Соціальна робота з одинокими людьми похилого віку

Курсова робота Соціальна робота з одинокими людьми похилого віку Зміст соціальний похилий вік одинокий Вступ Розділ I. Аналіз потреб одиноких людей похилого віку

1.1 Соціально-побутові потреби

1.2 Психологічні потреби

1.3 Соціально-медичні потреби Розділ II. Соціальна робота з людьми похилого віку

2.1 Проблеми людей похилого віку

2.2 Основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку

2.3 Організаційно-правові форми соціальної роботи з людьми похилого віку Розділ III. Емпіричне дослідження відношення до свого здоров’я та способу життя у жінок похилого віку

3.1 Опис процедури дослідження та обраних методик

3.2 Аналіз результатів експериментального дослідження Висновки Список використаної літератури Вступ Постійне зростання частки літніх у всьому складі населенні стає впливовою соціально демографічної тенденцією практично всіх розвинених країн. Такий процес зумовлений двома причинами. По-перше, успіхи охорони здоров’я, взяття під контроль ряду небезпечних захворювань, підвищення рівня і якості життя ведуть до збільшення середньої очікуваної тривалості життя людей. З іншого боку, процес стійкого зниження народжуваності, нижче рівня простого заміщення поколінь, зменшення числа дітей, народжених однією жінкою, за весь її репродуктивний період, призводить до того, що рівень природної смертності в нашій країні перевищив рівень народжуваності. На зміну кожному поколінню приходить наступне покоління меншій чисельності; частка дітей і підлітків у суспільстві неухильно знижується, що викликає відповідне зростання частки осіб старшого віку. Людство старіє, і це стає серйозною проблемою, вирішення якої повинно вироблятися на глобальному рівні.

Актуальність роботи з людьми похилого віку соціальній сфері обумовлена наступними обставинами:

· По-перше, зростанням у сучасних умовах ролі установ соціального обслуговування з організації соціальної підтримки людей похилого віку;

· По-друге, соціальний працівник — це людина, яка безпосередньо контактує з клієнтом, він знає його проблеми і намагається йому допомогти;

· По-третє, необхідність виявлення літніх людей, впізнання їхніх проблем і вжитті найбільш ефективних способів щодо їх усунення.

Важливо зокрема визначити технологію соціальної роботи з самотніми людьми похилого віку, щодо надання різноманітної допомоги соціальними службами, а також соціальними працівниками.

Об'єкт дослідження — одинокі люди похилого віку.

Мета дослідження — дослідження полягає в формуванні здорового способу життя як основи профілактики здоров’я у жінок похилого віку.

Завдання соціальних працівників та близьких людей зводиться до надання самотній літній людині в міру можливості, зі знанням і розумінням матеріальної і моральної підтримки і поваги. Ритм старіння істотно залежить від способу життя літніх людей (як правило, пенсіонерів), їх положення в сім'ї, рівня життя, умов праці, соціальних і психологічних факторів. Для того щоб працювати з людьми похилого віку, потрібно знати їх соціальне становище (у минулому і сьогоденні), особливості психіки, матеріальні і духовні потреби, і в цій роботі спиратися на науку, дані соціологічних, соціально-психологічних та інших видів досліджень.

Розділ I. Аналіз потреб одиноких людей похилого віку Основними потребами людини є задоволення потреб на:

1. соціально-побутові послуги;

2. психологічні послуги;

3. соціально-педагогічні послуги;

4. соціально-медичні;

5. юридичні послуги;

6. послуги з працевлаштування;

7. послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями;

8. інформаційні послуги;

9. інші соціальні послуги.

Для самотніх людей похилого віку в Україні найменш задоволеними залишаються соціально — побутові, психологічні та медичні потреби.

1.1 Соціально-побутові потреби Розглядаючи сучасні проблеми одиноких людей похилого віку доводиться, на жаль, констатувати, що рівень соціальної роботи і та система соціальних служб, що діють сьогодні в Україні, неспроможні вирішити комплекс негараздів, що супроводять життя цієї категорії українського суспільства. Нині в Україні діє так званий принцип «трьох п’ятірок»: кожен п’ятий громадянин країни є людиною літнього віку; кожна п’ята літня людина мешкає сама; кожен п’ятий із літніх людей, які мешкають самі, утратив здатність до самообслуговування.

Зі збільшенням тривалості життя зростає і період безпомічного існування людей похилого віку з різними хронічними і психічними захворюваннями. Люди похилого віку з порушенням повсякденних функцій становлять приблизно 60% усіх тих, хто звертається за допомогою у медичні та соціальні служби.

Однією з ключових проблем життєдіяльності людей похилого віку є самотність, де спостерігаються зменшення зв’язків, пов’язаних із виходом на пенсію, відокремленням дітей, а надалі, з остаточним відходом із життя друзів і рідних, постійне відчуття покинутості, марності і непотрібності свого існування.

День у день життя українського пенсіонера стає важчим. Особливо великого клопоту завдають постійне зростання цін на продукти, ліки, товари навіть першої необхідності та збільшення вартості комунальних послуг. І хоч представники влади не забувають наголошувати на тому, що підвищення, наприклад, квартплати не торкнеться пенсіонерів та інших незахищених категорій, насправді все виявляється не зовсім так. Будь-які надбавки до пенсії, які позбавляють людину статусу малозабезпеченої, не роблять її заможною. Ось і доводиться платити за все, так би мовити, за повною програмою.

Вижити в таких умовах стареньким, особливо немічним людям самотужки, без сторонньої підтримки дуже важко.

1.2 Психологічні потреби В старості виникають певні специфічні психологічні проблеми. У процесі старіння міняється відношення до явищ і подій, змінюється спрямованість інтересів. У багатьох випадках відбувається звуження кола інтересів, часте бурчання, невдоволення навколишнім середовищем. Поряд з цим має місце ідеалізація минулого, тенденція до спогадів. У старої людини найчастіше знижується самооцінка, зростає невдоволення собою, невпевненість у собі. Відзначені зміни не в однаковій мірі властиві всім людям у старості. Загальновідомо, що багато людей похилого віку зберігають свої особисті особливості і творчі можливості.

Можна виділити такі вікові зміни психічних процесів у старості:

1. Порушення відчуттів та сприйняття у зв’язку з погіршенням роботи органів слуху та зору. Отже, зменшується потік інформації.

2. Послаблення пам’яті у вигляді забудькуватості (синдром Корсакова), коли погіршується запам’ятовування свіжої інформації, а натомість спливають давні події.

3. Погіршення уваги, розвиток неуважності.

4. Уповільнення мислення, а іноді і зниження його продуктивності.

5. Емоційна пригніченість на фоні частої дратівливості, зміна настрою, схильність до депресивних станів.

Серед змін саме в особистості старої людини можна виділити такі:

1. Посилення відчуття меншовартості, невпевненості, зниження самооцінки, підвищення чутливості.

2. Пригніченість настрою, відчуття самотності, безпорадності, стривоженості, зниження працездатності.

3. Підвищення інтересу до переживання минулого, до його переоцінки.

4. Загострення та зміни деяких рис характеру.

5. Зниження вольової активності, можлива поява апатії.

Таким чином, характеризуючи категорію людей похилого віку як соціальну або вірніше, як соціально-демографічну, необхідно приймати в увагу вікові особливості усередині самої групи людей.

Як відомо, на практиці людьми похилого віку звичайно вважають людей, що вийшли на пенсію. Однак, це мірило не може бути універсальним, тому що пенсійний вік у різних країнах різний. Разом з тим, жінки, як правило, ідуть на пенсію раніш чоловіків. Так, у нашій країні, вони мають право одержувати пенсію по старості з 55 років, тоді як чоловіка — з 60 років. Проте, у переважній більшості країн світу до людям похилого віку відносять громадян у віці 60 років і більше.

Для соціального працівника надзвичайно важливе значення має також цілий ряд факторів соціального і психологічного характеру, зв’язаних з образом і рівнем життя людей похилого віку.

Відхід у минуле типовий лише для глибоких старих, інші більше думають і говорять про майбутнє. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим, коротше стають життєві особисті перспективи. Ближче до старості час здається більш скороминучим, але менш заповненим різними подіями. При цьому, люди, що активно беруть участь у житті, приділяють більше увагу майбутньому, а минулому. Перші, тому, більш оптимістичні і більше вірять у майбутнє.

Передбачення старості в уяві часто буває хворобливіше, ніж реальність. Так, В.В. Вересаєв, у юності дуже боявся постаріти, на схилі років писав, що страх цей був даремний, а природна мудрість компенсувала неминучі втрати. З віком з’являється думка про підвищення цінності життя.

Але вік усе-таки є вік. Старість приносить із собою і зміна звичних життєвих стандартів, і хвороби, і важкі щиросердечні переживання. Люди похилого віку виявляються на узбіччі життя. Мова йде не тільки і не стільки про матеріальних труднощів (хоча і вони відіграють істотну роль), скільки про труднощів психологічного характеру. Відхід на пенсію, утрата близьких і друзів, хвороби, звуження кола спілкування і сфер діяльності - усе це веде до збідніння життя, відходові з неї позитивних емоцій, почуттю самітності і непотрібності. Ситуація, однак, така, що з ростом тривалості життя і зниженням народжуваності значну частину населення складають люди літнього віку і, отже, є необхідність спеціальної організації допомоги літній людині.

Необхідно враховувати особливості, що визначаються, принаймні, двома характерними рисами стилю життя людей похилого віку.

Як правило, життя літньої людини не багата різноманітними подіями. Однак ці події заповнюють собою всі його індивідуальний простір і час. Так, прихід лікаря — це подія, що може заповнити весь день. Похід у магазин теж подія, до якого передує ретельна підготовка. Подія, що сприймається молодими як незначний епізод, для старої людини стає справою цілого дня.

Друга особливість визначається своєрідним відчуттям часу. По-перше, літня людина завжди живе в сьогоденні. Його минуле також присутнє в сьогоденні - звідси запасливість, ощадливість, обережність людей похилого віку.

По-друге, рух часу в літньому віці сповільнюється і стає більш плавним.

Ми торкнулися тут психологічних проблем, але головної, напевно, є, як справедливо назвав неї Б. З. Вульфов «драма незатребуваності» .

Головна драма літньої людини (якщо не вважати інвалідність, важку хворобу, або убогість) — нереалізований потенціал, відчуття або побоювання власної непотрібності.

Більш того, потенціал літньої людини найчастіше зовні не відповідає (або відповідає дуже мало) менталітетові нових поколінь. Але в них усіх є загальна основа, куди більш значима, чим розбіжності, — загальнолюдські цінності.

Необхідно пам’ятати, що люди похилого віку — це найбільше соціально вразлива частина населення. Їхній дохід звичайно значно нижче середнього, а потреби, особливо в медичному обслуговуванні, дієтичному харчуванні, значно вище. Дуже часто люди похилого віку живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справитися зі своїми нездужаннями і самітністю. І якщо раніш основна відповідальність за літніх лежала на родині, те зараз її всі частіше беруть на себе державні і місцеві органи, установи соціального захисту населення.

1.3 Соціально-медичні потреби Звичайно, з віком потреба в медичній допомозі збільшується. В період природного старіння організму проявляється ряд хронічних захворювань, зростає кількість людей, які потребують постійного медичного нагляду.

Здоров`я літньої людини — визначальний чинник формування потреби в медичній та соціально-побутовій допомозі. Оцінювання статусу здоров’я людей похилого віку (за C. Eisdorfer). Особливості стану здоров’я геронтологічної групи населення: рівень загальної захворюваності в 1,7−2,0 рази перевищує аналогічний показник населення середнього віку; множинність захворюваності - у віковій групі 60−69-річних 40,2% осіб мають одночасно 4−5 захворювань, серед 75-річних і старших 65,5% осіб страждають від 5 і більше хвороб одночасно; понад 85% усіх захворювань — це патологія серцево-судинної, дихальної, нервової, кістково-м'язової систем і органів травлення; збільшення онкологічних та ендокринних захворювань; хвороби набувають хронічного, комплексного, взаємообтяжливого характеру з атиповим перебігом, частими загостреннями і ускладненнями, тривалою реконвалесценцією; обмеження або втрата фізичних можливостей і здатності до самообслуговування внаслідок захворювань, зростання потреби в медико-соціальній допомозі у стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних, реабілітаційних закладах або вдома.

Проблеми із здоров’ям, що найчастіше турбують людей похилого віку і старих (P. Fioritto, 1997): аритмії, гіпертонічна хвороба, порушення слуху, коронарна хвороба, ортопедичні захворювання (побутовий травматизм), катаракти, діабет, порушення зору, варикозна хвороба.

Соматичні захворювання похилого і старечого віку Артеріальна гіпертонія — етіологічні фактори, клінічні прояви, гіпертонічний криз, вимірювання артеріального тиску, робочий АТ, судинні катастрофи, серцева недостатність, діагностика, профілактика, корекція. Стенокардія — симптоматика, диференціальна діагностика, ускладнення, невідкладна допомога, лікування в амбулаторних і стаціонарних умовах. Аритмії. Хронічний бронхіт, бронхіальна астма — причини, ознаки, ускладнення, долікарська допомога при приступі ядухи, профілактика ускладнень і загострень. Цукровий діабет — суть хвороби, особливості діабету 1-го і 2-го типів, ускладнення (діабетична кома, нефропатія, ретінопатія, ангіопатії), невідкладна допомога, харчування і профілактика загострень, догляд за хворими вдома. Пієлонефрит — прояви, діагностика, ускладнення, дієтичне харчування, прогноз.

Невідкладну долікарську допомогу надають особи, які мають елементарні знання про травми, раптові хвороби, нещасні випадки, а також про необхідну допомогу, яку слід надавати негайно на місці випадку до прибуття медичного працівника. Загальні принципи надання невідкладної допомоги: дотримання строгої послідовності дій — швидкий, але обережний огляд постраждалого; оцінювання стану навколишнього середовища; припинення впливу шкідливих факторів або усунення постраждалого із зони їх впливу; з’ясувати причину тяжкого стану і надавати негайну допомогу (зупинка кровотечі, накладання пов’язки, непрямий масаж серця тощо) до прибуття медиків. Якщо причини виявити не вдалося, — транспортувати постраждалого до найближчого медичного закладу. До початку надання невідкладної допомоги потрібно встановити ознаки життя (серцебиття, пульс на артеріях, дихання, реакція зіниць на світло) або ж біологічної смерті (відсутність фотореакції зіниць, симптом «котячого ока», охолодження тіла, трупні плями, трупне застигання).

Розділ ІІ. Соціальна робота з людьми похилого віку

2.1 Проблеми людей похилого віку Серед пенсіонерів по праці абсолютна більшість належить пенсіонерам по старості. Є підстави думати, що найближчим часом цей показник буде коливатися в межах 88−90% від числа пенсіонерів по праці. Однак 75% пенсіонерів усе ще залишаються поза сферою уваги і діяльності системи соціального захисту. Саме ці літні і старі люди не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальної допомоги, а те, що вона їм необхідна, особливо при рішенні матеріальних і побутових труднощів, не викликає сумніву.

Насторожує і той факт, що близько 50% старих людей після першого контакту з чиновниками системи соціального захисту не приходять за соціальною допомогою повторно, тому що в них залишається почуття гіркоти й образи. Одна з причин виникнення цього почуття — недостатнє фінансування державою соціальних послуг і пільг для малозабезпечених шарів населення, відсутність строгого обліку адресності соціального захисту.

Диференційований підхід повинний стати обов’язковим у соціальній роботі з людьми похилого віку.

У багатьох країнах частка осіб, що досягли пенсійного віку, уже наблизилася до максимальної величини й у майбутньому, ймовірно, не зросте. Однак серед населення літнього і старого віку можуть з’явитися важливі зміни, наприклад, збільшиться число «старих», а число людей, що постаріли не більше ніж на 15 років після виходу на пенсію, знизиться. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу з розривом не більш 5−10 років. Тільки тоді можна одержати об'єктивні дані, що характеризують старих людей, що можуть бути використані для планування соціальної роботи в майбутньому. Звичайно, неможливо прогнозувати, чи буде сучасне населення у віці 60−64 роки через 10 років схоже на групу, який зараз 70−74 роки. Однак можна з великою часткою ймовірності припускати, що неминуче зміни в організації соціальних служб і економіці, що вплинуть на зазначені вікові групи. Насамперед, ці дані мають особливе значення для планування діяльності місцевих соціальних служб і установ охорони здоров’я. Так, наприклад, якщо стан здоров’я або фінансово-економічної забезпеченості в якій-небудь вибірці обстежених старих людей виявиться гірше, ніж в інших районах, то можна виділити конкретну проблему, що має безпосереднє значення саме для цієї місцевості, району, регіону. Можуть бути виявлені й інші, не настільки невідкладні, проблеми: демографічні прогнози в більшості районів указують на те, що в наступному десятилітті підвищиться частка старих людей у групі літніх. Таким чином, якщо сучасна система соціальної допомоги і соціальної роботи відповідає потребам цього контингенту і таких служб зараз використовуються в максимальному ступені, то в майбутньому дана система може виявитися неадекватної новим умовам, якщо не запланувати її розширення відповідно до росту чисельності даної групи населення. Ще більш гострою є необхідність одержання об'єктивних зведень для розумного планування і безпосередньої реорганізації соціальних служб у районах або регіонах, де зараз потреби швидко зростаючого числа старих, залежних від цих служб, не задовольняються повною мірою. Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі важливе визначення динаміки росту чисельності осіб у віці від 75 років і більше, а не загальне збільшення числа людей у віці від 55 років. За даними Інституту соціальних досліджень, 80% осіб старше 75 років — це найбільш безпомічні люди і вони мають потребу в повній сторонній допомозі й обслуговуванні.

Особливої уваги заслуговує і відношення самих людей похилого віку до тієї допомоги, що їм роблять соціальні працівники. Практичний досвід і спеціально проведені дослідження дозволяють виділити кілька визначених стереотипів поведінки з людьми похилого віку.

1. часом неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей;

2. явні установки, прагнення і наполегливість в одержанні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останні виконання всіх побутових обов’язків;

3. незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються;

4. соціальний працівник сприймається як об'єкт, що несе відповідальність за їхнє фізичне здоров’я, моральний і матеріальний стан.

Звичайно, основна частина населення людей похилого віку, з якими ведеться соціальна робота в різних її видах, виражає свою щиру вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак нерідким є і недоброзичливе відношення, підозрілість, невдоволення послугами, що робляться. Іноді прибігають і до надмірного замилування, вихвалянню соціального працівника, щоб домогтися від нього тих послуг, що не входять у перелік виконуваних обов’язків.

Робота зі старими людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують обхід за ними; щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей людей похилого віку.

Соціальним працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їхній роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих обвинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими й турботливими до будь-якому, навіть дуже примхливій і докучливих людей похилого віку.

Не можна сприймати стару людину ізольовану, поза його життєвим шляхом. Навпроти, те, що він являє собою зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Біографія кожної старої людини являє собою відображення вдалої або невдалої долі, можливо, розламаної або порушеного життя.

Саме головне — кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість — серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінка людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму «Я» і ніяк не може бути підмінений іншою людиною, і в такому виді іншої людини не існує.

Самоцінність людини повинна бути збережена цілком, вона повинна бути неподільної, «індивідус» по-латинському значить «неподільний» .

Людина вступає в контакти з навколишніми його людьми, створює з ними тривалі або короткочасні зв’язки, підтримує їхній або відкидає; у ході цих контактів виникає приязнь або ворожість, довіра або недовіра.

На третьому етапі, тобто в старості, у людини з’являється шанс, якщо він правильно переборює цей віковий поріг, знову придбати загублену гармонію, причому на більш високому рівні.

Це коротке введення в суть положень психоаналізу, зв’язаних з питанням психічного старіння індивідуума, дозволяє скласти уявлення про всю складність і психологічні трудності діяльності соціальних працівників

2.2 Основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку У соціальній роботі з людьми похилого віку вирішуються такі завдання:

1. попередження причин, які породжують проблеми літніх людей;

2. сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів, забезпеченню можливостей самореалізації і самовиявлення людей похилого віку і попередження соціальної ізоляції, відсторонення від активного життя;

3. додержання рівності і врахування можливостей літніх людей при отриманні соціальної допомоги і послуг;

4. диференціація підходів до розв’язання проблем різних груп людей похилого віку на основі врахування факторів соціального ризику, які впливають на їхній стан;

5. виявлення індивідуальних потреб людей похилого віку в соціальній допомозі і обслуговуванні;

6. адресність при наданні соціальних послуг з пріоритетом сприяння літнім людям в ситуаціях, які загрожують їхньому здоров’ю і життю;

7. забезпечення інформованості престарілих громадян про можливості соціальної допомоги і послуг.

Соціальна робота з людьми похилого віку провадиться у таких напрямках:

1. соціальне забезпечення, соціальна допомога, створення необхідних матеріальних і фінансових умов для підтримання нормальної життєдіяльності;

2. догляд і соціальна допомога в стаціонарних установах Міністерства праці і соціальної політики;

3. соціальна робота з людьми похилого віку в територіальних центрах і відділеннях денного перебування;

4. догляд і соціальна підтримка вдома.

Соціальна допомога людям похилого віку — це забезпечення у грошовій чи натуральній формах, у вигляді послуг чи пільг, які надаються із урахуванням законодавчо закріплених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення. Соціальна допомога має характер періодичних чи разових доплат до пенсій і допомог, натуральних видач та послуг з метою надання адресної, диференційованої підтримки різним категоріям літніх людей, ліквідації чи нейтралізації критичних життєвих ситуацій, які викликані важкими соціально-економічними умовами життя.

Виділяють термінову соціальну допомогу, адресну соціальну допомогу, бригадну соціальну допомогу для важкохворих.

Термінова соціальна допомога — це надання допомоги разового характеру людям похилого віку, які її гостро потребують. Вона включає разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими наборами; забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в отриманні тимчасового житла; надання екстреної соціально-психологічної підтримки за Телефоном довіри і юридичної допомоги у межах компетенції служби.

В окремих великих містах України у підпорядкуванні органів соціального захисту населення перебувають соціальні аптеки, соціальні лікарні. До них слід додати соціальні їдальні, спеціалізовані магазини, будинки побуту та інші життєво важливі заклади для престарілих людей, які почали створюватися в останні роки. Працюють перукарні, майстерні з ремонту побутової техніки, пункти прокату, які надають пенсіонерам послуги за прийнятними цінами.

Адресна соціальна допомога надається літнім людям, які перебувають в особливо складній життєвій ситуації. їх відвідують соціальні працівники, які надають необхідну побутову чи соціально-психологічну допомогу.

Бригадна форма допомоги важкохворим пенсіонерам — це комплексне обслуговування з надання соціальних і медичних послуг. Соціальні працівники надають пенсіонерам послуги побутового характеру, а медичні сестри здійснюють сестринський догляд.

2.3 Організаційно-правові форми соціальної роботи з людьми похилого віку Правову основу соціальної роботи становлять Конституція України, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші нормативно-правові акти, видані на виконання відповідних законів. Правове регулювання соціальної роботи є безпосереднім або опосередкованим, воно стосується як діяльності самих соціальних працівників, прав клієнтів на отримання різного роду послуг, так і дотичне до різних аспектів управління соціальною сферою

2. Права та обов’язки соціальних працівників визначаються відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», на них також поширюються пільги для працівників відповідної галузі, до якої вони залучені.

3. Громадяни України та особи без громадянства мають право на допомогу соціального працівника згідно з чинним законодавством України та статутними документами соціальних служб.

4. Соціальна робота — це фахова практика, що ґрунтується на системі відповідних теоретичних знань. Вона має за мету забезпечення гуманізму та соціальної справедливості шляхом активізації і підтримки найменш захищених груп і членів суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота є інструментом реалізації соціальної політики й може здійснюватися через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну педагогіку, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та інші механізми.

4. Завданнями соціальної роботи є:

1) розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем;

2) встановлення зв`язків клієнтів з соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги;

3) сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.

5. Соціальна робота як фахова діяльність виконує такі основні функції:

1) діагностична — вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), оцінка результатів, досягнутих у процесі роботи;

2) прогностична — розробка послідовного плану розв’язання проблеми клієнта або соціальної проблеми в суспільстві з урахуванням можливих альтернатив, перспектив і варіантів змін;

3) організаторська — діяльність соціальної служби та її працівників щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, залучених до роботи з клієнтом;

4) комунікативна — встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна — використання законів та правових норм для забезпечення прав і інтересів клієнтів;

6) превентивна — запобігання виникненню негативних життєвих колізій у окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуючa — конструктивні зміни в мікросоціумі та системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна — задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів;

9) інші функції (правотворча, дослідницька, навчальна тощо).

Згідно 3 статті Конституції України, основні принципами соціальної роботи є:

1) повага до гідності особистості: кожна людина е неповторною та унікальною, що необхідно враховувати соціальним працівникам, не допускаючи жодного прояву зневаги до клієнта. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших. Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта або його близького соціального оточення;

2) пріоритетність інтересів клієнтів: соціальні працівники спрямовують всі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім'ям, групам, спільнотам та громадам для їх вдосконалення, а також з метою розв’язання виниклих конфліктів та подолання їх наслідків;

3) толерантність: соціальні працівники повинні виявляти терпимість до різних емоційних проявів клієнтів, за будь-яких обставин зберігати рівновагу, сприймати проблеми і обставини клієнтів незалежно від способу життя останніх, їхньої поведінки, соціального й національного походження, статі тощо;

4) довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта: соціальні працівники співпрацюють з клієнтами, намагаючись розв’язувати будь-які завдання, з якими вони стикаються, найкращим чином з метою задоволення інтересів клієнтів; сприяють добровільній участі клієнтів у процесі надання соціальної послуги, а також максимальній самостійності клієнтів у розв’язанні їх соціальних проблем; створюють доброзичливу атмосферу спілкування з клієнтом;

5) доступність послуг: соціальні працівники надають допомогу кожному, хто звертається до них за захистом, підтримкою, консультацією чи порадою, без будь-якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, майнового стану, сексуальної орієнтації. Право на отримання того чи іншого виду послуг гарантується клієнтам і регулюється відповідним законодавством;

6) конфіденційність: соціальні працівники в будь-якій ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження щодо її дотримання. Обов’язок соціальних працівників полягає в нерозголошенні будь-яких відомостей про клієнтів, за винятком тих випадків, коли це робиться з їх згоди чи у встановленому законом порядку;

7) дотримання норм професійної етики: соціальні працівники сприяють формуванню та реалізації заходів у межах соціальної політики, забезпеченню благополуччя людини, несуть відповідальність за розвиток та використання професійних норм при розв’язанні практичних завдань соціальної роботи.

Згідно 4 статті Конституції України, основними різновидами соціальної роботи є:

1. Соціальні працівники використовують у своїй роботі різноманітні засоби і методи:

1) соціально-економічні (надання натуральної і грошової допомоги; допомога у використанні пільг, компенсацій та виплат; догляд та побутове обслуговування тощо);

2) організаційно-розпорядчі (встановлення регламентів та норм діяльності соціальних служб, консультування клієнтів щодо порядку отримання послуг; ці методи спираються на нормативно-правові документи, регламентуючі акти);

3)психолого-педагогічні (безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо — підтримка, надання інформації, роз’яснення, рекомендації, моральне заохочення та інші форми роботи).

2. Загальними підходами до процесу надання допомоги, якими керуються соціальні працівники у своїй діяльності, є:

1) пряме втручання (догляд, соціально-психологічне консультування, навчання, зміна поведінки клієнтів);

2) опосередковане втручання, спрямоване на зміну середовища, в якому перебувають клієнти (планування, адміністрування, збирання даних, управління, дослідження);

3) комбіноване втручання (сприяння роботі групи, мобілізація, представництво інтересів, консультування, взаємодія з іншими фахівцями).

3. Практична соціальна робота може здійснюватися на трьох рівнях:

1) індивідуальному — вирішення проблеми клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення розібратися у власних труднощах і подолати їх. Процес індивідуальної роботи складається з кількох етапів: встановлення контакту, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і завдань співпраці, здійснення запланованого, оцінка досягнутого;

2) груповому — надання допомоги клієнту через передачу досвіду інших для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки;

3) в громаді - передбачає розвиток соціальних зв’язків у селі, мікрорайоні, колективі тощо, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розробку, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов’язані з потребами чи інтересами населення.

Розділ ІІІ. Емпіричне дослідження відношення до свого здоров’я та способу життя у жінок похилого віку

3.1 Опис процедури дослідження та обраних методик На основі аналізу теоретичних джерел та мети нашої роботи, дослідити формування здорового способу життя як основи профілактики здоров’я у жінок похилого віку, ми провели дослідження з жінками віком від 60 і до 75 років. В нашому дослідженні приймало участь 32 жінки похилого віку.

Ми використовували такі методи дослідження, як опитувальник «Відношення до здоров’я» Березовської Р.А. та опитувальник «Образ життя» .

Опитувальник «Відношення до здоров’я» Березовської Р.А. призначений для дослідження психологічних особливостей відношення людини до свого здоров’я. Досліджуваним пропонується ряд запитань-тверджень, з якими вони можуть погодитися, погодитися частково, або не погодитися зовсім. Оцінити кожне твердження необхідно за семибальною шкалою, де 1 бал — це абсолютно незгодний, а 7 — абсолютно згоден.

Опитувальник «Відношення до здоров’я» складається з десяти запитань, які можуть бути розподілені за трьома шкалами: когнітивною, емоціональною, поведінковою та цінністно-мотиваційною.

Аналіз результатів проводиться на основі якісного аналізу отриманих за допомогою анкети даних.

При аналізі ставлення до здоров’я можуть бути виділені протилежні типи відносин — адекватне і неадекватне. У реальному житті, однак, полярна альтернатива практично виключена, тому надалі при інтерпретації отриманих емпіричних даних слід говорити про ступінь адекватності або неадекватності.

Емпірично фіксуємо ми критеріями ступеня адекватності-неадекватності відносини людини до свого здоров’я служать:

* на когнітивному рівні: ступінь поінформованості або компетентності людини в сфері здоров’я, знання основних факторів ризику і антиризику, розуміння ролі здоров’я в забезпеченні активного і тривалого життя;

* на поведінковому рівні: ступінь відповідності дій і вчинків людини вимогам здорового способу життя;

* на емоційному рівні: оптимальний рівень тривожності по відношенню до здоров’я, вміння насолоджуватися станом здоров’я і радіти йому;

* на ціннісно-мотиваційному рівні: висока значимість здоров’я в індивідуальній ієрархії цінностей (особливо термінальних), ступінь сформованості мотивації на збереження і зміцнення здоров’я.

Для інтерпретації відповідей на відкрите запитання (запитання № 3) використовується процедура контент-аналізу.

Також в нашій роботі був використаний опитувальник «Образ життя» Нікіфорова Г. С., адаптований під мету та задачі нашої курсової роботи. При обробці результатів за даним опитувальником ми використовували метод контент-аналізу.

3.2 Аналіз результатів експериментального дослідження Після проведення дослідження за допомогою опитувальника «Образ життя» ми аналізували та інтерпретували отримані результати за допомогою контент-аналізу. Нами було виокремленні блоки образу життя досліджуваних. Це сфера сну, харчування, сфера повсякденної діяльності, дозвілля, фізичного здоров’я, шкідливі звички та відношення досліджуваних до свого здоров’я.

Отже, аналізуючи отримані результати за сферою сну можна виділити досліджуваних. Результати наведені в таблиці 2.1. Що відносяться до групи ризику та групи благо приємного прогнозу.

Нами було виділено, що 19% досліджуваних легко і відразу засинають, 53% жінок похилого віку засинають не відразу, й з трудом, а 28% - лише за допомогою ліків. Отже, 81% досліджуваних варто віднести до групи ризику за характером сну.

Також нами було виявлено, що 16% досліджуваних спокійно та міцно сплять, 22% - спокійно сплять, але часто бачать сни, 28% - часто прокидаються, ще 28% - мають хронічне безсоння та 6% жінок похилого віку сплять неспокійно, сняться кошмари та жахіття. Отже, можна стверджувати, що 62% досліджуваних за характером сну варто віднести до групи ризику, а 38% - групи з благо приємним прогнозом.

Що стосується самопочуття вранці, після сну, то нами було виявлено, що 25% досліджених прокидаються повні сил та енергії, ще 25% - бадьорі та з гарним настроєм, однак 6% - сонні та неактивні, 31% досліджуваних прокидаються стомленими та розбитими, а ще 13% з головним болем. Отже, тут бачимо, що 50% досліджених за характером самопочуття вранці після сну можна віднести до групи благо приємного прогнозу та стільки же 50% - до групи ризику.

Таблиця 2.1

Характеристика сфери сну досліджуваних

Наступний блок питань, що ми розглянули стосується сфери харчування. Результати представлені в таблиці 2.2. Нами було виявлено, що 41% жінок похилого віку приймають їжу 2 рази на день, 44% - три рази на день, 9% - чотири рази на день та 6% - лише один раз.

Крім цього, що стосується звичаїв в сім'ї, що особливостей харчування, то варто зазначити, що у 6% досліджуваних прийнято в сім'ї молитися до та після прийому їжі, 9% - дотримуються принципів раціонального харчування та у 84% нічого подібного не прийнято в родині.

Також ми виявили, що 31% жінок похилого віку дотримуються дієт у зв’язку зі станом здоров’я, проте 69% - не дотримуються в своєму раціоні жодних дієт.

Таблиця 2.2

Особливості сфери харчування досліджуваних жінок похилого віку

Що стосується раціону харчування жінок похилого віку (див. рис. 2.1.), то нами було виявлено, що овочі в їжі лише у 16% жінок похилого віку є постійно, 84% - вживають їх часто. Фрукти: 75% досліджуваних рідко вживають в своєму раціоні харчування, 19% - середньо та 6% часто. 47% жінок похилого віку часто вживають молочні продукти, така ж кількість досліджуваних — середньо та 6% - рідко. Лише 6% жінок часто їдять м’ясо, 63% - середньо та 31% - рідко. 6% досліджуваних в своєму раціоні постійно використовують рибу, 38% - часто, 31% - середньо, 25% - рідко. Що стосується вживання яєць в їжу, то 78% частота споживання середня, 19% - рідко та 3% - інколи. Вироби із муки є постійним раціоном у 41% жінок похилого віку, 31% - часто, 28% - середньо. Що стосується кондитерських виробів, то лише 3% жінок похилого віку їх споживає часто, у 60% частота вживання є середньою, у 31% - рідко та 6% - лише інколи їдять кондитерські вироби. Зернові продукти 31% досліджуваних їсть постійно, а 69% - часто. Такий продукт як мед на столі у 22% жінок похилого віку буває рідко, 75% - не вживає та лише у 3% частота споживання є середньою. Соки 81% досліджуваних п'є рідко та 19% середня кількість частоти споживання. 31% жінок похилого віку постійно п’ють чай, 63% - часто та лише 6% - середня частота споживання. Що стосується кофе, то лише 3% вживають його часто, 50% - рідко та 47% - середня кількість споживання. А такий напій як какао 9% жінок похилого віку п’ють часто, 31% середня кількість споживання, 57% - рідко та лише 3% - ніколи не вживають.

Рис. 2.1 — Наочне зображення раціону харчування жінок похилого віку Далі ми розглянули блок запитань, які ми віднесли до сфери повсякденної діяльності. Результати зображені в таблиці 2.3. Нами було виявлено, що до звичайних повсякденних справ 100% жінки похилого віку відносять приготування їжі, прибирання в квартирі (будинку), 62% - прання, ще 45% - догляд за онуками.

Отже, що стосується характеристики виконання повсякденних справ, то варто зазначити, що 19% досліджених виконує їх легко, без особливих зусиль, 38% - виконують домашні справи спокійно, але їм необхідно постаратися, 34% - з великою затратою зусиль та часу, та 9% досліджуваних виконують їх з перенапругою. Таким чином, ми бачимо, що 57% жінок похилого віку можна віднести за характером виконання домашніх справ до групи із сприятливим прогнозом, а 43% - до групи ризику.

Таблиця 2.3

Результати досліджуваних, що характеризують сферу повсякденної діяльності жінок похилого віку

Далі нами було розглянуто самопочуття в кінці дня. Було виявлено, що 50% досліджуваних задоволені виконаною ними роботою за весь день, 12% - мають інтерес, бажання продовжувати справи та 38% жінок похилого віку відчувають полегшення, що все закінчилося. Отже, варто зазначити, що за даним питанням 72% досліджених варто віднести до групи благоприємного прогнозу, а 38% - до групи ризику.

Також нами було виявлено, що 12% досліджуваних хотіли б займатися чимось ще більше та швидше. 22% - хотіли б продовжити все в тому ж ритмі, 38% - зменшити темп виконання домашніх справ та 28% жінок похилого віку хотіли б скоротити темп виконання та взагалі кількість домашніх справ. Отже, за даним питанням, 66% досліджуваних можуть бути віднесені до групи ризику за образом життя, а 34% - до групи з благо приємним прогнозом. психологічний здоровий похилий жінка Крім цього варто зазначити, що 31% досліджуваних стверджують, що повністю встигають виконати всі заплановані домашні справи, 53% жінок похилого віку — встигають частково та 16% - не встигають взагалі.

Наступний блок питань, що ми розглянули стосується сфери дозвілля. Було отримано наступні результати: на запитання, які громадські міста досліджувані відвідують, було виявлено (див. рис. 2.2), що жінок похилого віку відвідують церкву: 31% це робить 1−2 рази на тиждень, 28% - 1−2 рази на рік, 19% - 1−2 рази на місяць, 6% - щоденно та 16% не відвідують взагалі.

Рис. 2.2 — Розподіл результатів досліджуваних за частотою відвідування громадських місць Бібліотеку 44% жінок похилого віку не відвідують взагалі, 47% це роблять 1−2 рази на рік, 9% - 1−2 рази на місяць. Театр, музеї 84% жінок похилого віку не відвідують взагалі, а 16% - це робить лише 1−2 рази на рік. Кінотеатр, спортивні змагання жінки похилого віку не відвідують взагалі. Проте 72% досліджуваних відповіли, що бувають в гостях 1−2 рази на місяць, 19% - 1−2 рази на неділю, 9% - 1−2 рази на рік.

Також нами було виявлено, що найпоширенішими улюбленими заняттями у жінок похилого віку є в’язання, читання книжок, перегляд телевізору, шиття, приготування їжі. У 38% жінок похилого віку найулюбленішим заняття є в’язання, 47% - полюбляє читати, 63% - дивитися телевізори, телесеріали, 22% - шити та 9% жінок похилого віку обожнюють готувати. Результати наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Проведення вільного часу, дозвілля досліджуваними жінками похилого віку

Крім цього, ми дізналися, що жінки похилого віку рідко бувають за містом. Лише 25% досліджуваних бувають 1−2 рази на місяць за містом, 69% - бувають рідко, а 6% - не бувають зовсім.

Однак 87% жінок похилого віку відповіли, що 2−3 години в день гуляють на вулиці на свіжому повітрі та лише 13% - одну годину.

Отже, аналізуючи сферу дозвілля жінок похилого віку варто зазначити, що вони нечасто відвідують громадські міста, рідко бувають за містом на свіжому повітрі, проте достатньо приділяють уваги прогулянкам на вулиці та мають свої улюблені заняття, якими займають у вільний час.

Далі нами було розглянуто та проаналізовано питання, що ми віднесли до блоку, яких характеризує фізичне здоров’я жінок похилого віку. Результати наведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Результати досліджуваних, що характеризують підтримання фізичного здоров’я у жінок похилого віку

Отже, нами було виявлено, що лише 13% жінок похилого віку вранці роблять зарядку, а 87% - не виконують.

Лише 3% досліджених займаються танцями, а 97% - ніяким видом спорту не займаються.

Також варто зазначити, що 13% досліджуваних подобається займатися фізичною культурою, грати в рухливі ігри, 9% - інколи подобається, при нагоді та 78% відносять до цього байдуже.

Було виявлено, що лише 25% жінок похилого віку займаються спортом (22% - їзда на велосипеді, 3% - танці), але лише на аматорському рівні. 75% жінок похилого віку не чим не займаються й не володіють ніяким видом спорту.

Що стосується процедур, що загартовують, то 54% жінок похилого віку проводять вдома такі загартовуючі процедури як вмивання холодною водою, 16% - приймають прохолодний душ. А 31% жінок похилого віку не проводять жодних загартовуючи процедур вдома.

Отже, як ми бачимо з отриманих результатів більшість жінок похилого віку варто віднести до групи ризику за фізичними навантаженнями, фізичним розвитком, підтримання фізичного здоров’я.

Наступний блок питань, який ми аналізували — це шкідливі звички жінок похилого віку. Нами було виявлено, що у досліджуваних є наступні шкідливі звички: вживання спиртних напоїв — 91% у жінок похилого віку, 47% - зловживання словами-паразитами, 16% - вживання нецензурної лексики. Досліджувані відмітили ці звички як такі, що бувають зрідка. Однак 9% досліджуваних мають такі шкідливу звичку, як паління, що проявляється кожен день.

На запитання як давно у них з’явилися ці звички була надано такі варіанти відповідей: випадково (69% досліджуваних), через інтерес — 31%.

Також нами було виявлено, що після виживання алкоголю чи паління жінки похилого віку зняття напруги (розслабленість) — 90% досліджуваних, 10% жінок похилого віку стверджують, що вони відчувають полегшення.

Після деякий час після приймання алкоголю, куріння жінки похилого віку відповіли, що відчувають 3% - нудоту, 31% - головну біль, 69% досліджуваних — муки совісті.

На запитання, яке їх відношення до цих звичок в майбутньому що стосується вживання алкоголю, всі досліджувані відповіли, що зможуть кинути, якщо захочуть. Що стосується паління — 1 досліджуваний із 3, відповів, що хоче в майбутньому зменшити дозу, а 2 чоловіки — хочуть кинути палити, але не можуть. Щодо вживання нецензурної лексики всі досліджувані (5 чоловік), що мають такі звичку відповіли, що зможуть не використовувати в мові ці слова, якщо захочуть. А що стосується такої шкідливої звички, як зловживання словами-паразитами 10 жінок похилого віку із 15 відповіли, що спробують зменшити кількість таких слів, а останні 5 — хочуть зменшити вживання таких слів, але не можуть.

Отже, як ми бачимо, у досліджуваних простежується позитивна динаміка, щодо зменшення своїх шкідливих звичок.

Аналізуючи запитання, що відносять до сфери відношення до свого здоров’я, було отримана наступні результати: на запитання як розуміють жінки похилого віку здоров’я, було виявлено (див. рис. 2.3.), що на першому місці для них це відсутність хвороб і пов’язаних з ними неприємних відчуттів (середній ранг — 10), на другому місці - розуміння здоров’я як довготривалої працездатності (середнє значення — 9,2), на третьому — розуміння здоров’я як красоти та довголітня (середнє значення — 9), на четвертому — міцна сім'я та наявність дітей (середнє значення — 7,3), на п’ятому — активне творення, можливість приносити користь оточуючим (середнє значення — 7).

Також було виявлено, що лише 3% досліджуваних оцінюють свій стан здоров’я на 5 балів, 9% - на 4 бали, 69% жінок похилого віку оцінюють свій стан здоров’я на 3 бали, 19% - на 2. Результати зображені в таблиці 2.6.

На майбутнє 3% досліджуваних хотіли б залишити своє здоров’я без змін, 75% - хотіли б щось змінити на краще, 16% - прагнуть вести здоровий образ життя, але у них не виходить, 3% жінок похилого віку прагнули б дізнатися з даного питання більше інформації та ще 63% - будуть вести здоровий образ життя. Результати зображені в таблиці 2.6.