Стрілецька пісня
Однак мусимо з усього арсеналу стрілецьких пісень виділити ті, які передали трагічність нашої визвольної війни, — назвемо з них дві, які своїм болем ятрили серця українців і не дали їм заснути, збайдужіти протягом тяжких десятиліть. Це пісня «Журавлі» (Богдан і Левко Лепкі), створена на початку карпатської кампанії і «Ой та зажурились стрільці січовії» (Р. Купчинський), паписана під час відступу… Читати ще >
Стрілецька пісня (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Реферат з музики СТРІЛЕЦЬКА ПІСНЯ Феномен пісні січового стрілецтва, яка зринула багатоголосим хором в 1915;1920 роках над світом, що курився тоді згарищем Першої світової війни, можна збагнути лише з погляду національно-визвольних змагань українського народу. Розбуджена у вогні Україна виникла нечувані дотоді здібності своїх синів — політичні, військові, економічні й мистецькі. Та коли з причин силової нерівності не всі задатки національного розуму встигли як слід розвинутися, бо ж Україна розбудилася окраденою у вогні, то здатність народу виливати свої радощі, болі й сподівання у піснях вибухла в роки нашого першого національного відродження могутнім феєрверком, в розмаїтті зблисків якого чітко вирізняються ліричні, жартівливі, мінорні й трагічні тони.
Стрілецька пісня не має аналога ні у світовій, ні в українській військовій поезії. Козацький фольклор складався століттями, пісенність російських та європейських військових формувань Першої світової війни зводилась до маршів, бо навіть український військовий фольклор Другої світової війни віддає певною спрощеністю, — тільки стрілецька пісня, виплекана на козацьких і народних традиціях, зуміла увібрати в себе за п’ять років визвольних змагань грім національного зриву, чар бурлескного гумору байдужих до смерті воїнів, сподівання на кращу долю «хоч синам, як не собі» та віру в перемогу.
І пролетіла стрілецька пісня через усі перепони — страху, голоду, репресій, депортацій, навіть зруйнування стрілецьких могил — і в неушкодженому вигляді передалася нам як пам’ять і стимул до нової боротьби за національне відродження.
Стрілецька пісня передусім професійна. Подібно, як у жанрі церковної музики працювали кращі композитори світу, так і стрілецькі пісні створювалися здебільшого професіоналами, серед яких можемо назвати таких визнаних композиторів, як Левко Лепкий, Роман Купчинський, Михайло Гайворонський.
Та хіба тільки композиторів? Легіон українських січових стрільців мав своїх художників — нині всесвітньо відомих Льва Геца та Осипа Куриласа, письменників-повістярів Миколу Голубця й Осипа Назарука, поетів Богдана Лепкого, Юрія Шкрумеляка, Олеся Бабія, Василя Бобинського й автора знаменитого реквієму «Як ви умирали» Михайла Кураха.
Всі ці талановиті люди в часи перепочинків між боями та в умовах позиційної війни гуртувалися в Коті, де видавали часописи, відкривали малярські робітні, організовували хори та гімназійні класи для малописьменних стрільців. Січове військо було військом інтелігентним, і це позначилося й на піснях.
Найбільше стрілецьких пісень зродилося в період боїв на Маківці («Упав стрілець у край зруба», «В горах грім гуде») і особливо під час позиційної війни над Стрипою, де гурт стрілецьких піснярів створив такі шедеври, як «Гей, видно село, «Їхав стрілець на війноньку», «Не сміє бути в нас страху», а вже найбільшої популярності зажили пісні, героями яких стали конкретні воїни — Осип Теліщак зі своїми любовними клопотами (Р. Купчинський, «Як з Бережан до кадри») та легендарний четар-характерник Іван Цяпка (Л. Лепкий, «Бо війна війною»).
Однак мусимо з усього арсеналу стрілецьких пісень виділити ті, які передали трагічність нашої визвольної війни, — назвемо з них дві, які своїм болем ятрили серця українців і не дали їм заснути, збайдужіти протягом тяжких десятиліть. Це пісня «Журавлі» (Богдан і Левко Лепкі), створена на початку карпатської кампанії і «Ой та зажурились стрільці січовії» (Р. Купчинський), паписана під час відступу УГА перед армією Галлера за Збруч. Вони обрамили боротьбу-стрілецтва й залишилися жити болісною пам’яттю й покликом до бою у наших серцях.
Не перелічиш зруйнованих сучасними вандалами стрілецьких, цвинтарів. Не перелічиш усіх місць скорботи. Здавалося — зникне навіки історичний слід по славному стрілецтву, Ба ні - залишилось у народі те, чого вбити не можна — стрілецька пісня.
Ожила вона нині. Зрештою, не вмирала ніколи. Завдяки пісні сталося те, в що багато людей уже й не вірили: вернулися до нас стрільці січовії. Їх ми побачили в концертних залах — театр «Не журись!», на стадіонах — ансамбль Остапа Стахіва, на сценах сільських народних домів — концертна група Брилинського-Біля-Муки, багатьох інших.
Де навчилися, звідки знають? А знають!
Це свідчить про найважливіше: не вдалося катам убити народну пам’ять, не вдалося — навіть зруйнуванням могил — перетворити нас із нації в споживацьке населення.
Кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє, нею навіки записалася сторінка нашої історії. Кров стрілецька запеклася стрілецькою піснею в наших серцях. А до очищених піснею сердець нема доступу вандалам.
Будемо жити і виживати. Така доля нашої нації - через дар пам’яті бути невмирущою.
Гей, наступаєм ми, стрільці,.
Череп гори, ліси й бори, Впоперек піль на манівці,.
Наступаєм ми, стрільці.
Гей, всіх разом збираймо, Силу нашу єднаймо, Гей, гей, далі враз, На Україні гаразд!
Нас не злякає ворожих, Проти крісів і шрапнелів, В крузі гранатного огня, Україна нам одна.
Гей, всіх разом, і т. д.
Гей, запорожський в нас звичай, За Вкраїну до загину Спільно працюй, борись, вмирай Най засяє щастєм край!
Гей, всіх разом, і т. д.