«Маастрихтська угода» та критерії конвергенції (Іспанія)

Міністерство освіти і науки України Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана Кафедра міжнародних фінансів Тренінг

" Маастрихтська угода" та критерії конвергенції (Іспанія) Виконав:

Студент 405 групи Смірнов Владислав Олегович Київ 2015

План

іспанія фінансовий європейський конвергенція

1. Загальна характеристика фінансового та економічного розвитку Іспанії на момент вступу до ЄВС

2. Виконання країною критеріїв конвергенції на момент входження до Євро-зони та їх сучасний стан

3. Наслідки входження до Євро-зони: сучасна монетарна політика, фіскальна політика, розвиток фінансової системи (фінансових ринків) Іспанії

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика фінансового та економічного розвитку Іспанії на момент вступу до ЄВС Вступ Іспанії до ЄС у 1986 році стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість. Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій.

У другій половині 1980;х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, про це свідчить те, що середньорічний приріст валового внутрішнього продукту в період з 1986;1991 року становив 4,1%.

На момент вступу Іспанії ЄВС середньорічні темпи зростання валових приватних капіталовкладень, насамперед у будівництво, офісне обладнання та комп’ютерну техніку, піднялися до 7%. У зв’язку зі зниженням кредитних ставок, у тому числі і в сфері іпотеки, середньорічні темпи зростання будівництва збільшилися за останнє десятиліття на 15% в рік, що можна назвати своєрідним будівельним бумом.

Темпи приросту ВВП за 1994;2004 рр. становили понад 3,7% щорічно проти 2,7% в середньому по ЄС.

Значне зростання економічних зв’язків Іспанії із головними західноєвропейськими країнами зумовило зростання торгівлі з ними.

У 1994 року після вступу Іспанії Європейський валютний союз, Банк Іспанії став членом Європейської системи центральних банків.

Причини входження Іспанії до ЕВС пов’язані з наступним:

· Зниження ризиків, пов’язаних з курсами обміну валют, що дозволяє полегшити інвестування між країнами.

· Усунення витрат, пов’язаних з конверсійними операціями.

· Зменшення різниці у рівні цін.

· Сприяння національним і корпоративним облігаціям збільшенню ліквідності і мати більш низьку процентну ставку.

· Надання більшої свободи компаніям, щоб позичати гроші в банках за кордоном, не піддаючи себе ризикам через обмінного курсу валют. Оскільки це змушує національні банки знижувати процентні ставки, щоб бути конкурентоспроможними.

2. Виконання країною критеріїв конвергенції на момент входження до Євро-зони та їх сучасний стан Важливим аспектом створення Європейського валютного союзу є питання про критерії вимог до його учасників та їх виконання. Так звані «критерії конвергенції» були вироблені для того, щоб забезпечити однорідність економічної політики та економічного розвитку для створення основи для стабільного євро.

Договір визначає такі критерії:

* рівень інфляції. Країна-кандидат повинна мати рівень інфляції не більше 1,5% зверх середнього значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін;

* довгострокова відсоткова ставка. Довгострокові процентні ставки на 10-річні державні облігації не повинні виходити за двохвідсотковий ліміт над середніми ставками тих трьох країн, де вони мінімальні;

* бюджетний дефіцит. Дефіцит державного бюджету має бути меншим за 3% сукупного національного продукту;

* державний борг. Рівень державного боргу не повинен перевищувати 60% сукупного національного продукту.

Показники критеріїв конвергенції на момент входження до Єврозони та за останні роки

Іспанія увійшла до Єврозони 1 січня 1999 р.

Отже, виходячи з даних показників необхідно відмітити, що Іспанія не перевищувала рівень допустимої інфляції (2,7%)

Дефіцит майже в усіх 11 країн ЄС був нижчим від референтної величини (крім Іспанії, Франції), хоча у більшості випадків цей критерій було дотримано лише у рік перевірки.

Стосовно критеріальних вимог обсягів державної заборгованості, на початковому етапі конвергенції лише шість країни ЄС дотрималися критерію заборгованості, в яких він не перевищив референтної величини у 60% (Фінляндія, Франція, Люксембург, Великобританія, Німеччина та Португалія). Для інших дев’яти країн, в тому числі, і для Іспанії, цей критерій залишився неподоланним бар'єром.

3. Наслідки входження до Євро-зони: сучасна монетарна політика, фіскальна політика, розвиток фінансової системи (фінансових ринків) Іспанії

Грошово-кредитна політика Іспанії

В грошово-кредитній системі Іспанії налічується близько 150 банків. Центральний банк розробляє і реалізує кредитно-грошову політику з урахуванням запровадження в країні євро. Характерна риса банківської системи Іспанії - виключно високий рівень концентрації та централізації виробництва й капіталу. Із середини 1980;х рр., особливо — по вступу Іспанії ЄС, цей процес ще більше посилився. Понад 60% банківських депозитів країни припадали на 4 провідних іспанських банки. Високий рівень централізації капіталу характерний також у іспанських ощадних кас. На початку 90-х рр. в результаті серії зливань і поглинань було створено дві провідні ощадні каси, що акумулювали понад 90% особистих заощаджень іспанських громадян.

Банківська система Іспанії - була однією із найбільш стабільних і ліквідних фінансових систем у Європі. Її прикметні особливості на той час — значний рівень валютних запасів (13,9 млрд. євро), наявність розгалуженої мережі філій приватних банків та державних ощадкас. Домінуючу роль грають банки зі 100% іспанським капіталом. Лідером за вартістю ринкових активів була фінансова група «БанкоСантандерСентральИспано» .

Світовий фінансово-економічний криза сильно вдарила на позиції Іспанії, поставивши перед ній питання пошуку шляхів виходу з специфічної, як з’ясувалося, ситуації, у якій опинилася держава.

До кризи 2008 року, економіка Іспанії була найдинамічнішою серед країн ЄС і приваблювала значний приплив інвестицій з-за кордону. Результатом прискореного економічного розвитку було створення сучасної структури економіки, у якій домінує сфера послуг, практична ліквідація відставання Іспанії від найбільших країн Європи (Франція та) за показником ВВП душу населення.

Останні десятиліття туристична індустрія Іспанії вийшла друге у світі (після США) з річним обігом 40 мільярдів євро (2006 р.), що становить 5 відсотків ВВП країни. У 1995;2007 рр. Іспанія створила понад половина нових робочих місць у ЄС; безробіття скоротився з 20% у середині 1990;х по цілком пристойні як для ЄС 7,6% 2007 року.

Основні чинники прискореного економічного зростання Іспанії:

— лібералізація економіки та скорочення ролі держсектора;

— стимулювання розвитку міжнародної туризму (створення внутрішнього на будівництво об'єктів туристичної інфраструктури);

— потік імміграції до Іспанії інших країн ЄС, залученої порівняно нижчими цінами на нерухомість і продукти харчування, досить якісним медичним обслуговуванням (особливо пенсіонери з Англії, Німеччини, Франції);

— випереджувальний розвиток іпотечного кредитування, багато в чому з допомогою припливу закордонних кредитів.

Саме останнє виявилося «міною уповільненої дії», закладеної під всю іспанську економікою: виявилося, що все населення Іспанії, включно з іммігрантами, впродовж останніх 10−13 років жили, в борг. Його ростучі витрати (і зростання життєвого рівня) багато в чому фінансувалися кредитами, внутрішніми та зовнішніми. Так, уже 2005 року у Україні співвідношення заборгованості до доходів зросло до 125% за рахунок кредитів. Гіпертрофовано розвивавалася і будівельна індустрія, частка якої у ВВП і зайнятість населення напередодні кризи, 2007 року становила, відповідно, 16 та 12%.

Особливості фінансового та економічної кризи в Іспанії:

У 2008 року проблеми виникають ринку нерухомості й у споживанні (життя в кредит).

Поворотний пункт — серпень 2008 року: збанкрутував найбільший девелопер і власник житлових будинків, готелів, торгових центрів «МартінаФадеса» (колишні активи — 11 мільярдів євро, борг за кредитами, що він не зміг рефінансувати — 5,1 мільярда євро). Далі відбувся крах найбільших будівельних і девелоперских компаній, «ланцюгова реакція» на банки-кредитори (іспанські), параліч будіндустрії, різке обмеження споживчого кредитування, зниження сукупного попиту. Почавшись у фінансовому сфері, криза стрімко поширилая на реальний сектор (текстильна і взуттєва промисловість, автомобілебудування, суднобудування, чорна металургія). Паралельно — скорочення туризму + надходжень від цього (суто зовнішній чинник).

Результати: спочатку — скорочення темпів економічного зростання (по 2008 року), а 2009 року — абсолютне скорочення ВВП; особливо болісно — у тих галузях, у яких зайнято велику частину працездатного населення (будівництво, туризм, транспорт), потім (- чорна металургія, суднобудування, автопром (SEAT — власність General Motors); рекордне зростання безробіття: до липня 2009 року становив 17,4%, загальна кількість іспанських безробітних перевищила сукупну чисельність безробітних Італії та Франції.

Криза в Іспанії має як спільні з іншими розвиненими країнами риси, так і свою специфіку: причини кризи — багато в чому спільні з іншими розвиненими країнами («бульбашки» на ринку нерухомості, як і США + глобальний економічний спад, що викликав різке зниження попиту продукцію експортних галузей. Для Іспанії це туризм, автомобільна промисловість, чорна металургія, суднобудування); суто іспанська специфіка (гіпертрофований розвиток будівельної індустрії тощо.

Деякі експерти стверджують, що у гостротою дана кризу займає в усій історії Іспанії друге місце. Заходи з виведення іспанської економіки із глибокого фінансово-економічного кризи здійснюються двома рівнях: наднаціональному (насамперед у Євросоюзу) і національному. На наднаціональному рівні у ЄС основний наголос робиться на стабілізації банківської системи та стримуванні інфляції.

До найпріоритетніших напрямів державної економічної політики належить розвиток малого й середнього бізнесу, оскільки його роль в економіці країни дуже значна. На 97% компаній із числом зайнятих до 50 чол. припадає 46% зайнятих і 60% загального обсягу ВВП. Особливою увагою з боку держави (у плані податкового і пільгового стимулювання) користується т.зв. сектор громадської економіки — компанії трудящих, кооперативи об'єднаної праці, суспільства колективних діянь, які поєднують комерційні форми та соціальні функції.

Фіскальна політика Податкова система Іспанії почала створюватися лише в постфранкістський період і в подальшому видозмінювалася відповідно до вимог Європейського Союзу. Іспанська податкова служба була реорганізована в 1992 р., створений єдиний податковий орган — Державне податкове агентство, що об" єднало ряд розрізнених податкових підрозділів. Агентство придбало статус юридичної особи і право залишати собі 18% від суми зібраних податків. Поява такого агентства дозволило знизити витрати, пов’язані зі здійсненням податкової діяльності. Вони складають 0, % від суми зібраних засобів. Діяльність агентства на 10% фінансується за рахунок ЄС. Іспанська влада приділяє велику увагу науковому підходу у розробці податкової політики.

Відповідно до адміністративно-територіального розподілу, податкова система Іспанії трьохрівнева. Юридичні і фізичні особи платять федеральні, регіональні і місцеві податки. Після проведення в 1994 році часткової податкової реформи залишилося п" ять видів основних федеральних податків: прибутковий податок (38% доходів федерального бюджету), податок на прибуток корпорацій (8,2% доходів федерального бюджету), податок на додаткову вартість (24,9%), акцизи на алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, автомобілі і деякі інші товари (13,2%), а також мита і пені за прострочення податкових платежів.

Регіональні доходи складаються з: податку на власність (1,7% від доходів регіонального бюджету), податку на майно, що переходить у спадкування чи дарування (2%), податку на передачу майна (6,4%), податку на гральний бізнес (2,2%), податку на гру бінго (0,6%), податків на водопровід і систему водопостачання і каналізації (0,3%), податку на страхування життя і ряду інших дрібних податків. Серед місцевих податків, установлюваних провінціями, необхідно відзначити наступні: податок на нерухомість (14,9% муніципального доходу), податок на економічну діяльність (3,4%), податок на автотранспорт (4,1%), податок на зростаючу вартість земельних ділянок, податок на будівництво будинків суспільної значимості, податок на вивіз сміття і т.д. Таким чином, в основі формування регіональних бюджетів лежать не стільки власні джерела, скільки субсидії, тобто податки перерозподіляються «зверху вниз» .

Стандартна ставка податку на прибуток складає 35%. Крім того, усі компанії Іспанії повинні платити на користь місцевих торговельних палат спеціальний податок по ставці, що складає 1,5% суми нарахованого податку на прибуток.

Прибутки, одержувані іноземною юридичною особою через постійне ділове представництво, обкладається податком по звичайної 35%-ній ставці. Для доходів, одержуваних із джерел в Іспанії, таких як дивіденди, відсотки, роялті, доходи від здачі в оренду нерухомості, передбачене оподаткування в джерела по твердій ставці 25%, і по перекладній за рубіж перестрахувальної премії - по ставці 4%.

Для нафтовидобувних і нафтопереробних компаній ставка податку збільшена до 40%, але вони при цьому мають істотні пільги у вигляді вільного визначення норм амортизаційних відрахувань, застосування широких знижок на виснаження надр і т.д. Компанії взаємного страхування і кредитні кооперативи платять податок на прибуток по ставці 26%, виробничі кооперативи — по ставці 20%.

Сучасний напрям бюджетної політики Іспанії (на 2013 р.)

Бюджет Іспанії на 2013 рік виходив з двох пріоритетів: виконання міжнародних зобов’язань щодо скорочення бюджетного дефіциту до 4,5% за результатами 2012р. і збереження рівня соціального забезпечення громадян (особливо вразливих верств населення — пенсіонерів, безробітних і т.д.). Витрати на соціальні потреби склали 63,6% від загального обсягу видатків бюджету. Витрати на здійснення базових державних функцій (оборона, судова система, зовнішня політика, громадська безпека і т.д.) склали 6%, на економічну політику (агропромисловий комплекс, промисловість і т.д.) — 4,5%, інвестиції в інфраструктуру та інновації - 4,6% і т.д. Істотно зросли витрати на обслуговування зовнішнього боргу Іспанії (в 2013 році виплати за відсотками за обслуговування основного боргу склали 38 млрд. євро, на 10 млрд. більше ніж у 2012 році). Нововведення у фіскальній сфері збільшили податкові доходи бюджету на 4,4 млрд. євро. З 2013 року скасовується часткові повернення ПДФО великим підприємствам напрямних частину доходів на амортизацію основного обладнання.

Видаткова частина бюджету Іспанії на 2013 рік скоротилася на 4,4% і становить 345,4 млрд. євро (витрати бюджету включають в себе виплати по відсотках на основний державний борг Іспанії, які досягнули в 2013 році 38,6 млрд. євро, вартість рефінансування державних боргових зобов’язань — 159,2 млрд. євро і витрати на залучення 48 млрд. євро необхідних для фінансування видаткових статей бюджету).

Дохідна частина бюджету на 2013 рік на 50,4% формується з податкових надходжень, з яких 93,2 млрд. євро — прямі податки, 74,7 млрд. євро — непрямі. Виплати в систему соціального страхування представляють 37,5% доходів бюджету або 129,5 млрд. євро і 12,1% доходів бюджету, тобто 48 млрд. євро становитимуть залучені на міжнародних фондових ринках кошти. За планами Уряду непросте завдання з підвищення доходів бюджету при очікуваної рецесії Іспанії було виконане за рахунок підвищення збирання податку на загальні доходи фізичних осіб (ПДФО) на 1,5%, збільшення зборів ПДВ на 14,6% і спеціальних податків на 8,3%.

Практично всі статті витрат бюджету країни в 2013 році скорочені. Виняток склали лише деякі статті витрат: пенсійні виплати в 2013р. зростуть на 1% (спочатку Урядом Іспанії планувалося проіндексувати пенсії відповідно в індексом споживчих цін за 2012 р. — 2,9%, але під натиском Євросоюзу було прийнято рішення про збільшення пенсійних виплат лише на 1%), на 2,4% зросли стипендії, зросли видатки з обслуговування зовнішнього боргу Іспанії, поновились інвестиції в промисловість та енергетику. У 2013 р. лише на виплату за відсотками основного державного боргу було спрямовано 38,6 млрд. євро, що дорівнює 3,6% ВВП країни.

Без сумнівів цей бюджет став найбільш жорстким з прийнятих за останні 30 з невеликим років. Другий рік поспіль знижуються витрати за програмами Міністерства освіти, культури і спорту, Міністерства розвитку Іспанії, програми сільськогосподарського розвитку скорочені на 31,2% в 2012 році і на 9,4% в 2013 р.; більшість програм міжнародного співробітництва по лінії Міністерства закордонних справ і співробітництва Сучасний стан економіки країни Незважаючи на тверді антикризові заходи, прийняті урядом Маріано Рахоя, Іспанії не вдається відновити довіру фінансових ринків. Ця недовіра проявляється, зокрема, у тому, що країні доводиться продавати свої державні облігації майже під 7 відсотків, у той час як, наприклад, Німеччина розміщує аналогічні боргові зобов’язання під 2,6 відсотка. Іншими ознаками недовіри інвесторів є падіння акцій на мадридській біржі й втеча іноземного капіталу — його присутність за рік в Іспанії скоротилося на 37 відсотків. На фоні проблем банківського сектору країни 18 травня були знижені рейтинги 16 іспанських банків, у тому числі таких гігантів, як Santander і BBVA. У лютому 2013 року уряд Іспанії оголосив, що не зможе виконати взяте на себе перед Євросоюзом зобов’язання — звести дефіцит свого бюджету до 5,3 відсотків. Причина — «помилка в розрахунках» .

Інвестори сумніваються в здатності Іспанії обслуговувати свої борги й через загальний кризовий стан іспанського суспільства — це рецесія в економіці, безлад в банківській системі, небажання ряду регіонів дотримуватися заходів економії, безробіття, яким охоплена чверть працездатного населення.

Проте, уряд робить усе від нього залежне для поліпшення ситуації й подолання «кризи довіри». Скорочені державні видатки, підвищені податки — прямі й непрямі, знижена зарплата службовців. Прийнятий закон про бюджетну стабільність, який ставить за обов’язок адміністрації всіх рівнів дотримуватися, під загрозою суворих санкцій, фінансової дисципліни.

Для пожвавлення економічної діяльності розпочата реформа ринку праці. Розпочата фінансова реформа. Вона передбачає очищення банків від «токсичних активів», що утворювалися через крах будівельної галузі, яку банки активно фінансували. Тепер залишається чекати якнайшвидшого поліпшення фінансово-економічної ситуації в Іспанії, що й заспокоїть інвесторів.

Список використаної літератури

1. Історичний погляд на вступ Іспанії до ЄС [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://julietta.blox.ua/…/Istorichnij-poglyad-na-vstup-Ispaniyi-do-YeS.html, вільний.

2. Круглашов А. М., Озимок І., Астапенко Т. С., Руссу В. В. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник. / склад. А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу. — Ч. 1. Чернівці, 2010. — 212 с.

3. Основные направления бюджетной и финансовой политики Испании 2013 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

http://www.ved.gov.ru/rus_export/partners_search/torg_exp/?action=showproduct&id=3919

4. Податкова система в Іспанії [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

http://www.spain.com.ua/ua/podatkova_systema_Ispanii₀₁

5. Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей: Монографія; За заг. редакцією Д.Г. Лук’яненка, В.І. Чужикова. — К.: КНЕУ, 2007. — 554 с.

6. European Central Bank

7. The World Factbook