Соціальне страхування в системі соціального захисту громадян

Реферат

на тему:

Соціальне страхування в системі соціального захисту громадян.

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і необхідність соціального страхування. Еволюція розвитку.

2. Джерела формування Фонду соціального страхування

3. Основні види виплат по соціальному страхуванню

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми та­кого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з держав­ним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціа­ції різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потре­бує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування систе­ми соціального страхування в Україні - одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв’язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рів­ня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концеп­ції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності вироб­ництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови під­тримання і створення додаткової зайнятості.

1. Поняття і необхідність соціального страхування. Еволюція розвитку.

Необхідність соціального страхування обумовлена потре­бою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фі­нансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов’язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їх­нього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхуван­ня.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

• -.солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безро­бітними);

• -.обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у форму­ванні відповідних фондів);

• -.рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобо­в'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);

• -.державних гарантій щодо виплат із соціального страху­вання;

• -.контролю за формуванням і використанням фондів со­ціального страхування.

В Україні система соціального страхування включає такі види:

• -.у разі тимчасової втрати працездатності;

• -.у разі безробіття;

• -.медичне обслуговування;

• -.пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відраху­вання підприємств, організацій і установ різних форм влас­ності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.

З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страху­вання України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

14 січня 1998 року Президент України підписав прийняті Верховною Радою Укра­їни Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Цей надзвичайно важливий для України нормативний акт, потребує окремого, де­тально виваженого вивчення і дослідження, оскільки містить багато важливих кардинальних положень. Однак нас, в даному випадку, цікавить соціальне страхування, як поняття взагалі: історія його виникнення, розвиток, сфера за­стосування.

Вивчаючи суспільні явища, необхідно, не забувати основного історичного зв’язку, дивитися на кожне питання з позицій міркування, як зазначене істо­ричне явище виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходи­ло, і в цьому аспекті дивитися, чим воно стало тепер. Отже, почнемо з історії.

Витоки соціального страхування знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів. Але лише наприкінці XIX століття було створе­не широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індус­тріальний розвиток, внаслідок якого з’являлося все більше промислових ро­бітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробіт­на плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або не­щасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилю­вало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це ста­лося скоріше із політичних міркувань, щоб «зв'язати руки» робітничому ру­хові, який набирав все більшої сили. .Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразко­вого соціального страхування також і для інших індустріальних країн.

У перші ж дні після буржуазно-демократичної революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхо­вих внесків.

У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленін­ської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний дер­жавний орган — народний комісаріат праці, що був покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці і соціального страхування.

В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розпов­сюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту.

У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визна­чення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, об­числення і виплати допомог.

У 1953 році соціальне страхування було розповсюджено на всіх постійних, сезонних і тимчасових робітників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій.

14 липня 1956 року Верховною Радою СРСР було прийнято Закон про дер­жавні пенси Закон значно розширив коло осіб, що мали праве на пенсію і підвищив рівень пенсійного забезпечення.

У 1960 році внесено зміни в забезпечення пенсіями за вислугу років твор­чим працівникам академічних театрів і музичних колективів.

9 квітня 1968 року Рада Міністрів СРСР своєю постановою встановила но­вий порядок планування коштів соціального страхування. Цією постановою підвищувалася зацікавленість колективів підприємств у подальшому знижен­ні втрат по тимчасовій непрацездатності, вдосконалювалася робота профспі­лок по соціальному страхуванню.

У 1979 році підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства, а в 1981 році були здійснені соціальні заходи, спрямовані на посилення держав­ної допомоги сім'ям, що мають дітей. Зокрема вводилися одноразові допомо­ги у випадку народження першої, другої і третьої дитини, підвищилися роз­міри допомог одиноким матерямвстановлена часткова оплата відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і т ін (Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 січня 1981 року № 235 «Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей»).

Постановою від 23 лютого 1984 року № 191 РМ СРСР і ВЦРПС затвердили основні умови забезпечення допомогами по державному соціальному страху­ванню, у відповідності з якими Президія ВЦРПС 12 листопада 1984 року за­твердила Положення про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню.

Подальші зміни пенсійного забезпечення знайшли своє відображення в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1985 року «Про подальше покращання пенсійного забезпечення робітників, службовців, членів колгос­пів і їх сімей».

12 вересня 1986 року Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про підготов­ку нового Закону про пенсійне забезпечення громадян. І тільки з прийняттям Законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15 травня 1990 року і Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28 квітня 1990 року завершився процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення. Ці закони встановили єдині норми і умови пенсійного забезпе­чення для всіх категорій громадян.

Підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що в СРСР, в основному, ді­яла і розвивалася державна система соціального забезпечення. Вона охоплю­вала робітників, службовців, колгоспників, студентів, військовослужбовців, інших громадян, їх сім'ї. Складовою частиною системи соціального забезпе­чення було державне соціальне страхування.

Державне соціальне страхування в цій системі можна було виділити завдя­ки двом ознакам:

1) характерний специфічний метод створення коштів- 2) визначений кон­тингент громадян, на обслуговування якого витрачаються ці кошти.

У державному соціальному страхуванні застосовувався метод створення відповідного фонду. Суть його в тому, що всі підприємства і установи в обо­в'язковому порядку сплачують за працюючих у них робітників і службовців певні платежі, які називаються страховими внесками. Їх розміри (в процен­тах до заробітної плати) встановлювались Радою Міністрів СРСР і диферен­ціювалися по професійним спілкам. Страхові внески, що сплачувалися в за­значеному порядку, зосереджувалися в бюджеті державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету країни.

На завершення слід додати, що державне соціальне страхування було най­більш вагомою частиною соціального забезпечення СРСР. Витрати на його потреби становили біля 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення.

2. Джерела формування Фонду соціального страхування

Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основни­ми завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збо­ру на обов’язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, вста­новлених законодавством, а також на санаторно-курортне лі­кування та оздоровлення працюючих та їхніх сімейздійснен­ня заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших ви­трат тощо.

Основними джерелами Фонду є:

• -.збір на обов’язкове соціальне страхування (крім збору на обов’язкове соціальне страхування у разі безробіття);

• -.надходження за путівки на санаторно-курортне лікуван­ня та оздоровлення;

• -.добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;

• -.інші надходження,.

Збір на обов’язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста­нови й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів під­приємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов’язкове соці­альне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також ад­вокати, приватні нотаріуси і фізичні особи, які працюють на умовах трудового контракту (договору), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими до­говорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі пра­цівники, які не є членами творчих спілок, сплачують збір на обов’язкове соціальне страхування на рахунок Фонду на до­бровільних засадах.

Розглянемо детальніше розміри внесків на загально­обов'язкове державне соціальне страхування:

1) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням:

— для роботодавців — 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визна­чаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оп­лату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

— для найманих працівників — від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкла­данню прибутковим податком з громадян: 0,25 відсотка — для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 гривень- 0,5 відсотка — для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 гривень;

2) на загальнообов’язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття:

— для роботодавців з 1 січня 2001 року — 2,0 відсот­ка, з 1 липня 2001 року — 2,5 відсотка суми фактич­них витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визна­чаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оп­лату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

— для найманих працівників — 0,5 відсотка суми оп­лати праці, що включає основну та додаткову за­робітну плату, а також інші заохочувальні та компен­саційні виплати, у тому. числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

3) для осіб, які беруть участь у загальнообов’яз­ковому державному соціальному страхуванні на до­бровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які ви­конують роботи (послуги) згідно з цивільно-правови­ми угодами, а також громадян України, які пра­цюють за межами України та не застраховані в системі обов’язкового державного соціального стра­хування країни, в якій вони перебувають, з 1 січня 2001 року — 5,5 відсотка, з 1 липня 2001 року — 6,0 відсотка суми оподатковуваного доходу (прибутку), у тому числі: 3,0 відсотка — на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням;

— з 1 січня 2001 року — 2,5 відсотка, з 1 липня 2001 року — 3,0 відсотка — на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або трав­ми, не пов’язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності починаючи з шостого дня непрацездат­ності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення. медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати пра­цездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за раху­нок коштів підприємства, установи, організації за ос­новним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з можливостей Фонду за­гальнообов'язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття установити, що виплати, передбачені частинами другою та чет­вертою статті 23, абзацом другим частини першої та частиною другою статті 28, частиною першою статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок без­робіття», встановлюються в розмірі не нижче ніж 11 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Виходячи з можливостей Фонду со­ціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності установити, що виплата, передбачена статтею 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням», встановлюється в розмірі не нижче ніж 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Розмір допомоги на поховання з усіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюється у розмірі не нижче ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи.

3. Основні види виплат по соціальному страхуванню

Кошти Фонду соціального страхування використовують­ся на:

• -.виплату застрахованим допомоги з тимчасової непраце­здатності, вагітності і пологах, при народженні дитини, а також на поховання;

• -.~ фінансування санаторно-курортного лікування та оздо­ровлення працюючих та членів їх сімей;

• -.фінансування (дотація) дитячих оздоровчих таборів, сту­дентських оздоровчо-спортивних таборів і позашкільне обслу­говування, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, що перебувають у віданні професійних спілок;

• -.створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання послуг працюючим особам:

• -.покриття витрат Фонду, пов’язаних із здійсненням обо­в'язкового державного соціального страхування.

Допомоги з тимчасової непрацездатності виплачуються за­страхованим по соціальному страхуванню на основі лікар­няних листків, що видаються лікувальними установами пра­цюючим робітникам і службовцям. Розмір допомоги залежить від кількості днів непрацездатності, середньої заробітної пла­ти (доходу), причини втрати працездатності.

При визначенні суми допомоги враховується причина тим­часової втрати працездатності, а також перелік категорій, які мають право на пільгові умови її призначення.

Допомога по вагітності і пологах виплачується застрахо­ваним по соціальному страхуванню жінкам за час дородової і післяродової відпустки, виходячи з середньоденної заробітної плати і тривалості відпустки по вагітності і пологах.

Допомога при народженні дитини за рахунок коштів соці­ального страхування нараховується застрахованим жінкам у разі народження дітей у розмірі чотирьох мінімальних зар­плат на кожну дитину. В окремих випадках може нарахову­ватися додаткова допомога.

Допомога на поховання за рахунок Фонду державного со­ціального страхування виплачується сім'ї померлого, або особі, яка здійснила поховання у разі смерті громадянина, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, організа­цією чи установоюпрацівника, який втратив роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією підприємства, установи чи організації, скорочен­ням чисельності або штату працівників, за яким зберігалась середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на пері­од працевлаштування, але не більше як три місяціособи, яка не перебувала у трудових відносинах, але сплачувала страхові внескиаспіранта, докторанта, клінічного ординатора, сту­дента вищого навчального закладу очної форми навчання, учня ПТУ у розмірі, встановленому чинним законодавством (150 грн.).

У разі смерті пенсіонера допомога виплачується за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія, при смерті безробітно­го — за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайня­тості населення. У разі смерті інших категорій населення допомога на поховання може виплачуватися за рахунок кош­тів місцевих бюджетів.

Інші види виплат і видатків за рахунок коштів Фонду соціального страхування здійснюються у встановленому чин­ним законодавством порядку.

Розміри допомог по тимчасовій непрацездатності визнача­ється профспілковим комітетом (а там, де його немає аадміністрацією підприємства, установи, організації) і залежать від причини тимчасової непрацездатності і загального трудового стажу. Профспілкове членство до уваги не береться.

Відсоток оплати лікарняного листка встановлюється відповідно .і постанови Кабінету Міністрів України «Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій працездатності» .

Тривалість загального трудового стажу встановлюється власником або уповноваженим ним органом підприємства, установи, організації відповідно до записів у трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли у трудовій книжці немає відповідного запису, що підтверджує загальний трудовий стаж, подаються: довідка, військовий квиток, виписки з наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, інші документи, що мають дані про місце і час роботи, служби, навчання тощо у порядку, затвердженому постановою Кабінету. Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у цій», у частині випадків, передбачених п. 2, 3,'4 зазначених вище Правил.

Особам, які застраховані на умовах добровільного страху­вання, період сплати ними збору на обов’язкове соціальне страхування (страхових внесків), зараховується до загального трудового стажу на підставі довідки Фонду соціального страхування про сплату збору на обов’язкове соціальне страхування (страхових внесків).

Оскільки відповідно до п. 1 названих вище Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності визначається на день настання непрацездатності, то у період хвороби він не перераховується. Наприклад, на момент захворювання 01.05 98 р. — у Петрова В.І. загальний трудовий стаж складав 7 років 11 місяців, 27 днів. Хворів він 2 місяці. Незважаючи на те що у період хвороби його загальний трудовий стаж був уже більше 8 років, допомогу по тимчасовій непрацездатності за весь період хвороби йому слід заплатити у розмірі 80% заробітку.

При вирішенні питання про розмір оплати листка непра­цездатності особам, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років) слід зазначити, що до числа дітей, які знаходяться на утриманні, відносяться як діти, що прожи­вають разом з батьками, так і ті, що не живуть з ними, якщо один з батьків утримує їх повністю або частково, наприклад, виплачує аліменти.

Враховуються як рідні діти, так і всино­влені пасербниці і пасинки, що фактично утримуються на кошти робітника або служ­бовця.

До числа утриманців не включаються діти. що знаходяться на повному державному забезпеченні.

Висновки

Необхідність соціального страхування обумовлена потре­бою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фі­нансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов’язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їх­нього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхуван­ня.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

• -.солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безро­бітними);

• -.обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у форму­ванні відповідних фондів);

• -.рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобо­в'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);

• -.державних гарантій щодо виплат із соціального страху­вання;

• -.контролю за формуванням і використанням фондів со­ціального страхування.

В Україні система соціального страхування включає такі види:

• -.у разі тимчасової втрати працездатності;

• -.у разі безробіття;

• -.медичне обслуговування;

• -.пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відраху­вання підприємств, організацій і установ різних форм влас­ності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.

З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страху­вання України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основни­ми завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збо­ру на обов’язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, вста­новлених законодавством, а також на санаторно-курортне лі­кування та оздоровлення працюючих та їхніх сімейздійснен­ня заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших ви­трат тощо.

Основними джерелами Фонду є:

• -.збір на обов’язкове соціальне страхування (крім збору на обов’язкове соціальне страхування у разі безробіття);

• -.надходження за путівки на санаторно-курортне лікуван­ня та оздоровлення;

• -.добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;

• -.інші надходження,.

Збір на обов’язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста­нови й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів під­приємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов’язкове соці­альне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

Список використаної літератури

1. 1.Василик О. Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1997.

2. 2.Допомоги по соціальному страхуванню // Все про бухгалтерський облік. -1999. -№ 10. -с.24.

3. 3.Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» // Финансовая консультация. -№ 7−8. -с.22−23.

4. 4.Нове у соціальному страхуванні // Баланс агро. -2001. -№ 4. -с.42−50.

5. 5.Сакацька З. Соціальне страхування: проблема троьх дат // Бухгалтерія. -2001. -№ 17/1. -с.39−43.

6. 6.Система державного соціального і пенсійного страхування // Вісник ПСУ. -2001. -№ 27. -с.50−57.

7. 7.Соціальне страхування // Податки і бухгалтерський облік. -2001. -№ 73. -с.53.

8. 8.Соціальне страхування // Финансовая консультация. -2001. -№ 7−8. -с.5−22.

9. 9.Соціальне страхування: історія і проблеми // Соціальний захист. -1999. -№ 2. -с.43−52.

10. 10.Ставки зборів до Фонду соціального страхування // Записки бухгалтера. -2001. -№ 6. -с.31.

11. 11.Фінанси / за ред. Опаріна В.П. -К.: Вища школа, 2000. — с.154.

12. 12.Юрій С.І., Бескид Й. М. Бюджетна система України. — К.: НІОС, 2000. -с.398.