Організація самоосвіти учнів будівельного профілю

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. САМООСВІТА УЧНІВ БУДІВЕЛЬНОГО ПРОФІЛЮ ЯК НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Сутність поняття «самоосвіта»

1.2 Шляхи здійснення самоосвіти у учнів ПТНЗ РОЗДІЛ 2. УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТИ УЧНІВ БУДІВЕЛЬНОГО ПРОФІЛЮ

2.1 Дослідження учнів будівельної професії щодо їх обізнаності стосовно напрямків самоосвіти

2.2 Рекомендації майбутнім будівельникам щодо напрямків самоосвіти ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження пов’язана з тим, що в результаті виникнення суспільної потреби в неперервній освіті в ХХІ столітті склалась особлива ситуація, в якій самоосвіта виступає в якості феномена, що набуває все більшого значення як для суспільства загалом, так і для особистості й окремих соціальних груп. Необхідність неперервного навчання стосується всіх людей незалежно від статі чи віку, освіти, соціального чи посадового стану, політичної чи ідеологічної орієнтації чи національності. І, що не менш важливо: цей навчальний процес не можна розглядати як завершений чи незавершений.

Окрім того, на сучасному етапі політичного, економічного та культурного розвитку нашої країни суспільство потребує фахівців із гнучким і оригінальним мисленням, здатних самостійно, творчо вирішувати суспільні завдання, які б неперервно поповнювали та вдосконалювали професійні знання та навички шляхом самоосвіти.

Сучасні дослідження проблем самоосвіти, зокрема, учнів під час їх навчання у ПТНЗ будівельним професіям, представлені в роботах М. Бондаренка, О. Бурлуки, І. Грабовець, М. Заборщикової, Т. Івашкової, Н. Ілініцької, В. Корвякова, О. Малихіна, М. Рогозіної, І. Сидоренко, Н. Сидорчук, Н. Терещенко, В. Шпак та інших. Окремі аспекти самоосвіти в умовах інформатизації суспільстварозглянуті в працях О. Алексюка, А. Андрєєва, Є. Ганіна, В. Козакова, Ю. Насонової, Н. Ничкало, С. Сисоєвої, О. Шукліної, С. Яшанова та інших. При тому, що проблемі самоосвіти присвячено багато наукових робіт в Україні та за кордоном, у психолого-педагогічній літературі немає єдиного погляду на те, що собою являє дане явище, не систематизовані шляхи здійснення самоосвіти.

Враховуючи актуальність проблеми та її недостатню розробленість у психолого-педагогічній та методичній літературі, темою курсового дослідження обрано «Напрямки самоосвіти у учнів до будівельної професії».

Мета дослідження: охарактеризувати напрямки самоосвіти у учнів будівельної професії.

Об'єкт дослідження: навчальний процес в ПТНЗ.

Предмет дослідження: напрямки самоосвіти у учнів будівельних професій.

Завдання:

1. Проаналізувати літературні джерела щодо проблеми дослідження.

2. Визначити сутність поняття «самоосвіта» учнів.

3. Охарактеризувати шляхи здійснення самоосвіти учнів.

4. Емпірично дослідити обізнаність учнів будівельної професії щодо напрямків самоосвіти.

5. Розробити рекомендації учням щодо напрямків самоосвіти.

Розділ 1. Самоосвіта учнів будівельного профілю як науково-педагогічна проблема

1.1 Сутність поняття «самоосвіта»

Аналіз літературних джерел свідчить, що у психолого-педагогічній літературі немає єдиного погляду на те, що собою являє самоосвіта. Так, академік С. Гончаренко визначає самоосвіту як освіту, яку отримує людина у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання у стаціонарному навчальному закладі [5, с. 269].

Дослідниця О. Бурлука вважає, що самоосвіта — це інформаційно-забезпечувальна діяльність, яка здійснюється шляхом придбання (засвоєння), накопичення, упорядкування, систематизації і відновлення знань з метою задоволення пізнавальних потреб особистості для здійснення різноманітних видів діяльності. Роль самоосвіти в житті особистості і суспільства визначається властивими їй соціальними функціями (загальноосвітньої і професійної підготовки, загальнокультурного розвитку, оптимальної організації вільного часу, адаптивної, компенсаторної, амортизаційної, терапевтичної і функції навчання принципам і навичкам самоосвітньої діяльності), що реалізуються в їх єдності і дозволяють оптимально вирішувати перспективні, довгострокові, короткострокові, ситуаційні й одиничні суспільно й індивідуально значимі завдання [2, с. 11].

Учений Г. Зборовський під «самоосвітою» розуміє вид вільної діяльності особистості, що характеризується її вільним вибором і направленістю на задоволення потреб у соціалізації, самореалізації, підвищенні культурного, освітнього, професійного та наукових рівнів [7, с. 81].

М. Касьяненко визначає самоосвіту як цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань і умінь, поглядів і переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом особистих та суспільних інтересів.

Самоосвіта — освіта, яка одержується самостійно, поза будь-яким навчальним закладом, без допомоги викладача. Самоосвіта вимагає від суб'єкта бачення життєвого сенсу в навчанні; свідомого визначення мети; здатності до самостійного мислення, самоорганізації та самоконтролю. Д. Писарев вважав, що «справжня освіта є самоосвіта і, що вона починається тоді, коли людина прощається з усіма школами» [13, с. 409]. Самоосвіта як психолого-педагогічна і соціальна категорія сприймається як вид пізнавальної діяльності, що характеризується активністю, самостійністю, добровільністю і спрямованістю на вдосконалення розумових сил і здібностей особистості.

Варто зазначити, що у педагогічній літературі існують різні погляди дослідників на взаємовідношення понять «самоосвіта», «самоосвітня діяльність» та «самостійна робота» учнів. Наприклад, досить часто ототожнюються поняття самоосвіти і самоосвітньої діяльності, в той час як самоосвіту і самостійну роботу вважають різними педагогічними явищами, хоча й тісно пов’язаними.

Так, за словами С. Татаринцевої, самоосвіта, або самоосвітня діяльність, — це ціль та результати діяльності, а самостійна робота — це спосіб досягнення даного результату [19, с. 63].

У своїх судженнях видатні педагоги, науковці зазначали, що «самоосвіта» — це розвиток мислення, який здійснюється якісно тільки в процесі постійного вдосконалення особистості. Стверджуючи завдання, ідеї, мету, напрямки, умови розвитку самоосвітньої діяльності, вони вбачали завдання самоосвітньої діяльності в тому, щоб виробити здатність розуміти внутрішній духовний світ особистості та вміння розбиратися у всіх педагогічних проблемах [18, с. 17].

С. Акманова вважає, що самоосвіта учня — це добровільна діяльність, спрямована на отримання знань в процесі самостійної роботи без допомоги викладача. Дослідниця розглядає взаємозв'язок вищезгаданих термінів і стверджує, що самостійна робота готує особистість до самостійності і самоорганізації, які, в свою чергу, є основою самоосвіти, а готовність особистості до самонавчання є необхідною умовою її самоосвіти [1, с. 26].

Дослідниця Н. Сидорчук розмежовує два поняття: «самостійна робота» і «самоосвіта». Під самоосвітою вона розуміє такий вид самостійної роботи, мету якої визначає сам учень, котрий не є об'єктом керівництва і контролю з боку викладача. Так само О. Василенко вважає, що самоосвіту неможна звужувати до самостійної роботи. Хоча як форма отримання нових знань, самостійна робота присутня та є необхідною складовою у процесі самоосвіти, і, навпаки, організована викладачем самостійна робота може здійснюватися у поєднанні з самоосвітньою діяльністю і самостійним вивченням матеріалу за власним бажанням учня [3, с. 52].

Таким чином, самоосвіта — це своєрідний вид навчання протягом усього життя; це процес продовженого і поширеного навчання, який веде до збагачення інтелекту та розвитку особистості загалом, відповідно до її ідейних, соціальних, професійних та індивідуальних потреб. Самоосвіта — необхідна, постійна складова життя культурної, освіченої людини, заняття, що супроводжує її завжди[14].

Формування інтересу до самоосвіти є основним параметром оцінки та життєво необхідним атрибутом учня, орієнтованого на успішний особистісний розвиток і професійне зростання. В цьому відношенні самоосвіта виконує низку функцій, а саме:

— дозволяє розширити свій професійний світогляд;

— виявляє особисті професійні інтереси і можливості індивіда;

— залежно від легкості засвоєння матеріалу визначає придатність людини до тієї чи іншої професії чи спеціальності;

— дозволяє виробити свою методику заняття самоосвітою на період підготовки до майбутньої професійної діяльності;

— здатна підготувати до трудової діяльності за найновішими перспективними професіями тощо.

Професійна освіта, що швидко розвивається останніми роками, в обов’язковому порядку передбачає самоосвіту як готовність людини засвоїти світ професії, зробити його своїм індивідуальним доробком [6, с. 7]. Професійна освіта є важливою складовою, що забезпечує ефективну професійну діяльність та впливає на такі об'єктивні та суб'єктивні показники її ефективності, як:

- якісні кількісні показники;

- задоволення професійною діяльністю;

- зацікавленість професійною діяльністю.

При цьому професійна самоосвіта являє собою цілеспрямовану, систематичну діяльність, якою керує сама особистість та є основою професійної діяльності.

Таким чином, самоосвіта є необхідною умовою навчання учнів у процесі їх професійної освіти у ПТНЗ і виконує такі функції:

— спонукає учня стати активним учасником навчального процесу;

— виступає критерієм оцінювання навчальних досягнень учня;

— виконує функцію глобалізації знання та швидкого взаємообміну за допомогою мережі Інтернет;

— виступає мотивувальним чинником самовдосконалення та професійного зростання фахівця після завершення підготовки у ПТНЗ;

— забезпечує реалізацію принципу «освіта протягом усього життя», сприяючи постійному вдосконаленню знань відповідно до наукового та технологічного розвитку суспільства.

Попри різні визначення поняття самоосвіти, більшість науковців сходяться на думці, що самоосвіта є невід'ємною складовою неперервної освіти (Г. Зборовський, О. Шукліна, А. Мушиньскі та інші]. Так, в дослідженні Д. Жарилгапової зазначено, що самоосвіта — це неперервний освітній процес, спрямований на розвиток і самоактуалізацію особистості, задоволення її пізнавальних інтересів та духовних потреб [12, с. 8].

1.2 Шляхи здійснення самоосвіти у учнів ПТНЗ

самоосвіта учень будівельний професія До шляхів самоосвіти відноситься самостійна робота учнів. В процесі самостійної роботи учні систематично читають, звертаються до авторитетних джерел (на паперових, електронних носіях); здійснюють аналіз матеріалу опрацьованих джерел, перевіряють їх на практиці; здійснюють дослідницьку діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, працюють помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.

Визначимо особливості самостійної роботи учнів. Самостійна робота учнів на заняттях проводиться за спеціальним завданням. Від мети, змісту, форми завдання залежить характер діяльності учнів. Організовуючи самостійну роботу, викладач ставить різну мету навчання, розвитку й виховання учнів. Мета і відповідні до неї завдання взаємозв'язані.

Виконуючи практичні завдання, учні вдосконалюють навики роботи з інструментами, фіксують найпоширеніші поламки техніки, звертають увагу на сучасні будівельні матеріали, на технологію виконання опоряджувальних робіт. Одночасно розвивається їхнє логічне мислення. Адже щоб виконати практичну роботу, учні активно порівнюють, аналізують, узагальнюють і абстрагують — встановлюють причини поламок однакових пристроїв.

Крім того, поглиблюється пізнавальний інтерес, зміцнюються загальнотрудові вміння, наприклад, уміння планувати роботу, розподіляти час і увагу при проведенні будівельних робіт, оцінювати результати своєї роботи.

Самостійна робота учнів завжди має повну дидактичну спрямованість. Основною її дидактичною метою на уроці є вивчення нового матеріалу, вдосконалення набутих знань і вмінь, перевірка результатів навчання. Здебільшого одна і та сама робота дає змогу одночасно розв’язати кілька завдань. Наприклад, коли учні самостійно опрацьовують новий матеріал, читаючи підручник чи виконуючи лабораторну роботу, то разом із сприйманням нових знань вони удосконалюють наявні знання, перевіряють результати своєї роботи.

У методиці навчання учнів в ПТНЗ в основу класифікації самостійних робіт покладаються такі ознаки:

дидактична мета;

тип пізнавальної діяльності;

форма організації навчальної роботи учнів на занятті;

джерела знань (засоби роботи).

Стосовно занять в ПТНЗ у схемі 1.1 показані різноманітність і взаємозв'язок усіх видів самостійних робіт, що відрізняються за цими ознаками.

Як видно із схеми 1.1 самостійні роботи реалізують такі головні дидактичні цілі: сприяють вивченню нового матеріалу, закріпленню і вдосконаленню знань і вмінь, перевірці результатів навчання. Тому за дидактичною метою усі види самостійних робіт можна поділити на три групи:

вивчення нового матеріалу;

закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів;

перевірки знань та вмінь учнів.

Набування нових знань і оволодіння самостійної роботи здійснюється на основі різноманітних джерел знань. За джерелами знань самостійні роботи поділяються на такі види:

робота з навчальною книгою;

лабораторно-практичні роботи;

робота з роздавальним матеріалом;

робота з використанням аудіовізуальних засобів навчання (наприклад, навчальних кінофільмів, кінофрагментів, діапозитивів, діафільмів, навчальних телепередач) та педагогічних програмних засобів (ППЗ);

робота учнів при слуханні викладу вчителя і доповідей учнів, наприклад, конспектування, рецензування, тощо.

Схема 1.1. Класифікація самостійних робіт учнів, що використовуються на заняттях ПТНЗ Характерною ознакою методу навчання, на який останнім часом звертають пильну увагу психологи й дидакти, є тип пізнавальної діяльності учнів.

Практично доцільно враховувати три основних типи пізнавальної діяльності учнів і відповідно розрізняти самостійні роботи трьох типів:

репродуктивні (копіюючі);

частково-пошукові (евристичні);

дослідницькі.

Яка особливість завдань для організації самостійної роботи того чи іншого типу?

Завдання для самостійних робіт репродуктивного типу містять вимогу виконати ту чи іншу дію за зразком або здійснити, як кажуть, «близьке перенесення знань». Хоч ці завдання в основному вимагають відтворення знань, вони, безперечно, розвивають учнів. Виконуючи роботу, учні перебудовують і систематизують здобуті знання. Мета самостійної роботи в такому разі - краще осмислення учнями нового і закріплення вивченого матеріалу. Прикладом завдання, розрахованого на самостійну роботу копіюючого типу, може бути робота ознайомлення учнів з будівельними сумішами. Майстер пояснює і демонструє різні будівельні суміші, її використання, приготування, а потім учні самостійно виконують ті самі операції: вибирають потрібні суміші, готують розчин до виконання опоряджувальних робіт. При виконанні такого виду самостійної роботи учні вчаться отримувати знання. Позитивне значення копіюючих робіт втрачається, якщо вони починають переважати в практиці навчання. В такому разі такі роботи стають гальмом у розвитку учнів, оскільки спонукають їх тільки до відтворення знань і вмінь, до того ж у такій самій послідовності, як це їм було дано. За таких умов, як довели праці психологів, дуже повільно виробляється вміння усвідомлювати свою діяльністю, а отже, не розвивається і згасає пізнавальний інтерес.

Самостійні роботи частково-пошукового характеру спонукають учнів до цілком свідомої діяльності. Завдання для такого типу робіт дають учням можливість самим знайти шлях і спосіб розв’язання певної задачі на основі наявних знань. Наприклад, учням запропоновується самостійно знайти недолік у виконаної роботі та усунути його.

Дослідницькі самостійні роботи — один з методів проблемного навчання. Такі роботи — невеликі учнівські дослідження, в результаті яких учні здобувають нові знання або дізнаються про новий спосіб дії. Як відомо, дослідження починається із запитання. Запитання викликає утруднення. З’являється мета діяльності, накреслюється план, в якому можуть передбачатися варіанти розв’язання. Після аналізу учні вибирають оптимальний варіант, виконують роботу і роблять висновок. Така загальна схема виконання дослідницьких самостійних робіт. Але вона, звичайно, може змінюватися залежно від змісту питань, джерела знань і т.д. Під час виконання такого типу робіт виявляється творчість учнів. Це відбувається, коли учні самостійно конструюють прилад, самостійно відшукують шляхи усунення складних поламок техніки.

Називаючи три типи самостійних робіт учнів, слід сказати, що на практиці не завжди можна цілком певно визначити, якого саме типу роботу в кожному конкретному випадку було проведено. Різкої межі між типами самостійних робіт немає. Може йтися лише про переважання того чи іншого виду пізнавальної діяльності під час роботи.

По методу організації самостійні роботи поділяються на фронтальні (загальнокласні), групові та індивідуальні (в тому числі, диференційовані). Фронтальна діяльність полягає у виконанні всіма учнями під безпосереднім керівництвом викладача спільних завдань [2, с. 3]. Наприклад, робота з підручником.

Групова робота об'єднує учнів у ланки, члени якої працюють у тісному контакті один з одним. Обов’язковим елементами такої групової роботи є: постановка і усвідомлення мети; виконання індивідуального завдання кожним учасником роботи відповідно до спільної мети; обов’язкова взаємна перевірка результатів роботи кожного, допомога і пояснення утруднень один одному; формування висновку разом на основі узагальнення результатів; співвіднесення висновку з поставленою метою.

На відміну від фронтальних індивідуальні самостійні роботи організуються за завданнями, які розраховані не тільки на «середнього» учня, а й на тих, яким важко засвоїти навчальний матеріал, а також на тих, хто виявляє підвищений інтерес ремонтних, слюсарних або інших робіт.

Організація індивідуальної самостійної роботи ґрунтується на тому, що викладач складає завдання, які містять варіанти різної складності. Знаючи можливості кожного учня, викладач пропонує їм посильні, але досить складні для них завдання: «слабким» — простіші, «сильним» — ускладнені. Решта ж учнів групи, які становлять більшість, працюють за завданнями середньої складності. Важливо пам’ятати, що робота учнів за диференційованими завданнями служить насамперед не контролюючій, а навчальній меті. Тому оцінки мають відповідати якості виконання роботи незалежно від її складності.

Отже, самостійну роботу учнів як певний спосіб навчання можна охарактеризувати за таким істотними ознаками, як дидактична спрямованість, тип пізнавальної діяльності учнів, форма організації роботи, вид джерела знань.

Самостійна робота учнів в ПТНЗ здійснюється шляхом спостереження за діями майстра, виконання лабораторно-практичних робіт, виконання вправ, робота з навчальними книгами. Ознайомимося з кожним методом окремо.

Спостереження

Навчальне спостереження — не просте розглядання об'єктів, які вивчаються. Спостереження потребує від учнів дослідницького підходу і самостійного виконання завдання.

При відсутності елементу дослідження творча роль спостереження неефективна. Успіх кожного спостереження залежить від чіткого визначення його пізнавальної цілі і від послідовності дій учнів.

Плануючи спостереження як самостійну роботу учнів на занятті, викладач повинен продумати розчленування спостереження на взаємозв'язані частини, а також передбачити ефективні способи самоконтролю для вияснення результатів виконання учнями цих частин і отримання зворотної інформації.

Немале значення для ефективності навчальних спостережень має синтез отриманих результатів, який відображає ознаки предмету чи явищ, які вивчаються, для пізнання яких і виконується спостереження.

Здійснювати спостереження в рівній ступені можна на уроках, практичних і лабораторних заняттях, екскурсіях.

При всій різноманітності навчальних спостережень успіх їх виконання обумовлений визначеними дидактичними умовами. Перша умова — наявність в учнів запасу знань, які дозволяють зрозуміти ціль спостереження, його зміст і послідовність виконання. Друга умова — присутність в змісті спостереження нового для учнів навчального матеріалу, який надає спостереженню дослідницького напрямку, який викликає пізнавальний інтерес учнів і потребує самостійного вирішення. Третя умова — необхідність фіксації проміжних і підсумкових результатів спостереження в схемах, макетах, планшетах, плакатах. Дотримуючись цих умов можна організувати спостереження як самостійну роботу учнів при засвоєнні навчального матеріалу.

Поєднуючи спостереження і поточне інструктування, майстер контролює виконання учнями трудових операцій і дій, дотримання ними технологічних нормативів і стандартів, виконання технічних вимог до якості роботи.

Організація самостійної роботи учнів ПТНЗ на практично-лабораторних роботах

Лабораторні і практичні роботи відіграють важливу роль при формуванні в учнів вмінь самостійної роботи. Цьому формуванню допомагають інструкційні картки, які учні використовують при виконанні лабораторно-практичної роботи, питання для самоконтролю.

При виконанні лабораторно-практичних робіт учні працюють з підручником. Необхідність використання в навчальному процесі самостійної роботи учнів з підручником не викликає сумніву. Вона виробляє навики самостійної роботи з книгою, розвиває вміння складати план, вибираючи головне з прочитаного, дозволяє краще зрозуміти і запам’ятати зміст навчального матеріалу.

При самостійній роботі з підручником на занятті з’являється можливість тут же вияснити в учителя все незрозуміле, в групі створюється піднесений робочий настрій, який згуртовує всіх учнів на чітке виконання конкретного завдання.

При організації самостійної роботи з підручником найважчим запитанням є відбір навчального матеріалу. Тоді, коли матеріал добре і доступно викладений в підручнику, нескладний і не потребує наочного доведення, зв’язаний з вивченням промислових процесів у вивченні матеріалу відсутні нові теоретичні поняття, він заснований на раніше здобутих знаннях. Важливим є запитання про те, коли матеріал підручника потрібно вивчити вдома, а коли — в групі. Дослідження показують, що для роботи на занятті слід рекомендувати такий матеріал підручника, для зрозуміння якого необхідно використання наочності (технічного експерименту, демонстрації фільму, слайдів, ін.), а також матеріал, який потребує часткового пояснення вчителя.

Але незалежно від того, де вивчається матеріал, — на занятті чи вдома — важливо, щоб учні отримали конкретне завдання. Підручник для учнів — найбільш важливий посібник серед всіх інших навчальних посібників, енциклопедій та словників технічних термінів, він являється основним джерелом знань з предмету, а також засобом формування навчальних умінь і засобом оволодіння прийомами пізнавальної діяльності. Навчання учнів роботі з книгою потрібно починати саме з організації роботи з підручником. В підручнику розкривається зміст предмету в відповідності з метою навчання, встановлення програми для профтехосвіти і вимогам дидактики.

Завдання викладача — якнайширше використовувати дидактичні можливості підручника в спільній роботі з учнями, так як за допомогою підручника можна виконувати інформативну, навчальну, розвиваючу і виховну функцію процесу навчання. Структура і методичний апарат підручника повинні бути добре відомі і учням, і викладачам і використовуватися ними в навчальній роботі. Нерідко учні просять пояснити ті питання, які чітко викладені в підручнику і при використанні ілюстрацій можуть бути вияснені самостійно, без додаткового пояснення викладача. Деяким учням важко повторити формулювання законів, правил; не завжди продумують приклади для ілюстрування переказу за підручником.

При складанні плану чи конспекту змісту параграфа вони, як правило, переписують фрагменти тексту без виділення в ньому головного.

Багато учнів вважають, що читати підручник і зрозуміти його можна лише після пояснення викладача, тому після пропуску уроків вони нерідко відмовляються відповідати, посилаючись на те, що не чули пояснень викладача.

Як правило, у таких учнів не сформована звичка розмірковувати над текстом підручника, самостійно знаходити відповідь на поставлені запитання, вивчаючи зміст параграфу, використовуючи ілюстрації або дані довідкових таблиць. Уміння працювати з підручником необхідно при виконанні курсового, дипломного проекту, написанні реферату або повідомлення, при пошуку інформації для вирішення поставленої проблеми (дослідницько-пошуковий метод).

Отже, при самоосвіті учнів уміння працювати з підручником має вагоме значення.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТИ УЧНІВ БУДІВЕЛЬНОГО ПРОФІЛЮ

2.1 Дослідження учнів будівельної професії щодо їх обізнаності стосовно напрямків самоосвіти

Для вивчення обізнаності учнів будівельної професії щодо напрямків їх самоосвіти нами було проведено анкетування майбутніх фахівців в кількості 20 осіб.

Проаналізуємо відповіді учнів. Першим запитанням «Як ви розумієте термін «самоосвіта» ми намагалися виявити чи вірно учні усвідомлюють це поняття. Більшість учнів на це запитання дало відповідь, що самоосвіта — це самостійне отримання знань, тобто учні вірно розуміють сутність терміну «самоосвіта».

Наступним нашим запитанням було «Чи займаєтесь ви самоосвітою?». Виявилося, що самоосвітою в позанавчальний час займаються лише 8 учнів (32%). Останні учні відповіли що займатися самоосвітою бракує часу.

«Яким чином можна здійснювати самоосвіту?» було нашим третім запитанням.

Учні дали одноманітні відповіді: самостійне виконання лабораторно-практичних занять, виконанні домашніх завдань, робота з посібником. Про такий метод самоосвіти як дослідно-пошуковий, ніхто з учнів не вказав.

На наступне запитання «Для чого потрібно займатися самоосвітою?» отримані різноманітні відповіді, серед яких найбільшим є відповідь «Щоб бути професійно грамотним фахівцем» — 12 учнів (48%), «Щоб більше знати» — 5 учнів — 20%, «Щоб знайти престижну роботу» — 3 учні (15).

Отже, анкетування виявило, що сутність самоосвіти розуміють майже всі учні, але не у всіх із них є час, щоб отримувати додаткові знання. Найбільш розповсюдженим напрямком самоосвіти учнів є робота з підручником як в групі, так і в поза навчальний час. Більшість учнів вважає, що самоосвіта їм потрібна для того, щоб бути кваліфікаційно-грамотним фахівцем.

2.2 Рекомендації майбутнім будівельникам щодо напрямків самоосвіти

Враховуючи результати анкетування учнів, надаємо рекомендації учням щодо методів здійснення самоосвіти.

Здійснювати самоосвіту можна методом портфоліо. Портфоліо — метод навчання, оцінювання і атестації, який широко застосовується у США, у процесі підготовки майбутніх майстрів виробничого навчання, викладачів, робітників, зокрема будівельного напряму. У педагогічній практиці відомі такі види портфоліо: " робочий портфоліо", «шоукейспортфоліо» і «портфоліо для записів. Найчастіше у практиці підготовки будівельників використовують » робочий портфоліо «:учень збирає матеріал для атестації, викладач має можливість оцінити рівень його професійного зростання протягом певного часу.

Залучення учнів до атестації й оцінювання допомагає їм оволодіти власним учінням, розвиває почуття власної відповідальності за цей процес. Велику роль у застосуванні методу портфоліо у професійній школі приділяють викладачу, який виконує роль помічника. Саме він допомагає у розвитку самооцінки та самоаналізу учнів, рефлексивному обговоренню продуктів їхньої діяльності, у професійному розвитку. Від роботи викладача, від його вміння позитивно ставитися до помилок учнів, толерантно спілкуватися з ними залежить результат цього методу, підвищення самоосвіти учня.

Займатися самоосвітою можна також при виконанні проектів. Проекти розвивають логічне мислення, навики стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. «Не потребує доведення, що письмова діяльність — це важка праця, до того ж ризикована: оформлення наших думок до написаних слів змушує нас бути чутливими до критики, заперечень, неправильної інтерпретації».

Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від майбутнього будівельника обдумування і формулювання основних ідей з предмета, що вивчається у ПТНЗ. Викладачі за допомогою методу-проектів намагаються сформувати з учня самостійних дослідників, спроможних трансформувати себе і виробити власну робочу теорію. З цією метою учень повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку і в кінці семестру. За вимогами презентації кожний учень, виконуючи роль викладача, протягом 7−10 хвилин викладає іншим учням своє бачення проблеми або її вирішення, розв’язання тощо.

На практичному занятті-конференції учні «перевтілюються» у дослідників з конкретної проблеми, що зазначена у планах до заняття (здебільшого п’ять-шість питань). Учні розподіляються на дослідників-доповідачів (п'ять осіб), опонентів (п'ять осіб), учасників конференції - більшість учнів. Обирається керівник секції та секретар. Викладач, залежно від мети заняття, може бути ментором, модератором або координаторомспостерігачем. Головне завдання — підготувати учнів до участі у конференціях різного рівня, тому питання до семінарського заняття будуть доповідями науковців з різних країн світу. Отже, на практичних заняттях такого типу використовують рольові ігри. Виступи учасників оцінюють колективно. Учні, працюючи з науковою літературою, підготовлюють виступи на конференції.

Практичне заняття - захист курсової роботи - важливе для професійній освіти. Досвід свідчить, що учню важко підготувати стислий виступ, рецензію на роботу, тому заняття і передбачає розвиток саме цих навиків. Групу учнів поділяють на авторів дослідної роботи (п'ять-шість осіб), рецензентів (п'ять-шість осіб), опонентів (п'ять-шість осіб), членів комісії, яка оцінює виступи.

Практичне заняття за методом «снігова куля»

Цей тип заняття складний за своєю методикою, проте може відіграти важливу роль у підготовці майбутнього будівельника до самостійної професійної діяльності. Перед учнями ставлять проблему, до якої вони готовляться самостійно дома. В групі ця проблема спочатку обговорюється у невеликій групі до двох-трьох учнів, даючи змогу обговорити проблему протягом 5 хв. Наступний крок — об'єднання маленьких груп по дві, а згодом — в одну-дві великі, щоб поступово, аналізуючи складне питання, зібрати достатньо матеріалу та спільно вирішити проблему. Відповідають переважно учні, які обізнані з цього питання, або ті, кого висуває група (групи).

Дослідницький метод. Науково-дослідницька діяльність майбутнього будівельника реалізується на основі умінь:

- визначати основні ознаки об'єктів дослідження;

- проводити патентний пошук;

- проводити аналіз напрямків інноваційного розвитку;

- проводити комплексну оцінку ефективності інновації;

- робити експертизу об'єктів дослідження;

- визначати головні пріоритети в галузі інновацій;

- вміти формулювати наукові результати досліджень, об'єкт і предмет досліджень;

- складати основні види виробничої документації та формулу винаходу;

- складати математичні моделі будівельних процесів;

- складати план і обрати методику проведення наукових досліджень;

- проектувати етапи дослідження;

- формулювати вірогідність і практичну значущість наукових результатів і мати уявлення про шляхи та форми впровадження своїх досліджень [20, с. 15].

Формування психологічної готовності до майбутньої дослідницької діяльності відбувається поступово, ускладнюється від курсу до курсу навчання. Досвід дослідницької діяльності поступово усвідомлюється особистістю, від несвідомого виконання окремих дослідницьких дій під керівництвом викладача та згідно з методичними рекомендаціями щодо виконання робіт до повністю свідомого самостійного дослідження при виконанні наукового дослідження (курсової роботи).

Таким чином, при підготовці майбутніх будівельників формування науково-дослідницьких умінь не починається з чистого аркуша лише на останньому курсі, а систематизується весь накопичений досвід учня, а саме :

- випробувані дослідницькі дії, що використовувались на лабораторних роботах з фундаментальних дисциплін;

- засвоєні філософські та загальнонаукові методи та засоби дослідницької діяльності на лабораторних та практичних заняттях із загально-технічних дисциплін;

- використані теоретичні та спеціальні методи наукового дослідження на заняттях за спеціальними дисциплінами на профілюючих кафедрах;

- здійснені основні етапи проведення наукового дослідження при виконанні науково-дослідної роботи учнів на спеціальних профілюючих кафедрах;

- опановані експериментальні та емпіричні методи наукового дослідження при виконанні дослідницького розділу на технологічних (виробничих) та педагогічних практиках;

- самостійне планування етапів, вибір методів збору та обробки експериментальних даних, оформлення та впровадження результатів дослідження при виконанні та захисті курсової роботи [6, с. 8].

Отже, узагальнення власного навчального досвіду та науково-дослідницьких умінь відбувається послідовно та поступово і здійснюється протягом декількох етапів.

ВИСНОВКИ

Аналіз літературних джерел засвідчив, що у психолого-педагогічній літературі немає єдиного погляду на те, що собою являє самоосвіта. Ми більш схильні прийняти погляди С. Акманової, яка вважає, що самоосвіта учня — це добровільна діяльність, спрямована на отримання знань в процесі самостійної роботи без допомоги викладача. Дослідниця розглядає взаємозв'язок вищезгаданих термінів і стверджує, що самостійна робота готує особистість до самостійності і самоорганізації, які, в свою чергу, є основою самоосвіти, а готовність особистості до самонавчання є необхідною умовою її самоосвіти.

Професійна самоосвіта являє собою цілеспрямовану, систематичну діяльність, якою керує сама особистість та є основою професійної діяльності. Таким чином, самоосвіта є необхідною умовою навчання учнів у процесі їх професійної освіти у ПТНЗ і виконує такі функції:

— спонукає учня стати активним учасником навчального процесу;

— виступає критерієм оцінювання навчальних досягнень учня;

— виконує функцію глобалізації знання та швидкого взаємообміну за допомогою мережі Інтернет;

— виступає мотивувальним чинником самовдосконалення та професійного зростання фахівця після завершення підготовки у ПТНЗ;

— забезпечує реалізацію принципу «освіта протягом усього життя», сприяючи постійному вдосконаленню знань відповідно до наукового та технологічного розвитку суспільства.

В роботі визначені шляхи самоосвіти, а саме: основний шлях самоосвіти самостійна робота учнів. В процесі самостійної роботи учні систематично читають, звертаються до авторитетних джерел (на паперових, електронних носіях); здійснюють аналіз матеріалу опрацьованих джерел, перевіряють їх на практиці; здійснюють дослідницьку діяльність після досягнення певного рівню освіти, експерименти, моделювання, працюють помічником під керівництвом освіченого фахівця тощо.

Проведене дослідження виявило, що сутність самоосвіти розуміють майже всі учні, але не у всіх із них є час, щоб отримувати додаткові знання. Найбільш розповсюдженим напрямком самоосвіти учнів є робота з підручником як в групі, так і в позанавчальний час. Більшість учнів вважає, що самоосвіта їм потрібна для того, щоб бути кваліфікаційно-грамотним фахівцем, для отримання роботи.

На основі дослідження подані рекомендації щодо шляхів самоосвіти, а саме самоосвіті сприяє використання методів портфоліо, метод проектів, метод «снігова куля», дослідно-пошуковий, заняття-конференції, написання та захист курсової роботи. В роботі подана їх коротка характеристика.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акманова С. В. Развитие навыков самообучения у студентов университета / С. В. Акманова. — М.: Наука, 2004. — 197 с.

2. Бурлука О. В. Самоосвіта особистості як соціокультурне явище / О. В. Бурлука. — Харків: Основа, 2005. — 16 с.

3. Василенко О. В. Організація самостійної роботи студента заочної форми навчання вищих навчальних закладів юридичного профілю / О. В. Василенко. — КНУВС. — К., 2008. -257 с.

4. Використання дослідницького методу в ПТНЗ: електронний ресурс. — режим доступу: knowledge.›Педагогика›…_0.html

5. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. — К.: Либідь, 1997. — 376 с.

6. Жарылгапова Д. М. Формирование у студентов интереса к самообразованию в системе внеаудиторных занятий / Д. М. Жарылгапова. — М.: Просвещение, 2009. — 22 с.

7. Зборовский Г. Е. Самообразование как социологическая проблема / Г. Е. Зборовский, Е. А. Шуклина //Социологические исследования. — 1997. — № 10. — С. 78−87.

8. Касьяненко М. Д. Самостоятельная работа студента: учеб. пос. / М. Д. Касьяненко. — К.: УМК ВО, 1988. -280 с.

9. Лобанов Ю. И. Самообразование: возможности, ресурсы и технологии / Ю. И. Лобанов, В. В. Аннеков, О. А. Ильченко. — М.: ФИПО, 2008. — 64 с.

10. Мищенко В. А. Самообразование студентов как фактор повышения профессиональной мобильности /В. А. Мищенко. — Югорск: СПО, 2011. — С. 40−43.

11. Медведовська Т. Самоосвіта студентів вищих навчальних закладів в Україні та її роль у процесі професійної підготовки фахівців в умовах Болонського процесу / Т. Медведовська. — Слов'янськ :Вища школа, 2010. -С. 114−118.

12. Мушиньскі А. Організаційно-педагогічні умови професійного навчання у центрах неперервної освіти Польщі / А. Мушиньскі. — Тернопіль, 2004. — 28 с.

13. Педагогічний словник / М. Д. Ярмаченка. — К. :Педагогічна думка, 2001. — 516 с.

14. Самоосвіта: електронний ресурс. — режим доступу: uk.wikipedia.org›wiki/Самоосвіта

15. Самоосвіта: електронний ресурс. — режим доступу: uiite.kpi.ua›ua/projects/self-edu/

16. Самообразование как путь культурного самосовершенствования личности: електронний ресурс. — режим доступу: kak-ya.ru›sept/documents/sept

17. Сидоренко І. І. Проблеми самоосвіти у вітчизняній педагогічній пресі другої половини ХІХ — початку ХХ століття / І. І. Сидоренко. — Харків: Основа, 2006. — 22 с.

18. Сидорчук Н. Г. Організація самоосвітньої діяльності майбутніх учителів у процесі вивчення предметів педагогічного циклу / Н. Г. Сидорчук. — К., 2001. — 219 с.

19. Татаринцева С. В. Методическая компетенция учителя и её формирование в процессе самостоятельной работы студентов / С. В. Татаринцева. — Тольятти, 2003. — 319 с.

20. Черньоков Я. Особливості формування професійної культури майбутнього вчителя / Я. Черньоков // Рідна шк. — 2002. — № 12. — С. 15−17.

ДОДАТОК А

Анкета

Мета: вивчити обізнаності учнів будівельної професії щодо напрямків самоосвіти Будь ласка, дайте відповіді на поставлені запитання:

1. Як ви розумієте термін «самоосвіта»?

2. Чи займаєтесь ви самоосвітою? Відповідь обґрунтуйте

3. Яким чином можна здійснювати самоосвіту?

4. Для чого потрібно займатися самоосвітою?

ДОДАТОК Б

Завдання для формування науково-дослідницьких умінь студентів

1. Привести систему сил до рівнодійної, якщо: F₁ = 20 кН, F₂ = 20kH,

F₃=20· кH, F₄=10kH, F₅ = 30kH.

Привести систему сил до центру О, якщо: F_l = 20 кН, F₂ = 40kH, F₃ = 20· 2 kH, F₄ = 30kH, F₅ = 15kH.

2. Визначити внутрішні зусилля в стержнях плоских розрахункових схем, зображених на рис.

ДОДАТОК В

Порівняйте паливний розхід автомобіля з бетонної сумішшю при русі по прямий ділянці дороги та в об'їзд.

При русі по горизонтальній ділянці дороги :

Таблиця 1.

Таблиця 2.

Ступінь використання потужності може бути розрахована по формулі

ge =1,1*235*1,12*0,95 = 275,044

Дані розрахунків заносять у таблицю й будують паливо економічну характеристику, графіком паливо економічної характеристики будують графік динамічної характеристики на вищому щаблі

Таблиця 3.