Стилі і моделі педагогічного спілкування як вияв характерних особливостей взаємодії. 
Моделі спілкування педагога

Стиль педагогічного спілкування — прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.

За В. Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

прогностичний етап (моделювання майбутнього спілкування з аудиторією);

комунікативний етап (організація спілкування на початку навчально-виховного заходу? комунікативна атака);

• 3) управлінський етап (безпосереднє спілкування протягом навчально-виховного заходу);
• 4) заключний етап (аналіз перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних корективів у модель майбутнього спілкування).

Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі.

Характер спілкування вихователя з вихованцем визначає основні стилі його роботи — авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний стиль характеризується жорсткою формою управління взаємодією учасників навчально-виховного процесу за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Цей стиль із точки зору гуманізації та демократизації європейської і світової освіти вважається абсолютно неприйнятним, оскільки порушує права особистості. Європейські вчені дійшли таких висновків:

• — авторитарний стиль дає змогу підтримувати високий рівень дисципліни та результативності навчального процесу, проте лише за умови постійного демонстрування влади викладача;
• — зовнішні показники дисциплінованості та конформності студентів не завжди є виявом злагоди, а внутрішній психічний конфлікт, підґрунтям якого є притлумлений протест проти диктату викладача, часто сублімується в різноманітні форми девіантної та антисоціальної поведінки молодої особистості.
• * Демократичний стиль виявляється в опорі педагога на навчальний колектив, у намаганні зацікавити вихованців навчально-пізнавальною діяльністю, заохоченні їхньої ініціативи та самостійності. Пропонують три головні умови підтримання викладача демократичних взаємин зі студентами:
• — викладач є зразком, прототипом дорослості, гідною моделлю для самоідентифікації студентів;
• — викладач виконує скоріше функцію арбітра, ніж судді, він не перешкоджає формуванню позитивного «Я-образу» студента й уникає засудження незадовільних вчинків «із висоти кафедри»;
• — викладач допомагає молодим людям усвідомлювати власні дії, обмірковувати їх і передбачати можливі наслідки.

Існує й інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, пасивно-негативний, активно-негативний.

Найбільш оптимальний і водночас найскладніший стиль, безперечно,? демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення педагога до колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення педагога до колективу виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування:

• — спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю;
• — спілкування на основі дружнього ставлення;
• — спілкування-дистанція;
• — спілкування-залякування;
• — спілкування-загравання.

Стиль спілкування визначає три типи викладачів: «проактивний», «реактивний» і «надактивний». Перший — ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти з вихованцями, його настанова змінюється відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розуміє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Другий — також гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Не він особисто, а вихованці диктують характер його спілкування з навчальним колективом. У нього розпливчасті цілі та відкрито пристосувальна поведінка. Третій — схильний до гіпертрофованих оцінок своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування. На його думку, коли студент активніший від інших — він бунтар і хуліган, а коли пасивніший — ледар і нероба. Видумані ним же оцінки змушують такого педагога діяти відповідним чином: він час від часу впадає в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам реальних студентів.

Такт (доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт — форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки викладача.

Вимоги педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; уміння оцінювати ситуацію; урахування особливостей студентів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до «конфліктних» студентів; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; «…викладачі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колективах педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного педагога» (В.Сухомлинський).

Вимоги до культури педагогічного спілкування:

виправдовувати довіру держави, суспільства;

дотримуватися педагогічної етики;

поважати людей;

бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;

— розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування.

Правила спілкування:

єдність слова і справи;

вимогливість до себе та інших;

3) зібраність у справах, вчинках, словах;

чесність, обов’язок, педагогічна і громадська відповідальність;

увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.

Розвиток комунікативних здібностей:

соціальної перцепції (розуміння стану людини);

мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й емоційним станом;

• — ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);
• — застосування прийомів вербального впливу (тональність, темп, емоційність, виразність, образність);
• — використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантоміміка);

вміння «подати» себе в спілкуванні;

організація і творчий розвиток спілкування;

мудре оптимістичне прогнозування й аналіз тощо.

Шляхи вдосконалення культури спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, удосконалення загальної культури.

Заповіді педагогічного спілкування:

Відносини зі студентами — фундамент діяльності педагога.

У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів студентів.

Орієнтуватись на співрозмовника.

Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.

5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).

Самокритичність. Не жалітися на тих, кого навчаєш.

Уміти слухати і поважати співрозмовника.

Тактовність. Взаємність у спілкуванні.

Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.

10. Уникати моралізму та негативних установок спілкування.

Виключати «голу» критику. Вчасно похвалити чи пожурити. «Не бійтесь бути ласкавими» (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати, заохочувати.

Розвивати комунікативну пам’ять, уяву, увагу, загальну культуру.