Людина, на яку мені хочеться бути схожим

Людина, на яку менi хочеться бути схожим Ця людина — Iсус Христос. Чому? Бо вiн вiдважився пiти наперекiр всiм тим, хто намагався зробити його iграшкою у власних руках. Iсус не мiг бути героєм нi для юдеїв, якi чекали на талановитого полководця, а вiн здався та дозволив Себе вбитинi для грекiв, бо їхнiй iдеал — фiлософ-епiкуреєць або стоїк — Iсус не був анi тим, анi iншимнi для римлян, якi цiнували полiтичнi здiбностi, а Iсус вiрив не у владу, а в Iстину.

Христос вiдрiзнявся вiд абсолютно всiх соцiальних та релiгiйних дiячiв тим, що свiдомо уникав влади й похвали. Вiн був абсолютно нечутливим до суспiльної думки.

Жодна людина не змогла б з купки неосвiчених, безiнiцiативних, заляканих подiями Розп’яття рибалок зробити гiгантiв вiри, котрi протягом одного поколiння охопили Євангелiєм всю Римську iмперiю. Iсус змiг.

Iсус не потребував порад, управлiнського апарату для свого руху, нiколи не сумнiвався i не мiняв цiлей та рiшень. Часто дiяв вище розумiння iнших: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опiсля зрозумiєш» (Євангелiє вiд Iвана 13:7).

…Будда незадовго до своєї смертi сказав: «Я все ще шукаю iстину». Iсус не тiльки не здiйснював карколомних пошукiв у пошуках смислу життя, а й поблажливо ставився до розумiння людей, вiдкриваючи їм: «Я — дорога, i правда, i життя» (Євангелiє вiд Iвана 14:6).

Яким виступає Iсус як особистiсть? Мабуть, головна загадка Христа — його власне життя. На перший погляд вiн не мав людських переживань. «Але слова Христа показують, що вiн був подiбний до нас: болiв серцем, жахався i зазнавав мук смертельної скорботи». Iсус знав, що таке втома i голод, тяжка праця та спека. Поза те вiн нiколи не використовував своїх можливостей для власних потреб. Можна сказати, що його розп`яття тривало все життя: Вiн кожну хвилину змиряв своє «я», щоб з уст не зiрвалося: «Камiння, зробися хлiбами…» Фiзично його видiляла тiльки гострота розуму та особлива прозiрливiсть, глибоке знання людей. У нього людянiсть об`єднана з нещаднiстю до ханжiв та самоправедникiв, а могутнiсть та мужнiсть з добротою до слабких. Вiн завжди щирий. Будучи єдиною людиною в iсторiї, якiй було нiчого приховувати, вiн завжди був самим собою.

Iсус далекий вiд емоцiйностi та фанатизму, характерних для релiгiй-них подвижникiвйому властива особлива внутрiшня просвiтленiсть. I хоча ми нiде не бачимо, щоб вiн смiявся, в молитвi за учнiв вiн промовляє до Отця: «Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на свiтi, щоб мали вони в собi радiсть Мою досконалу» (Євангелiє вiд Iвана 17:13).

У своєму вченнi Христос не сказав нiчого, чого б не мiстилося в книгах старозавiтних пророкiв. Вiн показав духовний смисл Закону, розставив прiоритети всiх сфер життя, боровся проти фарисейських передань.

Але при всiй своїй «терпимостi», в своєму вченнi вiн авторитарний i не знижує вимог. Його новаторство полягає лише в тому, що вiн поставив любов понад усе.

У порiвняннi з Христом всi iншi авторитети i вчителi — блiда подоба. Тiльки вiн дав незмiнне вчення, про яке Толстой сказав: «Всi мої твори не вартi однiєї Нагiрної проповiдi Iсуса Христа». Тiльки вiн демонструє повну вiдповiднiсть свого життя та вчення. Воскресши, вiн довiв, що єдиний може перемогти смерть.

Така людина є справжнiм прикладом для мене.