Особливості організація самостійної роботи в навчальному процесі початкової школи

Реферат з педагогіки на тему:

Особливості організація самостійної роботи в навчальному процесі початкової школи Вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, невизначеною, випадковою, що вона повинна відображати закономірності і логіку процесу навчання як явища дійсності, закономірності і логіку процесу засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явищазакономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відображає логіку пізнавальної діяльності людинилогіку викладаннявиди діяльності учителя і учнів як зовнішні форми вияву сутності педагогічного процесу.

Елементами уроку, що у взаємозв'язному функціонуванні відображають ці закономірності, є: актуалізація, формування нових понять і способів дій, застосування засвоєного. В реальному педагогічному процесі вони є й етапами процесу навчання, і основними, незмінними, .обов'язковими на кожному уроці узагальненими дидактичними завданнями, компонентами дидактичної структури уроку. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні й достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь, навичок, активізації розумової діяльності учнів у процесі виконання самостійних робіт, розвиток їх інтелектуальних здібностей. Характер зв’язків і взаємодії цих компонентів забезпечені логікою процесу навчання, поетапним рухом від незнання до знання, який передбачає, що будь-яке формування нових знань і способів діяльності здійснюється безпосередньо на грунті актуалізації попередніх знань і досвіду діяльності та систематичного використання засвоєних знань і досвіду теоретичної і практичної діяльності школяра.

Послідовність формування знань на тому чи іншому уроці може бути різною: в одному випадку, урок може розпочинатися не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення учителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку — на початку уроку може бути контрольна чи самостійна робота. Така дидактична структура уроку. Відзначений підхід до визначення структури уроку усуває шаблонність при проведенні уроків, рецептурність у діяльності учителя, розширює межі його творчої майстерності розробки і проведення уроків.

Досвід показую, що останнім часом відбулися позитивні зрушення в методиці самостійної роботи, зокрема в розширенні видів самостійних завдань на користь таких з них. які не тільки тренують уміння й навички, а й розвивають пізнавальну активність. Значно урізноманітилися способи постановки самостійних завдань.

Вчитель проводить на уроках са­мостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Так, перевірні роботи допомагають їй контролювати знання учнівпідготов­чі - актуалізують опорні знання, які необхідні для на­ступного сприйманим нового матеріалунавчальні - під час вивчення нової теми, але лише тоді, коли пе­реконана, що попередні знання, на яких грунтується вивчення нового, добре засвоєні школярами.

Самостійній роботі на уроці властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу в школі, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко — до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Щоразу, готуючись до уроку, вчитель розв’язує принципове питання, як краще організувати засвоєння нового матеріалу. Цьому сприяють доступні та ефективні для учнів початкових класів п’ять форм пошукової діяльності:

1. Система пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності.

2. Евристичні бесіди.

3. Метод аналогії.

4. Самостійне ознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби і без них.

5. Елементарні дослідницькі завдання.

Критеріями відбору навчального матеріалу, який планується для організації пошукової діяльності молодших школярів на уроці, є такі: 1) зв’язок нового із засвоєним матеріалом- 2) можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання- 3) наявність суперечностей між опорними і новими знаннями- 4) готовність школярів до участі в пошуковій діяльності.

Через систему пізнавальних завдань за допомогою прийомів розумової діяльності учні вдосконалюють уміння аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити.

Це той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.

Розвивальні функції самостійної роботи під час ознайомлення з новим матеріалом виявляються в тому, що вона передбачає самоорганізацію і виконання учнями у взаємозв'язку багатьох навчальних дій, які спрямовані на один результат.

Самостійно ознайомлюючись із новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує декілька супідрядних завдань: визначає мету, виділяє невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх.

Орієнтиром вчителя у визначенні матеріалу для самостійної роботи є:

1) міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких грунтується новий матеріал- ;

2) можливість актуалізації опорних знань виконанням підготовчих вправ;

3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;

4) рівень сформованості вмінь працювати з підручником, картками, достатній темп письма і читання.

Форми самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб залучати до сприймання різні види пам’яті: зорову, слухову, моторну. Важливо уникати перевантаження якогось одного виду сприймання. (Це стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.).

Результативність самостійної роботи залежить і від того, чи зуміє вчитель поєднати завдання: усні - з письмовими, фронтальні - з індивідуальними, і від способу постановки завдання (маємо на увазі розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язування задачі, схема морфологічного й фонетичного розбору тощо), бажано оформити їх у вигляді пам’ятки (настінної таблиці), яка в потрібний час вивішується на дошці.

Молодші школярі найчастіше відчувають потребу в керівництві, коли опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно в індивідуальних картках чи на дошці записати рекомендований план міркування.

Приклад картки з планом послідовності міркування для учнів 3-­го класу, які опановують новий вид задачі:

1. Позначаю шукане число …

2. Складаю вираз…

3. У задачі сказано, що…

4. Складаю рівняння …

5. Розв’язую рівняння …

6. Відповідь…

7. Перевіряю відповідь за умовою задачі…

Для заощадження часу уроку треба звести до мінімуму ті пояснення вчителя, які можна записати на дошці або позначити в картках для самостійної роботи.

Добираючи завдання для самостійної роботи, вчитель прискіпливо зважує можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку. Так, коли учням пропонується робота з тренувальними вправами, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнямиколи ж ідеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть звукопис, картина, підготовчі вправи з дошки тощо.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Насамперед — складністю та обсягом завдання: воно може бути і невеликим, але учні тільки-но почали засвоювати цей матеріал і, отже, техніка виконання вправ опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно відвести більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу. Буває, що робота нескладна (наприклад, прийом обчислення, добре засвоєний учнями), але, щоб здобути результат, доводиться робити багато записів. Це також слід враховувати, визначаючи час.

Крім того, тривалість роботи залежить від працездатності учнів, обсяг}' їхньої уваги, темпу читання й письма.

Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати завдання, виконання яких вимагає поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини. Не тільки повторити правило, а й записати у зошит власні приклади тощо.

Часто вчителі нечітко уявляють темп роботи учнів. А від того, наскільки швидко діти вміють писати, читати, лічити, залежить ефективність усього навчального процесу.

Щодо першокласників у І семестрі можна пропонувати їм самостійну роботу на уроці не менш як на 3−5 і не більш як на 10 хв. а в ІІ-му півріччі - до 15 хв. Така тривалість в основному відповідає їх працездатності.

Самостійна робота потребує різного унаочнення: картин, схем, таблиці, карток, перфокарт, роздаткового матеріалу, які вчителька виготовляє сама.

Ось одна з карток.

Прочитай вірш. Підкресли прикметники. Познач будову виділених слів.

Красина осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: — Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

Ліна Костенко

Знаючи прогалини н знаннях окремих учнів, дає їм у вигляді пам’яток додаткові вказівки і таким чи­ном запобігає можливим помилкам.

Наприклад, розв’язування рівняння:

— прочитай рівняння;

— визнач, що невідомо;

— пригадай, як знайти невідомий компонент;

— виконай дії, зроби перевірку та висновок про розв’язання цього рівняння.

Або складання оберненої задачі до даної:

— випиши числа задачі і поясни кожне з них;

— заміни одне з даних чисел знаком Питання;

— склади задачу, в якій запитується про це число. Для ефективності самостійної роботи як основи розвитку пізнавальної самостійності вчитель використовує саморобні картки з дифе­ренційованими завданнями. Вона розробляє їх за рівнем готовності школярів до самостійної роботи:

— завдання з теоретичною довідкою;

— завдання з елементами допомоги;

— завдання зі зразком способу дії.

Так на початковому етапі ознайомлення з новим ма­теріалом діти працюють над завданнями, в яких розкри­вається порядок виконання дій. Розгорнугий або стис­лий зразок способу дій є тут допоміжним елементом.

1. Розгорнутий:

50 + 23 = (50 + 20) + 3 = 70 + 3 = 73.

Виконай за зразком:

60 +14 = 40 + 25 =.

50 + 36 = ЗО + 39 =.

2. Стислий:

50 + 23 = або 50 — 23 =.

50 + 20 = 70 50 — 20 = ЗО.

70 + 3 = 73 ЗО — 3 = 27.

1. 3.Розв'яжи приклади. міркуючи так само:

60 + 14 = 60 — 33 =.

40 + 25 = ЗО — 14 =.

Завдання з теоретичною довідкою.

Щоб помножити число на добуток, можна обчис­лити добуток і помножити його число на одержаний результат або помножити число Ііа один із множників і одержаний результат помножити на другий множник.

1. Обчисли результат усіма можливими способами:

8 • (8 • 3) =.

2. Обчисли зручним способом:

9 • (5 • 4) = 16 • (7 • 5) =.

25 • (2 • 6) = 30 • (2 • 5) =.

Різноманітні види вправ на етапі формування практичних умінь, які проводить учителька, дають змогу ставити перед школярами завдання різної складності.

Значно підвищує ефективність самостійності ро­боти своєчасна її перевірка. Інколи швидко потрібно перевірити результати роботи. Тут стають у пригоді різні способи, скажімо, демонстрування школярами відповіді за допомогою сигнальних карток на уроках мови і математики, картки з цифрами і знаками. Це дає змогу своєчасно виявляти прогалини в знаннях і запобігати відставанню.

Так вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної праці в початкових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання. Завдяки цьому діти працюють активно, щоразу роблячи для себе невеликі, але важливі відкриття у Країну Знань.

Роль самостійної роботи на уроках математики Навчання довгий процес. Він складається із окремих уроків. Урок як форма навчальної роботи існує з 18 ст., тобто він є основною ланкою процесу навчання. Народження уроку починається з плану В плані потрібно продумати все до кінця як організувати зворотній зв’язок з учнями в якій послідовності треба задавати завдання, як заставити учнів активно працювати.

Самостійна робота являється необхідним етапом вивчення будь-якої теми. Як правило вона проводиться після колективного розв’язування завдань нової теми і передує контрольній роботі по темі.

При проведенні самостійних робіт ми, вчителі стикаємося із наступними труднощами.

1. 1.Учні закінчують роботу не одночасно.

Для цього потрібно мати додаткові завдання, для тих учнів, що працюють швидше.

1. 2.Тяжко підібрати завдання, одинаково посильні всім учням. Якщо виконується ряд простих однотипних вправ. Наприклад на множення і ділення дробів, то тут посильність регулюється кількістю, об'ємом завдань.

Важче підібрати геометричні завдання, одинаково посильні для всіх.

В цьому випадку добре помагає прийом сукупності усних і письмових вправ.

Спочатку розв’язують декілька задач усно, а потім деякі з них включається в самостійну роботу.

Трудно організувати перевірку самостійної роботи. Інколи вчитель збирає зошити всіх учнів. Це хороша форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому слід використовувати інші методи перевірки самостійної роботи. Серед цих методів є нераціональні методи. Наприклад, спочатку виконують самостійну роботу, а в кінці її один з учнів записує розв’язок задачі на дошці для перевірки. Це проводить до лишньої трати часу. Значно краще, коли один-два учні виконують самостійну роботу на відкидних дошках. До кінця самостійної роботи пропонують перевірити розв’язки задач за допомогою кодоскопа. На уроках треба давати можливість максимально зосередитись, не переривати учнів всякими указами, репліками, зауваженнями. Замітивши помилку в одного-двох учнів не потрібно відривати від роботи весь клас, вказуючи на помилки.

Доцільно на уроках самостійної роботи використовувати мікрокалькулятор.

Це прийом вдало використовувати при вивченні дій з додатними і від'ємними числами, з десятковими дробами.

Після введення нового правила, наприклад додавання додатних і від'ємних чисел проводиться колективна робота. Потім знову переходимо до самостійної роботи. І тут є певні труднощі, а саме:

1. 1)використовуючи нові правила, учні не завжди впевнені у своїх можливостях, у правильності виконання певної задачі і часто просить прокоментувати, перевірити, але це не завжди можна зробити.

2. 2)Коли класу пропонується, перевірити виконання самостійної роботи, наприклад по наперед заготовлених відомостях, то багато учнів виправляють помилки не вникаючи у їх зміст і суть, що приводить до прогалин у знаннях невпевненості. Це пояснюється тим, що після всіх вправ самостійної роботи учням важко переключатися до осуджень.

В.А.Сухомлинський писав: Учитель готується до кожного уроку ціле життя. Така духовна і філософська основа нашої професії і технології нашої праці. Щоб дати учням знання, вчителю треба відібрати ціле море світла". Перед вивченням кожного конкретного розділу він повинен продумати, що основне в тому чи іншому розділі, а що другорядне, що повинно залишитися в пам’яті опрацювання розділу, які нові поняття учень повинен засвоїти, які нові властивості зрозуміти, які нові типи задач навчити розв’язувати. Коли розумові зусилля школярів спрямовані на те, щоб зрозуміти, осмислити матеріал, перед ними не можна ставити ще одну мету — запам’ятовувати. Учитель повинен подбати про те, щоб учні запам’ятали цей матеріал, закріпили його.

Одним із прийомів закріплення є повторення. Основна мета повторення — домогтися щоб учні краще запам’ятовували вивчений матеріал.

Учителі математики повинні розвивати і збагачувати пам’ять учнів. Розв’язання задач дає можливість пов’язувати викладання математики з життям виховувати в учнів активність, самостійність мислення, наполегливість.

Один із першочергових завдань вивчення математики є вміння здійснювати індивідуальний підхід до учня, враховувати особливості його розумових сил допомогти йому подолати свої недоліки і глибоко осмислити навчальний матеріал, міцно засвоїти його.

Практика показує, що забезпечити ефективність навчання шляхом постійної фронтальної роботи з класом практично неможливо. Для цього потрібно використовувати інші форми навчання, зокрема потрібно здійснювати індивідуальне навчання і диференційований підхід до учня. Індивідуалізація навчання обумовлюється тим, що рівень підготовки й розвитку здібностей до сприйняття у всіх учнів не одинаків. Для цього потрібно знати можливості кожного учня.

Застосування диференційованого підходу до учнів на різних етапах навчання в кінцевому результаті спрямоване на оволодіння всіма учнями певного мінімуму знань, умінь і навичок. Для учнів з низьким рівнем знань, які мають прогалини в знаннях або не володіють прийомами раціональної розумової діяльності, досягти рівня програмових вимог. «Сильні» учні мають при цьому можливість покращувати свої знання й розширювати інтереси й нахили до наукових знань.

Поширеною формою диференціації навчання є варіативно-групова.

Надаючи право на самостійний вибір варіантів, а також на перехід від менш складного варіанта до важчого, прогнозується робота учнів на різному рівні у відповідності з їх навчальними можливостями, тобто в міру їх сил і здібностей.

Однією з основних умов успішного і всебічного розвитку школярів є глибоке знання вчителем їх індивідуально-психологічних особливостей, сильних і слабких сторін.

Розумне і цілеспрямоване використання вчителем методів і прийомів навчання учнів з урахуванням темпів їх просування, дає можливість забезпечити ефективність навчальної праці кожного школяра.

ЛІТЕРАТУРА:

• атематика (2001р.).

• . Підручна, І. Яценко «Дидактичні ігри на уроках математики» (1990р.).