Інтеграційні пріоритети України в аспекті світових трансформаційних процесів

Міністерство освіти і науки України Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Реферат на тему

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ В АСПЕКТІ СВІТОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ Київ 2012р.

Історично світ глобалізується й інтегрується в процесі всього свого розвитку. Якщо закон глобалізації є об'єктивним законом розвитку людства — то процес трансформації є в цьому законі одним із ключових тенденцій. Розуміння характеру та особливостей цього процесу в загальному контексті світових перетворень є необхідним для вироблення ефективної стратегії економічного співробітництва на міждержавному рівні, для вирішення нагальних завдань забезпечення національних інтересів кожної держави, в тому числі і України, що й зумовлює актуальність даної проблеми.

За даними ООН, яка є світовим центром вивчення процесів глобалізації і формування перспективних моделей глобалізму, однією з головних тенденцій стрімкого розвитку глобального фінансово-інформаційного простору є інтеграція світової економіки. Особливістю інтеграційних процесів, що відбуваються в світі, є в значній мірі наслідком посилення взаємозалежності між країнами, що в першу чергу проявляється в тому, що двосторонні зв’язки між окремими країнами обумовлюються не лише суто їх національними інтересами, а на них значно впливають загально світові процеси і тенденції. При чому це відноситься не лише до тих країн, що входять до певних регіональних інтеграційних об'єднань, а практично до усіх, що приймають участь в загальносвітовому економічному процесі. Що стосується безпосередньо України то вона за своїм статусом є глобальною країною і повинна мати свою глобально-інтегровану стратегію, від якої насамперед і буде залежати її виживання і успіх в глобальному геоекономічному просторі. Разом з тим досягнення України щодо її інтеграції в світові і регіональні структури є незначними, що робить актуальним дослідження проблем інтеграції України у світове господарство, виходячи з тих трансформаційних процесі, що відбуваються в світовому господарстві на сучасному етапі його розвитку.

Темі глобалізації та її трансформаційних особливостей у світовій економіці приділяється значна увага, про що, зокрема, свідчить аналіз публікацій. Цим питанням присвячені публікації ряду зарубіжних вчених. Це, зокрема, роботи лауреатів Нобелівської премії Дж. Стиглица і П. Кругман, а також М. Алле, У. Бека, Л. Клейна, М. Пареті, М. Портер, Дж. Сореса, Ю. та інших. В останні роки дослідженню цієї проблеми значну увагу почали приділяти і вітчизняні вчені: О. Білорус, А. Гальчинський, Д. Лук’яненко, А. Мазаракі, Т. Мельник Ю. Пахомов, А. Поручник, С. Соколенко, А. Філіпенко та багатьох інших, в яких розглядаються загально теоретичні і методологічні проблеми глобалізації та трансформації суспільства і їх впливу на сучасні загальносвітові процеси і, зокрема, на різні аспекти інтеграції.

Оскільки досліджуваному питанню характерний динамічний розвиток цілий ряд проблем теоретичного, методологічного і практичного плану залишаються не вирішеними. Недостатньо досліджені питання, які стосуються впливу трансформаційних процесів на економіку окремих країн, на їх місце в системі світового господарства (СГ) і міжнародних економічних відносинах (МЕВ). Це в першу чергу стосується країн, які нещодавно стали самостійними суб'єктами МЕВ і поки-що остаточно не визначились зі своїм місцем в системі СГ, що в повній мірі стосується і України.

Таким чином, сучасний стан наукової розробки окресленої проблеми зумовлює необхідність подальшого їх вивчення.

Виходячи із сутності трансформаційних процесів науково обґрунтовувати інтеграційні вектори України з урахуванням її економічного потенціалу і національних інтересів, в ув’язці з факторами глобального економічного середовища та тенденціями сучасних трансформаційних процесів.

Основним пріоритетом зовнішньоекономічної політики України впродовж останніх років залишається європейська інтеграція. Як відомо Україна вже фактично узгодила всі пункти Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Не виключається, що через певний час ця угода буде підписана і набере чинності. Проте, це, на нашу думку, ні як неповинне означати, що непотрібно розглядати і інші можливі напрями інтеграційних процесів. Тобто зовнішня політика України і, насамперед її зовнішньоекономічна складова, ні в якому разі неповинна бути моно векторною, зорієнтованою на розвиток відносин виключно в одному напрямі. Сказане в повній мірі стосується і другого вектору наших зовнішньоекономічних відносин — співробітництва з Російською Федерацією та іншими країнами СНД. Такий підхід, з тим чи іншим успіхом, сповідують нині практично всі держави світу, оскільки він диктується об'єктивною необхідністю постійно шукати дедалі нових економічних партнерів, виходи на нові ринки. Необхідність такої економізації зовнішньої політики стала особливо очевидною за умов світової фінансово-економічної кризи.

Сучасний світ дуже швидко змінюється, відповідно зовнішня політика має бути гнучкою та реагувати на ці зміни. Необхідно також враховувати, що держава, яка знаходиться в політично активному регіоні, де стикаються інтереси багатьох провідних країн світу, приречена на підтримку торговельного діалогу з різними світовими гравцями, дотримуючись при цьому магістральної лінії власної зовнішньоекономічної політики.

Світова фінансово-економічна криза як основний акцент сучасного трансформаційного процесу у світовій економіці, яка триває за умов безпрецедентно високої взаємозалежності національних економік, загострила економічні суперечності між країнами, суттєво вплинула на кон’юнктуру зовнішніх ринків. А саме: країни, що розвиваються, передовсім — учасники таких об'єднань, як БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай) чи G-5 (Китай, Індія, ПАР, Бразилія і Мексика), а також Індонезія та країни Близького Сходу, зокрема Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати, демонструють високу ефективність у протистоянні світовій кризі. Це дає їм підстави домагатися права здійснювати моніторинг за виконанням тих зобов’язань, які взяли на себе розвинені країни.

За оціночними підсумками розвитку світової економіки в чи не найважчому після Другої світової війни 2009 році, серед найбільших держав високі темпи приросту ВВП продемонстрували саме КНР (+ 8,4%), Республіка Індія (+ 6,1%) та Індонезія (+ 4,4%). В оприлюдненому в 2008 році звіті Національної ради з розвідки США — Глобальні тенденції 2025: трансформований світ" стверджується, що баланс сил на міжнародній арені невдовзі кардинально зміниться: хоча Сполучені Штати все-таки залишаться найвпливовішою державою світу, але частка їхньої глобальної могутності зменшиться до 22%. Найголовнішим суперником США, як і очікувалося, буде КНР (15%) з другою за масштабами економікою на планеті й найбільшим військовим потенціалом (передусім, за рахунок практично безмежних людських ресурсів). Євросоюз (14%), на думку американських аналітиків, так і не досягне великих успіхів на інтеграційній ниві й тому не зможе посилити свої політичні позиції на міжнародній арені. Зате Індія (9%) успішно претендуватиме на роль комунікативного мосту між США й КНР. Японія (3%), як і раніше, балансуватиме між КНР і США, намагаючись забезпечити собі доступ на гігантський китайський ринок і водночас зберегти американські гарантії безпеки. З нею за питомою вагою на світовій арені зрівняється Бразилія, яка здатна після 2020 року стати потужним експортером енергоносіїв, а економічний розвиток Росії (теж 3%) буде підірваний переходом провідних держав світу на альтернативні джерела енергії, якщо Росія не здійснить серйозних інвестицій у людський фактор і диверсифікацію народного господарства. На наш погляд, з огляду на ці істотні зміни в розстановці сил на планеті в перспективі, зазначені держави мають посісти чільне місце серед дискутованих пріоритетних напрямів діяльності вітчизняної дипломатії.

В певній мірі це підтверджується вже наявною тенденцією щодо географічної диверсифікації торгівлі України, а саме підвищення значущості країн Азії у товарообігу України. Так, обсяг експорту до країн Азії у 2009 році склав 30,6% від загального обсягу експорту, у 2010 році 26,7%; імпорту у 2009 — 14,4% та 16,5% у 2010 роках. В той же час, обсяги експорту до країн СНД становили 33,9%, Європи — 25,9% (у т.ч. до країн Європейського Союзу -23,9%), Африки — 6,6%, Америки — 2,8%. Імпорт з країн СНД становив 43,3% від загального обсягу, Європи? 35,7% (у т.ч. з країн Європейського Союзу? 33,9%), Америки — 4,8%, Африки — 1,4%.

Наразі, на фоні поступового щорічного росту товарообороту між Україною та країнами ЄС, з 2007 року спостерігається різка динаміка до збільшення експорту та імпорту у товарообороті з країнами Азії - майже в 2 рази (рис. 1) Дана динаміка показує на активізацію процесів різнобічного торговельного співробітництва з країнами Азії, що безпосередньо впливають на життєво важливі інтереси України.

Рисунок 1 Динаміка експорту та імпорту з країнами Азії (зверху) та країнами ЄС (знизу) у 1999;2011рр., млн. дол. США

У контексті дослідження впливу трансформаційних процесів світової економіки на вектор зовнішньоекономічної політики України, слід зазначити, що одним із основних напрямів співпраці в рамках «ЄС — Центральна Азія» Євросоюз визначив для себе диверсифікацію економік країн партнерів, розвиток торгівлі та інвестування. Європейський Союз у рамках своєї Регіональної стратегії намагається налагодити інституційне співробітництво зі всіма євразійськими регіональними інституціями.

Нині експерти ЄС і ШОС обговорюють можливість створення так званого «Другого євроазіатського трансконтинентального мосту», який з'єднав би Китай (і далі Південно-Східну і Південну Азію) і Європу через Центральну Азію. У країнах ШОС цей трансконтинентальний міст називають «Новим шовковим шляхом», здатним зв’язати 40 країн і скоротити, за підрахунками Азіатського банку розвитку, термін доставки вантажів з Китаю до Європи (залізницею порівняно з морським шляхом) з 20−40 до 11 діб.

Подібний варіант транспортування товарів, вважають експерти, вигідний не тільки Європі та Китаю, а й несе в собі відчутні перспективи для економічного розвитку центральноазіатських країн. При цьому він, очевидно, передбачає формування в даному макро регіоні інтегрованого економічного простору та відносно однорідної транспортно-комунікаційної інфраструктури відповідно до міжнародних стандартів. Фактично початок «Нового шовкового шляху» покладено на напрямку Китай — Росія — Європа, у 2006 р. було підписано меморандум про трансконтинентальні залізничні вантажоперевезення між Росією, Китаєм і Німеччиною, також активно проробляється проект будівництва авто коридору «Західна Європа — Західний Китай», який передбачає модернізацію автотранспортної інфраструктури Казахстану, Киргизстану, Узбекистану і Туркменістану з можливим підключенням Афганістану.

У цілому можна зробити висновок про серйозні зміни геополітичної ситуації в регіоні Центральної Азії за рахунок посилення позицій Китаю та Росії (а серед регіональних інституцій, передусім, Шанхайської організації співробітництва) і одночасного зменшення впливу західних держав. Вищезазначене дає підстави очікувати на поступове формування через «нове стратегічне партнерство» в рамках ШОС комплементарного євроатлантичному геополітичного та інтеграційного простору на теренах Євразії, що в досяжній перспективі може охопити величезну та ресурсне самодостатню територію від російської Балтики до Шанхаю та Калькутти.

На думку багатьох експертів, взята ЄС пауза в подальшому розширенні на схід на тлі загострення кризових явищ та внутрішніх проблем об'єднання надає країнам-учасницям ЄврАзЕС і ШОС додатковий час для того, щоб скоротити відставання у темпах і рівні економічної інтеграції. Наразі, питання в тому, в який бік скорочуватиметься відставання: зближення інтеграційних процесів у рамках ЄС, формування єдиного загальноєвропейського простору або в напрямку посилення конкуренції та геополітичного суперництва на євразійському просторі різних систем цінностей і моделей господарювання. Яким чином будуть розвиватися ці процеси дуже важливо для України.

Нажаль на протязі вже достатнього часу Україна не може однозначно визначитись щодо свої інтеграційних пріоритетів. Одна із основних причин цього — це політизація всього комплексу справ навколо даного питання. В суспільстві існує дві думки: чи інтегруватися з країнами, яки входили до складу СРСР і в першу чергу з Росією або, навпаки, як можна дальше відійти від РФ і розвивати більш тісні стосунки з європейськими країнами і, насамперед, з Європейським Союзом. При цьому ці напрями часто подаються як взаємовиключні. Це приводить до невизначеності та непослідовною у політиці щодо її інтеграційних пріоритетів, що негативно впливає на розвиток країни, оскільки невизначеність має свої альтернативні витрати, які можна виміряти у втрачених інвестиціях.

Цих втрат, на нашу думку, можна було уникнути, якщо об'єктивно оцінити привілеї геополітичного і гео економічного статусу України. Наша держава належить до, так званої, міжсистемної периферії, котра зазнає впливу інтересів провідних геополітичних суб'єктів.

Україна в цій конфігурації може виконати унікальну функцію консолідуючого чинника пан'європейського простору. Єдність останнього залежить від відсутності конфронтації між провідними центрами ЄС і Росією, а конкуренція за вплив на Україну становить предмет їхнього геополітичного протистояння. Отже, на наше переконання лише свідомий вибір Україною напряму політики, яка уникатиме однобічної орієнтації на один із центрів, позбавить цю конфігурацію потенційної конфронтації. У цьому виявляється можливість нашої держави контролювати успішність усього проекту «Великої Європи». З цієї точки зору, українські експерти вважають, що для зовнішньої політики України концепція «Великої Європи» має конкретну геополітичну формулу трикутника ЄС — Україна — Росія. Це проект, де наша держава є формувальною ланкою, природним об'єднувачем, а не периферійним елементом чи санітарним кордоном. Формула цього геополітичного трикутника базується на реальному існуванні окремих вимірів співробітництва та партнерства між ЄС та Україною, Україною та Росією, ЄС і Росією [ 4, с.107]. Комунікаційна функція України в межах такого проекту полягає у сприянні розвитку багатосторонньої взаємодії в межах трикутника ЄС — Україна — Росія.

У геополітичному трикутнику Україна — ЄС — Росія остання також визнає необхідність становлення багатополюсного світового порядку та ведення активної політики формування ефективних стратегічних орієнтирів співробітництва на теренах Євразії. РФ прагне знайти своєрідну противагу процесу посилення Заходу, який уособлюють США, і виступає за розвиток стратегічних відносин з Євросоюзом. У цьому контексті ідея єдиного європейського економічного простору за участю Росії може стати, на думку російських політиків, оптимальною формою розвитку співпраці, яка дозволила б досягти більшої інтегрованості країни до ЄС, враховуючи водночас географічні, культурні, економічні й зовнішньополітичні особливості Росії. Це зумовлює формування східної політики ЄС через призму стосунків з РФ і розвиток відносин з новими незалежними державами, у тому числі з Україною. Виходячи з викладеного, політика України повинна формуватися таким чином, щоб забезпечити одночасно взаємовигідні економічні зв’язки з країнами-членами ЄС, РФ і іншими країнами СНД, а також не забувати про розширення своєї присутності на ринках азійських країн, першу чергу КНР і Індії, а також на американському континенті (США. Канада, Бразилія і інші).

Безумовно вирішити це завдання досить непросто, що обумовлено рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів. До об'єктивних, на нашу думку, треба в першу чергу віднести активний супротив Росії зближенню України з ЄС. Як відомо РФ не втрачає надії повернути собі статус супердержави, який мав колишній СРСР, і Україна в цьому проекті є ключовою ланкою. По-друге, сам Європейський Союз не зацікавлений в конфронтації з РФ, т. я. в певній мірі залежить від неї, в першу чергу щодо поставки енергоносіїв. При цьому треба також враховувати, що Росія має найбільшу в світі територію, значно більший за ємністю ніж український ринок і чи не найбільший в світі ядерний і воєнний потенціал. В останні роки Росія значно активізувала політичні і економічні стосунки ЄС і, зокрема, найбільш впливовою країною Союзу — Німеччино. Можливо в наслідок цього саме Німеччина найбільш активно виступає щодо не підписання Угоди з Україною про Асоціацію і Зону вільної торгівлі.

До суб'єктивного фактору, на нашу думку, необхідно, як уже вказувалось, віднести відсутність єдності як в суспільстві і особливо серед владних і бізнесових структур щодо подальших інтеграційних пріоритетів України. Так, одні виступають за безумовний європейський напрямок, а інші за інтеграцію з Росією в рамках євразійського союзу і кожні при цьому наводять свої аргументи. Так, прихильники євразійського напряму зовнішньоекономічної політики України наполягають на пріоритетності взаємовідносин із Росією та колишніми республіками СРСР — країнами Центральної Азії та Закавказзя. Реалізація цього проекту, переконані вони, є практично єдиним шляхом забезпечення імпорту української продукції, яка не відповідає європейським стандартам якості. Це також єдиний шлях, на їх думку, позбавитись Україні ролі сировинного й аграрного придатку розвинених країн Європи. Істотним аргументом прибічників даної точки зору є також чимала енергетична залежність України від Росії та Туркменистану. Не останнім аргументом в цьому плані є те, що будівництво нових трубопроводів для транзиту російських енергоносіїв в обхід території України, ініційоване Росією, може позбавити в перспективі Україну значної частки доході від транзиту газу, якщо Україна не пристане на пропозиції Росії. А ці пропозиції в першу чергу полягають у вступі України в Митний Союз РФ, Білорусії і Казахстану.

Разом з тим, приєднання України до Митного Союзу зводить нанівець усіх напрацювань держави на шляху до євро інтеграції, т. я. Україна вже не буде в змозі підписати З ЄС Угоду про зону вільну торгівлю, бо це протирічить загальновизнаним інтеграційним принципам. При вступі до Митного Союзу виникають значні проблеми і із Світовою організацією торгівлі (СОТ). Вході переговорів до вступу до цієї організації Україна узгодила митні тарифи з багатьма країнами учасниками робочої групи. В разі приєднання до МС Україна вимушена буде застосовувати митні тарифи, що діють в торгівлі з третіми країнами в МС, які будуть відрізнятися від прийнятих в рамках СОТ. Таким чином, Україна повинна буде або вийти із СОТ або їй доведеться роками вести нові переговори з усіма членами робочої групи, які зазнають через неї втрат, і ми змушені будемо задовольняти їхні претензії. Все це завдасть суттєвого удару по іміджу країни і навряд чи після цього будь-хто із серйозних геополітичних гравців захоче мати справу з нашою країною і Україна таким чином попаде в повну залежність від РФ. Тому, на нашу, думку вступ України в МС з Росією, Білорусією та Казахстаном, як і подальша її імплементація до ЄвроАзез, протирічіть національним інтересам нашої країни.

Можна навести ще ряд аргументів проти вступу України в МС. Що ж стосується обіцяного розквіту торгівлі у разі вступу України до МС, то думка багатьох фахівців віддзеркалюється у ствердженні, що з країнами МС — Росією, Білоруссю і Казахстаном — у нас діють двосторонні угоди про вільну торгівлю з певними вилученнями. Якщо ми перейдемо в режим Митного союзу, зазначені вилучення зникнуть, але це мало що дасть у плані збільшення торгівлі. Так, за даними Національного статистичного комітету Білорусі, у 2010 р. товарооборот між Республікою Білорусь і РФ становив 118,9% від аналогічного показника за 2009 р. А Україна, за даними Державного комітету статистики України, у 2010 р. наростила товарооборот із Росією до 153,1%, порівняно з 2009 р., що перевищує показники зростання як російсько-білоруського, так і російсько-казахстанського товарообороту, який збільшився в 1,3 разу. Підкреслимо, досягти такого успіху в торгівлі Україні вдалося не будучи членом МС.

Ще одним аргументом скептичного відношення до входження України в МС є те, що «вищі імпортні тарифи в МС означають, що Україна в разі вступу отримає вищу вартість імпорту та зміни в регіональних торгових потоках на користь Росії, Білорусі і Казахстану, що може призвести до відхилень торгівлі. Зважаючи на те, що ЄС є великим постачальником інвестиційних товарів і товарів тривалого використання, дорожчий імпорт з ЄС спричинить уповільнення темпів модернізації і перешкоджатиме довгостроковому економічному розвитку», — пишуть у своїй праці «Торгова політика України: стратегічні аспекти і необхідні кроки» експерти Інституту економічних досліджень і політичних консультацій (ІЕД) та Німецької консультативної групи. У тому самому переконаний і голова правління ІЕД Ігор Бураковський: «Після вступу в Митний союз нам не варто очікувати припливу західних капіталів і технологій. А без них модернізація українських виробничих потужностей принципово неможлива в прийнятні історичні строки». У країнах МС низька реальна конкуренція, зате високий рівень монополізму, а значний рівень протекціонізму в МС не може стимулювати зростання виробництва". З такою думкою не можна не погодитись. До того ж у МС 57 голосів належать РФ, а Білорусі і Казахстану — по 21, а за основу Єдиного митного тарифу було взято 92% російських імпортних мит, і Росія отримує 87,97% увізних митних зборів, а Казахстан і Білорусь — лише 7,33% і 4,7% відповідно.

Підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом з обсягом економіки в 15 трлн. дол. і споживчим ринком у 500 млн. людей з високою купівельною спроможністю створює для України більш сприятливі можливості для розвитку економіки, ніж інтеграція в Митний союз трьох пострадянських держав з обсягом економіки в десять разів меншим — 1,5 трлн. дол. і ринком у 170 млн. споживачів з набагато нижчою купівельною спроможністю. Крім того, що особливо важливо, ЗВТ покращить умови для здійснення інвестицій із країн ЄС в Україну через створення більш зрозумілих, прозорих і передбачуваних правил. Завдяки заохоченню нової торгівлі, вона сприятиме створенню нових зв’язків між підприємствами ЄС і України. ЗВТ між Україною та ЄС є частиною ширшої політики ЄС щодо створення стабільного та успішного простору європейського сусідства через тісніші економічні зв’язки. Це в свою чергу буди сприяти збільшенню обсягів та якості європейських інвестицій в українську економіку. Україна після укладання вказаної угоди має можливість претендувати на інвестиції ТНК, які зараз працюють в країнах Центральної та Східної Європи, які стали членами ЄС. В цих країнах збільшується рівень заробітної плати та інших затрат на виробництво. Тому, за прогнозами експертів, частина ТНК згорне виробництво у цих країнах і шукатиме нове місце для розташування виробництва.

Гармонізація законодавства України згідно з європейськими правовими нормами та правилами СОТ, а також оптимізація системи стандартизації і сертифікації, що прискорить створення прозорого та передбачує мого ділового середовища в Україні. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватись і не будуть запроваджуватися заходи на користь лише окремих підприємств. Залежно від досягнень у регуляторній адаптації та в санітарних і фіто-санітарних заходах, переваги отримає український сільськогосподарський сектор. Негативний вплив може бути на виробництво вина, пов’язаний із вимогами Європейського Союзу щодо захисту географічних зазначень (у ЄС щиро переконані, що шампанське може вироблятися тільки у французькій провінції Шампань, мадера — на португальському острові Мадейра тощо. Тому ужгородські коньяки, артемівське «Шампанське» і масандрівські портвейни змушені будуть змінити свої назви). Виграє металургійна промисловість від скасування квот на поставки сталеливарних виробів до ЄС. У майбутньому виграш можливий через приплив інвестицій на модернізацію виробництва, енергозбереження тощо. Позитивний вплив, за умови реформування Україною системи стандартизації, оцінки відповідності промислової продукції, очікується у сфері машинобудування, виробництва електронного обладнання. Реформування регуляторного середовища, демонополізація, зниження субсидій можуть негативно позначитися на вугільній галузі, сільському господарстві. Тому це має супроводжуватися компенсацією в інших галузях. Можливий негативний ефект у галузі транспортних послуг — витіснення українських транспортних перевізників із ринку ЄС через необґрунтовано високі вимоги до оформлення віз із боку деяких держав-членів ЄС.

Безумовно, не можливо очікувати одномоментної вигоди від підписання з ЄС Угоди про ЗВТ. Її треба розглядати як документ, що надасть Україні дивіденди в довгостроковій і середньостроковій перспективі. Тому угода про ЗВТ є безальтернативним інструментом, при укладанні якої Україна отримає виграші, серед яких тарифи не є головним ефектом — на противагу цьому, ключовим моментом при укладанні угоди є питання, пов’язані із торгівлею послугами, та питання, пов’язані із технічним регулюванням. Також позитивним ефектом є захист інтересів споживачів, як ключова проблема будь-якої лібералізації, та демонополізація внутрішнього ринку. Ще один виграш стосується важливості завершення адміністративної реформи, яка має створити можливості прозорого та відкритого ведення перемовин та вироблення економічної політики.

І головне, що на нашу думку, що в подальшому дасть рух у напрямку європейської інтеграції це приєднання до європейських цінностей тобто входження до, так званої, євроатлантичної цивілізації, яка на даний момент залишається лідером у продукуванні нових знань і форм розвитку економічних відносин та виробництв. Приєднання саме до цієї цивілізації є запорукою виходу України з соціально-економічної периферії;

глобалізація інтеграційний економічний фінансовий

Висновок З врахування світових трансформаційних процесів і національних інтересів України доцільно довести до логічного кінця процес євро інтеграції шляхом підписання і подальшої ратифікації парламентами усіх країн-членів ЄС Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі. При цьому в даний момент не має сенсу розглядати питання щодо повноправного членства України в ЄС, т. я цьому заважає цілий ряд об'єктивних причин. По-перше, це буде негативно впливати на інші інтеграційні вектори і в першу чергу співробітництво з РФ. По-друге, ЄС переживає значні економічні труднощі і не виключені трансформаційні процеси в рамках самого Європейського Союзу. По-третє, Україна на даний момент не готова ні політично, ні економічно до процесу повної інтеграції з ЄС.

За сукупними оцінками вітчизняних експертів, для безболісного вступу до ЄС Україні бажано збільшити ВВП до 300 млрд. дол. США, а сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій має досягти майже 80 млрд. дол. США. Для подолання відчутного розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та членами ЄС щорічні темпи зростання ВВП повинні бути на рівні не менше 6−7 відсотків, а товарообіг повинен становити як мінімум 60 відсотків. Приблизні розрахунки ВВП на майбутній період розвитку України показують, що за збереження наявної тенденції необхідного рівня обсягу ВВП на рік буде досягнуто лише у 2019;2020 роках. На жаль, економічні й фінансові кризи, сплески яких цілком імовірні протягом наступних років, можуть віддалити цей термін на невизначений час.

Одночасно в національних інтересах України активізувати інтеграційні процеси у відносинах з Росією і іншими країнами СНД на основі Угод про зону вільної торгівлі але не рамочного типу, які є і зараз, а повноцінних, на зразок тієї, яка підготовлена і парафована з ЄС. Безумовним актуальним залишається і розвиток інших інтеграційних векторів: азійського, американського, африканського.

Література

1. Головченко В. Індійсько-американське стратегічне партнерство: уроки для України // Зовнішні справи. — 2010. — № 2. — с. 39 — 44

2. Сайт державного комітету статистики України [Електронний ресурс]: Доступ. -http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Мармазов В. Україна на перехресті європейської та євразійської інтеграції: SOS чи шанс? // Зовнішні справи. — 2010. — № 1. — с. 26 — 30

4. Корнієвський О. А. Україна в системі взаємовідносин світових геополітичних сил (США-ЄС-РФ) // Україна в системі міжнародної безпеки: Монографія. — К.: Фоліант, 2009. — С. 103 — 112

5. Силіна Т. У союзники чи у співв'язні? Дзеркало тижня. Україна 08.4.2011. № 13. с.3

6. Україна на шляху до європейської інтеграції: економічна безпека, переваги вибору За ред. В. М. Нижника — Хмельницький: ХНУ, 2008. — 307 с.