Сергій Петрович Боткін – засновник вітчизняної клінічної медицини

Реферат

на тему:

Сергій Петрович Боткін — засновник вітчизняної клінічної медицини.

П л, а н :

1. 1.Вступ.

2. 2.Студентські роки Боткіна.

3. 3.Боткін — засновник вітчизняної терапевтичної школи.

4. 4.Клінічне мислення — тонкість боткінських діагнозів.

5. 5.Громадська діяльність Боткіна.

6. 6.Наукова спадщина Боткіна.

7. 7.Література.

Особливістю іс­торичного розвитку вітчизняної медичної науки є те, що він від­бувався під впливом передових ідей представників громадської і філософської думки, виразниками яких були М. В. Ломоносов, О. М. Радищев, В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов. Усі вони вбачали в поширенні знань з природничих наук основу для вкорінення в громадську свідо­мість матеріалістичного світогляду. Особливого значення рево­люційні демократи другої половини XIX ст. надавали фізіоло­гії. Найтісніший зв’язок клініцистів і фізіологів стає харак­терною особливістю і вітчизняної медицини. Найвидатнішим клініцистом-терапевтом другої половини XIX ст. був С. П. Боткін.

Сергій Петрович Боткін (1832−1889) був сином московського купця-чаєторговця, в сім'ї якого було 25 дітей. Виховував Сергія Петровича його старший брат Василь Петрович, людина високої культури, який входив до знаменитого гуртка Бєлінського, Грановського, Станкевича і залучив у коло своїх інтересів і молодшого брата. Під час навчання на медичному факультеті Московського університету Боткін під впливом таких видатних своїх учителів, як Ф. І. Іноземцев фізіолог І. Т. Глєбов, терапевт І. В. Варвинський, виявив великий інтерес до наукової роботи. За рекомендацією І. Т. Глєбова, який був віце-президентом Медико-хірургічної академії в Петербурзі, Боткіну після закінчення медичного факультету було запропоновано підготуватися до того, щоб мати право посісти посаду ад’юнкта (помічника) професора терапевтич­ної клініки Петербурзької медико-хірургічної академії. Боткін їде за кордон, протягом трьох років працює в Берліні в найпередовішій у ті часи клініці Траубе, в лабораторії Вірхова, а також лабораторіях фізіологів Карла Людвіга у Відні і Клода Бернара в Парижі разом зі своїм другом по університету І. М. Сєченовим. Боткін ставився дуже критично до того, що спостерігав у клініках західних країн. Так, у Парижі він досить критично відгукнувся про Армана Труссо, одного з найпопулярніших тоді в Європі терапевтів. Лікування в його клініці він характеризував як емпіричне, науково не обґрунтованейого діагностику вважав шпитальною, не підкріпленою лабораторними даними і більш сучасними методами дослідження. Водночас у лікарні скром­ного й маловідомого лікаря Беккереля він констатував більш наукову поста­новку лікування й діагностики, ніж у славнозвісного професора Труссо. У Бер­ліні він стримано оцінив клініку Фреріхса, поставивши значно вище за науко­вим рівнем клініку Траубе. Водночас він критично зауважує, що у природни­чо-науковому обґрунтуванні патологічних процесів у Траубе переважає не фізіологічне, а суто морфологічне пояснення — те, що І. М. Сєченов пізніше у своїй дисертації назвав «крайній ступінь анатомічного напряму у пато­логії».

У 1859 р. після захисту дисертації «Про всмоктування жиру в кишках» на ступінь доктора медицини Боткіна призначають ад’юнктом терапевтичної клініки Петербурзької медико-хірургічної академії. Через хворобу завідувача клініки йому довелося відразу ж фактично виконувати обов’язки професора. Вже в перший рік роботи Боткін звернув на себе увагу як видатний клініцист, який блискуче використовував у клініці найновіші досягнення фізіології, пато­логічної фізіології, хімії. Він організував клініко-експериментальну лаборато­рію. При терапевтичній клініці це була одна з перших лабораторій не тільки в Росії, айв Європі взагалі. Під керівництвом С. П. Боткіна в цій лабораторії 10 років працював великий фізіолог І. П. Павлов. На третій рік роботи Бот­кіна в клініці звільнилося місце завідувача кафедри. На це місце професори-іноземці, які працювали в академії, виставили своїх кандидатів. Молодий 29-літній ад’юнкт Боткін не мав ніяких надій бути обраним конференцією академії завідувачем кафедри. Проте справу вирішили студенти і прикомандировані до клініки для вдосконалення молоді лікарі, які подали па конференцію Академії петицію і відверто заявили претендентам-іноземцям, що вони вва­жають єдиним гідним кандидатом на завідувача кафедри С. П. Боткіна.

В той час начальником академії був відомий хірург П. А. Дубовицький, який разом з передовими професорами академії хіміком М. М. Зініним і фізіологом І. Т. Глєбовим намагався оновити склад викладачів Академії мо­лодими талановитими російськими вченими. Клопотання студентства відповіда­ло їхнім планам, і Боткіна було обрано професором терапевтичної клініки, якою він і керував 28 років.

С. П. Боткін у роботі не знав міри, настільки захоплювався, що за­бував про себе. Свій робочий день він закінчував о 4 годині ранку. Влітку час свого відпочинку він присвячував експериментальним дослідам. Завжди при ньому була медична книжка чи журнал, які він читав у кожну вільну хви­лину. Таке безперервне надмірне навантаження дало себе знати: в 57 років він помер від тромбозу серцевих судин.

Основним прагненням Боткіна в його науковій і клінічній роботі було наблизити медицину до точних природничих наук, відійти в діагностиці й лікуванні хвороб від сліпого емпіризму, який був властивий тогочасній терапії.

«Щоб принести істинну користь людині, — писав він у своїх „Клінічних лекціях“, — неминучий для цього шлях є науковий, по якому ми пішли з самого початку і який не повинні лишати, беручись за практичну медицину, а тому в клініці треба навчи­тися раціональної практичної медицини, а якщо практична ме­дицина має бути поставлена в ряд природничих наук, то зро­зуміло, що прийоми, які застосовуються в практиці для дослі­дження, спостережень і лікування хворого, мають бути прийо­мами природодослідника. Для майбутнього лікаря з науковим нахилом потрібне вивчення природи в повному розумінні цього слова. Знання фізики, хімії, природничих наук становить най­кращу підготовчу школу для вивчення наукової і практичної медицини».

Для розпізнавання хвороби крім анамнезу, безпосереднього детального огляду, аускультації і перкусії Боткін вводить у се­бе в клініці докладне лабораторне дослідження виділень орга­нізму всіма відомими на його час методами. Він надавав винят­кового значення об'єктивному дослідженню хворого, звертав увагу на найменшу деталь, намагаючись усе помічене пояснити, пов’язати одне з одним. Усі добуті про хворого відомості разом з об'єктивними й лабораторними даними Боткін піддавав послі­довному логічному аналізу, який приводив його до певного клі­нічного діагнозу і давав змогу накреслити план лікування.

Тонкість боткінських діагнозів, перевірених нерідко секція­ми, не переставала дивувати навіть найближчих його учнів. Ця глибина клінічного мислення Боткіна була наслідком не лише його природних якостей, а, головне, його невтомної напо­легливості в роботі над собою, над удосконаленням своєї спо­стережливості, постійного намагання правильно зрозуміти до­буті дані об'єктивного дослідження хворого, лабораторних ана­лізів, великих знань його в галузі фізіології, хімії, широкої обі­знаності у світовій літературі.

Як досягти тонкості в діагностиці, як правильно будувати план лікуван­ня — про це докладно розповів Боткін у своїх «Клінічних лекціях». У 1866р. він видав 1-й том лекцій, який весь присвячений клінічному аналізові лише одного хворого з серцевою недугою. В цій праці докладно пояснюється пато­генез усіх симптомів, помічених у хворого, і його об'єктивних даних, роз­шифровується вся складна розумова робота, на основі якої лікар обґрунтовує діагноз і будує план лікування. Лекції відразу звернули на себе увагу не тільки в нашій країні, а й за кордоном, їх переклали, що було незвично для російської медичної літератури тих часів, французькою і німецькою мовами. Пізніше (1868, 1875) Боткін видає 2-й і 3-й томи своїх клінічних лекцій.

Під впливом фізіологічних праць І. М. Сєченова, особливо його поглядів на роль центрів головного мозку в рефлекторному механізмі фізіологічних процесів, Боткін довів рефлекторний механізм цілого ряду патологічних про­явів. У своїх «Клінічних лекціях» він з погляду рефлекторної теорії дає аналіз деяких форм гарячок неврогенного походження, хлорозу, порушень кровотворення та ін. Боткін розвинув і поглибив погляди Дядьковського в цьому питанні, ґрунтуючись на нових досягненнях фізіології.

Свій погляд на значення нервової системи у патогенезі захворювань Бот­кін завжди прагнув обґрунтовувати експериментальне. Він перевіряв і об­ґрунтовував також застосування в клініці нових лікарських засобів. У його лабораторії були вивчені і після цього дістали широке застосування в клініці горицвіт, конвалія, чемериця, строфант, кофеїн, кокаїн, солі калію та ін. В лабораторії при клініці його учні провели ряд експериментальних дослі­джень.

І. П. Павлов так висловився про С. П. Боткіна: «Розум його, не зваб­люючись негайним успіхом, шукав ключа до великої загадки: що таке хвора людина і як допомогти їй, — в лабораторії, в живому експерименті… На моїх очах десятки своїх учнів він направляв у лабораторію. І ця висока оцінка експерименту клініцистом складає, на мою думку, не меншу славу Сергія Петровича, ніж його клінічна відома всій Росії діяльність… Сергій Петрович був найкращим втіленням законного й плодотворного союзу медицини й фі­зіології - тих двох родів людської діяльності, які на наших очах споруджують будову науки про людський організм і гадають у майбутньому забезпечити людині її найбільше щастя-здоров'я і життя».

Боткін дав класичний опис клініки мітрального стенозу, показав різницю між дилатацією і гіпертрофією серця. Судини він розглядав не як прості провідники крові, а як органи, здатні періодично розширятися й скорочува­тися. Пізніше учень його М. В. Яновський, продовжуючи дослідження в цьому напрямі, створив учення про периферичне серце. Боткін дав класичний опис крупозної пневмонії, описав різкі ускладнення ревматизму, показав, що ревма­тичний ендокардит може розвиватися без ураження суглобів або випереджа­ти його. Він звертає увагу на функціональні зміни в організмі, підкреслює часту невідповідність функціональних порушень анатомічним. Він писав у своїх «Клінічних лекціях», що можна знайти значні порушення в організмі без особливо різких хворобливих відчуттів і, навпаки, дуже незначні патологоанатомічні зміни можуть супроводитися нескінченними різного роду скаргами. Аналізуючи у своїх лекціях захворювання нирок, Боткін набагато раніше від Ф. Фольгарда і Т. Фара описав клінічну картину і довів різницю між нефри­тами і нефрозами. Він перший розглядав так звану катаральну, або паренхі­матозну, жовтяницю як інфекційне захворювання. Ця хвороба по справедли­вості дістала назву morbus Botkini.

Критики С. П. Боткіна, передусім Н. Ф. Голубов, дорікали йому за надмірну увагу до питань теорії. Голубов повторив вер­сію про «терапевтичний скептицизм» Боткіна, що, на його думку, «межував з терапевтичним нігілізмом». Терапевтичний скеп­тицизм — течія, що склалася у віденському науковому лікар­ському середовищі у середині XIX ст.- його представники, найвідомішим з яких був професор Йозеф Дітль, вважали єдиним науковим розділом медицини діагностику і ставили під сумнів можливість наукового обґрунтування терапії. Терапевтичні ні­гілісти цілком заперечували можливість наукової розробки те­рапії. Правда, С. П. Боткін писав, що прописування маси ма­лоефективних ліків веде до вироблення «сумного переконання у безсиллі наших терапевтичних засобів». Та саме для того щоб зробити терапію і медицину в цілому ефективною і науково обґрунтованою, С. П. Боткін і розробляв питання фізіології, експериментальної патології й фармакології. Підведення під клінічну діяльність науково-експериментальної основи, відмову від необґрунтованої емпірії у призначенні ліків ніяк не можна змішувати з терапевтичним скептицизмом і тим більше з нігі­лізмом.

С. П. Боткін усе життя боровся з консерватизмом у медици­ні. Коли у 1872 р. він добивався створення у Медико-хірургічній академії кафедри патологічної фізіології і переходу на по­саду завідуючого цією кафедрою В. В. Пашутіна з Казані, про­фесор Д. Д. Ейхвальд, керівник другої кафедри терапії на конференції (тобто Вченій раді Академії) заявив: «Якщо ми будемо слідувати шляхом Сергія Петровича (Боткіна), то не­вдовзі почнемо готовити і випускати не лікарів, а лаборантів. Досить нам теоретичних, лабораторних кафедр, їх вже заба­гато». При голосуванні пропозиція Боткіна пройшла більшістю усього в два голоса.

Одночасно з педагогічною, клінічною і науковою роботою С. П. Боткін провадив і велику громадську діяльність: він був головою Товариства лікарів у Петербурзі. За його ініціативою на кошти членів Товариства було збудовано лікарню для безплатного лікування бідних верств населення. Лікарня дістала назву Олександрівської лікарні для чорноробів. Боткін особисто керував цією лікарнею, зробив її зразковою для свого часу, перетворив на філіал клініки. Слідом за цією лікарнею Боткін, переборюючи значні перешкоди з боку мі­ської думи, зайнявся поліпшенням справ в інших лікарнях Петербурга. Йому вдалося поліпшити справи в Обухівській лікарні, відомій своїми безладдям і високою смертністю. У радянські роки лікарню було названо ім'ям А. А. Нечаєва — ординатора клініки Боткіна: призначений за рекомендацією Боткіна головним лікарем лікарні, Нечаєв під керівництвом свого вчителя перетворив її на зразковий лікувальний заклад. Нині тут міститься клініка Військово-медичної академії. За зразком Олександрівської і Обухівської лікарень згодом було перебудовано роботу інших лікарень Петербурга, а також Москви та інших міст. За прикладом лікарів Петербурга в усіх великих містах Росії і України, де були товариства лікарів, почали на кошти товариств відкривати лікарні та амбулаторії для безплатного лікування. Як депутат міської думи і заступник голови комісії охорони здоров’я, Боткін багато зробив для поліпшення лікарняної справи в Росії. Він домігся також введення у Петербурзі так званих думських лікарів, які перебували на утриманні міської думи і обов’язок яких полягав у поданні безплатної медичної допомоги хво­рим певної дільниці міста, а також у запобіганні спалахам епідемічних хвороб. Думські лікарі стали прообразом майбутніх дільничних лікарів. Як і його то­вариш І. М. Сєченов, С. П. Боткін був прибічником жіночої медичної освіти і активно сприяв жінкам, які навчалися медицини, і жінкам-лікарям. Майже всі думські лікарі, введені у Петербурзі з ініціативи Боткіна, були жінки.

Для боротьби з епідеміями, які в ті часи не припинялися не лише в про­вінції, а й у столиці, Боткін розробив детальний план організації праці проти­епідемічного товариства, але в умовах царизму він не зміг навіть частково здійснити його.

С. П. Боткін був засновником вітчизняної терапевтичної школи, яка роз­глядала організм як єдине ціле. У патогенезі захворювань представники школи Боткіна вважали провідною роль зовнішнього середовища і центральної нер­вової системи. Погляди цієї школи цілком поділяє радянська медицина, з істот­ними, зрозуміло, доповненнями — урахуванням соціальних умов життя людини.

За 28 років роботи С. П. Боткіна в Петербурзькій медико-хірургічній ака­демії з його клініки вийшло 420 наукових праць, з них 87 докторських дисер­тацій. Майже всі наукові праці клініки друкувалися в «Еженедельной клинической газете» та «Архивах клиники внутренних болезней», які фактично вида­валися коштом Боткіна. З його численних учнів 34 зайняли з часом професор­ські кафедри майже в усіх російських медичних вищих школах не лише з те­рапії, а й з фізіології, фармакології, педіатрії, дерматології, загальної пато­логії.

Л і т е р, а т у р, а :

1. Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю., — Історія медицини. К. 1991.

1. 2.Верхратський С. А., — Історія медицини. М. 1983.

3. Мулановський М. П., — Історія Медицини. М. 1969.