Організація логопедичної допомоги в умовах сім"ї, яка виховує дитину з ринолалією

Курсова робота

Організація логопедичної допомоги в умовах сім'ї, яка виховує дитину з ринолалією

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГОПЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ СІМ'Ї, ЯКА ВИХОВУЄ ДИТИНУ З РИНОЛАЛІЄЮ

1.1Аналіз проблеми організації логопедичної допомоги в умовах сім'ї,

яка виховує дитину порушеннями мовлення у психолого-педагогічній

літературі

1.2 Психолого-педагогічна характеристика дітей із ринолалією

1.3 Особливості організації роботи логопеда із батьками дітей з ринолалією в умовах сім'ї

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З РИНОЛАЛІЄЮ

2.1 Стан реабілітаційної культури батьків, які виховують дитину з ринолалією

2.2 Напрями роботи логопеда з батьками дітей із ринолалією

2.3 Аналіз ефективності розробленої методики підвищення реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей із ринолалією

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному і світовому освітньому просторі, зумовлюють нагальність розв’язання комплексних соціально-педагогічних завдань, одним із яких є навчання та розвиток дітей з особливостями розвитку. Сучасна концепція дошкільного виховання визначила шляхи модернізації дошкільної освіти. Зокрема, в Законі України «Про дошкільну освіту» зазначено, що одним з основних завдань, що стоїть перед дитячим садком, є взаємодія з родиною для забезпечення сімейного виховання дітей.

Сучасні дослідники (Л. Волкова, Р. Левіна, Н. Пахомова, Л. Парамонова, Т. Туманова, Т. Філічева, Г. Чіркіна, С. Шаховська та ін.) відзначають, що наразі спостерігається тенденція до збільшення дітей дошкільного віку, які мають відхилення від норми в загальному й мовленнєвому розвиткові. Особливого занепокоєння в цьому зв’язку викликають діти з важкими порушеннями мовлення, до яких належить і ринолалія. Порушення мовлення не дозволяє цим дітям надалі в повному обсязі засвоювати програму загальноосвітньої школи, викликає труднощі в оволодінні навичками читання та письма, формування комунікативних умінь. У період переходу на навчання дітей із шестирічного віку особливого значення набуває забезпечення загальної мовленнєвої підготовки до школи не тільки в дошкільних закладах, але й в родинному оточенні.

Сьогодні навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення здійснюється мережею як загальноосвітніх, так і спеціалізованих, у тому числі реабілітаційних, закладів. У системі комплексної роботи, що проводиться з дітьми означеної категорії, важливе місце належить родині, яка виступає основним виконавцем корекційно-реабілітаційних заходів. Водночас такі науковці, як Н. Виноградова, Н. Годіна, Л. Загік відзначають, що батьки нерідко мимовільно відсторонюються від роботи з виправлення мовленнєвих дефектів, оскільки не володіють необхідними педагогічними знаннями й уміннями. Ситуація ускладнюється тим, що певна частина педагогів недооцінює важливість залучення родини до кореційної роботи або ускладнюється у виконанні цього значимого фактору в реабілітації. Відсутність систематичного зворотного зв’язку з родиною позбавляє педагогів можливості бути достатньо інформованими про характер мовленнєвої діяльності дітей у повсякденних життєвих ситуаціях. Отже, батькам та логопедам необхідна постійна двостороння взаємодія для вирішення проблем мовленнєвого розвитку дитини. Визнання пріоритету сімейного виховання вимагає формування нової системи взаємин родини і вихователя-логопеда, а саме — урізноманітнення форм та методів роботи на засадах співробітництва, взаємодії і довіри. Тому в сучасних умовах особливого значення набуває пошук інноваційних підходів до організації логопедичної роботи в умовах сім'ї, яка виховує дитину з порушеннями мовлення, що реалізували б напрями, відзначені в «Концепції державного стандарту освіти учнів з порушеннями мовленнєвого розвитку», «Концепції стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку», у нерозривному зв’язку з онтогенезом мовленнєвого розвитку. У цьому змісті проблема організації логопедичної допомоги в умовах сім'ї, яка виховує дитину з ринолалією, набуває особливого значення, а, отже, тема нашого курсового дослідження є актуальною.

Мета дослідження — теоретично узагальнити та експериментально дослідити особливості організації логопедичної допомоги в умовах сім'ї, яка виховує дитину з ринолалією.

Завдання дослідження:

1. Опрацювати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження.

2. З’ясувати психолого-педагогічні особливості дітей із ринолалією.

3. Охарактеризувати напрями, методи, форми та прийоми роботи логопеда з сім'єю, яка виховує дитину з ринолалією.

4. Діагностувати рівень сформованості логопедичної культури батьків, які виховують дітей із ринолалією.

5. Розробити методику підвищення реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей із ринолалією, та експериментально перевірити її ефективність.

Об'єкт дослідження: процес взаємодії дошкільного навчального закладу і сім'ї в реабілітації дітей із ринолалією.

Предмет дослідження: напрями роботи логопеда з батьками дітей із ринолалією в умовах сім'ї.

Гіпотезою дослідження стало припущення про те, що підвищення логопедичної культури батьків, які виховують дитину з ринолалією, дозволяє значно підвищити ефективність корекційної роботи в умовах сім'ї.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГОПЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ СІМ'Ї, ЯКА ВИХОВУЄ ДИТИНУ З РИНОЛАЛІЄЮ

1.1 Аналіз проблеми організації логопедичної допомоги в умовах сім'ї, яка виховує дитину порушеннями мовлення у психолого-педагогічній літературі

Діти з порушеннями мовлення — це діти, що мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слухові і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявляться в порушенні вимови, граматичного складу, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу й плавності мовлення. Л. Волкова зазначає, що всі види порушень на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна розділити на дві великі групи в залежності від того, який вид мовлення порушений: усне чи писемне. Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи:

1) фонаційне (зовнішнє) оформлення висловлення, що називають порушеннями вимовної сторони мовлення;

2) структурно-семантичне (внутрішнє) оформлення висловлення, що у логопедії називають системними або поліморфними порушеннями мовленням, пов’язаним із органічним ураженням центральної нервової системи. За ступенем важкості мовленнєві порушення можна розділити на ті, що не є перешкодою до навчання в масовій школі, і важкі порушення, що вимагають спеціального навчання. Водночас порушення мовлення можуть бути вродженими або набутими в результати дії несприятливих факторів чи перенесеного захворювання [16, с. 61].

Таке чи інакше, незважаючи на якість та характер мовленнєвих порушень, більшість із них діагностується на етапі молодшого дошкільного віку, коли дитина починає вимовляти не лише окремі звуки, а складати їх у слова та речення. З огляду на це, зазвичай порушення мовлення спочатку помічають батьки, які є першими вихователями маляти. Коли батькам стає зрозуміло, що порушення мовлення не зумовлені віковими особливостями, вони звертаються за допомогою спеціаліста-логопеда. Б. Пузанов наголошує, що діагноз, який ставить дефектолог, і міра тяжкості дефекту у більшості випадків зумовлюють емоційні реакції батьків та атмосферу родинних відносин [28, с. 74].

Дослідження Є. Савіної довели відмінності у ставлення до мовленнєвого дефекту в батьків, особливості формування їхніх батьківських установок [30, с. 18].

В. Семіченко розглядає батьківські установки як структуроване поняття, що включає цілий ряд різноманітних понять, таких як цінності, сприйняття дитини, уявлення і очікування, пов’язані з її розвитком та вихованням. Батьківські установки включають також оцінку того, що дитина може або не може робити, знання про процеси її когнітивного і соціального розвитку, ролі батьків у житті дітей, цілі навчання дитини, виховні стратегії [32, с. 112]. Так, більшість матерів, доглядаючи за дитиною з перших днів її життя, любить її такою, якою вона є, і за те, що вона є.

На думку І. Колосова, усвідомлення тяжкого мовленнєвого відхилення в дитини викликає у матері депресію, що супроводжується почуттям горя, співчуття до дитини, необхідності самопожертви заради неї. Батько, навпаки, насамперед дивиться в майбутнє: його більше цікавить, яким виросте його син або донька. Усвідомлення того, що при наявності важкого мовленнєвого дефекту в дитини досягнення успіху неможливо, призводить до розчарування батька, а у зовсім важких випадках — несприйняття дитини і відмову від родини. Батьки сильніше, ніж матері, відчувають меншовартість перед громадськістю через очевидний дефект у їхньої дитини, і бояться того, що поведінка такої дитини справить сильне враження на навколишніх. Так, наприклад, у батьків дітей із важкою мовленнєвою патологією був виявлений депресивний стан, почуття незадоволеності, гнів і агресивність відносно членів родини [15, с. 13].

На думку Т. Богданової, долаючи хронічний стрес, пов’язаний з вихованням дитини з порушеннями мовлення, родина використовує різні стратегії - внутрішні та зовнішні. Зовнішні стратегії ґрунтуються на вмінні спиратися на індивідуумів і установи, що не входять у систему родини. До них належать: уміння знаходити й використовувати допомогу інших людей — сусідів, друзів, інших родин, що мають подібні проблеми; уміння використовувати ресурси державної підтримки [3, с. 73].

При цьому зазначити, що різні види підтримки неоднаково використовуються на різних етапах життєвого циклу. Як показують спеціальні дослідження [1, 13, 36], суспільна підтримка частіше використовується в повному обсязі парами більш старшого віку, ніж молодими подружжями. Говорячи про внутрішні стратегії психологи виділяють пасивну й активну позиції. Розглянемо їх. Стратегія пасивної позиції полягає в уникненні пошуку рішення проблеми. Вона заснована на сподіванні, що все влаштується саме по собі. Стратегія активної позиції. полягає в здатності ідентифікувати ті умови, які можна змінити, і активній діяльності з їхньої зміни, а також у здатності ідентифікувати умови, які на даний момент змінити неможливо, і прийняти їх як даність.

З огляду на це, Н. Рижова виділяє такі етапи розвитку емоційних реакцій у батьків, які дізналися про те, що їхня дитина не така, як інші:

1. Заперечення (сумнів у компетентності фахівця, пошук іншого, більш компетентного).

2. Гнів — одна із захисних реакцій, що найчастіше зустрічаються (відчуття безпорадності, розчарування, безвиході).

3. Почуття провини — страждання, переживання із приводу своїх помилок.

4. Емоційна адаптація батьків — вироблення позитивних установок відносно самих себе і дитині, формування навичок забезпечення майбутнього своєї дитини.

Н. Мазурова вказує, що для дітей, які живуть у несприятливих життєвих умовах, позбавлені позитивного емоційного спілкування з батьками, характерне негативне ставлення до себе й занижена самооцінка. У разі відсутності в батьків емоційної адаптації до порушення мовлення дитини в дітей спостерігається підвищений рівень тривожності, вони гірше пристосовуються до шкільного життя, важко налагоджують контакти з однолітками, мають труднощі в навчанні [18, с. 43].

Водночас О. Любєзнова наголошує, що одним з найважливіших факторів, які впливають на формування особистості дитини і її міжособистісні відносини, є атмосфера родини, наявність емоційного контакту в дитини з батьками [17, с. 73]. Любов, турбота, увага з боку близьких дорослих є для дитини необхідними, життєво важливими, адже дають їй відчуття захищеності, забезпечують емоційну рівновагу, підвищують самооцінку, що, на нашу думку, вкрай важливо для дітей з порушеннями мовлення.

У зв’язку з цим доречно навести три найважливіші властивості батьківської позиції, особливо сприятливої для розвитку дитини з порушеннями мовлення:

1) адекватність — найбільш близька до об'єктивної оцінка психічних і характерологічних особливостей своєї дитини й побудови виховання на цій основі;

2) динамічність — здатність змінювати методи й форми спілкування і впливу на дитину відповідно до ситуації й умов життя родини;

3) прогностичність — спрямованість виховних зусиль у майбутнє, до тих вимог, що поставить перед дитиною подальше життя [27, с. 98].

Таким чином, внутрішньосімейні стосунки й відносини батьків відіграють важливу роль у розвитку особистості дитини з порушеннями мовлення. Батьківське ставлення до таких дітей має свою специфіку, що виражається в протиріччі між необхідністю трансформації власних очікувань та установок відносно дитини, з одного боку, і неможливість змінити біологічний та емоційний статус дитини в родині. Фіксація на порушенні мовлення дитини призводить до того, що батьки часто переходять до особливої манери виховання й поведінки з дитиною, викликані характером мовленнєвого порушення.

У наступному параграфі курсового дослідження ми визначимо психолого-педагогічні особливості дітей з ринолалією.

1.2 Психолого-педагогічна характеристика дітей із ринолалією

У логопедичній літературі ринолалія визначається як порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату. При ринолалії артикуляція звуків відрізняється від норми. Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м’яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення з’являється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоточного зімкнення виділяють різні форми ринолалії: відкриту, закриту та змішану [25, с. 288].

Причини ринолалії прийнято ділити на органічні й функціональні залежно від того, чи порушують вони анатомічну будову мовленнєвого апарату в його центральному або периферичному відділах, чи призводять лише до порушення його нормального функціонування. До органічних причин слід віднести наявність піднебінних ущелин і анатомічні зміни в порожнині носоглотки (органічно ушкоджений периферичний відділ мовленнєвого апарату), а також паралічі і парези м’якого піднебіння (органічне враження центрального відділу мовленнєво-рухового аналізатора). До функціональних причин належить гіпоабо гіперфункція (тобто знижена або підвищена активність) м’якого піднебіння без явних ознак органічного ушкодження. У дуже рідких випадках функціональною причиною ринолалії може стати наслідування [12, с. 17]. Крім перерахованих умов виникнення ринолалії, пов’язаних безпосередньо з дефектами піднебінно-глоточного зімкнення, причиною можуть бути й порушення слуху. При повній відсутності або вираженій недостатності слухового контролю над процесом голосоутворення дитині не вдається повністю відрегулювати цей процес — вона просто не чує «носового» звучання свого мовлення [26, с. 117].

І. Єрмакова наголошує, що наявність піднебінної ущелини спричиняє появу цілого ряду дуже серйозних симптомів уже з перших днів життя дитини, що суттєво ускладнюють увесь хід її розвитку. Порушуються такі життєво важливі функції, як харчування (дитина не може нормально смоктати і ковтати), дихати (повітря не зігрівається й не очищається в носових порожнинах, а безпосередньо через ущелину відразу потрапляє в дихальні шляхи, що значно підвищує ризик виникнення респіраторних захворювань). Більш схильні ці діти й до вушних захворювань [11, с. 22].

Внаслідок наявної піднебінної ущелини корінь язика відтягується в глиб ротової порожнини, надмірно піднімається вгору й прикриває собою ущелину. Таке «заднє» положення язика, в свою чергу, додатково перешкоджає виходу повітря через рот. Кінчик язика при цьому перебуває в постійно опущеному положенні і виявляється недорозвиненим. Відзначене положення язика, цього найбільш активного органа артикуляції звуків, обумовлює найтяжче порушення звуковимови. Кінчик язика практично не бере участі в артикуляції звуків, незважаючи на те що більшість приголосних звуків української мови є саме передньоязиковими. Загальна невиразність звуковимови ускладнюється ще й тим, що всі ротові звуки вимовляються з носовим відтінком. Без спеціальної логопедичної роботи, розпочатої з раннього віку, більшість дітей практично не можуть самостійно оволодіти вимовою, а в найбільш важких випадках здатні видавати лише окремі звуки. Навіть якщо в мові дітей, що страждають на ринолалію, і є деякі звуки, що артикулюються майже нормально, то вони вимовляються з носовим відтінком. До того ж сам голос звучить тихо й глухо, оскільки резонування відбувається в основному в носовій порожнині, де звук у значній мірі поглинається й не може дати такого сильного звучання, як при резонуванні в порожнині рота [26, с. 120].

Г. Соломатіна вказує, що намагаючись якось покращити звуковимову й одночасно затримати витік повітря через ніс, дитина підсилює напругу м’язів язика, губ, крил носа, а нерідко й усього обличчя, що створює враження крайньої напруженості мовлення (на обличчі з’являються гримаси). Як зовнішній вигляд дитини, так і наявні в неї грубі порушення мовлення в більшості випадків призводять до важкого переживання дефекту й поступовій появі вторинних психічних нашарувань. Такі діти нерідко стають сором’язливими, замкнутими, у деяких з них з’являється підвищена дратівливість, у більшості з них виявляються різні рухові порушення (рівноваги, координації рухів, недиференційованість рухів пальців рук і артикуляційних рухів). Тому діти із ринолалією швидко виснажуються і перенасичуються будь-яким видом діяльності (тобто, швидко втомлюються). Втома позначається на загальній поведінці дитини, на її самопочутті. Це може виявлятися в посиленні головних болів, розладі сну, млявості [34, с. 89].

Як показують дослідження С. Ляпідевського, окрім неминучих при ринолалії порушень голосу й звуковимови, в дітей нерідко спостерігається загальне недорозвинення мови з характерною бідністю словникового запасу й несформованістю граматичного складу, що пов’язано з недостатньою практикою мовного спілкування. У частини дітей має місце затримка психічного розвитку або розумова відсталість різного ступеня виразності. Як правило, у таких дітей відзначаються нестійкість уваги і пам’яті, низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мовлення, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність. Психічний стан цих дітей нестабільний, у зв’язку з чим їхня працездатність різко коливається [5, с. 63].

Н. Савінова вказує, що порушення мовлення при ринолалії може також виявлятися в рисах загальної і мовленнєвої поведінки (уповільнене включення в ситуацію спілкування, небажання підтримувати бесіду, невміння вслухуватися в голосне мовлення), що призводить до мовленнєвої та психологічної інактивності. Старші дошкільники з ринолалією починають усвідомлювати недоліки свого мовлення, що негативно впливає на емоційно-вольову сферу дитини і нерідко призводить до ускладнень при спілкуванні. Такі діти намагаються менше говорити, замикаються [31, с. 152].

Таким чином, діти із ринолалією емоційно реактивні, їхня поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією, або навпаки, підвищеною сором’язливістю, нерішучістю, боязливістю, млявістю. Усе це в цілому свідчить про несформованість емоційно-вольової регуляції цієї групи дітей. Отже, діти із ринолалією мають потребу в комплексному, диференційованому і цілісному впливові на всі сторони розвитку особистості. Відзначимо, що це неможливо без участі батьків та налагодження взаємодії з ними. В наступному параграфі курсового дослідження ми визначимо зміст та завдання організації роботи логопеда з батьками дітей із ринолалією в умовах сім'ї.

1.3 Особливості організації роботи логопеда із батьками дітей з ринолалією в умовах сім'ї

У даний час активно розвиваються теорія і практика дитячої дошкільної корекційної та спеціальної педагогіки. У зв’язку зі зростанням в останні десятиліття кількості дітей з порушеннями мовлення актуалізується проблема соціальної адаптації не лише дитини, що має певний ступінь вираженості певної патології, але й родини, в якій ця дитина зростає. Саме тому логопед, що працює з родиною, де зростає дитина з ринолалією, має знати як психологічні особливості дитини, так і особливостей сімейного виховання, родинної атмосфери.

Основним завданням логопеда в роботі з дітьми з ринолалією є надання допомоги в становленні взаємодій між особистістю, яка розвивається в умовах недостатності (фізичної, психічної, інтелектуальної, мовленєвої), та суспільством для сприяння забезпечення незалежного життя та підвищення рівня соціальної адаптації дітей, яким потрібна особлива підтримка.

З огляду на це В. Тесленко дає таке тлумачення змісту роботи логопеда з такими дітьми: формування здорових, гуманних відносин у соціумі; сприяння саморозвитку особистості дитини; надання допомоги в соціальній адаптації та реабілітації вихованців; спрямування зусиль на оздоровлення та нормалізацію взаємин у сім'ї, усунення дефіциту спілкування; вирішення особистих і соціальних проблем дітей; виявлення й розв’язання конфліктних ситуацій у міжособистісних стосунках; організація правової освіти батьків, пояснення їх прав і обов’язків; співробітництво з адміністрацією, психологами, педагогами, лікарями та іншими співробітниками спеціальних закладів у корекційному процесі [35, с. 51].

Щоб родина стала реально, а не декларовано відкритою системою, батьки і педагоги повинні будувати свої відносини на психології довіри. Батьки повинні бути упевнені в доброму ставленні логопеда до дитини. Тому логопедові необхідно виробляти в себе «добрий погляд» на дитину: бачити в її розвитку, особистості насамперед позитивні риси, створювати умови для їх прояву, зміцнення; залучати до них увагу батьків. Довіра ж батьків до логопеда ґрунтується на повазі до досвіду, знань, компетентності в питаннях виховання, але, головне, на довірі в силу його особистісних якостей (дбайливість, увага до людей, доброта, чуйність) [32, с. 91].

Логопед має обов’язково переконатися в тому, що батькам надана вся необхідна інформація для того, щоб дитину з ринолалією поставили на облік в організаційно-методичний центр для дітей з уродженою патологією обличчя. Інформацію їм повинні надати в пологовому будинку, у районній поліклініці або в районній стоматологічній поліклініці. Зазвичай такі центри розташовуються в обласних містах. Своєчасне звернення до центру дозволить правильно спланувати індивідуальне хірургічне та ортодонтичене лікування. Бесіду про прогнози лікування й подальше співробітництво проводить логопед поліклініки. У ході бесіди з батьками логопед повинен обов’язково продемонструвати їм свою готовність до співробітництва, зацікавленість в успіху, упевненість в ефективності корекційної роботи і в тому, що ринолалія — не вирок і не покарання дитини і його родині [34, с. 114].

Співробітництво логопеда і родини припускає, що обидві сторони мають що сказати один одному щодо конкретної дитини, тенденцій її розвитку. Звідси — поворот до взаємодії з окремою родиною та окремою дитиною, отже, перевага надається індивідуальним формам роботи (індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні консультації, тренінги й ін.). Така взаємодія, на думку Г. Белоногової, називається диференційованим підходом [2, с. 83].

У дослідженні С. Миронової завдання для логопеда щодо роботи з сім'єю конкретизуються у такий спосіб:

— пояснити батькам, у чому полягає сутність дефекту мовлення їхньої дитини з урахуванням освіти батьків (тобто у доступній формі);

— переконати батьків і дитину в успіху логопедичних занять за умов їх систематичного проведення з логопедом і в домашніх умовах;

— продемонструвати батькам вправи і завдання, які слід виконувати вдома з дитиною, зосереджуючи їх увагу на суттєвих моментах, що впливають на ефективність занять,

— попередити батьків і дитину про можливі труднощі при виконанні домашніх завдань та можливе погіршення стану мовлення в разі, якщо логопедичні заняття проводитися не будуть;

— надати батькам детальну інструкцію щодо проведення домашніх мовленнєвих вправ, по можливості забезпечити їх необхідним дидактичним матеріалом (наприклад, спеціальним альбомом з малюнками, який містить потрібний словниковий матеріал) або порекомендувати купити спеціальні зошити з друкованою основою для логопедичних занять тощо [21, с. 23].

Взаємодія логопедів і члені родини дитини дошкільного віку в умовах індивідуального навчання та виховання здійснюється в основному через: залучення батьків до педагогічного процесу; розширенні сфери участі батьків в організації життєдіяльності дитини; перебування батьків на заняттях у зручний для них час; створення умов для творчої самореалізації батьків, дітей; інформаційно-педагогічні матеріали, різноманітні програми спільної діяльності дітей і батьків, які дозволяють батькам ближче познайомитися з особливостями організації виховного і розвиваючого середовища; об'єднання зусиль логопеда і членів родини в спільній діяльності по вихованню і розвитку дитини (Табл. 1.1.)

Таблиця 1.1

Відзначимо, що ці взаємини варто розглядати як мистецтво діалогу дорослих з конкретною дитиною на основі знання психічних особливостей її віку, з огляду на інтереси, здібності і попередній досвід дитини; прояв розуміння, терпимості і такту у вихованні й навчанні дитини, прагнення враховувати її можливості, інтереси, не ігноруючи почуття й емоції; побудова взаємин членів родини з логопедом на засадах гуманізації та поваги [17, с. 15].

Логопедична робота з дитиною-ринолаліком залежить від форми порушення мовлення. Але є спільні завдання, що повинен ставити перед собою логопед, працюючи з дитиною з такою вадою мовлення:

— нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови крім носових;

— відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови;

— усунення назального відтінку голосу;

— виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;

— нормалізація просодичної сторони мовлення;

— автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

На думку О. Долинного, напрямки діяльності логопеда, зміст та методи виховання та навчання дітей з ринолалією повинні будуватися, ураховуючи психічний розвиток дитини, психологічну цілісність інтелектуальних та емоційних чинників, особливе ставлення до психіки дитини, яка має порушення розвитку. Соціальна підготовка дітей до майбутнього навчання та життєдіяльності створюється за особистими програмами: розвитку мовлення, соціального тренування, самообслуговування, господарсько-побутової праці, музики, рахунку, сенсомоторного розвитку [8, с. 19].

На думку Б. Пузанова, розробка навчальних та корекційних програм для дітей з ринолалею за своїм змістом обов’язково повинна мати напрямок на загальну програму, що в майбутньому дає позитивний вплив при оптимальному процесі соціалізації та адаптації дітей до навчання в загальноосвітній школі. Такий напрямок логопедичного впровадження виступає найважливішим компонентом загальноосвітньої та корекційної роботи, яка впроваджує в життя подолання соціальної недостатності дитини, її найбільш позитивної адаптації в майбутнє шкільне середовище, а в подальшому і в суспільство. Та основною метою корекційної програми є підготовка дітей з ринолаліею до навчання в школі, забезпечення соціального напрямку педагогічного впливу, та соціальної адаптації такої дитини в шкільному середовищі [28, с. 211].

Уся ця робота напряму відповідає та будується на основних принципах корекційної дошкільної педагогіки: принцип розвивального навчання, що ґрунтується на положенні про провідну роль навчання в розвитку дитини й формуванні «зони найближчого розвитку»; принцип єдності діагностики й корекції відхилень у розвитку; принцип урахування співвідношення первинного порушення і вторинних відхилень у розвитку дитини; принцип генетичний, ураховує загальні закономірності розвитку стосовно виховання й навчання дітей з відхиленнями; принцип корекції й компенсації, що вимагає гнучкої відповідності корекційно-педагогічних технологій та індивідуально-диференційованого підходу до характеру порушень у дитини, їхній структурі й виразності; діяльний принцип, що визначає підходи до змісту й побудови навчання з урахуванням провідної для кожного вікового періоду діяльності, у якій «визрівають» психологічні новотвори, що визначають особистісний розвиток дитини; принцип раннього початку корекційно-педагогічного впливу [28, с. 211].

Вітчизняна та зарубіжна практика спеціального навчання постійно демонструє нам, що своєчасно розпочата й грамотно відбудована засобами освіти реабілітаційна корекційна робота дозволяє не тільки усунути в розвитку вторинні відхилення, але й коректувати вже набуті порушення в розвитку. Найважливішою умовою психологічного комфорту для дитини є єдність і зрозумілість вимог, які висувають до неї дорослі (вдома та в дошкільному закладі). Якщо в дитячому садку і вдома ці вимоги і стиль взаємодії між дорослими та дитиною багато в чому різняться, їй важко буде в них зорієнтуватися. Тому плануючи індивідуальну програму корекційної роботи з дитиною з ринолалією логопед, має розробити єдині завдання, що мають розв’язуватись у дошкільному навчальному закладі та родині. При цьому шляхи розв’язання цих завдань будуть різними (див. Додаток А, Таблиця 1). При цьому і логопед, і батьки мають пам’ятати, що мета виховання дітей з ринолалією збігається з метою виховання дитини без порушень мовлення. Вона полягає у вихованні гуманної, всебічно й гармонічно розвиненої особистості.

Таким чином, відносини логопеда з родиною, яка виховує дитину із ринолалією, повинні бути засновані на співробітництві і взаємодії за умови відкритості родини всередину і назовні.

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що внутрішньо-сімейні стосунки й відносини батьків відіграють важливу роль у розвитку особистості дитини з порушеннями мовлення. Батьківське ставлення до таких дітей має свою специфіку, що виражається в протиріччі між необхідністю трансформації власних очікувань та установок відносно дитини, з одного боку, і неможливість змінити біологічний та емоційний статус дитини в родині, з іншого. Фіксація на порушенні мовлення дитини призводить до того, що батьки часто переходять до особливої манери виховання й поведінки з дитиною, викликані характером мовленнєвого порушення.

Дослідження вчених довели, що діти з ринолалією справді потребують адекватної уваги з боку близьких дорослих. Так, ці діти емоційно реактивні, їхня поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією, або навпаки, підвищеною сором’язливістю, нерішучістю, боязливістю, млявістю, що свідчить про несформованість емоційно-вольової регуляції цієї групи дітей. Отже, діти із ринолалією мають потребу в комплексному, диференційованому і цілісному впливові на всі сторони розвитку особистості, що це неможливо без участі батьків та налагодження взаємодії з ними.

Виховання дитини з ринолалією в сім'ї - це складний педагогічний процес, який передбачає наявність мети, завдань, змісту, форм, методів виховної діяльності. Тому логопеду, який працює з родиною, яка виховує таку дитину, необхідно проводити свою роботу у двох напрямках:

1) розвиток дошкільника та корекція його мовлення та вторинних психофізичних нашарувань;

2) підвищення педагогічної культури батьків та організації педагогічної взаємодії, спрямованої на нормалізацію дитячо-батьківських відносин.

ринолалія логопед реабілітаційний корекційний

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З РИНОЛАЛІЄЮ

2.1 Стан реабілітаційної культури батьків, які виховують дитину з ринолалією

Розвиток національної системи дошкільної освіти спрямований на створення оптимальних умов для фізичного й психічного розвитку дитини, її самоцінності, що забезпечують визнання дитинства, успішний перехід до навчання в школі. Здійснення цього вимагає інтеграції сімейного виховання й дошкільного закладу, переходу на якісно новий зміст і технології освітнього процесу, зміни стилю й форм взаємодії дошкільної установи і родини, що в підсумку сприятиме виробленню загальної стратегії дій з гармонійного розвитку особистості дошкільника, формуванню загального освітнього простору.

Переорієнтація дитячого садка на запити родини спрямована також на гуманізацію освітнього простору і надає відносинам ``відкритого'' характеру.

У вітчизняній педагогічній літературі в контексті «відкритої» взаємодії сімейного і громадського виховання визначено три види зв’язків: дитячий садок — родина, родина — дитячий садок, партнерство. Перші два види розглядаються як компенсаторний зв’язок, що встановлюється за допомогою оптимізації впливу родини на дитину через надання їм різних видів допомоги, включення батьків в освітній процес. Третій вид зв’язку — «відкрита» модель дошкільного закладу, що передбачає особисту участь батьків як партнерів у вихованні дітей дошкільного віку. Її характерною рисою є партнерська взаємодія педагогів, батьків, різних організацій, що базується на усвідомленій участі в цьому процесі [23, с. 52].

Для всіх видів зв’язку важливим є високий рівень педагогічної культури батьків. За визначенням Н. Рижової, педагогічна культура батьків — це компонент загальної культури людини, основа виховної діяльності батьків, в якій знаходить висвітлення накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у родині, що безупинно збагачується. Структуру педагогічної культури складають:

1) розуміння і усвідомлення відповідальності за виховання дітей;

2) знання про розвиток, виховання, навчання дітей;

3) практичні вміння організації життя й діяльності дітей у родині, здійснення виховної діяльності;

4) продуктивний зв’язок з іншими виховними інститутами (дошкільний навчальний заклад, школа).

Зважаючи на те, що батьки дітей з ринолалією, крім загальнопедагогічних і психологічних знань мають володіти спеціальними знаннями з корекції та реабілітації своїх дітей, визначаючи їхню педагогічну культуру, ми визначаємо її як реабілітаційну культуру. Реабілітаційну культуру батьків дітей з ринолалією ми розуміємо як частину загальної культури, що виражається в ціннісно-гуманному ставленні до дитини, розумінні особливостей, пов’язаних з порушенням мовлення, творчого використання педагогічних знань і технологій, спрямованих на реалізацію процесу виховання з урахуванням психофізіологічних особливостей розвитку дітей з ринолалією.

З метою визначення особливостей організації логопедичної допомоги в умовах сім'ї, що виховує дитину з ринолалією, нам необхідно визначити стан реабілітаційної культури батьків означеної категорії дітей.

Дослідження ми проводили на базі Полтавського ДНЗ (ясла-садок) комбінованого типу № 59 «Малятко» (Центру Ранньої Соціальної реабілітації дітей-інвалідів). Об'єктом діагностики виступали 10 батьків, які виховують дітей старшого дошкільного віку з ринолалією різної форми.

Дослідження тривало у чотири етапи.

На першому етапі - вересень 2010 року — було визначено мету та завдання діагностики, розроблено методичний інструментарій. З метою узагальнення теоретичного матеріалу використано аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження.

Завдання другого етапу (констатувальний) передбачали з’ясування рівня сформованості реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей з ринолалією. Для цього було обрано метод анкетування та спостереження.

На третьому етапі (формувальному) — жовтень 2010 р. — на основі узагальнення отриманих даних здійснено апробацію розробленої нами методики організації логопедичної допомоги в умовах сім'ї, яка виховує дитину з ринолалією.

Четвертий етап (констатувально-контрольний) передбачав порівняння даних констатувального та констатувально-контрольного експериментів з метою визначення ефективності розробленої методики.

Такий підхід давав можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Отже, першим етапом дослідження було визначення рівня сформованості реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей з ринолалією.

Розглядаючи взаємодію дошкільної установи і родини як двосторонній процес, Т. Елісєєва відзначає можливі позиції батьків і педагогів у цьому процесі. Дослідниця дотримується тієї точки зору, що участь батьків може проявлятися в якості спостерігачів, активних спостерігачів і партнерів. Так, батьки-спостерігачі відвідують групи, одержують інформацію про те, що вони будуть спостерігати, і обговорюють побачене з педагогічною командою. Батьки в ролі активних спостерігачів періодично беруть участь у педагогічному процесі. Їм дається інформація наприклад про те, як краще організувати заняття з дітьми вдома. Батьки-партнери систематично беруть участь у виховному процесі, разом з педагогами виробляють програму співробітництва, складають графік участі в ній. Це дає підстави стверджувати, що структура педагогічної культури батьків дітей з ринолалією представлена аксіологічним, змістовним, діяльнісним компонентами. Аксіологічний компонент виражається в типі батьківського ставлення до дитини. Змістовний компонент складається із сукупності знань про загальні закономірності психічного розвитку дітей з ринолалією, про цілі, методи і прийоми корекційного виховання. Діяльнисний компонент проявляється через прагнення до педагогічного самовдосконалення батьків, способи спілкування з дитиною. Рівень сформованості реабілітаційної культури батьків дітей з ринолалією залежить від сформованості даних компонентів педагогічної культури, взятих у сукупності.

З огляду на це нами розроблено анкету для батьків (див. Додаток Б).

Визначення рівня сформованості реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей із ринолалією, здійснювалось за такими критеріями:

Високий рівень: у родині повністю задовольняються соціально-психологічні потреби дитини. У внутрішньосімейних відносинах панують взаєморозуміння, демократичний стиль спілкування й поведінки, позитивна емоційна атмосфера, культурне й раціональне дозвілля. У батьків досить високий рівень педагогічної культури, вони володіють системою педагогічно-корекційних знань, уміють застосовувати їх на практиці. У випадку критичних ситуацій здатні звернутися за допомогою до різних спеціалістів, у тому числі до логопеда.

Середній (критичний) рівень виховного потенціалу: у родині батьки прагнуть задовольнити соціально-психологічні потреби, властиві дитині, але сама дитина не відчуває емоційного комфорту. Внутрішньосімейні відносини характеризуються взаєморозумінням між батьками, відносно дитини часто застосовується авторитарний або ліберальний стиль виховання. Батьки мають достатній рівень загальної культури, але не завжди здатні трансформувати свій досвід і знання в практику сімейного виховання. У випадку критичної ситуації родина намагається розв’язати свої проблеми самостійно.

Низький рівень: у родині майже не задовольняються соціально-психологічні потреби її членів. У таких родинах напружена емоційна атмосфера, є присутнім постійна конфліктність, нервовість у відносинах. Батькам властивий низький рівень загальної та педагогічної культури.

Результати анкетування батьків дітей ринолалією дають підстави стверджувати, що 10% батьків (1 родина) мають низький рівень сформованості реабілітаційної культури. Хоча вони відзначають важливість корекції мовлення дитини, однак ускладнюються виокремити труднощі в мовленні дитини, діагностувати вторинні відхилення психічних процесів, ставлення до труднощів у мовленні дитини відзначене як «нормальне», зауважень та побажань немає.

У 60% батьків (6 осіб) виявлено середній рівень сформованості логопедичної культури. Вони усвідомлюють проблеми своїх дітей і хотіли б їм допомогти, однак не володіють для цього достатніми знаннями і уміннями. Ці батьки погано уявляють, як можна допомогти своїй дитині виправити недоліки розвитку мовлення. Стурбовані порушенням, вони звертаються до різних джерел інформації: читають спеціальну літературу, звертаються до Інтернету, намагаються самостійно застосувати описані там методики та прийоми.

У 20% батьків (2 особи) реабілітаційна культура сформована на високому рівні. Вочевидь, це пояснюється тим, що їхні діти мають змішану форму ринолалії, а, отже, особливі зусилля у вихованні та розвитку дитини в родині розпочалися від моменту її народження. Ці батьки позитивно ставляться до логопедичних занять, порушення мовлення дитини викликає в них занепокоєння та бажання усунути недоліки, внаслідок чого ці батьки займають партнерську позиції щодо організації реабілітаційного процесу, володіють логопедичними знаннями, у процесі психокорекції підтримують зв’язок з широким колом спеціалістів.

Результати діагностики реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей з ринолалією, ми занесли до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Рівні сформованості реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей з ринолалією на констатувальному етапі експерименту

Дані таблиці 2.1. дозволяють стверджувати, що більшість батьків (70%) характеризує недостатній рівень реабілітаційної культури. Однак всі вони висловили бажання освоїти прийоми корекційної роботи для більш продуктивних домашніх занять. Тому, виникла необхідність організувати взаємодію логопеда та батьків. Методику її організації ми опишемо в наступному параграфі курсового дослідження.

2.2 Напрями роботи логопеда з батьками дітей із ринолалією

У нашому розумінні технологія роботи логопеда з батьками припускає систему взаємозалежних форм, прийомів і методів організації процесу взаємодії логопеда і батьків, об'єднаних єдиною концептуальною основою, цілями й завданнями, що створює умови для навчання, виховання й розвитку дітей із ринолалією. Дуже важливо зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу, навчити їх адекватно оцінювати і виховувати власну дитину. У зв’язку із цим у ході формувального етапу експерименту ми поставили такі завдання:

— надати кваліфіковану педагогічну підтримку батькам дітей із ринолалією;

— створити умови для активної участі батьків у виховання й навчанні дитини;

— допомогти батькам створити в родині комфортну атмосферу для розвитку дитини;

— виявити, розкрити і підтримати позитивні особистісні якості батьків, необхідні для співробітництва зі своєю дитиною;

— сформувати спокійний стиль виховання;

— допомогти батькам зрозуміти, як важливо правильно формувати мовлення дітей;

— роз'яснити і показати їм, у чому полягає логопедична робота, підкреслити корисність розумних вимог до дитини, необхідність закріплення досягнутого на заняттях в групі.

Ми дійшли висновку, що необхідно знайти таку форму спілкування з батьками, при якій буде здійснюватися пошук взаєморозуміння, підтримка в розв’язанні складних ситуацій, що стосуються виховання, навчання й розвитку мовлення дітей із ринолалією, більш активне включення батьків у корекційно-розвиваючий процес. Саме тому ми обрали таку взаємодію з батьками, яка припускає обмін думками, почуттями, переживаннями; спрямована на підвищення педагогічної культури батьків, тобто повідомлення їм знань, формування в них педагогічних умінь, навичок Організація роботи логопеда з родиною велася за такими напрямами:

1) інформаційний напрям:

— ознайомлення з результатами психолого-педагогічного, логопедичного обстеження;

— ознайомлення з віковими особливостями нервово-психічного розвитку, етапами становлення мовлення дитини з ринолалією;

— ознайомлення з методами корекційно-розвиваючого впливу.

2) навчальний напрям:

— залучення батьків до активної участі в корекційоному процесі з подолання ринолалії у дитини;

— навчання батьків прийомам корекційно-розвиваючої роботи з дитиною;

— формування в батьків і дітей уявлень про готовність до навчання в школі (мал. 2.1.)

Рисунок 2.1 Напрями взаємодії логопеда та батьків дітей з ринолалією На нашу думку, використання лише традиційних форм роботи (батьківські збори, відвідування фронтальних та індивідуальних занять, консультації, бесіди і т.д.) не призвело б до здійснення поставлених завдань, оскільки при використанні даних форм батьки здебільшого виступають спостерігачами та слухачами. Тому за згодою батьків дітей із ринолалією було вирішено відкрити сімейний клуб «Мамина школа», який є нетрадиційною формою співробітництва батьків і колективу ДНЗ, заснований на спільності цілей і інтересів.

Теми засідань обиралися відповідно до запитів батьків і стосуватися не лише мовленнєвого, але й інтелектуального, естетичного, фізичного виховання, оскільки головним завданням виховання на дошкільному етапі є всебічний розвиток дитини [22, с. 58].

Спільно з батьками розробляється план роботи на рік. Під час засідань провідна роль може надаватися фахівцям (частіше логопедові), вихователям або спеціально підготовленим батькам — це залежить від обраної теми обговорення. На засіданнях клубу обов’язково складається протокол, і виносяться ухвали з реалізації проблеми, розвитку тих або інших навичок у дітей, покращенню корекційно-розвиваючого процесу.

Індивідуальне консультування набуває дуже великого значення для роботи з батьками, оскільки дозволяє реалізувати диференційований підхід. Індивідуальні консультації проводяться на запрошення логопеда або на прохання батьків один раз на тиждень у певний день. Цього дня логопед має працювати у другу половину дня. Логопед має консультувати батьків з наступних питань:

— на початку року повідомляє про результати логопедичного обстеження, про особливості мовленнєвого розвитку кожної дитини, підкреслюючи сильні й слабкі сторони;

— показує прийоми роботи з дитиною: навчає правильно виконувати артикуляційну і пальчикову гімнастику, закріплювати поставлені звуки;

— підкреслює успіхи і труднощі дитини, показує, на що потрібно звернути увагу вдома;

— інформує батьків про різні аспекти розвитку і виховання дитини [22, с. 59].

Одним із завдань індивідуального консультування є навчання батьків способам виконання разом з дитиною домашніх завдань, оскільки ніяка найретельніша робота дитячого садка з дітьми, що мають різні порушення мовлення, не буде ефективною, якщо у ній не братимуть участь члени сім'ї. Орієнтовні теми для консультації батьків подано в Додатку В.

Спільні заняття, свята створюють неповторну емоційну й духовну атмосферу завдяки загальному настрою й активності всіх учасників. Спільні заняття проводяться нами один раз на квартал, і батьки є їх рівноправними учасниками. Разом з дітьми вони навчаються прийомам артикуляційної та пальчикової гімнастики, самомасажу кистей рук, вправам з елементами рефлексотерапії, дихальної гімнастики, опановують навичками звукового аналізу та ін. [34, с. 156]. Проведений час разом з дітьми викликає в батьків теплі почуття до дитини, бажання допомогти, підтримати, захистити. Отже, узгоджена взаємодія, співробітництво логопеда й батьків на заняттях дає позитивний результат при усуненні мовленнєвих порушень.

Така форма роботи, як батьківська пошта являє собою спеціально оформлений ящик і дає можливість батькам у письмовій формі висловити свої зауваження, пропозиції, поділитися радістю або сумнівом, звернутися за допомогою до конкретного фахівця [22, с. 59].

Започатковані нами також і батьківські дні — це відвідування батьками режимних моментів у групі та спостереження за діяльністю вихователя, логопеда [22, с. 60]. Батьки спостерігають також відносини між дітьми, дорослими й дітьми, беруть участь у заняттях, знайомляться з побутовими умовами в дитячому садку. Як правило, один батьківський день організується для одного або двох батьків. У ході відвідування батьки не втручаються в освітній процес (виключення становлять заздалегідь обговорені із логопедом або вихователем проведення батьками ігор, бесід), а свої міркування й зауваження висловлюють після заняття під час його обговорення.