Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Гендерна культура та способи її формування

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Феміністські установки свідомості включають в себе такі аспекти: 1) засудження використання біологічних статевих відмінностей для впровадження жорстко закріпленого, підпорядкованого становища жінки в сім'ї і суспільстві; 2) несприйняття існування в сім'ї і суспільстві строго закріплених чоловічих і жіночих ролей; 3) засудження розподілу сфер суспільного життя на чоловічі і жіночі; 4) переконання… Читати ще >

Гендерна культура та способи її формування (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Зміст Вступ Розділ 1. Гендер як соціальна конструкція системи соціостатевих стосунків

1.1 Гендерні підходи

1.2 Гендерні стереотипи

1.3 Гендерні конфлікти Розділ 2. Місце жінки в сучасному суспільстві

Розділ 3. Гендерна нерівність та соціальний статус жінки в сучасному українському суспільстві

3.1 Статусні фактори

3.2 Соціально-психологічні та соціокультурні фактори

3.3 Соціально-політичні фактори Розділ 4. Гендерна культура Висновки

Список використаної літератури

Вступ Тема «Гендер» є досить цікавою і в той же час надзвичайно актуальною на сьогоднішній день. Актуальність даної теми полягає в тому, що сьогодні в літературі тема гендеру активно досліджується. Зокрема, в роботі буде висвітлено, чому гендер так цікавить сьогодні дослідників, його особливості та критичні питання, які вимагають вирішення. По даній проблематиці сьогодні надзвичайно багато матеріалу, слід вибрати потрібний, який би сповна допоміг розібратися, що таке гендер.

Мета дослідження полягає в у визначенні впливу гендерних уявлень на формування самосвідомості в чоловічої та жіночої статей та виконання ними своїх соціокультурних та соціостатевих ролей.

До основних завдань відносяться:

1. Теоретично обгрунтувати гендерну специфіку змістових характеристик стилю життя чоловіків і жінок.

2. Визначити основні впливи гендерних стереотипів на формування маскулінності та фемінності.

3. Дослідити особливості гендерних уявлень в чоловіків і жінок, а також суспільства в цілому.

4. Виявити наявність гендерної нерівності.

5. З’ясувати місце жінки в українському суспільстві та суспільстві в цілому.

6. Виявити особливості впливу гендерних уявлень на формування чоловічого та жіночого стилю життя, а також формування засад гендерної культури.

Об'єктом дослідження є гендер як соціокультурна категорія регулювання стосунків в суспільстві.

Предметом дослідження є вплив гендерних уявлень чоловіків і жінок на формування індивідуального стилю їх життя.

Історіографія по даному питанню досить обширна, але в роботі використані ті праці, які найповніше розкривають проблематику даної теми, такі як: Вейнінгер О. в праці «Стать і характер» говорить про диференціацію статей, яка на його думку ніколи не закінчиться. Автор стверджує, що всі особливості чоловічої статі можна знайти, хоч би в найслабшому розвитку, і у жіночої статі. Всі статеві ознаки жінки наявні і в чоловіка, хоча б у зародковому рудиментарному вигляді.

В роботі Українського інституту соціального дослідження «Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства» йдеться мова про трансформацію національного життя в умовах глобалізації, всеосяжні світові масштаби діяльності зв’язків, стосунків, долання кордонів зумовили потребу запровадити поняття гендеру в практичних перетвореннях.

В дослідженні «До питання про гендерну культуру суспільства» говориться про термін «гендер», який з’явившись у вітчизняних соціальних і гуманітарних студіях на початку 1990;х років, привернув до себе стільки уваги, що навколо нього вибухнули палкі обговорення та полеміка.

Івченко Ю. в роботі «Історичний аналіз ролі жінки в суспільстві» наводить проблеми жіночого руху, звертає увагу на завангажованість жінок стереотипами, які існували напротязі століть.

Колбановський В.Н. «Про статеве виховання підростаючого покоління» говорить про те, що гендерними ролями людина оволодіває в процесі учіння з дитинства.

Кравець В.Г. в працях «Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді», «Гендерна педагогіка» зазначає те, що гендерні теорії та відповідні гендерні стратегії грунтуються на тому, щоб інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, стали обов’язковими критеріями при розробленні загальних концепцій суспільного розвитку, їх втілення в життя, виконанні програм у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, щоб жінки і чоловіки могли однаково цим скористатись, а нерівність була подоланою і не мала грунту для виникнення.

Кулачек О.Г. «Проблеми гендерної рівності в державному будівництві» звертає увагу на місце та роль жінки в суспільстві. Історично склалося, що жінки мають значно менше можливостей, ніж чоловіки, для вияву своїх здібностей. Причиною цього є ставлення соціуму до жінок.

Мані Дж., Такер П. «Орієнтація» говорять про теорію природної взаємодоповюваності статей.

В роботі «Основи теорії гендеру» йдеться мова про гендер як явище багатогранне, яке потребує нових методологій і методик. Власне, він і сам є методологією для розуміння людини її світогляду.

Резнік Г. О. «Становище жінки в українському суспільстві» йдеться про статус жінки. Репрезентованість жінок в органах державної влади, особливо щодо залучення високоосвічених жінок із функціями лідера до керівної діяльності, залишається незначною.

Стрельник Є.О. в низці своїх наукових праць здійснює комплексне соціологічне дослідження гендерної нерівності та соціального статусу жінки в економічній, політичній та соціокультурній сферах сучасного українського суспільства.

Ушинськиий К.Д. «Про народність в громадському вихованні» звертає увагу не тільки на педагогічні засади виховання, але й на гендерний аспект.

Філіпов «Теорія материнства» звертає увагу на жінку з точки зору матері, але при цьому не обмежуючи її можливостей реалізувати себе як особистість.

Хубер Д. «Теорія гендерної стратифікації» говорить про чіткий розподіл чоловічих і жіночих ролей.

Практична значимість даної роботи полягає у тому, що її матеріал можна використати на уроках історії України та на дисциплінах етнографічного циклу, а саме: етнографія, етнографія України та народознавство.

Розділ 1. Гендер як соціальна конструкція системи соціостатевих стосунків

1.1 Гендерні підходи гендер соціальний статус жінка Перш ніж аналізувати гендерні підходи в педагогіці, доцільно в загальних рисах розглянути теорії гендеру. Перша з них — теорія соціального конструювання гендеру, або розуміння гендеру як соціальної конструкції. Розуміння того, що дихотомія статей змодельована і продовжує моделювання культурою, є ключовим положенням, яке ставить під сумнів правомірність сучасного стану речей, який проголошує стать онтологічною категорією, а тим самим виправдовує і надання різних можливостей для розвитку чоловіків і жінок. З цих позицій дається визначення гендеру як «організованої моделі соціальних стосунків між чоловіками і жінками, що конструюється основними інститутами суспільства». Виділяють два постулати такого підходу: 1) гендер конструюється шляхом соціалізації, розподілу праці, системою гендерних ролей, сім'єю, засобами масової інформації; 2) гендер формується і самими індивідамина рівні їх свідомості (тобто гендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм і підлаштування під них (в одязі, зовнішності, манері поведінки тощо). Робити гендер — означає створювати такі відмінності між хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, які не є природними, сутнісними чи біологічними.

Індивід засвоює певні правила поведінки та установки, які суспільство вважає відповідними до їх гендерних ролей, у процесі соціалізації. Твердження про те, що саме суспільство формує ті чи інші стилі буття чоловіків і жінок, тобто в суспільстві існують певні структури, які спонукають людей дотримуватися тих чи інших соціостатевих ролей. 4;23]

Друга теорія розуміння гендеру як мережі, структури чи процесу, тобто гендеру як стратифікаційної категорії в сукупності інших стратифікаційних категорій, розгляд гедеру в ряді таких стратифікаційних категорій, як клас, раса, вік.

Третя теорія розуміння гендеру як культурної метафори. Чоловіче і жіноче на онтологічному і гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче-раціональне, духовне, божественне, культурне; жіноче-чуттєве, тілесне, гріховне, природне. Чоловіче, чи те, що ототожнюється з ним, вважається позитивним, значущим і домінуючим, а жіноче-негативним, вторинним, субординованим. [4;46]

Нерідко під гендером розуміють просто проблему соціального статусу жінки чи чоловіка («гендерних ролей»). При такому розумінні гендерна проблема виступає не як основна, а стоїть в ряді інших, більш чи менш важливих.

Є інша постановка проблеми, згідно з якою гендер — це так звана «соціальна стать», тобто система взаємин між чоловіками і жінками, створена через соціальні зв’язки (на відміну від природних взаємин). Таке розуміння небезпечне розглядом гендерних досліджень передусім і здебільшого в соціології. Гендер стає тут категорією соціологічною, а гендерний розгляд розуміють як щось таке, що має відношення до питань соціального функціонування суспільства. Ця точку зору змістовніша, ніж просто міркування про статус статей, оскільки гендерні відносини тут можна представити як основні. Таким чином, відкривається можливість для побудови спеціальної теорії цього питання. [4; 98−99]

На основі аналізу наукової літератури можна виділити два основних типи гендерних установок — патріархатні і феміністські. Для патріархатних установок характерні наступні особливості: 1) переконання, що в суспільних і сімейних відносинах має існувати жорсткий розподіл чоловічих і жіночих ролей; 2) погляд, згідно з яким чоловікові належить провідна, активна роль у сім'ї і суспільстві, а жінці підпорядкована, пасивна; 3) переконання, що життєві цінності жінок і чоловіків різні: сім'я і кохання-основні цінності для жінок; справа, робота, самореалізація поза сім'єю — цінності чоловіків; 4) віддання переваги сімейним відносинам, в яких чоловік є главою сім'ї, вносить основний вклад в бюджет сім'ї; 5) приписування жінці в якості головної її ролі в суспільстві-ролі матері, тобто поведінки пов’язаної з народженням і вихованням дітей; 6) осуд поведінки жінки, в якої домінують орієнтації на самореалізацію поза сім'єю, на кар'єру, професійні досягнення; 7) уявлення про те, що патріархатна модель суспільства природна, зумовлена біологічними відмінностями статей; 8) засудження рівних прав жінки і чоловіка.

Феміністські установки свідомості включають в себе такі аспекти: 1) засудження використання біологічних статевих відмінностей для впровадження жорстко закріпленого, підпорядкованого становища жінки в сім'ї і суспільстві; 2) несприйняття існування в сім'ї і суспільстві строго закріплених чоловічих і жіночих ролей; 3) засудження розподілу сфер суспільного життя на чоловічі і жіночі; 4) переконання, що жінки і чоловіки в сучасному суспільстві мають неоднакові можливості для самореалізації в різних сферах, і такий стан визначається несправедливим; 5) прийняття образу жінки (гендерного ідеалу), головними рисами якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до свободи і незалежності, діяльність у різних сферах суспільного життя; 6) погляд, відповідно до якого для жінки високу цінність мають професійні досягнення, кар'єра, розкриття власних можливостей і здібностей, прагнення до самореалізації; 7) відання переваги сімейним відносинам, які не зобов’язують жінку всю себе віддавати турботі про інших; 8) погляд на виховання дітей, за яким суспільство повинно максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у житті дитини; 9) осуд ставлення до жінок як суб'єкту сексуального пригнічення; 10) несприйняття подвійних стандартів у суспільній моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя; 11) переконання в необхідності глибокого усвідомлення жінками свого підпорядкованого становища, бажання змін у суспільній ролі жінки і розуміння важливості практичних дій у цьому напрямку. [14; 45−48]

На думку Ю. Радостаєва («Психологія сексуальності»), фемінізм має помилкову установку на формальну рівність у дусі зрівнялівки, коли, наприклад, феміністки виставляють вимогу пропорційного предстаництва жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, коли професійність управлінського апарату варто визначати не за якісними характеристиками знань і досвіду, а за кількісним співвідношенням чоловіків і жінок в апараті. Йому незрозуміле маніакальне прагнення американських феміністок знищити законодавчо всі зовнішні прояви і ознаки сексуальності, відмінність статей у всіх проявах.

Рівність — це не однакова кількість жінок і чоловіків у парламенті. Це-свобода вільно від стереотипів обирати свій шлях: прати супутникові все життя шкарпетки чи займатися політикою, або ж йти у науку, незалежно від статі.

Гендерна рівність-це рівна оцінка суспільством подібності й відмінності між жінками і чоловіками, різних соціальних ролей, які вони виконують; це рівне соціальне становище жінок і чоловіків, яке створюється за допомогою надання їм рівних умов для реалізації прав і творчого потенціалу особистості, здійснення спеціальних заходів для компенсації історичних і соціальних упущень, що заважають статям займати рівні позиції.

Рівність статей не означає їх уподібнення один одному чи ідентичність, так само як і те, що ця рівність не повинна встановлювати в якості норми такі умови і спосіб життя, які властиві одній статі. Принцип рівності включає в себе і право на відмінність, яке передбачає обов’язковість врахування характерних для жінок і чоловіків відмінних рис, пов’язаних з незалежністю до того чи іншого соціального класу, політичними поглядами, релігією, етнічною належністю, расою чи сексуальною орієнтацією. Положення про соціальне рівноправ'я чоловіків і жінок не повинно ігнорувати факти наявних біологічних і психологічних відмінностей і заперечувати доцільність їх врахування у розподілі ролей у суспільному й професійному житті суспільства. [14; 67−69]

Гендерну несправедливість, утвердження переваги однієї статі над іншою, обгрунтування соціальної нерівності жінок і чоловіків називають сексизмом. За своїми ідеологічними функціями в стосунках між статями сексизм аналогічний расизму в стосунках між расами та етносами. Він проявляється на всіх рівнях організації гендерних відносин. На мікросоціальному рівні сексизм може закріплятися політикою держави, законодавством, що регулює різні аспекти організації та оплати праці, питання підтримки материнства тощо.

На рівні міжгрупових взаємин сексизм проявляється в механізмах сприйняття представників різної статі, приписування їм певних рис характеру, здібностей, інтересів, зовнішності, розподілу сімейних ролей тощо. Невідповідність гендерним стереотипам оцінюється негативно, як представниками протилежної статі, так і членами своєї.

1.2 Гендерні стереотипи На індивідуально-особистісному рівні сексизм проявляється в негативній самооцінці поведінки і життєдіяльності суб'єкта, коли вона не відповідає гендерним стереотипам (придушення, зовнішнє і внутрішнє).

Гендерний стереотип-це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений образ поведінки і рис характеру чоловіків чи жінок. Стереотипи проявляються в усіх сферах життя людини: самосвідомості, міжособистісному спілкуванні, міжгруповій взаємодії. Вони дуже стійкі. Доведено, що гендерні стереотипи набагато сильніші від расових. [14; 125−127]

У сучасному світі в суспільній свідомості і практиках взаємодії гендерні стереотипи розглядаються як «істинні» і часто, трансформувавшись у цінності, формують нормативні образи «істинно» фемінності. Таким чином, існуюча норма поведінки перетворюється на припис. Гендерні стереотипи визначають статусні характеристики чоловіків і жінок, закріпляючи становище чоловіків і дискримінаційні практики щодо жінок.

Виділяють декілька груп гендерних стереотипів. До першої відносять стереотипи маскулінності-фемінності. Стереотипному уявленню маскулінності приписуються «активно-творчі» характеристики, інструментальні риси особистості, як-от: активність, домінантність, впевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства. Фемінність, навпаки, розглядається як «пасивно-репродуктивне начало», що проявляється в експресивних особистісних характеристиках: залежності, турботливості, низькій самооцінці, емоційності. Маскулінні характеристики зазвичай протиставляються фемінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнюючі. Стереотип першийявне завищення всього того, що стосується чоловічої статі. В основі цього стереотипу лежить здатність чоловіка активно змінювати, перетворювати оточуючий світ. Статева сила, потенція і продуктивність визначає обличчя культури, тому-то чоловіча стать і виглядає ціннішою. [14; 145]

Стереотип другий-це подвійний стандарт статевої моралі з переважним забезпеченням свободи знову ж таки для чоловіків. Чоловіча стать активніша і цінніша-отже, їй і більше свободи в шлюбно-сімейних стосунках. По суті-ця свобода не що інше, як схвалення полігамних орієнтацій чоловічої статі.

Стереотип третій-диференціація мужності і жіночності у сексуальній поведінці і статевій самосвідомості. Визначаючи відмінність статей, культура вбачає сенс цієї відмінності не лише у відтворенні людини, але й у забезпеченні суто людських потреб-насолодах і коханні. Притяжіння і взаємодоповнення різних начал, властивостей, характерів, смаків-ось що криється за фасадом статі.

Стереотип четвертий ставить більш жорсткі вимоги до формування статевої ідентифікації чоловіків, причому передусім з боку саме чоловічого оточення конкретного індивіда. Це-зворотній бік високої цінності чоловічої статі і визнання за нею активного начала.

Стереотип п’ятий стосується проституції як транскультурного явища в умовах різних культур. Полігамні потяги чоловіків значною мірою задовольняються завдяки проституції. [14; 156]

Друга група гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками. Для жінки найзначущою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці приписується перебування у приватній сфері життя-дім, народження дітей, на неї покладається відповідальність за взаємини в сім'ї. Чоловікам приписується активність у громадському житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім'ї.

Третя група гендерних стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційних уявлень вважається, що жіноча праця має носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров’я, освіти. Для чоловіків можлива творча і керівна робота. Їх праця визначається в інструментальній сфері діяльності. [14; 174−176]

Основні стереотипні погляди на жінку в патріархальному суспільстві сформулювалися так:

— жінка не повинна бути розумною (розум жінки полягає в тому, щоб приховувати його від чоловіка);

— у жінки існує особливе жіноче щастя (аби вдома з дітьми і чоловіком все було добре);

— жінка повинна підлаштовуватися під чоловіка, забезпечувати його спокій і комфорт (що і як треба зробити, щоб чоловік був задоволений);

— жінка повинна терпіти і зберігати важкі для неї стосунки (тобто миритися з насиллям стосовно неї і дітей, заради яких часто і декларується збереження сім'ї);

— жінка повинна мати обов’язковий набір психологічних якостей (добра, ніжна, слухняна, залежна, м’яка, слабка тощо);

— жінка повинна бути красивою, доглянутою (при цьому існує експлуатація жіночого образу в рекламі модного одягу, косметики та інших товарів), щоб добре влаштуватися в житті, тобто вдало вийти заміж;

— жінці дозволяється відкрита емоційна реакція і навіть прояв вербальної агресивності, капризність. Вважається, наприклад, що чоловік повинен бути витриманим, врівноваженим, безпристрасним у взаєминах з іншими людьми. Жінка ж може дозволити собі каприз, вона може і поплакати;

— жінка повинна бути молодою і не обтяжена дітьми, щоб успішно просуватися в кар'єрі. [14; 182]

Гендерні стереотипи виступають генеральними угодами про взаємодію «чоловічого» і «жіночого». Позитивним у дії гендерних стереотипів є підтримка міжособистісного і міжгрупового взаєморозуміння і співпраці. Негативним у дії гендерних стереотипів є те, що вони можуть негативно впливати на самореалізацію чоловіків і жінок, виступати бар'єром у розвитку індивідуальності, особливо тих якостей, які не відповідають певному статево-ролевому стереотипу. [14;196]

Для особи чоловічої статі просльозитися-значить порушити норму мужності. В результаті у хлопчиків може розвинутися фемінофобія, тобто страх перед проявом у собі жіночності. В дорослих чоловіків прояв цього страху може бути зумовлений уявленнями про те, що гомосексуалізм властивий чоловікам з рисами жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що якщо чоловік не повинен бути емоційним, то немає чого вдосконалювати експресивні здібності і здатність розуміти емоції інших. У результаті відмінності між статями ще більше збільшуються. [13; 67]

1.3 Гендерні конфлікти Гендерний стереотип закріплення соціальних ролей за певною статтю впливає на виникнення гендерних конфліктів і на інтраіндивідуальному рівні. Ці ролеві конфлікти називаються внутрішньо особистісними і викликаються суперечливими уявленнями, мотивами, моделями поведінки.

На макрорівні гендерний конфлікт-це конфлікт інтересів, тобто боротьба жінок як соціальної групи за вищий статус у суспільстві. Немає сьогодні балансу між «публічними» сферами життя, де домінують чоловіки, і «приватними» сферами, де «панують» жінки. Материнство, як і раніше, використовується в якості основного аргументу для закріплення за жінками основної відповідальності за дім, сім'ю та їх усунення від прийняття важливих рішень в економіці і політиці. В результаті основні чоловічі цитаделі-міжнародна дипломатія, питання озброєння, ринок цінних паперів, розподіл державного бюджету-залишаються неприпустимими для жінок. В ситуації гендерного соціального конфлікту усвідомлення жінками їх нижчого порівняно з чоловіками статусу в суспільстві і незгода з таким порядком речей може проявитися в активізації жіночих рухів за свої права (перша і друга хвиля фемінізму).

На рівні міжособистісних відносин гендерні конфлікти найрозповсюдженіші в сімейній і професійній сферах, при цьому вони викликаються потребою перерозподілу традиційних жіночих і чоловічих ролей. Зазвичай, чоловіки мають установки на традиційний тип сімейних відносин у побуті (дружина виконує більший обсяг домашніх робіт, а якщо чоловік їй і допомагає, то це лише виконання традиційних видів «чоловічої роботи»). Жінки найчастіше схиляються до егалітарного типу розподілу ролей у сім'ї, за якого сімейні обов’язки поділяються порівно між чоловіком і дружиною, або розподіляються залежно від ситуації: основну частину домашніх справ бере на себе той член сім'ї, в якого більше вільного часу.

Гендерні конфлікти викликані суперечностями між нормативними уявленнями про риси особистості та особливості поведінки жінок і чоловіків і неможливістю чи небажанням особистості і групи людей відповідати цим уявленням-вимогам. Найяскравішим проявом зіткнення традиційних нормативних вимог до ролевої поведінки жінок і реальної ситуації їх життєдіяльності служить феномен, який в соціально-психологічній літературі описаний як «ролевий конфлікт працюючої жінки». Цей особистісний конфлікт між ролями частіше виникає у жінок, орієнтованих на свою сім'ю, але вимушених працювати поза домом, тобто статевопізованих жінок. Ролевий конфлікт працюючої жінки розглядається як комплекс суб'єктивних негативних переживань, що виникають у жінки при оцінці нею того, як вона справляється з суміщенням ролей у професійній і сімейній сферах. Деструктивним показником ролевого конфлікту є почуття провини, яке народжується з моделі сприйняття жінкою своїх ролей. [10; 34−37]

Другим типом гендерного внутрішньо особистісного конфлікту є конфлікт страху успіху. Успіх викликає в жінки тривогу, так як асоціюється з небажаними наслідками-втратою жіночності, втратою значущих відносин і соціальним відторгненням. Дослідження Мірри Комаровскі виявили, що розумні дівчата воліють здаватися дурнішими та інфантильнішими від хлопців, щоб не бути «нежіночними». Вона назвала це «правилом бути на два кроки позаду чоловіка».

Вираженим деструктивним показником ролевого конфлікту є почуття вини, яке народжується з моделі сприйняття жінкою своїх ролей. Часто це пов’язано з синдромом супержінки: мати в житті все (заміжжя, діти, кар'єра) і чудово виконувати свої обов’язки. Почуття вини характеризується високою стійкістю і численними проявами. Поведінка, викликана почуттям провини, є компенсаційною, вона стимулюється глибокою потребою виправдання, що зроблено щось недобре, і це необхідно виправити. [10; 56−57]

Ймовірність внутрішньо особистісних гендерних конфліктів зростає, якщо людина, всупереч своїм бажанням і потребам, дотримується соціокультурних приписів («Чоловіки так не поводяться», «Не жіноча це справа») і підпорядковує свої індивідуальні прояви поведінки традиційним нормативним моделям жіночої і чоловічої ролі.

Ознаками гендерно-ролевого конфлікту є:

1. Обмеження емоційності-труднощі у виразі своїх емоцій чи заперечення прав інших на їх вираження.

2. Гомофобія-побоювання гомосексуалів.

3. Потреба контролювати людей і ситуації.

4. Обмеження сексуальної поведінки і демонстрації прив’язаності.

5. Нав’язливе прагнення до успіху.

6. Проблеми з фізичним здоров’ям, що виникають через неправильний спосіб життя.

Але очевидно те, що у чоловіків і жінок за наявності такої сукупності домінують лише якісь певні ознаки. Звідси випливає завдання педагогів розвивати передусім у дівчат фемінні, а у хлопців-маскулінні ознаки, не цураючись і андрогінного принципу. [6; 90−96]

Мскулінність/фемінність як дескриптивна, описова категорія означає сукупність поведінкових і психічних рис, властивостей та особливостей, що об'єктивно притаманні чоловікам/жінкам на відміну від жінок/чоловіків.

Маскулінність/фемінність як аскриптивна категорія означає один з елементів символічної культури суспільства, сукупність соціальних уявлень, установок і вірувань про те, чим є чоловік/жінка, які якості йому/їй приписуються.

Маскулінність/фемінність як прескриптивна категорія означає систему вказівок, що має на увазі не пересічного, а ідеального чоловіка (ідеальну жінку), тобто представляє нормативний еталон мужності/жіночності. [7; 234−235]

На становлення і кризу маскулінності впливають зміни соціальних умов, ознаки і причини яких треба шукати не стільки в індивідуальній психології, скільки в соціально-економічних процесах і відносинах.

Численні тести маскулінності/фемінності свідчать, що хоч самі властивості маскулінності і фемінності полярні та альтернативні, конкретні індивіди відрізняються один від одного лише за ступенем їх вираженості. При цьому різні шкали маскулінності/фемінності (інтелекту, емоцій, інтересів і т. п.) принципово не співпадають одна з одною. Це означає, що маскулінність не є унітарною рисою, чоловік з високим показником маскулінності за однією шкалою може мати низький показник за іншою. І залежить це не від його іманентних природних характеристик, а від конкретної сфери його діяльності, роду занять, соціального статусу тощо. 7;280]

Традиційні гендерні ролі стримують розвиток особистості і реалізацію наявного потенціалу. Ця ідея стала поштовхом до розробки концепції андрогінії, за якою людина, незалежно від своєї біологічної статі, може бути наділена як рисами маскулінності, так і фемінності, андрогінну моделі гендерних ролей. Статеворолева поведінка молоді поєднує в собі елементи жіночності і мужності. [6; 27−32]

На початку XX століття О. Вейнінгер писав: «Диференціація статей ніколи не буває закінченою. Всі особливості чоловічої статі може знайти, хоч би в найслабшому розвитку, і у жіночої статі. Всі статеві ознаки жінки наявні і в чоловіка, хоча б у зародковому рудиментарному вигляді». І далі: «Можна навіть сказати, що в сфері досвіду немає ні чоловіка, ні жінки. Існує лише мужнє і жіночне». [1; 7−9]

Андрогінія-узгодження тенденцій маскулінності і фемінності в одній і тій самій особистості. Вона пов’язана з тим, щоб уникнути фіксованого на статевому факторі самовизначення особистості, та є особливим типом психологічного функціонування з багатьма позитивними наслідками. [1; 125]

Підводячи підсумки даного розділу можна зробити висновок, що гендер — це соціальна стать, яка визначає поведінку людини в суспільстві і те, як ця поведінка сприймається. Це напіврольова поведінка, яка визначає стосунки з іншими людьми: друзями, колегами, однокласниками, батьками, коханими, випадковими знайомими і т. п. В психології і сексології «гендер» вживається в більш широкому значенні, маючи на увазі будь-які психічні або поведінкові якості, які асоціюються з маскулінністю і фемінністю, які відрізняють чоловіків від жінок (раніше їх називали статевими властивостями або різницею).

Гендер — поняття, яке розглядається сучасною соціологією як протилежне поняттю біологічної статі. Різниця полягає в тому, що біологічна стать «видається» людині ще до народження, і змінити її неможливо, якщо тільки з допомогою хірургічного втручання. Гендер же-це поведінковий комплекс, який притаманний чоловікам і жінкам. Гендер може мінятися в ході історичного розвитку суспільства. Саме поняття «гендер» виникло, коли вчені виявили, що біологічна стать мало впливає на соціальні ролі чоловіків і жінок. В результаті з’явилося визначення гендера — це сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство приписує виконувати людям в залежності від їх біологічної статі. І чоловіки, і жінки, які живуть в суспільстві повинні виконувати свої гендерні ролі, які їм приписало це суспільство. Звісно, в різних суспільствах і ролі будуть різними. Таким чином, гендер — це соціальна модель людини, яка визначає її положення в суспільстві.

Щодо гендерної рівності, про яку йдеться в розділі, то вона передбачає рівне володіння жінками і чоловіками соціально цінних благ, можливостей, ресурсів і винагород. Гендерна рівність не означає, що чоловіки і жінки стають однаковими, а те, що їх можливості і життєві шанси рівні.

Розділ 2. Місце жінки в сучасному суспільстві

У пізнанні людиною самої себе жінка посідає домінуюче становище. Від вирішення цього завдання багато в чому залежить досягнення кінцевого результату. І це не перебільшення. Правий Жюль Мішле, який написав: «Виховувати дівчинку-це виховувати саме суспільство, тому що воно виходить з родини, де душею є жінка». Проте треба констатувати, що помітного успіху на цьому поприщі не помічено.

Жіночий образ переважно зберігається як міфопоетичний. Вона-Єва, що прилучила людство до гріхопадіння, амазонка-жінка-войовниця і навіть відьма-володарка магічних знань. Правда, література і мистецтво докладають чимало зусиль, аби його зруйнувати, надавши йому іншого змісту. І досягли в цьому чималих «успіхів». На цьому тлі тенденція бачити в жінці політика чи підприємця, що з’явилася останнім часом, не має успіху. [9; 29]

Коли мова заходить про жінку у нас одразу спрацьовує культурологічний стереотип: берегиня домашнього вогнища, мати, породжувачка роду. Це святі ролі жінки, вони були таким протягом тисячоліть і такими залишаються. Але у сьогоднішньому світі жінку вже давно не влаштовує суто домашня роль. Вона претендує-і небезпідставно-на роль значно активнішу. Жінки доводять, що їм цілком під силу займатися будь-яким видом бізнесової, економічної, державної, законотворчої діяльності.

Більше того, жінки будуть відігравати щоразу більшу роль на цих аренах, що є природнім, логічним виявом цивілізованості суспільства. Можливо не всі ми зараз це чітко усвідомлюємо, не всі до цього морально готові, проте ми мусимо це сприйняти як даність. Часи суто чоловічого керування вже давно в минулому, із результатами ми маємо справу зараз. Одним із завдань сучасного суспільства є підвищення статусу жінок, усвідомлення всіма, жінками в тому числі, цієї зміни як справи, що підказує здоровий глузд. [9; 43−46]

Існує достатня законодавча база, що захищала б права жінок, але її треба змусити ефективно працювати. Те, що у нас порушуються чи ігноруються закони-проблема не лише жіноча. Законодавчо не дискриміновані, жінки за рівних умов отримують меншу платню, їх у першу чергу звільняють. Маючи маленьку дитину, вони не можуть влаштуватися на роботу. Жінки втратили надію на те, що держава їх захищає. Більшість з них не довіряють уряду, парламенту.

Проте реальні шанси впевненої в собі жінки зробити вдалу кар'єру різко зменшуються залежно від висоти службового щаблю, на який вона претендує. Жінки-високі керівники-це, скоріше, дивина у нас, аніж правило. [9; 58]

Досить низький відсоток жінок, які прагнуть робити кар'єру, можна пояснити двома причинами. Перша-в самих жінках, в їхній невпевненості у своїх силах. Стереотипи щодо «головної місії» жінки міцно укорінені. Друга причина-неготовність суспільства, перш за все чоловіків сприйняти позитивно жінку-лідера. Іншими словами, серед чоловіків існує стереотип щодо принизливості бути підлеглим жінки, хоча більшість із них визнає можливість останніх обіймати високі посади на підставі професійних здібностей. Отже постає завдання зміни цих шкідливих соціальних стереотипів, котрі, як і всі стереотипи, просто заважають жити.

Жінки не просто дають життя, вони можуть зробити його достойним, і не лише для себе. Жінка з її мудрістю та прагнення до гармонії, урівноважує цей світ з його неконтрольованою агресією та боротьбою амбіцій. [9; 62−63]

Місце та роль жінки в суспільстві-одне з одвічних питань. Історично склалося, що жінки мають значно менше можливостей, ніж чоловіки, для вияву своїх здібностей. Причиною цього є ставлення соціуму до жінок. Жінка може реалізуватися як особистість лише у материнстві та сімейному житті, а що стосується професійного росту та громадсько-політичної діяльності-вважається вторинним. Таке ставлення до жінок є порушенням їх прав. [9; 78−79]

Без високого статусу жінки неможливо стати цивілізованою та багатою державою. Статус жінок акумулює в собі особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, у суспільній свідомості, ціннісних орієнтаціях. Для більшості працездатних жінок адаптація до ринкових змін в економіці проходить надто важко. Жінки об'єктивно є менш конкурентоспроможною категорією на ринку праці. Це виявляється у зайнятості за наймом, підприємницькій діяльності, професійному та кар'єрному зростанні. Поєднання жінками суспільних функцій, повя’заних з їхньою професійною діяльністю, та сімейних обов’язків змушує їх іноді відмовлятися від професійного зростання взагалі. У результаті програє як суспільство, так і сама жінка, тому що залишається нереалізованою значна частина її духовного та інтелектуального потенціалу. Репрезентованість жінок в органах державної влади, особливо щодо залучення високоосвічених жінок із функціями лідера до керівної діяльності, залишається незначною. [12; 16]

Поряд з цим, спостерігається зростання громадської активності жінок. Відбувається процес становлення масових жіночих організацій, збільшується кількість недержавних жіночих об'єднань. Причини, через які жінки об'єднуються, різноманітні. Діапазон їхніх інтересів і діяльності дуже широкий: від клубів за інтересами до спроб впливу на реальну політику. Більшість жіночих організацій сповідує ідею державотворення. Зростає відповідальність цих організацій за долю жінки, родини в цілому.

Поглиблюється співпраця із цих питань жіночих організацій із парламентом, іншими державними структурами. Важливим є саме осмислення жіночими організаціями свого місця в соціумі та об'єктивної оцінки тих проблем, які стають на заваді цьому рухові. [12; 19]

Однією з найсерйозніших проблем жіночого руху взагалі є подолання за ангажованості суспільства на звичні стереотипи, за якими соціальна роль жінки зводиться тільки до обслуговування чоловічої частини населення та родини. Другою проблемою жіночого руху є недостатність ресурсів. Реальне складне соціально-економічне становище, в якому перебуває жінка, позбавляє багатьох жінок можливості та бажання займатися громадською діяльністю. Третьою важливою проблемою жіночого руху є також небажання в суспільстві сприйняти жіночий рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства. Четверта проблема-є недостатня проінформованість суспільства про жіночий рух. Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що жіночі організації не користуються великою популярністю в населення, а їх потенційні можливості у розв’язанні жіночих проблем залишаються задіяними не повною мірою. Цьому перешкоджає і обмежений доступ жінок в урядові та управлінські структури, низький рівень поширення феміністичних цінностей. У жіночих організаціях домінує традиційний погляд на жінку. П’ятою проблемою у розвитку жіночого руху є наповнення його гендерним змістом, формування у населення гендерної культури взаємовідносин, визнання гендерних досліджень як галузі наукових досліджень, розроблення фундаментальних наукових праць, утвердження гендерних навчальних курсів в школах і вищих учбових закладах, що забезпечувало б наукове підґрунтя жіночого руху як суспільного явища, спрямованого на творення нової культури, на розвиток гендерної демократії. Шостою проблемою, що гальмує консолідацію зусиль жіночих організацій, — є побоювання кожної з них втратити свою автономію, з одного боку, а з другого-брак активності щодо консолідації рядових учасниць руху. Серед інших причин-брак організаційного досвіду роботи, відсутність необхідних управлінських навичок і етичні проблеми. Культура взаємовідносин, потреба поступатися амбітним інтересам, особиста відповідальність за стан у жіночому русі досить часто піднімається при контактних зустрічах. [5; 25]

Питання умов праці жінок, матеріального рівня, побуту, відпочинку, правового захисту, участі в управлінні, охороні здоров’я, материнства, не можуть і не повинні бути турботою лише представниць «прекрасної статі». Вони визначають рівень держави, культури нації, а тому потребують адекватної оцінки, ставлення. Активне залучення жінок до всіх процесів життєдіяльності держави сприятиме більш успішному проведенню демократичних перетворень. Здійснення державної політики щодо поліпшення становища жінок та запровадження механізму її реалізації дозволить створити рівні можливості для жінок та чоловіків, всебічного розвитку особистості. [5; 28]

Роблячи висновок звернемо увагу на те, що історично склалося так, що чоловік брав на себе роль борця і виступав як потенційний чи реальний творець своєї нації. Жінка ж залишалась берегинею роду, насамперед фізичної його складової. І тому найвизначніша її роль, освячена суспільною традицією, була, безумовно, сімейною.

Щоб не говорилося, але жінка посідає домінуюче становище в суспільстві, хоч чоловічій половині цього не хочеться визнавати. Взагалі, простежується пряма кореляція між розвиненістю і стабільністю країни і представництвом в її владних структурах жіноцтва. Можна стверджувати: світовий досвід підтвердив, що жінки можуть бути професіоналами-політиками найвищого ґатунку.

Загальна кількість жінок задіяна там, де треба вирішувати повсякденні побутові проблеми громадян і, зрештою, займатися мало творчою рутинною роботою. Успіх чекає всі держави, якщо вони реалізують рекомендацію Маргарет Тетчер: «Хочеш представництва-візьми чоловіка, хочеш реальної роботи-візьми жінку».

Розділ 3. Гендерна нерівність та соціальний статус жінки в сучасному українському суспільстві

Вивчення проблеми становища жінки представлене сьогодні багатьма дослідниками й дослідницькими напрямками. Актуалізація цього наукового інтересу пов’язана як з реальними соціальними процесами, так і з теоретичними передумовами, зокрема з формуванням гендерного підходу в соціальних науках. Проте фундаментальні роботи, у яких був би здійснений комплексний соціологічний аналіз соціального статусу жінки, майже відсутні. [13; 84]

Як продемонстрував аналіз, гендер, який є однією з важливих категорій стратифікації, істотно визначає життєві шанси індивіда, можливості формування й реалізації його соціального потенціалу, його соціального статусу. Як наслідок виникають значні розбіжності між формальним і реальним статусом жінок і чоловіків у суспільстві. Соціальний статус індивіда залежить від впливу цілої групи факторів: правових, економічних, політичних, соціально-психологічних, культурних, історичних та інших. Гендерна нерівність не є безпосереднім наслідком біологічних розходжень між статями. Ця форма нерівності виникає не стільки через ці природні розходження, скільки через те, яким чином вони інтерпретуються та впливають на створення та відтворення соціальної ієрархії. [13; 86]

На основі проведеного дослідження виділено фактори, що впливають на формування і реалізацію економічного, політичного, соціокультурного потенціалу жінок і на їх соціальний статус.

3.1 Статусні фактори Вік є одним із найбільш істотних факторів, що визначають соціальний статус індивідів в суспільстві. В умовах трансформаційних процесів, економічної нестабільності та посилення конкуренції на ринку праці підвищується значення аскриптивних якостей особистості, а приналежність до старших вікових груп суттєво знижує життєві шанси індивіда на збереження (покращення) свого статусу. Це, безумовно, накладає відбиток на соціальне самопочуття як жінок, так і чоловіків. Так, самооцінка статусу в суспільстві, життя в цілому значно корелює з віком респондента: у групі як чоловіків, так і жінок самооцінка свого положення на уявній соціальній драбині наближається до найнижчого щабля в міру збільшення віку. Проте у старших вікових групах спостерігається особливо помітний взаємовплив факторів статі і віку на самооцінку соціального статусу. Так, згідно з результатами дослідження, у віковій групі респондентів старше 60 років 35% жінок і 26% чоловіків визначили своє положення на найнижчому щаблі соціальної ієрархії. Подібна тенденція виявляється і при оцінці респондентами життя в цілому: у даній віковій групі 56% жінок оцінюють своє життя як украй важке порівняно з 50% чоловіків. У цьому випадку варто брати до уваги не тільки структурні фактори, але й демографічні та психологічні аспекти.

Сімейний статус жінки подвійно впливає на можливості реалізації соціального потенціалу. З одного боку, наявність сім'ї корелює з більш оптимістичними поглядами на життя, зокрема з оцінками перспектив зміни його рівня. З іншого боку, конфлікт рольових вимог, що виникає через сімейний статус жінки, безумовно, обмежує можливості реалізації її соціального потенціалу.

Освіта, професія, кваліфікація є чинниками, що здійснюють вплив на соціальну позицію як жінок, так і чоловіків, проте цей вплив має гендерну специфіку. Життєві шанси реалізації освітнього потенціалу в жінок істотно нижчі. Це виявляється, по-перше, у співвідношенні освітнього рівня і рівня доходів чоловіків та жінок; по-друге, у невідповідності освітнього рівня жінок і виконуваної ними роботи у неформальному секторі економіки (зокрема у дрібнотоварній ринковій торгівлі); по-третє, у структурній концентрації жінок серед представників групи масової інтелігенції (зокрема учителів, медпрацівників), становище і статус якої є вкрай неблагополучним у пострадянських суспільствах; по-четверте, в обмеженні для жінок можливостей підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня через конфлікт рольових вимог. [14; 53]

3.2 Соціально-психологічні та соціокультурні фактори У низці соціально-психологічних факторів, що здійснюють вплив на процес реалізації соціального потенціалу особистості, традиційно виділяються: потреби, інтереси, цінності, властивості характеру, що визначають життєву стратегію індивіда. Сукупність цих факторів у значній мірі зумовлює рівень особистої активності жінок в економічній, професійній, політичній сферах життєдіяльності суспільства.

Одне з важливих місць у низці факторів, що визначають можливості та спрямованість реалізації соціального потенціалу жінок, займають також моделі гендерної соціалізації, гендерні стереотипи, гендерні ідеали, які сформувалися в результаті тривалого процесу соціокультурного розвитку.

Рівень активності. Активність є одним із найбільш важливих механізмів реалізації соціального потенціалу індивіда. Стосовно жінок проблема гендерної нерівності конкретизується: по-перше, в обмеженні доступу до ресурсів, що можуть бути використані для підвищення статусної позиції; по-друге, не тільки особистісною, але і соціокультурною зумовленістю активності, спрямованої на реалізацію соціального потенціалу. Згідно з результатами дослідження, для жінок характерний більш низький, у порівнянні з чоловіками, рівень як реальної, так і проективної активності, спрямованої на підвищення своєї статусної позиції; на реалізацію потенціалу в економічній, політичній, професійній сферах. Відзначається, що даний факт зумовлений розходженнями в моделях гендерної соціалізації і гендерними ролями, ідеалами, що передбачають необхідність досягнення активної, спрямованої на підвищення статусу, життєвої позиції чоловіками, та її другорядність для жінок обмежується, як правило, сімейно-побутовою сферою. [14; 56]

3.3 Соціально-політичні фактори Ця група факторів являє собою особливості економічної, політичної ситуації в суспільстві. У низці соціально-політичних факторів особливе місце займає соціальна політика, спрямована на формування гендерної рівності. Ми цілком згодні з думкою деяких дослідників щодо компенсаторного характеру взаємодії вищевказаних факторів на адаптаційні можливості особистості. У даному випадку не сформованість адаптивних характеристик (соціально-психологічних, статусних) вимагає трансформації і підвищення ролі соціально-політичних факторів для покращення адаптивних можливостей. [15; 228, 233]

На основі досліджень пропонується низка практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення статусу жінки в сучасному українському суспільстві:

1) соціальна політика щодо жінок повинна мати всебічний і самостійний характер, не обмежуючись традиційними уявленнями про сімейно-побутову, материнську функцію жінки. Така політика буде сприяти всебічному розкриттю потенціалу жінки;

2) необхідно активізувати розробку і реалізацію програм, спрямованих на ліквідацію гендерної нерівності в економічній, політичній, освітній сферах, що розширить доступ жінок до ресурсів самореалізації, а отже, підвищить їхні життєві шанси та адаптивні можливості;

3) особливе місце повинні займати програми заохочення само зайнятості жінок, механізми кредитування жіночого підприємництва, психологічні тренінги з формування адаптивного потенціалу, залучення жінок до різноманітних громадських об'єднань. Актуальність таких програм зумовлена тим, що трансформація гендерних бар'єрів реалізації соціального потенціалу на соціально-психологічному рівні пов’язана, насамперед, із жінками та їх життєвими стратегіями;

4) особливості соціального статусу та соціальної ролі жінок в суспільстві мають бути враховані в теорії та практиці соціальної роботи, спрямованої на представництво та захист інтересів індивідів, які мають нерівні потенційні можливості, порівняно з іншими;

5) у процесі впровадження принципів гендерної рівності необхідно спиратися на агенти соціалізації, перш за все систему освіти і засоби масової інформації.

Підводячи підсумки можна сказати, що традиційні розподіли суспільних ролей повинні з необхідністю змінитися у вільному суспільстві, яке орієнтоване на європейські засади сучасного існування. Роль жінки в такому суспільстві не може обмежуватися лише все тією традиційною орієнтацією на роль «берегині». Хоч і для реального сучасного суспільства ця роль залишається дуже актуальною. А чоловік у європейській Україні не може бути лише вічним борцем (який, як відомо, залишається «вічно молодим»). Колись він повинен дорости і до віку Батька як для конкретної дитини, так і для нації. Адже, на жаль, поняття чоловік-Батько, на відміну від жінка-Мати, і досі не функціонує в українській культурі. Гострота розуміння цієї проблеми виникла в критичні моменти української історії.

Можливо, якоюсь мірою і сучасні наші проблеми в побудові української держави пояснюються підсвідомим підтримуванням та культивуванням традиційних рольових розподілів в українському суспільстві. Тільки чоловік іде тепер на війну до верховної Ради, на Хрещатик, на сторінки газет, зрештою, а жінка все так сама «тягне» на собі дім, дітей, хронічну відсутність грошей і т.д., т.п. Знову і знову відтворюється ситуація виживання, заданості суспільства на неконструктивну дію, яка не потребує реального співробітництва статей у копіткій повсякденній роботі зі створення справді нового українського світу.

Сьогодні зарубіжні ЗМІ, характеризуючи Україну, визначають її як «молоду державу зі старою і нежиттєздатною нацією». На відміну, скажімо, від Польщі, де існує «стара держава із молодою, активною, життєдіяльною нацією». Можна погоджуватися із цим, можна не погоджуватися, але замислитися варто. Не скажеш, що українське суспільство вже зовсім «махнуло на все рукою». Сьогодні досить регулярно між черговими кризами та мікроруїнами відбуваються інтелектуальні зібрання різного рівня (конференції, семінари, тощо), які намагаються вирішити питання: як кардинальним чином змінити чи хоч би поліпшити ситуацію в Україні. Проектів безліч. І більшість із них виглядають переконливо та привабливо принаймні до їх зустрічі з реальним українським життям. Серед таких проектів є і проект приходу жінки в українську політику як спосіб реального повороту суспільства на істинний шлях, тобто шлях до створення людиноцентрованого, розвинутого, стабільного сучасного суспільства.

Звичайно, має значення не сама фізична наявність жінки в найвищих ешелонах влади, а те, які ідеї реалізуються в життя через її представництво.

Розділ 4. Гендерна культура Активні суспільні трансформації, що відбуваються нині, суттєво змінюють усталені способи життєдіяльності, суспільні норми та ідеологічні конструкції, що їх визначають. Ці трансформації активно осмислюються на різних рівнях; формуються і розвиваються нові наукові напрямки, що мають на меті осмислити та висловити ці зміни. Одним із таких напрямків стала теорія гендеру.

З’явившись у вітчизняних соціальних і гуманітарних студіях на початку 1990;х, термін «гендер» та пов’язана з ним проблематика набули вибухоподібного поширення і розвитку, оскільки апелювали до, можливо, найгрунтовнішого з поділів людства — поділу на статі, порушуючи питання «Що таке бути жінкою чи чоловіком у сучасному світі?» та даючи на нього різноманітні, але часто рівно теоретично привабливі відповіді. 2; 4−6]

Для визначення нових стратегій світового регулювання соціостатевих відносин у суспільних науках виник термін «гендер» та започаткувалися гендерні дослідження. Вони мали на меті аналізувати відносини між жінкою та чоловіком, визначати їхні характеристики через спільне й відмінне, розкривати ролі статей, конструктів фемінності та маскулінності тощо. [2; 8]

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою