Загартовування організму (повітря, вода, сонце)

людини, його перманентною основою. Акліматизація — це не що інше, як пристосування (адаптація) організму взагалі до постійно діючих різноманітних факторів, і зокрема до несприятливих метеорологічних умов середовища проживання і життєдіяльності.

Вплив процедур, що гартують, торкає практично всіх систем організму як єдиного цілого. Під їхнім впливом змінюється насамперед стан нервової й ендокринної систем, то відбивається на їхній регуляторній функції і здатності активно взаємодіяти з навколишнім середовищем. У початковому періоді загартовування спостерігається посилення функції гіпофіза, кори наднирників і щитовидної залози. У наступному участь залоз внутрішньої секреції у формуванні стійкості до дії процедур, що гартують, трохи зменшується. Пристосування організму торкається не тільки центральні структури головного мозку, тобто відбивається на системному рівні, але і більш інтимні механізми. У процесі загартовування функціональні зміни торкаються тканинний і клітинний рівні. Зокрема, міняються активність клітинних ферментів убік підвищення їхньої активності, хімічний склад і фізико-хімічний стан кліток. Зміна нервової регуляції при загартовуванні організму зв’язано з формуванням нових умовних рефлексів.

Впливи, що гартують, викликають в організмі двоякого роду відповідну реакцію: специфічну і неспецифічну.

Специфічний ефект процедур, що гартують, виражається в удосконалюванні здатності організму зберігати сталість внутрішнього середовища — гомеостаз. Підвищується стійкість організму до дії холоду при холодовій чи адаптації стійкість до сонячної радіації при дії високих температур і ультрафіолету. Це досягається завдяки удосконалюванню механізмів терморегуляції. Організм здобуває підвищену здатність зберігати на постійному рівні температуру внутрішнього середовища, незважаючи на різкі зміни погодних умов: чи жару холод, підвищену інсоляцію. Разом з тим загартовані люди можуть переносити значно великі коливання параметрів внутрішнього середовища в порівнянні з людьми незагартованими. Крім всього іншого, загартовані люди значно рідше хворіють чи не хворіють зовсім не тільки простудними, але і багатьма іншими соматичними захворюваннями. Вони отримують підвищену як розумову, так і фізичну працездатність у порівнянні з обличчями, що не пройшли процесу загартовування.

Неспецифічний процес загартовування виражається в підвищенні загальної (неспецифічної) резистентності організму до дії найрізноманітніших несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Опосередкована дія процедур, що гартують, виражається в зниженні захворюваності, у підвищенні загальної (розумової і фізичний) працездатності, у змінах у кращу сторону кількості і якості здоров’я.

Досягнення оздоровлюючого ефекту процедур, що гартують, може бути досягнуто тільки при правильній методиці їхнього проведення. Вона ґрунтується на використанні психологічних явищ і закономірностей, зв’язаних з утворенням умовних рефлексів. Треба помітити, що утворення рефлекторних зв’язків, а також їхня міцність можуть бути досягнуті лише за умови систематичного і регулярного проведення процедур, що гартують. Загартовування варто проводити щодня і на протязі всього року (узимку, навесні, влітку і восени). До речі, методи загартовування можуть бути найрізноманітнішими. Ефект, що гартує, повинен досягатися поступово і послідовно. У противному випадку надмірна інтенсивність впливів, що гартують, може нанести відчутну шкоду здоров’ю через непідготовленість організму до такого впливу. При виборі інтенсивності процедур, що гартують, варто керуватися індивідуальними особливостями організму. При цьому необхідно враховувати вік, стать, фізичний стан, рівень фізичного розвитку, стан захисних сил організму. Умови загартовування повинні в міру можливості наближатися до природних, у яких відбувається життєдіяльність людини.

Успіх загартовування залежить не тільки від правильної методики, але і не в останню чергу зв’язаний з відношенням самої людини до процедур, що гартують. Треба дуже захотіти досягти позитивного результату, це забезпечує 50% успіху. Справа в тім, що процедури, що гартують, викликають спочатку визначені переживання й емоції, які треба перебороти.

Так називані місцеві процедури, що гартують, дають визначений позитивний ефект, але він поширюється не на весь організм, а на деяку його частину. Вони, звичайно, менш ефективні, чим загальні впливи. Чутливість різних частин тіла до холоду неоднакова. Так, наприклад, обличчя менш усього відчутно до змін температури, тоді як закриті ділянки тіла (тулуб і ноги) більш чуттєві, особливо до зниженої температури. Сприятливого результату можна домогтися тільки тоді, що коли гартують впливам піддаються більш чуттєві ділянки тіла. От чому часто використовують ножні ванни, полоскання горла холодною водою. При ножних ваннах холодна вода змінює температуру шкіри не тільки занурених у неї стіп і гомілки, але і за рахунок рефлекторного впливу температури слизуватих оболонок носа і ковтки. За рахунок цього досягається загальний ефект, що гартує. Ефект, що гартує, досягається також при щоденному умиванні холодною водою чи шиї обмиванні холодною водою до пояса.

Характер реакції організму на дію процедур, що гартують, дуже індивідуальний і залежить від тривалості впливу. Так, збільшення реакції терморегуляції спостерігається при короткочасному впливі, що гартує: обливання холодною чи водою душем протягом декількох секунд. Зменшення реакції відзначається після тривалих охолодних процедур у межах декількох хвилин. Таким чином, чим коротше час охолодження, тим вище реакція терморегуляції. Це, варто визнати, більш позитивний момент.

Загартовування повітрям

Загартовування повітрям відомо з незапам’ятних часів. Це найпростіший і разом з тим дуже ефективний спосіб збереження і зміцнення здоров’я. Шкіра і популяція температурних рецепторів, що знаходиться в ній, мають велику чутливість до змін температури зовнішнього навколишнього середовища організму. Особливо це відноситься до тих органам тіла, що звичайно закриті одягом. Тому дуже важливо, щоб повітряні процедури проводилися в оголеному чи напівголому (по пояс) виді. У цьому випадку площа впливу буде досить великий і можна екати не тільки місцевого, але і досить вираженого загального ефекту.

Повітряні процедури впливають на весь організм: підвищують тонус нервової і м’язової систем, поліпшують функцію ендокринної системи, стимулюють мікроциркуляцію і загальний кровообіг, удосконалюють обмінні процеси, підвищують захисні функції й у цілому підвищують стійкість організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Повітряні ванни в різні часи року дають сприятливий ефект при правильній організації загартовування. По діапазоні температур вони розділяються на теплові при температурі повітря від 30 до 20 °C, прохолодні - від 20 до 14 °C, і холодніпри температурі нижче 14 °C. Однак дозування повітряних ванн не обмежується тільки температурою. Необхідно також враховувати вологість повітря і швидкість його руху в цей момент. При підвищеній вологості і швидкості руху вітру охолодження організму збільшується, тому час перебування на повітрі треба скоротити.

Загартовування за допомогою повітряних ванн варто починати при температурі 15−20°С и тривалості не більш 20−30 хвилин. Після порівняно довгого часу, коли організм звикне до прохолодного повітря, переходять до загартовування при температурі 5−10°С в плин 15−20 хвилин. Тут можна зупинитися, тому що при цьому досягається максимальний оздоровлюючий ефект. Однак деякі люди використовують повітряні процедури при температурі повітря нижче 0 °C и тривалості впливу 5−10 хвилин, сполучаючи їх з енергійними рухами. Треба сказати, що використання фізичних вправ при прохолодних і холодних повітряних процедурах зовсім обов’язково, тому що це виключає переохолодження організму. Після закінчення процедури рекомендується розтерти тіло махровим рушником і прийняти теплий душ.

Самий сприятливий час для прийому повітряних ванн — це ранковий годинник, у момент проведення зарядки. Можна приймати повітряні процедури й у вечірній час, обов’язково через 1 -1,5 години після прийому їжі.

Не менш ефективні повітряні ванни, що приймаються в приміщенні. Це робиться при відкритому чи вікні фрамузі. При цьому режим загартовування в приміщенні такої ж, як і на вулиці. Температура повітря в приміщенні може досягати 7~ 15 °C, тривалість процедури — у межах 10−20 хвилин. Дуже сприятливий вплив робить на організм, і зокрема на дихальну систему, сон узимку при відкритій кватирці. Тут треба помітити, що спати треба завжди при відкритій кватирці в будь-який час року. Свіже прохолодне повітря створює цілком комфортні умови для гарного сну і відновлення сил.

У підлітковому віці загартовування повітрям починають при температурі 16−18°С и тривалості не більш 5−10 хвилин з поступовим збільшенням до 25 хвилин. При цьому гранична температура повітря не повинна бути нижче 12 °C.

І останнє питання. Чи існує об'єктивний критерій, що дозволяє оцінити ефективність загартовування будь-якого його різновиду (повітряної, водяної, інсоляції)? Об'єктивного, інструментального методу, за допомогою якого можна оцінити ефект, що гартує, тієї чи іншої процедури, очевидно, немає. Усі відомі методи дозволяють об'єктивно, але опосередковано оцінити сприятливий ефект, що гартує. Цілком об'єктивними показниками сприятливого ефекту є поліпшення загального самопочуття й апетиту, спокійний сон, підвищений емоційний тонус, рівний настрій, висока розумова і фізична працездатність, відсутність простудних захворювань, підвищена інтерес до життя.

Дуже важливим методом оцінки ефективності процедур, що гартують, є самоконтроль. Відомо, що організм не може сам себе обдурити. Треба тільки навчитися прислухатися до свого настрою. Якщо ви відчуваєте поганий чи настрій самопочуття, не випробуєте бажання застосовувати ті чи інші процедури, що гартують — доцільніше не починати загартовування і відкласти його до кращого часу. Це відноситься не тільки до загартовування, але і до будь-якої іншої чи дії вчинку. Поява в момент прийому повітряної процедури «гусячої колії», ознобу, тремтіння — сигнал до того, щоб негайно припинити загартовування і перейти до зігрівального процедурам. Неприпустимо приймати ванни при дуже високій чи дуже низькій температурі, сильному дощі, тумані, при сильних, пронизуючих поривах вітру понад 3 м/с.

Загартовування водою

Загартовування організму водою давно і добре усім відомо. Біологічний ефект водяної процедури спостерігається досить швидко, і виразність його більш очевидна. Це зв’язано з тим, що вода в порівнянні з повітрям має більшу теплоємність і теплопровідністю і тому викликає більш сильне охолодження організму, чим повітряні ванни тієї ж температури. Так, наприклад, при температурі повітря 24 °C людина в оголеному виді почуває себе цілком комфортно. Тим часом перебування у воді тієї ж температури викликає відчуття прохолоді. Таким чином, водяні процедури є більш сильним засобом загартовування, чим всі інші.

Висока ефективність водяних процедур зв’язана з виникненням активної загальної реакції організму на дію прохолодної чи холодної води при досить короткій експозиції впливу. У шкірі знаходиться різноманітна популяція рецепторів: теплові і холодові, тактильні, вільні нервові закінчення. Крім того, усі ділянки тіла мають своє представництво в корі великих півкуль мозку. Дія прохолодної чи холодної води, тобто температурного фактора, має механічне (тактильне) вплив на шкіру, викликає тим самим зміна найважливіших фізіологічних функцій організму. Поліпшується мікроциркуляція, підвищуються інтенсивність кровообігу і тихорєцького подиху, тонус нервово-м'язового апарата, удосконалюються механізми терморегуляції.

Ведучим стимулом у досягненні позитивного ефекту є інтенсивність роздратування (температури), а не тривалість впливу фактора (води). Так, тривалість водяної процедури повинна бути тим коротше, ніж холодніше вода. Для загартовування застосовують прохолодну воду при температурі 24−16 ° С и холодну — нижче 16 ° С.

Самий сприятливий час прийому водяних процедур — ранкової годинник, після ранкової зарядки, коли шкіра рівномірно зігріта і спостерігається більш виразна судинна реакція. У цей час значно швидше відбувається перехід організму в активний стан, від сну до пильнування. Тим часом водяні процедури перед сном незалежно від температури води (прохолодна чи тепла) у деяких людей викликають порушення нервової системи і безсоння.

Якщо водяні процедури проходять на повітрі, це додатковий фактор, якім треба враховувати при досягненні ефекту загартовування. У початковий період водяні процедури проводять при температурі повітря 17−20°С, у наступному температура повітря може бути трохи нижче. Після будь-якої водяної процедури треба обов’язково витертися, розтираючи тіло махровим рушником до червоного кольору. При значних охолодженнях організму доцільне виконання активних фізичних вправ.

Регулярні водяні процедури є ефективним засобом профілактики простудних і соматичних захворювань, надійним засобом збереження і зміцнення здоров’я, підвищення працездатності.

Водяні процедури, що гартують, розділяють на обтирання, обливання, душ і купання.

Обтирання являє собою найпростішу форму загартовування. Це найбільш слабка водяна процедура з порівняно низькою ефективністю. Її здійснюють за допомогою махрового чи рушника губки, змочених у воді. При цьому необхідно дотримувати визначеної послідовності: у першу чергу обтирають верхню половину тіла — шию, груди, руки, спину, витирають насухо і розтирають сухим рушником до появи червоностіу другу — нижню половину тіла — живіт, поясницю, нижні кінцівки. Руки при обтиранні повинні рухатися по ходу венозної крові і лімфатичних судин, тобто в напрямку від периферії до центра (до серця). Загальна тривалість процедури не перевищує 5 хвилин.

Обливання — наступна по інтенсивності водяна процедура, що гартує. Крім температурного фактора в цій процедурі додається деякий незначний механічний вплив на шкіру. Методика надзвичайно проста — вода, звичайно кімнатної температури (з таза, залишеного на ніч у ванній кімнаті), виливається зверху на шию і плечі з відстані 5−8 див. Дія прохолодної води спочатку викликає спазм шкірних кровоносних судин, а потім через кілька секунд судини розслаблюються. При цьому кровоток підсилюється, підвищується тонус нервово-м'язової системи, підсилюються обмінні процеси. Починають загартовування при температурі води 30 °C с наступним зниженням до 15° С и нижче. Тривалість обливання не повинна перевищувати 2−3 хвилин.

Душ робить найбільше сильний вплив на шкірні покриви людини. Це зв’язано з тим, що крім температурного фактора приєднується досить інтенсивний механічний вплив на шкіру падаючої струменя води. Душ на відміну від попередніх водяних процедур викликає більш виражену загальну і місцеву реакції з боку життєво важливих функцій організму. Початкова температура води не повинна бути вище 30 °C, а тривалість впливу не більш 1 хвилини. Температуру води поступово знижують, а час збільшують до 2 хвилин, включаючи розтирання тіла. Постійні душові процедури викликають підвищення тонусу судин і нервово-м'язового апарата, підсилюють працездатність, удосконалюють механізми терморегуляції, а також функції ендокринної і нервової систем. І звичайно, це супроводжується підвищенням загальної резистентності (опірності) організму до простудних і інших захворювань.

Купання — один з розповсюджених і добре відомих із древніх часів методів оздоровлення і загартовування. У цей момент організм людини піддається комплексному впливу різноманітних у якісному відношенні факторів зовнішнього середовища. Загартовані люди купаються і влітку, і узимку. Сприятливе дії купання у відкритих водоймах у теплий час року зв’язано не тільки з температурним фактором, відбувається вплив на шкірні покриви повітряних ванн, а також сонячної радіації. Крім того, у здійсненні плавання беруть участь різні групи м’язів, відбувається навантаження на усі функціональні системи організму: серцево-судинну, дихальну, ендокринну, м’язову, нервову, імунну (захисну).

Купальний сезон у літню пору відкривають при температурі води і повітря не нижче 18−20°С, а закінчують при температурі води 13−14°С и повітря 15−16°С. Самого сприятливого годинник для купання ранкові чи вечірні. Неприпустимо купатися відразу після прийому їжі, потрібно, щоб пройшло не менш 1,5−2 годин. Оскільки купання зв’язане з великими енерговитратами, час купання не повинне бути дуже тривалим.

Час чи купання перебування у воді необхідно встановлювати в залежності від самопочуття, температури води і повітря, ступеня загартованості. Початкова тривалість не повинна перевищувати 1−2 хвилин. Поступово вона може бути збільшена до 20 хвилин і більш. Неприпустимо входити у воду при поганому самопочутті, у збудженому чи розпаленілому стані, відразу ж після інтенсивних фізичних вправ.

Самий сприятливий вплив на організм людини роблять морські купання. До комплексу факторів, зв’язаних з купанням у прохолодній воді в літню пору року в середній смузі, додається хімічне роздратування шкірних покривів, обумовлене підвищеним змістом у морській воді різноманітних солей, головним чином хлориду натрію. Саме їхня присутність викликає легку гіперемію (почервоніння) шкіри. Морські купання звичайно відбуваються при досить високій температурі повітря і води.

Зовсім інша, прямо протилежна ситуація спостерігається при купанні у відкритих водоймах у зимовий час року. Вона відбувається при температурі води +4°С, а повітря в дуже широкому діапазоні температур — від 0 до -20°С. Треба відразу ж сказати, що основній масі людей зимове купання не потрібно, а в ряді випадків протипоказано. Купання узимку вимагає дуже тривалої не тільки фізичної чи функціональної підготовки, але і не в останню чергу психологічної настроєності.

Дія низької температури на організм людини супроводжується частішанням пульсу і подиху, отже, посиленням газообміну, підвищенням артеріального тиску, додатковими енерговитратами, зниженням температури тіла в поверхневих шарах шкірних покривів, посиленням ниркового кровотока і зростанням сечовипускання (діурезу).

Купання узимку, крім перерахованих вище змін, є найсильнішим подразником для нервової системи в цілому і для центральної нервової системи зокрема. Визначальним є тривалість перебування в холодній воді. При короткочасному перебуванні відзначається виражений тонізуючий ефект, досить тривалий за часом, помітно зростає загальна працездатність, підсилюються функції координації і регуляції з боку нервової, ендокринний систем і терморегуляторного апарата, зростає загальна резистентність організму до всіх несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, спостерігається підвищений емоційний тонус. У той же час тривале перебування в холодній воді, навпроти, викликає позамежне гальмування нервової системи і, як наслідок, приводить до розвитку соматичних захворювань.

Періодичність зимового купання повинна бути не частіше 2 разів у тиждень, а його тривалість, особливо в початковий період, не більш 30 секунд. В міру звикання організму до холодної води тривалість купання можна потроху збільшувати до 2 хвилин, не більш. Вийшовши з води, необхідно обтертися насухо махровим рушником і швидко одягтися. Не слід довго знаходитися оголеним на повітрі. Підліткам молодше 18 років зимове купання недозволенне.

Загартовування дітей і підлітків, організм яких ще не розвитий повною мірою, варто проводити з великою обережністю, украй поступово збільшуючи інтенсивність Холодових процедур і тривалість їхнього впливу. Початковий період загартовування — обтирання — доцільне почати з температури води 30−32°С, поступово знижуючи її (через кожні три дні) на 1 -2°С. Зупинитися випливає на рівні 15−16°С. Тривалість водяної процедури не повинна перевищувати 4 хвилин. При обливанні необхідно дотримувати попередньої схеми з тією лише різницею, що нижня межа температури води не повинний бути менш 20° С, а тривалість процедури — більш 2 хвилин. Душові процедури можна рекомендувати підліткам від 12 років при температурі води не менш 20 °C при тривалості не більш однієї хвилини.

Особливий вид загартовування — адаптування до високих температур. Систематично організований вплив високої температури удосконалює функції терморегуляції при різних видах діяльності: як у стані спокою, так і в момент роботи. В адаптованого до умов високої температури організму більш ефективно функціонує система потовідділення, що приводить до меншого підвищення температури тіла. Відомо, що з потім виділяються мінеральні речовини і водорозчинні вітаміни. Однак загартовування сприяє зменшенню концентрації хлоридів у поті при високій температурі, отже, у цей момент не відбувається істотного порушення мінерального обміну. Це можна пояснити, очевидно, удосконалюванням функції підшлункової залози, зокрема кори наднирників, що регулюють водно-сольовий обмін в організмі. Менш помітні зрушення спостерігаються в діяльності серцево-судинної системи. Так, наприклад, частота серцевих скорочень підвищується не так значно, як якби організм не був пристосований до високої температури. Менш помітні зрушення й у діяльності дихальної системи. Підготовлені люди переносять загальне перегрівання організму, коли температура тіла підвищується до 40 °C и вище, без серйозних порушень у стані здоров’я.

Сонячні ванни

Сонячне випромінювання має дуже виражену біологічну дію на всіх живих істот. Сонячна енергіямогутнє джерело життя на Землі. Електромагнітні випромінювання Сонця впливають на організм людини. Найбільшою біологічною активністю володіє ультрафіолетове випромінювання. Однак і в цьому дуже вузькому діапазоні видимого спектра виділяють по характері біологічної дії дві ділянки. Перший — з довжиною хвилі 320 нм і більш (одна тисячна частка мікрона) — викликає еритему (почервоніння) шкіри, утворення пігменту (пристосувальна реакція) і вітаміну D, що володіє антирахітичною дією. Другий — з довжиною хвилі 320 нм і менш. Цей діапазон твердого (короткого) випромінювання володіє вираженою бактерицидною дією, що найбільше сильно виявляється при довжині хвилі 280−305 нм.

Фізіологічний механізм дії всього діапазону сонячного випромінювання (від інфрачервоного до ультрафіолетового) визначається поруч рефлекторних реакцій, що виникають у відповідь на роздратування популяції рецепторів, закладених у шкірних покривах. Крім того, у шкірі під впливом сонячної радіації утворяться біологічно активні речовини (БАВ) — гістамін, холін, аденозін і ін. Всмоктуючи в кров, ці речовини розносяться по всьому організмі і впливають на різні органи і тканини. Ультрафіолетове випромінювання викликає відповідну реакцію з боку симпатоадреналінової системи, а отже, підвищує працездатність і зміцнює загальний функціональний стан організму.

Довгохвильовий діапазон сонячного випромінювання також має досить виражену біологічну дію, однак його механізм зовсім інший. Так, ультрафіолетові промені проникають у шкіру на глибину не більше ніж на десяті і соті частки міліметра, і біологічний ефект триває досить тривалий час. Він виражається в почервонінні шкіри (еритемна дія), що спостерігається через 5−6 годин і досягає максимального розвитку рівно через добу. Еритема тримається 3−4 дня, а потім поступово зникає. Повторний вплив ультрафіолету викликає утворення в поверхневих шарах шкіри пігменту меланіну. Пігментація є самою дійсною захисною реакцією від надлишкового впливу сонячної радіації, і в першу чергу ультрафіолетових променів, від перегріву, тому що пігмент інтенсивно поглинає надлишкову енергію.

Ступінь пігментації дуже індивідуальна — від рожевого до інтенсивно-коричневого і чорних. Вона залежить від функції проміжної частки гіпофіза, що визначає інтенсивність утворення меланіну, тому прагнення деяких людей, особливо молодого віку, засмагнути якнайбільше зовсім невиправдано. У цьому випадку тривале перебування на сонце не сприяє здоров’ю, а, навпроти, дуже сильно йому шкодить. Варто мати на увазі, що чутливість шкіри до ультрафіолету в різних людей неоднакова. Вона більш виражена в блондинів і менш всього в брюнетів. У віці від 20 до 50 років чутливість найвища, але в більш старшому віці вона поступово зменшується, що зв’язано з загальними біологічними процесами старіння організму. Біологічна дія ультрафіолету не обмежується однією тільки пігментацією. Спостерігається також посилене розмноження кліток базального шару эпидерміса, через що він стає більш товстим і стійкої до механічних впливів, упровадженню патогенних організмів. Саме завдяки цьому підвищується бар'єрна функція шкіри.

Украй важливою позитивною властивістю ультрафіолетового випромінювання є утворення вітаміну D з ергостерина (жироподібної речовини), що знаходиться в нормі в шкірі. Вітамін D регулює обмін кальцію в організмі і тому має першорядне значення в попередженні рахіту.

Виразність біологічного ефекту ультрафіолетового випромінювання залежить від розмірів поверхні, що опромінюється. Найбільший ефект досягається при опроміненні оголеної поверхні всього тіла, найменший — коли людина одягнена.

Утворення меланіну в поверхневих шарах шкіри не єдина реакція організму на сонячну радіацію. Спостерігається цілий ряд позитивних фізіологічних змін. Збільшується зміст гемоглобіну й еритроцитів у крові, підвищується фагоцитарна активність лейкоцитів, зростає кількість кальцію і фосфору в організмі, прискорюється процес згортання крові за рахунок підвищення функції системи згортання, зростає резервна лужність крові, підвищується обмін речовинтобто білковий і вуглеводний обміни. У цілому ці зміни відбивають значне поліпшення пластичних процесів в організмі, підвищення загальної резистентності організму до впливу несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організму, а також імунного захисту. Особливо сприятлива дія робить сонячне випромінювання на дитячий організм. Регулярне опромінення підвищує функцію симпатоадреналової системи, тонус нервово-м'язового апарата і загальну працездатність, удосконалює терморегуляцію, підвищує рівень кальцію в крові, знижує артеріальний тиск, збільшує глибину подиху і знижує його частоту. Усе це свідчить про дуже глибоку перебудову в організмі під впливом сонячної радіації. Ці зміни, як правило, сприятливі для здоров’я, але тільки в тому випадку, коли інтенсивність і тривалість впливу не перевищують адаптаційних можливостей даного організму.

Організація прийому сонячних ванн досить проста. Вона, як правило, проводиться в упорядженому чи солярії в місцях, відведених для купання. При загорянні правильно лягати ногами до сонця, голову треба захищати або парасолькою, або світлим капелюхом, ока — спеціальними окулярами від сонця. Не можна знаходитися довгий час в одній і тій же позі. Через нетривалий час треба змінювати положення тіла. Не слід загоряти натще і раніш чим через 1−1,5 години після їжі. Після сонячної ванни варто прийняти прохолодний чи душ викупатися. Найбільш сприятливого годинник для прийому сонячних ванн — ранкові, коли в спектрі сонячного випромінювання найменше теплових променів. У середній смузі це 8−11 годин, на півдні - 7 -10 годин, а на півночі -9−12 годин. Дітям підліткового віку треба приймати сонячні ванни в період від 10 до 12 годин (на півдні - з 9 годин) при температурі повітря не нижче 20 і не вище 32 °C в тіні.

Варто уникати тривалого перебування на сонце без головного убору, особливо дітям і підліткам. Це може привести до сонячного удару з дуже несприятливими наслідками для здоров’я. Сонячний удар виникає через перегрів мозку, підвищеного кровообігу за рахунок розширення судин, коли його температура підвищується до 40 °C и вище.

Особливий інтерес викликає дозування сонячних ванн, тобто тривалість перебування на сонце. Основним критерієм є поступове збільшення сили подразника. Однак об'єктивного показника, що характеризує інтенсивність впливу радіації і стан організму в сучасний момент часу, очевидно, не існує. Тільки через визначений час можна з упевненістю говорити про користь перебування на сонці і його правильній організації.

Дотепер користаються емпіричними критеріями для дозування сонячного впливу на організм, з огляду на час року і дня, стан здоров’я, самопочуття, вік, наявність алергійної реакції на засмагу і, звичайно, кліматичні особливості місцевості. Тривалість першого перебування на сонце (тут не мається на увазі перебування на вулиці в літню пору року) необхідно обмежувати 3−5 хвилинами. У наступні дні час поступовий збільшують щодня на 3−5 хвилин. Одномоментна тривалість перебування на сонці в середній смузі України не повинна перевищувати 2 годин. Можна, звичайно, і довше загоряти, що багато хто і роблять, однак це чревате серйозними ускладненнями для здоров’я. Приблизно через J година варто піти в чи тінь прийняти душ. Для підлітків тривалість перебування на сонце повинна обмежуватися однією годиною. Справа в тім, що їхній організм на відміну від дорослого володіє, як правило, підвищеною чутливістю і реактивністю до сонячної радіації, менш розвинутими адаптаційно-компенсаторними механізмами.

Під час засмаги необхідно постійно контролювати свій стан. Якщо з’явилися такі ознаки, як помітне почервоніння шкірних покривів, прискорений пульс, серцебиття, головний біль, запаморочення і нудота, варто негайно піти в тінь і знаходитися там до нормалізації самопочуття. Якщо стан не поліпшується, треба терміново звернутися до лікаря.

Сприятливими наслідками правильно організованого перебування на сонце є гарне самопочуття і бадьорий настрій, підвищений працездатність, гарний апетит, підвищена опірність несприятливим факторам навколишнього середовища. До несприятливих наслідків варто віднести погіршення самопочуття, слабість, поганий настрій, нервозність, поганий сон, зниження працездатності і т.д. У цьому випадку треба припинити цілеспрямоване перебування на сонці і звернутися до лікаря.

Непомірне перебування на сонці може викликати самий дійсний опік — першої чи другий (з утворенням піхурів) ступеня. Якщо таке сталося, треба діяти в такий спосіб: обпалені ділянки тіла протерти спиртом чи кефіром (можна будь-яким кисломолочним продуктом). Не можна змазувати уражені ділянки якою-небудь олією чи жиром — це не допоможе, а лише збільшить ушкодження.

Література:

1. 1."Популярна медична енциклопедія" Б. В. Петровский, Москва 1987 р.

2. 2."Секрет вашої бадьорості" В. А. Иванченко, Москва 1988 р.

3. 3."Хочу бути здоровим" З. Т. Братко, Київ 1991 р.

4. 4."Як бути здоровим" Е. А. Кретова, Москва 1990 р.

5. 5." Мистецтво здоров’я" В. Н. Захаров, Москва 1987 р.