текст. Учитель на конкретних прикладах демонструє учням, як правильно коментувати, уникаючи помилок.

Семінар-вирішення завдань проводять після засвоєння учнями матеріалу з певної теми чи розділу. Учитель заздалегідь дає учням декілька завдань (з неповними чи зайвими даними) для самостійного вирішення, список необхідної літератури. На семінарі учні аналізують правильні та неправильні, вдалі й невдалі рішення.

Семінар-диспут є проміжним видом між семінаром-розгорнутою бесідою та семінаром-доповіддю. Нова інформація засвоюється в процесі обговорення протилежних поглядів. На консультації учитель дає питання, в яких повинні бути явні чи приховані протиріччя. Це спонукає учнів думати, сперечатися, обстоювати власну точку зору. Учитель спрямовує думки учнів за допомогою питань, доброзичливих реплік, конкретних зауважень, логічних міркувань, переконує у правильності чи помилковості їх суджень.

Міжпредметний семінар є найскладнішим типом шкільного семінару, головне завдання якого — забезпечити усвідомлення учнями міжпредметних зв’язків, систематизувати знання, вміння, навички, підбити підсумки роботи. Відрізняється від звичайних семінарських занять масштабністю проблем, запропонованих для обговорення, узагальненням та систематизацією навчального матеріалу з різних предметів. Міжпредметний семінар проводить учитель предмета, питання якого є стрижневими у проблематиці заняття.

Види семінарів з форм і методів:

семінар навчання учень заняття Проблемно — дослідницька бесіда — обговорення підпитань теми, що вивчається, досліджуваної, після прослухування її на лекції. Семінар будується на ланцюжку логічних міркувань що вчаться по напряму і коректуванню вчителя з метою розвитку в дослідницьких навиків, що вчаться, уміння вичленяти необхідні при обговоренні конкретного питання отримані знання зі всієї області вивченого по даній темі, шукати дороги вирішення проблеми, уміння викладати свої міркування.

Практикум — вирішення творчих, пошукових завдань, що мають виражений дослідницький характер, обґрунтування і доказ своїх результатів і виводів, обмін думками, пошук альтернативних доріг вирішення поставлених питань, робота парами або в групах з подальшим колективним обговоренням результатів за «круглим столом».

Тематичний — обговорення конкретної теоретичної або практичної теми по заздалегідь підготовлених виступах учнів, що пропрацював додаткову літературу в своїх мікрогрупах або індивідуально. Пошук, обґрунтування і обговорення зв’язків з іншими розділами теорії і практики даного предмету, прикладне вживання в навчанні і можливість вживання, корисність отриманих знань в різних ситуаціях.

Дослідницький — пошук вирішення проблем більш специфічних для підвищеного і поглибленого рівнів вивчення предметів, вимагаючого залучення і опрацювання що вчаться додаткової літератури, висунення припущень і гіпотез, можливо протилежних в різних групах учнів, або що мають в літературі різні підходи до рішення. Підсумком семінару не обов’язково будуть остаточні виводи. Його мета: показати таким, що вчиться процес пошуку і незакінченість знань людства, навчити науковій полеміці.

Диспут — найбільш складна форма семінарського заняття, що вимагає від вчителя миттєво реагувати на настрій аудиторії, репліки. значимі при обговоренні, артистизму, уміння створити нестандартну, бажано суперечливу ситуацію, штучно загострити протиріччя і уміння керувати пошуковим процесом учнів так, що б суперечливі думки не переходжували в особову плоскість. Диспут, дискусія розвиває в учнів творче мислення, уміння доказово, коректно викладати свою, можливо відмінну від інших, точку зору, формує пошану до чужої думки і переконаність в своїх світоглядних позиціях. Про дату, час і місце проведення диспуту оголошується заздалегідь і як можна ширше. Питання, що виносяться на обговорення на диспуті, вивішуються на видному місці для ознайомлення з ними учнів. Диспути, на які притягується як можна більша кількість школярів, зацікавлених в обговоренні теми диспуту, як правило ефективніші і мають більший резонанс серед учнів.

Міжпредметний — його метою є вчення комплексному вживанню різних галузей отриманих в школі знань як по однопрофільних так і по не суміжних дисциплінах). Як ведучі виступатимуть викладачі різних предметів або що заздалегідь підготовлені вчаться, що захоплюються, або галуззю знань, або що вивчають предмет на поглибленому рівні.

Комбінований — вимагає досить великих тимчасових витрат і тому доцільне його розбиття на декілька етапів. Його метою є, як правило, здобуття кінцевого інтелектуального продукту, сформульованого учасниками семінару, як підсумок їх роботи, участі в семінарі. Завдання організатора (організаторів) — поставити перед кожною групою, перед кожним учасником конкретну, позначену за часом, завдання, кінцеву мету роботи індивідуальною, груповою, всіх учасників Обговорення рефератів, доповідей — передбачає формування уміння аналітичної діяльності, оцінювання науковості, логіки побудови робіт своїх однокласників, уміння відстоювати свою точку зору аргументовано, грамотному викладу своїх думок, умінню слухати інших і обговорювати, культурі спілкування.

2.2 Уміння роботи з різними джерелами інформації

Дуже важливим елементом в семінарі є вміння в процесі роботи застосовувати різні форми записів. Якою б міцною не була ваша пам’ять, цілком покладатися на неї не можна — іноді вона може підвести. Її надійною опорою можуть бути записи. Ведення їх виховує вдумливість у сприйняті тексту, поліпшує увагу й спостережливість, сприяє кращому запам’ятовуванню, дає змогу економити час при повторенні вивченого, підвищує рівень мовної культури. Читання джерела інформації з настановою записати її основні положення мобілізує увагу, стимулює думку, загострює пам’ять, зобов’язує до розміркувань і пов’язування нової інформації з уже відомою. Сам процес читання стає не просто пробіганням очима рядків документу, а вдумливим аналізом читаного з настановленням знайти в ньому головне, зрозуміти його й стисло та чітко викласти на папері. Пізніше записи дають змогу повертатися до того, що обов’язково треба знати й не забувати. Коли людина веде записи прочитаного, в запам’ятовуванні, крім здорової пам’яті, бере участь і моторна (рухова).

Важливою робою з джерелами інформації. Здебільшого — це цитати — дослівне відтворення якогось важливого уривка тексту, що привертає до себе увагу глибиною думки та яскравістю вислову або викликає сумнів і потребує перевірки фактів. Іноді виписки — це стислий, близький до дослівного виклад власними словами важливих положень книги, що привернули увагу, а також формули, схеми, таблиці, цифрові матеріали тощо. Але перевага надається цитатам, особливо, коли йдеться про формулювання законів і важливих положень, які треба зрозуміти й завчити напам’ять, до яких доведеться не раз звертатися.

Без із книжок не обійтися при підготовці семінару. Треба дбати, щоб виписки були не дуже довгими, а кількість їх — невеликою.

Уміння робити виписки — основа роботи над будь-якою книгою — навчальної, наукової, довідкової, художній, найцінніше знаряддя розумової праці. Виписки допомагають зібрати величезний матеріал, зібрати факти, проаналізувати думки, виявити протиріччя.

Тлумачний словник пояснює поняття виписок так: «Виписати, значить списати яке-небудь потрібне, важливе місце з книги, журналу, зробити вибірки». Складність виписування саме й складається в умінні знайти й вибрати потрібне з одного чи декількох джерел. З книг, журналів і газет виписують окремі положення, факти, цифровий і інший фактичний чи ілюстративний матеріал.

Виписки можуть бути дослівними (цитати) чи вільними — думки автора читач викладає самостійно. Великі уривки тексту, що важко цитувати в повному обсязі, треба намагатися, гранично скоротивши формулювання і, сконцентрувавши зміст, записати своїми словами. Яскраві й найважливіші місця з класичних творів краще завжди приводити дослівно.

Розглядати виписки, оцінюючи в сукупності їхній зміст, якщо запису на них займають не всю площу карток, наприклад, усього одну-дві рядка, — важко. І починає читач дорікати себе: чому він не робив записи підряд у зошиті. Тим часом вихід із положення простий — досить накласти картки одну на іншу, закривши в такий спосіб порожнечі. Розташувавши в потрібному порядку картки, читач зможе закріпити їх, якщо буде потрібно, на довгому шматку картону збоку канцелярськими скріпками. Якщо узяті для роботи виписки читач не планує знову розкидати по місцях (наприклад, по авторах, по записах з окремих книг), то замість скріпок застосовують клей.

Виписка — основа роботи, перший етап в освоєнні літературних джерел.

Цитати слід не просто запам’ятовувати, як математичні формули, а й розуміти їхню сутність у всій системі основних положень опрацьованої книги, вони повинні бути опорою, що дає змогу пригадати й інші, не зацитовані твердження автора.

Використовуючи у своїй роботі виписки, треба остерігатися рясного автоматичного виписування цитат, замість творчого освоєння й аналізу тексту.

Однак виписки часом не претендують на скільки-небудь повне відображення змісту всієї книги, і цим вони відрізняються від конспектів, тез і докладних планів.

Для того щоб зберегти загальне уявлення про книжку чи статтю, доцільно написати на неї анотацію, де б стисло було викладено зміст. В разі потреби вона допоможе повернутися до цього твору.

Тези — (положення) це стислий виклад основних думок чи принципово важливих положень, які розкриті у творі або, які ви маєте захищати у своєму виступі. Складання тез розвиває мислення, вчить робити узагальнення, стисло формувати висновки, сприяє глибшому проникненню в зміст прочитаного.

Висновки Вивчивши методику організації і проведення семінарського заняття у вищій школі ми прийшли до висновку про те, що:

Слово «семінар» походить від латинського «seminarium» — розсадник і пов’язано з функціями «посіву» знань, що передаються від вчителя до учнів і «проростають» у свідомості учнів.

Семінар — це така форма організації навчання, при якій на етапі підготовки домінує самостійна робота учнів з навчальною літературою та іншими дидактичними засобами над серією питань, проблем і завдань, а в процесі семінару йдуть активне обговорення, дискусії та виступи учнів, де вони під керівництвом вчителя роблять узагальнюючі висновки і висновки.

Існує ряд форм семінарського заняття, такі як: розгорнута бесіда, обговорення доповідей і рефератів, семінар-диспут, семінар — прес-конференція, коментоване читання, вправи на самостійність мислення, письмова (контрольна) робота, семінар-колоквіум та інші.

Семінар у порівнянні з іншими формами навчання вимагає від учнів досить високого рівня самостійності в роботі з літературою.

В організації семінарських занять реалізується принцип спільної діяльності, співтворчості. Семінар так само є найважливішою формою засвоєння знань.

У процесі підготовки до семінару закріплюються і уточнюються вже відомі і освоюються нові категорії. Семінар як розвиваюча, активна форма навчального процесу сприяє виробленню самостійного мислення студента, формуванню інформаційної культури.

З точки зору методики проведення семінар представляє собою комбіновану, інтегративну форму навчального заняття.

Для підготовки і точного і повної відповіді на семінарському занятті студенту необхідно серйозно і ґрунтовно підготується. Для цього він повинен вміти працювати з навчальною і додатковою літературою, а також знати основні критерії для написання реферату або доповіді, якщо семінар проходить у цій формі.

Список використаної літератури

1. Андрєєв В.І. Педагогіка: Навчальний курс для творчого саморазвітія.-2-е вид .- Казань. Центр інноваційних технологій, 2000 .- 608 с.

2. Громов О. В. Методика організації реферативного навчання на семінарських заняттях. — К.: 2001. — 325 с.

3. Макєєва І.В. Роль семінарського заняття у підготовці фахівця і методика управління дискусією / / Радянська педагогіка-М: Освіта, 2003 — № 5, — 61 с.

4. Педагогіка: Підручник для студентів педагогічних вузів / За ред. П.І. Пидкасистого. — М.: Пед. Товариство Росії, 2002. — 608 с.

5. Педагогічний словник. / Під ред. Каирова І.А. — М.: АПН РРФСР, 1960. — Т. 1 — 774 с., Т. 2 — 766 с.

6. Реан А. Л. Педагогічні особливості взаємодії педагога і студента / / Питання психології, 2001 — № 5, — 76 с.

7. Розман Г. Організація самостійної роботи студентів / / Вища освіта в Росії, 2003 — № 1. — 87 с.

8. Російська педагогічна енциклопедія / За ред. В. В. Давидова.Т.1.-М., 1993.

9. Савельєв О.Я. Нові інформаційні технології в навчанні / / Сучасна вища школа, Варшава, 2000. — № 3. — 62 с.

10. Сластенін В.А. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. — 3-е вид., Стереотип. — М.: Изд. Центр «Академія», 2004. — 576 с.

11. Сластенін В. А. Формування особистості вчителя в процесі професійної підготовки. — М.: 2000.

12. Формування навчальної діяльності студентів / За ред. В.Я. Ляудіс. — М.: Изд-во МГУ, 2002 .- 482 с.

13. Шкеріна Л. В. Оновлення системи якості підготовки майбутнього вчителя в педагогічному вузі. — Красноярськ: Вид. Центр «Знання», 2005, — 329 с.

14.. Етюди дидактики вищої школи: монографія / За ред. Чернишова А. П. -М., 1984.

15. Copyright, 1998 / Національна електронна бібліотека / / http://www.nns.ru//.

Додаток 1

Програма «А» орієнтує учня на усвідомлене, творче застосування знань і способів діяльності в різних ситуаціях. Вона розрахована на те, що студент вільно володіє фактичним матеріалом, а також прийомами навчальної роботи, розумовими діями. Програма вводить його в сутність проблем, які вирішуються на основі вже наявних знань, а завдання учням характеризуються тим, що в завданні відома лише в загальній формі мета діяльності.

Програма «В» по своїй складності знаходиться на сходинці нижче програми «А» і передбачає осмислення і усвідомлення учнями конкретного навчального матеріалу з предмета, а також використання, застосування прийомів конкретних навчальних і розумових дій на репродуктивному рівні, якими треба оволодіти в ситуації творчого застосування знань. Робота студента в рамках цієї програми забезпечує йому оволодіння фактичним матеріалом і тими загальними і специфічними прийомами навчальної і розумової діяльності пошукового характеру, які необхідні для вирішення питань-завдань програми «А». Тому крім завдань, в задачі яких дана мета, але не зрозуміла ситуація, в якій мета може бути досягнута, а від учнів потрібно доповнити (уточнити) ситуацію і застосувати раніше засвоєні і знову відпрацьовуються дії для вирішення даної нетипової завдання, учням дається інструкція по методиці виконання цих дій. Це вже евристична діяльність і виконується вона не по готовому зразку або алгоритмом, правилом, а по створеному самим учнем або перетвореному ним у ході самої дії.

Програма «С» Вона призначена для того, щоб працюючий по ній студент міг опанувати конкретним матеріалом з предмету на рівні його відтворення. Завдання цього рівня складності відрізняються тим, що в завданнях, які належить учням вирішувати, вже задані і мета, і ситуація, в якій треба реалізувати цю мету, і дії щодо вирішення завдання. Від учня потрібно дати тільки висновок про відповідність всіх трьох компонентів у структурі завдання. Навчально-пізнавальна діяльність учнів під час роботи за цією програмою знаходиться на рівні впізнавання. Причому вона вимагає від учня багаторазового повторення засвоюваного навчального матеріалу, вміння виділяти в ньому головне, а також знання прийомів запам’ятовування. Це алгоритмічна діяльність. У зв’язку з цим у зміст програми «С» вводиться інструктаж про те, як учити, на що звернути увагу, який з цього випливає висновок і т.д. Це дозволяє включити всіх учнів групи в активну самостійну, під керівництвом вчителя, опрацювання навчального матеріалу. Причому диференційовані знання дають можливість кожному студенту повністю проявити себе в самостійній роботі.

Додаток 2

Конспект семінарського заняття з використанням активного методу «Мозковий штурм»

ВСТУПНА ЧАСТИНА (5−7 хвилин) Тема семінарського заняття: «Безробіття в Росії».

Семінарське заняття буде проходити у вигляді мозкового штурму, де студентам необхідно буде знайти раціональні і новітні шляхи виходу з поставленої перед ними проблеми.

Перевірка присутніх по журналу.

ОСНОВНА ЧАСТИНА (60 хвилин) Семінарське заняття буде проходити з використанням активного методу навчання «Мозковий штурм», де студентам належить знайти вихід з стоїть перед ними проблеми.

План мозкового штурму на тему «Безробіття в Росії»

1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП (10 хв.)

Музика: «Relaxation» Track 3

Тема: «Безробіття в Росії»

Форма заняття: Семінарське заняття Проблема: Виробити нові шляхи зниження безробіття в с / г на регіональному рівні.

Завдання: Навчити студентів швидко й вчасно знаходити шляхи виходу з стоять перед ними проблем. Шукати нові й неординарні шляхи виходу (інноваційні).

Умови: група самостійно розбивається за бажанням на підгрупи по 3−5 чоловік, кожна група вибирає експерта, в даному випадку їх назвали члени комісії з прийняття рішень, інші учасники виступають в ролі винахідників. Експерти повинні фіксувати ідеї, вибирати найбільш перспективні і стежити за тим, щоб група не пішла неправильним шляхом.

2. Розминка (15−20 хв.)

* Що таке безробіття?

* Як називається безробіття, коли людина не шукає роботу за власним бажанням, а робочі місця є?

* Які бувають типи безробіття?

* Назвіть види безробіття.

* Чим обумовлена безробіття?

* Що було властиве для первісного суспільства?

* Хто першим зробив спробу з’ясувати причини безробіття?

* Чи визначено різниця між структурним і фрикційним безробіття?

* Які існують показники безробіття?

* З яких компонентів складається рівень безробіття?

* Назвіть випробувальні методи по боротьбі з безробіттям.

* Які бувають причини безробіття?

* Що таке класична безробіття?

Відповіді:

1. Безробіття — це соціально-економічне явище, яке у тому, що деяка частина економічно активного населення країни якийсь час або постійно не має роботи і заробітку.

2. Фрикційне.

3. Вимушена та добровільна.

4. Фрикційне, структурна, циклічна, застійна, добровільна, сезонна, прихована.

5. Збільшення кількості людей, які бажають знайти роботу, кількістю робочих місць.

6. Повна зайнятість.

7. Ж.б. Сей.

8. Ні.

9. Рівень безробіття і середня її тривалість.

10. Кількість безробітних і кількість зайнятих.

11. Підтримка збиткових підприємств, залишати на місцях кваліфікованих фахівців.

12. Економічний спад, Збільшення мінімального розміру З / П, сезонні зміни рівня виробництва, демографічні зміни.

13. Недосконалість ринку праці.

3. ОСНОВНА ЧАСТИНА Ще раз нагадуються правила гри, мета, проблема, яка стоїть перед студентами. Починається висловлювання ідей.

4. ЕТАП ОЦІНКИ Експерти об'єднуються в групи і з усіх ідей вибирають кращі.

Критерії оцінки:

* Інноваційність підходу до вирішення проблеми;

* Можливість швидко реалізувати проект;

* Можливість застосування даної технології на регіональному рівні, зокрема Пензенської області;

* Послідовність.

5. ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП Експерти, порадившись, виносять своє рішення, оголошують кращі ідеї, автори кращих ідей захищають свої роботи.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА (10 хвилин) Підбиваються підсумки по семінарського заняття, виставляються оцінки учням.

Додаток 3

Структурно-логічна схема по проведенню семінарського заняття.

1. Вступне слово викладача:

— Яке значення має тема для діяльності слухачів.

— Які питання потрібно обговорити глибше, щоб зрозуміти теорію і навчитися нею користуватися в житті.

— Який порядок семінару: як виступати за основними і додатковими питань; як будувати виступ (коротко, чітко, предметно, без загальних слів, з висновками з сказаного)

2. Надати слово одному із слухачів.

3. Уважно слухати і стежити за змістом промови і її аргументірованностио.

4. Якщо мова за змістом і аргументованості задовольняє, то продовжувати до 3−5 хв. Обмеження часу виступу 3−5 хвилинами виключає читання конспекту, привчає говорити по суті, а при підготовці краще обдумувати матеріал.

5. Якщо мова за змістом не самостійна (читає друкований текст або конспект), не аргументована, то перервати її питанням. Питання має бути звернений до змісту вже сказаного у виступі. Наприклад: «Чому Ви стверджуєте, що …», «Чи можна пояснити сказане …» .

6. Якщо на питання відповідає правильно і коротко, то дати продовжити виступ до 3−5 хв.

7. Якщо на питання не міг відповісти, то припинити виступ, а питання звернути до всієї групи.

8. Якщо вся група не знаходить правильної відповіді, то питання «роздробити», конкретизувати.

9. Якщо один або кілька людей відповіли вірно питання, то дати слово іншому слухачеві (за цим і наступного питання плану семінару).

10. Після закінчення виступу (або перервавши його після закінчення 3−5 хв) спитати групу: чи немає питань, доповнень, уточнень і змін, заперечень по суті обговорюваного питання?

11. Якщо немає бажаючих, то самому керівнику семінару поставити додатковий (уточнююче або дискусійний) питання, звернений до всіх.

12. Якщо є питання з аудиторії, то звернути його до всіх і запропонувати висловитися бажаючим.

13. Якщо є бажаючі висловитися, то дати їм слово. На додаткові питання доцільні виступи за бажанням, а не з примусового виклику, бо інакше знизиться активність, всі звикнуть до викликів і не буде бажаючих.

14. Якщо група не зуміла правильно відповісти на додаткове запитання, то дати відповідь на нього самому і зробити висновок.

15. Якщо виступ не по суті, то перервати його питанням.

16. Після обговорення першого основного питання плану семінару зробити висновок, поставити друге основне питання і надати слово одному із слухачів.

17. Після того, як будуть обговорені всі питання плану семінарського заняття або закінчиться час заняття, підвести підсумок:

— Оцінити ступінь обговорення питань та глибину їх з’ясування і засвоєння;

— Оцінити якість виступів слухачів;

— Поставити завдання на подальшу самостійну роботу по недостатньо засвоєним питань.