Соціальна відповідальність з точки зору національної ментальності

Курсова робота з теми:

«Соціальна відповідальність з точки зору національної ментальності»

Вступ

Сьогодні тема соціальної відповідальності стає дуже популярною. Чому так сталося?

Мені здається, є декілька пояснень цьому явищу.

На мою думку, українське суспільство, економіка все більше інтегруються у глобальні процеси, становляться частиною світового економічного та інформаційного простору. І у нашій країні відчувається відгомін тих проблем, категорій, які сьогодні турбують світ:

— позитивні та негативні прояви глобалізації в економіці різних країн та регіонів;

— забруднення навколишнього середовища;

— якість і міграція кадрів;

— соціальна роль бізнесу тощо.

Соціальна відповідальність бізнесу набула розвитку у США ще у 60 роках ХХ ст. з появою перших Кодексів ведення бізнесу.

У сучасних тенденціях розвитку суспільства та економіки першість знову стала одержували Людина. Саме людський фактор стає в основу конкурентоспроможності економік та країн. Суспільство розвивається у «суспільство знань». І тому виграє той, хто зробив своєчасний внесок у інноваційні проекти, інвестував у знання, заручився повагою співробітників, споживачів, є відкритим до держави, інвесторів і всього суспільства.

У своїй роботі я намагаюся проаналізувати соціальну відповідальність бізнесу в її практичному й економічному аспектах; становлення СВБ в Україні; ставлення українського суспільства до соціальної відповідальності компаній. Також я намагатимусь дійти висновків щодо своєчасності розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні.

1. Поняття соціальної відповідальності бізнесу

Розглянувши і проаналізувавши багато джерел, я можу сказати, що єдиного й авторитетного визначення поняття соціальної відповідальності бізнесу (частіше відомого як CSR: corporate social responsibility або корпоративної соціальної відповідальності) немає. Але можна проаналізувати складові цього поняття й самостійно інтегрувати їх у визначення СВБ.

Що означає вести соціально відповідальний бізнес? Перед якими соціальними групами бізнес має нести відповідальність?

Кожна компанія сама для себе вирішує, як провадити бізнес та яку соціальну політику вести. Але я намагатимусь дати якомога точні й докладні відповіді на ці запитання.

Але спочатку пропоную проаналізувати декілька визначень СВБ:

— Зелена книга Європейського союзу (2001 рік): СВБ означає «інтеграцію соціальних та екологічних аспектів у щоденну комерційну діяльність підприємств та в їхню взаємодію з зацікавленими сторонами на добровільній основі».

— Бізнес задля соціальної відповідальності (BSR) СВБ означає «досягнення комерційного успіху засобами, які передбачають дотримання моральних цінностей та повагу до людей, спільнот і навколишнього середовища».

— Всесвітня ділова рада за сталий розвиток (WBCSD) визначає СВБ як «зобов'язання бізнесу сприяти усталеному економічному розвитку, працюючи з робітниками, їхніми сім'ями, місцевою громадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя».

Я можу помітити, що кожна організація дає визначення СВБ виходячи з власного напряму діяльності. Чи можуть вони так визначати СВБ?

На мою думку, можуть. Адже соціальна відповідальність бізнесу не є урегульованим списком правил і приписів, СВБ — концепція ведення бізнесу, яка має в основі повагу та турботу за зацікавленими суспільними групами (так званими стейкхолдерами).

Визначення КСВ різняться тематично й географічно. Дехто активно пов’язує КСВ із розбудовою сталих громад. Якщо в США КСВ дуже часто пов’язується із програмами волонтерства працівників компаній та благочинністю, європейське розуміння КСВ полягає у веденні бізнесу в соціально-відповідальний спосіб.

Відверто кажучи, КСВ — це спроба відійти на певну відстань і проаналізувати, де і як компанія може допомогти у вирішенні соціальних та екологічних проблем, розвиваючись сама й розвиваючи середовище навколо себе.

КСВ — це усвідомлення необхідності сталого розвитку суспільства. Це уважність до впливу поточних рішень на можливості наступних поколінь.

Дуже часто КСВ ототожнюють із доброчинністю або із покращенням ефективності застарілого обладнання. Це — найпоширеніший міф корпоративної відповідальності. Але тут говориться не просто про благочинність, не просто про закриття неефективних «брудних» виробництв. Йдеться про сутність компанії, про те, як щоденно вона працює.

Наприклад, можна просто продавати товари, а можна побудувати процес продажу таким чином, щоб навчати споживачів, як використовувати товар для отримання прибутку. Компанія, яка розробляє програмне забезпечення, може безкоштовно вчити молодь програмуванню. З одного боку — люди отримують спеціальність, з іншого, компанія може відібрати найталановитіших програмістів. Окрім прямої допомоги зі збільшення заможності покупців, це допоможе закрити «дірку» в навчальній системі, коли люди старші 40-років мають проблеми з адаптацією до ринкових умов, особливо в сфері зайнятості. Допомога дитячому будинку на Новий Рік — це чудово, але ще можна організувати програму стажувань у вашій компанії для школярів із цього дитячого будинку. Те, що ви навчите цих дітей комп’ютерній грамоті під час стажування, дасть їм в житті більше, ніж одноразова фінансова допомога.

Проте, про відкидання доброчинності як підходу також не йдеться. Навпаки, доброчинність та соціальна відповідальність компаній тісно пов’язані. Компанії, які займаються доброчинною діяльністю, є більш схильними до розроблення стратегії КСВ, що охоплює бізнес-процеси, всередині компанії. З часом програми благочинності переростають у програми КСВ.

Окрім питання необхідності адміністративного регулювання КСВ, про яке йшлося, ще одним гострим питанням стосовно КСВ є питання окупності програм КСВ. Зрозуміло, що теорія КСВ сама по собі передбачає отримання прибутку відповідальними підприємствами. Компанія не може вважатися відповідальною, приносячи збитки своїм власникам. Проте, коли саме принесуть прибуток вкладені ресурси (часто гроші), які компанії роблять у програми, розроблені в рамках стратегії КСВ?

Серед найчастіше згадуваних переваг впровадження програм КСВ є:

Покращення ефективності процесів — підчас впровадження програм КСВ компанії виявляють приховані важелі підвищення ефективності, які інакше просто не можливо було побачити. Це особливо стосується технологічних процесів. Наприклад, якщо цілеспрямовано не шукати способів зменшення викидів, технології можуть змінюватись дуже повільно;

Підвищення мотивації та продуктивності працівників — оскільки всі працівники компанії водночас є громадянами, споживачами, батьками та мешканцями певного міста, турбота про громаду, про суспільство транслюватиметься в турботу про працівників. Психологічні фактори мотивації до роботи є дуже важливими для будь-якої організації;

Зростання вартості нематеріальних активів — підвищення ділової та загальносуспільної репутації компанії, зменшення ризиків від можливої втрати ринків, покращений доступ до нових ринків завдяки кращій репутації, — впровадження активної політики у сфері КСВ становить реальну вигоду для компаній (якщо стратегія комунікації КСВ підтверджена реальними кроками компанії).

Ці фактори додають до конкурентоспроможності компанії, хоча дехто може ставити це під сумнів. Зрозуміло, що КСВ певним чином вивільняє поле для діяльності конкурентам, які не займають активної соціальної позиції, і прийняття деяких рішень у рамках КСВ потребує неабиякої сили волі й лідерства від керівництва компаній. Класичним прикладом можна вважати відмову багатьох великих міжнародних нафтових компаній працювати в Судані, де уряд проводив політику етнічних чисток в районах нафтовидобутку.

Отже корпоративна соціальна відповідальність бізнесу це великий крок не тільки до покращення своєї репутації, але й до покращення ефективності роботи компанії, а відповідно і її результатів. Тож компанія або підприємство має вирішувати самостійно в якому напрямку вести свою соціальну відповідальність бізнесу, тому що існує багато підходів до її формування.

1.1 Чотири основні види підходів до концепції корпоративної соціальної відповідальності

Перші наукові підходи до розуміння сутності корпоративної соціальної відповідальності, її принципів та методів зароджуються у 50-х роках ХХ століття. Провідна роль у їх розвиткові належала американським вченим, у той час як у Європі концепція корпоративної соціальної відповідальності офіційно була сформована лише наприкінці XX ст. та знайшла своє відображення у документі Європейської комісії «Зелена книга», який був опублікований у 2001 році.

Зважаючи на історичні, культурні, політичні та соціальні відмінності, характерні для розвитку США та країн Європи, вчені відмічають значні регіональні розбіжності у розумінні корпоративної соціальної відповідальності (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 — Аналіз розбіжностей у визначенні КСВ у США та країнах Європи

Як видно з таблиці 1.1, основні розбіжності у відношенні до концепції корпоративної соціальної відповідальності у США та країнах Європи, визначаються на рівні відносин підприємство — держава. Так, якщо діяльність американських корпорацій загалом визначається його власниками та керівниками, то європейські компанії зазнають значного впливу з боку державних органів влади та професійних об'єднань, які жорстко визначають мінімальні вимоги до їх діяльності.

Існуючі регіональні розбіжності знайшли своє відображення у великій кількості наукових підходів щодо суті, ролі та значення корпоративної соціальної відповідальності, які доповнюють або ж навпаки заперечують одна одній. В основі кожної з них лежить ідея аналізу організації з погляду системності, тобто організація представляється як «комплекс взаємопов'язаних та взаємозалежних частин, організованих таким чином, що продукує єдине ціле».

Різниця є лише у тому чи сприймати організацію як відкриту, чи як закриту систему. Оскільки як закрита система, організації не зазнають впливу з боку зовнішнього середовища і не взаємодіють з ним. На противагу, організації як відкриті системи, динамічно взаємодіють із своїм оточенням. Однак, якщо виходити з розуміння організації як закритої системи, то ідея корпоративної соціальної відповідальності значно звужується, охоплюючи лише відповідальність перед власниками та працівниками. Варто зазначити, що подібне розуміння даної концепції превалювало на початку зародження ідей соціальної відповідальності. В той же час, сприйняття організації як відкритої системи породжує багато запитань щодо мети, принципів, напрямків, механізму реалізації підприємством своєї соціальної функції та інформування громадськості про реалізовані заходи.

При цьому варто зазначити, що у багатьох розроблених теоріях концепція корпоративної соціальної відповідальності часто заміщувалася іншими визначеннями, які на думку науковців краще відображали суть відносин підприємства та суспільства. Так, найбільш відомими серед них є «соціальна відповідальність бізнесменів», «корпоративна соціальна діяльність», «корпоративна соціальна чуттєвість», «етика бізнесу», «корпоративне громадянство», тощо. Щоб поєднати існуюче розмаїття підходів А. Керолл запропонував розглядати концепцію корпоративної соціальної відповідальності як своєрідного «ядра», яке узгоджується з іншими теоріями або трансформується у них.

А це, в свою чергу, дозволило науковцям згрупувати всі існуючі теорії та виділити чотири основні види підходів до концепції корпоративної соціальної відповідальності.

1) інструментальний підхід, згідно якого підприємство виступає інструментом для створення багатства, а вся його соціальна діяльність спрямована на досягнення економічного результату. Найвідомішим прибічником даного підходу є економіст М. Фрідман, який вважав, що «існує одна і тільки одна соціальна відповідальність ділового світу — використати свої ресурси і займатися діяльністю, спрямованою на збільшення прибутків, при умові дотримання правил гри, тобто займатися відкритою і вільною конкуренцією, без обману і шахрайства». Тобто, діючи таким чином, організація виконує свою економічну функцію, виробляючи товари та послуги, необхідні для суспільства та створюючи при цьому робочі місця і забезпечуючи максимізацію прибутку для акціонерів.

Деякі сучасні дослідники, прихильники інструментального підходу, наголошують на тому, що лише максимізація прибутку у довгостроковій перспективі визначає справжню відповідальність бізнесу, оскільки подібний підхід дозволяє поєднати інтереси як акціонерів, так і інших зацікавлених сторін. Крім того, вони погоджуються, що забезпечення максимізації прибутків у довгостроковій перспективі може вимагати від бізнесу певних поточних витрат на соціальні та екологічні цілі. Саме інструментальний підхід, який визначає соціально-відповідальне ведення бізнесу елементом його стратегічного управління та необхідною передумовою його ефективності та прибутковості, набув в останні роки надзвичайної популярності.

2) підхід з позиції політичного впливу, який базуються на тому, що підприємства мають здатність впливати на суспільство, і через те повинні відповідально використовувати цю здатність. При цьому під соціальною силою розуміють здатність впливати на результати важливих суспільних процесів з метою вирішення суспільних проблем незалежно від політичних інститутів. Найбільш відомою є концепція «корпоративного громадянства», яка зародилася на початку ХХІ ст. Згідно даної концепції роль підприємства може бути розглянута у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні роль підприємства зводиться до філантропії, соціальних інвестицій та певних загальновизнаних обов’язків перед місцевою громадою. У широкому розумінні - підприємство повинно відповідати за ті сфери, в яких держава не здатна захистити своїх громадян.

3) підхід з позиції соціальних вимог, згідно якого підприємство має зосереджувати свою діяльність на визначенні соціальних вимог суспільства та відповіді на них, сприяючи тим самим посиленню своїх позицій. У 1970;х роках концепція корпоративної соціальної відповідальності дещо змінює свій фокус з позиції «що є добрим для суспільства», до визначення «що суспільство вимагає від бізнесу». З огляду на це діяльність будь-якого підприємства у сфері корпоративної соціальної відповідальності повинна визначатися очікуваннями суспільства від нього. При цьому деякі автори розрізняють — вимоги щодо скорочення негативного впливу та вимоги щодо посилення позитивного впливу підприємства на суспільство. Виникнення у 80-х роках теорії зацікавлених сторін призвело до появи нового напряму дослідження, відповідно до якого соціальна роль бізнесу має визначатися вимогами зацікавлених сторін, заміщуючи тим самим поняття суспільства поняттям зацікавлені сторони.

4) підхід з позиції етики, головною особливістю якого є те, що в основі лежить ідея етичного обов’язку бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством. Серед підходів даної групи варто виділити підхід з позиції «потрійної результативності діяльності» (triple bottom line) Дж. Елкінгтона, та нормативний підхід з позиції зацікавлених сторін Е. Фрімена. Відповідно до підходу Дж. Елкінгтона кожне підприємство несе економічну, екологічну та соціальну відповідальність перед суспільством, тим самим забезпечуючи свою життєздатність. Ідеї Дж. Елкінгтона набули подальшого розвитку та знайшли своє відображення у теоріях «універсальних прав» та «сталого розвитку». Так, теорія «універсальних прав» базується на визнанні прав людини, прав у сфері праці та поваги до оточуючого середовища як необхідних умов для роботи підприємств. В основі теорії «сталого розвитку» лежить ідея, що підприємство у своїй діяльності відповідає не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями. Саме тому, воно повинно контролювати як економічні, так і соціальні та екологічні показники своєї діяльності. Натомість нормативний підхід Е. Фрімена дозволив описати відносини між підприємствами та групами осіб, всередині та за його межами, зацікавленими у його діяльності. Відповідно до цієї теорії підприємство несе моральну відповідальність не перед суспільством загалом, а лише перед зацікавленими сторонами, до яких відносять: акціонерів, працівників підприємства, постачальників, споживачів та територіальні громади, у яких здійснює свою діяльність.

Надзвичайно цікавим у контексті об'єднання існуючих теорій є підхід, висловлений А. Кероллом, який запропонував трактувати корпоративну соціальну відповідальність як своєрідну «піраміду», яка складається з економічної, правової, етичної та дискреційної (філантропічної) відповідальності організації перед суспільством.

В основі «піраміди» А. Керолла лежить економічна відповідальність, оскільки історично компанії створювалися як виробники товарів та послуг, що дозволяло забезпечувати потреби членів суспільства, та, відповідно, отримувати прибуток. Правова відповідальність передбачає необхідність дотримуватися існуючих законів, підпорядковуючи свою економічну діяльність існуючим законодавчим нормам. Етична відповідальність вимагає від підприємства діяти відповідно до суспільних очікувань, які не фіксуються правовими нормами (подекуди перевищують їх), але базуються на існуючих нормах моралі зацікавлених сторін. Дискреційна (філантропічна) відповідальність передбачає, що організація буде добровільно відповідати на очікування суспільства та направляти свою діяльність на підтримку та розвиток соціальних програм, виступаючи при цьому у ролі «корпоративного громадянина». В той же час, варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку суспільства дотримання економічної, правової та етичної відповідальності є невід'ємною умовою забезпечення життєздатності підприємств будь-якої галузі, натомість дискреційна відповідальність дійсно може бути свідченням відповідального ставлення керівників та власників підприємств до потреб середовища, у якому вони функціонують.

Хочу в свою чергу зазначити, що із такого різноманіття підходів треба вибрати той, який би не тільки не погіршив економічні показники компанії, а навпаки сприяв їх росту.

2. СВБ та економічні показники компанії

Від яких соціальних груп/явищ залежить гіпотетична компанія, а водночас сама на них впливає? Можна виділити наступні:

співробітники;

споживачі;

інвестори;

постачальники;

громада і держава;

ЗМІ;

екологія.

Соціально відповідальна компанія в першу чергу орієнтується на ці групи.

Чому?

На відміну від загального розуміння явища СВБ в Україні, соціальна орієнтація компанії - це не доброчинність у її первинному розумінні. Соціальна відповідальність — не витрати. Це інвестиції.

Ми підходимо до економічного змісту СВБ: соціальна відповідальність — це інвестиції бізнесу у співробітників-патріотів компанії; споживачів, які вірно підтримують продукцію компанії, збільшуючи частку ринку та обсяги продажів; це інвестиційна привабливість компанії; добрі стосунки з логістами; підтримка громади і держави; безкоштовні публікації та схвалення у ЗМІ та значний внесок у майбутнє компанії.

Деякі дослідники зауважують, що СВБ як явища не існує, а є лише маркетингові та ПРмеханізми. Я не погоджуюся з такими тезами, адже маркетинг, ПР та СВБ часто задіяні сукупно. Але вони мають різні цілі. Ціль СВБ — робити позитивний внесок у суспільство у рамках компетенції та напряму діяльності компанії з метою отримання зворотної реакції. Компанія, яка позиціонує себе соціально орієнтованою, зважується і робить для себе вибір вести бізнес відкрито, жити не тут-і-зараз, а дивитися у перспективу.

СВБ — не доброчинність, не філантропія, це — інвестиції у майбутнє, а проявляється відповідальність безліччю способів, залежно від того, на яку групу компанія хоче впливати, і, відповідно, від якої вона очікує віддачі у майбутньому.

2.1 СВБ в Україні

Які реалії розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні?

У 2003 році Україна розробила власні Цілі Розвитку Тисячоліття й установила планові завдання на 2015 рік. Основну відповідальність за досягнення ЦРТ несе уряд, але й приватний сектор може зробити внесок у досягнення ЦРТ через інвестування і наполегливу й успішну працю. Діючи згідно законів етики й моралі, вносячи позитивні зміни у суспільство, ведучи соціально свідомий бізнес, наша держава крок за кроком прямуємо до громадянського суспільства нової України.

Таким чином на соціальну відповідальність бізнесу покладене велике й високе завдання — досягти цілей, закладених у Декларації розвитку тисячоліття, які мають бути реалізовані до 2015 року.

Ідея ведення соціально відповідального бізнесу (СВБ) набуває всебічного розвитку в Україні: з презентації Глобального Договору ООН, що відбулася 25 квітня 2006 року, на якій 34 українських компанії зобов’язалися дотримуватися 10 принципів Глобального Договору ООН (принципи стосуються прав людини, стандартів праці, навколишнього середовища та боротьби з корупцією), пройшло майже півтора роки. Але за цей невеликий проміжок часу Україна зарекомендувала себе як країна з найбільшим темпом поширення ідеї Договору.

За даними дослідження «Соціальна відповідальність українського бізнесу, жовтень 2005 року», яке було ініційоване представництвом ООН, українські респонденти розуміють соціальну відповідальність наступним чином (табл. 2.1):

Таблиця 2.1 — Як українці розуміють соціальну відповідальність компанії

корпоративний соціальний відповідальність Проблематика СВБ набуває широкого обговорення в Україні. Круглі столи та конференції з теми СВБ протягом 2006;2007 року ініціюють: Жіноча професіональна Ліга, Форум соціально відповідального бізнесу України, Український національний комітет Міжнародної Торгової Палати, українське представництво ООН, міжнародна студентська організація AIESEC, Конфедерація роботодавців України, журнал «Эксперт Украина» тощо.

Як СВБ набула такої популярності? Як СВБ реалізуються в Україні?

Найбільш соціально активними на території України є західні компанії, адже СВБ давно стала стандартом бізнесу поза межами України. Власне українські компанії активують СВБ, коли планують виходити на IPO. Як на мене, це не чиста СВБ.

Звісно, соціально спрямована політика компанії підкреслює статус компанії на ринку. Тому в Україні компанії-практики СВБ, частіше за все, — потужні фінансово-промислові групи. Це — ХХІ Століття, ЕВА, Надра банк, Оболонь, Тетра Пак, Київстар, МТС тощо. Ці компанії, та багато інших можна побачити серед підписантів Глобального Договору.

Цікавими є стосунки компанія-держава, компанія-громада, які яскраво ілюструють договори ІСД та Алчевської міської адміністрації, та Mittal Steel й адмістрації м. Кривий Ріг.

Таким чином міста отримують допомогу у відбудові міської інфраструктури, а компанії - повагу працівників, громади, підвищення репутації.

Як вже зазначалося, українські компанії мають багато прикладів відповідальної поведінки: від покращення умов роботи працівників, чи запровадження нових технологій, до активної благочинної діяльності. Потрібен критичний аналіз подібних програм, створення національної бази даних прикладів, які спроможні допомогти компаніям у розширенні існуючих програм або запровадженні/розробленні власної стратегії КСВ.

Серед лідерів КСВ в Україні, швидше за все, опиняться філіали або СП за участі міжнародних компаній, які мають розвинені програми КСВ. Саме таким чином концепція КСВ впроваджується на теренах наших західних сусідів.

З часом компанії змушені будуть поступатися тискові громадськості та НУО, які спостерігають за кожним кроком компаній у світі й здатні ускладнити життя компаній за допомогою кампаній у пресі та Інтернеті. Достатньо подивитись на приклад німецької компанії Josef Moebius, підрядника робіт зі спорудження глибоководного суднового ходу «Дунай-Чорне море» через територію Дунайського біосферного заповідника НАН України. Активісти екологічних НУО проводили акції протесту коло центрального офісу компанії в Гамбурзі, було проведено кампанії в пресі та Інтернеті й репутація компанії значно постраждала. Нагадаю, що голландські компанії відмовились від надання послуг, що їх надає Josef Moebius, оскільки це суперечило їхнім принципам КСВ.

Зрозуміло, що більшість іноземних компаній зацікавлені у впровадженні стандартів КСВ в Україні з метою уникнення проблем як в Україні, так і за кордоном.

Світовий Банк також активно пропагує концепцію КСВ серед компаній у країнах ЦСЄ, включаючи інтеграцію багатьох критеріїв КСВ у вимоги до проектів, які подаються до фінансування. Найближчими роками слід очікувати навіть більшої уваги до цієї концепції з боку Світового Банку, а також Міжнародної Фінансової Корпорації (яка вже проявляє значну активність у цій сфері через проект корпоративного управління). МФК та СБ — саме ці організації стають сигналізаторами зрілості концепції і необхідності для компаній звернути увагу на КСВ.

Деякі НУО також активно долучатимуться до поширення інформації стосовно КСВ. Проте, потрібно пам’ятати, що НУО мають власні інтереси щодо розвитку КСВ, але соціальна відповідальність, про яку я говорю тут, є корпоративною, і тому компанії мають бути неодмінною частиною процесу зародження та становлення українського розуміння КСВ.

Майбутнє КСВ в Україні залежить від важливості та нагальності соціальних питань для компаній. Моральні переконання власників бізнесу, тиск з боку груп впливу, необхідність сертифікації для освоєння інших ринків — всі ці фактори спричинять визначення власної, української сутності КСВ та індивідуальних стратегій для окремих компаній. Можна вчитись від іноземних компаній та міжнародних програм, проте потрібно не забувати власні історичні традиції (як давні традиції доброчинності, так і переваги недавнього комуністичного укладу) з метою підвищення ефективності програм, систем і процесів всередині компанії. Воля до змін потрібна на найвищому рівні, без підтримки вищого керівництва програми КСВ приречені на неуспіх та занепад. Лише коли КСВ знайде відгук серед великих підприємств, можна буде говорити про поступовий розвиток концепції в українських реаліях.

Візьмусь передбачити, що поступово українські компанії (особливо великі підприємства, які працюють в інших країнах або мають іноземних інвесторів) почнуть приєднуватись до європейських та національних (якщо такі з’являться) програм розвитку КСВ. Підприємливі середні та малі експортно-орієнтовані підприємства, через необхідність посвідчити дотримання стандартів ведення бізнесу, імпортуватимуть практику ведення соціально відповідального бізнесу.

Корпоративна соціальна відповідальність є «живою» концепцією і це робить її цікавою. Йдеться про людей, гроші і природу. Все знайоме, все потрібне, виклик лише в одному — як збалансувати ці три поняття.

Тема на часі, але суттєвих зрушень у бік соціального спрямування українського бізнесу все ж не відбулося і це в першу чергу є наслідком нашого менталітету і впливу середовища в якому ми живемо.

2.2 Особливості українського середовища

Для того, щоб ефективно визначити програми КСВ, слід не лише знати про традиції доброчинності, потрібно також зважати на особливості середовища, яке існує в Україні. Деякі з таких особливостей:

Розвинена система соціального захисту — радянська система економіки залишила у спадок великим підприємствам розвинену соціальну інфраструктуру (дитячі садочки, будинки відпочинку тощо). Крім того, населення є звиклим до безкоштовної медицини та освіти належного рівня.

Економічні залежності - українська економіка значним чином залежить від важких галузей, таких, як металургійна промисловість. Розвиток і важливість КСВ значно залежить від позиції компаній, які працюють у цих галузях економіки.

Спадщина комунізму в економіці, довкіллі та суспільстві - неефективне розміщення ресурсів, неефективні технологічні та управлінські технології, успадковані від радянського часу і далі наносять шкоду.

Психологічний бар'єр між минулим та теперішнім — значна відмінність між поколіннями, складнощі у людей похилого віку до адаптації до сучасних вимог.

Національне самовизначення — значне зростання інтересу до національних питань. Сфера інтересів населення звужується до рівня місцевості, інтерес до місцевого національного розвитку.

Вищезгадані особливості здатні помітно вплинути на стратегію КСВ. Наприклад, компанії, у власність яких перейшли великі індустріальні комплекси, повинні забезпечити наявність соціальної інфраструктури, до якої працівники звикли. З огляду на традиції української доброчинності, від компаній очікуватимуть допомоги для закладів культури або заходів, що сприяють національному самовизначенню.

Деякі з факторів, що є важливими при визначенні програм КСВ, є відкритими для суспільства і визнаними проблемами, наприклад, вплив Чорнобильської катастрофи, свобода слова, розвиток громадянського суспільства, корупція. Проте, існує низка факторів, які ще не набули розголосу в суспільстві, але які, тим не менше, є важливими для компаній. Серед таких «прихованих» факторів можна назвати бідність, поширення СНІДу, реінтеграцію кримських татар, стан системи соціального захисту та навчальної системи в країні. Усі ці фактори мають бути ретельно враховані при визначенні стратегії КСВ.

3. Соціальна корпоративна відповідальність компанії «Київстар»

Корпоративна соціальна відповідальність (КСО) — основа бізнес — філософії «Київстар». Наша компанія — лідер ринку, ведучий національний бізнес, приклад для наслідування. Саме тому компанією системно реалізується ряд програм в області соціальної відповідальності. Адже краще майбутнє України залежить від кожного з нас. Так само як й успіх нашого бізнесу. Опираючись саме на цю тезу, ми вибудовуємо свою діяльність.

Соціальна відповідальність — частина стратегічного бізнес-плану компанії. Діяльність, що веде «Київстар» у соціальних напрямках, можна назвати соціальним інвестуванням.

Соціальна активність «Київстар» зосереджує на декількох основні для КСО напрямках, розглянутих нижче.

1. Відповідальність перед державою, дотримання чинного законодавства й своєчасна сплата податків — все те, що сучасний бізнес зобов’язаний робити, з погляду державного права. Цього року «Київстар» був визнаний кращим платником податків Києва. Для нас ця подія стала цілком закономірним.

2. Відповідальність за власний продукт або послугу, а саме: якість, продуманість, иноваційність. Сюди також варто віднести соціальні явища, пов’язані із впровадженням цього продукту / послуги. Приміром, уже три роки компанія «Київстар» займається таким явищем, як мобільна культура. Очевидно, що з появою стільникового зв’язку виникають певні зміни й у поведінкових аспектах суспільства. Вивченням цього питання, формуванням нових стандартів поводження з використанням мобільного зв’язку зараз і займається компанія. У попередні роки ми почали освітню програму для українців про правила поведінки в громадських місцях — кінотеатрах, суспільному транспорті й ін. Це була масштабна акція з використанням рекламних і РR-механізмів. Потім до цієї програми додалася акція, присвячена правилам користування мобільним зв’язком за кермом транспортних засобів. Це починання було підтримано Державною автоінспекцією МВС України. Цього року до програми додасться ще один напрямок. Зовсім недавно І. Литовченко, президент компанії «Київстар», і С. Ніколаєнко, Міністр освіти й науки України, підписали меморандум про співробітництво. У рамках цього меморандуму пропонується розробити освітній проект для школярів 5−6 класів, а саме методику освітньої програми «Мобільна культура». Аналогічна програма соціальної відповідальності перед споживачами існує й в області охорони здоров’я. Дослідження компанії показали, що рівень знання про нешкідливість стільникового зв’язку в Україні вкрай низок. Саме тому «Київстар» бере на себе відповідальність в області освіти населення з питань радіохвильового випромінювання, природи явища мобільного зв’язку як такого.

3. Відповідальність перед суспільством — благодійна й меценатська діяльність. Цей аспект соціальної активності має для компанії особливе значення. В «Київстар» розроблена комплексна соціальна ініціатива «Для для країни!».

У рамках цієї соціальної ініціативи, компанія підтримує основні незахищені верстви населення нашої країни: дитяти-сиріт, інвалідів, самотніх старих, студентів. Окремо виділені проекти в області культури й спорту. У питанні добродійної діяльності є певна складність. Як диференціювати проблемні аудиторії в суспільстві? Для цього компанія «Київстар» проводить регулярні соціологічні дослідження, що дозволяють відображати картину соціальних потреб українців. Так, в 2007 році ми провели комплексне дослідження — опитування серед трьох аудиторій. Це була, по-перше, репрезентативна вибірка українців. По-друге, були опитані експерти, працівники соціальних служб, суспільні діячі. По-третє, ми опитали редактори й журналістів українських ЗМІ. На підставі результатів дослідження ми відкоригували нашу програму соціальних проектів «Для людей — для країни!» на цей рік.

Поточної активності «Київстар» сконцентровані в декількох напрямках.

«Разом переможемо!» — це напрямок програми має на увазі допомога дитятам-сиротам. «Київстар» підтримує 15 дитячих будинків по всій Україні.

«Самітності - немає!». У рамках цього напрямку «Київстар» піклується про самотніх людей літнього віку, що живуть у геріотричних центрах України. У цілому «Київстар» підтримує порядку 11 таких центрів. Ми регулярно надаємо їм благодійну допомогу, в 2007 році організували підписку цих центрів на українські ЗМІ. Важливою подією року став благодійний концертний тур Ніни Матвієнко по наших підшефних центрах. Поряд із цим компанія надає підтримку ветеранам України. Регулярно в День Перемоги (9 травня) компанія проводить ряд пам’ятних акцій для захисників нашої батьківщини.

Підтримка інвалідів. Цей проект сполучає в собі й благодійну й освітню складові. «Київстар» тісно співробітничає з Науковим Суспільством Інвалідів «Інститут Соціальної Політики». Люди з обмеженими можливостями не повинні бути позбавлені спілкування із зовнішнім миром, і «Київстар» усіляко сприяє соціалізації цих людей у сучасному суспільстві.

Стипендіальні програми. У рамках цього напрямку «Київстар» підтримує найбільш устигаючих студентів дев’яти вузів України. В 2007 році був проведений конкурс на кращу студентську роботу. Переможці одержали гідні призи від «Київстар».

Програма допомоги зоопаркам і дельфінаріям України. Даний проект націлений не тільки рятуйте! організаціям, а також на підтримку й розвиток сімейних традицій проведення дозвілля. Ми глибоко переконані, що краще майбутнє нашої країни — результат нашої спільної праці, помножений на внутрішню гармонію кожного з нас.

Відповідальність перед власними співробітниками. Це й умови праці, і програми мотивації, соціальні пакети й програми утворення й розвитку. Як правило, подібні програми покликані підвищити ефективність роботи команди, а виходить, в остаточному підсумку, поліпшити якість послуги або продукту. Уже не перший рік незалежні дослідження показують, що «Київстар» є одним із кращих роботодавців країни. Це не випадковість. У компанії впроваджені сучасні й регулярно обновляються освітні й мотиваційні програми, системи соціальних гарантій, що дозволяє акумулювати кращих фахівців.

Всі напрямки корпоративної соціальної відповідальності, перераховані вище, — це основа, застава розвитку успішного майбутнього будь-якого бізнесу. КСО допомагає не тільки формувати імідж компанії. Соціальна відповідальність сприяє мінімізації можливих майбутніх бізнес — ризиків. Це саме ті аргументи, які у свій час були важливі для компанії «Київстар», що приймала рішення про необхідність вибору соціальної відповідальності як цілісного напрямку своєї діяльності.

Отож компанія «Київстар» є яскравим прикладом для всіх підприємств, які хочуть не тільки отримувати прибуток, але й нести соціальну відповідальність перед суспільством.

Висновок

Підводячи підсумки роботи, хочу ще раз акцентувати увагу на таких положеннях.

З часу свого зародження концепція соціальної відповідальності бізнесу зазнала значних змін, трансформувавшись від повного заперечення ідеї соціальної відповідальності підприємства (М. Фрідман), до визнання відповідальності підприємства за розвиток суспільства на рівні з державою

Соціальна відповідальність бізнесу — це концепція «Win-Win», де з одного боку стоїть компанія, а з іншого — соціальні групи, концепція двосторонньої перемоги, адже СВБ несе такі переваги:

Збільшення обсягів продажу та Збільшення займаємої частки ринку;

Зміцнення та посилення позицій бренду;

Покращення іміджу та посилення впливу;

Ширші можливості залучати, мотивувати та винагороджувати працівників;

Зменшення оперативних витрат;

Надання переваги соціально орієнтованим компаніям з боку інвесторів та фінансових аналітиків.

Але в Україні соціальна відповідальність бізнесу тільки починає зароджуватись. Задля того, щоб ідея набула широкого розвитку, треба проводити дієві заходи: спеціальні інформаційні заходи, освітні програми, аби готувати майбутніх фахівців з СВБ, відкривати нові навчальні дисципліни. Також треба пам`ятати, що щоб як найкраще і найшвидше впровадити СВБ в українські компанії треба враховувати особливості нашого середовища. Це ми побачили на прикладі компанії «Київстар», яка дуже успішно і ефективно застосовую у своїй діяльності соціальну відповідальність бізнесу.

Список використаних джерел

1. Ю. Е. Благов Концепция корпоративной социальной ответственности и стратегическое управление//Российский журнал менеджмента № 3, 2007. С. 17−34.

2. Вісник доктрини приватної ініціативи / Соціальна відповідальність бізнесу в Україні. М.Стародубська. — К., УНЦПД, 2005. — 40 с.

3. Гугніна Т. Етичні засади підприємництва //Вісник української академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 3.

4. Калашніков С. Соціальне ринкове господарство і соціальна держава // Людина і праця. — 2007. — № 9. — 46 с.

5. Коник Д. Л., Олійник М.В., Привалов Ю. О. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні (матеріали експертного дослідження).- К.: Батискаф, 2006.

6. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.

7. Мельник С. В. Соціальна відповідальність бізнесу як складова соціальної політики України // Економіка та держава. — 2007. — 5. — С. 71−73.

8. Під ред. Лазаренко О. О. Корпоративна соціальна відповідальність в Україні: експертна думка / Жіноча Професійна Ліга. — К.:2007. — 180 с.

9. Саєнко Ю. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні. — К.:"Батискаф", 2002. — 72 с.

10. Социальная ответственность бизнеса. Корпоративная отчетность — новый фактор взаимодействия бизнеса и общества.: Сб. ст., лекций и выступлений / Под общ. ред. Л. Г. Лаптева. — М.: ЗАО Финансовый издательский дом «Деловой экспресс», 2004. — 310 с.

11. Соціально-економічне становище України за 2007 рік // Економіст. — № 12. — 2003. — С. 14.

12. Філіп Котлер. Корпоративна соціальна відповідальність.- К. «Видавництво Олексія Капусти», 2004. — 348 с.

13. Ю. Шилина «Социальная ответственность как целостное направлении деятельности компаний» / «Маркетинг и реклама» № 12 (136) декабрь 2007.

14. http://www.un.org.ua/en/globalcompact/ - Corporate Social Responsibility and Global Compact

15. http://www.ccc.kiev.ua/Advocacyu.html?q=0 — Представлення, захист та лобіювання інтересів громадянського суспільства.

16. http://www.corporate-citizen.org.ua/index.aspx — Центр корпоративного громадянства.

17. http://www.unglobalcompact.org/Portal/Default.asp? — Інтернет-сторінка, присвячена Глобальному Договору ООН.

18. http://europa.eu.int/comm/employment_social/soc-dial/csr/csr_library.htmlІнтернет-сторінка ЄС, присвячена регулюванню СВБ на рівні ЄС та в державах-членах ЄС.