Оцінка фінансового стану підприємства

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання пов’язані з аналізом фінансового стану підприємства мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності підприємства, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосередньо пов’язані з проведенням фінансового аналізу.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи підприємства є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів. Виходячи з цього питання дослідження фінансового стану ПП «Гарант» є важливим для забезпечення його роботи в ринкових умовах.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансового стану підприємства є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану підприємства з метою підвищення ефективного його розвитку. До найбільш складних і малорозроблених проблем з даної теми в нашій теорії відносяться:

аналіз формування структури фінансових активів підприємства;

оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості;

аналіз використання необоротних і оборотних активів підприємства;

розробка засобів зменшення дебіторської та кредиторської заборгованості;

та інші.

Ці питання стосовно діяльності об'єкта дослідження розглядаються в роботі.

Мета і задачі роботи. Метою роботи є проведення аналізу фінансового стану ПП «Гарант» на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарської діяльності. Дослідження проводяться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення господарської діяльності об'єкта. До основних задач дослідження відносяться:

Проведення аналізу формування і використання фінансових ресурсів підприємства.

Оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості.

Аналіз структури та динаміки капіталу підприємства.

Оцінка стану та напрямків погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовуються в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової діяльності об'єкта дослідження. Розроблена система показників які відображають фінансовий стан та його динаміку. Особлива увага звертається на методи оцінки платоспроможності ПП «Гарант».

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає п’ять розділів. Перший розділ присвячено теоретичній частині аналізу фінансового стану. В ньому дається розробка тих методів і показників що будуть використані в наступних розділах. Приводяться приклади і результати аналізу аналогічних об'єктів дослідження підприємств України і закордоном. Другий розділ присвячено організації роботи по оцінці ділової активності ПП «Гарант». Третій розділ розглядає оцінку ділової активності підприємства, та ознаки її стійкості.

Характеристика об'єкту дослідження. Приватне підприємство «Гарант» м. Армянськ Автономної Республіки Крим є приватною власністю засновника. Фінансовий стан підприємства є стабільним. За останні роки обсяги продажу та доходи ПП «Гарант» збільшуються. До задач дослідження відноситься розробка пропозицій щодо підвищення платоспроможності підприємства та його фінансової стійкості, а також рентабельності використання власного та запозиченого капіталу.

Огляд джерел що використані в роботі. В роботі використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкту дослідження. В роботі використовують наукові розробки таких авторів: Артеменко В. Г., Балабанова І.Т., Брігхема Є.Ф., Глазунова В. Н., Ковальова В. В., Крейніна М.Н., Лігоненка Л.Д., Поддєрьогіна В.Г., Шеремета А. Д., Сайфуліна Р.С. та інших.

фінансовий стан платоспроможність

1. Теоретико-методологічні основи ділової активності підприємства

1.1 Завдання аналізу фінансового стану підприємства

При умовах переходу економіки України до ринкових відносин, істотного розширення прав підприємств в області фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного і якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і пошуку шляхів підвищення і умов фінансової стабільності. [12,с.54]

Формування ринкових відносин вимагає від кожного учасника підприємницької діяльності вміння вірно аналізувати економічну інформацію і приймати виважені рішення щодо інвестування своїх ресурсів в суб'єкти господарювання з метою одержання доходу.

Одним з інструментів з’ясування конкурентноздатності підприємства є фінансовий аналіз.

Фінансовий аналіз діяльності підприємства — це комплексне вивчення фінансового стану підприємства, з метою оцінки досягнутих фінансових результатів, що проводиться за допомогою методів статистичного, економічного і фінансового аналізу за даними трьох потоків інформації: нормативної, планової та фактичної, відображеної в бухгалтерській (фінансовій) звітності підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання їм зобов’язань перед бюджетом, банком і іншими установами. [18,с.73]

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів. У свою чергу фінансовий стан суб'єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства.

Фінансовий стан підприємства може бути задовільний або незадовільний. Задовільний фінансовий стан — це стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства. Незадовільний фінансовий стан — характеризується неефективним розміщенням ресурсів та неефективним використанням їх, незадовільною платоспроможністю підприємства, наявністю простроченої заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв’язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства. 21, с.34]

В системі економічної інформації особливе місце займає вивчення показників фінансової звітності підприємства. Аналіз фінансової звітності є важливим елементом економічної політики підприємства, організації його внутрішнього економічного механізму, контролю, ревізії, фінансового менеджменту і аудиту. Практично всі користувачі фінансової звітності використовують результати аналізу для оптимізації своїх рішень.

Найбільш зримо фінансовий стан підприємства визначається такими елементами його економічної діяльності:

прибутковість (рентабельність) роботи підприємства;

оптимальність з точки зору економічного становища підприємства розподілу прибутку, що залишається після сплати податків та відрахувань;

наявність власних фінансових ресурсів (основних та оборотних коштів) не нижче мінімально необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і позикових), перш за все недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного підприємству устаткування, наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, інші позапланові і непродуктивні витрати;

платоспроможність;

ліквідність.

Якщо підприємство досягає в цих напрямках необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стійким. 10, с. 43]

Прибуток підприємства — головне джерело збільшення обсягу фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку в розмірах, які забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, насамперед для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери; тим більше він не може бути стійким, якщо підприємство працює збитково. Збиткова робота підприємства веде до зменшення, «проїдання» його фінансових ресурсів, передусім статутного капіталу. Ось чому першочерговим завданням фінансової служби в забезпеченості стабільного фінансового стану підприємства є фінансовий контроль за використанням намічених планів і завдань щодо випуску високорентабельної продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків, за зниженням витрат на виробництво, запровадження режиму економії ресурсів на всіх ділянках виробництва та управління ними. Такий контроль є важливим чинником зростання прибутковості підприємства.

Найбільшої уваги потребують питання платоспроможності і ліквідності як ознаки фінансового стану підприємства .

Чинний порядок бухгалтерського обліку і фінансової звітності (зокрема П© БО 4 «Звіт про рух грошових коштів») вміщує інформацію, яка дає змогу аналізувати й відповідним чином спрямовувати грошові потоки підприємства, які опосередковують усі сторони діяльності - операційну, інвестиційну, фінансову — у процесі фінансово — господарської діяльності підприємства. Грошові кошти (чи то у формі безготівкових грошей на банківських рахунках, чи то у готівковій або в інших формах) періодично приймають усі складові капіталу, які задіяні в обороті, і від того, як підприємство управляє накопиченням і витратою грошових коштів, значною мірою залежить його фінансова стійкість.

Фінансовий стан підприємства є комплектним поняттям і характеризується системою показників, які відображають наявність та розміщення коштів, реальні та потенційні фінансові можливості підприємства. Тому аналіз фінансового стану підприємства має три основні цілі:

перша — оцінити минулу фінансову діяльність підприємства;

друга — підготувати інформацію, необхідну для прогнозування майбутньої діяльності підприємства;

третя — порівняти показники діяльності підприємства з показниками інших підприємств галузі.

Фінансовий аналіз є основою розробки фінансової політики підприємства. Без фінансового аналізу неможливо оцінити стан ресурсів даного підприємства.

Менеджер підприємства повинен прагнути до досягнення надійного фінансового стану, тобто стійкої платіжної готовності, достатньої забезпеченості власними обіговими коштами й ефективного їх використання, чіткої організації розрахунків, наявності міцної фінансової бази тощо.

За допомогою чітко організованого аналізу можна вчасно відстежити погіршення фінансового стану підприємства, коли поряд із показниками стабільності фінансового стану з’являються показники, що характеризують негативні тенденції у виробничій та господарській діяльності, які можуть призвести до банкрутства. Тому одним з основних завдань аналізу фінансового стану є оцінка прибутковості підприємства у співвідношенні з ризиком акціонерів, які вкладають у нього гроші.

Фінансовий стан підприємства треба систематично і всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів і методик аналізу. Це зробить можливу критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статистику за визначений період, так і в динаміку — за ряд періодів, дасть можливість визначити «болючі крапки» у фінансовій діяльності і способи ефективного використання фінансових ресурсів, їхнього раціонального розміщення. [17,с.76]

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства обробила визначені прийоми і методи його здійснення.

Можна назвати шістьох основних прийомів аналізу:

горизонтальний (тимчасовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з поруч попередніх періодів і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою впливу тренда здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — розрахунок відносин між окремими позиціями чи звіту позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників; [18,с.24]

порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства і його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками чи конкурентів із середньогалузевих і середніми показниками;

факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) чи стохастичних (що не мають визначеного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямої (власне аналіз), якщо результативний показник розділяють на окремі складені, так і зворотним (синтез), якщо його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Аналіз фінансового стану підприємства важливий якщо Ви є:

інвестором, якому необхідно прийняти рішення про формування «портфеля»;

власником цінних паперів;

кредитором — для певності, що борги будуть повернені;

аудитором, якому необхідно розпізнати фінансові особливості підприємства;

фінансовим керівником, який хоче реально оцінити діяльність і фінансовий стан підприємства;

керівником маркетингового відділу, який хоче створити стратегію просування товару на ринки.

1.2 Методи оцінки ділової активності підприємства

Для оцінки ділової активності підприємства належить розрахувати та розглянути окремі показники. Необхідно їх узагальнити й виконати остаточний аналіз. Для того використовують такі методи:

аналіз тренду;

порівняння показників досліджувального підприємства з галузевими;

метод взаємозв'язку окремих фінансових показників за системою «Дюпон».

Порівняння показників досліджувального підприємства із середніми галузевими показниками передбачає складення таблиці, в якій за кожним з показників робиться конкретний висновок. Кількість та види показників при тому обирає на власний розсуд аналітик підприємства.

Метод взаємозв'язку окремих фінансових показників за системою «Дюпон» зображений на рисунку 1. Таблиця Дюпон показує взаємозв'язок між прибутком на інвестований капітал, обіговістю активів, чистим доходом та часткою кредитного капіталу.

Рис. 1. Взаємозв'язок окремих показників оцінки фінансового стану підприємства (таблиця «Дюпон»)

У лівій частині схеми досліджено чистий доход від реалізації та загальну велічину активів підприємства. Поділивши велічину чистого прибутку на виторг від реалізації, визначимо який процент від кожної гривні реалізації складається для власників акцій.

Аналіз тренду — це аналіз фінансових коефіцієнтів підприємства протягом деякого періоду часу. Використовують для визначення рівня поліпшення або погіршення фінансового стану підприємства. Щоб зробити аналіз тренду, треба накреслити графік зміни відносних показників із роками і простежити тенденцію зміни цих показників. Так же можна здійснити порівняння зі зміною середніх показників по галузі і зробити висновки про зміну фінансового стану підприємства порівняно зі зміною середніх показників галузі.

Далі, щоб визначити скільки разів щорічно підприємство «обертає» свої сумарні активи, виторг від реалізації ділиться на загальну суму активів. Результат множення дає значення коефіцієнта прибутковості активів (КППВ).

Якщо б підприємство фінансувалося лише за рахунок власного капіталу, то значення коефіцієнта прибутковості власного капіталу та значення коефіцієнта прибутковості після вирахування податків та процентів були б однакові, тому що величина загальної вартості активів дорівнювала б величіні власного капіталу.

Якщо ж підприємство використовує позиковий капітал, розмір цих коефіцієнтів неоднаковий. Якщо розмір власного капіталу менш ніж 100%, то коефіцієнт прибутку власного капіталу (КПВК) має бути більший, ніж коефіцієнт прибутковості після вирахування процентів та податків (КППВ).

Особливістю є те, що коефіцієнт прибутковості активів після вирахування податків та відсотків (КППВ) повинен бути помножений на мультиплікатор власного капіталу.

Рівняння «Дюпон» показує, як пов’язанні коефіцієнти прибутковості продажів, коефіцієнти загального обігу вартості активів та використання позиченого капіталу при визначенні прибутку на власний капітал .

Це рівняння також може бути використане для аналізу можливостей поліпшення функціонування підприємства.

Фінансовий стан підприємства виражають у співвідношенні структур його актів і пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел. Основні завдання аналізу фінансового стану — визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішують на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансових показників і розподіляють на такі аналітичні блоки:

структурний аналіз активів і пасивів;

аналіз фінансової стійкості;

аналіз платоспроможності здатності (ліквідності);

аналіз необхідного приросту власного капіталу.

Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу є річна і квартальна бухгалтерська звітність: «Бухгалтерський баланс», «Звіт про фінансові результати», «Звіт про власний капітал», «Звіт про рух грошових коштів», «Примітки до річної фінансової звітності», а також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.

Основними методами аналізу фінансового стану є горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний і чинниковий. У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період. Мета вертикального аналізу — обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату. Трендовий аналіз — полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років (або інших суміжних звітних періодів) для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників. Коефіцієнтний аналіз зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей, або інших абсолютних показників, одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізі фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів. Як базові величини використовують: теоретично обґрунтовані й одержані в результаті експертних опитувань величини відносних показників, що характеризують оптимальні і критичні значення з точки зору стійкості фінансового стану підприємства; посередні за тимчасовим рядом значення показників даного підприємства, що належать до минулих сприятливих стосовно фінансового стану періодів; значення показників, розраховані за даними звітності найуспішнішого конкурента; - середньогалузеві значення показників. Крім фінансових коефіцієнтів, в аналізі фінансового стану велику роль відіграють абсолютні показники, розраховані на основі звітності. До них належать: чисті активи (реальний власний капітал), власні оборотні активи, показники забезпеченості запасів власними обіговими коштами. Дані показники є критеріальними, бо з їх допомогою формулюють критерії, що дають змогу визначити якість фінансового стану.

Для визначення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також рівня впливу різних причин на величину зміни показника застосовують чинниковий аналіз. Його прийоми детально висвітлені у спеціальній літературі.

1.3 Оцінка ймовірності банкрутства і його прогнозування

Банкрутство — природний процес конкурентної боротьби, у ході якої слабі підприємства, що виготовляють продукцію, яка не має попиту, припиняють свою діяльність.

Низька ліквідність підприємств спричинюється збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів; все це може призвести до банкрутства.

Під банкрутством розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін висунуті до нього кредиторами вимоги й виконати зобов’язання перед державним бюджетом.

Рішення про банкрутство підприємств, згідно з чинним законодавством України, приймає господарський суд. Заяву про банкрутство боржника до господарського суду подають кредитори, але й сам боржник має право на таку заяву. [10,с.54]

Ознаками можливого банкрутства підприємства є:

Падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства;

Зниження потоку грошових надходжень, від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів;

Підприємство працює в галузі, де велика ймовірність банкрутства;

Підприємство нещодавно почало своє функціонування;

Зменшення суми дивідендів.

Для вивчення і розробки можливих шляхів розвитку підприємства в умовах ринкової економіки необхідним є фінансовий прогноз. Основні його завдання — встановити обсяг фінансових ресурсів у майбутньому періоді, джерела їх формування і шляхи найефективнішого використання. Прогноз дає змогу розглянути тенденції, що утворюються у процесі ведення фінансової політики, із урахуванням впливу на неї внутрішніх і зовнішніх умов та на основі аналізу визначити перспективи фінансової стратегії, що забезпечує підприємству стабільне фінансове і ринкове становище. Розроблення прогнозу дає можливість відповісти на життєво важливе запитання: що очікує підприємство в майбутньому — зміцнення чи втрата платоспроможності (банкрутство).

У фінансовому прогнозуванні можна використати економіко-математичне моделювання і метод експертного оцінювання. Економіко — математичне моделювання дає змогу з певним ступенем імовірності визначити динаміку показників залежно від впливу чинників на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Для отримання надійнішого фінансового прогнозу економіко — математичне моделювання доповнюють методом експертного оцінювання, що дає змогу коригувати отримані у ході моделювання кількісні значення фінансових процесів.

У світовій практиці для прогнозування стійкості підприємства, вибору його фінансової стратегії, а також визначення ризику банкрутства використовують різні економіко — математичні моделі.

Найпростішою моделлю прогнозування ймовірності банкрутства вважають двочинникову. Вона ґрунтується на двох основних показниках (наприклад, показник поточної ліквідності і показник частки позикових засобів у загальній сумі джерел), від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники множать на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом. Коли результат (С1) є негативним, імовірність банкрутства невелика. Позитивне значення С1 вказує на високу ймовірність банкрутства.

В американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів:

— для показника поточної ліквідності (покриття): (Кп) — (- 1,0736);

— для показника питомої ваги взаємних засобів у пасивах підприємства (Кз) — (+ 0,579).

Звідси формула розрахунку С1 набуває такого вигляду: С1 = - 0,3877 + Кпх (-1,0736) + Кзх 0,579.

У нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро — і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енергоі трудомісткості виробництва, продуктивності праці та інший податковий тягар. Через це не можна механічно використати наведені вище значення коефіцієнтів у вітчизняних умовах. Однак саму модель, але з іншими числовими значеннями, відповідними реаліями становлення українського ринку корисно було б застосувати, коли б вітчизняні облік і звітність забезпечували доволі відкриту інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двочинникова модель не забезпечує всебічного оцінювання фінансового стану підприємства, тому можливим є значне відхилення прогнозу від реальності. Для отримання точнішого прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, тому що даний показник суттєво впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дає змогу одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С1) і рівень рентабельності продажу продукції. Якщо перший показник перебуває у небезпечних межах і рівень рентабельності продукції значно зріс, то ймовірність банкрутства є незначною. Для прогнозування ймовірності банкрутства підприємству різних капіталістичних країнах набула широкого поширення відома модель економіста заходу Е. Альтмана. Дослідження фінансового стану американських фірм, що збанкрутували, порівняно з показниками процвітаючих підприємств тих самих галузей і аналогічних масштабів дало йому змогу виявити п’ять основних показників, від значення яких значною мірою залежить імовірність банкрутства, і визначити їх вагові коефіцієнти. Модель Е. Альтмана має такий вигляд: С2 = 1,2 х Х1+1,4 х Х2+3,3 х ХЗ+0,6 х Х4+0,999 х Х5, де показники XI, Х2, ХЗ, Х4, Х5 — розраховують таким чином:

Х1= власні оборотні засоби / всього активів;

Х2 = нерозподілений прибуток / всього активів;

Х3 = валовий прибуток / всього активів;

Х4 = ринкова вартість акцій / сума позичених засобів за балансом;

Х5 = валовий прибуток / всього активів. Якщо отриманий результат менший за 1,8, то це свідчить, що ймовірність банкрутства підприємства дуже велика, коли С2 перебуває у межах від 1,9 до 2,7 — ймовірність банкрутства є невеликою, коли С2 вище за 3,0 — ймовірність банкрутства дуже мала.

В умовах перехідної української економіки використання Z — рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною тому можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

На основі п’ятичинникової моделі Е. Альтмана розроблена і використовується комп’ютерна модель прогнозування ймовірності банкрутства державних підприємств.

Нормативні документи, що діють в Україні, передбачають дещо інший підхід до прогнозування можливого банкрутства підприємств.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» передбачена система критеріїв для прогнозу можливого банкрутства підприємств.

Вона забезпечує єдиний методичний підхід до проведення аналізу фінансового стану підприємств та оцінювання структури їх балансів. Основною метою проведення такого аналізу є обґрунтування рішення про визнання структури балансу підприємства незадовільною, а самого підприємстванеплатоспроможним. Відповідно до вищезгаданого Закону незадовільна структура балансу характеризується таким станом майна і боргових прав підприємства-боржника, при якому через недостатній рівень ліквідності його активів є неможливим забезпечення своєчасного виконання обов’язків перед банками, постачальниками і кредиторами.

Відповідно до прийнятої методики аналіз та оцінювання ступеня задовільності структури балансу підприємства проводять на основі таких показників, як:

коефіцієнт поточної ліквідності (покриття) (Кп);

коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Кз).

Коефіцієнт поточної ліквідності визначають як співвідношення фактичної вартості оборотних засобів, наявних у підприємства у вигляді виробничих запасів готової продукції, товарів, грошових засобів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (загальна сума розділу II активу балансу), до загальної суми розділу IV пасиву балансу за формулою:

К_{п =} IIA + IVП де IIА — підсумок II розділу активу балансу;

IVПпідсумок IV розділу пасиву балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних засобів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначають як співвідношення різниці між сумами реального власного капіталу (підсумок розділу II пасиву балансу) до вартості величин необоротних активів (підсумок розділу І «Позаобігові активи»):

К_з = I П / IА

де ІПпідсумок І розділу пасиву балансу;

ІА — підсумок І розділу активу балансу.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства-неплатоспроможним є наявність однієї з таких ситуацій:

— коефіцієнт поточної ліквідності (Кп) на кінець звітного періоду має значення менше за 2;

— коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Кз) на кінець звітного періоду має значення менше за 0,1.

Слід також уточнити порядок розрахунку наявних власних засобів. Це зумовлено тим, що кожний із основних та оборотних засобів, як відомо, може мати два джерела покриття: власний і позичений капітал (довготермінові і короткотермінові зобов’язання). Враховуючи рекомендований у Законі України «Про банкрутство» спосіб визначення коефіцієнта поточної ліквідності, який розглядає зіставлення оборотних засобів з короткотерміновими зобов’язаннями, випливає висновок, що короткотермінові позичені засоби є джерелом покриття оборотних активів (поточних активів), а довготермінові позичені засоби — основних засобів та інших необоротних активів (нерухомість). У свою чергу, довготерміновий позичений капітал за режимом використання — це довготермінове фінансування, що прирівнюється до джерел власних засобів. Тому рекомендований спосіб розрахунку власних оборотних засобів слід уточнити таким чином: до реального власного капіталу (підсумок розділу І пасиву балансу) треба додати довготермінові зобов’язання (підсумок розділу II пасиву балансу) і лише після цього відняти необоротні активи (підсумок розділу І активу балансу).

По-друге, при визначенні коефіцієнта поточної ліквідності у розрахунках як джерела погашення короткотермінових зобов’язань беруть усю суму дебіторської заборгованості. Однак серед дебіторів можуть бути неплатоспроможні платники і замовники, які через різні причини не оплатять продукцію вчасно.

Дані про дебіторську заборгованість, термін позивної давності якої минув згідно із законом, а також про дебіторську заборгованість, останній термін виконання розрахунків за поставлені згідно з договором товари (виконані роботи і надані послуги) якої минув, містяться у формі звітності 1-Б.

По-третє, нормативне значення Кп2 використовують у світовій обліково-аналітичній практиці диференційовано за галузями і підгалузями. За даними міністерства торгівлі США, коефіцієнт Кп щодо ряду галузей і груп підприємств у 1990 р. мав такі значення: корпорації виробничої сфери — 1,47, виробництво продуктів харчування — 1,25, видавнича діяльність -1,67, хімічна промисловість — 1,30, нафтова і вугледобувна промисловість — 1,00, машинобудування — 1,85, виробництво електрообладнання й електронної техніки — 1,47, роздрібна торгівля — 1,50. [19,с.49]

Зазначимо, що і в Україні в міру нагромадження статистичного матеріалу необхідно уточнити найголовніше, диференціювати значення показника Кп за галузями і підгалузями та використати його для аналізу ліквідності активів.

Рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним приймають у вітчизняній практиці з урахуванням наявності реальної можливості у підприємства-боржника відновити платоспроможність протягом відповідного періоду часу.

Тому в систему критеріїв оцінювання структури балансу внесли коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, що характеризує наявність реальної можливості у підприємства відновити через якийсь період часу або втратити свою платоспроможність у найближчий період часу.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (Кв) розраховують, якщо хоча б один із вищевказаних коефіцієнтів має значення менше за нормативне. Його обчислюють за період, що становить 6 місяців, за такою формулою:

де Kn1 — фактичне значення коефіцієнт, а поточної ліквідності на кінець звітного періоду;

КпЗ — фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду:

6 — період відновлення платоспроможності в місяцях;

Тзвітний період у місяцях.

Коли коефіцієнт відновлення платоспроможності набуває значення меншого за 1, це свідчить про те, що в підприємства найближчі 6 місяців відсутня реальна можливість відновити платоспроможність.

Коли коефіцієнт поточної ліквідності більший або дорівнює 2. а коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами більший або дорівнює 0,1, то розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (Кв) за період, що дорівнює 3 місяцям, за такою формулою:

де Кn1, КпЗ, Таналогічні до попередньої формули;

З — період втрати платоспроможності в місяцях.

Наведені розрахунки коефіцієнтів критерію оцінювання й аналізу їх динаміки дають підстави визнати структуру балансу незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним. Більше того, у підприємства відсутня реальна можливість відновити свою платоспроможність у найближчі 6 місяців.

У такій ситуації підприємству необхідно розробити конкретний план дій, що передбачає всі можливі заходи щодо відновлення платоспроможності.

У світовій практиці з цією метою використовують прогноз за формою бухгалтерського балансу. Складання прогнозу починають із встановлення балансових співвідношень, тобто залежності зміни різних статей балансу. Із формули розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності видно, що формальними чинниками його зростання є випереджаючі темпи нарощування поточних активів порівняно з темпами зростання короткотермінових зобов’язань (поточних пасивів) або скорочення обсягу поточної короткотермінової заборгованості. Однак саме по собі скорочення короткотермінових зобов’язань призведе до відпливу грошових або інших оборотних засобів, тому нарощування поточних активів розглядають не лише як формальний, а й як найприйнятніший шлях відновлення платоспроможності підприємства. Очевидно, що збільшення поточних активів потрібно здійснювати за рахунок прибутку, який отримують у прогнозований період. Це приведе до збільшення джерел власних засобів за статтями: «Спеціальні фонди і цільове фінансування», «Нерозподілений прибуток». Отже, для досягнення нормативного (подвійного) перевищення поточних активів над пасивами, що забезпечує відновлення платоспроможності підприємства, треба забезпечити отримання прибутку в прогнозованому періоді.

Якщо підприємство не забезпечує стійкі темпи зростання основних показників господарської діяльності, то для відновлення платоспроможності воно мусить вдатися до надзвичайних засобів, серед яких:

а) продаж частини нерухомого майна;

б) збільшення статутного капіталу шляхом додаткової емісії акцій;

в) одержання довготермінових позик для поповнення оборотних засобів;

г) цільове фінансування і надходження з бюджету міжнародних фондів.

Коли коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення більшого за 1, це свідчить про наявність реальної можливості у підприємства не втратити платоспроможність у найближчі З місяці.

Коли коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення меншого за 1, наявна реальна загроза для підприємства у найближчий час втратити платоспроможність.

На основі отриманих значень коефіцієнтів у співвідношенні з нормативними і коефіцієнтів відновлення (втрати) платоспроможності у відповідний період часу формулюють остаточні висновки, з урахуванням яких приймають рішення про оцінку структури балансу підприємства і стану його платоспроможності.

Структуру балансу підприємства визначають незадовільною, а його — неплатоспроможним, якщо значення коефіцієнта поточної ліквідності чи коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами нижче за нормативне, а у підприємства відсутня реальна можливість відновити свою платоспроможність (значення коефіцієнта відновлення платоспроможності менше 1).

У тому випадку, коли виявлена реальна можливість підприємства відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців (коефіцієнт відновлення платоспроможності більший за 1), рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним може бути відкладене на термін до 6 місяців.

Якщо значення коефіцієнта критерію або одного з них відповідає нормативному чи перевищує його, то структуру балансу оцінюють задовільно, а підприємство визнають платоспроможним за умови відсутності прогнозу банкрутства його на найближчі 3 місяці (коефіцієнт втрати платоспроможності більший за 1). Якщо ж при сприятливому значенні коефіцієнтів виявлено, що у підприємства в найближчі 3 місяці існує реальна загроза втратити платоспроможність (коефіцієнт втрати платоспроможності менший за 1), то його визначають платоспроможним, але ставлять на відповідний облік в органах Державної податкової адміністрації України.

2. Організація роботи підприємства по оцінці ділової активності ПП «Гарант»

2.1 Розрахунок фінансових показників для визначення ділової активності підприємства

Одним із найпоширеніших видів аналізу є аналіз фінансових коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти доволі популярні серед інвесторів та фінансових аналітиків, оскільки їх легко обчислити на підставі даних фінансових звітів підприємства.

Однак особливістю цього виду аналізу є те, що обраховані коефіцієнти, їх цінність залежать від достовірності й повноти інформації, поданій у фінансовій звітності. Коефіцієнти допомагають правильно оцінити ситуацію, ставити запитання, але рідко дають відповіді на них.

Коефіцієнти, які знайшли найширше застосування, поділяють на п’ять груп: коефіцієнти ліквідності, коефіцієнти управління активами, коефіцієнти прибутковості, власні показники ринкової вартості.

Коефіцієнти ліквідності. Ліквідні активи — це активи, які можна скоро, без значних втрат перетворити у гроші, реалізувавши їх за ціною, яка близька до їх реальної ринкової вартості.

З усіх активів такому визначенню найбільше відповідають поточні активи підприємства, тобто їх можна використовувати для оплати поточних зобов’язань при необхідності.

Коефіцієнти ліквідності визначають співвідношення між поточними (оборотними) активами підприємства та їх поточними зобов’язаними. Вони показують ступінь ризику невиконання підприємством своїх короткотермінових зобов’язань або наскільки короткотермінові зобов’язання кредиторам покриваються активами, які можна перетворити у гроші в найближчому майбутньому.

Найширше використовують:

поточний коефіцієнт ліквідності;

миттєвий коефіцієнт ліквідності.

К_л.п. = Поточні активи / Поточні пасиви (5)

К_л.п. = 470,6 / 201,5 = 2,33

Цей коефіцієнт характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. Порівняно з минулим 2001 роком він зменшився на 0,12, це погано, однак коефіцієнт більше одиниці, тому підприємство ПП «Гарант» своєчасно ліквідує борги.

Нагадаємо, що оборотний капітал містить: готівку, цінні папери, що їх легко реалізувати, рахунки до одержання та товарно — матеріальні запаси. Поточні пасиви складаються з рахунків до оплати, короткотермінових внесків, поточних виплат довготермінових зобов’язань, накопичених заборгованостей. 10, с.65]

Якщо ПП «Гарант» починає відчувати фінансові труднощі, воно починає оплачувати свої рахунки повільніше, і короткотермінові зобов’язання зростають скоріше, ніж величина оборотного капіталу. Коефіцієнт ліквідності починає зменшуватись, що стає тривожним сигналом для управлінців підприємства.

Миттєвий коефіцієнт ліквідності, або коефіцієнт критичної оцінки, визначають вирахуванням значення товарно — матеріальних запасів від величини оборотного капіталу (поточних активів) і діленням одержаного результату на суму короткотермінових зобов’язань:

К_л.м. = (Поточні активи — запаси)/ Поточні пасиви (6)

К_л.м. = (470,6 — 18,8)/ 201,5 = 2,24

В порівнянні з минулим роком коефіцієнт зменшився на 0,08.

Товарно — матеріальні запаси — це найменш ліквідні поточні активи, оскільки дуже часто їх узагалі неможливо продати. Підприємство хотіло б виконати свої поточні зобов’язання, не покладаючись на продаж запасів. Саме тому їх віднімають від поточних активів при обчисленні миттєвого коефіцієнта.

Крім цих двох основних показників, для аналізу ліквідності підприємства можна використовувати ще два:

коефіцієнт ліквідності грошових коштів;

коефіцієнт покриття процентних платежів.

Одне із завдань управління фінансами — визначити, як краще використати ресурси підприємства.

Коли досягнута збалансована структура активів, тобто зберігається правильна пропорція між обсягами наявних коштів, дебіторською заборгованістю, товарно — матеріальними запасами, а також вкладеннями в основні кошти, зростає спроможність підприємства давати прибуток.

Розрахунок групи цих коефіцієнтів призначений дати відповідь на питання про рівень достатності активів підприємства щодо поточних або запланованих обсягів продажів підприємства.

Тут найважливішими є чотири показники:

середній період покриття дебіторської заборгованості;

коефіцієнт оборотності товарноматеріальних запасів;

коефіцієнт оборотності необоротних (основних) активів;

коефіцієнт оборотності активів.

К_п.д.з. = Дт заборгованості /(Обсяг річних продажів / 360) (7)

К_п.д.з. = 287,5 /(300 / 360) = 345,01

Цей показник використовують для визначення середнього періоду часу, протягом якого підприємство повинно чекати отримання готівки після укладення угоди. Цей період має назву: середній період стягнення боргів.

Показник середнього періоду стягнення боргів може бути визначений також на підставі порівняння умов, за яких підприємство продає свій товар. На прикладі ПП «Гарант», умови продажу потребують сплати протягом 30 днів. Якщо розрахований показник більше 30 днів, то це означає, що клієнти підприємства у середньому не сплачують свої борги вчасно.

Якщо тенденція збільшення заборгованостей, що їх сплачують із запізненням, розвивалась протягом останніх років, то це є індикатором зміни кредитної політики в бік скорішого стягнення платежів за рахунками до оплати.

К_об.з. = Собівартість реалізованої продукції /Середня вартість ТМЗ (8)

К_об.з. = 100 / 18,8 = 5,32

Це кількість оборотів коштів, інвестованих у засоби.

Для ПП «Гарант» цей коефіцієнт становить 5,32. Це означає, дуже приблизно, що кожне найменування товарно — матеріальних запасів підприємства було повністю продано, а потім поновлено, тобто обернулося 5 разів на рік.

Припустимо далі, що середній показник коефіцієнта оборотності по галузі становить 9,0. Це означає, що ПП «Гарант» має зайві товарно — матеріальні запаси і необхідно провести аналіз непридатних запасів або застарілих товарів, які не відповідають оголошеній вартості.

Крім того, якщо є такі відділення коефіцієнта оборотності, то це свідчить про необхідність обчислення коефіцієнта ліквідності оборотних активів.

К_об.н.а. = Річний обсяг продажів / Вартість необоротних активів (9)

К_об.н.а. = 360 / 512,0 = 0,70

Показник відображає ефективність використання будівель, обладнання порівнянню з обсягом продажів за рік. Найчастіше застосовують його для аналізу динаміки використання необоротних засобів усереднені підприємства, а не для порівняння з іншими підприємствами.

Якщо ж все-таки необхідно порівняти з іншими підприємствами, то при визначенні вартості основних фондів необхідно враховувати термін їх придбання та рівень інфляції за цей період інакше можна отримати хибні результати.

К_об.а. = Річний обсяг продажів / Загальна сума активів (10)

К_об.а. = 360 / 512,0 = 0,70

Показник характеризує ефективність використання усіх активів підприємства — як необоротних, так і оборотних. На його величину впливають усі інші показники цієї групи.

Таблиця 1. Коефіцієнти характеристики фінансового стану ПП «Гарант»

Зменшення коефіцієнтів оборотності небажане, тому що воно свідчить про зниження ефективності використання підприємством своїх ресурсів. У такому разі підприємство не забезпечує достатнього обсягу торговельного збуту за рахунок наявних вкладень в основні засоби підприємства. Слід збільшити обсяг збуту та переглянути доцільність використання окремих основних активів (деякі повинні бути ліквідовані, можливі, деякі придбані при тому).

Крім того, для характеристики ефективності використання ресурсів підприємства застосовують такі показники:

· оборотність оборотних засобів у днях;

· середня оборотність запасів у днях;

· коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

· термін погашення кредиторської заборгованості у днях.

Використання кредитного фінансування має три важливі наслідки:

1. збільшення кредитних ресурсів дає змогу зменшити кількість інвестицій у виробництво;

2. збільшення частки кредитних ресурсів підвищує ризик підприємницької діяльності;

3. якщо підприємство отримає більшу величину прибутку, ніж сплачує проценти за кредитами, таке фінансування доцільне. Чим більше кредитів братиме підприємство, тим більше буде ефект збільшення прибутку. Однак якщо підприємство зароблятиме менше, ніж сплачує проценти за кредит, то це призведе до втрат.

Тому аналіз структури капіталу ПП «Гарант», а також те на скільки воно може виконувати свої зобов’язання та сплачувати процентні ставки, є важливим для власника підприємства. Найчастіше використовують такі коефіцієнти управління кредитами:

· коефіцієнт заборгованості;

· коефіцієнт покриття відсоткових платежів за доходами;

· коефіцієнт покриття постійних затрат.

Коефіцієнт заборгованості вимірює відсотковий зміст коштів, які надані кредиторами, і його визначають так:

К_з. = Загальна заборгованості / Загальна сума майна (11)

К_з. = 127,2 / 512,0= 0,25

У порівнянні з минулим роком коефіцієнт збільшився на 0,20. Зменшення цього коефіцієнта бажане для кредиторів, тому що зменшується їх ризик інвестування, оскільки зменшується збитки кредиторів у разі ліквідації підприємства.

Власник підприємства, з іншого боку, може намагатися використати залучення додаткових кредитів для збільшення надходжень. Тому для власника підприємства збільшення коефіцієнта вважається сприятливим.

Частка боргів у загальній сумі активів коливається залежно від галузі, але на виробничих підприємствах здебільшого вона не перевищує 50%. [40,с.39]

Коефіцієнт покриття відсоткових платежів характеризує спроможність підприємства своєчасно здійснювати річну виплату відсоткових платежів. Його обчислюють за формулою:

К_п.%в. =Прибуток від ділових операцій / Прибуток від ділових операцій К_п.%в. 300 / 23 = 13,04

Коефіцієнт покриття процентних платежів визначає величину падіння поточного доходу, при якій наше підприємство ще буде спроможне платити проценти. Невиконання зобов’язань щодо виплати процентів призводить до застосування законних заходів із боку кредиторів, яке навіть може закінчитися банкрутством підприємства.

При обчисленні коефіцієнта необхідно звернути увагу на те, що величина прибутку показується у чисельнику формули. Враховуючи, що проценти сплачують із сум до утримання податків, спроможність здійснити поточні процентні платежі не залежить від оподаткування.

Оскільки неспроможність виплатити процентні ставки веде до банкрутства, зменшення цього коефіцієнта як для кредиторів, так і для власників небажане.

Для значення самого коефіцієнта немає суворих обмежень, часто самі потенційні кредитори вимагають згоди з приводу співвідношення очікуваного прибутку і зобов’язань з обслуговування боргу.

Коефіцієнт покриття постійних витрат подібний до коефіцієнта процентних платежів, але він охоплює більше величин і включає до розрахунків щорічні довготермінові орендні боргові зобов’язання та зобов’язання з фонду погашення заборгованостей (фонд погашення заборгованості передбачає щорічні платежі з випуску боргових зобов’язань та привілегійованих акцій).

Оренда (лізинг) стала в останні роки широко розповсюджена і зумовлює з багатьох причин широке використання коефіцієнта покриття постійних затрат.

Враховуючи те, що платежі у фонд погашення заборгованості треба сплачувати готівкою після сплати податків, тоді як процентні орендні платежі здійснюють до виплати податків, сума платежів у фонд погашення заборгованості має бути збільшена діленням на величину ставки податку. Це необхідно для визначення величини прибутку до виплати податків, достатньо і для виплати податків, і для відрахувань платежів у фонд погашення заборгованості.

Постійні затрати, постійні платежі з фіксованим терміном оплати, як видно з формули, передбачають процентні платежі, платежі за орендними довготерміновими борговими зобов’язаннями та платежі у фонд погашення заборгованості.

Крім того для оцінки структури капіталу використовують ще й інші коефіцієнти, наприклад:

· співвідношення власних та залучених коштів;

· коефіцієнт капіталізації боргу;

· коефіцієнт власності.

Коефіцієнти прибутковості. Отримання прибутку — основна мета підприємницької діяльності.

Коефіцієнти прибутковості показують здатність менеджерів успішно управляти підприємством і отримувати прибуток, тобто забезпечують оцінку ефективності функціонування підприємства з погляду здійснюваної ним виробничої діяльності. Водночас коефіцієнти прибутковості показують комбінований вплив на результати поточної діяльності таких факторів, як ліквідність, управління активами та боргами. [32,с.34]

Найпоширеніші такі коефіцієнти прибутковості:

· коефіцієнт прибутковості продажів;

· основний коефіцієнт доходності;

· коефіцієнт прибутковості активів;

· коефіцієнт прибутковості власного капіталу.

Коефіцієнт прибутковості продажів вимірює величину прибутку на кожну гривню реалізованої продукції. Розраховують діленням величини чистого прибутку на величину реалізованої продукції:

К_п.п. = Величина чистого прибутку/ Обсяг продажів (13)