Регіональні особливості динаміки, структури та розміщення населення України

Реферат

на тему:

Регіональні особливості динаміки, структури та розміщення населення України

ПЛАН.

1. ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ДИНАМІКА.

2. СТАТЕВО-ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

3. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ РОЗСЕЛЕННЯ. ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ ПО УКРАЇНІ.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Чисельність населення України та її динаміка Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює роз­.

виток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народо­населення є те, що воно є природною основою формування трудо­вих ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил. які віді­грають вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галу­зей господарства.

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структу­ра є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного при­росту населення (табл. 1).

Таблиця 1.

Чисельність населення України (на 1 січня).

За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політич­них репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростан­ня загальної чисельності населення зумовлює потребу значних ка­пітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріально­го і культурного рівня життя народу України.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності насе­лення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14.3% у 1940 р. і 15.4%о у 2002 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3%о у 1940 р. до 9.6%о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13.0%о у 1940 р. до 5.8%о у 2002 р.).

Зниження природного приросту спричиняє деформацію віко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсів. «Старіння» населення призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господар­ства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населен­ня практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопу­ляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Загальна динаміка чисельності насе­лення формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих тери­торій (при незмінності державних кордонів) і за ра­хунок адміністративно-територіальних змін.

Слід зауважити, що за останні 14 років (1990;2004 рр.) спостерігається зменшення чисельності з 51.3 млн. чол. (1996 р.) до 48.6 млн. чол. (2004 р.), що становить 1.9 млн. чол. або 3.7%. Такі процеси зумовлені різними чинниками: низьким рівнем життя, екологічною кризою, соціально-економічними проблемами тощо. Але сильний вплив на чисельність має як природний рух, так і механічний, про що йдеться в наступних питаннях курсової роботи.

2. статево-віковА структура населення україни

Співвідношення між жінками і чоловіками в різних ві­кових групах відображає статево-вікова структура населен­ня (рис. 1). Більшість населення України становлять жін­ки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому ві­ці жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2−3 рази).

У віковій структурі населення можна виділити три гру­пи:

1) діти і підлітки (0−16 р.), 2) працездатне населення (жінки у віці 16−55 рр., чоловіки 16−60 рр.), 3) люди старшого віку. Найбільшою є група працездатного населен­ня — 55.7%, але його частка поступово знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку. В цілому по Україні вони становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості - 29%.

Рис. 1. Віково-статева структура населення [9, с.198].

В Україні склалися значні територіальні від­мінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в 1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що ха­рактеризуються великим відпливом населення, осо­бливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, у Вінницькій, Чернігів­ській, Черкаській, Полтавській та Сумській об­ластях він становив, за даними перепису 1989 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл. припадало 1070 жі­нок, Львівській — 1103, Волинській — 1117, Івано-Франківській — 1119 тощо. Дещо краще спів­відношення склалося в міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201 жінка).

Негативні демографічні процеси, які відбува­ються в останні роки, проявляються і в несприятли­вих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Особливо не­сприятливими є ці показники серед сільських жи­телів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей працездатного віку в середньому по республі­ці на 1 січня 1991 р. припадало 791 чол. непра­цездатного віку, то серед сільських жителів — 1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим — 695.

Відомо, що демографічне навантаження форму­ють дві складові його частини: кількість дітей на 1000 чол. працездатного вікукількість осіб пенсій­ного віку на кожних 1000 працездатних.

Співвідношенню цих показників надається принципово важливе значення, оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль в демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні на­селення. В цілому в Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб пенсійного віку — відповід­но 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це спів­відношення є більш сприятливим: на 1000 чол. пра­цездатного віку число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку — лише 301 чол. Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у демографічному навантаженні на сільсь­ких жителів число дітей значно менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впли­ває на демографічний потенціал села, оскільки об­межує можливості природного приросту його насе­лення, призводить до депопуляції сільських на­селених пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а от­же, і до загальної деградації великої кількості українських сіл.

3. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ РОЗСЕЛЕННЯ.

ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ ПО УКРАЇНІ.

Для характеристики розміщення населення використовують понят­тя «розселення». Розрізняють розселення міське і сільське. Основними чинниками розселення, а також інтенсивності й напрямів є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні й демографічні. Природні чинники позначаються па процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверх­ні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Територіальне розселення, крім того, залежить від інтен­сивності та напрямів постійних і маятникових переміщень населення.

В Україні існує сонна система розселення, основу якої становлять адміністративне, виробничета культурно-побутові передумови й чин­ники. Виділяють регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна, а іноді Подільська) й обласні (всього 24) системи розселення. Останні являють собою сукупність міських і сільських поселень, об'єдна­них навколо обласних центрів і керованих ними. Виділяють ще ткальні системи у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Всі вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв’язків.

Міське розселення. На розміщення населення, в гому числі місько­го, на території України впливають три основні чинники, найважливішим з яких е соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1999 рр. зросло у 5 ра­зів, а сільське — зменшилося в 1,6 рази. Нині в Україні є 448 міст і 896 містечок. Між цими видами міських поселень існує істотна відмінність. Місто—це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, куль­турно-торгові га адміністративні функції, а його населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють па економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільчі) та неекономіч­ні (адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Часто міста виконують якусь одну функцію, тому їх називають малофункціональними (монофункціональними). Проте найчастіше вони є поліфункціональними Найгустіша мережа міст у Донецькій (51), Луганській (37), Київсь­кій (26), Одеській та Харківській (відповідно 19 і 17) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпат­ській та Волинській (відповідно 10, 10, 11) областях.

Більшість міських жителів припадає па так звані містечка — промі­жну між містом і селом ланку поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкають дві та більше тисяч, переважно робітників і службовців, членів їхніх сімей.

Розрізняють містечка індустріальні, агропромислові, сільськогос­подарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 1999 р. їх у країні було 897, або 66,7% загальної кількості всіх міських поселень України, проте проживало в них тільки 13,2% загальної кількості міського насе­лення.

В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. осіб), середні (50−100 тис.), великі (100−500 тис.), дуже великі (500−1000 тис.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб).

Найчисельніша група — малі міста (до яких належать і містечка). Із загальної кількості міст (1345) вони становлять 1242, тобто 92,3%, проте в них проживає всього 31,8°/оо міського населення України. Середніх міст 55 (в них мешкає 11,3% міського населення), великих — 39 (26,9% міських жителів), дуже великих — 4 (8,4% мешканців). У п’ятьох містах-мільйоне­рах проживає 21,6% міського населення. Отже, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 56,9% міського населення України.

До міст-мільйонерів належать Київ (2,6 мли осіб), Харків (1,6 млн). Більш як по 1 млн осіб у містах Дніпропетровську, Донецьку, Одесі. Се­ред дуже великих міст — Запоріжжя (863 тис. осіб), Львів (794 тис.). Кривий Ріг (715 тис.), Маріуполь (500 тис.), Миколаїв (518 тис.) і Луганськ (475 тис. осіб).

Малі й середні міста, як правило, виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції та є центрами областей і адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних ко­палин. Ці міста використовують власну робочу силу й трудові ресурси навколишніх сільських місцевостей.

В Україні 19 міських агломерацій. У всіх 19 агломераціях України проживає понад 16 мли осіб місько­го населення.

Проблемами розвитку й планування міст у державі займаються науково-дослідні та проектні інститути (у м. Києві) та їх філіали в облас­них центрах.

Сільське розселення. На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення е дуже актуальним.. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо і в 1913 р. його частка становила 81% всього населення України, то в 1999 ''- р. -лише 32%, тобто зменшилася в 1,76 раза. Сільське населення ще пере­важає у Вінницькій (52%), Закарпатській (61%), Івано-Франківській (56,6%), Рівненській (52,4%), Тернопільській (56%), Чернівецькій (57,3%) областях, тобто в західному регіоні України та на Поділлі, де промисло­вість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (13,6%), Дніпропетровській (16.4%), Харківській (21%) областях та ін. Сільське населення живе в се­лах, загальна кількість яких зменшується (з 42 229 у 1961 р. до 28 775 у 1999 р., або майже в 1,5 раза). Половина сіл (54.8%) зосереджена в Захід-4 ній економічній зоні.

За кількістю жителів села поділяють на малі (1 тип — до 500 осіб) -57,7%, середні (2 тип — 500−1000 осіб)-22,4%і, великі (3 тип-понад 1000 осіб) — 19,9%. Більшість сільського населення проживає в середніх і вели­ких селах. Територіальні відмінності сільського розселення у різних природних зонах і районах України зумовлені природними, суспільно-економічними умовами та історичним минулим. Так, па Поліссі з його мозаїчними сільськогосподарськими угіддями села переважно невеликі за людністю, хоча існують певні відмінності між правобережним і лівобе­режним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розмішених поблизу одне від одного) мережа сільських поселень зріджена, вони розміщені біля водотоків густота сільського населення незначна.

Сільське розселення в тій чи іншій місцевості України має свої осо­бливості. Це й зрозуміло, оскільки села розміщені в різних соціально-економічних та географічних умовах. Загалом по Україні виді­ляють 26 класів сільського розселення. Найтиповішим є Східноукраїнський регіон сільського розселення (за площею він становить трохи більше третини території країни — 38%).

Другим за площею є Подільський регіон сільського розселення, роз­міщений на Подільській височині (Хмельницька, Вінницька області). Його середні показники розселення: густота сільського населення — 34 особи/км і людність сільських поселень в середньому 620 осіб. Села розміщені в лісостеповій частині України вздовж численних річок та шосейних шля­хів.

Сільське розселення може якісно відродитися лише на основі доко­рінної зміни виробничих відносин на селі та приватизації землі.

Рис. 2. Розселення населення на території України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. 1.Заставний Ф. Д. Географія України. -Львів: Світ, 1994. -472 с.

2. 2.Заставний Ф. Д. Населення України. Національно-територіальні питання. -Львів, 1993.

3. 3.Масляк П. О., Шищенко П. Г. Географія України. -К.: Зодіак-Еко, 1998. -432 с.

4. 4.Паламарчук М. М. Географія України. -К.: Освіта, 1993.

5. 5.Петрига Н. А. Движение трудовых ресурсов Украины: анализ и прогнозирование. -Тернополь, 1991.

6. 6.Розміщення продуктивних сил України / за заг. ред. Є.П. Качана. -К.: Вища школа. -375 с.

7. 7.Соціально-економічна географія України / за заг. ред. О.І. Шаблія. -Львів: Світ, 1994. -608 с.

8. 8.Щорічний статистичний довідник. -К.: Мінстат. — 2003 р.