Зміст

• Зміст 3
• Вступ 4
• 1. Лініменти як різновид мазей, їх характеристика і класифікація 6
• 2. Біофармацевтичні аспекти лініментів 9
• 3. Характеристика основ у лініментах 14
• 4. Загальні правила приготування лініментів 18
• 5. Власна технологія лініментів 20
• 6. Правила зберігання, оформлення і відпуску лініментів 29
• 7. Контроль якості і шляхи удосконалення технології виготовлення 30
• Практична частина 32
• Висновки та рекомендації 57
• Список використаної літератури 59

Вступ

Лініментами називається відокремлена група рідких лікарських речовин для зовнішнього вживання. Їхня назва (від лат. linire — «утирати, натирати») указує на спосіб застосування — шляхом утирання в шкіру, рідше у виді пов’язок і тампонів. Більшість цих лікарських форм являє собою текучі рідини, що володіють різним ступенем в’язкості (від легкорухливих до тих, що мають консистенцію рідкої сметани чи густих вершків). Лише деякі лініменти мають порівняно щільну консистенцію і являють собою механічно неміцні системи, які легко плавляться при температурі людського тіла. Однак багато авторів відносять лініменти до категорії рідких мазей і розглядають у розділі «Мазі».

Мазі і лініменти являють собою одну з древніх лікарських форм, що не утратили своєї значимості і сьогодні в сучасній медицині. Якщо раніше ці лікарські форми розглядалися головним чином як лікарська форма для лікування дерматологічних захворювань, то в даний час вони досить широко використовуються в проктології, хірургії, офтальмології, гінекології й інших галузях медицини. Слід зазначити той факт, що мазі і лініменти знаходять усе більш широке застосування як засоби для діагностики і попередження різних захворювань і як засоби, що впливають на рецепторні поля ряду внутрішніх органів, на окремі симптоми і весь організм у цілому.

Не залишається без уваги той факт, що мазі і лініменти являють собою саму оптимальну лікарську форму, у якій можна сполучити компоненти, різні по хімічній природі, агрегатним станам, призначенням, біологічною активністю. Це пояснюється тим, що в в’язкому середовищі фізико-хімічні процеси (гідроліз, окислювання й ін.) протікають значно повільніше.

Аналіз лініментів на сучасному ринку України показує, що асортимент їх, у залежності від фармакологічної дії, досить обмежений. У зв’язку з цим проблема збільшення асортименту лініментів зважується за рахунок екстемпорального готування їх в умовах аптек.

У цьому світлі, дуже актуальними є питання вивчення і поліпшення аптечної технології лініментів.

Розділ 1. Лініменти як різновид мазей, їх характеристика і класифікація

Лініменти (або рідкі мазі) — лікарська форма для зовнішнього застосування, що представляє собою густі рідини або драглисті маси, що плавляться при температурі тіла.

Лініменти займають як би проміжне положення між рідкими і м’якими лікарськими формами: вони дуже близькі до інших груп мазей за використовуваними речовинами, способом застосування, у той же час технологічні прийоми виготовлення, рідка консистенція поєднують їх з рідкими лікарськими формами.

Назва лініментів походить від латинського слова lіпіrе (втирати) і вказує на спосіб застосування даної лікарської форми — шляхом втирання в шкіру. Ця характерна ознака відрізняє лініменти від інших груп мазей і рідких лікарських форм для зовнішнього застосування (крапель, промивань, примочок).

Більшість лініментів — це текучі рідини, що володіють різним ступенем в’язкості - від легкорухливих до тих, що мають консистенцію рідкої сметани чи густих вершків.

Невелика частина лініментів має порівняно щільну консистенцію і являє собою механічно неміцні системи, що легко плавляться при температурі людського тіла. Зміст призначення лініментів найчастіше зводиться до подразнюючої чи, навпаки, анальгизуючої дії. Рідше мається на увазі в’язка, протизапальна, висушуюча, інсектицидна чи дезінфікуюча дія.

Лініменти — древня лікарська форма, що не утратила свого значення і в даний час. У ДФ XI лініменти включені до складу загальної статті «Мазі». У ДФ X вони виділені в окрему статтю № 376 «Лініменти».

У довіднику М. Д. Машковського «Лікарські засоби» приведено близько 20 прописів лініментів. Фармакопейні прописи лініментів представлені в табл. 22.

Сучасна екстемпоральна рецептура лініментів різноманітна і може бути досить складною. Значна кількість лініментів випускається промисловістю. Це лініменти-розчини капсин, капситрин, перцево-камфорний, перцево-аміачний, хлороформний складний, метилсаліцилату складний, скипидарний складний, санітас; лініменти-емульсії: аміачний, нафтальгін; лініменти-суспензії: бальзамічний по Вишневському; комбіновані лініменти: левоміцетину, стрептоциду.

З технологічної сторони лініменти не відрізняються (якщо не говорити про своєрідний асортимент вихідних матеріалів) специфічними особливостями і є групою рідких чи легко розріджуючихся ліків, об'єднаних лише спільністю застосування, але не виробничими ознаками. Багато лініментів відрізняються високим ступенем стійкості при збереженні і відносяться до числа препаратів масової заводської заготівлі.

Класифікація лініментів. Існує медична і фізико-хімічна класифікація.

За терапевтичною дією лініменти бувають анальгезуючі, подразнюючі (відволікаючі), протизапальні, в’язкі, висушуючі, інсектицидні, фунгіцидні. Найчастіше зустрічаються анальгезуючі і подразнюючі лініменти.

За фізико-хімічною природою лініменти являють собою дисперсні системи з рідким дисперсійним середовищем. За характером дисперсійного середовища лініменти розділяють на жирні, спиртові, мильно-спиртові, вазоліменти.

За типом дисперсійної системи:

· гомогенні - лініменти-розчини та екстракційні;

· гетерогенні - лініменти-суспензії, емульсії та комбіновані.

Жирні лініменти (Lіпітепtа ріпqиіа seи Оliтепtа) як дисперсійне середовище містять жирні олії або жироподібні речовини (ланолін). Найбільш часто використовують соняшникову, лляну, касторову олії. До складу жирних лініментів можуть входити як рідкі лікарські речовини (хлороформ, скипидар, ефір, дьоготь), так і порошкоподібні (камфора, ментол, новокаїн, дерматол та ін.).

Спиртові лініменти (liпітепtа sріrіtиоsа) містять спирт або настойки (найчастіше настойку перцю стручкового), а також різні лікарські речовини.

Мильно-спиртові лініменти (Sаропітепtа) як дисперсійне середовище містять спиртові розчини мила. Вони можуть бути рідкими (якщо містять калієве мило) або щільними, драглеподібними (якщо містять натрієве мило). При втиранні в шкіру викликають емульгування шкірного жиру, тому швидко проникають у неї, захоплюючи лікарські речовини.

Вазоліменти (Vаsоlітепtа) характеризуються наявністю вазелінової олії. У зв’язку з хімічною інертністю вазелінової олії вони досить стійкі при зберіганні.

В даний час мильно-спиртові лініменти і вазоліменти застосовуються рідко.

2. Біофармацевтичні аспекти лініментів

З позиції біологічної фармації, створення нових ліків у формі лініментів, удосконалення їх виробництва неможливі без всебічного дослідження й урахування ролі факторів, які впливають на ступінь вивільнення речовин з лікарської форми, швидкість і повноту всмоктування, призначення лініменту (місцевий або направлений вплив на органи й системи організму).

Результати біофармацевтичних досліджень, проведених в останні роки, демонструють істотний вплив фізико-хімічного стану лікарських речовин (простої хімічної модифікації, поліморфізму, ступеня подрібнення часток дисперсної фази й ін.) на фармакокінетичну активність лініментів.

Застосування лікарських речовин у вигляді солей, основ і кислот (проста хімічна модифікація), у яких, здавалося б, повністю збережена відповідальність за фармакологічний ефект (частину молекули), призводить до різних результатів. Так, із лініментів краще всмоктуються й сильніше діють ацетоніди кортикостероїдів, гірше — ацетати й алкоголі. Лідокаїн, введений в лінімент у вигляді основи, діє сильніше й триваліше, ніж лідокаїну гідрохлорид. Гідрохлориди ефедрину й етилефедрину мають більшу швидкість всмоктування через шкіру порівняно з гідрохлоридом норефедрину й метилефедрину.

Багато лікарських речовин здатні утворювати поліморфні структури, які відрізняються відносною щільністю, кристалографічними параметрами, показниками рефракції, ІЧ-спектрометричними й іншими характеристиками і в різному ступені обумовлюють біологічну нееквівалентність ліків. Деякі допоміжні речовини сприяють утворенню поліморфних структур лікарських речовин. Наприклад, твін-0 сприяє утворенню найактивнішої поліморфної форми метилпреднізолону. Стабільна й терапевтично високоефективна форма сульфатіазолу утворюється в присутності полівінілпіролідону й метилцелюлози, а розчини желатину сповільнюють перехід активної форми сульфатіазолу в неактивну.

Фармакокінетична активність лікарських речовин значною мірою залежить від їх ступеня дисперсності. Так, кортикостероїди, сульфаніламіди швидше і більше вивільняються з лініментів і всмоктуються через шкіру, будучи подрібненими до мікрокристалічного стану. Застосування мікронізованих ароматичних амінів дозволило вдвічі зменшити їх дозування в лініментах при однаковому терапевтичному ефекті.

Із підвищенням дисперсності часток збільшується здатність речовини дифундувати з носія, а отже, збільшується й її концентрація на межі лінімент — шкірний покрив.

На ступінь вивільнення лікарських речовин з лініментів помітно впливають їх спорідненість до води або масла (фільність) і природа носія.

Мабуть, у жодній іншій лікарській формі роль носія в терапії не настільки визначальна, як у лініментах. Лініментова основа впливає на стан, властивості, відповідну реакцію й перебіг патологічного процесу тієї ділянки шкіри чи слизової, на яку вона була нанесена. У той же час основа вступає в складну взаємодію зі введеною до її складу лікарською речовиною, підвищуючи або знижуючи її стабільність, сприяючи або перешкоджаючи її вивільненню й всмоктуванню, підсилюючи або послабляючи її фармакологічну й терапевтичну дію, а також значною мірою впливаючи на прояв різноманітних побічних ефектів лікарської речовини. Отже, лініментова основа являє собою найважливіший проміжний (зв'язуючий) компонент двох взаємно реагуючих складових: лікарська речовина — організм.

Некваліфіковано підібрана основа (яка недостатньо вивільняє лікарську речовину) у поєднанні з добре всмоктуваним антибіотиком, замість допомоги хворому, може завдати великої шкоди, тому що антибіотик, який недостатньо ефективно вивільняється, не забезпечить відповідного терапевтичного рівня в крові (тканині), що призведе до появи резистентних до нього мікроорганізмів. І навпаки, застосування ефективних стабільних абсорбційних основ з погано вивільнюваним антибіотиком, з метою надання резорбтивної дії, також може призвести до небажаних результатів: відсутності необхідного терапевтичного ефекту й розвитку побічних реакцій. Застосування подібних лініментів з підвищеними дозами антибіотиків навряд чи можна визнати доцільним.

У той же час оптимальне поєднання носія й лікарської субстанції з урахуванням призначення лініменту (місцева або системна дія) може при використанні мінімальних доз антибіотика або іншої діючої речовини забезпечити стійкий і необхідний ефект при мінімальній побічній дії.

Установлено, що речовини, погано розчинні й нерозчинні у воді (сульфатіазол, левоміцетин, тетрациклін, анестезин), слабкіше вивільняються з гідрофобних лініментових основ порівняно з гідрофільними. Ступінь вивільнення речовин наростає зі збільшенням гідрофільності основи. Виняток склав анестезин, який, маючи більшу спорідненість до олій, дифундував з емульсійної основи типу о/в трохи гірше, ніж з емульсії типу в/о. Речовини, розчинні у воді (сульфатіазол-натрій, неоміцину сульфат), вивільнялися краще з гідрофільних основ, ніж з гідрофобних і емульсійної типу в/о.

За ознакою вивільнення і всмоктування лікарських речовин лініментові основи можна розташувати в такому порядку: розчини й гелі гідрофільних ВМС — емульсійні основи типу о/в — емульсійні основи типу в/о — абсорбційні основи — гідрофобні основи. Разом з тим слід зазначити, що абсорбція лікарських речовин не завжди корелює з їх дифузією з лініментів. Установлено, що лініменти вітамінів А, С, багатьох сульфаніламідів, резорцину, левоміцетину й інших антибіотиків ефективніші на основах, що є гелями поліетиленоксиду й інших ВМС, ніж на жирових. Езерин, тестостерон краще всмоктуються з лініментів на емульсійній основі типу в/о порівняно з гелями й емульсіями типу о/в. Кислота саліцилова, нікотинати, флюкортолон краще всмоктуються з лініментів на емульсійних основах типу о/в, вазеліні й гірше — на основі гідрогелів ПЕО. Малоефективні лініменти йоду, цинку оксид на гідрофільних основах порівняно з лініментами на жировій основі, а лініменту синалару — на основі ПЕО не виявляють терапевтичної дії. Лініменти ртуті амідохлорної, ртуті жовтого окиду однаково активні як на гідрофільних, так і на гідрофобних основах.

Порівнюючи лініменти, приготовлені на основах зі вмістом ПАР, слід підкреслити істотний вплив останніх на терапевтичну ефективність лікарських препаратів. 2% лінімент кислоти борної й 5% лініменту сірки й кислоти саліцилової, приготовлені на консистентній емульсійній основі вода — вазелін, проявляють таку ж активність, як і відповідні 10% лініменту на вазеліні. Лінімент тримекаїну на основі зіеагоіі сотрохііит дає у 24−60 разів тривалішу місцевоанестезуючу дію, ніж лініменту на емульсійних основах типу о/в, в/о і гідрогелях. Кислота борна з лініментів на основах з моностеаратом гліцерину вивільняється в кількостях у 50 разів більших, ніж з лініментів на основах з холестерином. Цей вплив у кожному конкретному випадку проявляється по-різному, залежно від природи й концентрації ПАР і характеру їх взаємодії з різними компонентами лініменту. Усмоктування лікарських речовин з лініментів, як правило, значно зростає при наявності у їх складі «активаторів» всмоктування. Відомо, що при введенні ліків через шкіру її роговий шар діє як ліпофільний бар'єр, що істотно обмежує швидкість проникнення лікарських речовин. Швидкість їх дифузії може бути збільшена шляхом зміни структури захисного шару (епідермісу) шкіри за рахунок розчинення ліпідів або підвищення розчинності (дисперсності) лікарських речовин, що поліпшує їх здатність дифундувати через шкіру.

Таким чином, активатори всмоктування (етиловий, цетиловий спирти, цетил-пальмітат, цетилмеристат, диметилсульфоксид, диметилформамід, масло терпентинове, ПЕО, ПАР) можуть підвищити проникнення лікарських речовин через шкіру, розчиняючи ліпідні компоненти шкірного покриву або діючи як співрозчинники, збільшуючи термодинамічну активність лікарських субстанцій у роговому шарі. Диметилсульфоксид підвищує всмоктування сульфаніламідів, анаболітичних і андрогенних гормонів, глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів, естрогенів, прогестерону, протипухлинних, антигістамінних, протизапальних, судинорозширювальних і речовин, що захищають від УФ-радіації, антикоагулянтів, кислоти саліцилової й інших. Є відомості про зниження всмоктування з лініментів натрію саліцилату й преднізолону в присутності ДМСО. У дерматологічних лініментах рекомендується застосовувати до 50% диметилсульфоксиду, а в лініментах для нанесення на слизову оболонку — не більше 10%.

На всмоктування лікарських речовин з лініментів через шкіру значно впливає рН (саліцилової й парааміносаліцилової кислот, фенілсаліцилатів та ін.). Всмоктування припиняється, якщо більше 0,1% речовини перебуває в неіонізованій формі.

Наведені приклади свідчать про те, що фармакокінетична активність лікарських речовин у лініментах істотно залежить від природи, властивостей і кількісних співвідношень компонентів лініментової основи й інших факторів.

Ефективність лініментів залежить від способу приготування (впровадження в основу, порядку змішування компонентів і т.д.). Так, кількість кислоти саліцилової, що вивільнюється з лініменту, збільшується у випадку змішування її з готовою основою, а не з якимось із компонентів. Крім того, швидкість вивільнення кислоти саліцилової з лініменту вища у випадку змішування її з основою при кімнатній температурі, ніж при температурі плавлення основи. Вивільнення кислоти саліцилової збільшується, якщо вона розчиняється в основі, а не вводиться в основу суспензійним способом. Фармакокінетична ефективність лініменту помітно змінюється залежно від способу впровадження речовини й типу емульсії.

Наведені вище приклади свідчать про істотний вплив фармацевтичних факторів на фармакокінетичну ефективність лініментів. Однак вплив кожного з них не слід розглядати однозначно, як абсолютно незаперечний факт, тому що лініменти являють собою складні дисперсні системи, де можливий одночасний вплив різних факторів у результаті взаємодії компонентів ліків, що може істотно позначитися на ефективності ліків у цілому. Іноді такі взаємодії (утворення комплексів) у лініментів використовуються для одержання потенціюючого ефекту. Досі недостатньо вивчений вплив одночасної присутності в лініменту кількох лікарських речовин на фармакокінетичну ефективність лініменту в цілому або окремих її компонентів. Отже, приготувати ефективні ліки у вигляді лініменту для певної мети й призначення можна тільки після комплексу всебічних і ретельних біофармацевтичних досліджень.

3. Характеристика основ у лініментах

Жирні лініменти. Ця група лікарських засобів характеризується наявністю в їхньому складі якого-небудь жиру чи жироподібної речовини. Найчастіше використовуються жирні чи олії приготовлені на них розчини, набагато рідше парафінова олія, сплави чи вазеліну ланоліну.

Олії жирні (Olea pinguia). Рідкі при кімнатній температурі, прозорі, в’язкі рідини, що представляють собою суміші гліцеридів різних високомолекулярних жирних кислот (головним чином тригліцериди пальмітинової, олеїнової і стеаринової кислот). У медичній практиці використовують тільки олії, отримані холодним пресуванням (без підсмажування насінь) і в холодних пресах. Найбільше часто застосовують олію мигдальну (Oleum Amygda-larum), отримані з насінь мигдалю звичайного (солодкого і гіркого), олію персикову (Oleum Persicorum), отриману з насінь персика звичайного, абрикоси звичайної, сливи домашньої й аличі - для готування ін'єкцій; олію соняшникову (Oleum Helianthi), отриману з насінь соняшника однолітнього, олію арахисну (Oleum Arachidis), отриману з насінь земляного горіха (арахісу), і олію кунжутну (Oleum Sesami), отриману з насінь кунжуту індійського — для внутрішнього і зовнішнього застосування.

Олії, використовувані для виготовлення ін'єкційних ліків, повинні строго відповідати вимогам ДФХ у відношенні наявності домішок, величини кислотного числа, прозорості, щільності й інших фізико-хімічних показників.

В оліях добре розчиняються різні препарати — ментол, камфора, фенол, ртуті йодид, фенілсаліцилат, алкалоїди — підстави, ефірні олії і т. д.

Застосування як допоміжні речовини (розчинників, формоутворювачів і т. д.) жирних олій може вести до зміни стабільності препарату в лікарській формі, а також до зміни його фармакокінетичні характеристики. Як правило, у присутності жирних олій сповільнюються процеси гідролітичної деструкції лікарських речовин і швидкість абсорбції в організмі. Жирні олії зберігають у заповнених доверху добре укупорених скляних ємкостях і в металевих упакуваннях.

Спиртові лініменти. Як спиртові лініменти використовуються лікарські спирти, їхньої суміші, а також різні приготовлені в міру потреби спиртові розчини лікарських препаратів.

Етиловий спирт (Spiritus aethylicis, Spiritus vini). Офіцінальними є розчини етилового спирту 95%, 90%, 70%, 40% (у випадку відсутності зведень про концентрацію спирту при готуванні рецепта ДФХ вказує користуватися спиртом 90% концентрації). Етиловий спирт виходить у результаті шумування крохмаловмістної сировини, головним чином картоплі і зерна. Після очищення від різних домішок і зміцнення шляхом застосування спеціальної технології (ректифікація) одержують спирт потрібної концентрації, що задовольняє вимогам ДФХ.

Чистий етиловий спирт являє собою легко рухливу прозору рідину з характерним спиртовим запахом і пекучим смаком. Він летучий, легко запалюється. Етиловий спирт є прекрасним розчинником для великої групи лікарських речовин — ефірних олій, органічних кислот, смол, йоду і т. д. і легко змішується з іншими розчинниками — водою, гліцерином, диетиловим ефіром, хлороформом і т. д. При змішанні спирту з водою спостерігається розігрівання суміші і зменшення її обсягу в порівнянні із сумою обсягів, що складають суміш (явище контракції), що залежить щораз від співвідношення в суміші обсягів спирту і води. Це явище вимагає при одержанні водно-спиртових розчинів необхідної концентрації проведення щораз попередніх розрахунків по відповідним формулах або з застосуванням спеціальних таблиць, що маються в додатку ДФХ.

Як розчинник етиловий спирт знаходить найширше застосування у фармацевтичній технології головним чином для готування розчинів для зовнішнього і внутрішнього використання, а в ряді випадків для готування ін'єкційних ліків. У зв’язку зі значною залежністю розчинюючої здатності етилового спирту від його концентрації - процентного вмісту абсолютного (безводного) спирту в спиртовому розчині - при використанні водно-спиртових розчинів необхідно знати його концентрацію (в аптечній практиці застосовують тільки розчини спирту, головним чином водяні; у заводських умовах усе ширше використовують абсолютний, безводний етиловий спирт). Концентрація спиртового розчину звичайно виражається у відсотках по масі, що показують зміст безводного спирту (у грамах) у 100 г. спиртового розчину, чи у відсотках по обсязі, що показують зміст абсолютного спирту (у мілілітрах) у 100 мл спиртового розчину. Переклад відсотків по обсязі у відсотки по масі і назад, що нерідко має місце в практичній діяльності фармацевтів, здійснюється по спеціальних формулах. Облік спирту ведеться по масі.

У фізіологічному відношенні спирт є далеко не індиферентною допоміжною речовиною, що варто мати на увазі при його використанні.

Спиртові розчини, починаючи з 15−20%, володіють бактеріостатичним і бактерицидною властивістю, що дозволяє застосовувати їх з метою дезінфекції аптечного посуду, хірургічного інструментарію, рук і т. д. У фармакологічному відношенні спирт є представником групи речовин наркотичної дії. З біофармацевтичної точки зору необхідно враховувати можливу взаємодія спирту з компонентами лікарської форми й істотний вплив на процеси абсорбції препарату при будь-яких способах уведення. Ця остання обставина може істотно змінити характер кінетики лікарських речовин у присутності спирту, змінити їхню біологічну приступність, а отже, і терапевтичну ефективність. (Призначення спиртових розчинів ряду препаратів усередину, наприклад, в одних випадках характеризується різким посиленням процесів абсорбції, а в інші - зниженням їхньої інтенсивності.) Розчини етилового спирту будь-якої концентрації звичайно зберігають у добре закупорених скляних суліях (для попередження випару), у прохолодному місці, подалі від вогню.

Вазоліменти (від linimentum olei vaselini) — різновид лініментів, що готуються на основі вазелінової олії. У свій час вазоліменти були створені в результаті прагнення одержати препарат, що володіє властивостями жирних лініментів і одночасно високою стійкістю при збереженні. Внаслідок змісту вазелінової олії вазоліменти не здобувають прогірклого запаху й у більшості випадків допускають можливість заготівлі на тривалий час.

Складні вазоліменти являють собою розчини різних препаратів, розчинних у жирах, у звичайному чи простому вазоліменті. Олія вазелінова, рідкий парафін (Oleum vaselini, Paraffinum liquidum). Це безбарвна, без запаху і смаку, прозора грузла рідина, що є продуктом переробки нафти.

Олія вазелінове нерозчинна у воді і спирті. Добре змішується з хлороформом, ефіром, жирними оліями, крім касторового. У медичній практиці використовується олія вазелінове спеціального очищення, що задовольняє вимогам ДФХ у відношенні змісту можливих домішок (вода, твердий парафін, органічні речовини, сульфіди і т. д.). В олії вазеліновому в різному ступені розчиняються багато лікарських речовин, наприклад йод, фенол, тимол, камфора, йодоформ, бензойна кислота, атропін-підстава і т. д.

Вазелінова олія практично не всмоктується в поверхні шкіри і слизуватих оболонок і, як правило, у чистому виді сповільнює усмоктування всіляких лікарських речовин. У медичної практик-вазелінову олію застосовується як проносний засіб (для прийому усередину) і для готування ряду лікарських форм для зовнішнього використання (краплі, мазі і т. д.).

Зберігають вазелінову олію в скляній тарі, у захищеному від світла місці.

Сапоніменти. До складу сапоніментів входять спиртові розчини мила, що грають роль дисперсійного середовища.

При утиранні сапоніменти викликають емульгування шкірного жиру, що сприяє швидкому і глибокому проникненню в товщу шкіри розчинених у них лікарських речовин. Мильні лініменти відрізняються швидко наступаючим і сильно вираженою терапевтичною дією, викликають розбухання верхніх шарів і розпушують епідерміс. Розрізняють дві групи сапоніментів у залежності від характеру вхідного в їхній склад мила рідкі (містять мило калійне) і щільні (містять мило натрієве).

Ще одним різновидом лініментів є оподельдоки рідкі, котрі також являють собою м’яку лікарську форму для зовнішнього застосування. Оподельдоки рідкі гомеопатичні - це гомогенна дисперсна система, до складу якої входить суміш гомеопатичних лікарських засобів з основою (розчин мила калійного в спирті етиловому) звичайно в співвідношенні 1:10. Основу виготовляють шляхом змішування спирту мильної складного, води очищеної і спирту етилового 96%-ного в співвідношенні 2:1:1. Для одержання оподельдоків в основу вводять різні настойки гомеопатичні матричні в концентрації 3,5 чи 10%, а також суміші чи настойок їхніх розведень, ефірні олії й інші лікарські речовини.

4. Загальні правила приготування лініментів

Лініменти готують за загальними правилами виготовлення рідких лікарських форм відповідно до «Інструкції з виготовлення в аптеках лікарських форм із рідким дисперсійним середовищем».

Технологія приготування лініментів включає наступні стадії:

1. розчинення — лікарські речовини, що розчинні в основі, вводять у лікарську форму аналогічно приготуванню неводних розчинів, тобто безпосередньо у сухий відпускний флакон вносять лікарську речовину додаючи розчинник і розчиняють при нагріванні на водяній бані.

2. подрібнення — лікарські речовини, що не розчинні в основі і воді подрібнюють до найдрібнішого порошку у ступці і диспергують у присутності рідини (вода, гліцерин) до однорідності.

3. змішування — зміщують основу з лікарськими речовинами безпосередньо у флаконі чи ступці в залежності від вхідних компонентів.

4. упаковка — відпускають у флаконах з широким горлом, закривають пробкою з пергаментною прокладкою, оформляють етикеткою «Зовнішнє», «Зберігати у прохолодному місці», суспензійні та емульсійні лініменти оформляють додатковою етикеткою «Перед вживанням збовтувати».

Гомогенні лініменти готують зазвичай безпосередньо в сухій склянці для відпуску. При цьому варто пам’ятати, що густі і в’язкі рідини (жирні олії, дьоготь та ін.), а також рідини, що відрізняються за щільністю від води (ефір, хлороформ, метилсаліцилат, скипидар), відпускають за масою.

Розчинні лікарські речовини вводять до складу лініментів відповідно до їх розчинності в прописаних компонентах — розчиняють у тому розчиннику, в якому вони краще розчинні, а потім змішують з іншими інгредієнтами.

При виготовленні лініментів-суспензій нерозчинні в прописаних рідинах лікарські речовини подрібнюють у ступці, використовуючи правило Дерягіна, а потім змішують з рідкими компонентами. Оскільки дисперсійне середовище в лініментах густе, в’язке, до складу суспензійних лініментів не вводять ПАР, якщо вони не прописані лікарем. Стабільність суспензії досягається за рахунок високої в’язкості середовища.

Емульсійні лініменти готують з використанням емульгаторів за загальними правилами виготовлення емульсій. У ряді випадків емульсійні лініменти готують у склянці для відпуску, оскільки емульсія утворюється легко. Леткі і пахучі речовини додають в останню чергу.

До емульсійних лініментів відноситься також широко застосовуваний раніше при опіках вапняний лінімент (ДФ VIII). Він складається з рівних частин лляної олії і вапняної води. Емульгатором служить кальцію олеат, що утворюється при нейтралізації вільних жирних кислот лляної олії вапняною водою. Оскільки це емульгатор II роду, утворюється емульсія типу В/О. При виготовленні збовтують у склянці для відпуску рівні частини вапняної води і лляної олії. У даний час вапняний лінімент практично не застосовується.

5. Власна технологія лініментів

Жирні лініменти. Ця група утирань характеризується наявністю в їхньому складі якого-небудь жиру чи жироподібних речовини. Найчастіше використовуються жирні олії чи приготовлені на них розчини, набагато рідше парафінова олія, сплави вазеліну чи ланоліну.

Жирні лініменти можуть бути гомогенними чи гетерогенними.

Гомогенні жирні лініменти можуть містити хлороформ, скипидар, метилсаліцілат, ефір і різноманітні медикаменти, розчинні в жирах чи їхніх сумішах з перерахованими речовинами. Прикладами гомогенних жирних лініментів є хлороформна олія, салінімент, складне скипидарне утирання і т. п. Готування їх не викликає ніяких складностей.

Oleum Chloroformii (хлороформна олія)

Rp.: Chloroformii 1,0

Olei Helianthi 2,0

M.D.S.:

Salinimentum (салинимент)

Rp.: Methylii salicylatis 1,0

Olei Hyoscyami 3,0

Chloroformii 1,0

M.D.S.:

Linimentum terebinthinae compositum (складне скипидарне втирання)

Rp.: Olei Hyoscyami 2,0

Olei Terebinthinae 2,0

Chloroformii 1,0

M.D.S.:

Приклад більш складного препарату:

Rp.: Mentholi 1,0

Camphorae 2,0

Lanolini anhydrici 3,0

Olei Helianthi ad 50,0

M.D.S.: Втирати в шкіру запаленого суглоба

44 г. соняшникової олії сплавляють у порцеляновій чашці на водяній бані з 3 г безводного ланоліну. У теплому сплаві розчиняють камфору і ментол. Отриману рідину зливають у склянку з не дуже вузьким горлом і закупорюють.

Замість розчинення камфори до складу рідини можна ввести 20 г. камфорної олії (10% камфори), зменшивши кількість соняшникової олії до 26 г. Даний лінімент може бути віднесений до числа гомогенних лише умовно. При охолодженні сплаву з нього викристалізовуються компоненти ланоліну, утворити систему, близьку до студня.

Серед гетерогенних лініментів розрізняють суспензійнї й емульсійні жирні лініменти.

Суспензійнї жирні лініменти представлені дуже невеликим асортиментом унаслідок труднощів рівномірного розподілу твердих опадів у в’язких жирних середовищах при збовтуванні. Прикладом таких лініментів може служити бальзамічна мазь Вишневського.

Rp.: Xeroformii

Picis liquidae ana 3,0

Olei Ricini 100,0

M.D.S.: Мазь Вишневського

Значно більш важливу групу представляють емульсійні жирні лініменти, що можуть мати структуру емульсій типу О/В и В/О.

Linimentum volatile. Linimentum ammonia turn (летка чи аміачна мазь).

Rp.: Оlei Helianthi 74,0

Liquoris Ammonii caustici 25,0

Acidi oleinici 1,0

M.D.S.:

Олеїнову кислоту змішують із соняшниковою олією. До розчину додають нашатирний спирт і суміш сильно збовтують. При взаємодії олеїнової кислоти з аміаком утвориться олеат амонію, тобто аміачно-олеїнове мило, що виконує роль емульгатора: С₁₇Н₃₃СООН+ NH₂ = C₁₇H₃₃COONH₄

При цій реакції на 1 г олеїнової кислоти витрачається лише 0,0603 г. аміаку, тому лінімент містить велику кількість вільного аміаку, що забезпечує сильно лужну реакцію суміші і різке дратуючу дію препарату.

Летуча мазь являє собою одноманітну білу-жовту рідину із сильним аміачним запахом, що має консистенцію вершків. Унаслідок поступової втрати аміаку від зникнення під час збереження летучу мазь можна приготувати тільки на дуже нетривалий час.

Летуча мазь застосовується як сильний подразник шкіри як у чистому виді, так і в складі різноманітних складних лініментів.

Спиртові лініменти. Як спиртові лініменти використовуються лікарські спирти, їх суміші, а також різні приготовлені в міру потреби спиртові розчини лікарських препаратів. До складу цієї групи лініментів часто входить настойка стручкового перцю.

Linimentum Capsici compositum (складний перцовый лінімент)

Rp.: Tincturae Capsici 3,0

Spiritus camphorati 2,0

Liquoris Ammonii caustici 1,0

M.D.S.:

Сапоніменти. До складу сапоніментів входять спиртові розчини мила, що грають роль дисперсійного середовища.

При утиранні в шкіру ця група лініментів викликає, емульгування шкірного жиру, тому швидко і глибоко проникає в товщу шкіри, захоплюючи за собою розчинені в них лікарські речовини. У терапевтичному відношенні мильні лініменти відрізняються швидко наступаючим і звичайно різко вираженою дією, викликають розбухання шкірного шару і розпушують епидерміс.

У залежності від характеру мила розрізняють дві групи сапоніментів — рідкі, утримуючі калійне мило, і щільні, студневидні, що містять натрієве мило.

Rp.: Camphorae 3,0

Olei Hyoscyami

Olei Terebinthinae ana 10,0

Spiritus saponati 30,0

M.D.S.: При міозитах

Камфору розтирають у злегка підігрітій біленій олії. До розчину додають скипидар і мильний спирт, і рідину сильно збовтують. Виходить емульсійний (О/В) лінімент.

Драглевидні лініменти або оподельдоки. Це лініменти, які являють собою драглевидні розчини мила, в спирті, що перетворюються при температурі тіла в рідину.

До складу оподельдоків входять камфора, нашатирний, винний і мильний спирти, ефірні масла та інші речовини. Якщо для готування лініментів застосовувати розчинники і вищі жирні кислоти з великою молекулярною вагою, то процес желатинування суміші настає швидше. Тому для готування оподельдоків застосовують мила з значним вмістом солей натрію пальмітинової і стеаринової кислот.

Відпускають оподельдоки в широкошийних склянках або банках, які щільно закупорюються, і зберігають у прохолодному місці.

Тепер оподельдоки трапляються дуже рідко. Рішенням Колегії Міні-стерства охорони здоров’я СРСР вони зняті з виробництва як застарілі і малоефективні, тому можуть траплятися тільки у вигляді мануальних прописів.

Rp.: Stearini 4,0

Natrii caustici 0,7

Camphorae 2,3

Ammonii liquidi 20% 6,2

Olei Pini 0,6

Spiritus vini 96° 85,2

Misce, iiat linimentum

Da. Signa. Оподельдок.

Добувають стеарат натрію сплавлюванням стеарину і їдкого натру. Камфору розчиняють у спирті і змішують із стеаратом натрію, додають нашатирний спирт, а потім соснове масло. Все старанно перемішують, у теплому стані розливають у банки і залишають до охолонення.

Rp.: Saponis medicati 4,5

Spiritus vini 90° 45,0

Camphorae tritae 1,0

Olei citrici 0,2

Olei Rosmarini 0,2

Olei Thymi 0,1

Ammonii caustici soluti 2,5

Misce, Iiat linimentum

Da. Signa. Оподельдок.

Медичне мило розчиняють у спирті при слабкому нагріванні в колбочці, в шийку якої вставлена лійка. До одержаного розчину додають камфору і швидко фільтрують. Потім до фільтрату додають лимонне, розмаринове та тиміанне ефірні масла і, нарешті, розчин аміаку. Одержаний розчин старанно перемішують і розливають в банки, які швидко охолоджують. Утворюються опалесцентні драглі густої консистенції.

Вазоліменти (від linimentum olei vaselini) — різновид лініментів, що готуються на основі вазелінової олії. У свій час вазоліменти були створені в результаті прагнення одержати препарат, що володіє властивостями жирних лініментів і одночасно високою стійкістю при збереженні. Внаслідок змісту вазелінової олії вазоліменти не здобувають прогірклого запаху й у більшості випадків допускають можливість заготівлі на тривалий час.

Складні вазоліменти являють собою розчини різних препаратів, розчинних у жирах, у звичайному чи простому вазоліменті.

Vasolimentum simplex (простий вазолимент)

Rp.: Acidi oleinici 30,0

Liquoris. Ammonii caustici spirituosi 10,0

Olei vaselini flavi 60,0

M.D.S.:

Олеїнову кислоту розчиняють у спиртовому розчині аміаку (10%). До розчину додають вазелінову олію. Вазолімент — прозора жовто-бура масляниста рідина. Легко змішується з жирними оліями, хлороформом, ефіром, бензином. При змішанні з водою утворить емульсії, при нагріванні втрачає аміак. При взаємодії олеїнової кислоти з аміаком утвориться нестійке кисле аміачно-олеїнове мило: 2С₁₇Н₃₃СООН + NH₃ = З₁₇Н₈₃СООН * C₁₇H₃₃COONH₄.

Стехіометричний розрахунок показує, що майже половина (44,7%) олеїнової кислоти, що входить до складу вазолімента, залишається не нейтралізованою і бере участь в утворенні кислої частини мила.

Незважаючи на дуже малу розчинність вазелінової олії в спирті, у результаті виконання рецепта виходить гомогенний розчин унаслідок солюбілізації олії. Необхідною умовою одержання прозорого препарату є, застосування спиртового розчину аміаку. Завдяки наявності мила вазолімент добре ресорбується шкірою і передає їй розчинені в ньому лікарські речовини.

Складні вазоліменти отримують шляхом розчинення відповідних лікарських препаратів у простому вазоліменті. Найбільш вживаний йод-вазоген, що містить 10% йоду й одержував розчиненням кристалічного йоду.

Комбіновані лініменти — це сполучення різних дисперсних систем: емульсій, суспензій, розчинів. Готують їх за загальними правилами виготовлення окремих дисперсних систем. Порошкоподібні лікарські речовини вводять до складу комбінованих лініментів у залежності від їхніх фізико-хімічних властивостей: розчинні в олії - вводять в олійну фазу; розчинні у воді - у водну фазу до одержання емульсії; нерозчинні ні у воді, ні в олії вводять по типу суспензій у готову емульсію.

Rp.: Linimenti ammoniati 50,0

Mentholi 0,5

M.D.S.: Розтирати поперек.

Комбінований лінімент емульсія-розчин, до складу якого входять пахучі, леткі речовини, — розчин аміаку і ментол; дві в’язкі рідини — олія соняшникова і кислота олеїнова. Ментол добре розчинний в олії, отже, його потрібно вводити в олійну фазу до одержання емульсії.,

У склянку для відпуску з темного скла поміщають 0,5 г ментолу, тарують і відважують 37,0 г олії соняшникової, розчиняють. Додають 0,5 г олеїнової кислоти, розчиняють, додають 12,5 мл розчину аміаку, закупорюють і енергійно струшують.

Прикладами комбінованих лініментів є лініменти синтоміцину (1%, 5% і 10%), стрептоциду (5%) і левоміцетину (1%).

Rp.: Laevomycetini 1,0

Оlei Ricini 20,0

Emulgentis 9,0

Thymoli 0,15

seu Acidi salicylici 0,125

Aquae purificatae ad 100,0

M.D.S.: Для пов’язок.

Комбінований лінімент: емульсія-суспензія-розчин. Олія касторова з водою і емульгатором (використовують емульгатор № 1 Угрюмова) утворюють емульсію. Левоміцетин — не розчинний ні у воді, ні в олії, утворює суспензію. Тимол (або кислота саліцилова) вводиться як консервант. Оскільки захист від мікробної обсіяності необхідний для водної фази, консервант раціональніше розчинити у воді.

Для приготування олію касторову сплавляють з емульгатором № 1, потім при інтенсивному перемішуванні додають розчин консерванта в теплій воді і емульгують. Левоміцетин подрібнюють за правилом Дерягіна і вводять у готову емульсію. Оскільки до складу пропису входить антибіотик (левоміцетин), готують в асептичних умовах. Як емульгатор можна також використовувати твін₈₀ чи емульгатор Т₂.

До скрутних випадків виготовлення лініментів відноситься наступний пропис:

Rp.: Novocaini 0,5

Chlorofbrmii 10,0

Mentholi 0,3

Olei Helianthi 30,0

Sol. Ammonii caustici 10 ml

M.D.S.: Для втирань.

Комбінований лінімент: емульсія-розчин, до складу якого входить дві сильнодіючих світлочутливих речовини — новокаїн і хлороформ; пахучі леткі - ментол і розчин аміаку. Олія соняшникова з розчином аміаку утворює емульсію. Емульгатором служать амонійні солі вільних жирних кислот соняшникової олії. Оскільки вільних жирних кислот в оліях небагато, емульсія утворюється грубодисперсна.

Затруднення викликає введення новокаїну. Він не розчинний в оліях, добре розчинний у воді. Однак у водному розчині аміаку із хлористоводневої солі новокаїну виділяється четвертинна амонієва основа новокаїну, нерозчинна у воді, але добре розчинна в хлороформі.

У склянці для відпуску з темного скла в соняшниковій олії розчиняють ментол. У підставці в розчині аміаку розчиняють новокаїн. Основу новокаїну, що випала, розчиняють у хлороформі і додають у склянку для відпуску, закупорюють, енергійно струшують і оформляють до відпуску.

Екстракційні лініменти, або олійно-бальзамічні рідкі мазі. З фізико-хі-мічного боку екстракційні лініменти являють собою дисперсні системи, що складаються з однієї фази — найчастіше жирної олії, яка містить різні лікарські речовини, екстраговані з рослинних матеріалів.

Rp.: Foliorum Menthae aquaticae 20,0

Spiritus vini 95° q. s.

Olei Persicorum 100,0

Misce, liat unguentum

Da. Signa. Мазь.

Професор P.K. Алієв запропонував цю мазь для загоювання ран.

Застосовується ще мазь професора Ковтуновича, яка ввійшла в фармацевтичний мануал; роблять ЇЇ з листя волоських горіхів. Крім цього, як олійно-бальзамічні мазі застосовують олійні витяжки з такої рослинної сировини:

Олійні витяжки із хвої: смереки сибірської та смереки білої, одержувані методом мацерації з подрібненої хвої при нагріванні. Як екстрагувач застосовується рицина і 95° спирт у відношенні 100: 20. Одержана олійна витяжка містить каротин, вітамін К та інші речовини.

Олійна витяжка з часнику добувається за таким же методом і називається «Oleum Allii sativi», являє собою фітонцидний препарат.

Олійна витяжка з трави шавлії клейкої і мускатної. Містить: ефірне масло, дубильні речовини, вітамін С, смолистоподібні речовини та ін. (Г.А. Карпенко).

6. Правила зберігання, оформлення і відпуску лініментів

Складні рідкі лікарські форми перевіряють на чистоту, посуд, у якій вони поміщені, — на герметичність і потім оформляють, як і прості рідкі лікарські форми.

На посуд з рідкими лікарськими формами, що опалесцирують, мутними чи з осадом наклеюють етикетку з написом: «Перед вживанням збовтувати», з легко займистими рідинами: «Берегти від вогню», які псуються при збереженні в теплому приміщенні: «Зберігати в прохолодному місці».

Усі водяні витяжки внаслідок їхньої малої стійкості відпускають тільки свіжовиготовленими з наклеєної на склянці етикеткою: «Зберігати в прохолодному місці» і «Перед уживанням збовтувати».

Лініменти, що мають густу консистенцію, відпускають у склянках з широким горлом. При відпустці непрозорих лініментів наклеюють етикетку: «Перед вживанням збовтувати».

Відпуск рідких лікарських форм, що містять отрутні і сильнодіючі речовини, повинний вироблятися в строгій відповідності з правилами, установленими для відпустки цих речовин.

Граничний термін збереження в аптеці виготовлених рідких ліків установлений для настоїв, відварів, слизів і емульсій — 3 доби, а для інших рідких ліків, що не піддаються змінам при збереженні, — 10 діб.

7. Контроль якості і шляхи удосконалення технології виготовлення

Згідно ДФ У повинні відповідати таким вимогам:

Ї основу беруть із врахуванням призначення препарату, ефективності, нешкідливості, доступності, фізико-хімічних властивостей лікарських речовин і стабільності;

Ї повинні бути однорідні, не розшаровуватись при зберіганні, відповідати вимогам мікробіологічної чистоти, упаковці, повинні бути відповідні розміри частинок (лініменти-суспензії);

Ї лініменти, що використовуються на велику поверхню тіла або велику рану повинні відповідати вимогам стерильності (олія попередньо стерилізується) і упаковка повинна бути захищена від впливу навколишнього середовища.

Контроль якості лініментів здійснюють за відхиленням у масі, а також за органолептичними показниками: однорідністю, відсутністю сторонніх включень, кольором, запахом.

Упаковують лініменти зазвичай в скляні флакони з нагвинчуваними кришками. Відповідно до вказівок фармакопеї лініменти, як і всі мазі, зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці, якщо немає інших вказівок у власних статтях. Гетерогенні лініменти оформляють додатковою етикеткою «Перед вживанням збовтувати». Лініменти густої консистенції відпускають у широкогорлих флаконах.

Удосконалення технології лініментів проводиться в декількох напрямках.

Використання засобів малої механізації (установки для приготування мазей — УПМ₂; змішувачі для емульсій і суспензій — ЗЕС; подрібнювача тканин — ПТ₂; дозаторів) дозволяє не тільки прискорити і полегшити виготовлення лініментів, але й у ряді випадків при виготовленні емульсійних лініментів підвищити їх якість.

Підвищення стабільності ряду прописів лініментів можна досягти правильним підбором і використанням нових емульгаторів, загущувачів і т. п. Для підвищення хімічної стабільності, уповільнення розкладання ліпофільних основ перспективне використання антиоксидантів (а-токоферолів, бутилоксіанізолу та ін.).

Зниженню мікробної обсіяності сприяє введення до складу лініментів консервантів (спирту бензилового, ніпагіну, ніпазолу, кислоти сорбінової) і розробка нових видів упаковки.

Практична частина

Рецепт №1

Візьми: Хлороформу 10,0

Олії Соняшникової

Олії Терпентинна по 20,0

Змішай. Дай. Познач. Втирати в хворий суглоб.

Rp.: Chloroformii 10.0

Olei Helianthi

Olei Therebinthinae ana 20.0

Misce. Da. Signa. Втирати в хворий суглоб.

Фармацевтична експертиза: Форма № 1

Перевірка сумісності: л.р. сумісні

Фізико-хімічні властивості:

Chloroformium

ДФУ ХХ ст. 186

Опис: Безбарвна, прозора тяжка рухлива безбарвна рідина з характерним запахом і солодким смаком.

Розчинність: Мало розчинний у воді, змішується у всіх співвідношеннях з безводним спиртом, ефіром, бензином і багатьма ефірними і жирними маслами, не змішується з гліцерином.

Зберігання: Список Б. В добре закупорених склянках з оранжевого скла, в прохолодному місці.

Olei Helianthi

ДФУ ХХ ст. 346

Опис: Прозора масляниста рідина від світло-жовтого до жовтого кольору. Запах слабкий, своєрідний, смак маслянистий, пряний. Н повітрі висихає дуже повільно (10−20 днів).

Розчинність: Мало розчинна у спирті, легко розчинна у ефірі, хлороформі, бензині і скипидарі.

Зберігання: В добре закупореній тарі, в захищеному від світла місці.

Olei Therebinthinae

ДФУ ХХ ст. 491

Опис: Прозорий, безбарвний, рухливий розчин з характерним запахом і смаком.

Розчинність: Масло практично не розчинне у воді, розчинне в спирті; змішується у всіх співвідношеннях з ефіром, хлороформом, петролейним ефіром і жирними маслами.

Зберігання: В сухому, захищеному від світла місці.

Зворотній бік ППК:

Chloroformii 10.0

Olei Helianthi 20.0

Olei Therebinthinae 20.0

m (заг.) = 50.0

Лицевий бік ППК:

Дата: №

Взято:

Olei Helianthi 20.0

Chloroformii 10.0

Olei Therebinthinae 20.0

m (заг.) = 50.0

Приготував:

Перевірив:

Видав:

Теоретична основа технологічного процесу:

Дана лікарська форма — лінімент — розчин, до складу якого входить речовини загального списку: світлочутлива — хлороформ, пахуча — скипидар і світлочутлива — соняшникова олія. Всі три компоненти взаємо розчинні один в одному.

Приготування:

У суху таровану склянку для відпуску з жовтогарячого скла відважуємо 20.0 г. олії соняшникової, потім (не знімаючи з ваг) 10.0 г. хлороформу і в останню чергу — 20.0 г. скипидару. Закупорюють, збовтуємо до однорідності й оформляємо до відпуску.

Упаковка і укупорка:

Упаковуємо у скляні флакони з нагвинчуваними кришками.

Оформлення:

Оформляємо етикетками: «Зовнішнє», з додатковими написами «Перед вживанням збовтувати», «Зберігати в прохолодному, захищеному від світла місці», «Берегти від дітей».

Контроль якості:

Здійснюється за відхиленням у масі, а також за органолептичними показниками: однорідністю, відсутністю сторонніх включень, кольором, запахом.

Рецепт №2

Візьми: Ментолу 2.0

Камфори 3.0

Олії Соняшникової 80.0

Метилсаліцилату 5.0

Змішай. Дай. Познач. Втирати у хворий суглоб.

Rp.: Mentholi 2.0

Camphorae 3.0

Olei Helianthi 80.0

Methylii salicylatis 5.0

Misce. Da. Signa. Втирати у хворий суглоб.

Фармацевтична експертиза: Форма № 1

Перевірка сумісності: л.р. сумісні

Фізико-хімічні властивості:

Mentholum

ДФУ ХХ ст. 405

Опис: Безбарвні кристали з сильним запахом перцевої м`яти і прохолоджуючим смаком. Леткий при звичайній температурі і пере ганяється водяною парою.

Розчинність: Дуже мало розчинний у воді, дуже легко розчинний в 95% спирті, ефірі, оцтовій кислоті, легко розчинний в рідкому парафіні і жирних маслах.

Зберігання: В добре закупореній тарі, в прохолодному місці.

Camphora

ДФУ ХХ ст. 155

Опис: Білі кристалічні шматки, чи безбарвний кристалічний порошок, чи пресовані плитки з кристалічною будовою, які легко ріжуться ножем і злипається в грудку. Має сильний характерний запах і гірким, потім охолоджуючим смаком. Камфора легко опрошкується в присутності невеликої кількості спирту і хлороформу. При розтиранні з фенолом, ментолом, тимолом чи хлоралгідратом утворює густі прозорі розчини. Легко переганяється навіть при звичайній температурі, утворюючи в верхній частині посуду, в якому зберігається, кристалічний перегін. При обережному нагріванні випаровується, не обвуглюючись.

Розчинність: Мало розчинний у воді, легко розчинний в 95% спирті, дуже легко розчинний в ефірі і хлороформі, легко розчинний в петролейному ефірі, в жирних і ефірних оліях.