Управління оборотним капіталом промислових підприємств в умовах становлення ринкових відносин в Україні

ЗМІСТ

• Вступ 10
• 1 Теоретичні аспекти управління оборотним капіталом 13
• 1.1 Економічна сутність та динамічні характеристики оборотного капіталу 13
• 1.2 Визначення джерел фінансування оборотного капіталу 23
• 1.3 Політика управління оборотним капіталом підприємства 31
• 2 Аналіз фінансової діяльності підприємства 44
• 2.1 Аналіз майнового стану та фінансових результатів 44
• 2.2 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства 56
• 2.3 Аналіз ефективності використання оборотних коштів підприємства 65
• 3 Удосконалення механізму управління оборотним капіталом підприємства 80
• 3.1 Структурно-функціональна модель формування комплексної програми управління оборотним капіталом 80
• 3.2 Планування потреби підприємства в оборотному капіталі 89
• 3.3 Застосування методичного підходу до оптимізації структури джерел для фінансування оборотного капіталу 102
• 4 Охорона праці і навколишнього середовища 111
• 4.1 Загальні питання охорони праці та навколишнього середовища 111
• 4.2 Організація управління охороною праці на підприємстві 112
• 4.3 Промислова санітарія 115
• 4.4 Організація безпечних умов праці на робочому місці 120
• 4.5 Пожежна безпека 122
• 4.6 Охорона навколишнього середовища 123
• 5 Цивільна оборона 125
• Висновки 133
• Список джерел інформації 137
• Додаток А. Баланси і звіти підприємства за 2003;2007 роки 145

ВСТУП

У період становлення ринкових відносин в Україні, гострої нестачі фінансових ресурсів необхідно приділяти постійну увагу організації управління оборотним капіталом промислових підприємств. Розвиток ринкових відносин та досвід зарубіжної системи господарювання визначають залежність результатів діяльності підприємств від ефективності використання оборотного капіталу. Тому дослідження системи управління оборотним капіталом як важливого чинника підвищення ефективності функціонування підприємств промисловості набуває особливої актуальності.

Фінансова діяльність будь-якого промислового підприємства тісно пов’язана з формуванням і використанням оборотного капіталу, для ефективного управління яким потрібна продумана, виважена і цілеспрямована політика на рівні окремого підприємства та на рівні держави. Оборотному капіталу належить особливе місце у структурі капіталу підприємства, оскільки від якості управління ним залежить безперервність процесу виробництва та реалізації продукції, ліквідність підприємства, його платоспроможність та рентабельність.

На сучасному етапі розвитку економіки України оборотний капітал як економічна категорія потребує глибшого дослідження та удосконалення організації управління ним на практиці. Підтвердженням цьому є збиткова діяльність багатьох вітчизняних підприємств, проблеми, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції у зв’язку з недостатністю фінансових ресурсів. За останні роки вітчизняна економіка майже повністю втратила власний оборотний капітал, а в структурі оборотного капіталу за напрямами вкладення левову частку займає дебіторська заборгованість, яка постійно зростає. Відповідно, в структурі джерел формування оборотного капіталу найбільшу частку займає кредиторська заборгованість, яка сьогодні зросла до критичного рівня. Це свідчить про постійне зменшення оборотного капіталу у сфері виробництва і його осідання у розрахунках, в результаті чого підприємствам в обіг потрібно залучати дедалі більші суми оборотного капіталу. Отже, проблема управління оборотним капіталом та джерелами його формування в сучасних умовах є актуальною. Це вимагає від науковців та практиків систематизації та доповнення теоретичних знань про організацію управління оборотним капіталом підприємств, виявлення її недоліків, причин та наслідків, розроблення практичних рекомендацій щодо їх усунення на рівні окремих підприємств, галузей і вітчизняної економіки в цілому.

У розвиток теорії та практики управління оборотним капіталом підприємств зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Є. Викова, І. Бланк, Є. Брігхем, В. Буряковський, І. Зятковський, В. Ковальов, А. Поддєрьогін, Р. Сайфулін, Р. Слав’юк, Є. Стоянова, А. Філімоненков, В. Шеремет та інші.

Незважаючи на широке висвітлення у науковій літературі проблем, пов’язаних з організацією управління оборотним капіталом підприємств, не всі аспекти цієї складної та багатогранної проблеми з’ясовано та належно обґрунтовано. Особливо це стосується понятійного апарату, визначення потреби в оборотному капіталі, оптимізації джерел формування оборотного капіталу підприємств в умовах глобалізацій цих змін.

Актуальність і важливість зазначеного зумовили вибір теми дипломної роботи, визначили її мету та структуру.

Об'єктом дослідження дипломної роботи виступають фінансово-економічні відносини на промислових підприємствах в процесі управління формуванням і використанням оборотного капіталу.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні аспекти організації управління оборотним капіталом промислових підприємств в умовах становлення ринкових відносин в Україні.

Метою дипломної роботи є поглиблення теоретичних знань та розроблення практичних рекомендацій з удосконалення організації управління оборотним капіталом підприємства.

Для досягнення цієї мети поставлено та вирішено такі завдання:

— з'ясувати сутність та розглянути класифікацію оборотного капіталу;

— проаналізувати структуру джерел формування оборотного капіталу на підприємствах;

— розкрити зміст поняття «організація управління оборотним капіталом підприємства», визначити функції процесу управління ним;

— розробити структурно-функціональну модель процесу управління оборотним капіталом;

— запропонувати методику для визначення потреби підприємства в оборотному капіталі;

— запровадити методику оцінки фінансового важеля спеціально для джерел фінансування потреби в оборотному капіталі.

У роботі використовувались загальнонаукові методи досліджень, зокрема: аналіз і синтез для дослідження сутності оборотного капіталу та визначення функцій процесу управління ним; абстрагування і порівняння для уточнення поняття «оборотний капітал»; бізнес — моделювання для розробки структурно-функціональної моделі процесу управління оборотним капіталом; економіко — математичні методи при розробці моделі планування потреби підприємства в оборотному капіталі; моделювання — для аналізу ефекту фінансового важеля спеціально для структури джерел фінансування оборотного капіталу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у збагаченні теорії та практики управління оборотним капіталом, має значну практичну цінність для формування системи управління оборотним капіталом на досліджуваному підприємстві.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ

1.1 Економічна сутність та динамічні характеристики оборотного капіталу

оборотний капітал кошти фінансування

Останнє десятиліття переходу економіки України на ринкові засади господарювання обумовило виникнення низки надзвичайно гострих проблем діяльності вітчизняних підприємств. Серед них питання стану, забезпечення та ефективного управління оборотним капіталом посідає особливе місце, оскільки він займає чи не найбільшу питому вагу завдань фінансового менеджменту суб'єкта господарювання. Незважаючи на тривалий період існування категорії оборотного капіталу, єдності думок щодо їх сутності нині ще не досягнуто. Тому зацікавленість до даної категорії через визначальну роль у ринковому механізмі господарювання, вплив на ряд найсуттєвіших показників діяльності підприємства не лише не знижується, а навпаки — має посилитися.

Господарська діяльність підприємств сфери матеріального виробництва і сфери послуг щодо створення та реалізації продукції (робіт, послуг) здійснюється в процесі поєднання основних засобів (засоби виробництва) та оборотних засобів (предметів праці) у вигляді запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари, запасних частин тощо і самої праці. Оборотні засоби так само як основні засоби функціонують у сфері виробництва і вважаються засобами виробництва. Для того, щоб процес виробництва здійснювався безперервно, потрібно постійно інвестувати кошти в ці елементи.

Питання сутності оборотного капіталу було розглянуто багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, зокрема — це: С. Викова, І. Бланк, Є. Брігхем, В. Буряковський, І. Зятковський, В. Ковальов, А. Поддєрьогін, Р. Сайфулін, Р. Слав'юк, Є.Стоянова, А. Філімоненков, В. Шеремет та інші.

Термін «капітал» має неоднозначне трактування у вітчизняній і закордонній літературі. За деякої умовності можна говорити про існування двох підходів: вважається, що перший більш широко розповсюджений серед бухгалтерів, другий — економістів. Відповідно до першого, капітал — це інтерес власників підприємства, формально представлений у балансі у вигляді акціонерного капіталу, емісійного доходу й нерозподіленого прибутку. Відповідно до другого, під терміном «капітал» розуміють матеріальні активи підприємства (оборотні кошти, інвентар).

На думку В. Шеремета: капітал — це основні види фінансових ресурсів (інвестиційних ресурсів) у формі матеріальних і коштів, різних видів фінансових інструментів. Капітал підприємства, з одного боку, є джерелом, а з іншого боку — результатом діяльності підприємства.

Що стосується оборотного капіталу, то багато визначень цього терміна являють собою непогодженість з боку фінансової й класичної економічної науки. Так, відповідно до першої, капіталом вважають всі активи фірми й джерела їхнього формування, у той час як у чисто економічному аспекті капітал — це реальне майно, тобто засоби виробництва та предмети праці. Завдяки такому розмежуванню, у літературі по економіці категорія «оборотний капітал» стала тотожної категорії «оборотні виробничі фонди», а в літературі по фінансам — тотожної всім «оборотним коштам» .

Так, Поддєрьогін А.М. під оборотним капіталом (оборотними коштами) розглядає кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції й одержання прибутку.

Слав’юк Р.А. вважає, що оборотні кошти (оборотний капітал) — це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи, сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності.

Інші автори визначають оборотний капітал як капітал, інвестований в оборотні активи підприємства [91, 36]. Тим самим стверджують, що оборотний капітал інвестують в оборотні активи як сфери виробництва, так і сфери обігу, відповідно, він складається з двох складових: оборотний виробничий капітал та обіговий капітал.

Брігхем Є. Ф. дає таке визначення оборотного капіталу: «Оборотний капітал: інвестиція фірми у короткострокові активи — готівку, ліквідні цінні папери, товарно-матеріальні запаси і рахунки дебіторських заборгованостей» .

З точки зору Ковальова В., термін «оборотний капітал» належить до мобільних активів підприємства, що є грошовими засобами або можуть бути перетворені в них протягом одного року або одного виробничого циклу. Тобто відзначається лише здатність оборотного капіталу швидко трансформуватися в грошові засоби, не виділяючи ні матеріально-речову складову, ні вартісну.

Але багато вчених сходяться на думці, що більш правильний підхід той, який освітлений у фінансовій літературі. Ще А. Сміт виділяв у складі оборотного капіталу грошові кошти. Відповідно до сучасної класифікації цей елемент входить у фонди обігу, а виходить, не можна погодитися з тим, що він не є частиною оборотного капіталу. Причиною такого протиріччя може служити визначення К. Маркса: «Рух капіталу завжди починається із грошей…, але самі по собі гроші не є капіталом. Вони перетворюються в капітал в особливих умовах — у випадку їхнього використання з метою одержання додаткових грошей». Тому що кошти підприємств можуть бути розміщені на розрахунковому рахунку, вкладені в цінні папери, і на їхню суму відбувається нарахування відсотків, то буде вірним говорити про доходи, які приносять гроші їхньому власникові. Іншими словами, кошти підприємства є елементом оборотного капіталу.

Що стосується суміжних понять: «оборотні кошти», «оборотні фонди», то різниця між ними та категорією «оборотний капітал» є істотною.

Оборотні кошти не слід ототожнювати з матеріальними цінностями, в які вони вкладені, тобто оборотними засобами і засобами обігу. Оборотні засоби і засоби обігу виступають у вигляді засобів виробництва (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо) і лише не в значній частині гроші (каса, розрахунковий рахунок, кошти в розрахунках тощо). Оборотні кошти обслуговують економічний обіг оборотних засобів і засобів обігу підприємства. Оборотні кошти вкладаються у грошовій формі в сировину, матеріали, напівфабрикати, тару і в процесі виробництва продукції переходять у незавершене виробництво, потім у вигляді готової продукції зберігаються на складі, після чого відвантажуються покупцям і лише після надходження виручки від реалізації продукції знову повертаються у грошову форму.

Об'єктивна необхідність оборотних коштів обумовлена тим, що підприємства тільки після реалізації продукції можуть покрити витрати на їхнє виробництво. Тому, щоб почати виробництво, необхідно авансувати певні ресурси на здійснення витрат, а потім перенести їх на вартість виготовленої продукції, робіт, послуг. Цей процес здійснюють за допомогою оборотних коштів.

Отже, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди та фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації продукції.

Багато дослідників вживають також поняття «оборотні виробничі фонди» та «фонди обігу». Це пов’язано з тим, що в умовах товарно-грошових відносин матеріальні засоби підприємства виступають не лише в натуральній, але й у вартісній формі: «…предмети праці в грошовій формі складають виробничі оборотні фонди. До них на промислових підприємствах відносяться: сировина, матеріали, паливо, запаси, частини та інші матеріальні цінності» .

До складу виробничих оборотних фондів відносяться також незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Основне призначення виробничих фондів полягає в забезпеченні планомірного та ритмічного процесу виробництва на підприємствах і об'єднаннях.

Окрім виробничих оборотних фондів, кожне підприємство має частину активів, що знаходиться у сфері обігу. Це готова продукція, грошові кошти на рахунках в банку і у касі підприємства, кошти в розрахунках тощо. Ця частина активів оцінена в грошах, називається фондами обігу. Основне призначення фондів обігу полягає в забезпеченні грошовими коштами планомірного процесу обігу на підприємствах.

Оскільки у фінансах і фінансовій звітності основні і оборотні засоби відображаються у вартісному (грошовому) вираженні, то поняття «оборотних фондів» можна не вживати, а натомість використовувати поняття «оборотні засоби», розуміючи при цьому оборотні засоби в грошовому вираженні. Це допоможе уникнути розбіжностей у визначенні цих понять: одні економісти розуміють під оборотними фондами оборотні засоби в грошовому вираженні, інші - кошти, вкладені в оборотні засоби і засоби обігу; це все при тому, що даючи визначення оборотним засобам, говоримо, що вони повністю переносять свою вартість на вартість виготовленого продукту.

В умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям «капітал», який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів підприємства, в цій якості капітал для фінансиста — об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал — це частина фінансових ресурсів, що введена підприємством в обіг і приносить доходи від цього обігу.

Таким чином, оборотний капітал по величині дорівнює оборотним коштам, і дану категорію можна представити у наступній класифікації (рис. 1.1).

З наведених вище визначень оборотних коштів та оборотного капіталу та розкриття їх економічної суті, можна зробити висновок, що це рівнозначні поняття за своєю економічною природою.

Оборотний капітал як і оборотні кошти вкладається в оборотні засоби і засоби обігу на всіх стадіях кругообігу, постійно перебуває в русі і забезпечує безперервність процесу виробництва продукції, виконує такі самі завдання як і оборотні кошти.

Отже оборотний капітал — це грошові кошти, вкладені в оборотні засоби і засоби обігу для того, щоб забезпечити процес виробництва й реалізації продукції і за сприятливих умов отримати прибуток.

Рисунок 1.1 — Класифікація оборотного капіталу за напрямками вкладення

Структура оборотного капіталу визначається співвідношенням окремих його елементів і відбиває специфіку операційного циклу виробництва, а також те, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів і довгострокових кредитів, а яка — за рахунок короткострокових кредитів.

Частина оборотного капіталу при цьому постійно перебуває в сфері виробництва (запаси сировини й матеріалів, незавершене виробництво, готова продукція на складі), інша частина — у сфері обігу (відвантажена продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти, цінні папери й т.п.). Очевидно, що величина й структура оборотних коштів обумовлена не тільки потребами виробництва, але й потребами обігу.

Структура оборотного капіталу складається під впливом ряду галузевих та інших факторів:

— виробничих — склад і структура витрат на виробництво, його тип, характер виготовленої продукції, тривалість технологічного процесу та ін.;

— особливостей закупівель матеріальних ресурсів — періодичність, регулярність і комплектність поставок, вид транспорту, питома вага комплектуючих виробів в обсязі споживання;

— форм розрахунків з постачальниками й споживачами товарів;

— попиту на продукцію даного підприємства, що впливає на величину готової продукції на складі і дебіторської заборгованості;

— облікової політики підприємства.

Крім розподілу оборотних коштів по функціональній своїй ролі в процесі виробництва (оборотні виробничі фонди й фонди обігу) у практиці планування, обліку й аналізу виділяють наступні групи залежно від:

— практики контролю, планування й управління — нормовані й ненормовані оборотні кошти. На підприємстві можуть бути норми на виробничі запаси, напівфабрикати власного виробництва, готову продукцію;

— джерел формування оборотного капіталу — власний оборотний капітал, позиковий оборотний капітал та додатково залучений оборотний капітал;

— ліквідності (швидкості перетворення в грошові кошти) — абсолютно ліквідні засоби, швидко реалізовані оборотні засоби, повільно реалізовані оборотні засоби;

— ступеня ризику вкладень капіталу — оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); оборотний капітал з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість, за винятком сумнівної), виробничі запаси (за винятком залежаних), залишки готової продукції й товарів (за винятком тих, які не користуються попитом); оборотний капітал із середнім ризиком вкладень (малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів); оборотний капітал з високим ризиком вкладень (сумнівна дебіторська заборгованість, залежані виробничі запаси, готова продукція й товари, що не користуються попитом);

— матеріально-речовинного змісту — предмети праці (сировина, матеріали, паливо й ін.), готова продукція й товари, грошові кошти та кошти в розрахунках.

Фінансове становище підприємства перебуває в безпосередній залежності від того, наскільки швидко капітал, вкладений в активи, перетворюється в реальні гроші. Зростання неплатежів уповільнює ритмічну діяльність підприємства (закупівлю сировини, оплату праці й інші витрати, які фінансуються з виручки) і веде до збільшення дебіторської заборгованості. У той же час зайве відволікання коштів у виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію приводить до омертвіння ресурсів і неефективного використання оборотного капіталу.

Оборотний капітал, як економічна категорія, характеризує складну систему як у якісному, так й у кількісному вираженнях.

Якісне трактування цієї категорії в сучасній економічній літературі представлено декількома модифікаціями. Найчастіше оборотний капітал визначається як сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують безперебійний обіг коштів, або як майнові цінності підприємства, які обслуговують поточну діяльність і повністю споживаються протягом одного виробничого циклу.

У цих визначеннях оборотний капітал представлений як синтетичне явище, різноманітне у грошово-матеріальному складі та динамічне по економічній суті. Отже, оборотний капітал необхідно досліджувати як постійний рух грошово-матеріальних фондів підприємства в їх двоаспектному вираженні (джерела фінансування й напрямки використання), які переходять із однієї форми в іншу, роблять процес циклічного обороту.

Кількісний вимір оборотного капіталу, яке використовується для його оцінки, розглядають у статичному й динамічному станах. При цьому варто враховувати, що статична кількісна оцінка — це структура з елементів, пропорції, яких змінюються.

Динамічність оборотного капіталу характеризується триєдиним проявом. Перший прояв динаміки оборотного капіталу — зміна питомої ваги кожного елемента оборотного капіталу в його загальній величині (як по джерелах фінансових ресурсів, відбитих у пасиві балансу, так і за структурою грошово-матеріальних форм, відбитих в активі балансу). Другий прояв динаміки оборотного капіталу полягає у зміні величини оборотного капіталу і його структурних складових елементів у часі. Третій прояв динаміки відбивається в циклічному кругообігу капіталу і його елементів й оцінюється з використанням коефіцієнтів оборотності.

Природна структурно-динамічна зміна оборотного капіталу вимагає застосування специфічних методів щодо виміру й оцінки його окремих складових при їхній взаємодії. Варто також брати до уваги той факт, що саме оборотний капітал у своєму постійному русі є «основним носієм» прибутку підприємства. Тому досліджувати оборотний капітал необхідно, виходячи з його статики й динаміки, що забезпечують результативність виробничо-господарської діяльності (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 — Схема дослідження оборотного капіталу

Як економічне явище оборотний капітал є об'єктом управління, що повинне проявлятися в активному впливі на параметри його елементів з метою усунення небажаних відхилень від заданих оптимальних режимів роботи, у підтримці внутрішньої впорядкованості й динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем.

Динаміка кожного елемента, що входить до складу оборотного капіталу, відбиває різноманітний індивідуальний їхній стан (абсолютну величину) і індивідуальні зміни (темпи росту й темпи приросту). У цьому проявляються закономірності імовірнісного характеру, як наслідок дії внутрішніх і зовнішніх факторів. Це, у свою чергу, багато в чому визначає ступінь ризику роботи підприємства. Так, наприклад, недолік засобів для придбання виробничих запасів, накопичені значні суми засобів у незавершеному виробництві й готовій продукції, критичний обсяг короткострокової заборгованості різним суб'єктам господарювання й динаміка цих показників є потенційними негативними явищами, які можуть паралізувати виробничу діяльність підприємства, перервати виробничий цикл, привести до утруднень або неможливості робити оплату по своїм заборгованостям, що в остаточному підсумку може стати причиною банкрутства.

1.2 Визначення джерел фінансування оборотного капіталу

Розвиток ринкових відносин супроводжується суттєвими зрушеннями у складі та структурі джерел формування оборотного капіталу. Визначення джерел формування оборотного капіталу є досить складним завданням на сучасних українських підприємствах. Недостатність джерел формування оборотного капіталу призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотного капіталу на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотного капіталу з господарського обороту, зниженню відповідальності та цільовому й раціональному використанню як так і позичених фінансових ресурсів.

Джерела формування оборотного капіталу представлені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 — Джерела формування оборотного капіталу

Одним із головних показників, що характеризує фінансову стійкість підприємств, є величина власного капіталу (власних коштів). Ця, притаманна ринковим відносинам, категорія, що замінила традиційне поняття «джерела власних коштів підприємства», дозволяє, на нашу думку, чіткіше розмежувати внутрішні джерела фінансування діяльності підприємства від зовнішніх джерел, які залучають в оборот, у формі банківських кредитів, короткотермінових та довготермінових позик інших юридичних і фізичних осіб, різного роду кредиторської заборгованості.

Власні джерела формування оборотного капіталу виконують головну роль в організації кругообігу оборотних засобів і засобів обігу. Для нормального забезпечення господарської діяльності оборотними коштами величина їх встановлюється на рівні 1/3 величини власного капіталу. Власні оборотні кошти знаходяться в режимі постійного використання.

Формування оборотного капіталу починається з моменту створення підприємства. На його формування, крім власних коштів засновників (кошти державного бюджету, акціонерів, пайовиків) спрямовують також позикові кошти (кредити банку), які можуть мати місце при створенні і організації діяльності підприємства.

Власний капітал підприємства включає різні за економічним змістом, принципами формування і використання джерела фінансових ресурсів, основними серед яких є: статутний капітал, нерозподілений прибуток, спеціальні фонди і цільове фінансування, резервний фонд, який утворюється з прибутку відповідно до статутних документів.

До недавнього часу статутний фонд будь-якого державного підприємства характеризував величину закріплених за ним основних і оборотних коштів. Всяке надходження чи вибуття основних засобів, а також зміни їх зносу тоді супроводжували записами про збільшення чи зменшення статутного фонду. Головним джерелом поповнення статутного фонду був прибуток, а в окремих випадках залучали й асигнування з бюджету.

Із переходом до ринку і створенням підприємств різних правових форм (акціонерних товариств відкритого, закритого типів, товариств з обмеженою відповідальністю та ін.) статутний капітал становить об'єднання вкладів підприємств у його майно в грошовому виразі у розмірах, що визначені статутними документами з метою здійснення господарської діяльності.

Статутний капітал належить до найстійкішої частини власного капіталу підприємства. Його величина, як правило, не підлягає змінам протягом року на підприємствах, що не змінили форми своєї власності. За операціями передачі чи прийому частини підприємств вони повинні бути відображені у статутному фонді двох сторін в узгодженому порядку. Однак у деяких передбачених законодавством випадках допускають збільшення чи зменшення статутного капіталу.

Чинне законодавство надає підприємствам (незалежно від різноманітності форм власності) право оперативно маневрувати прибутком, який надходить у їх розпорядження, за результатами господарської діяльності після нарахування податкових платежів у бюджет. У періодичній звітності підприємств балансовий прибуток і його використання відображають у першому розділі пасиву балансу як нерозподілений прибуток звітного року.

Необхідно відзначити, що діюча методика формування показника «нерозподілений прибуток звітного року» дозволяє зробити висновок, що цей показник протягом року характеризує частину власного капіталу підприємства, що є тимчасовим джерелом фінансування за рахунок прибутку від певних напрямків поточної діяльності підприємства.

У спеціальних фондах акумулюється значна частина власного капіталу підприємства, зарезервована чи спрямована на утворення джерел фінансування витрат на створення нового майна підприємства виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку і матеріального заохочення працівників. Основним джерелом формування фондів спеціального призначення служить частина прибутку, яка залишилась у розпорядженні підприємства, якщо утворення таких фондів передбачено статутними документами. Кошти цільового фінансування, як правило, відображають кошти з бюджету та позабюджетних фондів. Тут йдеться лише про ті джерела зовнішнього фінансування, що мають, як правило, довготерміновий характер. Надходячи ззовні для фінансового забезпечення визначених потреб підприємства, ці джерела при дотриманні певних умов згодом стають обмеженою частиною власного капіталу підприємства.

Резервний фонд включає ту частину власного капіталу підприємства, яка призначена для покриття непередбачених збитків чи втрат. По суті - це страховий фонд, який формують відповідно до чинного законодавства і статутних документів підприємства. Основним джерелом утворення фонду служить прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства.

До позикового капіталу належать кошти інших кредиторів, які надаються в підприємствам в позику під певний відсоток на визначений термін з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Банківський кредит пов’язаний із створенням доходів і накопичень, оскільки він нарівні з власними коштами підприємств обслуговує процес виробництва, де створюється додатковий продукт. Маючи можливість залучати господарський оборот позичені кошти як доповнення до власних, під можуть розширити виробництво, збільшити прибуток і підвищити рентабельність. Крім того, кредит дозволяє скоротити витрати обігу, тому що забезпечує раціональніше та економніше використання фінансових ресурсів у цілому в господарстві країни, галузі, на окремому підприємстві.

Тому підприємства практично всіх галузей економіки активно використовують банківські кредити для забезпечення сприятливих умов виробництва і реалізації продукції. Найбільше це стосується таких галузей, як промисловість, сільське господарство і торгівля, що є основними секторами економіки, котрі забезпечують виробництво і розподіл валового внутрішнього продукту та, відповідно, безперервність розширеного відтворення.

Якщо б підприємства мали власні оборотні кошти в розмірах, що покривають усю суму витрат на виробництво продукції, то ці кошти після повернення до господарства в грошовій формі при реалізації продукції залишались би протягом тривалого періоду часу практично вільними, їх лише поступово використовували б у процесі виробництва в міру виникнення додаткової потреби, що означало б нераціональне їх використання.

Разом з тим, було б помилкою стверджувати, що з підвищенням частки кредитних вкладень у формування оборотних коштів посилюється вплив кредиту на виробничо-фінансову діяльність підприємств та ефективне використання ними власних оборотних коштів. Насправді таке уявлення лише спрощує дійсний процес організації кредитних відносин банку з клієнтом.

Посилення ролі кредиту в сучасних умовах аж ніяк не означає, що він повинен витіснити інші джерела формування оборотних коштів і зайняти провідне місце. Навпаки, мову слід вести про комплексне формування оборотних коштів при збереженні основної ролі власних ресурсів. Найоптимальнішим варіантом є принцип раціонального поєднання власних джерел і кредитів банку у формуванні оборотних коштів підприємства.

Досить поширеною формою залучення капіталу від інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за умови нестачі фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за відвантажену продукцію. І від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.

Інвестиційний податковий кредит надається підприємству органами державної влади і являє собою тимчасову відстрочку податкових платежів організації з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення заходів різного характеру з наступною компенсацією відстрочених сум.

Інвестиційний внесок працівників — це грошовий внесок працівника в розвиток економічного суб'єкта під певний відсоток. Інтереси сторін оформляються договором або положенням про інвестиційний внесок.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотного капіталу. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обороті підприємств коштів інших суб'єктів господарювання. Кредиторська заборгованість вважається допустимою або нормальною, якщо вона не порушує розрахункову дисципліну (чинний порядок розрахунків). В кредиторську заборгованість включаються такі короткострокові зобов’язання: за розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не оплачено у визначений строк; за невідфактурованими поставками — розрахунками взаємних вимог; векселями, строк оплати яких не настав і які не оплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

В процесі діяльності підприємство має реальну можливість поповнити оборотний капітал за рахунок коштів, які йому не належать, але постійно перебувають в його обороті і можуть використовуватися в сумі їх мінімальних залишків (сталі пасиви). До них належать:

— мінімальна заборгованість із заробітної плати з нарахуванням на заробітну плату;

— мінімальна заборгованість з резерву на покриття майбутніх платежів — сума резерву на оплату відпусток робітників та службовців;

— заборгованість постачальникам за відвантажену продукцію, термін оплати якої не настав (кредиторська заборгованість);

— заборгованість бюджету за окремими видами податків і платежів;

— кошти покупців за обігову тару, які залишаються в окремих галузях промисловості.

З точки зору бухгалтерського обліку сталі пасиви прирівнюються до власних коштів. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосовуваної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. Оскільки ці кошти не належать підприємству, але воно ними користується, то вони вважаються додатково залученим оборотним капіталом. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотного капіталу підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (засновників). Сьогодні в бухгалтерському балансі не відокремлюються сталі пасиви. Методика визначення власного оборотного капіталу підприємства не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в другому розділі пасиву балансу.

Потреби організацій в оборотних коштах можуть покриватися також за рахунок випуску в обіг боргових цінних паперів або облігацій. Облігація засвідчує відносини позики між власником облігації й особою, що емітувала документ.

До капіталу підприємств, отриманого в порядку перерозподілу відносять: дивіденди від володіння акціями інших суб'єктів господарювання (акціонерних товариств); відсотки від пайової участі в різного роду підприємствах; відсотки, отримані від вкладення коштів на депозит; кошти, які надходять від вищестоящих організацій; бюджетні кошти або бюджетне фінансування; кошти, які надходять з централізованих фондів держави (інноваційний фонд, фонд сприяння конверсії тощо).

Таким чином, завдяки розмежуванню джерел формування оборотного капіталу можна запропонувати наступну класифікацію оборотного капіталу (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 — Класифікація оборотного капіталу за джерелами формування

Правильне співвідношення між власними, позиковими й додатково залученими джерелами формування оборотного капіталу відіграє важливу роль У зміцненні фінансового стану організації. В процесі аналізу оцінюється потреба підприємства в оборотних коштах, що потім порівнюється з величиною наявних фінансових джерел. При цьому аналіз джерел формування оборотних коштів включає не тільки оцінку їхньої динаміки, але й розгляд структури як у цілому по видам джерел, так і деталізовано — по компонентам внутрішньої структури.

В різних країнах використовуються наступні співвідношення між власним та залученими капіталом: так, в Україні власний капітал формується на рівні 50%, відповідно залучений — 50%, в США — 40/60, а в Японії - 30/70.

Визначення доцільності залучення того або іншого фінансового джерела проводиться на основі порівняння показників рентабельності вкладень даного виду й вартості (ціни) джерела. Особливо актуальна ця проблема для позикових засобів.

У процесі кругообігу оборотних засобів джерела їхнього формування, як правило, не розрізняються. Однак це не означає, що система формування оборотного капіталу не впливає на швидкість й ефективність використання оборотних коштів, уповільнюючи чи прискорюючи процес обігу. Надлишок оборотних коштів означає, що частина капіталу організації не діє й не приносить доходу. Недостача оборотного капіталу гальмує хід виробничого процесу, сповільнюючи швидкість господарського обороту ресурсів організації.

Питання про джерела формування оборотного капіталу важливе ще з однієї позиції. Кон’юнктура ринку постійно змінюється, тому потреби організації в оборотному капіталі нестабільні. Покрити їх лише за рахунок власних джерел звичайно практично неможливо. Привабливість роботи організації за рахунок власних джерел іде на другий план. Досвід показує, що в більшості випадків ефективність використання позикових коштів виявляється більше високою, чим ефективність використання власних коштів. Тому основним завданням управління процесом формування оборотного капіталу стає забезпечення ефективності залучення позикових коштів.

1.3 Політика управління оборотним капіталом підприємства

Важливою умовою фінансової стійкості підприємства є ефективне управління його капіталом, який становить весь виробничо-господарський потенціал підприємства. Капітал підприємства може бути використаний у внутрішньому обороті і за його межами, будучи розміщеним у виробничі запаси або дебіторську заборгованість, вкладеним у цінні папери або залученим в капітал інших підприємств у вигляді інвестицій.

Специфіка утворення та використання оборотного капіталу зумовлена організаційними та методологічними основами функціонування господарюючих суб'єктів. Важливість оборотного капіталу у діяльності підприємств посилюється тим, що він бере участь у фінансовому забезпеченні господарської діяльності.

Мета авансування оборотного капіталу полягає в забезпеченні виробництва та реалізації товарів. Тому чим швидше буде отримана та реалізована готова продукція, тим вищими буде фінансовий результат. Прискорення обороту оборотного капіталу пов’язане не стільки з поліпшенням організації виробництва, використання основних фондів, скільки безпосередньо з поліпшенням організації та управління оборотним капіталом підприємства.

Теорія управління оборотним капіталом достатньо повно розкрита в працях вітчизняних учених: І.Бланка, Є.Бикової, В. Ковальова, М. Крейніної, А. Мазаракі, Є.Стоянової. Однак відсутність єдиної точки зору серед науковців стосовно розробки стратегії управління оборотним капіталом зумовлює необхідність проведення системного дослідження в цій галузі.

На політику управління оборотним капіталом значним чином впливає політика управління поточними активами і поточними пасивами підприємства.

В теорії фінансового менеджменту прийнято поділяти оборотний капітал на постійний та змінний. Під постійним оборотним капіталом розуміють частину грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом всього виробничого циклу, тобто це той мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності. Категорія змінного оборотного капіталу відображає додаткові поточні активи, необхідні в пікові періоди або як страховий запас. У такому разі грошові кошти потрібні для оплати поставок сировини та матеріалів, а також трудової діяльності, що передують періоду високої ділової активності.

Отже, політика формування оборотного капіталу пов’язана з різноманітними фінансовими ризиками і тому повинна забезпечити пошук компромісу між такими ризиками та загальною фінансовою стійкістю підприємства.

У фінансовій літературі розглядається чотири стратегії щодо політики формування оборотних коштів підприємства — ідеальна, консервативна, помірна (компромісна) та агресивна. Вони розрізняються між собою тільки обсягом оборотних коштів, які підприємство вважає за можливе мати, щоб підтримувати заданий рівень виробництва.

Ідеальна стратегія фінансування оборотних коштів побудована на економічній природі даної категорії і короткострокових зобов’язань. Ідеальна стратегія означає, що оборотні активи дорівнюють по величині короткостроковим зобов’язанням. У реальній ситуації така модель практично не зустрічається. З позиції ліквідності вона найбільше ризикована, тому що при несприятливих умовах (при необхідності розплатитися з усіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед вибором продажу частини засобів для погашення короткострокових зобов’язань.

При консервативному підході передбачається не тільки повне задоволення поточної потреби у всіх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але й створення високих розмірів їхніх резервів на випадок непередбачених складностей у забезпеченні підприємства сировиною й матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, активізації опиту споживачів і т.д.

Необоротні активи, постійна частка оборотних коштів та частка змінних оборотних коштів фінансуються за допомогою довгострокових зобов’язань і власного капіталу. Підприємства, які дотримуються консервативної стратегії, допускають відносно високий рівень коштів, ліквідних цінних паперів і матеріально-виробничих запасів, що є в наявності. При цьому обсяг продажів стимулюють кредитною політикою, тобто відстрочками платежів, надаваних покупцям, що приводить до збільшення обсягу дебіторської заборгованості. За рахунок короткострокових зобов’язань фінансуються лише частка змінних оборотних коштів. Як наслідок вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним. Підприємство всіляко стримує зростання поточних активів, намагаючись мінімізувати їх.

Застосування поміркованого підходу складається з фінансування однієї частини оборотних коштів за рахунок довгострокових пасивів та іншої - за рахунок короткострокових зобов’язань. При використанні підприємством помірного підходу формування поточних активів, ризик технічної неплатоспроможності і період оборотності оборотного капіталу перебувають на середньому рівні.

Ознакою агресивного підходу є абсолютна перевага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів. Підприємство не ставить ніяких обмежень у нарощуванні поточних активів, тримає значні кошти, має значні запаси сировини і готової продукції і, стимулюючи покупців, збільшує дебіторську заборгованість — питома вага поточних активів у загальній сумі всіх активів дуже висока, а період оборотності оборотного капіталу тривалий.

При відсутності збоїв в процесі операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найбільш високий рівень ефективності їхнього використання. Однак будь-які порушення в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх факторів, приводять до істотних втрат через скорочення обсягу виробництва й реалізації продукції. При застосуванні такої політики фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Таким чином, дані принципові підходи щодо політики формування оборотних коштів, враховуючи різні співвідношення рівня ефективності їхнього використання й ризику, в остаточному підсумку визначають суму цих активів й їхній рівень стосовно обсягу операційної діяльності. Таке співвідношення наведено на рис. 1.4.

Рисунок 1.4 — Залежність суми та рівня оборотних коштів від підходів щодо їхнього формування

Вибір відповідної стратегії управління оборотним капіталом залежить від положення підприємства на товарному ринку та на ринку капіталу, його фінансової стійкості, кваліфікації фахівців фінансового відділу, грошово-кредитної й фінансової політики держави й інших факторів суб'єктивного та об'єктивного характеру.

Отже, стратегія управління оборотним капіталом — це управлінська діяльність, спрямована на досягнення стратегічної цілі підприємства через процес формування обсягів, структури оборотного капіталу, джерел його фінансування та вартості залучених коштів, ефективне використання.

У табл. 1.2 сформульовані стратегії управління оборотним капіталом залежно від стратегічних цілей підприємства та завдання управління, які відповідають зазначеним цілям.

Таблиця 1.2 — Стратегії управління та завдання управління залежно від стратегічних цілей підприємства

Отже, з наведеної таблиці можна зробити висновок, що підприємство обирає ту політику управління оборотним капіталом, яка відповідає його стратегічним цілям та забезпечить виконання завдань для досягнення очікуваного результату.

Стратегія управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи підприємства.

Для кожного підприємства вибір тієї або іншої стратегії формування оборотного капіталу дуже важливий і прийняти найоптимальнішу, можна порівнявши їх за такими ознаками: величина поточних активів, оборотність поточних активів, величина поточних пасивів, джерела короткострокового фінансування, рентабельність поточних активів та запас ліквідності (табл. 1.3).

Основним завданням політики управління оборотним капіталом є Визначення обсягу й структури поточних активів, джерел їхнього покриття й співвідношення між ними, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової діяльності підприємства. Взаємозв'язок даних факторів і результативних показників досить очевидний.

Таблиця 1.3 — Порівняльний аналіз підходів щодо формування оборотних коштів підприємства

З позиції повсякденної діяльності найважливішою фінансово-господарською характеристикою підприємства є його ліквідність, тобто здатність вчасно виплачувати короткострокову кредиторську заборгованість. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності є одним з найважливіших принципів стабільності господарської діяльності. При низькому рівні оборотного капіталу виробнича діяльність не підтримується належним чином, звідси — можлива втрата ліквідності, періодичні збої у виробничому процесі й низький прибуток. При деякому оптимальному рівні оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Подальше підвищення величини оборотних коштів приведе до того, що підприємство буде мати в розпорядженні тимчасово вільні, бездіяльні поточні активи, а також зайві витрати фінансування, що спричинить зниження прибутку.