Закріплення принципів юридичної діяльності в законодавстві

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
• 1.1 Принципи юридичної діяльності
• РОЗДІЛ 2. ЗАКРІПЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКОНОДАВСТВІ
• 2.1 Законодавче забезпечення принципів в діяльності судів
• 2.2 Принципи діяльності правоохоронних органів
• 2.3 Законодавче забезпечення принципів в діяльності правозахисних органів
• РОЗДІЛ 3. СТАН ДОТРИМАННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ВСТУП
• Актуальність теми. Конституція України визначає «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Принцип правової держави розкриває стаття 8 Основного Закону: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Цей принцип передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
• Однак, закріплення принципу верховенства права в Конституції не робить автоматично Україну правовою державою. Важливим також є принцип законності. Він полягає у вимозі суворого і неухильного додержання законів усіма учасниками правовідносин — державними і недержавними органами, посадовцями, наділеними владними функціями, громадяни держави.
• Але, мусимо констатувати, що саме в діяльності правоохоронних і правозахисних органів держави, спостерігаємо невідповідність між законодавчо закріпленими принципами і практичною діяльністю. Події 2014 року показали наскільки небезпечними для суспільства є недотримання принципу законності в діяльності силових структур. Тому дотримання принципів юридичної діяльності в роботі правоохоронних і правозахисних органів, судової системи є актуальним. Необхідністю визначення принципів юридичної діяльності, їх законодавчого закріплення і дотримання в практиці роботи зумовлений вибір даної теми. Актуальність теми полягає в тому, що дотримання принципів юридичної діяльності і їх законодавче забезпечення дасть можливість побудувати в Україні правову державу.
• Мета дослідження: осмислення теоретичних засад юридичної діяльності, стану та перспектив їх реалізації в умовах становлення громадянського суспільства, соціально-правової держави, трансформації правової системи України в контексті її світової та європейської інтеграції.
• Мета визначила завдання дослідження:
• — визначити особливості юридичної діяльності як виду соціальної;
• — дослідити принципи юридичної діяльності;
• — розглянути нормативну базу, яка закріплює принципи в діяльності судової системи, правоохоронних та правозахисних органів;
• — визначити стан дотримання принципів у практичній діяльності.
• Об'єктом дослідження є практична юридична діяльність, як вид соціальної діяльності. Предмет дослідження: законодавчо закріплені принципи юридичної діяльності, їх реалізація в практиці роботи юристів.
• Методи дослідження використані в роботі - загальнонаукові і конкретно-наукові. Метод аналізу дозволив розглянути юридичну діяльність, вказати на її особливості та визначити принципи юридичної діяльності. Серед конкретно-наукових методів застосовувався формально-юридичний метод, що допоміг вивчити джерельну базу. Також використано статистичний метод для визначення стану дотримання принципів в діяльності правоохоронних та правозахисних органів.
• Основним джерелом дослідження є Конституція України, а також закони України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», «Про державну виконавчу службу», «Про міліцію», «Про нотаріат», «Про прокуратуру», «Про Службу Безпеки України», «Про судоустрій і статус суддів», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Для вивчення теми використано дослідження Гусарєва С.Д., а також навчальні посібники Тимченка С. М., Фіолевського Д.П., Фурси С. Я. та підручники з правознавства.
• Практичне значення полягає у тому, що матеріали курсової роботи можна використовувати при підготовці до практичних занять, лекцій, а також у подальшій науковій роботі.
• Структура роботи зумовлена метою і завданнями, які ми поставили перед собою. Вона складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг 36 сторінок.
• РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
• юридична діяльність законодавчий принцип
• Перед тим як розглянути поняття юридичної діяльності, наведемо визначення поняття соціальної діяльності. Соціальна діяльність — це єдність теоретичного і матеріального процесів, які здійснюються соціальними суб'єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього середовища в інтересах людини [23,с. 35].
• Багатогранність потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності. Це виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності. Усі вони є важливими для життя суспільства, загалом, і кожного індивіда, зокрема. Та існує ще одна важлива потреба суспільного існування, яка передбачає наявність фактору регламентації діяльності всіх учасників суспільних відносин. Така потреба об'єктивно викликає необхідність існування права, а разом з ним і всієї системи супутніх механізмів, засобів та явищ, які забезпечують функціонування та розвиток права. Це означає, що без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів та процедур право в умовах суспільства функціонувати не може. Юридична діяльність, таким чином, націлюється на об'єкт права, чим і забезпечує його функціонування, регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації.
• В процесі вивчення юридичної діяльності необхідно звернути увагу й на те, що серед усіх інших форм прояву соціальної діяльності юридична діяльність набула цілого ряду ознак, які дозволяють виділити її в окремий напрям або вид соціальної. Таким чином здається можливим встановити взаємодію та причинні зв’язки між окремими видами соціальної діяльності, де юридична має форму свого прояву.
• Та перш за все юридична діяльність є явищем правового походження. Тому поряд із визначенням взаємозв'язків з іншими соціальними явищами необхідно особливу увагу приділити зв’язку з явищами правової системи (правові відносини, законність, система законодавства). Таким чином, можемо визначити юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами — фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.
• Отже, охарактеризуємо її найважливіші риси:
• Юридична діяльність здійснюється у сфері права. Саме наявність права передбачає наявність юридичної діяльності, яка й забезпечує функціонування права, тобто його дію. У разі відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота перестає бути такою, оскільки втрачає свої об'єкт впливу та основний інструментарій.
• Юридичну діяльність здійснюють юристи-фахівці на професійній основі. Це означає, що у сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи [28,с.5].
• Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб'єктів права. Відомо, що право щодо всіх його суб'єктів справляє формально однаковий вплив, зумовлений формальною рівністю суб'єктів права перед силою правових приписів.
• Мета юридичної діяльності — впорядкування та узгодження суспільних відносин. Право, як відомо, встановлює певні межі можливостей людини, за які не можна виходити, оскільки порушується межа іншої особи, відбувається втручання у сферу прав іншого суб'єкта.
• У ході здійснення юридичної діяльності використовують як правові, так і неправові засоби. Зрозуміло, що у сфері права неможливо обійтися без засобів, які пов’язані так чи інакше з правом і відіграють роль основного інструментарію у реалізації повноважень юристів-фахівців.
• Юридична діяльність також регламентується правом. Право як таке — дуже впливовий засіб, що пояснюється державно-владним походженням права. Тому його застосування щодо інших осіб є однією із форм прояву влади. Правові дії юристів тягнуть за собою певні наслідки для інших суб'єктів, іноді дуже серйозні. Тому діяльність юристів досить чітко регламентується нормами права, хоча можна говорити й про регулятивну роль інших соціальних норм, наприклад, моралі чи корпоративних норм [28,с.8].
• Юридична діяльність здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності. З іншого боку — це три окремі сфери правової роботи, які існують та розвиваються за специфічними закономірностями, виконують свою соціальну роль.
• За суб'єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну, слідчу, прокурорську, адвокатську, нотаріальну, юридичне консультування.
• За цим же критерієм розрізняють ще такі види діяльності:
• — юридичну діяльність органів дізнавання (міліції, митниці, пожежного нагляду та ін.);
• — криміналістично-судову експертизу;
• — діяльність оперативно-пошукових органів (МВС, СБУ);
• — діяльність органів виконання покарання.
• Залежно від норм права, які реалізуються, розрізняють такі види юридичної діяльності:
• — регулятивну, пов’язану з правомірною поведінкою суб'єкта права;
• — правоохоронну, пов’язану з неправомірною поведінкою суб'єкта права.
• Таким чином, визначимо, що юридична діяльність — це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямованих на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, само організованість.
• Отже, виконуючи важливі суспільні функції, юридична діяльність відіграє значну соціальну роль в суспільстві.
• 1.1 Принципи юридичної діяльності
• Принципи юридичної діяльності - це основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами її здійснення, відбивають сутнісні властивості права. Принципи юридичної діяльності похідні від принципів права, конкретизують і деталізують їх.
• Принципам права притаманна властивість універсального та абстрактного відображення закономірностей соціальної дійсності, що зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості. Правові принципи є синтезуючими засадами, об'єднавчими зв’язками, ідеологічною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох правових явищ. Ці принципи визначають не тільки основи юридичної діяльності, а й нормоутворюючої і правозастосовної діяльності, координують функціонування механізму правового регулювання, є критеріями оцінки правності (правової поведінки) рішень органів держави і дій громадян, формують правове мислення і правову культуру, «цементують» систему права. Вони здійснюють універсальне й узагальнене закріплення основ суспільного ладу; забезпечують одноманітне формулювання норм права та їхній вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання; безпосередньо впливають на виникнення і стале існування конкретних правових відносин, природних прав і обов’язків людини; відіграють роль перехідної ланки від суспільних відносин до систем права і правового регулювання [25,с.786].
• До загальноправових принципів належать:
• — принцип гуманізму — домінування у формуванні та функціонуванні правової системи, правовій та юридичній діяльності невід'ємних природних прав і свобод людини;
• — принцип демократизму — право, законодавство адекватно відображають волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії, а інститути права повинні забезпечувати адекватну реалізацію волі народу;
• — принцип рівності громадян перед законом — усі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної та іншої належності, службового становища мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;
• — принцип правності (законності) — здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі та відповідно до норм права, природних прав і обов’язків людини;
• — принцип взаємної відповідальності держави і особи — не тільки особа відповідальна перед державою, а й держава перед особою [25, с. 819].
• Принципи юридичної діяльності конкретизують принципи права щодо професійної діяльності юристів, а також:
• — визначають основні властивості юридичної діяльності;
• — відбиваються і конкретизуються у нормативно-правових актах, професійних деонтологічних кодексах, правосвідомості юристів і суспільства в цілому;
• — є критеріями оцінки власне самої діяльності, її результатів, рівня професійної культури юристів, основою їх юридичного професійного практичного мислення;
• — забезпечують результативний, ціннісно-орієнтаційний, інформаційний, психологічний вплив на процес взаємовідносин юристів з іншими суб'єктами, ведення юридичних справ, прийняття рішень, особливо у випадках, не врегульованих правовими корпоративними, деонтологічними та іншими професійними нормами [27, с. 412].
• До основних принципів юридичної діяльності належать:
• — правність (законність) діянь юриста та його рішень;
• — рівність суб'єктів перед законом та правом;
• — незалежність юриста при введені юридичної справи від власних інтересів та зовнішнього тиску;
• — неупередженість;
• — обґрунтованість рішень;
• — професіоналізм (компетентність);
• — справедливість;
• — гуманізм;
• — повага до особи, її прав та свобод, права в цілому;
• — поєднання гласності і конфіденційності.
• Таким чином, названі принципи, виконуючи роль правових засад юридичної професії, є не тільки об'єднуючим фактором у розгалуженій системі професійних спеціалізацій, а й невід'ємною характеристикою у визначенні поняття та основних властивостей юридичної діяльності.
• РОЗДІЛ 2. ЗАКРІПЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКОНОДАВСТВІ
• Аналіз текстів правових актів дозволяє зробити висновок, що існують принципи, які стосуються всіх напрямів та спеціалізацій у сфері здійснення практичної роботи юристів. Це такі принципи, як справедливість, гуманізм, повага до прав людини, професійність, законність. Вони знайшли своє відображення в Конституції України та основних законодавчих актах, що регулюють діяльність судових, правоохоронних та правозахисних органів. Разом з тим окремі види юридичної практичної діяльності мають свої особливі принципи діяльності. Зупинимось на характеристиці окремих з них.
• 2.1 Законодавче забезпечення принципів в діяльності судів
• Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. У найзагальнішому вигляді, під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які у визначеному законом порядку здійснюють правосуддя. Основними завданнями судової влади є утвердження верховенства права шляхом відправлення правосуддя. Правосуддя — це особлива владна функція держави, що здійснюється від її імені судом через розгляд і вирішення у відкритих судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій і кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину або виправданням невинних.
• Правосуддя здійснюється на підставі Конституції і регламентується законом «Про судоустрій і статус суддів» від 6 липня 2010 року, законодавством про адміністративне, цивільне, господарське та кримінальне судочинство. Правосуддя — це виключно професійна судова діяльність. Суди згідно з Конституцією України є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційні засади (принципи) правосуддя мають важливе значення і для інших видів юридичної діяльності. Усі ці принципи тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему. Але кожний з них відіграє самостійну роль. Принцип ніби презентує конкретну галузь законодавства в цілому, але між ними існують взаємозв'язок і взаємодія. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принципів системи в цілому.

Висвітлимо головні принципи.

Здійснення правосуддя тільки судом. Це вихідне положення закріплене в ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів» і відтворене у цивільно-процесуальному і кримінально-процесуальному кодексах. З цього випливає, що правосуддя здійснюється тільки спеціально уповноваженими державними органами — судами, неможливе делегування функцій судів іншим установам, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, а також не допускається створення надзвичайних і особливих судів. Це має надзвичайно важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, адже саме судова процедура найбільш повно гарантує дотримання законності, незалежності і неупередженості при розгляді і вирішенні справ [7,18].

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону. Згідно зі ст. 129 Конституції України та ст. 6 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів» судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Ст. 126 Конституції вказує, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України [8,9,18].

Незалежність суддів при здійснені правосуддя обов’язково передбачає підкорення їх тільки закону, оскільки інше призведене до сваволі та беззаконня. Тому в законі повно й точно регламентовано діяльність судів із розгляду і вирішення справ, що є однією з гарантій від сваволі. Іншою гарантією визначенні терміни й процедури призначення судів на посаду, високі вимоги до персоналу судів та суддів.

Суддя підкоряючись тільки закону при здійснені правосуддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керуватись тільки законом, виходити з адекватного його розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи [28, с. 52].

Суддя має бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних і фізичних осіб. Принцип незалежності судді має кілька значень. По-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадянських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення. По-друге, незалежність нижчих судів від судів вищого рівня. По-третє, незалежність від висновків органів державного досудового розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учасників розпорядчого чи судового засідання.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійснені ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення, їх недоторканість, сувора юридична процедура здійснення правосуддя, таємниця нарадчої кімнати при винесені рішень, відповідальність за неповагу до суду або втручання у вирішені конкретних справ, створення необхідних умов для діяльності суддів, а також гарантоване матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Судочинство проводитись українською мовою або мовою більшості населення місцевості (ст. 12 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів»).

Серйозною проблемою в процесі є спілкування з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їхнього права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими. У випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення певних територіально-адміністративних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в межах адміністративно-територіальної одиниці компактно проживають кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може проводитись мовою, прийнятною для населення місцевості.

Принцип законності. У Конституції України послідовно обґрунтовується принцип законності (ст.129) як невід'ємний елемент демократичної правової держави.

Суть цього принципу полягає в тому, що по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями:

— можливістю перегляду судових постанов (у касаційному, апеляційному порядках і за ново виявленими обставинами);

— встановлення відповідальності за неповагу до суду. (ст. 48 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів»).

Гласність судового процесу та його фіксування технічними засобами. Цей принцип проголошений у ст. 129 Конституції і ст. 11 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів» та означає, що розгляд справ є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам державної таємниці або, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулись до суду, а також таємниці усиновлення. Рішення і вирок судів у всіх випадках проголошується публічно, крім рішень про усиновлення. Їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухаються у закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, що стали підставою до проведення закритого судового розгляду [9,18].

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції, ст. 9 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів», а також відображений у ЦПК України та КПК України. Рівність громадян перед судом означає, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не піддаючись ніяким обмеженням. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Декларація про державний суверенітет України проголошує забезпечення рівності перед законом і судом усіх громадян держави незалежно від їх політичних поглядів. Рівноправність громадян забезпечується в усіх галузях економічного, політичного соціального та культурного життя [9,18].

Обов’язковість рішень суду. Принцип закріплений ст. 129 Конституції та ст. 13 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів». Судові рішення, що набули законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян і їх організацій, громадянами і юридичними особами на всій території України. Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень. Крім того, невиконання судових рішень веде за собою передбачену законом відповідальність [9,18].

Отже, суддівська діяльність є найбільш значущим видом юридичної діяльності серед усіх наявних, а тому принципи діяльності судів є засадничими для інших видів практичної діяльності юристів.

2.2 Принципи діяльності правоохоронних органів Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституційних прав людини і громадянина, а також на відновлення (компенсацію) порушених прав.

Поняття правоохоронної діяльності можна визначити як державну правомірну діяльність, що полягає у впливові на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженого державного органу (їх посадових осіб) шляхом охорони правопорядку, виявлення або розслідування порушення права, відновлення права з обов’язковим дотриманням встановлених у законі процедур цієї діяльності. Така діяльність має специфічні ознаки [20,с. 626].

Головна ознака правоохоронної діяльності полягає у спеціальному повноваженні від імені держави охороняти права фізичних або юридичних осіб, захищати конституційний порядок певними юридичними процедурами. При цьому до правопорушників може застосуватись правомірний примус. Протидія правоохоронній діяльності має неправомірний характер. Особи, які перешкоджають правоохоронній діяльності можуть бути притягнуті до відповідальності.

Іншою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається суттєвим порушенням процесуального законодавства і завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними, вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень [20, с. 628].

Ще однією ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака уповноваженої державної особи. Здійснювати таку діяльність може тільки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа.

Як було сказано вище правоохоронну діяльність здійснює уповноважений державний орган. У Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р.(з змінами та доповненнями) подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема належать: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Розглянемо принципи на яких базується діяльність таких правоохоронних органів, як прокуратура, органи внутрішніх справ, органи служби безпеки.

Прокуратура України — самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави й забезпечує права і свободи людини, а також державну безпеку. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади. Вона будує свою діяльність згідно Конституції та Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. Відповідно до ст. 121 Конституції на прокуратуру покладено такі функції:

— підтримання державного обвинувачення в суді;

— представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом;

— нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

— нагляд за додержанням законів при виконані судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

— нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Діяльність органів прокуратури будується на таких засадах (принципах):

— верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

— законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності;

— територіальності;

— презумпції невинуватості;

— незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;

— політичної нейтральності прокуратури;

— недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;

— поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правоосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;

— прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;

— неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Діяльність міліції регулюється Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (діє в редакції від 26 жовтня 2014 р.) будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Міліція оприлюднює інформацію та надає інформацію на запити відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». При органах міліції може проводитися акредитація представників засобів масової інформації, журналістів відповідно до закону. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять інформацію з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом. У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці [27, с. 169].

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації. Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України Закон «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (діє в редакції від 26 жовтня 2014 р.) та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України. Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Забороняється діяльність в Службі безпеки партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі.

Отже, зважаючи на важливість правоохоронної діяльності, дотримання принципів є гарантією дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку.

2.3 Законодавче забезпечення принципів в діяльності правозахисних органів Потреба в існуванні правозахисних інститутів пояснюється низкою взаємопов'язаних чинників. По-перше, тим, що гарантування охорони та захисту прав громадян стало важливою функцією держави, що відображено в Конституції.

Державні органи і окремі службові особи, самостійно виконуючи свої професійні функції і завдання, часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних і юридичних осіб або не дбають про них. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів. По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють все більше уваги правам людини в посттоталітарних країнах. По-третє, правозахисні інститути є незалежними від державних органів; для них характерна відкритість, вільний доступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізм захисту прав і свобод громадян виникає у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гарантом від відомчого або неправомірного втручання. Правозахисна діяльність полягає у захисті прав і інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб щодо спірних питань і охоронюваних інтересів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втручання влади і управління. Правозахисні функції виконують як державні (Міністерство юстиції України та його органи на місцях, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), так і недержавні (адвокатура) органи [24, с. 138].

Розглянемо принципи на яких базується юридична діяльність правозахисних органів.

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення їхніх прав і свобод органами влади, посадовими особами. Ця діяльність водночас є правозахисною і правороз’яснювальною. Свою діяльність він будує відповідно до Конституції, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. і має на меті:

— захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України;

— сприяння поновленню порушених прав і свобод;

— сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів;

— сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу та інші.

Органи юстиції традиційно належать до правозастосовних органів нашої держави. Органи юстиції очолює Міністерство юстиції України, яке є центральним органом виконавчої влади в Україні. Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція України, закони України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р., «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. тощо^. До завдань органів юстиції щодо здійснення професійної діяльності з юридичної допомоги можна віднести:

— розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

— державна реєстрація нормативних актів органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, ведення реєстру цих актів, надання інформації з бази даних реєстру;

— легалізація всеукраїнських, міжнародних і місцевих об'єднань громадян, реєстрація політичних партій, міжнародних громадських організацій, неурядових організацій іноземних держав в Україні та їх символіки, контроль за додержанням ними положень їхніх статутів;

— сприяння розвитку юридичних послуг, здійснення державної реєстрації юридичних осіб та реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави майна;

— надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг із складних питань правового характеру;

— забезпечення підготовки відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направлення спостерігачів у місії з контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

— організація розгляду звернень громадян з питань, які належать до компетенції органів юстиції, виявлення та усунення причин, що породжують скарги громадян.

У системі правозахисних органів важливе місце посідає нотаріат — система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р, для надання їм юридичної вірогідності.

У Конституції України немає спеціальних норм, які б безпосередньо стосувались нотаріального процесу, яла конституційні принципи безпосередньо стосуються і правовідносин у нотаріальному процесі. Так, ст. 8 Конституції України передбачається, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Отже, це положення не може не впливати й на нотаріальний процес.

Значення принципів діяльності та організації нотаріату в Україні полягає в тому, що:

— вони є основою для об'єднання всіх норм та інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою цієї галузі права;

— вони є основою для тлумачення норм законодавства. Розуміння їх змісту та значення;

— вони не тільки характеризують нотаріат України, а й є основною підставою для порівняння норм, що регулюють діяльність нотаріату, з аналогічними нормами законодавства іноземних країн.

Усі принципи нотаріату — це найважливіші прояви демократизму нашого суспільства, основним завданням якого є побудова правової держави.

Принципи нотаріату, як і принципи будь-якої галузі права, взаємопов'язані та являють собою одну логіко-правову систему. Порушення одного принципу, як правило, тягне до порушення іншого, тобто реалізацію одних принципів у цій системі можна розцінювати як гарантії реалізації інших.

Принципи організації та діяльності нотаріату в Україні виражають найбільш суттєві риси правового регулювання суспільних відносин, які випливають з Конституції України та знайшли своє відображення в Законі України «Про нотаріат». А також зумовлюються змістом діяльності нотаріальних органів.

До системи принципів нотаріату можна віднести:

— принцип законності;

— принцип обґрунтованості нотаріальних актів;

— принцип безспірності нотаріального процесу;

— принцип національної мови;

— принцип незалежності нотаріусів;

— принцип неупередженості нотаріусів;

— принцип доступності й гарантованості охорони і захисту безспірних прав;

— принцип диспозитивності;

— принцип рівності прав усіх суб'єктів, що беруть участь в нотаріальному процесі;

— принцип додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій;

— принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям у здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів.

Принцип законності у конкретнішому розумінні означає, що нотаріус у своїй діяльності повинен дотримуватися норм процесуального і матеріального права. Дотримуючись правильного процесуального порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних державних адміністрацій. У межах його компетенції нотаріус вирішує питання, що випливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод (ст. 7 Закону). Правовою гарантією дотримання нотаріусом чи іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, принципу законності є передбачена ст. 50 Закону України «Про нотаріат» можливість оскаржити його дії до суду. Реалізація принципу законності вимагає дотримання законності і особами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії. Порушення ними цієї вимоги тягне за собою відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (ст. 49 Закону України «Про нотаріат»). Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, то нотаріус або інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, мають право затримати такий документ і направити на експертизу (ст. 51 Закону).

Принцип обґрунтованості нотаріальних дій. Зміст цього принципу означає, що всі дії нотаріуса мають відповідати дійсним обставинам, а його висновки повинні бути обґрунтованими. Для реалізації цього принципу законодавство передбачає певні правові гарантії. По-перше, нотаріус має право витребувати додаткові документи й відомості, необхідні для вчинення нотаріальної дії. По-друге, нотаріус встановлює особу громадянина, перевіряє дієздатність громадянина і правоздатність юридичної особи, повноваження представника, а посвідчуючи угоди і вчиняючи деякі інші нотаріальні дії - справжність підписів заінтересованих осіб. При посвідченні угод перевіряються дійсні наміри сторін.

Принцип незалежності нотаріусів базується на тому, що вони підкоряються тільки закону і при здійсненні своєї діяльності нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми міжнародного права. Ґрунтується цей принцип на особистій відповідальності нотаріусів за вчинення нотаріальних дій [30, с. 105].

Принцип неупередженості нотаріусів є логічним продовженням принципу незалежності нотаріуса, який, крім впливу з боку державних органів. Має бути звільнений від впливу на свою діяльність інших можливих інтересів. Що можуть випливати із родинних і шлюбних відносин. Так, ст. 9 Закону передбачається обмеження нотаріуса у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я свого і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів, а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори. У цьому випадку держава гарантує особам, які звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їх інтереси не можуть входити в протиріччя з особистими інтересами нотаріуса. Отже, цей принцип має сприяти об'єктивності нотаріальної діяльності.

Принциповим положенням у діяльності нотаріуса та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, є їхній обов’язок сприяти громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав та законних інтересів, щоб юридична необізнаність не була використана на шкоду заінтересованим особам (ст. 5 Закону). Форми такого сприяння можуть бути різними. Нотаріус роз’яснює права та обов’язки заінтересованим особам, попереджає про наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Також він має право витребувати від організацій і посадових осіб необхідні для вчинення нотаріальних дій документи чи відомості, давати конкретні роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. В необхідних випадках на прохання громадян чи організацій може складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них.

Принцип національної мови. Відповідно до змісту цього принципу нотаріальне провадження здійснюється українською мовою чи мовою більшості населення місцевості. Для забезпечення реалізації принципу заінтересованим особам, котрі не володіють мовою, якою здійснюється нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів повинні бути перекладені нотаріусом або перекладачем.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержуватись таємниці цих дій. Це означає, що вони не можуть розголошувати відомості, що стали їм відомі в зв’язку з вчиненням нотаріальних дій. Вимога додержання таємниці вчинюваної нотаріальної дії стосується не тільки змісту дії, а й самого факту її вчинення. Це правило поширюється і на той час, коли вони вже не працюють в нотаріальній конторі.

Відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН із запобігання злочинам, що відбувся у серпні 1990 p., вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади і суспільством у цілому. Після здобуття незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення дійсно незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про адвокатуру», за яким адвокатура в Україні визначалася як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності [5,10].

Принцип незалежності адвокатської діяльності полягає у забезпеченні таких умов виконання професійних прав і обов’язків адвоката, які б забезпечували його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Адвокат зобов’язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, які б применшували його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнтові, якщо такі компроміси розходяться із законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

Сутність принципу додержання законності у діяльності адвоката полягає в тому, що він зобов’язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню і практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб [29, с. 58].

Демократизм як принцип діяльності адвокатури знаходить своє застосування в питаннях організації та розбудови відношень, з одного боку. З державними інституціями, а, з іншого — з адвокатами чи їх об'єднаннями в межах держави.

Гуманізм — один із загальнолюдських принципів сучасного співіснування, є дуже актуальним саме в адвокатській діяльності. Адвокати в силу своєї професії мають залишатися гуманістами.

Згаданий принцип не слід ототожнювати з всепрощенням та вибірковістю його використання. Гуманність адвоката не означає його сердечного ставлення до підзахисного, який скоїв важкий злочин. Правом на гуманне відношення до себе користується і потерпілий від злочину. Тим більше принцип гуманізму не має жодного відношення до сумлінного виконання адвокатом своїх обов’язків з надання правової допомоги. Незалежно від своїх моральних поглядів, адвокат за будь-яких обставин повинен дотримуватись закону та етичних вимог професії [29, с. 98].

Додержання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливо належне надання правової допомоги. Отже, збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов’язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Отже, дотримання принципів правозахисної діяльності є правовими гарантіями права людини і громадянина на захист своїх законних інтересів.

РОЗДІЛ 3. СТАН ДОТРИМАННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Побудова правової держави є одним із першочергових завдань зміцнення державності в Україні на сучасному етапі. Тому подальший розвиток демократії пов’язаний, зокрема, і з підвищенням якості та ефективності роботи судів, правоохоронних та правозахисних органів. Виконання завдань держави потребує від цих органів організованості й порядку в роботі, точного та неухильного виконання покладених на них функцій. Тут мається на увазі те, що діяльність цих органів має відбуватись згідно з чинним законодавством, що регламентує їх функції, визначає порядок роботи і таке інше. Те ж законодавство визначає і принципи їх роботи, дотримання яких є гарантією здійснення своїх повноважень виключно в правовому полі.

Дослідження нормативних актів дало можливість визначити, що основними принципами юридичної діяльності є: законність, рівність суб'єктів перед законом та правом, незалежність, неупередженість, обґрунтованість рішень, професіоналізм, справедливість, гуманізм, повага до особи, її прав та свобод, поєднання гласності і конфіденційності.

Однак реалії нашого сьогодення вказують на те, що дотримання цих принципів у своїй діяльності для деяких представників юридичних професій є проблемою. На це вказує, зокрема, рівень довіри суспільства до суддів, працівників правоохоронних та правозахисних органів. Сьогодні шпальти багатьох видань, в тому числі й інтернет-виданнь, різноманітні передачі на радіо та телебаченні переповнені розповідями про нечесних, корумпованих суддів, працівників міліції, прокуратури та інших органів. Взагалі громадяни вважають саме ці органи найбільш корумпованими в Україні. Підтвердження цього факту стало і наше дослідження проведене серед мешканців м. Шепетівки. Беззаперечним «лідером» стала судова система — 59% опитаних вважають її діяльність корумпованою, а 46% віддали «першість» міліції.

Опитування показало і низький рівень довіри громадян до діяльності органів, головним завданням яких є захист прав і свобод громадян. Для оцінки рівня довіри була запропонована шкала оцінювання від «0» до «5». Результати опитування наступні. Рівень довіри складає:

Суд — 2,4;

Прокуратура — 2,5;

Міліція — 2,6;

Служба Безпеки — 3;

Адвокатура — 3,4;

Органи юстиції - 3,3;

Уповноважений ВРУ з прав людини — 3,3.

Звичайно, дане опитування не є репрезентативне. Однак, його результати не дуже відрізняються від даних соціологічних досліджень, що проводяться в межах держави. Тому можемо зробити висновок, що ставлення населення до цих органів залишається низьким, їх авторитет не відповідає важливості завдань покладених на ці органи державою і суспільством. А тому важливим залишається питання визначення і усунення причин такого становища.

Вивчення причин порушення основних принципів юридичної діяльності передбачає аналіз як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. До об'єктивних слід віднести:

— несприятливі економічні умови;

— стресовість професійної діяльності;

— незадовільний рівень соціального захисту працівників;

— незадовільна організація професійної підготовки;

— відсутність нормальних умов для здійснення службової діяльності.

До суб'єктивних причин слід віднести:

— низький рівень професійних знань;

— відсутність відповідних ціннісних орієнтирів;

— неадекватна професійна мотивація;

— низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна неврівноваженість;

— нерозвиненість професійних рис (уважності, наполегливості, комунікабельності);

— схильність до перенесення відповідальності з себе на оточуючих.

Отже, як бачимо, діяльність правоохоронних та правозахисних органів потребує значних змін, особливо в дусі останніх подій в нашій державі. Адже, поліпшення економічного та соціального становища неможливе без утвердження принципів верховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав і свобод людини і громадянина.

Можна стверджувати, що велике значення для дотримання принципів юридичної діяльності має правова культура посадових осіб, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Високі вимоги до служби, підвищення рівня дисципліни і культури роблять абсолютно неприпустимим будь-яке відхилення від закону у практичній діяльності.

ВИСНОВКИ Отже, підсумовуючи викладений матеріал, можна прийти до наступних висновків.

— Юридична діяльність здійснюється фахівцями-юристами й забезпечує функціонування права. Разом з тим у своїй практичній діяльності юристи також керуються виключно правовими нормами. Зважаючи на те, що від діяльності юристів залежить доля інших суб'єктів права, тому сама юридична діяльність здійснюється на засадах чітко визначених законодавством.

— Законодавчо закріплені основні засади і є принципами, якими керуються фахівці в юридичній практиці. Основні принципи юридичної діяльності є похідними від принципів права, конкретизують і деталізують їх. Вони не лише визначають основи юридичної діяльності, а й виступають критеріями оцінки правової поведінки органів держави і громадян. Вони впливають на формування правового мислення і правової культури суспільства.

— Аналіз законодавства дав можливість визначити загальні принципи юридичної діяльності: справедливість, гуманізм, повага до прав людини, професійність, законність. Разом з тим, закони, що регулюють діяльність окремих правоохоронних та правозахисних органів визначають специфічні принципи діяльності цих юридичних органів. Вони залежать від функцій покладених на ці органи та завдань, які вони виконують.

— Вагоме місце серед принципів юридичної діяльності займають принципи судочинства, адже це важлива владна функція держави. Це підтверджується тим, що саме принципи правосуддя закріплені в Конституції України. Однак, вони є важливими не лише для діяльності судів, а й для інших видів юридичної діяльності.

— Аналіз соціологічного дослідження дає можливість зробити висновок, що рівень довіри суспільства до діяльності судів, правоохоронних та правозахисних органів залишається низьким. Такий результат свідчить про недотримання у своїй діяльності цими органами принципу законності. Більшість опитаних вважають їх діяльність корумпованою, не вірять, що вона направлена виключно на захист законних прав і свобод людини і громадянина. Це означає, що нашій державі ще багато треба зробити на шляху зміцнення законності та правопорядку саме в діяльності судів, правоохоронних та правозахисних органів.

— Разом з тим і громадяни мають зрозуміти, що забезпечений режим законності являє собою соціальну цінність як для суспільства в цілому, так і для окремих громадян, оскільки є основою для нормального їх існування в правовому просторі. Діяльність всіх державних органів та окремих громадян повинна бути спрямована на зміцнення законності та правопорядку, на дотримання норм права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Нормативно-правові документи

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 1.

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 6.

3. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 8.

4. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 10.

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 59.

6. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 121.

7. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 124.

8. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 126.

9. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 129.

10. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради. — 2013 р. — № 27. — Ст. 282.

11. Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. — 1994 р. — № 11. — Ст. 50.

12. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1994 р. // Відомості Верховної Ради. — 1998 р. — № 36−37. — Ст. 243.

13. Про міліцію: Закон України від 20грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради. — 1991 р. — № 4. — Ст. 20.

14. Про нотаріат: Закон України від 02 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. — 1993 р. — № 39. — Ст. 383.

15. Про очищення влади: Закон України від 16 вересня 2014 р. // Відомості Верховної Ради. — 2014 р. — № 44. — Ст. 2041.

16. Про прокуратуру: Закон України від 25 січня 2015 р. // Відомості Верховної Ради. — 2015 р. — № 2−3. — Ст. 12

17. Про Службу Безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. — 1992 р. — № 27. — Ст. 382.

18. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради. — 2010 р. — № 41−42, № 43, № 44−45. — Ст. 529.

19. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради. — 1998 р. — № 20. — Ст. 99.

Навчальні та практичні посібники

20. Богачова Л. Л., Жернаков В. В. Правознавство / Л. Л. Богачова, В. В. Жернаков. — Харків.:Фоліо, 2014. — 635 с.

21. Венедіктова І.В., Кагановська Т.Є. Основи правознавства: Навчальний посібник / І.В.Венедіктова, Т.Є. Кагановська. — Харків.: Харківський національний університет, 2007. — 349 с.

22. Гусарєв С. Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти / С.Д. Гусарєв. -К.: Знання, 2005. — 375 с.

23. Гусарєв С.Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) / С.Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. — К.: Знання, 2005. — 655 с.

24. Опришко В. Ф. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.

25. Правознавство: Підручник./ За відп. Ред. О. В. Дзери. — 10-е., перероб і доповн. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 848с.

26. Сливка С. С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник / С. С. Сливка. — К.: Атіка, 2008. — 296 с.

27. Тимченко С. М. Правознавство: Навчальний посібник / С. М. Тимченко. — Запоріжжя.: Запорізький національний університет, 2007. — 588 с.

28. Тимченко С. М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник / С. М. Тимченко. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 304 с.

29. Фіолевський Д. П. Адвокатура: Підручник / Д.П.Фіолевський. — К.: Алерта, 2007. — 486 с.

30. Фурса С. Я. Нотаріат в Україні. Теорія та практика. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. Я. Фурса. — К.: А.С.К. — 976 с.