Герої національно-визвольної війни

http://www..ru/

Герої національновизвільної війни

Учня 8-а класу Федорченка Владислава Учня 8-а класу Токарева Владислава Учня 8-а класу Пилипенко Дениса Як полководець Б. Хмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава. визвольний війна хмельницький ватажок

Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах польсько-шляхетського ладу й магнатської сваволі на кресах Речі Посполитої переконав Хмельницького та його однодумців, що повний й сталий успіх козацтва, а тим паче національних українських змагань без цих передумов і відповідної міжнародно-політичної конм’юнктури неможливий. І тут виявився надзвичайний дипломатичний хист Б. Хмельницького. У своїй тривалій і не завжди переможній боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три могутні коаліції. Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького (1648—1764). У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає як державний діяч великого формату. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. Б. Хмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти (І. Виговський, П. Тетеря, Д. й І. Нечаї, І. Богун, Г. Гуляницький, С. Мрозовицький (Н. Морозенко) та ін.), але й цілу провідну верству Козацько-Гетьманської Держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, супроти навали Москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця XVIII ст.

Спочатку Б. Хмельницький досить обережно ставився до висунення гасла юридично незалежної козацької України, добре розуміючи небезпечність такого кроку за тодішніх політичних умов та реальну вагу Війська Запорозького в системі європейського світопорядку. Але водночас вільним вибором сюзерена він ніби заявив про свої претензії на статус незалежного правителя. В політичній програмі Хмельницького поєднувалися традиційні й новаторські ідеї, синтез демократії часто охлократичного типу, авторитаризму та ідеї релігійного відродження. Але навряд чи можна погодитися з оцінкою Б. Хмельницького, яку дав свого часу М. Грушевський: «Затхлиною і мертвечиною віє на нас з декларацій гетьманського осередку всього сього десятиліття».

Шість років боротьби за Українську державу під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі.

З початком у 1648 році Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорізького 1649 року» він значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки (зокрема серед них М. Криса який був серед заручників у поляків в битві під Жовтими водами). Треба додати що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання з самого початку (серед них ще М. Кривоніс, М. Пушкар та М. Борохович). Згодом, 1650 році, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником.

В 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєводи, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де драгуни потрапили до завчасно підготованої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. В кінцевому підсумку Богун втримав свої оборонні позиції під Вінницею і після підходу основних сил української армії змусив коронне військо відступити. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам’янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 року), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.

Важливою сторінкою кальницького полковника стала Берестецька битва, в якій Іван Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі 30 червня 1651 року. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.

Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем у 1653 (Микола Самокиш).

В березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Зайнявши оборону в Монастирищі, Богун тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Так і не досягши успіху, війська Чарнецького, який під Монастирищем сам зазнав поранення, змушені були відступити.

Цього ж 1653 року Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Тимоша (5 листопада 1653 року), Богун повернувся з військом в Україну.

В кінці 1653 року та протягом 1654—1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині.

В грудні 1656 року Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 року. Іван Богун не завжди діяв силою, а частіше розумом. В політичному спектрі Української козацької держави Іван Богун займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він, разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком та інш., виступав проти підписання Переяславської угоди, й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Максимм Кривонімс (? — 1648) — козацький ватажок, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 року. Відомий під прізвиськом Перебийніс. Вся відома діяльність Кривоноса тривала кілька місяців 1648 р. У Корсунський битві Кривоніс командував передовим полком козацької армії. Iз сформуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершада, Тульчин, Вінниця та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького», без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників.

Шереметєв Василь

(бл. 1622 — 13.11.1682) — московський державний і військовий діяч, боярин (з 1653).З серед. квітня 1654 направлений московським урядом до Києва на допомогу Б. Хмельницькому, однак прибув до гетьманської ставки тільки у січні 1655. У 1655−56 і 1658−60 командував московськими військами в Україні. Брав участь в Охматівській битві 1655.

Кричевський Михайло Виходець з берестейскої укранської шляхти — був улюбленцем коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Допомагав у 1644 році боротись з татарами в Охматівській битві. У 1647 році взяв заарештованого Б. Хмельницького на поруки і випустив його на волю. В 1648 році приєднався до Хмельницького під Жовтими Водами, прийнявши православне віросповідання та ім мя Михайло (доти він був Станіславом). Командував 30-тисячним козацьким військом, якому гетьман доручив відбити польський похід 1649 року на Україну. Загинув у битві під Лоєвом.

У 1649 р. А. Жданович — сотник реєстрового Чигиринського полку — був призначений київським полковником (за Реєстром 1649 р. до складу Київського полку входило 17 сотень та 1792 козаки). Протягом 1656 р. джерела засвідчили його перебування на посаді генерального судді (останню він обійняв, ймовірно, десь наприкінці 1654 або ж у 1655 році), а в кінці 1656 р. А. Жданович уже як наказний гетьман вирушає у походи на чолі козацьких військ. Будучи сподвижником Б. Хмельницького, він проявив себе не лише як розсудливий політик, а й як талановитий дипломат, оскільки неодноразово очолював важливі місії Української держави до Туреччини, Польщі та Московії, й неабиякий полководець. під час буремних подій Визвольної війни середини XVII ст. І хоча джерела не однаковою мірою зафіксували всі сторони життя та діяльності А. Ждановича, все я основні штрихи до політичного портрету полковника відтворити можна, оскільки не всі ще наявні дослідницькі можливості були використані істориками.

Одразу ж після призначення А. Ждановича київським полковником Хмельницький намагався перш за все використовувати військовий досвід останнього. Так, уже взимку 1649−1650 рр. гетьман планував послати полковника «на допомогу кримському цареві». Головні ж зусилля А. Ждановича в даний період були спрямовані на активізацію дипломатичних відносин між гетьманом України й турецьким султаном, потепління у стосунках між якими спостерігалося влітку 1650 р.

Данило Нечай Нечай був гордою, незалежною людиною. З новим гетьманом, Богданом Хмельницьким, мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув замок у Бродах. Організував Брацлавський полк. Потім став одним з соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь у битві під Старокостянтиновом, битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль в Зборівській битві. 1650 р. разом з Матвієм Гладким здобув Сороки і тодішню столицю Молдавії Ясси, цим примусивши молдавського господаря Василя Лупула до укладення союзу з Хмельницьким.