Поняття та суть оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів (реферат)

Реферат на тему:

Поняття та суть оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів Оперативно-розшукова діяльність як наука, відповідно до класифікації юридичних наук, розробленої теорією держави і права, відноситься до спеціальних прикладних юри­дичних наук [6, С. 13 ]. Оперативно-розшукова діяльність (далі - ОРД) має три основ­них значення. Перше — це специфічний вид державної діяльності спеціальних служб право­охо­ронних органів, який направлений на протидію злочинності, забезпечення національ­ної безпеки і державної таємниці. Друге — це самостійна юридична наука, яка має свій предмет і метод дослідження, що спирається на досягнення інших наук. І третє - ОРД роз­глядається як самостійна навчальна дисципліна у системі юридичної освіти.

Щодо підготовки фахівців для оперативних підрозділів органів внутрішніх справ і по­даткової міліції, важливими є всі три перераховані вище напрями, але основним з них є перший, який передбачає діяльність, направлену, в першу чергу, на боротьбу зі злочинністю, і який є складовою частиною всієї правоохоронної роботи ряду державних відомств: Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної податко­вої служби, Державної прикордонної служби, Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших, перерахованих у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» [1, ст. 5].

У Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» зазначено, що ОРД — це система гласних і негласних, пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються визначеними в законі оперативними підрозділами, із застосуванням опе­ративних та оперативно-технічних засобів [1, ст. 2].

Таким чином, ми бачимо, що ОРД — це різновид соціально корисної людської діяльності, тобто частина регламентованої нормативними актами державно-владної діяльності компетент­них державних органів, спрямована на виконання вищезазначених завдань і функцій.

Оперативно-розшукова діяльність як вид діяльності держави встановлюється вищи­ми органами державної влади України, які також визначають права і обов’язки суб'єктів, котрі здійснюють ОРД і вирішують питання контролю за цією діяльністю. У підручнику, під­го­товленому колективом вищих навчальних закладів Росії, наукове визначення ОРД розглядається у вузькому і широкому значеннях. У вузькому розумінні, ОРД — це вид соціально корисної юридичної державної діяльності уповноважених на те законодавст­вом суб'єктів, що являє собою систему актів поведінки конспіративного і гласного за­стосу­вання спеціальних сил, засобів і методів, а також здійснення оперативно-розшукових дій і прийняття оперативно значущих рішень, направлених на захист людини і суспільства від злочинних посягань за наявності об'єктивних труднощів, за неможливості досягнення цієї мети шляхом реалізації інших законних засобів.

У широкому розумінні, у визначенні ОРД змінюється зміст одного з основних її суб'єк­тивних елементів — мети. Крім її вузької направленості (захист суб'єктів, що охороняються законом, від злочинних посягань), метою такої діяльності виступає забезпечення безпеки людини, суспільства, держави [4, С. 48].

Виходячи зі змісту сказаного, можна виділити дві групи ознак ОРД. Перша витікає з наукового визначення даної діяльності, і друга — ознаки, передбачені законодавством.

До першої групи відносяться такі:

— вид державної діяльності, основаної на законі;

— діяльність уповноважених законом суб'єктів;

— діяльність, яка здійснюється як гласним, так і негласним шляхом;

— мета діяльності - захист людини і суспільства;

— ОРД застосовується у випадках неможливості використання інших гласних засобів.

Друга група — це ті ознаки, що витікають із ст. 2 Закону України «Про опе­ра­тивно-розшукову діяльність» :

— система гласних і негласних заходів;

— заходи можуть бути пошукові, розвідувальні і контррозвідувальні;

— оперативно-розшукові заходи можуть здійснюватися тільки визначеними в Законі суб'єктами;

— оперативно-розшукові заходи застосовуються з допомогою оперативних та оперативно-технічних засобів.

Аналіз перерахованих груп ознак свідчить про те, що в цілому вони співпадають за своїм змістом і доповнюють одна одну. Все це ще раз підкреслює, що оперативно-роз­шу­кова діяльність має не тільки правовий, але й науково-теоретичний і практично-прикладний характер.

Практично-прикладне значення ОРД полягає в тому, що вона є ефективною формою боротьби зі злочинністю і використовується в діяльності правоохоронних органів, які здійснюють дізнання та попереднє слідство.

Але необхідно зазначити, що форми, сили і засоби ОРД використовуються тільки тоді, коли досягнення поставленої мети неможливе іншим законним шляхом. Це під­креслює винятковий, вимушений характер такої діяльності.

Сам термін «оперативно-розшукова діяльність» означає, відповідно до тлумачного словника, що розшук здійснюється практично, швидко, завчасно може змінити хід справи, реалізувати відповідні матеріали [3, С. 465]. Крім того, поняття «оперативний» часто пов’я­зується не тільки із швидкістю, гнучкістю, але й з таємністю роботи. Підрозділи і осо­би, які займаються ОРД, мають назву оперативних, а працівників часто називають оперативниками.

Звичайно, швидкість реагування і конфіденційність у роботі - невід'ємні ознаки опера­тив­ності. На практиці не завжди може проявитись швидкість в оперативній роботі. Так, під час роботи по справах оперативного обліку (передбачених п. 4 ст. 9−1), Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» термін їх ведення встановлюється до 6 місяців і може бути продовжений, по кримінальних справах — два місяці, а розгляд справ про адміністративні правопорушення — зовсім мінімальний.

Виходячи із завдань і функцій оперативних служб ОВС і податкової міліції, інших правоохоронних органів та різнорідних правових відносин, які визначаються вищевка­заним законом (ст. 6), можна зробити висновок, що вся оперативна робота складається з двох основних видів:

перший — пов’язаний з попередженням, розкриттям злочинів і розшуком злочинців та інших осіб;

другий — це різна адміністративно-перевірочна робота.

Для більш конкретного визначення поняття ОРД необхідно, на нашу думку, проана­лізу­вати її ознаки, які подано у ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль­ність». У першу чергу Закон визначає систему гласних і негласних заходів.

Гласні заходи найбільш поширені як у самій оперативно-розшуковій діяльності, так і взагалі у практиці боротьби зі злочинністю для виявлення і фіксації фактичних даних про скоєні правопорушення, джерела доказів, розшуку осіб, які ухиляються від юридич­ної відповідальності, перш за все кримінальної. Кримінально-процесуальним законо­давством та Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачаються підстави для проведення таких заходів. Так, у ч. 5 ст. 97 КПК України закріплюється, що «заява або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності». Водночас у ст. 103 КПК України вказується, що на органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили.

Гласні заходи полягають у прийнятті працівником оперативного підрозділу заяв про скоєння правопорушень та скарг і їх перевірці, участь у проведенні огляду місця події, отриманні пояснень щодо конкретних фактів, протиправних діянь та осіб, які їх скоїли, вжитті необхідних заходів для присікання, припинення і попередження злочинів та адміністративних проступків. Специфіка роботи оперативних підрозділів, таких як: по­дат­кова міліція та відділи по боротьбі з економічною злочинністю, пов’язана з гласним відвідуванням підприємств, організацій і установ, проведенням бесід, у ході яких отри­муються пояснення, вивчаються документи, що характеризують фінансово-господарську діяльність, можуть відвідуватися житлові та інші приміщення за згодою їх власниківвикористанням технічних засобів, що не потребують спеціального дозволу.

Але проведення гласних оперативно-розшукових заходів не завжди може бути в «чистому» вигляді. Так, при прийнятті заяви про злочин, оперативний працівник, вико­рис­то­вуючи різні тактичні прийоми, намагається одержати різноманітну інформацію, причому і таку, що заявник може не надати цьому особливого значення.

Оперативні працівники міліції, податкової міліції, СБУ беруть участь у різних гласних перевірках, наприклад, ревізіях, інвентаризаціях, вивченні документів і предметів, і ця діяльність може носити зашифрований характер. Співробітник може виступати у ролі іншої службової особи, використовуючи документи прикриття.

Особлива категорія — негласні оперативно-розшукові заходи, які, як і гласні, можуть бути пошуковими, розвідувальними чи контррозвідувальними. Але на відміну від глас­них, негласні заходи носять характер суворої таємності, конфіденційності та регулюються за допомогою спеціальних нормативно-правових актів. Як правило, негласні заходи здійснюються з метою попередження, виявлення і розкриття тяжких і особливо тяжких зло­чинів, що готуються або вчиняються в умовах неочевидності як окремими громадя­нами, так і організованими злочинними групами. Проведення негласних оперативно-розшукових заходів обумовлюється діями суб'єктів злочину, які ретельно маскують свою злочинну діяльність і нерідко проводять контррозвідувальні дії проти правоохоронних органів.

Негласні заходи, як правило, проводяться у більшості випадків у межах оперативно-розшукових справ і з метою документування злочинних дій, відшукування і вилучення предметів і документів, що можуть бути доказами у справі, виявлення очевидців злочину, потерпілих і прийняття заходів їх охорони та захисту. До заходів негласного характеру входить тільки здійснення конфіденційного співробітництва з громадянами з метою боротьби зі злочинністю, проведення різного роду оперативно-технічних заходів, проник­нення у злочинне середовище. Слід зазначити, що всі ці негласні заходи проводяться в інтересах кримінального судочинства та під наглядом і контролем судових органів та прокуратури [1, ст. 9−12].

Важливим моментом проведення негласних оперативно-розшукових заходів є можливість і необхідність закріплення одержаних доказових даних за допомогою актів кримінально-процесуального характеру. Фактично, абсолютна більшість оперативно-розшукових матеріалів, одержаних негласним шляхом, може бути закріплена криміналь­но-процесуальними документами, все залежить від рівня кваліфікації оперативника чи слідчого, професійної грамотності та їх практичного досвіду.

При цьому слід додати, що вказані завдання вирішуються під час порушення кримі­наль­ної справи і проведення слідчих дій: затримання, обшуку, виїмки, огляду, вилучення предметів і документів. Крім того, для конспірації негласних оперативно-розшукових заходів можуть застосовуватися заходи, передбачені нормами адміністративного законо­давст­ва, що регулюють різні напрями діяльності державних і громадських організацій, зокрема, державтоінспекції, пожежної охорони, санітарної, прикордонної та інших служб.

Таким чином, викладене дозволяє зробити висновок про необхідність поєднання гласних і негласних оперативно-розшукових заходів і застосування їх у комплексі.

Стаття 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» вказує, що гласні і негласні заходи можуть бути: пошуковими, розвідувальними і контррозвідувальними, і здійснюватись із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Усі три терміни: пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні, на нашу думку, є близькими за значеннями і об'єднуючим їх моментом є сама оперативно-розшукова діяль­ність, яка лежить в їх основі. Не можна повністю погодитися з думкою авторів посібника, підготовленого в Луганському інституті внутрішніх справ, що пошукові заходи — це дії оперативних працівників, спрямовані на встановлення ще невідомих правоохоронним органам подій злочину, винних осіб, злочинів, що готуються або вчинені невстановленими особами, а також з тим, що різновидом пошукових заходів є розшукові, які здійснюються з розшуку безвісти зниклих осіб, та тих, які ухиляються від слідства і суду, та інших категорій [5, С. 15].

На нашу думку, пошукові заходи не можуть здійснюватися окремо від розвідуваль­них, а іноді і контррозвідувальних. Якщо це пошук на відкритій місцевості, то з цим ще можна погодитись, але у той же час вони виступають як частина комплексу оперативно-розшукових заходів, куди безумовно входять і розвідувальні, наприклад, проведення різних видів оперативного опитування. Розшук же безвісти зниклих осіб, злочинців, під­слід­них, підсудних може включати і пошукові заходи на місцевості, у громадських місцях та ін. і само собою зрозуміло, проведення комплексу розвідувальних заходів як серцевини оперативно-розшукової діяльності.

Але, що стосується суб'єктів, які можуть здійснювати розвідувальні заходи, то коло їх встановлене чинним законодавством. Відповідно до суб'єктивного складу та завдань конкретних органів, формуються напрями розвідувальної роботи, наприклад, оперативні підрозділи податкової міліції і розвідувальні органи СБУ чи Міністерства оборони. Дещо інше можна сказати про контррозвідувальні заходи. Немає сенсу вступати у суперечку щодо цього поняття. Основний зміст його полягає у проведенні відповідними спецпідрозділами заходів з виявлення і попередження, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб та організацій іноземних держав проти України, а також забезпечення безпеки дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, безпеки громадян України, які перебувають за кордоном. Під контррозвідувальними заходами слід розуміти також дії оперативних підрозділів для контррозвідувального забезпечення оборонного комплексу відповідних формувань, енергетики, зв’язку, а також інших важливих державних об'єктів. Згідно з чинним законодавством, такі функції покладено на оперативні підрозділи Служби безпеки та прикордонних військ України [2, С. 143].

Але сьогоднішній стан боротьби зі злочинністю у державі, і в тому числі у сфері оподаткування, показує, що кримінальні структури зацікавлені в тому, щоб мати «своїх» людей у правоохоронних органах і отримувати від них інформацію про наміри, дії, справи оперативних підрозділів і конкретних співробітників. Такі «свої» особи можуть бути як з-поміж співробітників, які вже знаходяться на службі, так і тих, які поступають на службу з певною метою, але не для добросовісного виконання завдань держави. На даний час це в основному має назву «корупція». Але фактично такі особи ведуть розвідувальну роботу в інтересах криміналу, одержуючи за це винагороду.

У названому вище підручнику, виданому ЛІВС, підкреслюється: «особи, які входять до злочинної структури, ведуть пошук інформації щодо негласних працівників опера­тив­них підрозділів, які проникають у злочинне угруповання, здійснюють контрспосте­ре­ження за діями працівників оперативних підрозділів, збирають інформацію про посадо­вих осіб державних органів та працівників правоохоронних органів з метою їх шантажу, компрометації, встановлення з ними корумпованих зв’язків» [5, С. 17].

У зв’язку з цим одним із завдань служби по боротьбі з корупцією, внутрішньої безпеки, а також СБУ є проведення контррозвідувальних, хоч як це не парадоксально звучить, оперативних заходів з метою виявлення тих осіб, які шкодять інтересам відповідного правоохоронного відомства, а значить, державі.

Крім того, в процесі проведення таких контррозвідувальних заходів вирішується питан­ня захисту співробітників від злочинних посягань з боку кримінальних структур, службової і державної таємниці.

Поняття застосування оперативних та оперативно-технічних засобів вирішується внутрівідомчими нормативними актами правоохоронних органів на підставі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Так, у ч. 1 статті 8 названого закону закріплюється, що оперативні підрозділи мають право:

п. 9. — знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

п. 10. — контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення;

п. 11. — здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіноі відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

п. 17. — створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи;

п. 18. — застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю.

Але застосування технічних і оперативно-технічних засобів здійснюють у суворо ви­зна­ченому цією статтею порядку, який полягає у наступному: «негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листу­ванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосу­ван­ня інших технічних засобів, одержання інформації проводять за рішенням суду, прий­­ня­тим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступ­ника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в цьому, зазначені особи по­ві­домляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться винятко­во з метою запобігти злочину чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійс­нен­ня зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судо­чинстві.» .

Крім того, в частині п’ятій зазначеної статті Закону додатково підкреслюється: «При виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності, пов’язаних з припиненням право­порушень у сфері податкового законодавства, права, передбачені цією статтею, надають­ся виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції.» .

Таким чином, із змісту положень статті 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяль­ність» випливає, що на законодавчому рівні регламентовано, за якими напрямами можуть використовуватися технічні та оперативно-технічні засоби, з якою метою, в якому порядку і як можуть бути використані дані, одержані за їх допомогою.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що оперативно-розшукова діяль­ність правоохоронних органів здійснюється винятково з метою боротьби зі злочинністю, розшу­ку осіб, які ухиляються від слідства та суду за вчинення злочинів, безвісно відсутніх осіб, виконання інших завдань, визначених законодавчими та іншими нормативними актами, які встановлюють порядок здійснення гласними і негласними засобами і методами оперативно-розшукових заходів.

Література:

1. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1992. — Ст. 303.

2. Про Службу безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). — № 27. — Ст. 382.

3. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. — Т. 2. — К.: «Аконіт», 2003. — 928 с.

4. Оперативно-розыскная деятельность: Учебник / Под ред. К. К. Горяинова, В.С. Ов­чинского, А. Ю. Шумилова. — М.: ИНФРА — М, 2002. — XXII, 794 с.

5. Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ: Підручник / За заг. ред. генерал-полковника міліції Л.В. БородичаАвт. кол.: Е.О. Дідоренко, І.П. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, В. П. Пилипчук, В. Л. Регульський. — Луганськ: РВВ МВС, 1999. — Т. 1. — 390 с.

6. Теорія держави і права / За редакцією академіка АпрН України доктора юридич­них наук, професора В. В. Копейчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 с.