Основи військової епідеміології. 
Санітарно-епідеміологічна розвідка

Реферат з гігієни

На тему:

Основи військової епідеміології. Санітарно-епідеміологічна розвідка

Основи військової епідеміології. Санітарно-епідеміологічна розвідка

У ході організації і проведення лікувально-евакуаційних, сані­тарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у військах передба­чається здійснення медичної розвідки, складовою частиною якої є санітарно-епідеміологічна розвідка — комплекс заходів, у результаті проведення яких військово-медична служба безперервно і завчасно отримує відомості про можливі джерела і шляхи занесення інфекції у війська та про умови, що можуть сприяти розповсюдженню інфек­ційних захворювань серед особового складу військ. Джерелами зане­сення інфекції можуть бути: цивільне населенняприродні осередкивійська противника (при застосуванні ним біологічної зброї), І взяті у полон солдатизвільнені військовополонені та репатріантипоповненняспеціалісти, які прибули у відрядження та їн.

При проведенні санітарно-епідеміологічної розвідки збирають і вивчають дані про санітарно-епідеміологічну обстановку в районах можливого розміщення військових формувань або їх бойових дій, а також шляхи пересування військ, її проведення є обов’язком для усіх ланок військово-медичної служби. У механізованій роті сані­тарно-епідеміологічну розвідку здійснює санітарний інструктор, у батальйоні - начальник медичного пункту батальйону (фельдшер), у частині - лікар або середній медичний працівник під його керів­ництвом. Після отримання конкретного завдання від старшого ме­дичного начальника вони можуть діяти самостійно або у складі підрозділу загальновійськової розвідки. При постановці завдання на проведення санітарно-епідеміологічної розвідки треба враховувати рівень спеціальної підготовки особового складу медичної служби, наявність у нього відповідного оснащення, умови обстановки тощо.

Як правило, основним методом роботи розвідників цих ланок медичної служби є огляд території, що обстежується, та опитуван­ня місцевого населення. Важливі відомості можуть надати медичні працівники та представники місцевої влади, а також військовопо­лонені, але їх інформація потребує додаткової перевірки. У ході санітарно-епідеміологічної розвідки виявляють наявність інфекцій­них захворювань серед місцевого населення та епізоотій серед домашніх і диких тварин, оцінюють санітарний стан населених пунктів із врахуванням наявності й підтримання у робочому стані споруд водопостачання та водовідведення, місцевих лікувально-про­філактичних та санїтарно-технічних закладів (лікарні, поліклініки, СЕС, лазні, пральні тощо), а також наявність медичних спеціалістів медико-профілактичного напрямку: епідеміологів, бактеріологів, вірусологів, гігієністів, токсикологів, радіологів, клїніцистів-інфек-ціоністів тощо.

Отримані дані можна доповнювати взяттям проб харчових про­дуктів, води, грунту, комах, гризунів, а від хворих — блювотних та фекальних мас, крові для лабораторного дослідження в СЕЛ (СЕЗ). У більшому обсязі санітарно-епідеміологічну розвідку проводять спеціалісти СЕЗ (СЕЛ), які мають відповідне спеціальне обладнан­ня й оснащення та засоби пересування.

Залежно від умов навчально-бойової діяльності військ і сані­тарно-епідемічної обстановки можуть змінюватися організаційні форми розвідки, але завжди вона повинна відповідати таким вимогам:

— вести її необхідно безперервно, тому що обстановка, особли­во у воєнний час, змінюється дуже швидко;

— отримані в ході розвідки дані повинні бути достовірними та своєчасно доповідатися відповідним старшим медичним начальни­кам, тому що недостовірні відомості потягнуть за собою неправильні висновки і неправильно прийняті рішення щодо застосування сил і засобів, а несвоєчасність призведе до втрати інформаційної цінності результатів розвідки;

— наступність розвідки забезпечується послідовною передачею отриманих даних із нижніх ланок медичної служби старшим медич­ним начальникам з метою використання їх для протиепідемічного захисту військ;

— дієвість — передбачає уже в ході розвідки проведення ряду протиепідемічних заходів (позначення території або об'єктів, де виявлені осередки Інфекційних захворювань чи їх переносників, або ліквідація, по можливості, виявлених епідемічних факторів тощо).

Обсяг і завдання санітарно-епідеміологічної розвідки залежать від характеру діяльності військ в умовах мирного або воєнного часу. В мирний час великого значення набуває розвідка при здійсненні військами маршу, проведенні навчань, дислокації військ на поліго­нах та в навчальних центрах. Під час її проведення звертають увагу на наявність і розповсюдження інфекційних захворювань серед населення, диких і домашніх тварин, санітарний стан населених пунктів, вододжерел. За необхідності обстежують місцеві санітар­но-технічні установи (лазні, пральні), оцінюють можливості місце­вих органів охорони здоров’я.

В умовах воєнного часу в період підготовки до наступу й у вихідному положенні медичною службою здійснюється збір даних про санітарно-епідемічний стан району майбутніх бойових дій і військ противника. Для цього використовують медико-географічну військову довідку, проводять опитування місцевого населення і військовопо­лонених. У ході наступу санітарні інструктори рот, фельдшери баталь­йонів поряд з наданням медичної допомоги пораненим, проводять також санітарно-епідеміологічну розвідку. Основне завдання ЇЇ по­лягає у позначенні виявлених епідемічних осередків з метою обме­ження контакту з ними особового складу військ. Більш детально обстежують виявлені осередки інфекційних захворювань спеціаліс­ти СЕЛ або СЕЗ.

В обороні, а також при розташуванні військ на відпочинок, санітарно-епідеміологічну розвідку проводять за принципом райо­нування всієї території. З цією метою територію, яка зайнята військами, умовно поділяють на райони так, щоб у кожному з них була медична служба військової частини (закладу). Розвідка органі­зовується відповідними начальниками медичної служби і прово­диться в більш повному обсязі. Виявлені епідемічні осередки підля­гають не тільки локалізації, але й ліквідації, для чого залучають, при потребі, додаткові сили і засоби. Санітарно-епідеміологічну розвідку ведуть безперервно, в кінцевому результаті вона перехо­дить у санітарно-епідеміологічний нагляд. Основними його зав­даннями є вивчення санітарно-епідемічНого стану районів та час­тин, своєчасне виявлення інфекційних захворювань і небезпечних для особового складу епізоотій, санітарний контроль за станом в одо джерел.

У період підготовки та під час маршу проводять санітарно-епІдемІологічну розвідку маршрутів переміщень, місць великих при­валів, денного і нічного відпочинку, а також району призначення. Вивчають місцеві фактори, які можуть негативно впливати на епі­демічний стан у військах.

Результати санітарно-епідеміологічної розвідки доповідають командиру, який організував розвідку, та начальнику медичної служ­би усно або у вигляді письмового повідомлення (рис. 16.4). На зворотному боці карти наноситься масштабний план-схема населе­ного пункту із зазначенням джерел водопостачання, їх дебіту, лі­кувальних і сан ітарно-еп Іде міологічних закладів, лазень, санпропус­кників, скотомогильників тощо, які дозволяють правильно організу­вати та провести протиепідемічні заходи.

Протиепідемічний захист військ в умовах застосування противником біологічної зброї.

Біологічна зброя (БЗ) — це один із видів зброї масового ура­ження людей, тварин І рослин, використання якої зумовлено здат­ністю мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності викликати зах­ворювання.

У природі існує велика кількість патогенних мікроорганізмів, однак як збудники інфекційних захворювань людей у біологічній війні можуть бути використані лише ті, які відповідають певним вимогам. Найважливішою з них є здатність викликати інфекційні захворювання. Біологічні збудники спричиняють у людей захворю­вання різної важкості, які можуть призвести до смерті або втрати боєздатності. При цьому одне і те ж захворювання в одних випад­ках може мати тяжкий перебіг, в інших — легкий. Для застосуван­ня біологічних засобів з метою ураження ймовірного, противника враховують також їх здатність утворювати аерозолі, що можуть довго утримуватися в повітрі й, таким чином, протягом тривалого часу викликати зараження людей через органи диханнястійкість мікроорганізмів при зберіганні й транспортуванні цього виду зброївідсутність ефективних засобів специфічної профілактики і ліку­ванняможливість масового виробництва при затраті мінімальних сил і засобів тощо.

Згідно із зарубіжними повідомленнями, з великої кількості пато­генних мікроорганізмів, які існують у природі, приблизно ЗО збудників Інфекційних захворювань відповідають таким вимогам і можуть бути використані в біологічній війні. До них належать: бактерії - збуд­ники бруцельозу, туляремії, чуми, сибірки, сапу, меліоїдозу, холе­ривіруси — збудники натуральної віспи, жовтої гарячки, гарячки Денгерикетсії - збудники сипного тифу, Ку-гарячки, плямистої гарячки Скалистих гіртоксини — ботулотоксин тощо.

Особливістю біологічної зброї, яка відрізняє її від усіх інших видів зброї масового ураження, є здатність ряду інфекційних захво­рювань до епідемічного розповсюдження. Тому за сприятливих умов навіть один випадок застосування біологічної зброї на обмеженій Ділянці може призвести до виникнення масових захворювань на великих територіях, Здатність ряду інфекційних захворювань (чума, натуральна віс­па, холера) передаватись від однієї людини до іншої зумовлює іншу особливість біологічної зброї - тривалість її уражаючої дії. Зара­ження біологічними засобами виникає не тільки в момент їх засто­сування, але й через певний проміжок часу, внаслідок того, що деякі мікроби можуть тривалий період існувати в навколишньому середовищі, особливо в споровій формі. Наприклад, збудники чуми зберігають життєздатність у воді до 30 діб, у грунті - до 2 місяцівспори сибірки — десятки років. Тривалість дії біологічних засобів може бути зумовлена також застосуванням заражених носіїв (комах, кліщів тощо). За наявності сприятливих умов вони розповсюджу­ються на місцевості й створюють стійкі осередки зараження.

Характерною особливістю біологічної зброї є те, що у більшості випадків при її застосуванні уражаючий ефект виникає не відразу. З моменту зараження і до появи ознак захворювання проходить прихо­ваний, або інкубаційний період. Його тривалість залежить від виду збудника, кількості мікробів, які потрапили в організм, опірності орга­нізму. Так, середня тривалість інкубаційного періоду при зараженні чумою і холерою становить від декількох годин до 1−3 дібтуляре­мії - 3і? дібнатуральної віспи — 13−14 діб. До бойових властивостей біологічної зброї слід віднести також здатність біологічних аерозолів проникати в негерметизовані сховища, Інженерні споруди, бойові машини і заражати в них людейвідсутність надійних і швидких методів індикаціїсильну психотравмуючу дію, в результаті якої в особового складу можуть спостерігатись гострі реактивні стани.

Зараження людини в природних умовах або ж при застосу­ванні противником біологічної зброї може виникати при вдиханні зараженого повітря, вживанні заражених харчових продуктів і води, а також при контакті з хворими людьми, тваринами і зараженими предметами. Особливим способом зараження, притаманним дея­ким видам інфекції, є трансмісивний шлях: за допомогою живих носіїв — кровосисних комах (кліщів, вошей, бліх), які переносять інфекцію механічно (рис. 16.5). Відповідно до цих шляхів зараження людини, розробляють і способи застосування біологічних засобів.

Найефективнішим способом застосування біологічних засобів на війні вважають розпилення у повітрі сухих або рідких рецептур

Рис. 16. 5. Членистоногі - переносники інфекційних захворювань трансмісивним шляхом:

1 — кровосисна муха- 2 — блоха: 3 — кліщ лісовий- 4 — воша платяна- 5 — малярійний і немалярійний комарі.

(бактеріальних, вірусних, токсинних тощо) і створення таким чи­ном мікробних аерозолів. Цей спосіб є найбільш небезпечним в епідеміологічному відношенні, тому що може призвести до масево-го зараження незахищених людей, тварин, рослин на великій тери­торії. Не виключається також штучне розповсюдження заражених комах, кліщів, гризунів. Важливе місце відводять і диверсійним спо­собам застосування бактеріальних засобів: зараження повітря в місцях великого скупчення людей (метрополітени, вокзали, кіноте­атри тощо), джерел водопостачання (шахтні колодязі, водогони, озера, ставки тощо), складів з продовольством, фуражем та іншими запасами матеріальних засобів.

Для доставки до цілей біологічних засобів противником мо­жуть використовуватись ракети, авіаційні бомби, артилерійські сна­ряди, міни, контейнери з комахами, розпилювачі й механічні гене­ратори біологічних аерозолів, які встановлюються на літаках (рис. 16.6). У разі застосування противником біологічної зброї ме­дичною службою разом з командуванням та іншими службами.

Рис. 16.6. Способи доставки біологічних засобів:

1 — ракети- 2 — авіаційні бомби- 3 — міни- 4 -артилерійські снаряди- 5 — пакети (мішки, коробки, контейнери), що скидаються з 1 літаків- 6-диверсійні методи.

(хімічною, інженерною, речовою тощо) проводиться ряд заходів, які спрямовані на попередження занесення та поширення захворю­вань у військах: організація і ведення біологічної розвідкипрове­дення режимно-обмежувальних заходівсанітарна обробка особо­вого складупроведення екстреної профілактикидезінфекція техні­ки та озброєнняза необхідності - знищення комах, кліщів, гризунів тощо.

Для успішного виконання завдань щодо захисту особового скла­ду військ від біологічних засобів велике значення має надійно органі­зована біологічна розвідка. Від якості її проведення залежить своєчасне виявлення факту застосування противником біологічних за­собів, а також ефективність заходів щодо попередження виникнен­ня і розповсюдження інфекційних захворювань. Комплекс заходів, які спрямовані на встановлення факту використання противником біологічної зброї та визначення виду збудника, прийнято називати індикацією. Відповідно до поставлених завдань Індикацію поділя­ють на неспецифічну і специфічну. Неспецифічна індикація визна­чає факт застосування противником біологічної зброї. В її прове­денні беруть участь підрозділи радіаційної, хімічної і біологічної розвідки, спостережні пости, розвідувальні групи. На них поклада­ються візуальне спостереження за діями противника, появою на місцевості підозрілих ознак, які можуть свідчити про застосування противником біологічної зброї, відбір проб з підозрілих предметів, ділянок грунту, повітря, а також встановлення меж осередку зара­ження.

Зовнішніми ознаками використання противником біологічної зброї можуть бути: слабкий, невластивий звичайним боєприпасам звук вибуху ракет, бомб, снарядів, міннаявність у місцях вибухів боєприпасів крапель рідини або ж порошкоподібних речовинвияв­лення на місцевості залишків ракет, снарядів, мін з поршневими або іншими пристроями для утворення аерозолівпоява аерозоль­ної хмари за літаком противниканаявність на поверхні грунту, води, рослин незвичних для даної місцевості скупчень комах і кліщів (рис. 16.7). Однак візуальне спостереження є ненадійним і малодо-стовірним способом неспецифічної індикації. Більш ефективною є автоматична реєстрація та сигналізація про виявлення ознак біоло­гічного зараження повітря. Конструкція таких приладів розрахова­на на реєстрацію загальної кількості аерозольних частинок в повітрі або лише частинок, які створюють отруйні речовини.

Методи специфічної індикації бактеріальних засобів викорис­товують не тільки для встановлення факту біологічного нападу, але і для виділення та ідентифікації патогенних мікроорганізмів і ток­синів. Специфічна індикація біологічних засобів включає три ос­новні етапи: відбір проб для лабораторного дослідження, транспор­тування їх в лабораторію і лабораторне дослідження. Відбір і транс­портування проб в лабораторію мають важливе значення, тому що.

Рис. 16.7. Зовнішні ознаки застосуван­ня біологічної зброї:

1 -утворення при вибуху боєприпасів хмар, туману або диму- 2 — поява на грунті та різних предметах порошко­подібних речовин або крапель рідиниЗ — наявність на місцевості залишків спеціальних авіабомб, снарядів, різ­них контейнерів- 4 — поява смуги туману або диму на шляху руху літака- 5 -труп" тварин.

від їх правильності І швидкості залежать достовірність і своєчасність отримання даних біологічної розвідки. Зовнішнє середовище не зав­жди є сприятливим для існування мікроорганізмів, і їх концентра­ція у повітрі, воді та інших об'єктах довкілля переважно зменшується, але при задовільних умовах може і швидко зростати.

У лабораторії дослідженню підлягають повітря, вода, продукти харчування, фураж, змиви з поверхонь предметів тощо. Відбір проб з об'єктів зовнішнього середовища в осередках біологічного зара­ження покладається на хімічну, медичну та ветеринарну служби.

При взятті проб в осередку біологічного зараження та їх транспор­туванні в лабораторію необхідно дотримуватись правил техніки безпеки. Відбір проб проводять у засобах захисту і з дотриманням правил роботи зі збудниками особливо небезпечних Інфекцій. Про­би відбирають стерильними інструментами і в стерильний посуд (банки, пляшки, пробірки тощо) (рис. 16.8). Для цього використо­вують спеціальні набори (укладки).

Проби необхідно відбирати відразу ж після виявлення ознак застосування біологічної зброї, перш за все, з тих місць, де е ймовір­ність швидкого виявлення збудника інфекції. Тому перед їх відбором необхідно оглянути місцевість і особливу увагу при цьому звернути на наявність воронок від вибухів боєприпасів, живих і мертвих гри­зунів, скупчення комах і кліщів, крапель рідини, напилення порош­коподібних речовин тощо.

При виявленні ознак застосування противником біологічної зброї, особливо при утворенні характерної хмари, насамперед про­водять відбір проб повітря за допомогою спеціальних приладів. Прин­цип їх роботи базується на примусовому осадженні аерозольних частинок на щільні або рідкі середовища, які потім підлягають мікро­біологічним дослідженням у СЕЛ (СЕЗ).

Для виявлення мікроорганізмів у воді проби її відбирають у стерильний посуд (пляшки) ємністю не менше 1 л. З відкритих джерел чи шахтних колодязів проби води відбирають за допомогою батометра з поверхневого і придонного шарів, а при його відсут­ності можна використати відро. При відборі борошна, крупи, цукру лопаткою знімають поверхневий шар продукту з різних місць мішків, ящиків, а також з декількох рядів та відсіків (штабелів). Для бакте­ріологічного аналізу м’яса вирізають шматочки з туші й роблять змиви з різних ділянок її поверхні. Проби з поверхонь різних пред­метів (озброєння, техніки, стін будівель, покриття доріг тощо), а також обмундирування, відбирають за допомогою змивів стериль­ними тампонами. Проби грунту відбирають у місцях найбільш ймо­вірного його зараження. Для дослідження беруть поверхневі шари грунту (не глибше 0,3−0,5 см) в кількості 100−150 г.

Збір кліщів на місцевості проводять за допомогою марлевих прапорців, якими проводять по траві, кущах тощо.' Кліщів, які по;

Рис. 16.8. Відбір проб для лабораторних досліджень:

Івідбір проб повітря на пІнисто-желатиновї фільїри- 2 — відбір проб з рослинності на пінисто-желатиновї фільтри- 3 — відбір проб з поверхневого шару фунту- 4 -відбір проб води- 5 — відбір проб сипучих продуктів- 6 — взяття змивів з відкритих поверхонь.

трапили на прапорці, збирають у пробірку, але попередньо в неї кладуть згорнуту в «гармошку» смужку змоченого водою фільтру­вального паперу. Кліщів, які потрапили на тіло людини, спочатку змащують вазеліновим маслом для закриття їх дихальних шляхів, потім обережно", щоб не роздушити і не заразити ранку їх вмістом, знімають пінцетом, а ранку обробляють дезінфікуючим розчином (йодом, спиртом тощо).

Воші в житлових приміщеннях виловлюють на аркуш липкого паперу. Збір вошей, які паразитують на дрібних тваринах, прово­дять таким чином: відловлену тварину декапітують, труп підвішу­ють у широкій частині великої скляної лійки, вузький кінець якої опущений у високу колбу. Коли труп охолоне, воші залишають його і по стінках лійки скочуються у посудину.

Усі відібрані проби в осередку біологічного зараження поміща­ють в банки, флакони, пляшки тощо, які щільно закривають, і вжи­вають заходів щодо запобігання їх пошкодженню при транспорту­ванні у лабораторію. З метою попередження розповсюдження інфекції в процесі доставки проб в лабораторію після закінчення роботи і виходу Із зони проводять знезаражування набору (укладки).

До проб, які пересилають у лабораторію, додають супровідну записку з підписом того, хто їх відбирав, вказавши адресу лабора­торії, найменування матеріалу, час (дату, годину доби) та місця взяття проби, а також мету дослідження.

Доставлені в лабораторію проби підлягають дослідженню на виявлення типу збудників бактеріальних захворювань. Класичні методи виявлення патогенних мікроорганізмів є найбільш надійни­ми, однак вони вимагають тривалого часу і великої затрати матері­альних засобів та праці. Тому першочергового значення набувають експресні методи (адсорбційний та люмінісцентно-серологічний).

З моменту встановлення факту застосування противником біо­логічної зброї в осередках ураження негайно починають проведен­ня режимно-обмежувальних заходів. До них відносять обсервацію та карантин.

Обсервація — це система режимно-обмежувальних, лікуваль­но-профілактичних і спеціальних санітарно-гігієнічних заходів, які спрямовані на попередження розповсюдження інфекційних захворювань. З цією метою за особовим складом встановлюють спосте­реження, проводять активне виявлення хворих, їх Ізоляцію і гос­піталізацію. У частинах і з'єднаннях посилюють медичний конт­роль за харчуванням і водопостачанням. Продовольство і воду ви­користовують лише після надійного їх знезаражування. Для попередження розповсюдження інфекції в інші частини (з'єднання) максимально обмежують виїзд і в'їзд в осередок зараження. Забо­роняється вивезення з нього різного майна без попереднього знеза­ражування та дозволу відповідних командирів. Особовому складу проводять екстрену профілактику. Велике протиепідемічне значен­ня мають своєчасно проведена санітарна обробка особового складу, дезінфекція обмундирування, техніки, озброєння.

Режим обсервації встановлюється наказом командира частини (з'єднання) на підставі доповіді начальника медичної служби час­тини (з'єднання). Війська при цьому продовжують виконувати бойове завдання. Термін обсервації визначається тривалістю Інкубаційного періоду того чи іншого захворювання. Якщо противник застосував збудники неконтагіозних інфекцій (які не передаються від хворої людини до здорової), обсервацію проводять лише до закінчення дезінфекції в осередку та санітарної обробки’особового складу.

При встановленні факту застосування противником збудників особливо небезпечних інфекцій — чуми, натуральної віспи тощо, вводять карантин. — систему протиепідемічних і режимних заходів, яка спрямована на повну Ізоляцію епідемічного осередку І ліквіда­цію захворювання в ньому. Військові формування, що піддалися впливу біологічної зброї, виводять з поля бою і розташовують окре­мо від інших частин. Наказ про встановлення карантину віддається командуючим оперативним напрямком на підставі доповіді началь­ника медичної служби. При карантині навколо ізольованої частини виставляють озброєну охорону, забороняють виїзд і в'їзд в її розта­шування, а також вивезення майна. Постачання частини продо­вольством, водою та іншим майном здійснюють через перевантажу­вальні майданчики та передавальні пункти (рис. 16.9).

Особовий склад у карантині розміщується окремо в складі дрібних підрозділів. Це дозволяє попередити розповсюдження інфекції всередині карантинної ділянки та швидше вивільнити для.

зовнішня охорона Рис. 16.9. Принципова схема розміщення військової частини при введенні карантину:

1 -перевантажувальний пункт- 2 — контрольно-пропускний пункт- 3 — штаб части­ни- 4 — клуб- 5 — медичний пункт- 6 — солдатська їдальня- 7 — зона парку техніки та озброєння- 8-лазня-9-склади- 10-спортивнийзал- 11-казарми- 12-передавальні пункти.

виконання завдань військовослужбовців тих груп, в яких протягом максимального інкубаційного періоду не виникло нових випадків даного захворювання. Для організації і проведення ізоляційно-ліку­вальних, дезінфекційних, лабораторних заходів, а також надання консультативної допомоги медичному персоналу частин, які знахо­дяться на карантині, залучають спеціалістів із санітарно-епідеміо­логічних та лікувальних закладів.

Термін карантину визначається тривалістю максимального інку­баційного періоду з моменту виявлення останнього хворого і прове­дення заключної дезінфекції.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. № 383.

3. Габович Р. Д., Познанский С. С., Шахбазян Г. Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г. Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екологіїНавчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М. Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й. Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.