Розкриття єдностi образу матерi-людини з образом Матерi-Батькiвщини у «Лебедях материнства» Василя Симоненка
Спершу до сина промовляє матiр по кровi. Вiд лагiдно-нiжних слiв її пiснi-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське серце. Завтрашнiй свiтанок, прийдешня юнiсть сина, молодецькi стежки «у сади зеленi» стають перед очима неньки: У його поезiї «Лебедi материнства» стiкаються воєдино фантазiя казки i щира правда серця. У цiй поезiї ми нiби чуємо голос поета, перевтiленого… Читати ще >
Розкриття єдностi образу матерi-людини з образом Матерi-Батькiвщини у «Лебедях материнства» Василя Симоненка (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Розкриття єдностi образу матерi-людини з образом Матерi-Батькiвщини у «Лебедях материнства» Василя Симоненка.
Можна все на свiтi вибирати, сину,.
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
/ В. Симоненко /.
Письменники — виразники поетичної душi свого народу. Ним був i Василь Симоненко, що навiчно зостався молодим заспiвувачем поезiї другого повоєнного десятилiття.
У його поезiї «Лебедi материнства» стiкаються воєдино фантазiя казки i щира правда серця. У цiй поезiї ми нiби чуємо голос поета, перевтiленого в чарiвника. Той голос огортає дитячу душу таємницею чогось осяйного, прекрасного:
Загляда в шибу казка сивими очима,.
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Далi прибулець з казки, доторкнувшись колискової вервечки, оповиває добрим чаром матiр над колискою i сам розчиняється у зворушливому материнському голосi й серцi. I ми чуємо вже голос матерi:
Припливайте до колиски, лебедi, як мрiї,.
Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiї.
Материнськi наспiви-побажання наповнюють «золотим сузiр’ям», теплотою i ласкою душу дитини. Вiд них легко дихається i добре зростається малятi. Нiби сама земля посилає свої добрi сили оберiгати дитя вiд зла, щоб виросло воно на славу i на добро рiднiй землi.
Образ жiнки-матерi бачиться Василю Симоненковi в неподiльнiй єдностi з образом матерi-Батькiвщини. Обидвi матерi стоять на чатах бiля колиски дитини, оберiгаючи її спокiй, навчаючи доброти й мудростi життя.
Спершу до сина промовляє матiр по кровi. Вiд лагiдно-нiжних слiв її пiснi-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське серце. Завтрашнiй свiтанок, прийдешня юнiсть сина, молодецькi стежки «у сади зеленi» стають перед очима неньки:
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,.
Виростуть з тобою приспанi тривоги.
З кожним дистихом думка розгортається, ширшає, сягає вiд iнтимних вимiрiв людської духовностi — до морально-соцiальних, суспiльно-полiтичних:
Можеш вибирати друзiв i дружину.
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
Так висловила мати над колискою свiй заповiт синовi. На цiй вершинi думки вiдчуваються новi перевтiлення: голосом матерi, словами величними й простими промовляє сама рiдна земля, велика мати Батькiвщина i вiдкриває глибоку iстину людської дружби, любовi, братерства, з яких виростає священне почуття патрiотизму. Почуття, яке дається людинi як найдорожчий скарб, як саме життя.
У заключному акордi знову промовляє мати: чи то повторює заповiтне, чи ще раз нагадує вже дорослому синовi, благословляючи в дорогу:
Можна все на свiтi вибирати, сину,.
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
Отже, в цiй поезiї родиннi почуття невiд'ємнi вiд почуттiв громадянських — мати мрiє виховати не тiльки доброго сина, а й громадянинапатрiота.