Розвиток фізичних якостей у молодших школярів

Департамент освіти, науки, молоді та спорту України

Івано-Франківська обласна державна адміністрація

Інститут післядипломної педагогічної освіти

РОЗВИТОК ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Підготував слухач курсів учителів початкових класів учитель Чорнопотоківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Надвірнянського району Менюк В.В.

План

• Вступ
• 1. Теоретичні основи фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку
• 1.1 Анатомо-фізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку
• 1.2 Розвиток фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку
• 1.3 Адаптація молодших школярів до фізичних навантажень
• 2. Особливості розвитку фізичних якостей молодших школярів
• 2.1 Засоби фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку
• 2.2 Особливості розвитку рухових якостей молодших школярів
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Фізичне виховання учнів є невід'ємною частиною всієї навчально-виховної роботи школи і займає важливе місце у підготовці учнів до життя та суспільно корисної праці.

Робота з фізичного виховання в школі відрізняється великим різноманіттям форм, які вимагають від учнів прояву організованості, ініціативи, що сприяє вихованню організаційних навичок, активності, винахідливості. Здійснюване в тісному зв’язку з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням, фізичне виховання сприяє всебічному розвитку школярів.

Фізичне виховання молодших школярів має свою специфіку, зумовлену їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями, а також пристосуванням до нових умов. З початком навчання значно зростає обсяг розумової праці дітей і відчутно обмежується їх рухова активність, можливість перебувати на відкритому повітрі. У зв’язку з цим правильне фізичне виховання в молодшому шкільному віці є не тільки необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку особистості учня, але і дієвим чинником підвищення його розумової працездатності.

Мета цієї роботи: дослідити особливості фізичного виховання молодших школярів.

Завдання:

1) вивчити анатомо-фізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку;

2) визначити основні завдання і засоби фізичного виховання учнів початкових класів;

3) виявити ефективні методи розвитку рухових якостей учнів початкових класів на уроках фізичної культури.

Об'єкт дослідження? навчально-виховний процес у школі.

рухова якість школяр фізичний Предмет дослідження? фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку.

1. Теоретичні основи фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку

Метою фізичного виховання є всебічний гармонійний розвиток особистості. Воно тісно пов’язане з розумовим, моральним, трудовим і естетичним вихованням.

Специфіка виховання молодших школярів зумовлена їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями? це уповільнене зростання, високе збудження нервової системи, підвищена реактивність і, відповідно, частота серцевих скорочень дитини 7 років? 88 уд / хв, 10 років? 79 уд / хв. Артеріальний тиск дитини 7 років? 85/60, 10 років? 90/55. Маса і розміри серця менші, ніж у дорослих, ще не закінчилося окостеніння скелета, слабо розвинені м’язи, особливо м’язи тулуба, недостатньо міцні зв’язки і сухожилля, що сприяє деформації при навантаженні хребта. Перевантаження може призвести до затримки росту дитини.

Раціонально організовані заходи з фізичного виховання в режимі дня розширюють функціональні можливості організму дитини, підвищують продуктивність розумової праці, зменшують стомлюваність.

1.2 Розвиток фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку

Численні дослідження фахівців [5, 10, 16] показують те, що рівень розвитку рухових якостей в даний час знаходиться на невисокому рівні, який не може бути задоволений сучасним вимогами, що пред’являються до фізичного виховання в дошкільному закладі. Тому проблема розвитку фізичних якостей дуже актуальна і вимагає подальшого вдосконалення. Правильне вирішення завдання розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку зумовлюється використанням різних методичних прийомів і засобів на заняттях.

Слід пам’ятати про те, що нереалізовані в певному віці рухові можливості організму надалі важко піддаються значним змінам. Тому необхідно вже в цьому віці приділяти величезну увагу розвитку рухових якостей у дітей. Всебічна фізична підготовка молодшого школяра повинна передбачати досягнення оптимального рівня і гармонійного розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності.

Багато фахівців показують, що розвиток фізичних якостей — одне з центральних завдань фізичного виховання у школі, і його вирішення має здійснюватися комплексно, починаючи з раннього віку. При виконанні рухових дій завжди проявляється не одна, а комплекс якостей. Часто дуже важко визначити, яка якість є провідною при виконанні конкретної рухової дії. Тому для більш правильного відображення явищ дійсності введені поняття комплексних якостей: швидкісно-силові якості, силова витривалість, швидкісно-силова витривалість, «вибухова» сила і т.д.

Відомо, що розвивати фізичні якості можна як за допомогою загальнорозвиваючих і підготовчих, так і за допомогою спеціальних вправ. На уроках фізичної культури учні опановують різні види фізичних вправ, які сприяють розвитку фізичних якостей. Навчання дітей рухових навичок у ходьбі, бігу, тісно пов’язані з розвитком у них швидкості, сили, витривалості, так як при виконанні будь-якої вправи в тій чи іншій мірі виявляються всі основні рухові якості.

Одним з основних шляхів всебічного виховання фізичних якостей в умовах школи є застосування спеціальних вправ і рухливих ігор, за допомогою яких можна не тільки успішно навчати дітей різних рухових навичок, але і цілеспрямовано впливати на виховання всіх фізичник якостей.

Численні результати досліджень показують, що в умовах школи можна добиватися значного приросту всіх фізичних якостей у дітей шляхом збільшення часу занять. Практикою фізичного виховання підтверджується, що успішний розвиток рухових якостей у молодших школярів викликає у них інтерес до виконання різних вправ, тому необхідно якомога більше урізноманітнити засоби, методи і форми цієї роботи.

У сучасній методиці фізичного виховання існують різні думки щодо розвитку фізичних якостей. Проте єдиної думки з приводу того, якій із якостей необхідно приділяти більшу увагу немає. Ряд авторів [5, 12] віддають перевагу вихованню швидкості і швидкісно-силових якостей, аргументуючи тим, що вправи такого характеру найкращим чином відповідають віковим особливостям дітей.

Інші автори вважають, що більш високий приріст результатів буває при комплексному вихованні основних фізичних якостей.

Проведений аналіз науково-методичної літератури, підтверджує, що рівень розвитку всіх фізичних якостей становить в комплексі основу загальної фізичної підготовки.

Формування людини на всіх етапах еволюційного розвитку проходило в нерозривному зв’язку з активною м’язовою діяльністю, тому фізичні навантаження придбали важливу біологічну роль в його життєдіяльності. Аналіз науково-методичної літератури, численні педагогічні спостереження показують, що процес виховання, навчання і тренування складається з взаємозв'язаних різних видів підготовки: морально-вольової та психологічної, фізичної (загальної і спеціальної), технічної, тактичної і теоретичної. Такий поділ на різні види підготовки необхідний і реальний, оскільки створює можливості більш ретельного підбору засобів, методів і навантажень для вирішення конкретних завдань всього педагогічного процесу підготовки школяра. Разом з тим таке дроблення єдиного процесу дещо умовне, тому що всі форми діяльності людини, функції, органи і системи тісно пов’язані між собою і становлять єдине ціле. У процесі розвитку фізичних якостей школяра всі ці види об'єднані в єдиний педагогічний процес, у якому виховання гармонійно розвиненої особистості є найважливішим завданням. Всі основні види підготовки успішно реалізуються в процесі багаторічної роботи тільки на основі дидактичних принципів і загальних закономірностей. Виховання правильного ставлення до праці і суспільних обов’язків є одним з найважливіших завдань, яке має вирішуватися в процесі багаторічних занять. Використання трудових процесів у заняттях (з метою підвищення фізичної підготовки) є одним із методів вирішення цього завдання. Поєднання навчання і тренувальних занять та участю у всіх видах суспільно корисної праці дозволяє реалізувати одне з основних завдань — виховання працьовитості.

Видатний педагог В. О. Сухомлинський велике значення надавав діяльності школи та вчителів, спрямованій на поліпшення здоров’я школярів, особливо учнів молодших класів. Він вважав, що піклуватися про здоров’я дітей? найважливіше завдання вчителя.

Завдання зміцнення здоров’я дитини передбачає загартовування її організму. З цією метою заняття фізкультурою по можливості слід проводити на повітрі, а проводячи їх у приміщенні, дотримуватися гігієнічних вимог.

Важливим показником нормального фізичного розвитку дитини є правильна постава, яка зумовлює нормальне положення і функціонування внутрішніх органів. Формування правильної постави залежить від багатьох умов, а саме від того, як учень ходить, стоїть, сидить, чи виконує щодня ранкову гімнастику, фізкультхвилинки на уроках, ігри та вправи на перервах. Фізичні вправи є основним засобом формування правильної постави.

Рухова активність, яку дитина здійснює в процесі фізичного виховання, є необхідною умовою нормального розвитку його центральної нервової системи, засобом удосконалення аналізаторів і розвитку взаємодії їх. Існує тісний взаємозв'язок між руховою діяльністю дитини та її розумовим розвитком.

Виконання цілеспрямованих рухових дій займає важливе місце в житті дітей молодшого шкільного віку і є одним з дієвих чинників розвитку їх емоційно-вольової сфери, джерелом позитивних емоцій. І.І. Павлов назвав задоволення, яке отримує людина від рухової діяльності, «мускульною радістю «.

Формування рухових умінь і навичок у початкових класах проводиться згідно з навчальною програмою, яка передбачає навчання учнів вправам гімнастики, легкої атлетики, ігор, лижної підготовки, плавання.

Ефективність навчання рухових дій залежить від методики проведення уроків, від того, як у процесі навчання активізується пізнавальна діяльність учнів, включається в цей процес мова і мислення, наскільки свідомо ставляться вони до засвоєння рухових дій.

Оволодіння правильною технікою виконання вправ є важливим завданням фізичного виховання. Як відомо, вправи позитивно впливають на організм лише за умови, що вони правильно виконуються. До того ж, раціональна техніка виконання вправ сприяє формуванню правильних навичок життєво важливих рухів, розвиває у дітей уміння доцільно розподіляти зусилля і ефективно здійснювати різні рухи, виховує у них готовність швидко засвоювати нові рухові дії.

Формуючи в учнів життєво важливі вміння та навички, слід приділяти належну увагу виробленню у них вміння швидко і точно виконувати дрібні рухи пальцями рук, вміло взаємодіяти обома руками, швидко перебудовувати руху відповідно з умовами. Розвиток у школярів рухів руки, цього основного органу предметних дій людини, є важливим завданням початкового навчання. На розвиток рухів руки учня впливають різні види діяльності: письмо, малювання, ручна праця, самообслуговування, заняття фізичною культурою. Слід підкреслити, що заняття фізкультурою грають специфічну роль у розвитку рухів руки і, зокрема, у розвитку довільної регуляції їх. Саме на цих заняттях ставляться і виконуються завдання розвитку в учнів точних і узгоджених між собою рухів рук за допомогою вправ з предметами (з великими і малими м’ячами, зі скакалкою, прапорцями тощо), а також за допомогою спеціальних вправ для розвитку диференційованих рухів пальців рук.

Засновник науково обґрунтованої теорії фізичного виховання П. Ф. Лесгафт одним з основних завдань фізичного виховання вважав формування у дітей уміння з найменшою витратою зусиль і в найменший проміжок часу свідомо виконувати найбільшу роботу. Сукупність названих вище якостей і визначає рівень «рухової культури» дитини. Високий розвиток таких умінь і якостей необхідний для навчання, для багатьох сучасних професій, а також для побутових дій і військової справи. Розвиток вміння ефективно здійснювати рухові дії є важливим компонентом всебічного гармонійного розвитку особистості.

У початкових класах учні повинні мати уявлення про правильний руховий режим, усвідомлювати значення ранкової гігієнічної гімнастики, фізичної культури, активного відпочинку в позаурочний час, знати, який одяг та взуття потрібні для занять фізичними вправами, стежити за правильністю постави, знати правила загартовування.

Отримання учнями знань з фізичної культури є необхідною умовою свідомого оволодіння навчальним матеріалом з цього предмету, прищеплення інтересу і звички систематично займатися фізичними вправами. Особливу роль відіграють знання учнів з фізичної культури у формуванні в них умінь самостійно виконувати фізичні вправи, у виробленні в учнів переконання про необхідність систематично займатися фізкультурою, загартовувати організм за допомогою використання природних факторів (сонця, повітря, води). Все це сприяє не тільки фізичному розвитку і зміцненню здоров’я учнів, а й виховує у них правильне ставлення до свого здоров’я і до здоров’я інших людей, сприяє запобіганню або викорінення шкідливих для здоров’я звичок.

Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати в учнів гнучкість, швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов’язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання тощо.

У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових якостей має свої особливості: спритність і швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Для методики фізичного виховання важливо враховувати те, що м’яз як орган відчуття дозріває раніше, ніж як робочий орган. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. Враховуючи це, важливо правильно визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку у дітей рухових якостей відповідно до їх вікових особливостей.

Формування інтересу і звички до занять фізкультурою? необхідна умова успішного здійснення фізичного виховання школярів.

У молодшому шкільному віці активно розвиваються інтереси і звички.

Велике значення для прищеплення школярам інтересу до фізкультури має позиція сім'ї в цьому питанні. Інтерес виникає і стає стійким, якщо батьки залучають дітей молодшого шкільного віку до занять фізкультурою, створюють для цього необхідні умови.

Виховання позитивних морально-вольових якостей є одним з важливих завдань, що здійснюється в процесі занять фізкультурою. А. С. Макаренко у своїх «Лекціях про виховання дітей» писав: «Дисциплінований громадянин може бути вихований тільки всією сумою правильних впливів, серед яких найвидатніше місце повинні займати: широке політичне виховання, загальна освіта, книга, газета, праця. громадська робота і навіть такі начебто другорядні речі, як гра, розвага, відпочинок» .

Специфіка впливу занять фізкультури на виховання морально-вольових якостей полягає в тому, що учні для досягнення успіхів у виконанні фізичних вправ виявляють цілеспрямованість і волю, дисциплінованість, вміння мобілізувати в потрібний момент свої фізичні і духовні сили. У той же час на заняттях фізкультурою переважає колективна діяльність. Учні привчаються виявляти почуття дружби, набувають навичок культури поведінки, колективізму тощо. Слід прагнути досягти такого рівня свідомості, щоб у процесі занять, змагань між командами, класами учень отримував моральне задоволення не тільки від своєї спритності, а й від того, що він зробив це на користь колективу, в ім'я колективу. У процесі спільної практичної діяльності діти привчаються до правильної поведінки відповідно до норм моралі. Правильно організоване виконання вправ групами, командні ігри, участь у змаганнях сприяють входу дитини в колектив і вихованню у неї звички жити інтересами колективу.

При виконанні фізичних вправ учням часто доводиться виявляти вольові зусилля, щоб долати невпевненість і навіть страх. У результаті постійного тренування в учнів виховуються сміливість, рішучість, наполегливість. Разом з вольовими якостями одночасно виховуються моральні риси особистості, а моральне виховання неможливе без прояву вольових зусиль.

Постійне виконання фізичних вправ призводить до вироблення системи звичних дій і емоційно-психічних станів. Коли учень починає вивчати якусь вправу, особливо складне, він часто відчуває невпевненість, страх. У процесі освоєння вправи ці почуття проходять, замість цього з’являється задоволення від уміння виконувати засвоєні дії. Однак сама система звичних дій і емоційно-психічних станів ще не забезпечує морального розвитку особистості. Для досягнення цього в учнів формують моральну свідомість, яка визначає спрямованість їх діяльності. Використовуючи набуті знання і вміння під час змагань між командами, класами чи школами, учень переживає задоволення не тільки від своїх ефективних практичних дій, але і від зробленого ним в інтересах колективу. Така організація справи ставить всіх учнів в умови особистої відповідальності за успіх колективу.

1.3 Адаптація молодших школярів до фізичних навантажень

Усі батьки мріють, щоб їх дитина росла здоровою, міцною та ерудованою. Батьки хочуть, щоб дитина була гармонійно розвинена і здорова, адже її легше виховувати, у неї швидше встановлюються всі необхідні вміння та навички, вона краще пристосовується до зміни умов і сприймає всі запропоновані вимоги. Здоров’я? найважливіша передумова правильного формування характеру, розвитку ініціативи, сильної волі, обдарувань, природних здібностей.

Що ж таке здоров’я? Звертаючись до «Словника» С.І. Ожегова, ми знайдемо таке визначення здоров’я: «Це правильна, нормальна діяльність організму». А в Статуті Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) говориться, що здоров’я? це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, але й повне фізичне, психічне, духовне і соціальне благополуччя. І саме тому проблему здоров’я слід розглядати комплексно, в широкому соціальному аспекті.

Якщо фізичне здоров’я? це показники росту, ваги, окружності грудної клітки дитини, його постава, статура, стан рухової активності, моторики та координації, відчуття апетиту, відсутність хвороб і фізичних дефектів, то психічне здоров’я включає в себе емоційний комфорт, врівноваженість психіки дитини, розумову працездатність, розвиток психічних процесів, рівень зрілості процесів збудження і гальмування тощо.

Фізичне здоров’я і психічний стан дитини взаємопов'язані і взаємозумовлені. Відчуття свого фізичного здоров’я і своїх фізичних можливостей, тілесного благополуччя сприяють сталому почуттю комфорту. Відомо, що на будь-яку подію душа і тіло відгукуються разом. Психічне напруження викликає м’язовий тонус і, навпаки, м’язова напруга призводить до емоційного сплеску. А розслаблення м’язів викликає зниження емоційної напруги і призводить до заспокоєння, відновлення темпу дихання. Цей зворотний вплив використовується для регуляції психічного стану.

Останнім часом проблемам забезпечення фізичного і психічного здоров’я дітей приділяється особлива увага. Це зумовлено цілим рядом причин і особливо тим, що неврози, як наслідок стресу, все впевненіше «перекочовують» в дитячий вік, що діти часто опиняються в стані психоемоційної напруги. У цій ситуації їм буває найважче через низьку психічну стійкість, зумовлену віком. Дитячі стреси спричиняють різні нервові розлади і підвищену захворюваність. Причиною таких стресів є дефіцит позитивних емоцій у дитини і негативна психологічна обстановка.

Необхідно підкреслити, що для здоров’я дитини дуже важливе забезпечення нормального психічного здоров’я: увага до мовному розвитку, профілактика перевтоми, створення емоційного комфорту. Необхідність постійно підтримувати позитивний психоемоційний стан дітей вимагає створення всіх необхідних умов для гармонійної взаємодії дитини з життєвим середовищем дошкільного закладу.

Період адаптації до умов освітнього закладу? це складний процес пристосування організму дитини до нових умов соціального існування, до нового режиму. Найбільш складна перебудова організму відбувається на початковій фазі адаптації, яка може затягнутися і перейти в дезадаптацію. Адаптивні можливості дитини обмежені, тому різкий перехід в нову соціальну ситуацію і тривале перебування в стресовому стані можуть привести до порушень в емоційній сфері та поведінці або уповільнення темпу психофізичного розвитку дитини. Щоб уникнути ускладнень протягом адаптації необхідно створити умови, які допоможуть пом’якшити розрив дитини з батьками та подолати страх і тривожність не тільки у дітей, але й у їхніх батьків, таким чином, забезпечити поступовий перехід дитини з умов сім'ї в освітній заклад.

2. Особливості розвитку фізичних якостей молодших школярів

2.1 Засоби фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку

Засобами фізичного виховання молодших школярів є фізичні вправи, фізична праця, використання гігієнічних факторів, оздоровчих сил природи.

Фізичні вправи є основним засобом фізичного виховання в школі. За їх допомогою здійснюються завдання, спрямовані на всебічний фізичний розвиток дітей, формування правильних навичок таких природних рухів, як хода, біг, стрибки, метання, лазіння тощо, розвиток основних фізичних якостей (спритності, швидкості, сили, витривалості), виховання позитивних морально-вольових якостей і корисних звичок.

На уроках фізичної культури і на заняттях гуртків загальної фізичної підготовки використовуються передбачені навчальною програмою вправи основної гімнастики (побудова і перестроювання; основні положення та рухи рук, ніг, тулуба; вправи з м’ячами, скакалками; акробатичні і танцювальні вправи; вправи на гімнастичній стінці; утримання рівноваги; ходьба і біг; стрибки; метання), рухливі ігри, лижна підготовка, плавання, вправи легкої атлетики.

Фізична праця є важливим засобом фізичного виховання школярів. К. Д. Ушинський підкреслював, що фізична праця необхідна для розвитку та підтримки фізичних сил людини, її здоров’я і фізичних здібностей. Учні молодших класів у школі і вдома здійснюють фізичну праця, пов’язану з самообслуговуванням, задоволенням потреб побуту, суспільно корисною працею (працею на присадибних ділянках, догляд за фізкультурними майданчиками і т.д.).

З вихованням свідомого та позитивного ставлення до фізичної праці у дітей розвиваються цінні фізичні якості та вміння. Уроки праці, суспільно корисну працю дітей і працю в побуті слід організовувати, дотримуючись необхідних гігієнічних вимог і правильно дозуючи фізичні навантаження.

Гігієнічні фактори? це режим дня школяра та дотримання правил гігієни.

Діяльність дитини слід організувати так, щоб виконувалися рекомендації гігієни в навчанні, праці, відпочинку, харчуванні, заняттях фізичними вправами тощо. Правильний режим дня (у школі і вдома) запобігає перевтомі, сприяє успішному виконанню всіх завдань, усуває нераціональну витрату часу.

Для того щоб діти дотримувалися встановленого для них режиму дня у позашкільний час, вчителю необхідно проводити роз’яснювальну роботу, як з дітьми, так і з батьками, прагнучи досягти свідомого засвоєння передбачених програмою теоретичних відомостей з фізичної культури, в яких розкриваються основні положення про руховому режимі учнів. Учні повинні зрозуміти необхідність виконання режиму дня як важливої ??умови успішного навчання, фізичного розвитку, виховання корисних звичок.

Користуючись орієнтовним режимом дня для учнів загальноосвітніх шкіл, затвердженим Міністерством освіти України, вчитель разом з батьками становить режим для учнів. Враховуються віддаленість школи від будинку (це особливо важливо для сільських шкіл), домашні умови, участь у громадській роботі і в гуртках, стан здоров’я дитини. Систематичне дотримання дітьми режиму можливе за умови, що і школа, і батьки постійно контролюватимуть виконання дітьми режиму дня.

Важливою складовою частиною режиму є дотримання дітьми правил гігієни в повсякденному житті. Прищеплення їм звички дотримуватися правил особистої та громадської гігієни? це одне з головних завдань розвитку фізичних якостей молодших школярів, який здійснюється спільними зусиллями школи і сім'ї.

Оздоровчі фактори (повітря, сонце, вода) можна використовувати як самостійний засіб зміцнення здоров’я і загартовування організму дитини, наприклад прийняття повітряних і сонячних процедур, купання, обтирання водою, а також у поєднанні з виконанням фізичних вправ? повітряні ванни під час ранкової гімнастики, водні процедури після ранкової гімнастики тощо.

2.2 Особливості розвитку рухових якостей молодших школярів

Програма з фізичної культури для учнів молодших класів приділяє велику увагу розвитку рухових якостей школярів. У кожному її розділі, присвяченому формуванню і вдосконаленню рухових умінь і навичок, передбачений матеріал для розвитку рухових якостей. Вчителям фізичної культури необхідно орієнтуватися на цей матеріал і, виходячи з умов школи, виділяти на кожному уроці певну кількість часу (6?12 хв.) на розвиток рухових якостей учнів.

У роботі з розвитку рухових якостей вчителю необхідно враховувати особливості індивідуального та вікового розвитку дитини. Якщо цілеспрямований розвиток рухових якостей здійснюється в період прискореного вікового розвитку, то педагогічний ефект виявляється значно краще, ніж у період уповільненого зростання. Тому доцільно здійснювати спрямований розвиток тих чи інших рухових якостей у дітей у ті вікові періоди, коли спостерігається найбільш інтенсивне їх зростання.

Розвиток фізичних якостей здійснюється у процесі навчання дітей рухових дій, в єдності з формуванням рухових навичок. Однак це не виключає потреби планувати спеціальні завдання з розвитку фізичних якостей школярів, як для окремого уроку, так і для серії уроків. Систематично вивчаючи фізичну підготовленість дітей, вчитель вирішує, над розвитком яких фізичних якостей учнів він працюватиме, ставить певні завдання і добирає фізичні вправи для виконання під час уроку.

Завдання, спрямовані на розвиток фізичних якостей змінюються не так динамічно, як завдання навчальні. Дуже часто одне і те ж завдання розраховане на цілу серію (систему) уроків. Формулювання їх у плані уроку, може бути таким: «Сприяти розвитку швидкості, спритності, гнучкості під час виконання певних фізичних вправ і проведення рухливих ігор» .

Вправи для розвитку рухових якостей у плані-конспекті уроку можуть бути подані у вигляді як окремих вправ, так і комплексів. З метою підтримки стабільного інтересу до виконання комплексу слід періодично змінювати одні вправи комплексу іншими. У плані-конспекті уроку потрібно обов’язково вказувати дозування вправ і записати всі необхідні організаційно-методичні вказівки.

Опис комплексу або окремих вправ для розвитку рухових якостей можна робити як у плані-конспекті уроку, так і на окремих картках, які додаються до плану-конспекту.

Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх, танцювальні рухи, ритмічну ходьбу, стрибки зі скакалкою з додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди; вправи з великим м’ячем? передачі, перекидання тощо.

У дітей 7?8 років швидко вдосконалюється здатність до різних точних рухів. Цьому допомагають метання в ціль, вправи з малим м’ячем? удари об підлогу і кидки об стінку, підкидання і ловля м’яча з додатковими рухами.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні і під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лавці і колоді різними способами, з додатковими завданнями, а також гімнастичні вправи та ігри.

Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних вправ. Вчителю необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні напруження пов’язані з великими енерговитратами, що може призвести до загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до тривалого застосування сили, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск, що веде до здавлення порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця. У результаті підвищення внутрішньолегеневого тиску відбувається здавлювання легеневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що може призвести до анемії мозку та втрати свідомості. Тому для розвитку сили краще застосовувати ігри, що вимагають від дітей короткочасних швидкісно-силових напружень і помірних навантажень.

Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з достатньо тривалим утримуванням певних поз: упори, вправи на рівновагу на одній нозі.

Вправами, які розвивають витривалість динамічного характеру, є багаторазові повторення згинання та розгинання рук в положенні мішаних упорів, присідання.

Для формування витривалості застосовують вправи, які дають фізичне навантаження на організм дитини, трохи більше того, яке вона звикла переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи, набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень. Витривалість, насамперед, розвивається під час бігу, стрибків, ходьби на лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності та тривалості. Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.

Найкращий засіб для формування витривалості молодших школярів? ігри з короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов’язаним із значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій має бути невелика? їх слід чергувати з короткими перервами для відпочинку.

Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов’язаних з переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції? це рухи-відповіді на відомі сигнали, які з’являються раптово. У житті вони мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених рухових реакцій до нових є досить швидким: швидка реакція в одних умовах стимулює таку ж реакцію і в інших.

Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу його нервової системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою певних вправ.

Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові реакції. Основні з них? реакція на об'єкт, що рухається і реакція вибору. Щоб удосконалити у дітей здатність швидко вловлювати очима предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і малим м’ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту, несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово у дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.

Реакція вибору? це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів) відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.

Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів (відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час. Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити їх можна за допомогою експрес-тестів, які даються в програмі: стрибки в довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м’яча (маса? 1 кг), стискання кисті.

Стрибок у довжину з місця відображає розвиток сили ніг і швидкості рухів. Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома ногами, стрибає вперед, приземляючись на обидві ноги. Під час помаху руками п’ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.

За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють швидкісно — силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з перервою 10−15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу беруть участь два школярі.

Для оцінки швидкісно-силових якостей м’язів рук і тулуба використовують метання набивного м’яча обома руками, сидячи на підлозі. З трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової лінії (за спиною) до місця падіння м’яча. Для вимірювання використовують розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують шнур або ставлять небудь перешкоду такої ж висоти, яка зумовлюватиме траєкторію вильоту м’яча під кутом 40−45°, тому що від цього залежить результат кидка.

Силу стискання кисті вимірюють ручним дитячим динамометром двічі кожною рукою по черзі. Його тримають у витягнутій у бік руці. З двох спроб до уваги беруть кращу.

Уроки з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна було провести на одному-двох заняттях. На початку уроку з учнями всього класу проводиться біг на 30 м, потім клас поділяють на 3 групи, що відповідає кількості експрес-тестів.

Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу. Експрес-тести слід проводити двічі за навчальний рік. Результати учнів зіставляються з нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.

Це дає можливість оцінити фізичну підготовленість учня п’ятьма рівнями? низьким, нижче середнього, середнім, вище середнього і високим. Рівні фізичної підготовленості учнів доцільно записувати в класний журнал у вигляді балів. Далі додаванням балів і діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який свідчить про рівень фізичної підготовленості школяра.

Після визначення конкретних завдань уроку вчитель підбирає засоби, за допомогою яких він буде вирішувати поставлені завдання. Оскільки основні завдання уроку виконуються в основній частині уроку, то й добір змісту і засобів слід починати з неї, а вже далі визначати зміст, засоби і методи підготовчої та заключної частин.

Потім учитель визначає місце проведення уроку, необхідне обладнання та інвентар, дозування вправ, роблячи відповідні методичні зауваження щодо їх виконання.

З цією метою він передбачає різноманітні методи і прийоми, встановлює певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також способи пересування учнів на уроці.

Форми організації фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку складають певну систему, яка охоплює:

· уроки фізичної культури;

· фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня (гімнастика перед початком занять, фізкультурні хвилини під час уроків, ігри та фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

· позакласна фізкультурно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

· позашкільна спортивно-масова робота (за місцем проживання учнів, заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, спортивних гуртках, самодіяльні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках) [11, с. 203].

Основною формою роботи з фізичного виховання учнів початкових класів є уроки фізичної культури, але успіхів у фізичному вихованні школярів можна досягти лише при раціональному поєднанні всіх форм роботи, яке становить чітку узгоджену систему.

В організації фізкультурно-масової роботи в школі важливу роль відіграє шкільний колектив фізкультури, завданням якого є розвиток фізичної культури, спорту, туризму серед школярів.

Однією з умов правильної постановки фізичного виховання в школі є добре організований медичний контроль, завдання якого полягають в широкому використанні основних засобів і методів фізичного виховання для зміцнення здоров’я дітей та контролі за їх правильним застосуванням, а також у створенні належних умов для роботи з фізичного виховання.

Для виконання цих завдань лікар, прикріплений до школи, проводить медичні обстеження учнів для визначення стану їх здоров’я і фізичного розвитку, систематично контролює заняття фізичними вправами і санітарно — гігієнічний стан місць занять, проводить санітарно-освітню роботу серед учнів, батьків і вчителів, бере участь у розробці та проведенні школою заходів щодо поліпшення здоров’я дітей та попередження травматизму.

Шкільний лікар є найближчим радником вчителя з питань здоров’я і фізичного виховання дітей і в той же час контролером у виконанні санітарно-гігієнічних вимог. Всі вказівки лікаря, що стосуються здоров’я і фізичного виховання дітей, є обов’язковими для вчителя.

Школярі не рідше одного разу на рік проходять медичне обстеження і розподіляються за медичними групами. З урахуванням розподілу дітей по групах вчитель здійснює диференційований підхід до учнів при проведенні всієї навчально-виховної роботи, в тому числі уроків і позакласної роботи з фізичної культури.

Усі учні на підставі медичного обстеження діляться на три групи: основну, підготовчу і спеціальну.

До основної групи належать учні, що не мають відхилень у фізичному розвитку та стані здоров’я, а також школярі з незначними відхиленнями у стані здоров’я за умови достатньої фізичної підготовленості.

До підготовчої групи зараховуються діти, які мають незначні відхилення у фізичному розвитку та стані здоров’я, без істотних функціональних змін, з недостатньою фізичною підготовленістю.

Учні, які мають у стані здоров’я значні відхилення постійного чи тимчасового характеру, яким протипоказані заняття за державними програмами в загальних групах, відносяться до спеціальної групи.

Деякі учні тимчасово, аж до поліпшення стану здоров’я, повністю звільняються від занять фізичними вправами. У необхідних випадках за наявності відповідних показань окремим учням можуть бути призначені заняття лікувальною фізичною культурою. Діти, тимчасово звільнені від занять фізичними вправами, зобов’язані бути присутніми на уроках фізичної культури.

Школярі, віднесені до основної групи, допускаються:

а) до занять за підпрограмами фізичного виховання в повному обсязі;

б) до занять в гуртках фізичної культури і сeкціях колективу фізкультури;

в) до участі у змаганнях.

Учні підготовчої групи допускаються до занять за загальними програмами фізичного виховання, але за умови дотримання поступовості в проходженні матеріалу. Відповідно до вказівок лікаря учнів підготовчої групи треба обмежувати у виконанні вправ, пов’язаних з великою фізичною напругою, і насамперед у бігу та стрибках. Зі школярами, віднесеними за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, організуються заняття один — два рази на тиждень у позаурочний час. Заняття проводяться у відповідності зі спеціальною програмою медичними працівниками або вчителями, які мають необхідну підготовку. Планомірні заняття, що проводяться відповідно до даних медичного огляду та з урахуванням індивідуальних особливостей, сприяють поліпшенню здоров’я і показників фізичного розвитку дітей.

Зазвичай в результаті таких занять учні зі спеціальної медичної групи переводяться в підготовчу, а з підготовчої в основну. Перевід учнів з однієї медичної групи в іншу проводиться лікарем під час щорічних та чергових обстежень і при достроковому обстеженні на прохання батьків або вчителя.

Додаткове обстеження стану здоров’я обов’язкове у тих випадках, коли учень починає відвідувати школу після якого-небудь захворювання. Досить ймовірно, що діти, які належали до захворювання до основної медичної групи, після одужання будуть займатися в підготовчій, або у спеціальній. Перевід учнів з однієї медичної групи в іншу повинен бути класу і вчителю фізичної культури, який у своїй практичній роботі особливо уважно здійснює індивідуальний підхід. Це, перш за все, відноситься до фізичних навантажень на уроках. Увага вчителя направляється на вельми помірне наростання фізичного навантаження, на поступову адаптацію організму до цього наростання.

Висновки

Специфіка розвитку фізичних якостей молодших школярів зумовлена їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями. У молодшому шкільному віці провідний вид діяльності? це гра, тому уроки з фізичного виховання необхідно планувати з урахуванням цієї дуже важливоїособливості.

Одне з провідних місць в системі засобів фізичного виховання і навчання дітей молодшого шкільного віку належить грі. Саме ігри сприяють засвоєнню самих різних знань, умінь, розвитку рухових здібностей. Взаємозв'язок гри та навчання проявляється у впливі гри на формування елементів навчальної діяльності.

Зміст уроків фізичної культури в молодших класах повинно бути наповнене казковими та ігровими сюжетами, що дає можливість підтримувати високий емоційний настрій учнів, підвищувати інтерес до рухової діяльності на заняттях і в позаурочний час, легко і успішно адаптуватися до шкільного життя.

На уроках фізичної культури в молодших класах рекомендується проводити загально-розвиваючі вправи різної спрямованості з використанням музичного супроводу. Особлива увага повинна приділятися спеціальним вправам для формування правильної постави та корекції плоскостопості.

З учнями молодших класів доцільно проводити на уроках ігри з виконанням різноманітних вправ. Тобто ігри з бігом, зі стрибками, ігри з метанням і ловлею тощо. Щоденне проведення таких ігор дозволяє успішно вирішувати проблеми перевантаження учнів, раціональної організації фізичного і трудового виховання, активного повсякденного відпочинку, такого необхідного для гармонійного розвитку дітей.

Доцільно з дітьми молодшого шкільного віку проводити свята, дні здоров’я, спортивні розваги, походи. Вони сприяють підвищенню функціональних та адаптаційних можливостей дитячого організму, мають загальнозміцнюючий вплив, виступають як потужний засіб формування всебічно розвиненої особистості.

Батьки відіграють дуже важливе значення у фізичному вихованні дітей. Для забезпечення ефективності фізичного виховання батьки повинні знати, яке виховний вплив на дітей здійснюється на уроках і в позаурочний час. Такі знання необхідні для дотримання наступності і забезпечення єдиної педагогічної лінії в пред’явленні вимог до дитини. Адже в комплексі виховних заходів кожен елемент повинен чітко виконувати свої функції. В іншому випадку система не спрацює. Між сім'єю і школою повинна бути створена атмосфера ділових, товариських відносин, адже мова йде про об'єднання зусиль у вирішенні однієї мети. Разом з тим слід враховувати умови, можливості сім'ї та школи.

Здоров’я? це не тільки відсутність хвороб, певний рівень фізичної тренованості, підготовленості, функціонального стану організму, що є фізіологічної основою фізичного і психічного благополуччя. Виходячи з концепції фізичного (соматичного) здоров’я, основним його критерієм слід вважати енергопотенціал біосистеми, оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від можливості споживання енергії з навколишнього середовища, її акумуляції та мобілізації для забезпечення фізіологічних функцій. Організм являє собою відкриту термодинамічну систему, стійкість якої (життєздатність) визначається її енергопотенціалом.

Зростаючий обсяг інформації, постійна модернізація навчальних програм, широке використання транспорту, інших технічних засобів надають несприятливу дію на рухову діяльність учнів. У сучасному суспільстві проявляється протиріччя між вимогами фізичної підготовленості дітей і способом життя. Природні умови і навчання в школі обмежують рухову діяльність і не забезпечують необхідного режиму, що дозволяє більш значно підвищити результати життєво необхідних рухових якостей. Тому виникає необхідність пошуку найбільш доцільних засобів і методів підвищення фізичної підготовленості учнів.

Для більшості учнів займаються розумовою працею, характерні нервово — емоційні перевантаження, це є основною причиною зниження працездатності і високої захворюваності серед них. Слід підкреслити, що в сучасних умовах в профілактиці хвороб, зміцненні здоров’я і підвищенні працездатності учнів першорядну роль відіграє широке використання засобів і методів фізичної підготовки.

Сформована за останні роки екологічна ситуація, призвела до збільшення захворюваності в два рази, тому однією з найважливіших проблем стає пошук засобів, що сприяють підвищенню стійкості організму до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища. Молодший шкільний вік є відповідальним періодом життя учня у формуванні фізичного компонента здоров’я і культурних навиків, які забезпечують його зміцнення, вдосконалення та збереження в майбутньому. Тому результатом фізичного виховання школярів середніх класів повинні стати високий рівень здоров’я та формування фундаменту фізичної культури майбутньої дорослої людини.

Список використаної літератури

1. Козленко Н. О. Школярам? звичку займатися фізкультурою / Н. О. Козленко.? К., 1985.? 120 с.

2. Боритко Н. М. Методологія та методи психолого-педагогічних досліджень [Текст]: навчальний посібник для вузів / Н. М. Боритко, А. В. Моложавенко, І.А. Соловцова; ред. Н. М. Боритко.? М.: Академія, 2008.? 320 с.

3. Голощапов Б. Р. Історія фізичної культури і спорту [Текст]: навчальний посібник для пед. вузів / Б. Р. Голощапов.? М.: «Академія», 2001.? 312 с.

4. Гугін А. А. Уроки фізичної культури в І-ІІІ класах / А.А. Гугін.? М., 1977.? 320с.

5. Ільїн Є.П. Психодіагностика спорту [Текст] / Є.П. Ільїн.? СПб.: Питер, 2008.? 352 с.

6. Качакін В. М. Методика фізичного виховання / В.М. Качакін.? М., 1980.? 304 с.

7. Козленко М. П. Теорія і методика фізичного виховання / М. П. Козленко, Є.С. Вільчковський, С. Ф. Цвек.? К., 1984.? 220 с.

8. Козленко Н. П. Фізичне виховання учнів перших класів / Н. П. Козленко, В. П. Мацулевич.? К., 1988.? 310 с.

9. Марищук В. Л. Психодіагностика у спорті [Текст]: навч. посібник для вузів / В. Л. Марищук, Ю. М. Блудов, Л. К. Сидорова.? М.: Просвещение, 2005.? 349 с.

10. Матвєєв Л.П. Теорія і методика фізичної культури / Л.П. Матвєєв.? М., 1991.? 443с.

11. Соколов В. А. Мотивація занять школярів фізичною і спортивною культурою / В. А Соколов.? Мінськ, 1973.? 227 с.

12. Степаненкова О. Я. Теорія і методика фізичного виховання та розвитку дитини [Текст]: навч. посібник для вузів / О. Я. Степаненкова.? М.: «Академія», 2006.? 2_е: вид.? 368 с.

13. Теорія і методика фізичного виховання / за ред. Б.А. Ашмаріна.? М., 1990.? 287 с.

14. Теорія і методика фізичного виховання / за ред. Б. А. Вайнбаума.? М., 1979.? 209 с.

15. Холодов Ж. К. Теорія і методика фізичного виховання і спорту [Текст]: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Ж. К. Холодов, В.С. Кузнєцов.? 3_є вид.? М.: «Академія», 2004.? 480 с.

16. Чаленко І.А. Сучасні уроки фізкультури в початковій школі / І.А. Чаленко.? Ростов н / Д., 2003.? 255 с.

17. Янсон Ю. А. Педагогіка фізичного виховання школярів / Ю. А. Янсон.? Ростов н / Д, 1993.? 240 с.