Історичні передумови становлення акме-педагогіки

У статті автором визначаються історичні аспекти становлення та подальшого розвитку акмеологічної педагогіки. Доводиться її значення для процесу повноцінного розкриття в усіх суб'єктах освітнього процесу різноманіття їхніх природних задатків на підставі врахування ціннісного значення явища «акме» як певної «вершинності», зрілості та досконалості. Пояснюється суть та значення предмета дослідження акме-педагогіки, яка продовжує активно розвиватися шляхом продуктивного опанування та адаптації історично надбаного акмеологічного досвіду.

Період розбудови України як демократичного суспільства вимагає від вітчизняної педагогічної науки пошуку та впровадження в практику освітнього процесу новітніх підходів, спрямованих на максимально повноцінний розквіт актуальних та потенційних обдарувань кожного учасника навчального процесу. Закон України «Про освіту» в якості мети освітянської діяльності чітко визначає «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями» [6]. На реалізацію цієї мети спрямований зміст Концепції національного виховання, Закону України «Про професійно-технічну освіту»,"Про вищу освіту", «Про загальну середню освіту» тощо.

Незважаючи на значну модернізацію вітчизняної системи освіти на шляху наближення її до світових стандартів, практика переконує в недостатньому забезпеченні педагогічних умов на всіх рівнях освітнього процесу для розвитку творчих здібностей молодої людини та актуалізації різноманіття її особистісних ресурсів. Ці умови повинні спрямовуватись на забезпечення її спроможності діяти в майбутньому максимально продуктивно як людині зрілої, як людині-професіоналу.

Про наявність проблеми свідчать: невисокий рівень самореалізації випускників середніх навчальних закладів; домінування в навчальних закладах педагогічних технологій репродуктивного типу та практична відсутність технологій розвитку «життєтворчості кожного учня», тобто його внутрішнього потенціалу, задатків та спрямованості на процес навчання; недостатня кількість учителів, які володіють сучасними прогресивними навчально-виховними технологіями; домінування діючої педагогічної парадигми, спрямованої на опанування учнями сукупності знань, умінь та навичок, яка не передбачає необхідність забезпечення «життєвості знань» людини для розбудови нею в подальшому свого особистого та суспільного життя [9]. Фахівці вважають, що поза увагою сучасної педагогічної теорії та практики остається «формування цілісної картини матеріального та духовного світу, визначення молодою людиною свого місця й ролі в ньому з метою найповнішої самореалізації на основі принципів природовідповідності й природодоцільності» [9, с. 327].

З метою доведення необхідності звернення до новітніх педагогічних технологій, зокрема акме-технологій, та створення на їх підставі розвивального акмеологічного педагогічного середовища вчені звертають увагу на наявність протиріч між такими явищами: потребами українського суспільства в забезпеченні відповідної ефективності процесу функціонування соціального інституту освіти та його реальним станом; необхідним максимально повноцінним та цілісним розвитком особистості як об'єкта педагогічного впливу та суб'єкта всебічного самовпливу, саморозвитку і недосконалістю теоретичних розробок у межах сучасної вітчизняної педагогічної науки, що висвітлюють суть цих закономірностей; наявністю історично накопиченого акмеологічного досвіду, та браком його відповідної адаптації та впровадження в теорію і практику сучасної педагогічної науки з наступним навчально-методичним забезпеченням усього навчально-виховного процесу [3]. Ми погоджуємося з ученими в тому, що звернення до історичного досвіду людства, зокрема його акмеологічних знань, знайомство з його суттю на підставі аналізу, синтезу, з’ясування значення, пристосування до вимог сучасного українського суспільного життя шляхом упровадження в навчальний педагогічний простір є виправданим, оскільки в наш час цей досвід ґрунтується на об'єктивних закономірностях наукової акмеології [8, с. 16]. При тому, на нашу думку, є підстави розцінювати акмеологічний досвід в якості об'єктивної передумови зародження нового прогресивного розділу педагогіки — акме-педагогіки. акмеологічний педагогіка освітній Формуванню акмеології як передвісника акме-педагогіки передували досягнення вчених у галузі філософії, соціології, психології та педагогіки, що висвітлювали об'єктивні закономірності освіти дорослих людей, специфіку процесів становлення їхнього професіоналізму, актуалізації творчих здібностей тощо, тобто проблем, що складають прямий інтерес сучасної наукової акмеології. Цей історичний процес накопичення знань розвивався поступово за природною логікою: визначення кола проблем акмеологічного значення; розробка відповідних акмеологічних методик та технологій; відокремлення акмеології як галузі наукового знання на підставі визначення предмета її дослідження.

Н. Г. Сидорчук у своїй роботі «Розвиток акмеологічної науки як одна із умов підвищення якості освіти» [9] доводить наявність органічного зв’язку сучасної акмеології з педагогікою, а також пояснює, що зародженню основ суспільного акмеологічного знання сприяли історично народжені види людського світогляду — міфологічний, релігійний та науковий. Учена акцентує увагу на тому, що з давніх часів люди вже знали про те, що «в розвитку індивіда є деяка вершина, точка вищого напруження, підйому, розквіту, розвитку будь-чого, вищий ступінь досконалості» [9, с. 322]. Автор пояснює історичні аспекти етимології слова «вершинність» та тлумачить сучасне розуміння його сенсу, а саме: Акме (acme) — це символ, гора, кульмінація, як розквіт, як квітка, а тому ці «три поняття розкривають багатогранну суть вершинності, з акцентом на досягненні максимального результату через активний початок (героїчна людина)» [9, с. 322].

Значення історичних етапів зародження акмеологічного підходу до виховання й розвитку людини, розуміння важливості явищ «досконалість», «вершинність» підкреслюють і представники психології та філософії. Вони вважають, що до Аристотеля та Платона «стояли покоління старогрецьких мудреців. Притому не лише філософів-теоретиків, але і практиків, натуралістів, медиків. Їхні праці - це підніжжя вершини» [5, с. 53]. Тому автори приходять до висновку про наявність тривалого періоду, у межах якого людство емпіричним шляхом накопичувало акмеологічний досвід, що був корисним у процесі підготовки молоді до життя. Акумуляція цих знань завдяки зусиллям учених сприяла народженню акмеології як сучасної галузі наукового знання. У наш час — це молода перспективна наука про шляхи досягнення в людині вершин її природніх можливостей, якостей, що з часом вдало реалізуються в її практичній професійній діяльності. Аналіз наукової літератури і архівних документів переконує в доцільності розгляду наукової акмеології як об'єктивної передумови формування та подальшого розвитку основ акме-педагогіки.

Аналіз наукової літератури надає підстави до висновків, що народження сучасної акмеології, а пізніше і основ акмепедагогіки, було зумовлено дослідженнями видатних учених, які протягом тривалого періоду вивчали закономірності становлення зрілої людини. Так, загальні основи акмеологічного підходу щодо вивчення людини розробляли Н. В. Бехтерев, О. О. Бодальов, С.Л. Рубінштейн, А. О. Деркач, С. С. Пальчевський; засади професійної акмеології вивчали О. О. Деркач, С. С. Пальчевський, Л. В. Маркелова; проблеми розвитку, саморозвитку, самореалізації та самовиховання особистості у світлі закономірностей акмелогічного значення досліджували А. Маслоу, О. О. Бодальов, Л.І. Рувінський, Л. А. Коростильова.

Сучасні вчені розглядають поняття «акме» в якості базової складової в процесі пізнання людиною навколишнього середовища на підставі її абсолютної мудрості. Так, О. О. Бодальов виходить з того, що «…вищий для кожної людини рівень розвитку її фізичного здоров’я, розуму, почуття, волі у взаємодії діє таким чином, що вона домагається найбільшого результату, проявляючи себе як індивід, як особа і як суб'єкт діяльності…» [1, с. 40]. Науковці згодні з позицією А. О. Деркача в тому, що «акме» — це «вищий для кожної людини рівень її розвитку, який припадає на певний відрізок її зрілості…» [5, с. 54]. На нашу думку, урахування в межах наукової педагогіки цього акмеологічного положення як домінуючого, сприятиме процесу становлення цілісності людини як особистості на підставі синтезу її індивідуальних, вікових та суб'єктно-діяльнісних характеристик. Широке коло напрямів, у межах яких людина може досягти вершинного, та які безпосередньо торкаються вже наукової акме-педагогіки, визначає Н. Г. Сидорчук. Вона акцентує увагу на значенні таких аспектів: вершина досконалості в людині, розквіт її здібностей, фізичної досконалості, особистісної та суб'єктивної зрілості; вершина в обраній людиною професійній діяльності як максимальний результат цієї діяльності на підґрунті повноцінної реалізації її творчих здібностей [9, с. 326].

У процесі формування наукової акмеології як попередниці сучасної акме-педагогіки вчені виділяють етапи, серед яких особливо значущими виступають такі: надання в 1928 році назви науці про розвиток людини в її онтогенезі «акмеологія»; визначення Б. Г. Ананьєвим у середині XX століття значення та місця акмеології в системі інших наук про людину — психології, педагогіки, соціології, геронтології; започаткування за ініціативою Б. Г. Ананьева в 1957 році розділу наукового знання — експериментальної акмеології психофізичної еволюції дорослої людини; на підставі ініціативи А. О. Деркача та О. О. Бодальова створення в Російської академії державної служби при Президентові Російської Федерації першого наукового осередку — кафедри акмеології та психології професійної діяльності (90-і рр. XX ст.); започаткування в 1989 році Всесоюзної Акмеологічної асоціації; застосування на початку 90-х років ХХ століття науково-суспільної організації «Академія акмеологічних наук»; заснування в 1995 році акмеологічної академії (Санкт-Петербург) як першого навчального закладу акмеологічного спрямування [7] тощо. Ідеї наукової акмеології розповсюджуються на території України, де на базі Київського університету імені Бориса Грінченка починає функціонувати «Українська Академія Акмеологічних наук», у 24 областях України відкриваються центри цієї академії; починають проводиться наукові конференції, видається спеціалізований науковий часопис «Акмеологія в Україні: теорія і практика» [3, 14−15], упроваджується захист дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидатів та докторів наук.

З часом значущість наукової акмеології та її поступовий розвиток зумовили підстави для визначення її типів відповідно до специфіки предметів дослідження: класична акмеологія, що раніше була започаткована видатними психологами Б.Г. Ананьєвим та М.О. Рибніковим; фундаментальна як результат синтезу попередніх наукових надбань у галузі філософії, педагогіки, соціології, предметом якої є вивчення закономірностей процесів максимально повноцінної самореалізації дорослої людини на шляху досягнення нею вершин продуктивної праці; прикладна, що спрямована на вивчення закономірностей з досягнення людиною високого рівня результативності своєї діяльності в різних сферах — професійній, політичній, виробничій тощо; організаційно-методологічна (90-ті роки ХХ століття), метою якої була розробка акмеологічної теорії та уточнення предмета акмеології; філософська, у межах якої надається філософське обґрунтування предмета акмеології та доводиться органічний взаємозв'язок акмеології перш за все з культурологією, етноакмеологією, антропоакмеологією тощо. На сучасному етапі акмеологія визначається як фундаментальна наука про вдосконалення людини та досягнення нею вищих результатів, про закономірності процесів її самовдосконалення, самокорекції та самоорганізації.

Важливим є те, що Б. Г. Ананьєв поставив акмеологію услід за педагогікою, указуючи тим самим на значущість закономірностей розвитку людей саме під впливом освіти або засобами освіти [8, с. 13]. За висновками Н. Г. Сидорчук, концепція «акмеологічної школи» відповідає Національній доктрині освіти України, що визначає головними завданнями розвиток творчих здібностей учнів і створення умов для розвитку особистості учнів загалом. Акмеологічна школа — це школа цілісного і стійкого розвитку людини на духовно-моральній основі" [9, с. 329]. Тому є підстави для висновків, що в межах акмеології як молодої наукової галузі наприкінці XX століття науковці почали активно вивчати закономірності щодо досягнення людиною своєї особистісної, професійної та людської зрілості, що виступило передумовою зародження основ акме-педагогіки з наступним визначенням предмета її дослідження. З часом предметом наукової, зокрема шкільної акме-педагогіки, було обрано: закономірності та механізми взаємодії всіх суб'єктів педагогічного процесу в цілісній системі освіти, що безпосередньо сприяють максимальному розвитку та саморозвитку всіх суб'єктів педагогічного процесу; випускник середньої школи, який є зрілим та спроможнім до самовизначення. Н. Г. Сидорчук визначає основні завдання наукової акме-педагогіки: дослідження взаємозв'язку між результатами діяльності учасників педагогічного процесу та способами розв’язання поставлених завдань з метою виявлення факторів забезпечення результативності їх індивідуального розвитку; розробка педагогічних технологій, звернення до яких забезпечуватиме максимальну досконалість (вершинність) розвитку всіх учасників суб'єкт-об'єктних відносин у процесі навчання; виявлення об'єктивних закономірностей розвитку людини на всіх притаманних їй етапах навчання та подальшої продуктивної діяльності в різних сферах її життєдіяльності - навчальній, особистісній, соціально-психологічній, професійній тощо.

Поступово вчені виявляли в педагогічному процесі складові акмеологічного значення, а саме: розвиток особистості як основна мета професійної діяльності акме-педагога; формування в учнів мотивації на перемогу, забезпечення стратегії на стійкий розвиток їх індивідуальності з метою досягнення в процесі життєдіяльності успіху, що випливає з основної ідеї акмеологічної концепції; забезпечення в школі акмеологічного середовища, тобто спеціального педагогічного поля, що сприятиме прагненню учнів до творчості та успіху; сприяння процесу формування акмеологічної стратегії професійного мислення вчителя, що виступатиме критерієм його професійної зрілості на фоні акмеологічного статусу професійної діяльності всього педагогічного колективу; розробка прийомів, методів та, загалом, акмеологічних технологій, що стимулюють досягнення людиною успіху як мети; забезпечення педагогічного процесу системою акмеологічних діагностик тощо. При тому «об'єктом технологізації стають особистісні зони розвитку людини, способи й засоби життєдіяльності, професійного становлення» [9, с. 329−330].

Учені-педагоги починають розглядати акмеологічний підхід у якості базового для розробки суто педагогічного інструментарію. Так, автор В. М. Вакуленко у своїй роботі «Розвиток теорії й практики вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі на основі акмеологічного підходу» вбачає доцільним саме такий підхід для розробки системи педагогічних принципів, методів, прийомів, способів та засобів роботи педагогів, що спрямовуються в першу чергу на результативність їхньої професійної діяльності [4]. Завдяки становленню наукової акмеології та наявності спільної з педагогікою ідеї щодо формування конкурентоспроможної людини, наукова педагогіка збагатилась загальнонауковими методологічними принципами соціальної детермінації особистості, гуманізму, розвитку, комплексності. Це сприятиме реальній гуманізації всього навчально-освітнього процесу, а саме: змісту, форм, методів, засобів педагогічної роботи на підставі стимулювання комплексу складових резервів учнів. У якості цих резервів виступають людські, особистісні та професійно спрямовані якості, що забезпечуватиме в структурі особистості випускника школи чи випускника вищого навчального закладу принципово нові суто психологічні та психічні утворення. Тому подальше становлення та розвиток сучасної акме-педагогіки має відбуватися шляхом опанування історично надбаного акмеологічного досвіду, а також адаптації ідеї науковців щодо формування вершин зрілості дорослої людини. Поняття ціннісного значення категорії «акме» зумовлює необхідність актуалізації в людині всіх її людських природних задатків, зокрема, її здібностей як суб'єкта професійної діяльності, індивідуальні особливості як особистості, її вікових ознак тощо. На думку вчених, це фахівець, який має переваги перед іншими завдяки актуалізації та нарощуванню особистісного та професійного потенціалу. Така людина «здатна витримувати конкурси, вибори, умови середовища, що змінились, переборювати перешкоди, домагатись успіху в житті, професійній сфері, закріплювати цю успішність у свідомості інших людей і робити свої дії певною нормою для інших. У конкурентоспроможного випускника добре розвинені адаптаційні та технологічні здібності. Детермінантами конкурентоспроможності є інтелектуальні, емоційно-вольові, комунікативні переваги та складові здоров’я людини… Використання акме-технологій дозволяє запропонувати механізм проектування, створення власної професійної й особистісної діяльності, це цілеспрямований процес, завдяки якому учень усвідомлює чіткі перспективи своєї майбутньої професії. Акме-технології спрямовані на формування мотиву самоствердження. Саме акме-технології допоможуть учням пізнати себе, свій внутрішній світ, усвідомити себе частиною соціуму. Успішність соціалізації залежить від ціннісних орієнтацій і відносин, що складають ядро особистості. Кінцевий результат використання акме-технологій — стійка здатність до самостійного вибору, самовдосконалення, самореалізації в мінливих соціокультурних умовах.» [9, с.332−333].

На наш погляд, важливий аспект акме-педагогіки полягає в забезпеченні умов для постійного самовдосконалення та саморозвитку людини. Відомо, що з точки зору класичної педагогіки, розвиток передбачає забезпечення відповідних умов з боку суб'єкта педагогічного процесу з метою стимулювання учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Але, згідно з положеннями акмеології, виправданість яких доведена часом, акмепедагогіка виходить з доцільності стимулювати учня на сприйняття самого себе в якості об'єкту свідомого самовпливу з тим, щоб ефективніше актуалізувати різноманіття особистісних резервів. Доцільність забезпечення умов для реалізації цієї закономірності пояснював у свій час А. В. Брушлинський, який вважав, що «не психіка людини, а людина, яка володіє психікою, не ті чи інші її психічні властивості, види активності і т. п., а сама людина — яка діє, спілкується та інше» [2, с. 15]. Також він доводив, що «кожна особистість може бути об'єктом дійсного виховання лише у випадку, коли вона одночасно являє собою суб'єкт цього виховання, яке все більш перетворюється на самовиховання. Звичайно, формування особистості здійснюється в процесі засвоєння всієї людської культури, але таке засвоєння. передбачає самостійну й все більш активну діяльність (ігрову, навчальну, трудову.) кожного. підлітка, юнака, дорослого.» [2, с. 22].

Активний розвиток акме-педагогіки дозволив ученим: надати більш ретельне обґрунтування педагогічним категоріям «акмеологічний освітній простір», «продуктивна педагогічна діяльність», «акмеологічний підхід»; удосконалити діагностичні методики з визначення рівня готовності студентів, молодих викладачів до педагогічної праці; розробити методики із забезпечення ефективної інтерактивної взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу; обґрунтувати важливість створення спеціального «акмеологічного середовища», що сприятиме комфортному емоційному стану суб'єктів навчального процесу та активізації їхньої творчості, віри в успіх, усвідомленню кожним можливості повноцінної професійної реалізації в майбутньому. Автором В. М. Вакуленко з метою забезпечення інтерактивної педагогічної взаємодії доведена доцільність звернення до акме-педагогічних принципів, форм, способів та методів роботи акме-педагогів: діалог; сенсотворчість; свобода вибору; ситуація успіху; миследіяльність; міжсуб'єктні стосунки; рефлексія; позитивність та оптимістичність оцінювання отриманих результатів та ін. Учена вбачає продуктивним користування новітніми акме-педагогічними технологіями контекстного навчання та відкритих систем інтенсивного навчання [3].

Процес подальшої адаптації положень наукової акмеології та впровадження їх у теорію і практику класичної педагогіки сприятиме активному розвитку акме-педагогіки як її органічному розділу, а продуктивна реалізації цих ідей у процесі функціонування навчальних закладів України через професійну практичну діяльність акме-педагогів як педагогів нового типу дозволить вирішити проблему формування активно діючої особистості, яка продуктивно працює як професіонал та зрілий громадянин.

Література:

• 1. Бодалев А. А. Акмеолгия / А. А. Бодалев. — М.: РАГС, 2002. — 287 с.
• 2. Брушлинский А. В. Субъект: мышление, учение, воображение / А. В. Брушлинский. — М.: Издательство «Институт практической психологии»; Воронеж: НПО «Модэкс», 1996. — 392 с.
• 3. Вакуленко В. М. Акмеологічний підхід у теорії і практиці вищої педагогічної освіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: 13.00.01. «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Валентина Миколаївна Вакуленко. — Луганськ, 2008. — 46 с.
• 4. Вакуленко В. М. Розвиток теорії й практики вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі на основі акмеологічного підходу: [монографія] / В. М. Вакуленко. — Луганськ: Альма-матер, 2007. — 496 с.
• 5. Гагарин А. В. Экологическая акмеология: педагогическая адаптація: Уч. пособие / А. В. Гагарин, С. Н. Глазачев. — М., 2012. — 240 с.
• 6. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). — 1991. — № 34. — 451 с.
• 7. Кашапов М. М. Акмеология: учебное пособие / М. М. Кашапов; Яр. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. — Ярославль: ЯрГУ, 2011. — 112 с.
• 8. Професійна педагогічна освіта: акме-синергетичний підхід: монографія/ за ред. О. А. Дубасенюк. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. — 389 с.
• 9. Сидорчук Н. Г. Розвиток акмеологічної науки як одна із умов підвищення якості освіти // Інновації в освіті: інтеграція науки і практики: збірник науково-методичних праць / за заг. ред. О. А. Дубасенюк. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. -С. 321−335.