Особливості навчання у вищій школі

Особливості навчання у вищій школі

Пiд годину викладення курсу особлива увага звертаеться на ставлення студентiв до навчального предмета. Це вiдношення формуеться пiд впливом наступних роздумiв :

— свiтоглядне значення предмета (наскiльки вiн допомагае зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в суспiльних явищах);

— пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширюе кругозiр, дае цiкавi, портрiбнi знання, розкривае невiдоме);

— суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi краiни;

— практичне значення предмета для даного учня (зв «язок із намiченою професiею, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);

— легкiсть засвоення даного предмета, до якого учень вiдчувае собі бiльш здiбним;

— добро викладання даного предмету.

З перерахованих мотивiв для студентiв найбiльш значимi мотиви практичнi (зв «язок із професiею, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi.

У ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи, практикум, самостійна робота студентів под контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). У дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних завдань. На тому годину лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином смердоті є способами здійснення взаємодії студентів й викладачів, в межах які реалізуються зміст й методи навчання. Процес навчання супроводжується й завршується різними формами контролю.

Вузівська лекція — головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Її позначка — формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння студентами учбового матеріалу. У житті Сучасної вищої школи лекцію часто називають «гарячею точкою». Слово «лекція» має латинський корінь, від латинського «lection» — читання.

Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii якнайточніше і повно освiтити теоретичну бік запитання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть години травні бути вiддана розгляду практичних прикладiв.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних зайняти. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних завдань разом із викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, котрі отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення й мову, дозволяють перевірити знання студентів й виступають як засоби оперативного зворотного зв’язку.

У сучасній вищій школі семінар є одним з основних видів практичних зайняти із економічних наук. Він представляє собою засіб розвитку у студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття — забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання й практичні вміння й навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.

Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий чинник засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.

Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст і методи всiх видiв учбових занять.

Самостійна робота — це робота студентів Яка планується та виконується по завданню й при методичному керівництві викладача, але й без його безпосередньої участі. Самостіна робота студентів необхідна задля оволодіння певною дисципліною, але й і для формування навичок самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати у собі відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід з кризової ситуації й т.д.

Незалежно від спеціалізації й характеру роботи, будь-який починаючий спеціаліст винен матір фундаментальні знання, професійні вміння й навички діяльності свого профелю, досвід творчої й досвідної діяльності по рішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як разів у процесі самостійної роботи студентів.

Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але й головним чином — методологією учбової роботи й ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує завдання всіх видів учбової роботи. Ніякі знання, якщо смердоті не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть статі справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не лише як сукупність вмінь та навичок, але й і як рису характеру, Яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації. Самостійна робота студентів винна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служити науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. При розподілу завдань студенти отримують інструкції по їхнього виконанню, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.

Потенцiйнi можливостi людини можуть в повнiй мiрi проявитися і реалiзуватися лише при рацiональнiй самоорганiзацii учбовоi дiяльностi. При цьому потрiбно матір на увазi, що здатнiсть до самостiйноi учбовоi дiяльностi не травні безпосереднього зв «язку із рiвнем розвитку окремих пiзнавальних процесiв чи мотивацiйних потреб і не може бути пояснена ними.

Пiд ефективною самостiйнiстю розумiеться вмiння без систематичного контролю, допомоги та стимуляцii із боці викладача самостiйно працювати на заняттях, вдома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи і всю учбову дiяльнiсть вцiлому.

У ВУЗі існують різні види індивідуальної самостійної роботи — підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання реферетів, завдань, курсових робіт й проектів, але в заключному етапі - виконання дипломного проекту.

Співвідношення години, який відводиться на аудиторну й самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3.5. Таке співвідношення базується на великому дидиктичному потенціалі цого виду навчальної діяльності студентів. Самостійна робота сприяє:

— поглибленню й розширенню знань;

— формування інтересу до пізнавальної діяльності;

— оволодінню прийомами процесу пізнання;

— розвитку пізнавальних здібностей.

Тому вон стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.