Значення проміжних посівів та агрокліматичні особливості їх вирощування

Реферат на тему:

Значення проміжних посівів та агрокліматичні особливості їх вирощування

Освоєння науково обґрунтованих зональних систем землеробства є одним із найважливіших шляхів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Провідною їх ланкою є система сівозмін, яка служить основою систем обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин, насінництва, захисту ґрунтів від ерозії, меліоративних заходів тощо. У сучасному землеробстві ефективним і раціональним способом використання землі, агрокліматичних ресурсів, добрив, машин, зрошувальних і осушувальних систем, інших засобів виробництва в системі сівозмін є вирощування проміжних культур. Проміжними називають сільськогосподарські культури, які вирощуються на полі у вільний від головної культури проміжок часу та служать важливим джерелом кормів.

Проміжні культури, перш за все, є важливою ланкою зеленого конвеєра, оскільки дозволяють отримувати свіжі корми в ті періоди року, коли основні кормові культури ще не досягли кормової стиглості (на весні) або вже зібрані з полів (восени). Крім того, вони сприяють одержанню високоякісної вихідної сировини для заготівлі кормів на стійловий період (раннього сінажу, силосу, сіна, вітамінного борошна, гранул, брикетів).

За рахунок проміжних культур, зокрема в районах достатнього зволоження і зрошуваного землеробства, продуктивність гектара ріллі зростає на 30−50ц к. о. і 4−6ц перетравного протеїну, а собівартість продукції знижується. Це пов’язано з тим, що при невисоких затратах на сівбу собівартість 1ц к. о. проміжних культур досить низька. Літні посіви проміжних культур сприяють отриманню високоякісних кормів з підвищеним вмістом протеїну та вітамінів і є важливим резервом розв’язання білкової проблеми в рослинництві. Разом з тим проміжні культури у сівозмінах — надійний захід боротьби з бур’янами, шкідниками, хворобами сільськогосподарських культур та ерозією ґрунтів. Бур’яни знищують при повторному обробітку ґрунту і під час догляду за посівами. Крім того, вони біологічно пригнічуються проміжними посівами і скошуються до фази плодоношення.

Вирощування двох урожаїв за рік забезпечує покращення структурного стану і будови орного шару ґрунту. На зрошуваних землях проміжні посіви є не тільки джерелом додаткової продукції і обов’язковим елементом сівозміни, а й ефективним заходом боротьби із вторинним засоленням ґрунтів. У проміжних посівах, крім кормів вирощують також високі врожаї овочів, зерна проса і гречки.

Залежно від біологічних особливостей та технології вирощування проміжні культури поділяють на післяукісні, післяжнивні, озимі та підсівні. Післяукісні проміжні культури — це культури, які вирощують після зібраних на зелений корм, силос або сіно культур в поточному році і використовують меншу частину періоду можливої вегетації. Післяжнивні культури вирощують після збирання основних культур (здебільшого на зерно) у поточному році. Якщо вегетаційний період післяукісних культур становить до 140−150 днів, то в післяжнивних посівах він набагато коротший (70−100 днів), а умови забезпечення вологою і теплом дещо гірші. Озимі проміжні культури висівають у рік збирання основної культури, а урожай на корм збирають навесні наступного року. Озимі є проміжними тому, що ростуть і розвиваються у проміжні осінній і ранньовесняний періоди та займають проміжне місце між двома основними культурами сівозміни.

Вирощування проміжних культур залежить від особливостей грунтово-кліматичних умов зони. Залежно від зони змінюється видовий склад і способи вирощування проміжних культур. Найбільш сприятливою для вирощування проміжних посівів є зона Лісостепу України.

Умови росту й розвитку рослин у різних видів проміжних посівів неоднакові. У ранньовесняних проміжних посівах рослини починають розвиватися при нестачі тепла та за наступного підвищення температури, збільшення тривалості дня й посилення інтенсивності світла. У післяукісних і особливо післяжнивних посівах насіння проростає при високих температурах з одночасним зменшенням тривалості дня, кута падіння сонячного проміння та кількості короткохвильової радіації. Із зниженням температури післяжнивні культури добре пристосовуються до неї, а тому мало пошкоджуються першими невеликими заморозками (мінус 1−2°С).

Однорічні кормові культури досягають укісної стиглості в середньому через 40−90 днів після сівби. Мінімальна сума тепла необхідна для створення нормального врожаю більшості найменш теплолюбних культур становить 700−1000°С, а на більш теплолюбних — 1200−1600°С (табл. 6.7).

6.7. Тривалість вегетаційного періоду та мінімальна сума ефективних температур для отримання нормального урожаю укісної стиглості сільськогосподарських культур

Умови Лісостепу більш сприятливі для вирощування проміжних посівів ніж Степ. Оскільки ця зона краще забезпечена вологою на період вирощування проміжних посівів, при цьому залишаються недовикористаними 110−120 днів вегетаційного періоду, 130−180 мм опадів та 1200−1300°С активного тепла. Багаторічні дані дослідних установ і виробничої практики свідчать про те, що однорічні кормові культури можна вирощувати за умов, коли післязбиральний період вегетації становить 60−80 днів, сума активних температур — не менше 1000 °C, і випадає 50 мм опадів. Проте не всі культури вимагають таких умов. Так, для формування другого врожаю гречка і гірчиця біла потребують всього 30−55 днів вегетації з сумою активних температур 500−1000°Сгорох, вика, овес, ячмінь — відповідно 40−60 днів і 600−1000 °С, а кукурудза, соняшник, сорго, соя — 60−90 днів і 1000−1600°С.

Тривалість післяукісного і післяжнивного періодів у Лісостепу достатня для вирощування багатьох кормових культур (табл. 6.8). Однак для теплолюбних культур тривалість цих періодів може скорочуватись на 20−30 днів за умов ранніх осінніх приморозків у окремі роки. Теплові умови для післяукісних посівів сприятливі в усіх підзонах Лісостепу і сума активних температур дозволяє вирощувати більший набір кормових культур, ніж у післяжнивний період. Більша кількість тепла позитивно впливає на розвиток рослин і прискорює їх вегетацію, а нестача навпаки, затримує ріст і подовжує вегетаційний період, що призводить до зниження врожаю.

6.8. Погодно-кліматичні умови у післязбиральний період.

Осінні приморозки менше пошкоджують рослини, ніж весняні. Це пояснюється тим, що восени температура знижується повільно, і рослини в проміжних посівах поступово пристосовуються до холодів. Навесні, навпаки, температура повітря і ґрунту поступово підвищується, тому рослини менше загартовані і сильніше реагують на низькі температури. При визначенні можливості вирощування проміжних посівів важливим показником є запас доступної вологи у ґрунті. Доведено, що мінімальний її запас, який гарантує появу сходів і нормальний ріст рослин у післяукісних і післяжнивних посівах у початковий період, повинен становити: в орному шарі не менше 20 мм, у метровому — 80 мм. У східному Лісостепу сівбу післяжнивних культур проводять тільки після випадання дощів.

Післяукісні культури після озимих вегетують 105−130 днів (морозостійкі - до 160 днів), після ранніх ярих — 80−130 днів, післяжнивні - 60−100 днів, підсівні - 65−140 днів. Запаси доступної вологи на дату їх сівби в шарах ґрунту 0−30 і 0−100 см, за багаторічними даними Національного аграрного університету, Білоцерківського ДАУ і Уманської СГА, становлять відповідно 25−50 і 75−135 мм і лише в окремі роки бувають мінімальними — всього 5−7 і 16−40 мм. Проте дослідження вчених Уманської СГА показують, що не запаси вологи у ґрунті перед сівбою, а наступне зволоження ґрунту за рахунок опадів є визначальним фактором урожайності післяжнивних і післяукісних культур. Тому наявність довгострокового прогнозу зволоження ґрунту має велике господарсько-економічне значення для гарантованого вирощування проміжних посівів.