Обіг цінних паперів — укладання та виконання угод щодо цінних паперів

Реферат на тему:

Обіг цінних паперів — укладання та виконання угод щодо цінних паперів.

Кожна держава, яка утворилася на теренах колишнього СРСР, отримала в спадщину планову економіку. Ресурсів на утримання нерентабельних підприємств Україна не мала, а ринкові перетворення в економіці вимагали змін в структурі управління підприємствами. Тому держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до «нового управління» — акціонування, намагаючись тим самим передати акціонерам процес управління підприємством. За рахунок «планової» приватизації держава розраховувала отримати «відповідального господаря» та підняти економіку. Напевно акціонування — не найкращий шлях зміни форми господарювання для малих підприємств, таких як перукарня, магазин тощо. Та й підприємства використовували емісію цінних паперів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення державної форми власності в приватну. Нажаль, у даному випадку «не було враховано не тільки головний постулат суспільного процесу — наступність розвитку, а й те, що країна… більше семи десятиріч будувала свою економіку на антиринкових засадах» (виступ Президента України «Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє» на науковій конференції 16 листопада 2000 року).

Так чи інакше, пересічному громадянинові України довелося мати справу з цінними паперами, які він отримав в процесі тотальної приватизації в обмін на приватизаційні сертифікати. На сьогодні акції становлять найбільш вагомий сегмент ринку цінних паперів (98.4%) (за виключенням державних цінних паперів та векселів) (решту цінних паперів складають облігації підприємств та інвестиційні сертифікати. Станом на 01.07.2000 загальна номінальна вартість акцій, облігацій підприємств та інвестиційних сертифікатів складала 37,36 млрд.грн.). Однак розібратися в складних процесах обігу цінних паперів досить важко.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» обіг цінних паперів — укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов’язано з їх випуском.

Отже, спочатку необхідно розібратися: що таке цінні папери?

На це питання є безліч відповідей. А чи варто взагалі встановлювати визначення цінних паперів? Саме за таким сценарієм (без визначення поняття цінного паперу) і будувалося радянське загальне законодавство, яке в цивільному кодексі УРСР визнало, що «таке» може існувати (стаття 129,147 Цивільного кодексу України). Добра радянська комедія «Зигзаг удачи» з Євгеном Леоновим багато років рекламувала державні облігації. Справді, чи варто було для єдиного емітента-держави описувати цінні папери, які, до речі, були на пред’явника? Малоймовірно, аби хтось уявляв тоді, що в 2000 році в Україні буде 35 тисяч акціонерних товариств, і кожний другий в Україні буде акціонером.

В чому ж проблема з визначенням цінних паперів?

Іноді цінні папери в якості об'єкту цивільно-правових відношень намагаються визначити як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно (Мурзин Д. В. Ценные бумаги — безтелесные вещи М.: Статут, 1998.). Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» визначено, що «цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам» (стаття 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»).

Таким чином, як об'єкт цивільно-правових відносин спеціальним законодавством цінний папір визначено певним «документом». Документ за Законом України «Про інформацію» може бути в паперовій формі або на інших носіях (стаття 27 Закону України «Про інформацію» Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві).

Отже, якщо цінний папір — це не майно, а документ, що посвідчує певні зобов’язання емітента, то як застосовувати щодо цінних паперів договір купівлі - продажу, дарування, міни, які передбачають перехід права власності саме майна (глави 20,21,22 Цивільного кодексу України)? Чи необхідно в цьому випадку застосовувати при продажу цінного паперу принципи уступки вимоги і переводу боргу (глава 17 Цивільного кодексу України)?

А якщо цінний папір — це майно, чи може майно щось засвідчувати? Чи можуть цінні папери існувати в електронному вигляді? Чи можуть існувати в Україні електронні фондові біржі?

Відповідно до визначення, цінний папір є документом, що засвідчує певні права та відносини. Правові особливості появи цінних паперів були описані у Фінансових ризиках № 3, 2000. Можливо порівняти цінні папери, наприклад, із договором між їх власником та особою, яка їх випустила. Однак, якщо емітента цінного паперу вже немає, паперові цінні папери можуть мати вартість тільки для нумізматів.

Якщо цінний папір — це «грошовий» документ, чи можливо поставити знак рівності між цінними паперами та грошовими коштами? Напевно це можливо, якщо було б правомірно розглядати грошові кошти як зобов’язання центрального банку країни. Однак, маючи гривню, Ви не отримаєте запрошення на засідання Правління Національного банку України для участі в управлінні монетарною політикою, або маючи долар в кишені, Ви не можете розраховувати на дивіденди.

Разом із бажанням застосувати норми загального законодавства щодо вирішення суто технологічних проблем обігу цінних паперів досить тривалий час існувала проблема реєстрації цінних паперів як фінансових інструментів. Наприклад, у процесі реєстрації емісії простих і привілейованих акцій акціонерного товариства всі ці фінансові інструменти реєструвалися під одним державним номером (аналогія — центральний банк країни виготовляє долари, марки, фунти під назвою ліра!!!). Або кожна нова емісія простих акції акціонерного товариства реєструвалася під різними державними номерами (аналогія — в магазині за товар необхідно сплатити 2 купюри по 20 грн. випуску 1994 року та 3 купюри по 20грн. випуску 1996 року!!!).

Тільки після прийняття Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» і визначення в ньому поняття випуск цінного паперу ця проблема нарешті була вирішена (випуск цінних паперів — зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права). Поняття «випуску цінного паперу» дозволило визначити цінні папери як сукупність фінансових інструментів, які надають однакові права (мова йде про зобов’язання емітента цінного паперу перед їх власником). До таких цінних паперів відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» можна віднести:

• кції;

• блігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

• блігації підприємств;

• азначейські зобов’язання;

• щадні сертифікати.

Визначення випуску цінних паперів мало досить важливий вплив на формування ринку цінних паперів в Україні. Справа полягала в формуванні оптимального підходу до цінних паперів як до фінансових інструментів. Стосовно цінних паперів досить тривалий час ця проста ідея не знаходила свого відображення в законодавчих і нормативних документах. Коли мова іде про грошові кошти все зрозуміло: кожна валюта враховується окремо за своїм кодом валюти. В разі існування крос — курсу однієї валюти в іншу можливо перерахування всіх видів валют до однієї, наприклад, гривні. Стосовно обліку цінних паперів має застосовуватися та ж сама ідея — цінні папери різних випусків обліковуються окремо за своїми ISIN кодами (відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та стандарту ДСТУ 3705−98 (ISO 6166) призначення міжнародного ідентифікаційного коду цінних паперів — ISIN кодів здійснює Національний депозитарій України). Але на відміну від грошових коштів стосовно цінних паперів не може існувати «крос — курсу». В разі потреби, власник одного цінного паперу може обміняти цей папір на інший, або продати один та придбати інший.

Також існують фінансові інструменти (за українським законодавством — цінні папери) для яких неможливо застосовувати поняття «випуск цінного паперу». До таких фінансових інструментів в українському законодавстві можна віднести вексель (із погляду Женевської конвенції - promissory note, bills of exchange) або в російському законодавстві - чек, банківську ощадну книжку на пред’явника, коносамент (у російському законодавстві замість поняття «випуск цінних паперів» використовується поняття «эмисионная ценная бумага»). Неможливість застосовувати поняття «випуск цінного паперу» до таких фінансових інструментів є однією з причин, яка обмежує можливість їх обслуговування в Національній депозитарній системі України і опосередковано накладає обмеження на обслуговування цих фінансових інструментів у організаторів торгівлі цінними паперами. Доречно додати, що в країнах із розвинутим ринком цінних паперів такі фінансові інструменти у організаторів торгівлі цінними паперами не обслуговуються. Обумовлено це не тільки їх правовими особливостями, але і неможливістю визначення котирувальної ціни на такі фінансові інструменти.

Ще більше проблем із визначенням похідних цінних паперів — деривативів, які представляють собою елемент зобов’язального права — договір, контракт тощо. В багатьох країнах похідні цінні папери знаходяться в обігу, але суто правові питання щодо обігу цих фінансових інструментів в Україні ще не врегульовані.

Досить важко надати правове визначення цінного паперу, випущеного в бездокументарній (електронній) формі. Можливий обіг цінних паперів за допомогою пластикових карток описати ще важче.

Очевидно, що проблем із законодавством щодо цінних паперів багато. Якщо немає бажання їх вирішити, такі питання можна задавати досить тривалий час.

Напевно, необхідно уважно придивитися до досвіду інших країн, які вже давно зіткнулися з цими проблемами. Досвід розвинутих ринків цінних паперів, існуюча нормативно — правова база щодо регулювання цих ринків може стати цінним матеріалом для розвитку фондового ринку України. Шлях України щодо гармонізації українського законодавства до актів ЄС передбачає, зокрема, наявність доступу українських фахівців до актів ЄС, які регулюють ринок капіталів (відповідно до ст. 189 Договору про заснування ЄС існує 5 типів актів ЄС: регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки). Грунтовного осмислення стратегії європейської інтеграції України можливо досягти на основі вивчення конкретних документів ЄС, доступ до яких у українських фахівців обмежений.

Однак ринки капіталу і, зокрема, фондові ринки України як нові інститути «не можуть формуватися на основі штучно сконструйованих стандартних стереотипів, бути калькою з чужого досвіду, навіть найкращого. Механічно, штучно відтворити процес розвитку інших країн не вдавалося ще ніде і нікому» (виступ Президента України «Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє» на науковій конференції 16 листопада 2000 року).

Результати розвитку українського фондового ринку показують, чого варта спроба прямого впровадження іноземного досвіду без його адаптації до українських реалій. Такий досвід має бути вивчений й адаптований з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Цей шлях забезпечить реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.

Для виконання цієї задачі мають бути залучені не тільки досвідчені іноземні фахівці а й висококваліфіковані фахівці української академічної школи, які добре знають економічну ситуацію в Україні. Мають бути проведені фундаментальні дослідження і аналіз процесів, які відбуваються на фондовому ринку України.

(забезпечення участі висококваліфікованих спеціалістів у доопрацюванні законодавства, яке регулює ринок цінних паперів, передбачено п. 27 «Заходами щодо реалізації Указу Президента «Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 179-р) На мій погляд, важлива централізація цього процесу із широким обговоренням результатів аналізу та проектів законодавчих актів, які будуть сприяти змінам на краще (напевно, фрагментація законодавства, яке регулює діяльність на ринку капіталу, і стан розвитку фінансового сектору обумовили прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000р. № 1620 «Про Координаційну раду з питань політики фінансового сектору»).

Метод проб та помилок повинен поступитися місцем глибокому, всебічному і тверезому аналізу, зваженим на терезах науки прогнозуванню, продуманій організації практичного втілення наміченого.

Можливо використати і власний досвід. Мова іде про принципи регулювання розрахункових та кредитних відносин (глава 33 Цивільного кодексу України). Загальне законодавство встановлює принципові норми цивільно-правових відносин при кредитуванні та розрахунках. Решта норм, включаючи технологічні правила та обов’язкові процедури, встановлюється спеціальним законодавством і нормативними актами Національного банку України. Це дозволило НБУ створити одну з кращих платіжних систем в Європі та оперативно реалізовувати новації і забезпечувати можливість інтеграції цієї системи з іншими платіжними системами світу. У відношенні до ще більш складного фінансового інструменту — цінного паперу, нажаль, за таким сценарієм події не розвиваються.

На мій погляд, загальні вимоги до обігу цінних паперів повинні регулюватися загальним та спеціальним законодавством, а технологія встановлюватися відповідними нормами та стандартами (Фінансові ризики № 2, 2000, «Про деякі проблеми ринку цінних паперів», Хоружий С.Г.).

Певна кількість проблем вже вирішиться в разі прийняття нової редакції Цивільного кодексу України. Однак інші проблеми, напевно, ще не «визріли» для їх вирішення. Як не згадати вислів: «доки грім не гряне … «.

Розглянемо детальніше обіг цінних паперів, який складається з двох етапів: укладання угоди та виконання угоди.

Перший етап — укладання угоди Припустимо, що цінний папір — це майновий документ, що перед його власником посвідчує певні зобов’язання особи, яка випустила цінні папери. На мій погляд, правомірно говорити про право власності на цінний папір і про зобов’язальні права, що закріплені цінним папером. Як товар цінні папери можуть виступати об'єктом цивільно-правових відносин і виступати об'єктом угоди.

Укладання угоди щодо цінних паперів для сторін угоди має бути обумовлено економічною доцільністю, стратегічними інтересами інвестора тощо.

Як і для будь — якого іншого товару, особа, яка є власником цінного паперу, та інша особа, яка має бажання придбати цінний папір, можуть зустрітися безпосередньо між собою (на даному етапі в Україні таким чином укладається переважна більшість угод щодо цінних паперів). Результатом їх зустрічі може бути укладання будь якої угоди, передбаченої законодавствомдоговір дарування, міни, купівлі - продажу. Надалі будемо говорити про договір купівлі-продажу як найтиповішій угоді з цінними паперами. Проте більшість етапів укладання будь-якої угоди, зробленої у вигляді договору міни або договору дарування, не відрізняються від основних етапів укладання договору купівлі - продажу. Укладання угод щодо цінних паперів різняться між собою у способі, місці й порядку укладання відповідного договору.

Договір купівлі - продажу цінних паперів може укладатися безпосередньо між інвесторами — особами, що володіють паперами і не належать до кола професіоналів фондового ринку (малюнок 1).

Також, укладання угод може бути здійснено за допомогою організатора торгівлі цінними паперами (малюнок 2). Метою організатора торгівлі цінними паперами є допомога інвесторам саме в укладанні угод (відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінними паперами).

В країнах із розвинутим фондовим ринком більшість угод між «кінцевими» інвесторами опосередковується професіоналами — брокерами, або дилерами. В Україні в угодах купівлі-продажу брокери можуть виступати на підставі довіреності або договору доручення в якості представників власника, або на підставі договору комісії в якості комісіонерів. Одною з відмінних рис договору комісії є те, що брокер (комісіонер) діє за дорученням та за рахунок клієнта (комітента), але здійснює операцію купівлі-продажу від власного імені.

Крім того, професіонали фондового ринку не тільки опосередковують угоди між інвесторами, але укладають угоди за свій власний рахунок. Це фахове середовище зацікавлено в уніфікації й стандартизації процедур укладання угод із цінними паперами. Найвідомішими організаційними формами, що сприяють встановленню постійних і однакових правил укладання угод купівлі-продажу, є фондові біржі та електронні торгово — інформаційні системи (далі - ТІС). Фондові біржі та ТІС є інфраструктурними елементами, які складають систему укладання угод.

Існує багато інших систем торгівлі цінними паперами, що носять менш формалізований і майже не регламентований характер, які територіально більш розосереджені і часто організаційно не оформлені. Сукупність таких систем називається «позабіржовим ринком» .

У читача може виникнути питання: «А навіщо взагалі існують фондові біржі та ТІС?» .

Головним завданням фондових ринків є акумуляція вільних коштів і сприяння перерозподілу капіталу на користь найбільш перспективних підприємств. Фондові біржі та ТІС і є тими ринками, які сумарно складають фондовий ринок. Нажаль, в Україні фондовий ринок ще не повністю виконує цих функцій. На відміну від нормальної ринкової економіки фінансовий і реальний сектори економіки в Україні «досі існують в різних вимірах, по суті ізольовані один від одного і працюють кожен на себе» (виступ Президента України «Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє» на науковій конференції 16 листопада 2000 року).

Віддаючи перевагу ціні і якості одного товару перед іншим, населення України вже давно користується ринковими перевагами. При продажу товару товаровиробник в свою чергу отримує необхідні кошти. Для залучення додаткового капіталу підприємство може або отримати банківський кредит або може випустити цінні папери.

Так само, як пересічний громадянин обираючи для себе на ринку товар, що влаштовує його за ціною і якістю, фактично підтримує товаровиробника, професійний учасник, який оперує цінними паперами у організатора торгівлі, фактично намагається обумовити майбутню прибутковість підприємства. Торговці цінними паперами ефективно визначають майбутнє, встановлюючи сьогодні вартість цілого потоку майбутніх прибутків від акціонерної діяльності. Їхні чекання й оцінки виражаються в курсах цінних паперів і фактично управляють інвестиціями. Саме цей взаємозв'язок і взаємозалежність не дозволяють розглядати цінні папери у відриві від реальної економіки. Можливість для підприємства отримати на ринку цінних паперів додатковий капітал визначається ліквідністю цінних паперів цього підприємства.

Визначити справедливу ціну на цінні папери можливо саме на організованому ринку цінних паперів (котирувальну ціну, що формується між попитом і пропозицією, при якій укладається максимальна кількість угод щодо цінних паперів). Наявність організованих ринків у кожному секторі ринку капіталу і є фундаментом ринкової економіки.

Разом з тим, важко уявити собі, що означає фраза «створення ліквідного фондового ринку України». Хто має «планово» створити цю ліквідність?

Поняття ліквідності можливо пояснити на прикладі.

Для проведення торгів до конкретного організатора торгівлі цінними паперами від учасників надійшли заявки на продаж та заявки на купівлю цінних паперів певного випуску. Останнє зауваження суттєво, оскільки на різні фінансові інструменти, що надають різні права, не може визначатися одна котирувальна ціна. Організатор торгівлі має згрупувати заявки на купівлю та на продаж за ціною на цінні папери і знайти загальну суму цінних паперів, що купуються (колонка 2 табл. 1) або продаються (колонка 4 табл. 1) за кожною ціною. Після цього організатор торгівлі визначає загальну кількість цінних паперів, яку можливо придбати та продати за певною ціною. Фактично, організатор торгівлі визначає графік попиту (колонка 1 табл.1) і графік пропозиції (колонка 5 табл.1). Точка перетину цих графіків і визначає котирувальну ціну. За цією ціною може бути укладено угод стосовно найбільшої кількості цінних паперів (колонка 6 табл.1).

Табл.1.

Метою діяльності організатора торгівлі якраз і є забезпечення можливості укладання максимальної кількості угод щодо цінних паперів. За даними табл.1 можливо визначити поняття «ліквідності цінних паперів», яке визначає можливість швидко реалізувати цінні папери з мінімальними втратами. В наведеному прикладі цінні папери, напевно, ліквідні, оскільки, придбавши їх за ціною 53 грн., власник має можливість продати їх за ціною від 51 грн. до 55 грн. Взаємозв'язок між котирувальною ціною і ліквідністю забезпечується наявністю попиту і пропозиції цінних паперів у учасників організованого ринку. Нажаль, переважну більшість цінних паперів українських підприємств важко назвати ліквідними. Цим можливо пояснити і невеликий обсяг угод, що укладається у організаторів торгівлі (за перший квартал 2000 року у організаторів торгівлі з акціями укладено угод на суму 716 млн.грн. (2% від сумарної номінальної вартості акцій, випущених в Україні)).

На сучасному фаховому фондовому ринку угоди дуже рідко укладаються шляхом одночасного підписання обома сторонами двостороннього письмового документа. Частіше укладання угод здійснюється за допомогою сучасних засобів електронного зв`язку. На сьогодні в Україні будь — яка угода (окрім дрібно-побутових) має бути укладена письмово. Ця обставина практично унеможливлює розбудову в Україні сучасних електронних торгівельних систем і фактично перетворює такі електронні системи у «електронну дошку оголошень». Досвід інших країн доводить, що все можливо вирішити технологічно шляхом застосування відповідних стандартів електронного документообігу, однак виникають проблеми суто правові. Нажаль, в Україні ці проблеми здебільше згадуються, а не вирішуються.

Результатом першого етапу обігу цінних паперів є упорядкування кожним із її учасників документів, що відбивають факт укладання угоди і її головні параметри.

Угода повинна бути складена юридично грамотно, оскільки від цього залежить дійсність угоди (Посполітак В. Поняття угоди та умови її дійсності. Цінні папери України № 47, 2000) і її виконання. Після підписання — «Pasta servanda sunt» (лат. угоди повинні виконуватися).

Укладання угоди — це тільки початок серії складних і комплексних процедур, що повинні бути здійснені до моменту, коли цінні папери з’являться, нарешті, у власності покупця, а кошти остаточно надійдуть у розпорядження продавця. До цього терміну протягом усіх етапів виконання угоди власником проданих цінних паперів залишається продавець. Це правило стає актуальним тоді, коли на період між укладанням і виконанням угоди припадає виплата дивідендів або інша важлива подія.

День укладання угоди позначають у фаховій літературі буквою «Т» (від англійського слова «trade» — «угода»). Якщо виконання угоди цілком завершилося на третій робочий день після дня її укладання, то кажуть, що угода завершена в день «Т+3» .

Виконання угоди — другий етап Етап виконання угоди складається з декількох взаємопов'язаних процедур. Здається, виконати угоду дуже просто. Продавець передає покупцю своє майно — цінні папери, а покупець передає продавцю свої кошти (або за договором міни — майно). Однак цінні папери можуть бути в різних формах — документарній і бездокументарній (Особливості обліку прав щодо цінних паперів, випущених в різних формах вже були розглянуті в Фінансових ризиках № 3, 2000 в статті «Ринок цінних паперів і інвестиції. Правові особливості обігу цінних паперів українських емітентів на іноземних фондових ринках», Хоружий С.Г.). А документарні цінні папери, у свою чергу, можуть бути в Україні іменними та на пред’явника (згідно статті 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»). Враховуючи це, розглянемо виконання угоди щодо цінних паперів з позицій:

1. 1.переходу права власності на цінний папір;

2. 2.реалізації власником цінного паперу зобов’язань емітента, закріплених цінним папером.

Бездокументарна форма цінного паперу — здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір (відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Без зберігачів виконання угод стосується тільки цінних паперів, випущених у документарній формі.

Виконання угоди щодо цінних паперів на пред’явника.

В Україні в обігу знаходиться невелика кількість випусків цінних паперів на пред’явника. Всього таких випусків 159 на суму 289 млн. грн. за номіналом.

Відповідно до українського законодавства підтвердженням права власності на цінний папір на пред’явника є сертифікат (відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» Сертифікат — бланк цінного паперу, який засвідчує право власності на цінний папір). Виконання угоди щодо цінних паперів на пред’явника здійснюється досить просто (малюнок 3). Документарні цінні папери на пред’явника є яскравим прикладом сполучення зобов’язальних і майнових прав. Момент передачі цінних паперів на пред’явника новому власнику є і моментом, коли зобов’язання емітента цінних паперів також переходять до цього ж власника. Процес переходу прав на цінний папір на пред’явника відбувається «миттєво» шляхом передачі сертифікату цінного паперу від продавця покупцю (згідно ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» «Право власності на цінні папери на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів»).

Сам власник повинен вести облік зобов’язань емітента, закріплених цінним папером. Власник сам повинен знати, коли проводяться збори, коли виплачуються дивіденди, як і де отримати інформацію про діяльність товариства — річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів тощо.

Для цінних паперів на пред’явника навіть можна б було здійснити поставку проти платежу (ППП) шляхом передачі грошових купюр проти передачі документарних сертифікатів. Використовуючи принцип поставки проти платежу, можливо суттєво знизити ризики виконання угод.

Однак, якщо стосовно грошових купюр існує технологія їх перевірки на справжність, то така ж система відносно цінних паперів на пред’явника в Україні відсутня.

Не менш важливою проблемою обігу цінних паперів на пред’явника є проблема розповсюдження інформації. Для інвестора важливо знати, що емітент дійсно існує, його емісія зареєстрована у встановленому порядку. Цю інформацію він повинен знаходити самостійно. Нажаль, в Україні не існує прозорої системи інформування інвесторів стосовно діяльності емітентів цінних паперів на пред’явника.

Таким чином, в Україні існують суттєві ризики виконання угод щодо цінних паперів на пред’явника, які в першу чергу стосуються покупців таких цінних паперів. Існування цих ризиків вимагає вирішення проблем:

• творення системи перевірки на справжність документарних цінних паперів на пред’явника;

• озбудови системи інформування інвесторів стосовно діяльності емітентів цінних паперів.

Виконання угоди щодо документарних іменних цінних паперів.

Важливо зауважити, що в Україні вся приватизація відбувалася саме іменними цінними паперами. В процесі приватизації власниками іменних акцій 35 тисяч акціонерних товариств стала держава та 30 мільйонів фізичних та юридичних осіб.

Коли мова іде про виконання угоди щодо документарних іменних цінних паперів, має з’явитися новий інфраструктурний елемент — реєстратор (малюнок 4).

Необхідність появи нового суб'єкту ринку цінних паперів — реєстратора випливала не тільки з бажання емітента знати «в обличчя» своїх акціонерів, а і з правової особливості іменного цінного паперу (Фінансові ризики № 3, 2000, Хоружий С. Г. «Ринок цінних паперів і інвестиції. Правові особливості обігу цінних паперів українських емітентів на іноземних фондових ринках»).

Поняття «реєстратор» несе досить важливий зміст. Угода, укладена між продавцем і покупцем цінного паперу, виконується без залучення реєстратора. Реєстратор саме реєструє перехід права власності, виконуючи роль «свідка» цивільно-правових відношень. Однак, останнє «слово» в перереєстрації прав, закріплених цінним папером, — за реєстратором.

Відповідно до українського законодавства підтвердженням права власності на іменні цінні папери є сертифікат. На сертифікаті іменного цінного паперу повинно зазначатися ім'я власника. Зміна власника спричиняє за собою необхідність заміни сертифікату. Зобов’язальні права, закріплені цінним папером, переходять до нового власника з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (згідно ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» «Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів»).

Іншими словами, придбавши іменні цінні папери і отримавши від попереднього власника сертифікати, новий власник повинен звернутися до реєстратора для перереєстрації прав. Після внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів реєстратор видає новому власнику сертифікат іменного цінного паперу.

Емітенту потрібен реєстратор для виконання своїх зобов’язань перед власниками цінних паперів і для отримання інформації про цих власників. Також реєстратор повинен забезпечити баланс між обсягом випущених цінних паперів та їх розподілом між власниками. Ця функція досить важлива, оскільки вона забезпечує зменшення ризиків інвестиційної діяльності.

У Законі України «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» передбачено, що саме емітент обирає форму випуску цінних паперів — документарну або бездокументарну. Тобто витрати, які пов’язані з цим вибором, фактично буде нести емітент цінних паперів. Для документарної форми — це сплата послуг реєстратора, оплата друкування і вручення своїм акціонерам сертифікатів цінних паперів.

Для реєстратора ведення реєстру — виключний вид діяльності. Виконуючи свою роботу за договором з емітентом, більшість реєстраторів коштів від емітентів майже не отримує. Покриття витрат, пов`язаних з веденням реєстру, реєстратор може здійснювати переважно за рахунок обслуговування власників. Це призводить до підвищення вартості обігу цінних паперів для інвестора і може зменшити для нього економічну доцільність від таких інвестицій. Добре, якщо реєстратор знаходиться поблизу. А якщо він за сотні кілометрів, або якщо придбані цінні папери потрібно перереєстровувати у різних реєстраторів?

Крім того, право власності на іменні цінні папери в Україні і досі підтверджується різними за формою сурогатами. Виготовлення сертифікатів акцій переважно не відбувається. Тільки 3 тис. з 35 тис. акціонерних товариств виготовили для власників сертифікати цінних паперів. Громадяни України, які брали участь у приватизації державного майна, не повністю забезпеченні документарним підтвердженням права на частку власності, отриману під час приватизації (п. 5 Основних напрямів розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році, затверджених Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року N 1415/99).

Разом з тим, чи є необхідність «добивати» таким важким фінансовим тягарем приватизовані підприємства?

Чи більш захищеними стануть права власника в разі друкування і вручення йому сертифікату цінного паперу?

Оскільки для цінного паперу зобов’язальні права емітента все ж таки головні - то реєстр власників іменних цінних паперів і є найбільш слабким місцем при обігу іменних цінних паперів.

Використовуючи недосконалість чинного законодавства, тільки 15,7 тис. емітентів передали ведення реєстрів власників цінних паперів незалежним реєстраторам. Незважаючи на назву «незалежний», проблемою може стати не тільки контрольованість діяльності такого реєстратора з боку емітента (існування так званих кишенькових реєстраторів), а й контрольованість діяльності реєстратора з боку акціонера — власника цього реєстратора. Це створює передумови для зловживань.

Що станеться із реалізацією прав, закріплених цінним папером, у разі втрати реєстру? На підставі чого, чим і хто буде відповідати перед власником цінного паперу за таку втрату? Чи є необхідність у обов`язковому страхуванні діяльності щодо ведення реєстрів?

Ситуація, що склалася, доводить необхідність суттєвого доопрацювання реєстраторської діяльності.

Разом з тим необхідно зауважити, що формування в Україні з 1996 року інституту реєстраторів забезпечило упорядкування результатів приватизації. На другий квартал 2000 року реєстрацію прав власності на іменні цінні папери в Україні забезпечують 352 незалежних реєстратори та 1368 емітентів, що самостійно ведуть власні реєстри. Разом вони складають систему реєстрації прав власності на цінні папери. Загалом вони ведуть реєстри по 17 тис. випусків іменних цінних паперів. Станом на другий квартал 2000 року у реєстрах обліковувалося цінних паперів на сумарну номінальну вартість 33 млрд.грн. В реєстрах зареєстровано майже 18 млн. власників.

Тому будь — які «революційні» зміни у цій сфері можуть звести нанівець те, що було зроблено. На мій погляд, треба проаналізувати діяльність реєстраторів і за рахунок впровадження стандартизованих процедур та застосування нових інформаційних технологій забезпечити зниження ризиків реєстраторської діяльності і здешевлення послуг реєстраторів.

Вже сьогодні власник іменних цінних паперів може знерухомити свої цінні папери у зберігача. Для цього в українському законодавстві тільки для іменного цінного паперу визначене поняття «номінальний утримувач» .